ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Cушик Ольга Володимирівна

УДК 349.6 (477)

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Балюк Галина Іванівна
Доктор юридичних наук, професор

Київ – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 3-11
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ 12-81
1.1. Поняття та ознаки радіаційної безпеки: науково-теоретичні підходи та законодавче визначення 12-28
1.2. Правове регулювання забезпечення радіаційної безпеки за законодавством України 28-64
1.3. Правова природа правовідносин забезпечення радіаційної безпеки в Україні 64-81

РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ 82-127
2.1. Органи державної влади та управління у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні 82-100
2.2. Cпеціально уповноважені органи державного регулювання забезпечення радіаційної безпеки в Україні 100-127

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ 128-189
3.1. Правове регулювання нормування у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні 128-149
3.2. Правове регулювання ліцензування у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні 149-168
3.3. Правове регулювання нагляду та контролю у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні 168-189
ВИСНОВКИ 190-199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 200-223

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
РАВ - радіоактивні відходи
ДІВ - джерело іонізуючого випромінювання
РР - радіоактивна речовина
ЯМ - ядерний матеріал
НРБУ-97 – “Норми радіаційної безпеки України” від 1 грудня 1997 року.
OСПУ – 2005 – “Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України” від 2 лютого 2005 року.
ПБПРМ-2006 - “Правила ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів” від 30 серпня 2006 року.
ОСП-72/87 - “Основні санітарні правила роботи з радіоактивними відходами і іншими джерелами іонізуючого випромінювання” від 26 серпня 1987 року.
Деркоматомрегулювання України - Державний комітет ядерного регулювання України.
МНС України - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Мінпаливенерго України - Міністерство палива та енергетики України.
Мінприроди України - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
МОЗ України - Міністерство охорони здоров’я України.
ДНТЦ ЯРБ - Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки.
Держінспекція - Державна регіональна інспекція з ядерної та радіаційної безпеки.
НКРЗ - Національна комісія з радіаційного захисту населення України.
МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергії.
НАЕК “Енергоатом” - Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
Мілізіверт (мЗв) — похідна від одиниці вимірювання еквівалентної та ефективної дози іонізуючого опромінення — зіверт (Зв) (у системі СІ).

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Іонізуюче випромінювання є природним і постійним елементом навколишнього середовища. Його властивості широко використовуються в процесі діяльності людини: науці, техніці, медицині, промисловості, сільському господарстві тощо. В цілому світі опромінення застосовується для зберігання продуктів харчування, а методи стерилізації – для знищення комах, які переносять хвороби. Радіоактивні ізотопи широко використовуються і в будівництві(щодо перевірки якості зварювальних конструкцій і щільності бетонних споруд, визначення направленості і швидкості течії підземних вод, вологості ґрунтів тощо).
Важливим є те, щоб виробництво і використання джерел іонізуючого випромінювання, а також експлуатація ядерних установок, включаючи поводження з радіоактивними відходами, відповідали визначеним нормам радіаційної безпеки, у разі недотримання яких, властивості іонізуючого випромінювання можуть завдати непоправної шкоди життю і здоров’ю людини та навколишньому природному середовищу. Саме тому надзвичайно великого значення набуває належне правове регулювання забезпечення радіаційної безпеки в нашій державі.
Дослідження окремих питань щодо забезпечення радіаційної безпеки знайшли своє відображення в монографічних дослідженнях Г.І. Балюк “Ядерне право України: стан і перспективи розвитку(правові аспекти радіоекології)”(1996 р.), “Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні”(1997 р.) та в ряді її статей, в яких висвітлюються певні аспекти пов’язані з правовим регулюванням забезпечення радіаційної безпеки. Поняття ядерної та радіаційної безпеки (радіоекологічної безпеки) як передумови та складової екологічної також обґрунтовані Г.І. Балюк в докторській дисертації на тему “Проблеми формування та становлення ядерного права України”(2000 р.). Правові питання ліцензування у сфері використання ядерної енергії, державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки в Україні розкриває у своїх наукових статтях С.Г. Плачкова. О.Г. Кордюк певну увагу приділяє системі нормативного регулювання ядерної і радіаційної безпеки та генеральній схемі нормативних документів з ядерної та радіаційної безпеки, а питання пов’язані з цивільно-правовою відповідальністю за ядерну шкоду та ядерним страхуванням висвітлює Ю.М. Крупка. Організаційно-правовий аспект контролю у галузі забезпечення ядерної та радіаційної безпеки з позицій “теорії управління” обгрунтовує у своїй дисертаційній роботі А.Л. Деркач (2007 р.).
Однак, комплексне дослідження правових засад забезпечення радіаційної безпеки в Україні не проводилось. Саме це і спонукало дисертантку до дослідження даної теми кандидатської дисертації з врахуванням її актуальності на сучасному етапі.
Завданням дисертаційної роботи є дослідження юридичної природи радіаційної безпеки та механізму правового забезпечення останньої. На думку дисертантки, розкриття обраної теми створить підґрунтя для подальшої розробки теоретичних основ правового забезпечення радіаційної безпеки в Україні, а в практичному аспекті - сприятиме вдосконаленню правового регулювання відносин забезпечення радіаційної безпеки.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалися на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до державної бюджетної науково-дослідної роботи з теми “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0106U006631).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження юридичної природи поняття “радіаційна безпека”, визначення його правових ознак, аналіз правовідносин у сфері забезпечення радіаційної безпеки і особливостей механізму їх правового регулювання, в науковій розробці і формулюванні висновків щодо ролі та завдань органів державної влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки, проведення аналізу чинного законодавства із зазначених проблем, розробка науково-обґрунтованих рекомендацій для подальшого розвитку законотворчого процесу у даній сфері та практики його застосування.
Мета дослідження конкретизується у наступних завданнях:
1) дослідити правову природу поняття “радіаційна безпека” та обґрунтувати його юридичні ознаки;
2) проаналізувати правовідносини забезпечення радіаційної безпеки;
3) визначити систему правових норм, що мають на меті забезпечення радіаційної безпеки в Україні;
4) дослідити інституційно-правове забезпечення радіаційної безпеки в Україні;
5) розкрити особливості функціонально-правового забезпечення радіаційної безпеки в Україні.
Об’єктом дослідження є міжнародні та національні нормативно-правові акти, що регулюють забезпечення радіаційної безпеки в Україні, практика їх застосування, а також положення правової доктрини, що стосуються сфери використання ядерної енергії, наукові дослідження та положення загальної теорії держави і права, інших галузей права, юридична практика.
Предмет дослідження складають правовідносини, що виникають у сфері забезпечення радіаційної безпеки за законодавством України.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять методи: логіко-семантичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, історичного та системного аналізу, а також метод тлумачення норм.
За допомогою логіко-семантичного і формально-логічного методів проаналізовано та поглиблено понятійно-термінологічний апарат у сфері забезпечення радіаційної безпеки, зокрема застовування згаданих вище методів дозволило сформулювати уточнене визначення поняття “радіаційна безпека”. Метод системного аналізу використовувався при дослідженні правовідносин забезпечення радіаційної безпеки в Україні. За допомогою методу історичного аналізу було досліджено поетапне формування органу державного регулювання у сфері забезпечення радіаційної безпеки. Застосування структурно-функціонального методу дослідження дозволило виокремити систему органів державної влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні. Метод тлумачення норм права у поєднанні з формально-логічним склали методологічну основу для формулювання пропозицій щодо вдосконалення існуючого стану нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері.
Науково-теоретичною базою дослідження є праці українських та російських вчених-правознавців: В. Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, 0.П. Альохіна, В.І.Андрейцева, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, Г.І. Балюк, Д.М. Бахраха, А.Л. Бейкуна, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, В.М. Гаращука, Б.Г. Гордона, А.Л. Деркача, О.Л. Дубовик, C.І. Єршової, В.І. Ізмалкова, А.І. Йойриша, А.О. Кармоліцького, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, Т.М. Кравцової, Ю.М. Крупки, В.В. Лазарєва, Л.В. Лейби, І.І. Лукашука, О.С. Молодцової, Р.Ю. Парик, О.О. Погрібного, С.Г. Плачкової, М.С. Студенікіної, О.А. Супотаєвої, Ю.А. Тихомирова, М.О. Фролова, Р.О Халфіної, О.Б. Чопорняка, Ю.С. Шемшученка та інших. В якості спеціального теоретичного джерела при написанні роботи виступає докторська дисертація Г.І. Балюк, що присвячена теоретико-правовим засадам забезпечення безпеки у сфері використання ядерної енергії.
Комплексний характер дослідження зумовив звернення до робіт науково-технічного характеру А.П. Александрова, М.М Гіроль, В.А. Ліпкан, Ю.О. Недашковського, А.В. Носовського, А.О. Ярошинської та інших.
Для розкриття особливостей правового регулювання забезпечення радіаційної безпеки за законодавством України в роботі використовувались матеріали практики, зокрема, звіти діяльності Державного комітету ядерного регулювання України за 2008 рік.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на основі аналізу чинного законодавства України та наукової юридичної літератури здійснене одне з перших у вітчизняній правовій науці комплексне дослідження правового регулювання забезпечення радіаційної безпеки.
У дисертації сформульовано наступні науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
Вперше:
1. Визначено, що суб’єктами правовідносин забезпечення радіаційної безпеки є: 1) держава (в особі уповноважених органів державної влади); 2) державне підприємство(експлуатуюча організація); 3) фізичні або юридичні особи, які використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання; 4) особи та громадяни, що проживають(перебувають) на певній території.
2. Встановлено об’єкти правовідносин забезпечення радіаційної безпеки в Україні, якими виступають безпечне від негативного іонізуючого впливу життя і здоров’я людини та навколишнє природне середовище.
3. Запропоновано визначення суб’єктивного права на радіаційну безпеку як юридично гарантованої можливості людини та громадянина безперешкодно користуватись визначеним правом на безпечне від негативного іонізуючого впливу життя і здоров’я людини, навколишнього природного середовища та вимагати в установленому законодавчому порядку від держави, юридичних та фізичних осіб, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, дотримуватись норм, правил, стандартів з радіаційної безпеки як під час практичної діяльності, так і у випадках ядерного інциденту або радіаційних аварій, включаючи захист своїх прав від правопорушень у сфері забезпечення ядерної та радіаційної безпеки.
4. Виділено радіаційний ризик, як підставу виникнення правовідносин забезпечення радіаційної безпеки, що має ряд особливостей: 1) є одним із видів екологічного ризику; 2) викликає ймовірність виникнення у людини стохастичного ефекту внаслідок негативного іонізуючого впливу; 3) це несприйнятність радіаційного опромінення для людини та інших живих організмів; 4) характеризується взаємопов’язаністю з можливістю радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища.
5. Обґрунтовано наукове положення про те, що правовідносини забезпечення радіаційної безпеки є абсолютними правовідносинами та входять до предмету екологічного права України.
6. Запропоновано повноваження державних органів у сфері забезпечення радіаційної безпеки розподілити між двома органами державної влади - органом державного управління (Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) та органом державного регулювання у відповідній сфері (Державним комітетом ядерного регулювання України).
7. За результатами проведеного дослідження встановлено, що стандарти МАГАТЕ у випадку відсилки до них норм національного законодавства можуть мати таке ж значення, як і загальнообов’язкові норми і правила для регулювання відносин забезпечення радіаційної безпеки тієї чи іншої держави.
8. Здійснено класифікацію ліцензій у сфері використання ядерної енергії та забезпечення радіаційної безпеки на наступні групи: ліцензії на ядерне паливо(переробка уранових руд), ліцензії на ядерні установки, ліцензії на сховища радіоактивних відходів, ліцензії на роботи з радіоактивними матеріалами(перевезення по території України та міжнародні перевезення), ліцензії на виробництво і використання джерел іонізуючого випромінювання.
Набули подальшого розвитку наступні положення:
1. Уточнено юридичне визначення поняття “радіаційна безпека”, яку дисертантка пропонує розглядати як стан розвитку суспільних відносин, за якого системою правових засобів гарантується безпечне від радіоактивного забруднення навколишнє природне середовища та захист життя і здоров’я як нинішніх, так і майбутніх поколінь від негативного іонізуючого впливу внаслідок використання джерел іонізуючого випромінювання природного і штучного походження в енергетиці, медицині, промисловості, будівництві тощо та здійснення оптимальних заходів по ліквідації чи мінімізації можливих негативних наслідків.
2. Розвинуто наукові положення щодо системи органів державної влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки, яка складається з державних органів загальної компетенції у сфері забезпечення радіаційної безпеки, органів державного управління спеціальної компетенції у сфері забезпечення радіаційної безпеки та органів державного регулювання у вищенаведеній сфері.
На підставі зроблених дисертанткою висновків внесено конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, зокрема до Законів України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року, “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” від 11 січня 2000 року та підзаконних нормативно-правових актів: “Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97)” від 1 грудня 1997 року, “Положення про Державний комітет ядерного регулювання України” від 27 грудня 2006 року, “Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи(МНС)” від 2 грудня 2006 року, “Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України” від 2 грудня 2006 року, “Положення про Міністерство охорони здоров’я України” від 2 листопада 2006 року тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх для вдосконалення чинного екологічного законодавства України, зокрема, законодавства в сфері забезпечення радіаційної безпеки України з метою підвищення ефективності інституційно-правового та функціонально-правового забезпечення радіаційної безпеки в Україні; у правозастосовчій діяльності органів державної виконавчої влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки, правоохоронних та судових органів, органів місцевого самоврядування.
Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсів “Екологічне право України”, “Право екологічної безпеки” та спецкурсів “Ядерне право України”, “Цивільна відповідальність за ядерну шкоду”, “Актуальні проблеми екологічного права”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Робота та публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертанткою самостійно під керівництвом доктора юридичних наук, професора Г.І. Балюк.
Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на: міжнародній науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (Київський університет управління та права НАН України, м. Косів, Івано-Франківської області, 27-30 січня 2007 р.); міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених “Актуальні проблеми держави і системи права України в умовах світової глобалізації”(юридичний факультет Національного аграрного університету, м.Київ, 15 березня 2007 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ, 19-20 квітня 2007 р.); всеукраїнській курсантсько-студентській конференції “Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства(Осінні юридичні читання)” (Львівський державний університет внутрішніх справ, м. Львів, 9 листопада 2007 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ, 24-25 квітня 2008 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ, 23-24 квітня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної безпеки, використання та охорони природних ресурсів”(Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 9-10 жовтня 2009 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 11 опублікованих автором працях за темою дисертації, із яких 4 статті у наукових фахових виданнях згідно з вимогами ВАК України.
Структура і обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, переліку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження становить 223 сторінок, із них основного тексту – 189 сторінок. Список використаних джерел складається із 217 найменувань на 23 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, теоретичного осмислення ряду наукових праць, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання забезпечення радіаційної безпеки за законодавством України. Основні з них такі:
Радіаційна безпека, як складова екологічної - це такий стан розвитку суспільних відносин, за яких системою правових засобів гарантується безпечне від радіоактивного забруднення навколишнє природне середовища та захист життя і здоров’я як нинішніх, так і майбутніх поколінь від негативного іонізуючого впливу внаслідок використання джерел іонізуючого випромінювання природного і штучного походження в енергетиці, медицині, промисловості, будівництві тощо та здійснення оптимальних заходів по ліквідації чи мінімізації можливих негативних наслідків.
Юридичними ознаки та особливостями, притаманними поняттю “радіаційна безпека” є: 1) складова екологічної безпеки; 2) стан розвитку суспільних відносин; 3) юридичне гарантування можливості забезпечення прав людини і громадянина на безпечне від радіаційного забруднення навколишнє природне середовище; 4) захист нинішнього та майбутніх поколінь від шкідливого для їх здоров’я радіоактивного впливу; 5) наявність широкого використання джерел іонізуючого випромінювання як природного так і штучного походження; 6) здійснення оптимальних заходів по ліквідації чи мінімізації наслідків негативного іонізуючого опромінення.
Cистема правового регулювання у сфері забезпечення радіаційної безпеки в нинішніх умовах складається з нормативно-правових актів трьох рівнів.
До нормативно-правових актів першого рівня відносяться міжнародні конвенції, (учасницею яких є Україна), закони та підзаконні акти. Нормативно-правовими актами другого рівня є нормативні документи(норми, правила, стандарти) з радіаційної безпеки, які, ґрунтуючись на принципах і положеннях законодавчих актів, встановлюють критерії, вимоги, умови забезпечення радіаційної безпеки у сфері використання ядерної енергії та інших джерел іонізуючого випромінювання. Проведений аналіз значної частини нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері забезпечення радіаційної безпеки, вказує на чітку взаємодію між документами двох рівнів. Так, вимоги, які закріплені в нормативних актах першої групи, деталізуються в документах другої, останні можуть встановлювати додаткові вимоги, які не повинні суперечити положенням нормативно-правових актів першої групи. Отже, нормативно-правові акти другої групи виступають основними документами, які містять вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки, яких повинні дотримуватись юридичні та фізичні особи, що здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енергії.
Нормативно-правовими актами третього рівня виступають галузеві стандарти й відомчі документи, спрямовані на досягнення відповідності вимогам нормативних документів другого рівня та конкретизують показники, встановлені в них. Нормативно-правові акти третього рівня деталізують загальні вимоги забезпечення радіаційної безпеки в певній сфері людської діяльності та встановлюють окремі технічні, технологічні та організаційні вимоги безпечного функціонування систем та елементів, важливих для безпеки, їх класів, обладнання та окремих завдань (процедур, процесів).
Правовідносини у сфері забезпечення радіаційної безпеки є абсолютними. З одного боку, громадянам належить суб’єктивне право на безпечне довкілля, якому, з іншого боку, кореспондують зобов’язання держави, юридичних та фізичних осіб, що здійснюють діяльність, пов’язану з ймовірністю негативного впливу іонізуючого випромінювання, забезпечити виконання низки обов’язкових вимог стосовно забезпечення радіаційної безпеки.
Суб’єктами правовідносин у сфері радіаційної безпеки є: 1) держава(в особі уповноважених органів державної влади у сфері забезпечення радіаційної безпеки); 2) державне підприємство – експлуатуюча організація (оператор), що призначена державою юридична особа, яка здійснює діяльність, пов’язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів, забезпечує ядерну та радіаційну безпеку і несе відповідальність за ядерну шкоду; 3) фізичні або юридичні особи, які використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання та несуть відповідальність за заподіяну шкоду; 4) особи та громадяни, що проживають(перебувають) на певній території.
Cуб’єктивне право на радіаційну безпеку є юридично гарантована можливість людини та громадянина безперешкодно користуватися визначеним правом на безпечне для життя і здоров’я довкілля від радіоактивного забруднення та вимагати в установленому законодавчому порядку від держави, юридичних та фізичних осіб, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, дотримуватись норм, правил, стандартів з радіаційної безпеки, як під час практичної діяльності, так і у випадках ядерних та радіаційних аварій, включаючи захист своїх прав від правопорушень у сфері забезпечення радіаційної безпеки.
Об’єктами правовідносин забезпечення радіаційної безпеки в Україні виступають безпечне від радіаційного впливу життя і здоров’я людини та навколишнє природне середовище.
Радіаційний ризик, як підстава виникнення правовідносин забезпечення радіаційної безпеки, має ряд особливостей: 1) є одним із видів екологічного ризику; 2) викликає ймовірність виникнення у людини стохастичного ефекту внаслідок негативного іонізуючого впливу; 3) несприйнятність радіаційного опромінення для людини та інших живих організмів; 4) характеризується взаємопов’язаністю з можливістю радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища.
Правовідносини у сфері забезпечення радіаційної безпеки не перестають бути предметом регулювання екологічного права, однак суб’єкти, що здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енергії та забезпечення радіаційної безпеки виступають в цьому випадку одночасно суб’єктами ядерного, екологічного та інших галузей права.
Система органів державної влади України у сфері забезпечення радіаційної безпеки на сьогодні складається з державних органів загальної компетенції у сфері забезпечення радіаційної безпеки, органів державного управління спеціальної компетенції у сфері забезпечення радіаційної безпеки та органів державного регулювання у вищенаведеній сфері.
До державних органів влади загальної компетенції відносяться: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади. З метою постійного забезпечення радіаційної безпеки державними органами загальної компетенції у сфері забезпечення радіаційної безпеки створюються спеціально уповноважені державні органи.
Серед органів державної влади спеціальної компетенції у сфері забезпечення радіаційної безпеки виокремлено органи державного управління спеціальної компетенції та органи державного регулювання.
Спеціально уповноваженими органами державного управління у сфері забезпечення радіаційної безпеки є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи(МНС України), Міністерство палива та енергетики України (Мінпаливенерго України), Міністерство охорони навколишнього природного середовища(Мінприроди України) та Міністерство охорони здоров’я України(МОЗ України).
Систему спеціальних органів державного регулювання у сфері забезпечення радіаційної безпеки складають Державний комітет ядерного регулювання України, Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Основним уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань регулювання забезпечення радіаційної безпеки в Україні є Державний комітет ядерного регулювання України. На зазначений Комітет покладено функції з визначення критеріїв, вимог і умов щодо безпеки під час використання ядерної енергії, видачі дозволів та ліцензій на проведення діяльності у цій сфері, здійснення державного нагляду за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної і радіаційної безпеки та виконання інших функцій національного регулюючого органу з ядерної та радіаційної безпеки, визначених Конвенцією про ядерну безпеку та Об’єднаною конвенцією про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та безпеку поводження з радіоактивними відходами.
Зроблено висновок, що згідно з формально-юридичними ознаками Україна виконала міжнародні вимоги щодо утворення єдиного державного регулюючого органу у сфері забезпечення радіаційної безпеки. На сьогодні, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Державний комітет ядерного регулювання України” Державний комітет ядерного регулювання України здійснює основні функції державного регулювання – нормування, ліцензування, контроль та нагляд у сфері забезпечення радіаційної безпеки. Однак за результатами проведеного дослідження встановлено, що фактично функції державного регулювання у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні здійснюють й інші органи державної виконавчої влади. Зокрема, повноваження нормотворчого, ліцензійного, контрольно-наглядового характеру у сфері забезпечення радіаційної безпеки має Міністерство охорони здоров’я України. Одним із ключових напрямів діяльності Мінприроди України у сфері забезпечення радіаційної безпеки є здійснення наглядових повноважень - державного контролю за додержанням вимог радіаційної безпеки при перетині державного кордону України. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України наділено координаційними повноваженнями у сфері забезпечення радіаційної безпеки, зокрема, щодо проведення робіт із збирання, перевезення, переробки, зберігання і захоронення радіоактивних відходів промислових підприємств (крім об'єктів, підпорядкованих органу виконавчої влади у сфері використання ядерної енергії), медичних, науково-дослідних установ, а також робіт із будівництва, експлуатації, реконструкції, зняття з експлуатації об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами.
Дії вищевказаних органів, які здійснюють державне регулювання у сфері забезпечення радіаційної безпеки, не завжди є узгодженими, а часто навіть суперечливими. Так, відсутня чітка взаємодія органів, що здійснюють контроль у сфері забезпечення радіаційної безпеки, а їх постійні реорганізації ведуть до дублювання повноважень державних органів, на які покладені завдання забезпечення радіаційної безпеки в нашій державі. На сьогоднішній день не достатньо врегульованими є питання створення системи дозиметричного контролю, навчання та перевірки знань населення з радіаційної безпеки та поширення інформації у досліджуваній сфері. Вважаємо, що існування поліцентричної системи державного регулювання у сфері забезпечення радіаційної безпеки не сприяє концентрації зусиль державних органів на вирішенні завдань щодо забезпечення безпечного від радіаційного впливу життя та здоров’я людини та навколишнього природного середовища. Відсутня єдність та скорегованість, чіткість в розмежуванні повноважень та відповідальності, призводить до неефективності державного регулювання у сфері забезпечення радіаційної безпеки.
У зв’язку з вищевикладеним запропоновано усі повноваження у сфері забезпечення радіаційної безпеки розподілити між двома органами державної влади - органом державного управління (Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) та органом державного регулювання у відповідній сфері (Державним комітетом ядерного регулювання України) шляхом внесення змін до: Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Положення про Державний комітет ядерного регулювання України”, “Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи(МНС)”, “Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України”, “Положення про Міністерство охорони здоров’я України”, “Положення про Міністерство палива та енергетики України” та інші.
За результатами проведеного дослідження встановлено, що стандарти МАГАТЕ у випадку відсилки до них норм національного законодавства можуть мати таке ж значення, як і загальнообов’язкові норми і правила для регулювання відносин радіаційної безпеки тої чи іншої держави. Запропоновано ст. 8 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” доповнити положенням про обов’язковість дотримання норм МАГАТЕ у випадку відсилки до цих міжнародних норм у національному законодавстві
На сьогодні нормування у сфері забезпечення радіаційної безпеки в Україні здійснюють два органи державної влади - Державний комітет ядерного регулювання України та Міністерство охорони здоров’я України, дії яких між собою не узгоджені, а подекуди взагалі не відповідають загальновстановленим вимогам щодо розробки норм радіаційної безпеки.
Державний комітет ядерного регулювання України, що визначає критерії та вимоги безпеки, додержання яких обов’язкове під час використання ядерної енергії, а саме розробляє і затверджує в межах своїх повноважень норми, правила і стандарти з радіаційної безпеки джерел іонізуючого випромінювання; погоджує проекти державних і галузевих стандартів.
Порядок розробки норм і правил радіаційної безпеки ґрунтується, на думку дисертантки, на поетапній підготовці нормативного документу та складається з наступний блоків: 1.Планування розроблення нормативно-правових актів. 2. Організація роботи над проектом нормативно-правового акту(процедура створення нормативно-правового акту складається з наступних етапів: 1) розробка та затвердження технічного завдання на створення нормативно-правового акту; 2) розробка 1-ої редакції нормативно-правового акту; 3) розробка остаточної редакції нормативно-правового акту). 3. Погодження та затвердження нормативно-правового акта та подання на державну реєстрацію.
МОЗ України своїми наказами ввело в дію ряд документів у сфері забезпечення радіаційної безпеки, зокрема НРБУ-97, ОСПУ-2005, Гігієнічний норматив питомої активності радіонуклідів Cs та Sr у рослинній лікарській сировині (субстанції), що використовується для виготовлення лікарських засобів" , “Гігієнічний норматив питомої активності радіонуклідів (137)Cs та (90)Sr у деревині та продукції з деревини та “Допустимі рівні вмісту радіонуклідів Cs і Sr у продуктах харчування та питній воді” та інші, що нажаль не були узгоджені з іншими органами виконавчої влади, як це передбачено у “Порядку розроблення та затвердження норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки”.
До переліку основних положень режиму ліцензування у сфері забезпечення радіаційної безпеки відносяться: визначення сфери дії правового режиму ліцензування у сфері забезпечення радіаційної безпеки; характеристика видів ліцензій і органів, що їх видають; умови видачі ліцензії і порядок(процедура)видачі ліцензії.
Дисертанткою визнається, що ліцензія на використання джерел іонізуючого випромінювання, яку видає Державний комітет ядерного регулювання України та санітарний паспорт МОЗ України, є двома різними документами, що необхідні при здійсненні діяльності у сфері використання ядерної енергії. Адже санітарний паспорт видається на саме джерело іонізуючого випромінювання, а ліцензія у сфері використання ядерної енергії на певний вид діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання. До того ж, для отримання ліцензії у сфері використання ядерної енергії потрібно й додати санітарний паспорт джерела іонізуючого випромінювання(за наявності).
Виходячи з предмету та виду діяльності, ліцензії у сфері використання ядерної енергії в межах яких має бути забезпечена радіаційна безпека, розподіляються на певні групи: ліцензії на ядерне паливо(переробка уранових руд), ліцензії на ядерні установки, ліцензії сховища радіоактивних відходів, ліцензії на роботи з радіоактивними матеріалами(перевезення по території України та міжнародні перевезення, ліцензії на видобування і використання джерел іонізуючого випромінювання.
На підставі аналізу практики визначено, що процедура ліцензування складається з ряду послідовних етапів: 1) подання заяви, 2) її попередній розгляд і прийняття до розгляду або відхилення, 3) проведення безпосереднього розгляду і обговорення заяви, 4) прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі.
У сучасних умовах сфера контролю і нагляду за забезпеченням радіаційної безпеки в Україні розподілена, відповідно до повноважень між різними органами державного регулювання забезпечення радіаційної безпеки – Державний комітет ядерного регулювання України, Міністерство охорони здоров’я України та Мінпророди України спеціальними підрозділами у структурі органів, що здійснюють контрольно-наглядові функції у сфері забезпечення радіаційної безпеки, є Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я України, Державна регіональна інспекція з ядерної та радіаційної безпеки Держатомрегулювання України, Державна екологічна інспекція Мінприроди на державному кордоні України.
З метою об’єднання усіх правових норм, що регулюють здійснення нагляду у сфері забезпечення радіаційної безпеки та використання ядерної енергії, на думку дисертантки, має бути розроблений “Порядок здійснення державного нагляду за дотриманням вимог безпеки при використанні ядерної енергії” та затверджений на рівні постанови Кабінету Міністрів України, як органу, який здійснює координацію діяльності усіх органів виконавчої влади.
Державна санітарно-епідеміологічна служба наділенa певними контрольними повноваженнями, в тому числі і у сфері забезпечення радіаційної безпеки, які, на нашу думку, слід розділити на 3 групи: 1) повноваження щодо попередження порушень санітарних норм радіаційної безпеки, 2) повноваження щодо припинення порушень санітарних норм радіаційної безпеки, 3) повноваження щодо розслідування порушень у сфері забезпечення радіаційної безпеки та застосування адміністративних санкцій:
Однак невизначеність статусу єдиного органу державного регулювання забезпечення радіаційної безпеки, розчленування функцій державного нагляду у сфері забезпечення радіаційної безпеки між різними структурними підрозділами, обмеження діяльності, спрямованої на дотримання діючих нормативних вимог у сфері забезпечення радіаційної безпеки, тільки наглядовими функціями призводить до неузгодженості дій по забезпеченню радіаційної безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативні акти:
1. Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Конвенція про ядерну безпеку від 17 червня 1994 року(ратифікована Україною 17 грудня 1997 року) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №16. – Ст.70.
3. Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами від 5 вересня 1997 року(ратифікована Україною 20 квітня 2000 року) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №31. – Ст.39.
4. Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок від 6 травня 1987 року: Постанова Верховної Ради Про участь України у Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 року від 5 травня 1993 року // Відомості Верховної Ради. – 1993. - №24. - ст.262.
5. Про допомогу в разі ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації: конвенція від 26 вересня 1986 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1987. - №2. – Ст.19.
6. Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію від 26 вересня 1986 р // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1987. - №2. – Ст.19.
7. Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року: Закон України Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 12 вересня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. - №44. - ст.242.
8. Директива Ради 89/618/Євратом “Щодо інформування широкої громадськості про заходи охорони здоров’я, що мають вживатись, і дії, які повинні виконуватись, у випадку радіаційної аварії” від 27 листопада 1989 року // Офіційний Журнал L 357, 07/12/1989 p. 0031 — 0034.
9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №№40-44. - Ст.356.
10. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19-20, № 21-22. - Ст.144.
11. Митний кодекс України від 11 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002 - №38-39. - Ст.288.
12. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради Української РСР – 1984. – додаток №51. - Ст.1112.
13. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст.131.
14. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 24. - Ст.189.
15. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст.27.
16. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року (Кодекс в редакції Закону від 8 лютого 2006 року) // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 21. - Ст.170.
17. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №41. - Ст.546.
18. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №27. - Ст.218.
19. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 19. - Ст. 98.
20. Про екологічну експертизу: Закон України від 9 лютого 1995 року( Iз змінами, внесеними згідно із Законом від 31.05.2007) // Відомості Верховної Ради України. – 2007. - №35. – Ст.485.
21. Про лікарські засоби: Закон України від 4 квітня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 22. - Ст.86.
22. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16 жовтня 1992 року( Із змінами, внесеними згідно із Законом від 03.06.2004) // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 36. - Ст.434.
23. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. -1999. - № 20-21. - Ст. 190.
24. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1990.-№4. – Ст.20
25. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11 вересня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №9. - Ст.79.
26. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - .№12. – Ст.81.
27. Про поводження з радіоактивними відходами: Закон України від 30 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 27. - Ст.198.
28. Про видобування і переробку уранових руд: Закон України від 19 листопада 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998 - № 11-12. - Ст.39.
29. Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання: Закон України від 14 січня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 22. - Ст.115.
30. Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії: Закон України від 11 січня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №9. – Ст.68.
31. Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання: Закон України від 19 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. - №1. - ст.1.
32. Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення: Закон України від 13 грудня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2002. - № 14. - ст.96.
33. Про внесення змін до деяких законів України (щодо страхування персоналу ядерних установок): Закон України від 1 липня 2004 року // Відомості Верховної Ради. - 2005. - № 1 - ст.10.
34. Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення: Закон України від 8 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 51. - Ст.555.
35. Про затвердження Положення про Національну комісію з радіаційного захисту населення України(НКРЗ): постанова Верховної Ради України від 19 травня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 30. – Ст. 243
36. Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи: постанова Верховної Ради Української РСР від 1 серпня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. - 1990. -№12. - Ст. 135.
37. Про комітети Верховної Ради України: постанова Верховної Ради України від 4 квітня 1995 року // Відомості Верховної Ради. - 1995. - №19. – Ст.134.
38. Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища: постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 46 - Ст.637
39. Декларації про державний суверенітет України: постанова Верховної Ради України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 27. - Ст.106.
40. Концепція державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні: постанова Верховної Ради України від 15 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18. - Ст.106.
41. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР: постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. - Ст.621.
42. Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи(МНС): постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року // Офіційний вісник України . - 2006. - .№45. - Ст.2299.
43. Питання Українського державного об’єднання “Радон”: постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1992 року // Офіційний вісник України . - 1992. - №34. - Ст.3421.
44. Положення про Міністерство палива та енергетики України: постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року // Офіційний вісник України. - 2006. - №45. - Ст.2998.
45. Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України: постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року // Офіційний вісник України . - 2006.- №44.- Ст.2949.
46. Положення про Державну екологічну інспекцію: в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року// Офіційний вісник України. – 2004 - №47 - Ст. 2084.
47. Положення про Міністерство охорони здоров’я України: постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року // Офіційний вісник України. - 2006. - №45. - Ст.3000
48. Порядок проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки: постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року( із змінами від 31 травня 2006 року) // Офіційний вісник України. –1998. - № 29. - Ст.57.
49. Порядок створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення населення: постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року // Офіційний Вісник України. - 2001 . - № 17. - Ст. 750.
50. Положенням про порядок здійснення перевезення радіоактивних матеріалів територією України: постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року // Офіційний Вісник України. – 2004. - №42. –Ст. 2771.
51. Про державний моніторинг національних і міжнародних проектів у сфері ядерної та радіаційної безпеки і радіоекології: постанова Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. - №32. – Ст.1360.
52. Про порядок розроблення регіональних програм захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання: постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. - №23– Ст.62.
53. Деякі питання перевезення радіоактивних матеріалів: постанова Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року // Офіційний вісник України. – 2007 - №76– Ст.2820.
54. Про утворення Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки (Держатомнагляд України): постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютому 1992 року //Урядовий кур’єр. - 1992.-28 березня. - № 55.
55. Положення про Головну державну інспекцію по нагляду за ядерною та радіаційною безпекою: постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року //Урядовий кур’єр. - 1992.-17 вересня. - № 55.
56. Про затвердження Положення про Державний комітет ядерного регулювання: постанова Кабінету Міністрів від 27 грудня 2006 року // Офіційний вісник України. – 2006. - №52- Ст. 3516.
57. Про затвердження Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії: постанова Кабінету Міністрів від 6 грудня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000 - №49- Ст. 2127.
58. Про затвердження Положення про Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки: розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. - №33. – Ст. 1527.
59. Про затвердження Положення про Головну державну інспекцію з нагляду за ядерною безпекою (Держатомінспекція): постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1995 року // Офіційний вісник України. - 1995. - №34. - Ст.25 .
60. Порядок видачі дозволу на здійснення міжнародних перевезень радіоактивних матеріалів: постанова Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року //Офіційний вісник України . – 2007 - №21 – Ст.1723.
61. Про затвердження порядку розроблення та затвердження норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки: постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 р // Урядовий кур’єр. – 1997. – С.10.
62. Про затвердження переліку центральних органів виконавчої влади, на які покладаються функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності: постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року // Офіційний вісник України . – 2002 - №11 – Ст.521.
63. Положення про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних факторів: постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 року // Офіційний вісник України. - 1995. -№9. – Cт.2311.
64. Про затвердження Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію: постанова Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2006 року // Офіційний вісник України. - 2007. -№5. – Cт.191.
65. Про визначення центрального органу та пункту зв’язку з питань фізичного захисту ядерного матеріалу: постанова Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року // Офіційний вісник України. - 1996. -№26. – Cт.3623.
66. Про затвердження переліку джерел іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких звільняється від ліцензування: постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 2002 р // Офіційний вісник України . – 2002 - №27 – Ст.1276.
67. Про порядок створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення населення: постанова Кабінету Міністрів України від 16 березня 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. - №11- Ст.90.
68. Порядок державної реєстрації джерел іонізуючого випромінювання: постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р // Офіційний вісник України. - 2000 р.- № 47- стаття 2034
69. Порядок взааємодії органів виконавчої влади та юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері використання ядерної енергії, в разі виявлення радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання у незаконному обігу: постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 року // Офіційний вісник України . – 2003 - №23. – Ст.1049.
70. Порядок справляння плати за здійснення дозвільних процедур у сфері використання ядерної енергії: постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року // Офіційний вісник України . – 2001 - №11 – Ст.2343.
71. Про затвердження Положення про порядок встановлення розмірів та накладення штрафів на підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енергії, у разі порушення ними норм, правил і стандартів безпеки або умов дозволів на ведення робіт: постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 року // Офіційний вісник України . – 1996 - №15 – Ст.2412.
72. Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України(Мінекобезпеки): указ Президента України від 15 грудня 1994 року // Урядовий кур’єр. - 1995. - 24 січня. - № 12.
73. Про затвердження Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України: указ Президента України від 10 лютого 1995 року // Урядовий кур’єр. - 1995. - 14 березня. - № 35.
74. Про затвердження Положення про державну адміністрацію ядерного регулювання України: указ Президента України від 3 червня 1999 року // Офіційний вісник України. - 1999. - №22. - Ст.82
75. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: указ Президента України від 15 грудня 1999 року // Офіційний вісник України. - 1999. - №50. - Ст.1124.
76. Про державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки: указ Президента України від 5 грудня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. - №49. – Ст.2115.
77. Про затвердження Положення про Державний комітет ядерного регулювання України: указ Президента України від 6 березня 2001 // Урядовий кур’єр. - 2001. - 28 березня. - № 55.
78. Про внесення змін до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України та Положення про Державний комітет ядерного регулювання України: указ Президента України від 25 березня 2002 року // Офіційний вісник України. - 2002 р - №21. - Ст.2314.
79. Про затвердження Положення про Державну регіональну інспекцію з ядерної та радіаційної безпеки: наказ Державного комітету ядерного регулювання України від 16 жовтня 2007 року// Офіційний вісник України. – 2007- №88- Ст. 3238.
80. Умови та Правила поводження діяльності з виробництва джерел іонізуючого випромінювання: наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 20 березня 2001 року // Офіційний Вісник України. – 2001. - №18. –Ст. 769.
81. Порядок звільнення радіоактивних відходів і побічних радіоактивних матеріалів від регуляційного контролю: наказ Державного комітету ядерного регулювання України від 17 листопада 1997 року // Офіційний вісник України . – 1997 - №50 – Ст.282.
82. Порядок проведення державної інвентаризації радіоактивних відходів: наказ Державного комітету ядерного регулювання України від 11 лютого 2003 року //Офіційний вісник України . – 2003 - №9 – Ст.419.
83. Про затвердження порядку видачі сертифікатів щодо безпечного перевезення радіоактивних матеріалів: наказ Державного комітету ядерного регулювання України від 6 вересня 2007 року // Офіційний вісник України . – 2007 - №72 – Ст.2712.
84. Вимоги та умови безпеки (ліцензійних умов) провадження діяльності з використання ДІВ у променевій терапії: наказ Державного комітету ядерного регулювання від 28 грудня 2007 року // Офіційний вісник України . – 2008 - №5 – Ст.131.
85. План реагування на радіаційні аварії: наказ Державного комітету ядерного регулювання України та МНС України вiд 17 травня 2004 року // Офіційний вісник України . – 2004 - №24 – Ст.232.
86. Загальні положення забезпечення безпеки атомних станцій: наказ Державного комітету ядерного регулювання України від 15 лютого 2008 року // Офіційний вісник України. – 2008. - №9. – Ст.226.
87. Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України: наказ МОЗ України від 2 лютого 2005 року // Офіційний вісник України. – 2005. - №23. – Ст.1322.
88. Положення щодо планування заходів та дій на випадок аварій під час перевезення радіоактивних матеріалів: наказ Державного комітету ядерного регулювання України від 7 квітня 2005 року // Офіційний вісник України . – 2005 - №17 – Ст.915.
89. Про затвердження Порядку проведення державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки: наказ Державного комітету ядерного регулювання України від 21 лютого 2005 року // Офіційний вісник України. – 2005. - №15. – Ст.994.
90. Норми радіаці