РЕАЛІЗАЦІЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ГАЛУЗІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

ДАНИЛКО НАТАЛІЯ ІВАНІВНА

УДК 349.41:352.07(477)

РЕАЛІЗАЦІЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ГАЛУЗІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, професор
Каракаш Ілля Іванович

ОДЕСА – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТЮ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 13
1.1. Дослідження українського законодавства щодо реалізації
земельних повноважень органами місцевого самоврядування 13
1.2. Обсяг правосуб’єктності органів місцевого самоврядування
у земельних відносинах 32
1.3. Розмежування правосуб’єктності органів місцевого
самоврядування різного рівня у земельних відносинах 51
1.4. Територіальна громада як суб’єкт права комунальної
власності на землю 63
Висновки до Розділу 1 80

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ОРГАНІВ
МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ 84
2.1. Реалізація повноважень органами місцевого самоврядування
в галузі розпорядження землями територіальної громади 84
2.2. Умови та порядок надання та вилучення земельних ділянок
із земель комунальної власності 103
2.3. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти управління та
контролю за використанням і охороною земель комунальної власності 126
2.4. Реалізація земельних повноважень органів місцевого
самоврядування в галузі вирішення земельних спорів 147
Висновки до Розділу 2 164

ВИСНОВКИ 168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179
ДОДАТКИ 242

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституцією України створено необхідні передумови для формування і становлення принципово нового земельного ладу з урахуванням переходу економіки країни на ринкові засади і закріплено концептуальні основи регулювання земельних відносин за участю органів місцевого самоврядування. Раніше питанням правової регламентації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин не приділялося належної уваги у зв’язку з тим, що весь земельний фонд в межах СРСР перебував виключно у державній власності.
Шлях, який пройдено Україною за час свого незалежного, суверенного становлення, а також світовий досвід переконливо свідчать про неможливість нормального поступального розвитку держави без використання такого продуктивного механізму об’єднання суспільства, яким є інститут місцевого самоврядування. На сьогодні розвиток земельних відносин за участю органів місцевого самоврядування характеризується неузгодженістю ряду законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів із земельним законодавством, недостатньо чітко визначеною загальнодержавною стратегією реформування земельних відносин.
Правові питання визначення повноважень і компетенції органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин мають суттєве значення для розвитку місцевого самоврядування. Якщо не визначити, чим конкретно мають займатися органи місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, то неможливо дати відповідь на питання про те, яким повинен бути обсяг їхньої земельної правосуб’єктності, якою має бути оптимальна структура цих органів, щоб успішно справлятися з наданим колом повноважень в галузі земельних відносин. Належна правова регламентація земельно-правової компетенції органів місцевого самоврядування тісно пов’язана з завданням підвищення ефективності їх діяльності, оскільки тільки чіткість у визначенні прав і обов’язків дозволить органам місцевого самоврядування ефективно виконувати свої функції в галузі земельних відносин. З урахуванням ролі органів місцевого самоврядування в організації і здійсненні влади народу, завдань, що вирішуються в процесі діяльності місцевого самоврядування, дослідження правових засад реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин набуває особливої актуальності.
Теоретичною базою для проведення дисертаційного дослідження з обранної теми стали праці таких українських науковців у галузі аграрного, земельного та екологічного права як В.І. Андрейцев, Г.В. Анісімова, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкова, А.П. Гетьман, В.К. Гуревський, В.М. Єрмоленко, І.І. Каракаш, Т.Г. Ковальчук, В.В. Костицький, І.О. Костяшкін, М.В. Краснова, П.Ф. Кулинич, В.І. Курило, Н.Р. Малишева, А.М. Мірошниченко, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.М. Пащенко, О.О. Погрібний, В.І. Семчик, В.Д. Сидор, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та ін.
В роботі були також використані положення, сформульовані в працях російських науковців Г.Ю. Бистрова, С.О. Боголюбова, О.К. Голіченкова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарікова, І.О. Іконицької, М.І. Краснова, О.І. Крассова, Л.П. Фоміної, Г.В. Чубукова та ін.
Окремі аспекти правосуб’єктності органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин розглядалися в дисертаційних роботах Н.С. Гавриш, О.В. Глотової, С.Л. Гоштинар, Л.П. Заставської, Є.О. Іванової, Н.Л. Ільїної, І.О. Костяшкіна, К.І. Кучерук, А.І. Ріпенка та ін. Питання компетенції органів місцевого самоврядування в інших галузях суспільних відносин вивчалися в дисертаційних дослідженнях О.В. Батанова, О.В. Безуглова, А.А. Казанчана, Т.О. Карабіна, А.Р. Крусян та ін. Розгляд економічного механізму раціонального використання земель населених пунктів і пов’язаних з ними комунальних об’єктів був проведений в дисертаціях П.Ф. Козьмука, Ю.А. Мосійчука, А.М. Муховикова, Г.Б. Нестеренко, М.Г. Ступеня та ін. В Російській Федерації проблеми правосуб’єктності органів місцевого самоврядування щодо використання і розпорядження землями муніципальної власності досліджувалися в дисертаційних роботах Н.Н. Аверьянової, Н.А. Дєдової, Ю.С. Міхаличевої, О.В. Орєшкіної та ін.
Не зважаючи на наявність зазначених досліджень, правові питання реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин досі не були об’єктом комплексного дослідженнями вчених-правознавців, що надає надзвичайної актуальності обраній темі.
Нормативною базою дисертації є Конституція України, Земельний кодекс України, Закони України «Про місцеве самоврядування», «Про розмежування земель державної та комунальної власності», «Про охорону земель», «Про землеустрій», «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», «Про регулювання містобудівної діяльності» та інші нормативні акти, що регламентують повноваження органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану наукових досліджень Одеської національної юридичної академії за 2006–2010 роки на тему «Традиції та іновації в сучасній українській державності та правовому житті» (номер державної реєстрації 0106U004970); плану наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011–2015 роки у відповідності до теми «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права», затвердженою рішенням Вченої ради від 10 лютого 2011 року, протокол № 1 (номер державної реєстрації 011U0006H) та за темою науково-дослідної роботи кафедри аграрного, земельного та екологічного права університету «Правове забезпечення сталого розвитку земельних та екологічних відносин у південному регіоні України» на 2011–2015 роки, затвердженою рішенням кафедри від 1 квітня 2011 року, протокол № 6.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у розробці теоретичних засад реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин та обґрунтуванні рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства Україні у зазначеній сфері.
Для досягнення зазначеної мети автором були поставлені та розв’язувались такі задачі:
– дослідити українське законодавство щодо реалізації земельних повноважень органами місцевого самоврядування з метою його періодизації;
– проаналізувати обсяг правосуб’єктності органів місцевого самоврядування з метою встановлення особливостей їх участі в земельно-майнових та земельно-управлінських відносинах;
– визначити критерії розмежування повноважень органів місцевого самоврядування різного рівня у земельних відносинах з метою забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні земельної політики на місцях;
– вивчити особливості територіальної громади як суб’єкту права комунальної власності на землю з метою виділення основних ознак права власності на землю територіальних громад;
– проаналізувати особливості реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі розпорядження землями територіальної громади з метою підвищення їхньої ефективності;
– дослідити умови та порядок надання та вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності з метою забезпечення принципів справедливості, публічності, відкритості, прозорості процедур надання та вилучення земельних ділянок;
– з’ясувати повноваження органів місцевого самоврядування як суб’єктів управління та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності з метою забезпечення раціонального та ефективного використання землі як основного матеріального ресурсу територіальної громади;
– виявити особливості реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування в галузі вирішення земельних спорів з метою забезпечення законності та правопорядку в галузі земельних правовідносин.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами права, що виникають в процесі реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин.
Предметом дослідження є положення Конституції України, Земельного кодексу та інших законодавчих актів, що закріплюють повноваження органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, практика застосування законодавства, а також теоретичні наукові розробки у цій сфері.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання: історичний, діалектичний, емпіричний, системний, формально-логічний, техніко-юридичний, структурно-функціональний, комплексний, а також деякі спеціальні методи: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, метод тлумачення правових норм. Історичний метод застосовувався при вивченні процесу становлення законодавства в галузі реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування. За допомогою діалектичного методу досліджувалися розвиток і трансформація земельної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування. Висновки, зроблені за допомогою емпіричного методу, побудовано на аналізі фактів участі органів місцевого самоврядування в конкретних земельних правовідносинах. Метод тлумачення правових норм використовувався для виявлення відповідності норм права логіці законодавця та тенденціям розвитку земельних відносин. За допомогою порівняльно-правового методу піддано аналізу законодавство Російської Федерації, яким регламентовано правовий статус органів місцевого самоврядування при вирішенні земельних питань. Структурно-функціональний метод дав змогу розглядати систему місцевого самоврядування, яка має внутрішню структуру, з позиції її призначення. Метод системного аналізу дозволяє більш детально розглянути питання правового регулювання реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування, виявити недоліки і запропонувати варіанти їх усунення. Формально-логічний і техніко-юридичний методи добули свого застосування при вивченні окремих аспектів земельної правосуб’єкності органів місцевого самоврядування. Логіко-семантичний метод було використано при дослідженні правових категорій, аналізі диспозицій окремих статей Земельного кодексу України та при формулюванні відповідних дефініцій. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень і положень, що виносяться на захист. Вищезазначені методи базуються на всебічному аналізі явищ суспільного розвитку і перетворень, що відбуваються в Україні в процесі проведення земельної реформи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних і практичних питань реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, яке базується на сучасному українському законодавстві, де сформульовані науково-теоретичні висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в цій сфері.
В дослідженні одержано такі основні результати, що характеризуються науковою новизною і виносяться на захист:
уперше:
– виокремлено етапи становлення і розвитку українського законодавства в галузі реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування: зародження інституту місцевого самоврядування і започаткування земельної правосуб’єктності його органів (1990–1992); становлення системи місцевого самоврядування в Україні і наділення місцевих рад конкретними повноваженнями в галузі земельних відносин (1993–1996); формування правового інституту земельної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування (1997–2001); подальше удосконалення правового регулювання участі органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин (2002 р. і до сьогодні).
– встановлено недосконалість і колізійність норм земельного законодавства в частині визначення суб’єктів комунальної власності на землю, оскільки юридично власниками комунальних земель визнаються територіальні громади сіл, селищ та міст, а фактично розпорядження цими землями здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування;
– обґрунтовано необхідність чіткого закріплення в земельному законодавстві критеріїв розмежування правосуб’єктності органів місцевого самоврядування різного рівня у земельних відносинах з метою подальшої конкретизації та інституціоналізації земельної компетенції (предметів відання, повноважень) органів місцевого самоврядування;
– доведено, що на формування правової моделі місцевого самоврядування і визначення механізму реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування значною мірою вплинули міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, зокрема Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року та Декларація про принципи місцевого самоврядування в державах-учасницях СНД від 29 жовтня 1994 року тощо;
удосконалено:
– основні ознаки права власності на землю територіальних громад, до яких віднесено наступні: право власності на землю територіальної громади є самостійним правовим інститутом земельного права; право власності на землю територіальної громади включає в себе три класичні правомочності: право територіальної громади володіти землею, ефективно та раціонально користуватися землею, що перебуває у власності територіальних громад, розпоряджатися в своїх інтересах землями комунальної власності; право комунальної власності на землю розповсюджується на земельні ділянки, що належать територіальним громадам відповідно до норм чинного законодавства; право комунальної власності на землю реалізується у двох формах: безпосередньо та через органи місцевого самоврядування;
– положення про те, що забезпечення здатності територіальних громад та органів місцевого самоврядування в межах, визначених законодавством, самостійно та відповідально вирішувати земельні питання, а також створення ефективних механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні земельної політики може бути досягнуто шляхом розширення повноважень органів місцевого самоврядування та поліпшення умов для їх виконання завдяки встановленню правового режиму земель, які перебувають у спільній власності територіальних громад, розмежуванню земель державної і комунальної власності, упорядкуванню мережі адміністративно-територіальних одиниць, подальшому вдосконаленню законодавчих засад регулювання участі органів місцевого самоврядування в конкретних земельних відносинах;
– положення про реалізацію повноважень органів місцевого самоврядування в галузі розпорядження землями територіальної громади, надання та вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності як основи соціально-економічного та містобудівного розвитку;
– твердження про існування таких різновидів земельних спорів, що вирішуються органами місцевого самоврядування: спорів між громадянами, яким на праві власності чи користування належать земельні ділянки щодо визначення їх меж; спорів про додержання громадянами правил добросусідства; земельних спорів між адміністративно-територіальними утвореннями;
дістали подальшого розвитку:
– положення про те, що співвідношення земельного законодавства з конституційним і адміністративним законодавством в частині регулювання участі органів місцевого самоврядування в земельних відносинах і встановлено, що оскільки об’єктом даних правовідносин є земельні ресурси, то правове регулювання реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування доцільно здійснювати в рамках земельного законодавства, а управлінські (публічні) повноваження органів місцевого самоврядування в частині, що не врегульована нормами земельного права, регулюються системою публічних норм конституційного та адміністративного права;
– положення про те, що органи місцевого самоврядування виступають в земельних правовідносинах в двох якостях: суб’єкта господарювання (органи місцевого самоврядування, як і будь-який інший власник, самостійно володіють, користуються і розпоряджаються землями комунальної власності відповідно до чинного законодавства) і суб’єкта влади (органи місцевого самоврядування беруть участь в межах своєї компетенції в правовому регулюванні земельних відносин);
– твердження про те, що комунальна власність на землю не є похідною від державної, не зважаючи на наявність певних спільних рис між ними, а виступає самостійною формою власності поряд з державною і приватною власностю на землю.
Практичне значення одержаних результатів зумовлене застосуванням висновків і рекомендацій дисертаційного дослідження у наступних сферах: нормотворчій діяльності - з метою вдосконалення вітчизняного законодавства в галузі реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування (лист Державного агентства земельних ресурсів України від 16.08.2012 р.); науково-дослідницькій роботі - при подальшому опрацюванні актуальних питань реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин; правозастосовній діяльності (лист Одеського міського управління земельних ресурсів № 01-25/1308 від 25.06.2012 р., лист Приморського районного суду м. Одеси від 01.08.2012 р.); навчальному процесі - під час викладання курсу «Земельне право України» та спецкурсів земельно-правового спрямування, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів (акт про впровадження у навчальний процес Національного університету «Одеська юридична академія» результатів дисертаційного дослідження від 18.09.2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного університету «Одеська юридична академія», доповідались на наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (Одеса, 2009), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Державно-правовий розвиток України в умовах політичних змін» (Тернопіль, 2010), V науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу «Правовий розвиток України у сучасному світі» (Одеса, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку» (Київ, 2010), Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу «Правове життя сучасної України» (Одеса, 2011).
Публікації. Основні наукові положення, висновки і рекомендації автора знайшли відображення в одинадцяти опублікованих працях, з них 6 – у наукових виданнях, які належать до переліку фахових видань з юридичних наук, 5 – у матеріалах наукових і науково-практичних конференцій.
Структура дисертації визначається змістом наукової проблеми і спрямована на досягнення поставлених задач. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 248 сторінок, з них основний текст – 178 сторінок, список використаних джерел містить 516 найменувань на 63 сторінках, додатки – на 7 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що дає підстави для внесення конкретних пропозицій з метою подальшого вдосконалення правового регулювання реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин і формулювання наступних висновків:
1. Дослідження правових засад розвитку законодавства суверенної України щодо реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування дало нам змогу виділити чотири етапи становлення і розвитку українського законодавства в цій сфері:
1) зародження інституту місцевого самоврядування і започаткування земельної правосуб’єктності його органів (1990–1992), що ознаменувалися проголошенням Декларації про державний суверенітет України, завдяки чому вперше за сімдесят років існування комуністичного режиму було проголошено відмову від радянської системи організації влади, декларувався намір запровадження демократичних засад та принципів організації влади, прийнято Закон СРСР «Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства», який став першою спробою трансформувати місцеві ради, що на той час входили до єдиної системи органів державної влади, всіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування, Закон УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування», яким закріплено в якості фінансово-економічної бази місцевого самоврядування природні ресурси, в тому числі землі, а також Постановою Верховної Ради УРСР «Про земельну реформу» було започатковано земельну реформу. В цей історичний проміжок часу були прийняті Земельний кодекс УРСР від 18 грудня 1990 року і його наступна редакція від 13 березня 1992 року, які ще не визнано комунальну форму власності на землю, проте вже детально регламентувано повноваження місцевих Рад народних депутатів в галузі земельних відносин;
2) становлення системи місцевого самоврядування в Україні і наділення місцевих рад конкретними повноваженнями в галузі земельних відносин (1993–1996), що розпочався з прийняттям 26 березня 1992 р. нової редакції Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», де закріплювались окремі повноваження органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, позначився укладенням 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», відповідно до якого органи місцевого самоврядування визнавалися суб’єктами права комунальної власності на землю, і завершився набранням юридичної сили Конституцією України, яка заклала необхідний правовий фундамент організації влади на місцях, що передбачає поєднання державного управління на регіональному рівні із місцевим самоврядуванням і закріпленняа існування комунальної власності на землю в Україні;
3) формування правового інституту земельної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування (1997–2001). Протягом цього періоду було прийнято Закони України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р., «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р., «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. (який уже втратив юридичну силу), а також Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р., який відповідно до положень Конституції України визначив систему і гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади і принципи організації, діяльності і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також набрали юридичної сили указ Президента України від 30 серпня 2001 р. № 749 «Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні», розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. № 437 (437–2001-р) «Про заходи щодо реалізації Концепції державної регіональної політики»;
4) подальше удосконалення правового регулювання участі органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин (2002 р. і до теперішнього часу), коли було прийнято основоположний акт в галузі земельних відносин – Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., Закони України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р., «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р., «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р., «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р., «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р., «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р., «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 р., «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 р., «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р., а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 123 «Про заходи щодо виконання Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні».
2. Доведено, що на формування правової моделі місцевого самоврядування і визначення механізму реалізації земельних повноважень органів місцевого самоврядування значною мірою вплинули і міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Ради України, основними з яких є Європейська хартя місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, ратифіковану Верховною Радою України 15 липня 1997 року, а також Декларація про принципи місцевого самоврядування в державах-учасницях Спідружності Незалежних Держав від 29 жовтня 1994 року.
3. Встановлено, що не зважаючи на наявність значної кількості нормативно-правових актів, Закон України «Про місцеве самоврядування» та інші нормативно-правові акти, які визначають повноваження органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, сьогодні не повною мірою врегульовують питання організації діяльності територіальних громад і реалізації ними земельних повноважень. Доведено, що територіальні та правові межі компетенції органів місцевого самоврядування в земельних відносинах можуть бути визначені шляхом прийняття таких законів України, як «Про територіальний устрій України», «Про правовий статус міста Севастополя», «Про правовий статус областей і районів України», «Про правовий статус міст».
4. Обґрунтовано, що органи місцевого самоврядування виступають в земельних правовідносинах в двух якостях: суб’єкта господарської діяльності і суб’єкта влади. В якості суб’єкта господарської діяльності органи місцевого самоврядування, як і будь-який інший власник, самостійно володіють, користуються і розпоряджаються землями комунальної власності відповідно до чинного законодавства. В якості суб’єкта влади, органи місцевого самоврядування беруть участь в межах своєї компетенції в правовому регулюванні земельних відносин.
5. Дістало подальшого обґрунтування положення, що комунальна власність на землю не є похідною від державної, а виступає самостійною формою власності поряд з державною і приватною. Не зважаючи на те, що комунальна і державна власність на землю характеризується певними спільними рисами, не має жодних підстав для ототожнення названих самостійних форм власності на землю. Визначено основні ознаки права власності на землю територіальних громад, до яких віднесено такі: право власності на землю територіальної громади є самостійним правовим інститутом земельного права; право власності на землю територіальної громади містить в собі три класичні правомочності: право територіальної громади володіти землею, ефективно та раціонально користуватися землею, що знаходиться у власності територіальних громад, розпоряджатися на свій розсуд та в своїх інтересах землями комунальної власності; право комунальної власності на землю розповсюджується на земельні ділянки, що належать територіальним громадам відповідно до норм чинного законодавства; право комунальної власності на землю реалізується у двох формах: безпосередньо та через органи місцевого самоврядування. Доведено, що забезпечення здатності територіальних громад та органів місцевого самоврядування в межах, визначених законодавством, самостійно та відповідально вирішувати земельні питання, а також створення ефективних механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні земельної політики може бути досягнуто шляхом розширення повноважень органів місцевого самоврядування та поліпшення умов для їх виконання завдяки встановленню правового режиму земель, які перебувають у спільній власності територіальних громад, розмежуванню земель державної і комунальної власності, впорядкуванню мережі адміністративно-територіальних одиниць, а також подальшому вдосконаленню законодавчих засад регулювання участі органів місцевого самоврядування в конкретних земельних відносинах.
6. Обґрунтовано, що для уточнення повноважень органів місцевого самоврядування важливе значення має той факт, що земельно-управлінські (публічні) повноваження відповідають вимогам Конституції України, їхнім об’єктом є земля, вони регулюються системою публічних норм конституційного, адміністративного і земельного права. Публічно-правові імперативи в галузі земельних відносин опосередковують публічний сервітут, що встановлюється законом чи іншим нормативним актом для забезпечення інтересів держави, органу місцевого самоврядування і населення. Публічно-правове регулювання земельних відносин являє собою нормативно введену систему публічно-правових засобів законодавчого і договірного регулювання таких відносин. Враховуючи той факт, які чимало норм права, що регулюють земельні відносини на місцевому рівні, водночас є нормами земельного, конституційного, адміністративного, екологічного та інших галузей права, необхідно виключити випадки, коли норми права, що визначають повноваження органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, суперечать нормам інших галузей права і навпаки.
7. Доведено, що предметом повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин є задоволення інтересів населення на місцевому рівні власними зусиллями. Повноваження органів місцевого самоврядування пов’язані, з одного боку, із суспільними інтересами місцевого рівня, з іншого, – з реалізацією приватних інтересів в публічно-правовій формі. У зв’язку з цим необхідно звернути увагу, що метою запровадження системи земельно-майнових відносин за участю органів місцевого самоврядування є організація стабільного земельного обігу. В цьому випадку публічно-правове регулювання земельних відносин є інструментом правової регламентації, виступає як процес впорядкування відносин між різними суб’єктами на різних стадіях. Дістало подальшого обґрунтування твердження, що чинне земельне законодавство не відносить обласні і районні ради до суб’єктів права комунальної власності на землю, такими суб’єктами є територіальні громади сіл, селищ та міст. Територіальні громади, реалізуючи належне їм право власності на землю, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками. Незрозумілим є здійснення права по розпорядженню земельною ділянкою, а саме право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Складається ситуація, коли юридично власником земельної ділянки є один суб’єкт – територіальна громада, а розпорядження нею здійснює інший – орган місцевого самоврядування. Обґрунтовано необхідність удосконалення регулювання земельних відносин, поліпшення ефективності реалізації органами місцевого самоврядування повноважень в галузі розпорядження землями територіальних громад, що зумовлено наступними факторами: відставанням темпів приватизації земельних ділянок комунальної власності від потреб економіки; відсутністю чіткого правового режиму земель населених пунктів, розмежуванням земель державної і комунальної власності, недосконалим правовим забезпеченням приватизації і продажу земельних ділянок комунальної власності; недостатнім розвитком інфраструктури, яка б забезпечила ефективне функціонування ринку землі в населених пунктах.
8. Встановлено, що продаж земельних ділянок комунальної власності як форма розпорядження ними містить в собі комплекс послідовних дій, які має виконати орган місцевого самоврядування в процесі відчуження земельної ділянки із земель комунальної власності у власність громадян чи юридичних осіб. Органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у власності територіальних громад, на основі принципів ефективності, справедливості, публічності, відкритості, прозорості процедур. Визначено, що в системі повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин важливе місце посідають повноваження щодо надання та вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності. Правове оформлення надання земельної ділянки сформулювано як сукупність юридичних дій органів місцевого самоврядування і заінтересованих в отриманні земельної ділянки громадян, підприємств, установ та організацій, спрямованих на юридичне визнання права землекористування. Рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки розглядається як розпорядчий акт, прийнятий на підставі і на виконання закону після розгляду всіх поданих матерілів, який визначає юридичну долю конкретної земельної ділянки.
9. Доводиться, що надання органами місцевого самоврядування земель комунальної власності являє собою сукупність послідовних і пов’язаних між собою дій органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, що здійснюються у встановленому законом порядку і спрямовані на виникнення у суб’єкта земельних правовідносин прав на земельну ділянку. Право органів місцевого самоврядування надавати земельні ділянки територіальних громад в оренду, користування, власність в межах адміністративно-територіальної одиниці на основі генерального плану розвитку і проектів планування і забудови розглядається як складова частина дієздатності територіальної громади утворення, без якої орган місцевого самоврядування не може реалізовувати свої обов’язки. Встановлено, що юридичні особи публічного права, зокрема такі, що засновані на праві комунальної власності, не можуть бути суб’єктами права власності на земельні ділянки, тому такі юридичні особи в разі, якщо для їх господарської діяльності виникне потреба в земельній ділянці, мають право набувати земельну ділянку із земель комунальної власності у постійне користування. Повноваженнями щодо надання земельних ділянок у постійне користування юридичним особам наділені суб’єкти права власності на землю, тобто сільські, селищні, міські ради – із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, обласні та районні ради – із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб. Питання про надання земельних ділянок у постійне користування юридичним особам комунальної власності вирішується на пленарному засіданні відповідної місцевої ради. Крім того, органи місцевого самоврядування уповноважені надавати земельні ділянки комунальної власності на умовах оренди. Відносини, що виникають при передачі в оренду земельних ділянок із земель комунальної власності, складаються між орендарями, тобто особами, які мають право на одержання земельної ділянки в оренду, і орендодавцями, тобто власниками земель комунальної власності – сільськими, селищними, міськими радами, а стосовно земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад – районними та обласними радами.
10. Агрументовано думку, що органи місцевого самоврядування діють для задоволення інтересів членів територіальної громади, тому для реалізації цього завдання їм доводиться викуповували або вилучати земельні ділянки, оскільки суспільний інтерес в даному випадку є пріоритетним над приватним. Вилучення земельної ділянки розглядається при цьому як правомірна дія органів місцевого самоврядування. Під суспільними потребами слід розуміти потреби органів місцевого самоврядування, задоволення яких є необхідним для здійснення їх функцій і можливе лише шляхом вилучення земель. Як правило, задоволення потреб, задля яких вилучається земельна ділянка, фінансується за рахунок коштів місцевого самоврядування. Вилучення земельної ділянки може бути об’єкивно пов’язане з реалізацією регіональних програм, що унеможливлює залишення ділянки у приватного землевласника. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Встановлено, що процедура викупу земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, органами місцевого самоврядування для суспільних потреб складається з наступний стадій: 1) одержання пропозиції про викуп земельної ділянки, що належить фізичній чи юридичній особі, для суспільних потреб; 2) прийняття органом місцевого самоврядування рішення про викуп земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, для суспільних потреб; 3) державна реєстрація рішення про викуп зазначеної земельної ділянки; 4) письмове повідомлення власника (власників) про викуп земельної ділянки для суспільних потреб протягом п'яти днів з дня прийняття такого рішення, але не пізніше як за три місяці до її викупу; 5) письмове повідомлення власником земельної ділянки протягом одного місяця з дня отримання письмового повідомлення відповідного органу місцевого самоврядування про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викупу; 6) проведення переговорів щодо умов викупу земельної ділянки для суспільних потреб; 7) викуп земельної ділянки, шляхом укладення договору купівлі-продажу; 8) нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору купівлі-продажу земельної ділянки; 9) відшкодування вартості земельної ділянки, яка викуповується для суспільних потреб.
11. Обґрунтовується доцільність з метою підвищення ефективності управління та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності закріплення на нормативному рівні механізму контролю і притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб органів місцевого самоврядування, що мають відношення до управління та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, якщо здійснення такого управління неефективне або завдає власнику (територіальній громаді) шкоду. Сформульовано визначення управління та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності як самостійної, цілеспрямованої, функціональної діяльності органів місцевого самоврядування в галузі раціонального та ефективного використання землі, як основного матеріального ресурсу територіальної громади. До першочергових завдань участі органів місцевого самоврядування в земельних відносинах відноситься завдання ефективного управління землями комунальної власності, що належать тій чи іншій територіальній громаді.
12. Встановлено, що широке коло повноважень, яке надається орга-нам місцевого самоврядування при розв’язанні земельних спорів, робить їх впливовими суб’єктами земельних правовідносин, проте без належного правового забезпечення надійної системи вирішення спорів органами місцевого самоврядування не може вважатися довершеною система регулювання земельних правовідносин. Питання про підвідомчість земельних спорів вирішується за критеріями територіальності, тобто компетенція конкретного органу місцевого самоврядування поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на якій мешкає певна територіальна громада. Тому земельні спори органи місцевого самоврядування можуть розглядати лише стосовно земельних ділянок у межах відповідних населених пунктів. Відповідно до вимоги щодо предмета земельного спору виділено три групи земельних спорів: до першої групи відносяться спори між громадянами, яким на праві власності чи користування належать земельні ділянки щодо визначення меж між ними; до другої групи належать спори про додержання громадянами правил добросусідства; третю групу складають територіальні земельні спори між публічно-правовими утвореннями. Підтримано думку про доцільність виділення п'яти основних стадій процесу вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування: порушення земельного спору; підготовка до його розгляду; розгляд та розв'язання земельного спору; виконання рішення по суті спору; оскарження рішення із земельного спору. Серед усіх вищезазначених стадій розгляду земельного спору виявлено ознаки існування та прояву публічного інтересу у вирішенні земельного спору та врегулюванні спірних відносин органами місцевого самоврядування, що дають змогу органу місцевого самоврядування, який почав вирішення зе¬мельного спору, забезпечити справедливість свого рішення, зміцнюючи, таким чином, управлінський авторитет, не покладаючись виключно на добросовісність та сумлінність сторін у спорі. Доведено, що орган місцевого самоврядування при вирішенні земельного спору не керується та не повинен керуватися судовим принципом змагальності, який не відповідає загальній природі їх діяльності. Визначальним тут повинен бути принцип всебічного та повного з’ясування об’єктивної істини, який застереже від скасування цих рішень у судовому порядку. Вирішення земельних спорів, як одна з форм діяльності органів місцевого самоврядування, створює цілісну структуру земельних правовідносин для забезпечення їх законності та правопорядку у цій сфері. Існування повноважень щодо вирішення спорів у структурі органів місцевого самоврядування є позитивним моментом також з огляду на часткове розвантаження органів судової влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверьянова Н.Н. Правовое регулирование купли-продажи земель государственной и муниципальной собственности : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.06. / Н.Н. Аверьянова. – Саратов, 2004. – 18 с.
2. Аврашко Н.В. Економічний механізм регулювання земельних відносин при відведенні земель для несільськогосподарських потреб / Н.В. Аврашко // Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні : Матеріали Міжнар. наук. конф. (м. Київ, 13-14 квіт. 2006 р.): У 2 ч. / НАН України. Рада по вивченню продукт. сил України та ін. ; Ч. 2 : Економіко-правові та екологічні аспекти земельних відносин : [Редкол.: Данилишин Б.М. (відп. ред.) та ін.]. – К. – 2006. – С. 91-93.
3. Адельсентова А. Некоторые вопросы взаимодействия Верховной Рады Автономной Республики Крым с органами местного самоуправления / А. Адельсентова // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 91-94.
4. Азаров М.Я. Роль органів місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку / М.Я. Азаров // Фінанси України. – 2007. – № 3. – С. 3-13.
5. Актуальні проблеми формування органів місцевого самоврядування в Україні : Монографія / Під ред. І.М.Різак. — Ужгород, 1997. — 287 с.
6. Алексєєв В. Упровадження інноваційної моделі управління коммунальною власністю територіальних громад в Україні / В. Алексєєв // Економічний часопис-ХХІ. – 2007. – № 11-12. – С. 45-47.
7. Алексєєв В.М. Власність територіальних громад в Україні: шляхи розвитку : Монографія / В.М. Алексєєв. – Чернівці : Технодрук, 2007. – 336 с.
8. Алексєєв В.М. Удосконалення управління комунальною власністю в Україні: теоретичні засади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04. / В.М. Алексєєв ; Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2005. – 20 с.
9. Андреева Е.М. Становление права муниципальной собственности в Российской Федерации / Е.М. Андреева // Государство и право. – 2001. – № 3. – С. 31-37.
10. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України : Актуальні проблеми практичної теорії / В.І. Андрейцев. – К.: Знання, 2005 – 445 с.
11. Андресюк Б.П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні : проблеми і перспективи. / Б.П. Андресюк. – К. : Стилос, 1997. – 223 с.
12. Андрушко В. Діяльність органів місцевого самоврядування щодо захисту конституційних прав і свобод громадян України / В. Андрушко // Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців. – К., 1998. – С. 175-181.
13. Анопрієнко Т.В. Грошова оцінка земель як один із важелів управління сільськими населеними пунктами / Т.В. Анопрієнко // Вісник ХНАУ. Серія «Економіка АПК і природокористування». – Х, 2007. – № 1. – С. 23-27.
14. Антоненко В.О. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні : Кол. моногр. / За ред. В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова. — К. : Атіка, 2007. — 864 с.
15. Апанасенко К.І. Правовий режим майна, що є в комунальній власності : автореф. дис. . на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04. / К.І. Апанасенко ; Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – Київ, 2006. – 20 с.
16. Афанасієв Р. Щодо публічного аспекту права власності на природні ресурси / Р. Афанасієв // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 9. – С. 128-133.
17. Афанасьева Т.В. Правовое зонирование города. Введение в проблемы градорегулирования в рыночных условиях / Т.В. Афанасьева, Е.К.Трутнев. – М. : Фонд «И-т экономики города», 1999. – 48 с.
18. Бабаєв В. Місцеве самоврядування у сучасному мегаполісі: тенденції, проблеми, перспективи / В. Бабаєв // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7-9 (11). – С. 164-168.
19. Бабаєв В. Формування територіальної громади в місті: організаційні та правові аспекти / В. Бабаєв // Управління сучасним містом. – 2003. – № 4-6 (10). – С. 85-89.
20. Бавбєкова Е.А. Особливості управління в сфері використання та охорони земельних ресурсів в АРК / Е.А. Бавбєкова // Вісник Запорізького національного університету : Збірник наукових статей. Юридичні науки. – 2006. – С. 124-126.
21. Багай Н. О. Розвиток науки аграрного права України : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 / Н. О Багай ; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002. – 243 с.
22. Багін М.Л. Вплив структури земельних угідь населених пунктів на нормативну грошову оцінку їх земель / М.Л. Багін // Вісник ХНАУ ім. В.В. Докучаєва. Серія «Економіка АПК і природокористування». – 2007. – № 4. – С. 13-17.
23. Баймуратов М. Международные программы сотрудничества органов местного самоуправления / М. Баймуратов // Юридический вестник. – 1995. – № 4. – С. 20-25.
24. Баймуратов М.О. Міжнародне співробітництво органів місцевого самоврядування України : автореф. дис. . на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03. / М.О. Баймуратов ; Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова. – Одеса, 1996. – 53 с.
25. Баймуратов М.О. Функції і повноваження територіальних громад / М.О. Баймуратов // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – 2002. – С. 104-117.
26. Бакай А. Право на застройку земельных участков в населенных пунктах / А. Бакай // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 11. – С. 37-40.
27. Балезин В.П. Правовой режим земель городской застройки : Монография / В.П. Балезин. – М. : Госюриздат, 1963. – 194 с.
28. Балезин В.П. Правовой режим земель сельских населённых пунктов : Монография / В.П. Балезин. – М. : Изд-во Московского университета, 1972. – 224 с.
29. Балик Т.В. Проблеми власності в управління земельними ресурсами міст / Т.В. Балик // Вісник. – Черкаси, 2007. – Вип. 103. Серія : Економічні науки. – С. 148-153.
30. Балюк Г.І. Проблеми розмежування земель державної та комунальної власності (межування земель) / Г.І. Балюк // Земельне право України: теорія і практика. – 2007. – № 1. – С. 12-18.
31. Баранова Л.М. Деякі питання комунальної власності / Л.М. Баранова // Проблеми законності : Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків : Нац. юрид. акад. України. – 2002. – Вип. 53. – С. 30-31.
32. Барський В.Р. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування: поняття та види / В.Р. Барський // Актуальні проблеми політики. – О., 2006. – Вип. 29. – С. 573-578.
33. Батанов О. Концептуальні засади співвідношення функцій територіальних громад з функціями місцевих органів державної виконавчої влади / О. Батанов // Право України. – 1999. – № 5. – С. 25-29.
34. Батанов О.В. Питання місцевого значення – основний об’єкт муніципальної діяльності територіальних громад / О.В. Батанов // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 7 (33). – С. 35-47.
35. Батанов О.В. Реалізація функцій територіальних громад у системі місцевого самоврядування / О.В. Батанов // Правова держава. – К., 1999. – Вип. 10. – C. 372-377.
36. Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні : Монографія / О.В. Батанов. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 260 с.
37. Батанов О.В. Функції територіальних громад у системі місцевого самоврядування / О.В. Батанов // Держава і право. – К., 1999. – Вип. 2. – С. 123-128.
38. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации) : Монография / И.Л. Бачило. – М. : Юрид. лит., 1976. – 200 с.
39. Безсмертний Р. Взаємне делегування повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування / Р. Безсмертний, П. Швидкий // Самоврядування і самоорганізація територіальних громад : Матеріали наук.-практ. конф., 24-25 червня 1999 р. – Львів, 1999. – С. 95-98.
40. Безуглий О.В. Територіальна громада в Україні: напрями та чинники сталого розвитку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управл. : спец. 25.00.04. / О.В. Безуглий ; Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Харків, 2008. – 19 с.
41. Білик Ю.Д. Еволюція власності на землю в умовах ринкових умов / Ю.Д. Білик // Землевпорядний вісник. – 2003. – № 3. – С. 8-18.
42. Білоконь М.В. Взаємодія місцевих органів державного управління і місцевого самоврядування : історичний досвід і проблеми сучасності / М.В. Білоконь // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. – № 1. – С. 311-318.
43. Бобкова А. Право користування природними ресурсами рекреаційних зон / А. Бобкова // Право України. – 1999. – № 5. – С. 62–64.
44. Богак Л.М. Реконструкція наявної забудови та проблеми землекористування у водоохоронних зонах і прибережних захисних смугах в межах населених пунктів / Л.М. Богак, І.І. Ананян // Современные проблемы строительства. – Донецк, 2004. – № 2 (7). – С. 208-210.
45. Богачов С.В. Про розвиток ринкових форм земельних відносин міста / С.В. Богачов // Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні : Матеріали Міжнар. наук. конф. (м. Київ, 13-14 квіт. 2006 р.): У 2 ч. / НАН України. Рада по вивченню продуктив. сил України та ін. Ч. 1 : Земельні відносини в контексті просторового розвитку : [Редкол.: Данилишин Б.М. (відп. ред.) та ін.] — К., 2006. – С. 231-234.
46. Богачова Л.Л. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування за порушення прав людини / Л.Л. Богачова // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні. – Х., 2004. – С. 207-211.
47. Болдирєв С.В. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування / С.В. Болдирєв // Проблеми законності. – Х., 2003. – Вип. 59. – С. 30-34.
48. Бондар О.Г. Земля як об’єкт права власності за земельним законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06. / О.Г. Бондар ; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2005. – 18 с.
49. Бондар О.Г. Формування інституту права комунальної власності на землю в Україні: актуальні проблеми / О.Г. Бондар // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 4. – С. 77-84.
50. Борденюк В. Діалектика співвідношення самоврядування, місцевого самоврядування та державного управління / В. Борденюк // Право України. – 2002. – № 12. – С. 120-123.
51. Борденюк В. До питання про природу функцій і завдань місцевого самоврядування / В. Борденюк // Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування : Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. проф.-виклад. складу та слухачів Акад., 31 травня 1996 р. : [Збірник] / Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України ; [За ред. Дона В.А.] — К. : УАДУ, 1996. – С. 90-93.
52. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування / В. Борденюк // Право України. – 2005. – № 6. – С.16-21.
53. Борденюк В. Співвідношення органів державної влади та органів місцевого самоврядування: організаційно-управлінський аспект / В. Борденюк // Вісник Української Академії державного управління. – 2002. – № 7. – С. 312-320.
54. Борденюк В.І. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у механізмі здійснення місцевого самоврядування / В.І. Борденюк // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К., 2003. – Вип. 21. – С. 232-238.
55. Борденюк В.І. Місцеві ради і проблеми конституційно-правового статусу / В.І Борденюк // Концепція розвитку законодавства України : Матеріали наук.-практ. конф., трав. 1996 р., Київ. / Ін-т законодавства Верхов. Ради України ; [Редкол.: Опришко В.Ф. (голова) та ін.]. – К., 1996. — С. 137-139.
56. Бориславська О. Організаційно-функціональні засади місцевого самоврядування в Україні (конституційно-правовий аспект) / О. Бориславська // Вісник Львівського університету. Сер. Юридична. – 2005. – Вип. 41. – С. 113-121.
57. Бориславська О. Проблеми органів місцевого самоврядування у виконанні делегованих повноважень / О. Бориславська, Н. Янюк // Аспекти самоврядування. – 2006. – № 4 (36). – С. 15-18.
58. Борщ Л. Першочергові завдання адміністративно-територіальної реформи в Україні / Л. Борщ // Економічний часопис-ХХІ. – 2007. – № 11-12. – С. 37-38.
59. Бредіхіна В.Л. Щодо права територіальної громади на безпечне навколишнє природне середовище / В.Л. Бредіхіна // Проблеми законності. – Х., 2006. – Вип. 83. – С. 139-146.
60. Буднік М.М. Соціально-економічне проектування як основа розвитку великого міста / М.М. Буднік, В.О. Саприка // Вісник. – Х., 2005. – Вип. 37. – С. 44-45.
61. Бусуйок Д. Поняття державного управління земельним фондом України / Д. Бусуйок // Право України. – 2008. – № 10. – С. 120–125.
62. Быстров С.В. Отвод и изъятие земельных участков (в городах и
поселках городского типа) : Монография. / С.В. Быстров. – М. : Стройиздат, 1966. – 146 с.
63. Верлока В.С. Проблеми забезпечення оптимальної взаємодії місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування / В.С. Верлока, Я.А. Ваніна // Збірник наукових праць. – Х., 2005. – № 2 (25). – С. 357-362.
64. Войко Н.Ю. Принципи планувальної організації районів садибної забудови в містах / Н.Ю. Войко // Містобудування. – К., 1998. – Вип. 46. – С. 135-147.
65. Воронов М.П. Децентралізація влади як основа взаємовідносин державних виконавчих органів і органів місцевого самоврядування Скрипничук В.М. Воронов // Збірник наукових праць. – 2001. – Вип. 1. – С. 34-44.
66. Воскобійник М.В. Аналіз прав та обов’язків територіальних громад як власників земель / М.В. Воскобійник // Проблеми законності. – Х., 2006. – Вип. 83. – С. 129-134.
67. Воскобійник М.В. Особливість структури права комунальної власності на землю / М.В. Воскобійник // Проблеми законності. — Х., 2006. — Вип.81. — С. 168-172.
68. Воскобійник М.В. Правове забезпечення формування комунальної власності на землю : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06. / М.В. Воскобійник ; Національна юридична академія ім. Я. Мудрого. – Харків, 2007. – 20 с.
69. Габрель М.М. Відкриті простори житлової забудови в структурі міських земель. Організація та оцінка ефективності використання / М.М. Габрель // Містобудування та територіальне планування. – К., 2003. – Вип. 14. – С. 25-36.
70. Гавриш Н. С. Відповідальність за забруднення та засмічення грунтів в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 / Н. С. Гавриш ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2001. – 20 с.
71. Гетьманчик І.П. Деякі питання землестрою у містах та інших населених пунктах / І.П. Гетьманчик // Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених : Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-річчю створення каф. землевпоряд. проектув. (м. Київ, 25 лют. 2003 р.) / Нац. аграр. ун-т. Навч.-наук. ін-т земел. ресурсів, правознавства та педагогіки. Ф-т землевпорядкування. – К., 2003. – С. 97-102.
72. Глотова О.В. Правове регулювання правочинів щодо земельних ділянок в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06. / О.В. Глотова ; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2003. – 20 с.
73. Гнилорибов В.В. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні : Навчальний посібни