Демченко Ярослав Олександрович Господарсько-правові аспек­ти реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні

Короткий опис

Демченко Ярослав Олександрович, аспірант кафе­дри господарського, трудового права та цивільно-пра­вових дисциплін ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом»: «Господарсько-правові аспек­ти реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні» (12.00.04 - господарське право, господарсько-процесуальне право). Спецрада К
у ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управ­ління персоналом»

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»

Кваліфікаційна наукова праця

на правах рукопису

ДЕМЧЕНКО ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Прим. №____

УДК 346:339.166.5+347.77/78

ДИСЕРТАЦІЯ

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ, ЇХ ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ В

УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне право Галузь знань «081 – Право»

Подається на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

__________________/Я. О. Демченко/

Науковий керівник:

Матвєєв Петро Сергійович,

доктор юридичних наук, доцент

Київ – 2018

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………………………. 12
ВСТУП……………………………………………………………………………… 14
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКЦІЯ ВИЗНАЧЕННЯ МАЙНОВИХ
ПРАВСУБ’ЄКТІВГОСПОДАРЮВАННЯВСФЕРІ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ…………………………………………... 24
1.1. Майнові права суб’єктів господарювання в сфері промислової
власності…………………………………………………………………………… 24
1.2. Майнові права суб’єктів господарювання в сфері авторського права та
суміжних прав…………………………………………………………………….. 40
Висновки до розділу 1…………………………………………………………… 62
РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ
МАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ПРОЦЕСІ ЇХ
РЕАЛІЗАЦІЇ……………………….......................................................................... 66
2.1. Підстави виникнення майнових прав інтелектуальної власності…………. 66
2.2. Теоретико-правові засади охорони майнових прав інтелектуальної
власності…………………………………………………………………………… 77
2.3. Договірне регулювання відносин у сфері реалізації майнових прав
інтелектуальної власності………………………………………………………… 87
Висновки до розділу 2…………………………………………………………… 124
РОЗДІЛ 3. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ В
ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНОВИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ
ВЛАСНОСТІ……………………………………………………………………… 130
3.1. Відповідальність суб’єктів господарювання за порушення, що виникають
в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності……………….. 130
3.2. Особливості господарсько-правових способів захисту майнових прав
інтелектуальної власності в процесі їх реалізації………………………………. 156
3.3. Вирішення господарських спорів, що виникають в процесі реалізації
майнових прав інтелектуальної власності………………………………………. 188
Висновки до розділу 3…………………………………………………………… 200
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… 205
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… 214
ДОДАТОК А Список публікацій здобувача за темою дисертації та
відомості про апробацію результатів дисертації…………………………….. 243
ДОДАТОК Б Акт впровадження Комітету з питань фінансової політики і
банківської діяльності Верховної Ради України…………………………….. 247
ДОДАТОК В Акт впровадження в діяльність юридичної фірми
«OPTIMA»………………………………………………………………………… 248
ДОДАТОК Г Акт впровадження Вищого господарського суду України… 249
ДОДАТОК Д Акт впровадження ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія 250
управління персоналом»………………………………………………………..
ДОДАТОК Ж Акт впровадження ННІ права імені князя Володимира
Великого ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління
персоналом»……………………………………………………………………… 251

12

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВОІВ – Всесвітня організація інтелектуальної власності

ВСУ – Верховний Суд України

ВГСУ – Вищий господарський суд України ГАТТ – Генеральна угода з тарифів і торгівлі ГП України – Генеральна Прокуратури України ГК України – Господарський кодекс України
ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України

ДСІВ – Державна служба інтелектуальної власності

ДФС України – Державна фіскальна служба України

ЄС – Європейський Союз

ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини

ЄПС – Єдиний патентний суд (ЄС)

КМ України – Кабінет Міністрів України

ККЗП ВОІВ – Консультативний комітет із захисту прав Всесвітньої організації

інтелектуальної власності

КК України – Кримінальний кодекс України

КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення

Мінекономрозвитку – Міністерство економічного розвитку і торгівлі

МВС України – Міністерство внутрішніх справ України

Мінфін України – Міністерство фінансів України

Мін’юст України – Міністерство юстиції України

МК України – Митний кодекс України

МОН України – Міністерство освіти і науки України

ОПІВ – Об’єкт(и) права інтелектуальної власності

ПІВ – Права інтелектуальної власності

ПК України – Податковий кодекс України

СБУ – Служба безпеки України

13

СОТ – Світова організація торгівлі

ТТП – Транстихоокеанське партнерство

Угода про асоціацію – Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та

Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і

їхніми державами-членами, з іншої сторони

Угода ТРІПС – Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

ЦК України – Цивільний кодекс України

ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України

14

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена економічною, технологічною, соціальною значимістю прав інтелектуальної власності в господарській діяльності сучасних суб’єктів господарювання та активним зростанням кількості об’єктів інтелектуальної власності в господарському обороті, майнові права на використання яких можуть бути передані в процесі здійснення господарської діяльності.

Участь українських суб’єктів господарювання у міжнародному товарообміні, зокрема, в рамках угоди про асоціацію з Європейським Союзом та Світової організації торгівлі (СОТ), зумовлює необхідність вивчення досвіду зарубіжних країн щодо правового регулювання реалізації майнових прав інтелектуальної власності.

Станом на сьогодні окремі теоретичні та практичні аспекти концепції права інтелектуальної власності в умовах глобальної торгової системи залишаються недостатньо розкритими й обґрунтованими. Зокрема, недостатньо дослідженими залишаються питання охорони та захисту майнових прав інтелектуальної власності в процесі їх реалізації та підвищення ефективності господарсько-правового регулювання вказаних процесів.

Нагальна потреба гармонізації вітчизняного законодавства у сфері охорони та захисту інтелектуальної власності, а також реалізації майнових прав інтелектуальної власності з міжнародними стандартами зумовлена також вступом України до СОТ та ратифікацією Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Головною умовою членства в СОТ було приєднання України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Однією з основних угод в системі ГАТТ є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TРІПС). У зв’язку з цим особливої гостроти набуває проблема вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері інтелектуальної власності з метою приведення його у відповідність до норм Угоди TРІПС. Це вимагає

15

значної уваги до питань, пов’язаних з господарсько-правовим регулюванням у цій сфері, впровадженням і удосконаленням чітких механізмів такого регулювання.

Існує чимало теоретичних досліджень питань, присвячених інтелектуальній власності в Україні. Проте не одержали належної наукової оцінки стан та проблеми саме господарсько-правових аспектів реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту. Вищевказане обумовлює необхідність аналізу особливостей правового регулювання вказаних відносин та надання науково обґрунтованих рекомендацій щодо вирішення виявлених проблем та вдосконалення масиву правових норм у даній сфері.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять, насамперед, наукові розробки щодо окремих питань взаємозв’язку сучасної науки господарського права та права інтелектуальної власності, а саме: праці Ю. Атаманової, Т. Бєгової, О. Беляневич, А. Бобкової, М. Брагінського, О. Бутнік-Сіверського, О. Вінник, В. Вітрянського, С. Демченка, І. Коваль, П. Матвєєва, В. Мамутова, В. Мілаш, М. Потоцького, В. Рєзнікової, В. Тація, О. Харитонова, Я. Шевченко, Ю. Шемшученка, С. Шимон, В. Щербини, О. Юлдашева та інших.

Комплексний характер зазначеної проблематики зумовив необхідність координації господарсько-правових досліджень із дослідженнями в інших галузях права. Тому на дисертаційну роботу певною мірою вплинули розробки, присвячені питанням правової охорони та захисту інтелектуальної власності, зокрема проблемам пов’язаним з охороною та захистом об’єктів промислової власності, авторського права і суміжних прав. Ці питання розкриваються у працях вітчизняних та зарубіжних учених, які зробили вагомий внесок у

дослідження зазначених питань. Це праці С. С. Алексєєва, Г. А. Андрощука, Ю. Л. Бошицького, М. К. Галянтича, Т. С. Демченко, О. В. Дзери, Ю. М. Капіци, В. О. Котюка, О. Е. Лейста, О. А. Підопригори,

О. О. Підопригори, О. Д. Святоцького, Р. Б. Шишки та інших.

16

Слід зазначити, що комплексні дослідження проблеми господарсько-правових аспектів реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні ще не здійснювалися.

Вищевказані обставини зумовили вибір теми дослідження та вказують на його актуальність як для теоретичного аналізу господарсько-правових аспектів реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні, так і для практичної діяльності суб’єктів господарювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях схваленої Указом Президента України від 3 вересня 2007 р. № 816/2007 Концепції вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, плану заходів щодо дерегуляції господарської діяльності, затвердженого Розпоряджанням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 р. № 357-р., а також Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», затвердженої Указом Президента України від 12.01.15 № 5/2015, яка передбачає реформу захисту прав інтелектуальної власності, пункту 155 Розпоряджання Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 847-р «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», відповідає тематиці Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011 – 2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 14-10, та плану наукових досліджень ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на 2014 – 2018 рр. за темою «Теоретико-методологічні засади становлення української державності і соціальна практика: політичні, юридичні, економічні та психологічні проблеми» (номер державної реєстрації 0113 U 007698).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій з господарсько-правових

17

аспектів реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:

виявити особливості суспільних відносин, що виникають у сфері господарсько-правового регулювання реалізації майнових прав інтелектуальної власності, уточнити понятійний апарат проблеми;

виявити тенденції розвитку господарсько-правового регулювання охорони майнових прав інтелектуальної власності в процесі їх реалізації;

надати класифікаційні критерії, що лежать в основі встановлення видів господарських договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав промислової власності та майнових прав авторів в авторському праві;

встановити пропозиції щодо шляхів розв’язання проблеми господарсько-правового забезпечення захисту в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності;

виявити специфіку вирішення господарських спорів, що виникають в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності;

розробити практичні пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення господарського законодавства щодо реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні.

Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що виникають між суб’єктами господарювання з приводу реалізації, охорони та захисту майнових прав інтелектуальної власності.

Предметом дослідження є господарсько-правові аспекти реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. У процесі роботи використовувалися історичний,

логіко-юридичний, діалектичний, порівняльно-правовий, системно-

структурний та деякі інші методи.

18

Зокрема, історичний метод дослідження використовувався при дослідженні передумов визначення майнових прав суб’єктів господарювання в сфері інтелектуальної власності (підрозділи 1.1, 1.2); порівняльно-правовий – для аналізу законодавства у сфері господарсько-правового регулювання відносин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності в Україні та інших державах, міжнародного законодавства у цій сфері, визначення особливостей правового регулювання відносин, що виникають в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності у різних країнах та правових системах, а також при з’ясуванні переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій правової доктрини у зазначеній сфері (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.3); діалектичний – для дослідження проблеми обумовленості господарсько-правового регулювання процесів реалізації майнових прав інтелектуальної власності та дослідження проблем охорони та захисту майнових прав інтелектуальної власності в процесі їх реалізації (підрозділи 2.1, 2.2, 3.2, 3.3); системний та структурно-функціональний – під час проведення комплексного аналізу досягнень господарсько-правової науки у сфері реалізації майнових прав інтелектуальної власності, чинного законодавства України і практики його застосування, при формуванні власних теоретичних узагальнень, висновків та пропозицій (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1- 3.3); методи аналізу та синтезу – для визначення поняття та видів господарських договорів у сфері реалізації майнових прав інтелектуальної власності (підрозділи 2.1, 2.2); формально-логічний метод – для аналізу законодавства України у сфері господарсько-правового регулювання реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні з метою виявлення його недоліків і надання пропозицій щодо їх усунення (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.2, 3.3).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що ця дисертація є першою в Україні спробою комплексно проаналізувати питання господарсько-правових аспектів реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні. Наслідком проведеного дослідження

19

стало формулювання низки положень, які мають важливе значення для юридичної науки взагалі та практики зокрема:

Вперше:

сформульовано систему наукових положень, які сприяють створенню цілісного уявлення про господарсько-правові аспекти реалізації майнових прав інтелектуальної власності як об’єктів господарсько-правової охорони та захисту шляхом оптимізації застосування визначених законом способів їх набуття;

науково обґрунтовано положення щодо домінування норм ГК України

регулюванні відносин, пов’язаних із реалізацією майнових прав інтелектуальної власності у виробничій, договірній та інших сферах господарювання, та запропоновано систематизацію факторів, що заснована на загальних принципах господарювання та становить основу господарсько-

правової оцінки відносин у сфері реалізації майнових прав інтелектуальної власності як економіко-правового явища;

栀 Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ ࠀ尀攀渀搀愀猀栀 Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ запропоновано ввести до наукового обігу поняття «реалізація майнових прав інтелектуальної власності в сфері господарювання» – це здійснення суб’єктами господарювання на власний ризик наміченого плану, програми або проекту щодо зазначених прав як об’єктів господарських правовідносин шляхом визначення їх подальшої долі за власним волевиявленням управомоченим суб’єктом виключного права дозволяти, перешкоджати,

забороняти використання зазначених об’єктів інтелектуальної власності з метою одержання оплати за це в грошовому чи будь-якому іншому майновому еквіваленті або без такої мети, або їх перетворення як результат втрати їх правового значення;

науково обґрунтовано положення, що реалізація майнових прав інтелектуальної власності базується на юридичних фактах, що мають тісний правовий зв’язок із суб’єктами господарювання (власників майнових прав інтелектуальної власності, а також інших зацікавлених осіб), спрямовані на

20

набуття (в результаті первинного та/або похідного способу), охорону та захист зазначених прав у сфері господарської діяльності.

Удосконалено:

правове визначення видів авторських договорів щодо реалізації майнових прав інтелектуальної власності шляхом обумовленої необхідності застосування критеріїв, що лежать в основі класифікації індустрій, які ґрунтуються на авторських і суміжних правах

поняття «визначення механізму» правового захисту майнових прав інтелектуальної власності, що складається з системи забезпечення такого захисту в частині складових, що забезпечують внутрішню динаміку: реалізація права на захист починається з моменту укладання договору про реалізацію майнових прав інтелектуальної власності (саморегулювання) та наступного державного регулювання відносин у сфері реалізації майнових прав інтелектуальної власності шляхом державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (ліцензії на використання об’єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору;

договору про створення на замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності) і закінчується моментом реалізації повноважень щодо захисту та поновлення порушених прав або закінчення строків правової охорони (закінчення строку дії договору), тобто право на захист виникає одночасно з правом на охорону;

понятійний апарат шляхом визначення широкого і вузького розуміння господарсько-правового захисту майнових прав інтелектуальної власності в процесі їх реалізації, а саме: – у широкому розумінні: як діяльність органів державної влади та їх посадових осіб у межах наданих їм повноважень, а також органів колективного управління із здійснення повноважень в сфері легітимації прав на об’єкти інтелектуальної власності, відстеження їх порушень, вжиття

21

оперативних заходів і надання допомоги суб’єктам господарювання у захисті порушених майнових прав; – у вузькому розумінні – діяльність Вищого суду з питань інтелектуальної власності із застосуванням до порушників встановлених законом санкцій.

Дістало подальшого розвитку:

система наукових положень щодо видів та характеру прав,

спрямованих на реалізацію майнових прав інтелектуальної власності, в частині тих, що передаються за господарськими договорами, а також узгодження питань стосовно видів об’єктів, щодо яких вони діють;

доцільність внесення змін до процесуальних кодексів, в частині забезпечення єдиного уніфікованого підходу до процесу вирішення господарських спорів, які виникають під час реалізації майнових прав інтелектуальної власності, що позитивно позначиться на рівні захисту прав інтелектуальної власності взагалі та суб’єктів господарювання, зокрема.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції використовуються та можуть бути використані, зокрема, у:

– науково-дослідній роботі – для поглиблення теоретичних розробок у сфері господарсько-правового регулювання реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні, напрямів та способів використання теоретичних розробок у законодавстві;

– сфері правотворчості – для подальшого опрацювання правових механізмів реформування системи державного регулювання сфери охорони майнових прав інтелектуальної власності в процесі їх реалізації, під час розроблення проектів законів та вдосконалення актів чинного законодавства з питань реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту (акт впровадження в діяльність Комітету з питань фінансової політики

банківської діяльності Верховної Ради України від 17.10.2017 р.) (Додаток Б до дисертації);

22

– правозастосовній діяльності – для удосконалення практики застосування господарсько-правових засобів захисту суб’єктів господарювання

. //Ð . процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності (акт впровадження в діяльність юридичної фірми «OPTIMA» від 02.02.2017 р., акт впровадження в діяльність Вищого господарського суду України від 03.02.2017

№ 13-52/386/17) (Додаток В, Додаток Г до дисертації);

– навчальному процесі – під час викладання курсів «Господарське право», «Підприємницьке право», «Правове регулювання підприємницької діяльності», «Право інтелектуальної власності» та спецкурсів «Антимонопольне

регулювання підприємницької діяльності», «Правовий захист від недобросовісної конкуренції», інших правових спецкурсів залежно від специфіки навчального закладу, закладах підвищення кваліфікації державних службовців, а також під час написання підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій з проблем, пов’язаних з господарсько-правовими аспектами реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні (акт впровадження до навчального процесу ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від

27.01.2017 р. № 417, акт впровадження до навчального процесу ННІ права імені князя Володимира Великого ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 27.01.2017 р. № 417) (Додаток Д, Додаток Ж до дисертації).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано на основі особистих досліджень автора, всі сформульовані у ньому положення і висновки обґрунтовано автором особисто. У науковій статті «Относительно определения правовой природы инновационных договоров» (Я. О. Демченко,

С. Матвєєв) авторський доробок Я. О. Демченка становить 50%, особисто представлено класифікацію інноваційних договорів та висвітлено їх правову природу.

Апробація результатів дослідження. Положення і висновки дисертації оприлюднено на таких міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-

23

практичних конференціях: Міжнародному семінарі «Політика інтелектуальної власності в університетах та науково-дослідних установах» (м. Львів, 29 лютого 2016 р., 03–04 березня 2016 р.), Науково-практичній конференції «Державне регулювання господарської комерційної діяльності (підприємництва)» (м. Київ, 16 березня 2016 р.), Міжкафедральному круглому столі «Проблеми трудового та сімейного права» (кафедри цивільного права та правосуддя) (м. Київ, 31 березня 2016 р.), VI Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасного розвитку цивільного, міжнародного морського, господарського та транспортного права» (м. Київ, 14–15 квітня 2016 р.), Міжнародній науковій конференції «Юридична наука в умовах євроінтеграції України та Молдови: сучасні орієнтири правового розвитку» (м. Кишинів, Республіка Молдова, 24–25 березня 2017 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасного розвитку цивільного, міжнародного морського, господарського та транспортного права» (м. Київ, 06– 07 квітня 2017 р.), Міжкафедральному круглому столі «Сучасні тенденції розвитку правової науки в Україні та світі» (м. Київ, 26 квітня 2017 р.), Міжнародній науковій конференції «Інноваційні наукові дослідження правового регулювання публічного адміністрування» (м. Люблін, Республіка Польща 16–17 червня 2017 р.);

Публікації. Основні результати та висновки дисертаційного дослідження відображено у п’ятнадцяти наукових працях, з яких п’ять опубліковано у фахових виданнях, внесених до переліку МОН України, дві – у фахових виданнях Республіки Молдова, вісім – у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Висновках сформульовано найсуттєвіші результати та положення дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення й надано нове вирішення наукового завдання щодо господарсько-правових аспектів реалізації майнових прав інтелектуальної власності, їх охорони та захисту в Україні.

Реалізація майнових прав інтелектуальної власності в сфері господарювання – це здійснення суб’єктами господарювання на власний ризик наміченого плану, програми або проекту щодо зазначених прав як об’єктів господарських правовідносин шляхом визначення їх подальшої долі за власним волевиявленням управомоченим суб’єктом виключного права дозволяти,

перешкоджати, забороняти використання зазначених об’єктів інтелектуальної власності з метою одержання оплати за це в грошовому чи будь-якому іншому майновому еквіваленті або без такої мети, або їх перетворення як результат втрати їх правового значення. Процес реалізації майнових прав інтелектуальної власності включає в себе дії суб’єктів господарювання (власників майнових прав інтелектуальної власності, а також інших зацікавлених осіб), спрямовані на набуття (в результаті первинного та/або похідного способу), охорону та захист зазначених прав у сфері господарської діяльності.

Науковий аналіз та тенденції розвитку концепцій майнових прав підтверджує певну спорідненість права власності та інтелектуальних прав в частині прав промислової власності. Водночас наданий науковий аналіз спонукає до міркувань про принципові властивості речових прав, що не можуть бути застосовані до інтелектуальних прав, і тим самим обумовлює актуальну необхідність визначення правомочностей правоволодільця стосовно об’єктів промислової власності та запропонування таких юридичних конструкцій, які б забезпечили перехід прав правоволодільця до інших учасників майнового обороту з наступною фіксацією зазначених конструкцій на рівні ГК України.

206

При порівнянні права власності як класичного речового права та майнових прав на об’єкти промислової власності чітко простежується їх подібність, що обумовлено прагненням забезпечити повне панування правоволодільця над об’єктом промислової власності, який має нематеріальну природу. Об’єктом права промислової власності може бути майнове право, яке

майбутньому трансформується в річ. Проблема майнових прав на об’єкти промислової власності пов’язана з питаннями правового регулювання способів їх відчуження, передання під заставу, внесення до статутного капіталу суб’єктів господарювання, особливості яких надають достатній простір для наукових пошуків у цій сфері.

У процесі дослідження питань щодо визначення майнових прав суб’єктів господарювання в сфері авторського права і суміжних прав виявилися певні дискусійні протиріччя. Представники теорії виключних прав вказують на суттєві відмінності між правом на результати інтелектуальної діяльності і традиційним правом власності і, як наслідок, на неможливість їх ототожнення.

Ті самі дослідники, які визнають пропрієтарну теорію, зазначають, що відмінностей між виключним правом і правом власності, по суті, немає, а йдеться лише про розставлення акцентів. Обидві концепції мають своїх прихильників і опонентів і обидві знайшли своє відображення в світовій практиці та національних законодавствах.

Нині майнове авторське право застосовується до таких об’єктів інтелектуальної власності, як: нетрадиційні об’єкти; об’єкти суміжних прав, об’єкти авторських прав; об’єкти промислової власності. Це зумовлено сучасною індустрією авторського права і суміжних із ним прав (програмного забезпечення, кінематографу, відео-, звукозапису, видавничої справи тощо).

Майнове авторське право для автора – це можливість дозволяти або забороняти третім особам використання твору.

Разом з тим, результатом господарсько-правової кваліфікації використання суб’єктами господарювання у своїй діяльності майнових прав у

207

сфері авторського права може бути заздалегідь передбачувана неоднозначність внаслідок недостатньої повноти розкриття їх господарсько-правової природи. Це стосується: по-перше, невиправданому дефіциту уваги їх розкриття у ГК

України (глава 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності»), де превалювання об’єктів промислової власності та засобів індивідуалізації учасників господарського обороту абсолютно безпідставно «затьмарюють» об’єкти авторського права та суміжних прав, «згадуючи» про них лише в переліку об’єктів інтелектуальної власності в сфері господарського обороту (комп’ютерна програма, як об’єкт у ст. 155 ГК, не розкриваючи змісту таких об’єктів), а по-друге, недостатності їх теоретико-правового дослідження.

У результаті дослідження господарсько-правових аспектів охорони майнових прав інтелектуальної власності в процесі їх реалізації під правовою охороною пропонується вважати діяльність органів державної виконавчої влади,

урегульовану нормами права та спрямовану на ідентифікацію, визнання, реєстрацію та видачу охоронного документа на об’єкт інтелектуальної власності, а також забезпечення організаційно-правового режиму його правомірного використання. Вищезазначене надало можливість запропонувати визначення терміна «механізм господарсько-правової охорони майнових прав інтелектуальної власності в процесі їх реалізації» як системи заходів, спрямованих на встановлення їх реєстраційної здатності, видачу охоронного документа, що здійснюють уповноважені державні органи. Цей механізм охоплює сукупність взаємопов’язаних процедурних стадій, що ґрунтуються на нормах матеріального права.

широкому розумінні охорона авторських прав та прав промислової власності здійснюється на підставі договорів. Господарським договорам,

спрямованим на реалізацію майнових прав інтелектуальної власності, притаманна, перш за все, охоронна функція, яка реалізується в превентивній дії

208

та є основоположною серед інших функцій, властивих господарським договорам.

Теоретико-правовий аналіз видів і ознак авторського договору як механізму реалізації майнових прав на об’єкти авторського права надав можливість зробити висновки про те, що авторські права реалізуються за допомогою договірної форми використання творів, яка більшою мірою, ніж будь-яка інша, забезпечує охорону як особистих, так і майнових прав автора. Створення ефективного механізму правової охорони об’єктів інтелектуальної власності, зокрема й об’єктів авторського права, зумовлено нагальною потребою економічного розвитку держави.

Теоретико-правовий аналіз видів і ознак авторського договору як механізму реалізації майнових прав на об’єкти авторського права свідчить про те, що сучасні нормотворчі процеси спричинили певну термінологічну неузгодженість при визначенні договорів у сфері авторського права, основоположною вадою яких є те, що зазначене у ч. 1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» поняття «авторський договір» не містить його визначення на законодавчому рівні. Аналіз наукових підходів щодо природи авторського договору, норм, закріплених в законах України «Про авторське право і суміжні права», «Про видавничу справу», а також рекомендацій ДСІВ надали можливість дійти висновку про те, що поняття «авторський договір» не має спеціального функціонального призначення щодо окремого виду договірного зобов’язання з власною юридичною характеристикою, а лише вказує на пов’язаність предмета договору із реалізацією прав на твори науки, літератури та мистецтва, а для визначення конкретних видів договорів в авторському праві на рівні законів застосовуються поняття «договір про передачу (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права і суміжних прав», «договір про розподіл майнових прав на службовий твір» та інші.

209

Резюмуючи є всі підстави вважати наявність подвійної взаємопов’язаної проблеми, це є: по-перше: відсутність загально прийнятного та однозначного юридичного визначення, правової природи і змісту тотожних договорів, щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності у сфері авторського права; по-друге: відсутність цілісного уявлення про систему договорів в авторському праві. Їх сукупність призводить не лише до термінологічної неузгодженості, а і до негативного результату в практичній площині при захисті порушених прав суб’єктів господарювання внаслідок штучного їх відокремлення один від одного. Прикладом першої є різниця у термінологічному визначенні зазначених видів договорів, їх нетотожність у поіменуванні з ЦК України і Законом України «Про авторське право і суміжні права»: договір, що надає право на використання твору - «ліцензійний договір»

ЦК України, а у ЗУ «Про авторське право і суміжні права» - «договори на право використання творів» (ст. 33), «авторський договір про передачу виключного права» (ч. 3 ст. 32), «авторський договір про передачу невиключного права» (ч. 4 ст. 32) і це є незрозумілим перш за все з позиції порушення правила підпорядкованості законів кодифікованим актам і уніфікованості тлумачення правових норм та потребує як найскорішого усунення. Прикладом другої є більш широкий зміст таких договорів, що реалізується через праворозуміння розширених правомочностей і не вичерпуються лише передачею майнових прав: договір між співавторами твору

(ст. 13), договір про колективне управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав (ст. 48), договір про виплату винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань (ст. 43) та ін., що знайшли своє відображення у Законі України «Про авторське право і суміжні права». Вищезазначена проблематика може бути вирішена на рівні впровадження і закріплення у нормах ГК України окремого інституту авторського права та нормативного врегулювання договорів щодо розпоряджання майновими

210

авторськими правами та договорів, які забезпечують здійснення авторських прав.

Проведений аналіз договорів у сфері інноваційної діяльності надав можливість дійти висновку про те, що важливим кроком у напрямі розуміння та застосування інноваційних договорів, як основного засобу охорони майнових прав інтелектуальної власності, є нормативне врегулювання цього широкого спектра питань у зазначеній сфері в ГК України, а також прийняття відповідних спеціальних законів щодо комплексного підходу до питань регулювання правовідносин, які виникають у зв’язку зі створенням, використанням і комерціалізацією інноваційних договорів.

Правова форма договірних зв’язків у межах залучення виключних прав до інноваційної діяльності має створювати умови для зниження ризиків, пов’язаних із розподілом, отриманням прав інтелектуальної власності, гарантувати стабільність і передбачуваність інноваційної діяльності загалом.

широкому розумінні поняття інноваційних договорів пропонується розглядати як угоду учасників господарських відносин, змістом якої є права та обов’язки, спрямовані на підтримання та реалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуску на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг з метою поліпшення бізнес-клімату, створення сприятливих умов для надходження інвестицій, забезпечення прискореного економічного зростання та отримання прибутку.

Ключовим критерієм ідентифікації інноваційних договорів є їх економічна і соціальна ефективність, тобто віднесення до категорії інноваційних саме такої групи договорів, при поширенні відповідного регулювання на яку (групу) буде досягнуто (при оптимальному співвідношенні укладання і виконання цих договорів) комплексної мети: поліпшення бізнес-клімату, створення сприятливих умов для надходження інвестицій, забезпечення прискореного економічного зростання держави, побудови

211

сучасної, стійкої, відкритої та конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, і, зрештою, – підвищення добробуту українських громадян.

Вдосконалення законодавчого регулювання договірних відносин, які складаються у сфері залучення прав інтелектуальної власності до інноваційної діяльності, має здійснюватися на підставі забезпечення самостійного значення договорів про передачу виключних прав у системі договорів, які опосередковують інноваційну діяльність, із конкретизацією видів таких договірних конструкцій щодо специфіки стадій конкретного інноваційного циклу.

Дослідження питань господарсько-правового забезпечення захисту в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності надало можливість зробити узагальнення, що в результаті законодавчих змін останнім часом змінюється певна усталена система захисту об’єктів інтелектуальної власності.

Нині в Україні передбачена цивільна, адміністративна, кримінальна відповідальність. Згідно з цим за формами процесу можна виділити відповідні їм окремі форми захисту порушених прав. Визначається, що порушенням права, що виникає із договорів, спрямованих на реалізацію майнових прав інтелектуальної власності (авторських договорів, договорів у сфері реалізації майнових прав промислової власності, в тому числі інноваційних договорів), є порушення виключного права власника об’єкта інтелектуальної власності. Дане правопорушення за юридичною природою є господарським правопорушенням. Робиться узагальнення, що хоча порушення виключного права на об’єкт інтелектуальної власності є господарським деліктом, у випадках доведення Антимонопольним комітетом України факту правопорушення, що за складом належить до недобросовісної конкуренції, настає адміністративна відповідальність. Зазначається, що КК України встановлено кримінальну відповідальність за вчинення порушень у сфері інтелектуальної власності, важливою характерною рисою якої є те, що вона настає тільки тоді, коли

212

правовласнику завдано суттєвої матеріальної шкоди (у значному, великому або особливо великому розмірі).

Сформульовано висновок, що правову основу функціонування ефективної системи господарсько-правового забезпечення захисту об’єктів інтелектуальної власності має визначати спеціальне законодавство, метою якого повинно бути законодавче оформлення механізмів, особливо в частині здійснення захисту в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності.

Основна мета полягає в тому, що необхідно безпосередньо створити законодавчі умови у здійсненні права на захист через спеціально створені органи, які будуть зобов’язані вирішувати всі спори, що випливають із правовідносин у цій сфері. Це надасть змогу об’єктивно вирішувати спори, сприяти чіткому виконанню державними органами повноважень, покладених на них Законом. Розумне поєднання державного і договірного регулювання (саморегулювання) відносин

сфері реалізації майнових прав інтелектуальної власності має становити фундамент для розвитку економічного обороту прав інтелектуальної власності,

здійснення інноваційної діяльності, захисту інтересів авторів, інших правовласників, суспільства і держави в цілому.

Вивчений правовий механізм захисту в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності надав можливість зробити теоретичне узагальнення,

що механізм правового захисту майнових прав інтелектуальної власності складається з важливої, чітко окресленої системи забезпечення правового захисту майнових прав інтелектуальної власності з внутрішньою динамікою; реалізація права на захист починається з моменту укладання договору про реалізацію майнових прав інтелектуальної власності (саморегулювання) та наступного державного регулювання відносин у сфері реалізації майнових прав інтелектуальної власності шляхом державної реєстрації договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ліцензії на використання об’єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення на замовлення і використання об’єкта права

213

інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності) і закінчується моментом реалізації повноважень щодо захисту та поновлення порушених прав або закінчення строків правової охорони (закінчення строку дії договору), тобто право на захист виникає одночасно з правом на охорону.

Дослідження питань вирішення господарських спорів, що виникають в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності, надало можливість дійти висновку про те, що юридичним фактом порушення, що виникло в процесі реалізації майнових прав інтелектуальної власності, виступають договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та характеристика порушення умов договірних зобов’язань кожної зі сторін договору.

Порушення особистих немайнових та майнових прав в позадоговірних зобов’язаннях викликає проблеми, які полягають у неспроможності одних осіб відстоювати свої права, небажанні інших виплачувати їм винагороду за використання прав, пов’язаних з об’єктами права інтелектуальної власності, та прагненні третіх отримувати величезні прибутки.

Наявність фактичних та юридичних підстава мають позитивно вплинути на ефективність способів захисту майнових прав інтелектуальної власності та відшкодування майнової та немайнової шкоди при зверненні до Вищого суду з інтелектуальної власності. Причому учасниками розгляду цих спорів можуть виступати і фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності