ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ЮРИСДИКЦІЙНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Короткий опис

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

на правах рукопису

УДК 349.4

Лисенко Ярослава Олегівна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ЮРИСДИКЦІЙНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Балюк Галина Іванівна,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………….……….………………………..………… 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЕМЕЛЬНИХ ЮРИСДИКЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН ……………….
1.1 Аналіз доктринально-правових досліджень щодо регулювання земельних юрисдикційних відносин…... 14
1.2 Поняття та особливості земельних юрисдикційних правовідносин ……………………………………….… 34
1.3 Порівняльно-правовий аналіз земельних юрисдикційних відносин за чинним Земельним кодексом України та земельним законодавством зарубіжних країн………………..……………………. 59
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ ЮРИСДИКЦІЙНИХ НОРМ В УКРАЇНІ………………..
2.1 Реалізація земельних юрисдикційних норм в судовому порядку….. ….…………………..………… 82
2.2 Реалізація земельних юрисдикційних норм в позасудовому порядку………………………………... 115
ВИСНОВКИ ............................................................................................... 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .………………………….….. 165

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Однією з тенденцій сучасної правової науки в умовах формування нової соціальної, економічної, екологічної та правової політики є вивчення проблем розвитку дієвої системи захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб на відповідні земельні ділянки в Україні, ефективного механізму вирішення земельних спорів, забезпечення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, раціональним використанням, відтворенням та охороною земель в Україні. Зазначені завдання, на нашу думку, необхідно розглядати в контексті земельних юрисдикційних відносин як відносин щодо вирішення земельних спорів, які будучи врегульованими нормами права набувають якості правовідносин. Отже, об’єктом даного дисертаційного дослідження є земельні юрисдикційні правовідносини.
Особливий науковий інтерес до земельних юрисдикційних правовідносин та актуальність обраної теми обумовлена оновленням земельного законодавства та прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України, що сприяло корінним змінам у правовому регулюванні багатьох інститутів земельного права і, як наслідок, змінам у судовій практиці. Збільшення кількості земельних спорів, виникнення нових категорій спорів, ускладнення механізмів їх розгляду зумовлюють необхідність наукового вивчення проблем земельних юрисдикційних правовідносин та вироблення рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавства, спрямованих на усунення причин виникнення земельних спорів та їх ефективне вирішення.
Ряд проблемних питань щодо земельних юрисдикційних правовідносин були об’єктами спеціальних наукових досліджень, серед яких можна назвати праці І.О. Іконицької (1973 рік), А.П. Гетьмана (1995), В.М. Дікусара (1997 рік), Ю.Н. Федорової (2004 рік) Л.В. Лейби (2005 рік), Д.В. Ковальського (2006 рік) та інші. Однак, завданням даного дисертаційного дослідження є обґрунтування самостійності земельних юрисдикційних правовідносин, з огляду на те, що до недавнього часу земельні юрисдикційні правовідносини взагалі не виділялись як окрема група правовідносин. Крім того, на сьогоднішній день у теорії земельного права залишаються невизначеними об’єкти, суб’єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення земельних юрисдикційних правовідносин, особливості реалізації земельних юрисдикційних норм в судовому та позасудовому порядку в умовах сучасності.
Дослідження земельних юрисдикційних правовідносин на сучасному етапі є особливо актуальним в умовах відсутності спеціальних процедурно-процесуальних норм вирішення земельних спорів. Норми Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України не враховують особливостей вирішення цієї категорії спорів. Чинний Земельний кодекс України фрагментарно та неповно регламентує питання вирішення земельних спорів, а останні узагальнення практики вирішення земельних спорів у вигляді Постанови Пленуму Верховного Суду України (в редакції 2010 року) та Рекомендацій Вищого господарського суду України (2010 рік) торкаються в основному проблем одноманітного застосування матеріальних норм при вирішенні земельних спорів та не враховують процедурно-процесуальних особливостей їх вирішення.
Таким чином, актуальність дослідження земельних юрисдикційних правовідносин в Україні обумовлена науковим пошуком перспектив подальшого вдосконалення законодавства, необхідністю детального вивчення кола суб’єктів, об’єктного складу, змісту, підстав виникнення, зміни і припинення земельних юрисдикційних правовідносин, реалізації земельних юрисдикційних норм у судовому та позасудовому порядку, що має теоретичне та практичне значення, а також особливостями вирішення окремих категорій земельних спорів, важливих та одночасно проблемних на сучасному етапі.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. В дисертаційному дослідженні знайшли відображення окремі результати науково-дослідної роботи по темі: “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу”, яка виконувалась на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми 06БФ042-01).
Мета і завдання дослідження. Недостатність теоретичних розробок щодо правової природи, особливостей земельних юрисдикційних правовідносин, практичне значення предмету дослідження та необхідність подальшого вдосконалення законодавства в цій галузі зумовили мету дослідження, яка полягає в комплексному та всебічному аналізі земельних юрисдикційних правовідносин та практики реалізації земельних юрисдикційних норм, що дозволило обґрунтувати самостійність земельних юрисдикційних правовідносин.
Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання дисертаційного дослідження:
1. проаналізувати наявні доктринальні положення щодо регулювання земельних юрисдикційних правовідносин;
2. виявити правову природу земельних юрисдикційних відносин;
3. визначити місце земельних юрисдикційних правовідносин у системі земельних правовідносин;
4. сформулювати поняття земельних юрисдикційних правовідносин, а також дослідити їх ознаки;
5. дослідити особливості земельних юрисдикційних правовідносин, зокрема, через аналіз підстав їх виникнення, зміни, припинення та об’єктно-суб’єктний склад;
6. здійснити порівняльно-правовий аналіз земельних юрисдикційних відносин за чинним Земельним кодексом України та земельним законодавством зарубіжних країн;
7. дослідити реалізацію земельних юрисдикційних норм в позасудовому порядку, обґрунтувати переваги та недоліки позасудового порядку вирішення земельних спорів;
8. дослідити реалізацію земельних юрисдикційних норм в судовому порядку, обґрунтувати переваги та недоліки судової форми вирішення земельних спорів;
9. на основі аналізу практики застосування сучасного законодавства судами загальної юрисдикції, господарськими та адміністративними судами при вирішенні земельних спорів визначити основні категорії спорів, що є найбільш поширеними в теперішній час на практиці та окремі процесуальні аспекти вирішення земельних спорів;
10. сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення земельних юрисдикційних норм та чинного законодавства України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються в результаті процесуальної діяльності суб’єктів земельного права щодо вирішення земельних спорів в судовому та позасудовому порядку.
Предметом дисертаційного дослідження є національні та міжнародні нормативно-правові акти, інші правові документи, що регулюють порядок вирішення земельних спорів, практика їх застосування, а також положення наукових досліджень та матеріали загальної теорії права, конституційного, екологічного, земельного та інших галузей права, що стосуються земельних процесуальних правовідносин, в тому числі земельних юрисдикційних правовідносин.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають закони діалектики, об’єктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання правових категорій і явищ. Зокрема, метод системно-структурного аналізу використовувався при дослідженні земельних юрисдикційних правовідносин.
За допомогою формально-логічного аналізу правових категорій досліджено та поглиблено понятійно-термінологічний апарат у галузі вирішення земельних спорів, зокрема застосування згаданого вище методу дозволило сформулювати визначення «земельних юрисдикційних правовідносин», «земельної юрисдикційної діяльності».
При аналізі розвитку доктринально-правових досліджень щодо регулювання земельних юрисдикційних правовідносин було використано метод історико-правового висвітлення процесів та явищ.
Порівняльно-правовий метод застосовувався у процесі аналізу земельних юрисдикційних відносин за чинним Земельним кодексом України та земельним законодавством зарубіжних країн.
Шляхом використання методу тлумачення норм права у поєднанні з формально-юридичним сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері вирішення земельних спорів.
Науково-теоретичною базою дослідження є праці українських та російських вчених-правознавців: Г.О. Аксеньонка, С.С. Алексєєва, В.І.Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, С.О. Боголюбова, О.А.Вівчаренка, Ю.О. Вовка, А.П. Гетьмана, В.К. Гуревського, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г.Жарикова, О.О. Забелишенського, І.О. Іконицької, П.Д. Індиченка, І.І. Каракаша, Д.В.Ковальського, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснової, М.І. Краснова, П.Ф.Кулинича, Л.В. Лейби, Н.Р. Малишевої, А.М. Мірошниченка, В.Л.Мунтяна, В.В. Носіка, І.В.Павлова, О.М. Пащенка, В.В. Петрова, О.О.Погрібного, В.І. Семчика, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка, М.В.Шульги, В.В. Янчука, В.З. Янчука та інших.
При написанні дисертації використовувалися доктринальні положення з різних галузей права: загальної теорії права, конституційного, земельного, екологічного, цивільного, адміністративного, цивільно-процесуального, господарсько-процесуального, адміністративно-процесуального права, загальної та юридичної конфліктології. Крім того, були вивчені праці зарубіжних вчених, напрацювання практикуючих юристів, архівні та опубліковані матеріали судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на основі аналізу чинного законодавства України та наукової юридичної літератури здійснено комплексне і всебічне дослідження правового регулювання земельних юрисдикційних відносин.
Новизна дисертаційного дослідження охоплює наступні основні науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
Вперше:
1. Запропоновано визначення земельних юрисдикційних правовідносин як урегульованих нормами права суспільних відносин, що складаються між: 1) самими суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності; 2) суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності та суб’єктами, які безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору; 3) суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності та суб’єктами, які сприяють вирішенню спору; 4) самими суб’єктами, які безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору, який виник внаслідок конфліктної ситуації (земельного спору) та спрямовані на відновлення та захист земельних прав різних суб’єктів.
2. Здійснена класифікація доктринальних положень щодо регулювання земельних юрисдикційних правовідносин залежно від історичного розвитку земельної юрисдикції. Такий підхід дав можливість зробити обґрунтований висновок про те, що до недавнього часу в доктрині земельного права земельні юрисдикційні правовідносини не виділялись як окрема група земельних правовідносин. Зазначені відносини розглядалися в залежності від їх характеру, як процесуальні, за інститутами земельного права, як підвид земельних правовідносин щодо управління у галузі використання, відтворення та охорони земель, як різновид охоронних земельних правовідносин, а також у складі захисних.
3. Обґрунтовано положення про те, що земельні юрисдикційні правовідносини носять самостійний характер та проявляються як складне поєднання різних видів відносин.
4. Запропоновано визначення земельної юрисдикційної діяльності як здійснюваної в спеціально встановлених законом формах організуючої діяльності компетентних органів по реалізації норм права в конкретному випадку виникнення земельного спору і винесенні індивідуально-правових актів.
5. Встановлено, що суб’єктний склад земельних юрисдикційних правовідносин визначається суб’єктами, які безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору (які беруть участь у справі: заявник, відповідач або уповноважені ними представники), суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності (суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів) та суб’єктами, які сприяють вирішенню спору (експерти, свідки та ін.).
6. За результатами проведеного порівняльно-правового аналізу земельних юрисдикційних відносин за чинним Земельним кодексом України та земельним законодавством зарубіжних країн встановлено, що майже у всіх країнах з англосаксонською правовою системою, соціалістичною правою системою та країнах континентальної сім’ї права передбачені альтернативні способи вирішення земельних спорів або створені спеціалізовані органи для вирішення тих чи інших видів земельних спорів. У зв’язку з цим обґрунтовано положення про доцільність використання в Україні світового досвіду щодо альтернативних способів вирішення земельних спорів та утворення спеціалізованих земельних судів, у вигляді судових складів при існуючих судах.
7. Досліджені особливості процедури вирішення земельних спорів в судовому порядку та обґрунтована необхідність у наявності спеціальних процесуальних земельних юрисдикційних норм, які б враховували особливості вирішення саме земельних спорів.
8. Визначено, що наділення органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів земельною юрисдикцією необхідне лише на рівні одного з альтернативних способів вирішення правових спорів, що полягає у досягненні між сторонами спору компромісу, роз’ясненні сторонам спору їх правомочності щодо певної земельної ділянки, тлумачення відповідної правовстановлюючої документації сторонам земельного спору, тощо.
9. Обґрунтовано положення про те, що процедура (порядок) позасудового вирішення земельного спору має відрізнятися від процедури розгляду спорів в судовому порядку, зокрема більшою доступністю, оперативністю, ефективністю, однак, має бути направленою на правильне, всебічне та законне врегулювання земельного спору.
Набули подальшого розвитку:
1. Наукове положення про те, що земельні юрисдикційні правовідносини залежно від функціонального призначення є охоронними правовідносинами та носять процесуальний характер.
2. Уточнення, що об’єкт земельних юрисдикційних правовідносин має складну внутрішню структуру та складається з двох елементів. Основним елементом у структурі об’єкта земельних юрисдикційних правовідносин виступає послідовно здійснювана земельно-процесуальна діяльність суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб’єктів земельних юрисдикційних правовідносин, що спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов’язків щодо конкретної земельної ділянки при виникненні земельного спору. Додатковим елементом у структурі об’єкта цих правовідносин є конкретна земельна ділянка щодо якої виник спір.
3. Пропозиції щодо створення спеціалізованих земельних судів, зокрема, щодо організаційних питань їх створення: відповідно до конституційних та інших правових приписів спеціалізовані суди можуть створюватися не як незалежна та відокремлена від загального судочинства гілка судової влади, а в системі судів загальної юрисдикції. Отже, на першому етапі формування земельної юрисдикції в Україні вони можуть бути створені при місцевих, господарських, адміністративних судах шляхом утворення судових складів, що спеціалізуються на розгляді земельних справ.
4. Нові аргументи щодо необхідності повернення третейським судам повноважень по вирішенню земельних спорів до прийняття рішення по земельному спору загальним або господарським судом у категоріях справ щодо: розмежування меж земельних ділянок; додержання правил добросусідства; дії вже встановлених земельних сервітутів; дії договірних обмежень прав на земельну ділянку; реалізації права спільної власності на землю; використання прибудинкових територій співвласниками житлового будинку тощо.
На підставі зроблених дисертанткою висновків внесено конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, зокрема: Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів» від 19 березня 2008 року, наказу Державного комітету України із земельних ресурсів «Про затвердження положень про територіальні органи земельних ресурсів» від 17 червня 2008 року тощо.
Практичне значення проведеного дисертаційного дослідження зумовлюється актуальністю та новизною питань, що розглядаються. Положення дисертаційного дослідження можуть використовуватися в науково-педагогічній діяльності, для подальших теоретичних досліджень щодо земельних юрисдикційних правовідносин; при написанні курсових та дипломних робіт; при викладанні курсів «Земельне право України», «Актуальні проблеми земельного права України», «Земельний процес в Україні», «Земельний юрисдикційний процес в Україні», «Земельне законодавство зарубіжних країн», «Цивільне процесуальне право України», «Господарсько-процесуальне право України», «Адміністративно-процесуальне право України»; при укладенні коментарів до судової практики, рекомендацій практикуючим юристам. Положення, що містяться в роботі, можуть сприяти вдосконаленню законодавства України та практики його застосування.
Особистий внесок здобувача. Робота та публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно під керівництвом доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента НАПрН України Балюк Галини Іванівни.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на: щорічній міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 24-25 квітня 2008р.). Доповідь на тему: «Поняття земельних юрисдикційних правовідносин»; ІІ Українському екологічному конгресі – 2008 «Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку України» (Всеукраїнська екологічна ліга, 27-28 жовтня 2008р.). Доповідь на тему: Земельні юрисдикційні правовідносини в умовах переходу України до збалансованого розвитку»; XVI международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов-2009» (юридический факультет Московского государственного университета имени М.В.Ломоносова, 14-18 апреля 2009г.) Доклад на тему: «Характерные особенности земельных юрисдикционных правоотношений»; щорічній міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні правові питання державотворення очима молодих вчених» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 23-24 квітня 2009р.). Доповідь на тему: «Суб’єкти земельних юрисдикційних правовідносин»; науково-практичній конференції „Сучасні проблеми правового забезпечення екологічної безпеки, використання, відтворення та охорони природних ресурсів” (Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 8-9 жовтня 2009р.) Доповідь на тему: «Проблеми вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування»; XVIІ международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов-2010» (юридический факультет Московского государственного университета имени М.В.Ломоносова, 12-15 апреля 2010г.) Доклад на тему: «Сравнительно-правовой анализ земельных юрисдикционных правоотношений по действующему законодательству Украины и законодательству Российской Федерации»; щорічній міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 23 квітня 2010 р.). Доповідь на тему: «Реалізація земельних юрисдикційних норм в судовому порядку в Україні»; Всеукраїнській екологічній конференції «Збалансований (сталий) розвиток України – пріоритет національної політики» (Всеукраїнська екологічна ліга, 26 жовтня 2010р.). Доповідь на тему: «Проблеми правового регулювання «чистого виробництва» в Україні»
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в 10 опублікованих автором працях за темою дисертації, із яких 4 статті у наукових фахових виданнях згідно з вимогами ВАК України та 6 публікацій тез науково-практичних конференцій.
Структура і обсяг дисертації зумовлені метою та завданням дослідження і складається із вступу, двох розділів, що містять п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження обраної теми дає можливість зробити висновки про те, що реформування системи земельних відносин на Україні відкрило для сучасної правової науки нову галузь дослідження – відносини, пов’язані з вирішенням земельних спорів – земельні юрисдикційні правовідносини. Представники юридичної науки та юристи-практики активно розглядають проблеми правового регулювання земельних юрисдикційних правовідносин з метою формування ефективного механізму вирішення земельних спорів та створення системи досконалого земельного законодавства. У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання земельних юрисдикційних правовідносин.
Основні з них такі:
1. При дослідженні доктринально-правових положень щодо регулювання земельних юрисдикційних відносин була проведена їх класифікація залежно від історичного розвитку земельної юрисдикції на наступні етапи: І етап – наукові дослідження часів існування земельних комісій в Союзі Радянських Соціалістичних Республік (20-30ті роки ХХ ст.); ІІ етап – наукові дослідження часів вирішення земельних спорів в адміністративному порядку органами державного управління Союзу Радянських Соціалістичних Республік (40-80-ті роки ХХ ст.); ІІІ етап – наукові дослідження часів поступового розширення юрисдикції судових та звуження юрисдикції адміністративних органів щодо розгляду земельних спорів в Україні (90-ті роки ХХ ст. – поч. ХХІ ст.); IV етап – наукові дослідження часів вирішення земельних спорів в Україні юрисдикційними та неюрисдикційними органами (поч. ХХІ ст. – теперішній час).
Аналіз доктринальних положень щодо земельних юрисдикційних правовідносин дає можливість дійти висновку, що специфіка наукових поглядів на земельні юрисдикційні правовідносини в різні історичні етапи розвитку земельної юрисдикції визначалася особливостями земельного устрою того чи іншого періоду.
До того ж, до недавнього часу в науці земельного права земельні юрисдикційні правовідносини не виділялись як окрема група земельних правовідносин, а розглядались залежно від характеру правовідносин, як процесуальні, за інститутами земельного права, як підвид земельних правовідносин щодо управління у галузі використання, відтворення та охорони земель, як різновид охоронних земельних правовідносин, а також у складі захисних.
2. Проведене дослідження дозволяє визнати, що земельні юрисдикційні правовідносини мають самостійний характер та проявляються як складне поєднання різних видів відносин. Вони є комплексними правовідносинами, з огляду на їх тривалий, стабільний характер. Звідси складний зміст та багатоманітний склад цих правовідносин, можливість заміни деяких учасників. У процесі реалізації земельні юрисдикційні правовідносини розпадаються на ряд простих правових зв’язків. Наприклад, на відносини позивача і відповідача, суду і експерта.
Земельні юрисдикційні правовідносини залежно від функціонального призначення є охоронними правовідносинами. Оскільки виникають із передбачених законом конфліктних ситуацій, що перешкоджають здійсненню регулятивних правовідносин. За ступенем визначеності сторін є відносними правовідносинами, оскільки вони завжди виникають між визначеним колом осіб. За кількістю суб’єктів земельні юрисдикційні правовідносини є складними, учасниками яких є три і більше сторін. За розподілом функцій, повноважень, прав і обов’язків між суб’єктами земельних юрисдикційних правовідносин, останні є двосторонні, у яких кожна сторона має як функції, повноваження, права, так і обов’язки. За характером дій зобов’язаного суб’єкта земельні юрисдикційні правовідносин є активні, оскільки в них зобов’язаний суб’єкт мусить вчинити певні дії.
Дана група правовідносин носить процесуальний характер, з огляду на те, що вони включають відносини щодо порядку розгляду земельних спорів, порядку виконання рішень, прийнятих компетентними органами за наслідками розгляду земельних спорів та інші. Водночас не можна заперечувати відсутність у відносинах щодо вирішення земельних спорів матеріальних правовідносин, наприклад, відносин щодо розподілу компетенції органів державної влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування по вирішенню земельних спорів та інші.
3. Доцільно зазначити, що належне правове регулювання земельних юрисдикційних відносин є однією з важливих інституційних гарантій, спрямованих на забезпечення різними суб’єктам прав на землю. Вони мають єдину цільову спрямованість, служать правильному і всебічному розгляду і вирішенню земельного спору.
4. Земельні юрисдикційні правовідносини виникають в процесі реалізації права у формі правозастосування, отже, земельній юрисдикційній діяльності притаманні ознаки правозастосовчої діяльності в загальному вигляді. Зокрема, земельна юрисдикційна діяльність пов'язана з особливими прийомами вирішення життєвих ситуацій, вимагає професійних знань і навичок. Метою земельної юрисдикційної діяльності є задоволення не особистих потреб тих, хто її здійснює, а потреб і інтересів усього суспільства. Земельна юрисдикційна діяльність здійснюється в особливих, установлених процесуальним законом формах. Земельна юрисдикційна діяльність - це не одноактна дія, а визначений процес, що має початок і закінчення та що складається з ряду послідовних стадій, завжди супроводжується винесенням індивідуального правового акту (акту застосування права), що походить від суб'єкта земельної юрисдикційної діяльності. Земельна юрисдикційна діяльність судових і державних органів завжди здійснюється відповідно до визначених, загальновизнаних у всіх країнах принципів. Серед них найважливіше значення мають принципи законності, соціальної справедливості, доцільності й обґрунтованості, що застосовуються в порядку вирішення земельного спору.
Земельну юрисдикційну діяльність можна визначити як здійснювану в спеціально встановлених законом формах організуючу діяльність компетентних органів по реалізації норм права в конкретному випадку виникнення земельного спору і винесенні індивідуально-правових актів.
Суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності є уповноважені органи та особи наділені повноваженнями щодо здійснення юрисдикційної діяльності.
5. Земельні юрисдикційні правовідносин визначено як урегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються між: 1) самими суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності; 2) суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності та суб’єктами, які безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору; 3) суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності та суб’єктами, які сприяють вирішенню спору; 4) самими суб’єктами, які безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору, який виник внаслідок конфліктної ситуації (земельного спору) та спрямовані на відновлення і захист земельних прав різних суб’єктів.
Суб’єктний склад земельних юрисдикційних правовідносин визначається суб’єктами, які безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору (які беруть участь у справі: заявник, відповідач або уповноважені ними представники) та суб’єктами земельної юрисдикційної діяльності (суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів), а також суб’єкти, які сприяють вирішенню спору: (експерти, свідки та ін). Що стосується заявника та відповідача, то земельні спори можуть виникати між громадянами, юридичними особами, територіальними громадами, адміністративно-територіальними одиницями, між громадянами та юридичними особами, спори за участю державних та інших органів, які наділені повноваженнями щодо вирішення земельних спорів. Земельні спори можуть мати і міждержавний характер.
Об’єкт земельних юрисдикційних правовідносин має складну внутрішню структуру та складається з двох елементів. Основним елементом у структурі об’єкта земельних юрисдикційних правовідносин виступає послідовно здійснювана земельно-процесуальна діяльність суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб’єктів земельних юрисдикційних правовідносин, що спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов’язків щодо конкретної земельної ділянки при виникненні земельного спору. Додатковим елементом у структурі об’єкта цих правовідносин є конкретна земельна ділянка щодо якої виник спір.
Зміст земельних юрисдикційних правовідносин складають передбачені законом права і обов’язки відповідних суб’єктів цих правовідносин, а також процесуальна відповідальність суб’єктів земельних юрисдикційних правовідносин.
6. Порівняльно-правовий аналіз земельних юрисдикційних відносин за чинним Земельним кодексом України та земельним законодавством зарубіжних країн, дає підстави для висновку, що майже у всіх країнах з англосаксонською правовою системою, соціалістичною правовою системою та країнах континентальної сім’ї передбачені альтернативні способи вирішення земельних спорів або створені спеціалізовані органи для вирішення тих чи інших видів земельних спорів, які є різними за організаційно-правовою формою. Зокрема, у вигляді окремих судових установ, як складова частина загальних судів або як палата в апеляційних судах та в інших формах. Однак, правове регулювання земельних юрисдикційних відносин особливо успішно розвивається в країнах, що належать до континентальної системи права. Щодо країн-учасників Співдружності Незалежних Держав, то можна зробити висновок, що земельні юрисдикційні правовідносини мають багато спільних рис: в об’єктному складі, у змісті, у процесуальному аспекті, що пояснюється схожістю правових систем колишніх республік Союзу Радянських Соціалістичних Республік та приблизно однаковим розвитком економіки і продуктивних сил після проголошення кожною з них своєї незалежності. Цей досвід, на нашу думку, і становить найбільшу цінність і корисність для України.
7. Закладений в Земельному кодексі України підхід дозволяє зробити висновок, що земельні спори вирішуються як в судовому, так і позасудовому порядку. Однак, Земельний кодекс України передбачає не обов’язковий досудовий порядок вирішення земельних спорів, а альтернативний. В судовому порядку можуть розглядатися всі без виключення спори, які виникають із земельних правовідносин.
Спроба законодавця визначити види земельних спорів, які вирішуються виключно судом, обумовлена, на нашу думку, значимістю та важливістю цих спорів та неможливістю їх вирішення в позасудовому порядку. Однак, слід підкреслити, що поняття «земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками» є недосконалим, неточним і незрозумілим, які саме спори маються на увазі, оскільки при бажанні будь-який земельно-правовий спір можна витлумачити як «земельний спір з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками».
Отже, ця законодавча конструкція потребує вдосконалення. Зокрема, на нашу думку, з огляду на характер, суспільну значимість та рівень шкоди, а також правові наслідки, які настають після вирішення спору – до земельних спорів, які вирішуються виключно судами необхідно віднести: земельні спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності; земельні спори, які виникають як наслідок екологічних правопорушень; земельні спори, які виникають як наслідок правопорушень щодо вимог раціонального використання земель, законних прав та інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, в тому числі орендарів; земельні спори, пов’язані з майновими відносинами, зокрема про відшкодування збитків власниками та землекористувачам; спори щодо визнання прав (встановлення юридичних фактів) на земельні ділянки, в тому числі прав на земельну частку (пай); спори про примусове припинення прав на земельну ділянку, зокрема про вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; спори про встановлення, припинення дії земельного сервітуту та договірних обмежень прав на земельну ділянку; спори про проведення розвідувальних робіт на землях, що перебувають у власності чи користуванні громадян; спори про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, оренди земельної ділянки, її частини, прав на неї та прав на земельну частку (пай); спори щодо визначення часток земельної ділянки у спільній приватній власності співвласників земельної ділянки; спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей та спори про розмежування земель державної і комунальної власності; спори щодо набуття права на земельну ділянку за давністю користування; спори, які виникають при переході права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду; спори, що виникають у процесі проведення аукціону з продажу земельних ділянок; спори щодо невідповідності даних Державного земельного кадастру фактичному використанню земель; спори щодо звернення стягнення на земельну ділянку (як предмет іпотеки); спори щодо оренди землі; спори щодо землеустрою; спори щодо плати за землю;
8. Аналізуючи практику реалізації земельних юрисдикційних норм в судовому порядку, дійшли висновку, що земельні спори вирішуються, в основному, правильно, водночас, у ряді випадків допускаються помилки. Отже, суди не повною мірою можуть задовольнити потреби суб’єктів земельних правовідносин у кваліфікованому захисті порушених або оспорюваних прав і законних інтересів.
На нашу думку, об’єктивною причиною такого стану речей є різні підходи до вирішення земельних спорів. Відповідно заслуговує на увагу та підтримку пропозиція, висловлена науковцями та практичними працівниками щодо створення спеціалізованих земельних судів в Україні, що дозволило б виробити ефективний механізм та одноманітну практику у вирішенні земельних спорів. Вважаємо, що на першому етапі формування земельної юрисдикції в Україні їх може бути створено при місцевих, господарських, адміністративних судах, шляхом утворення судових складів, що спеціалізуються на розгляді земельних справ. При створенні спеціалізованих земельних судів слід також враховувати історичний та світовий досвід формування та функціонування спеціальних земельно-судових органів.
Наступною об’єктивною причиною є прогалини в законодавстві, зокрема відсутність спеціальних процесуальних юрисдикційних норм, які б враховували особливості вирішення саме земельних спорів. До зазначених особливостей відносяться не врегульовані нормами чинного процесуального законодавства: 1) процедура відшкодування вартості земельної ділянки у справах про вилучення (викуп), тимчасове зайняття земельних ділянок, обмеження прав власників землі, погіршення якості; 2) обов’язкове залучення судом територіальних органів інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Держкомзему та його територіальних підрозділів для визначення розміру шкоди у справах про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки; 3) проведення дій по з’ясуванню у відповідача можливості провести відновлювані роботи у справах про відшкодування шкоди, заподіяної псуванням чи забрудненням землі; 4) особливі вимоги до резолютивної частини судового рішення у справах про встановлення порядку користування земельною ділянкою та інших справах; 5) визначення переліку спеціальної документації окремо для кожної категорії земельних спорів у справах: про встановлення порядку користування земельною ділянкою співвласників житлового будинку, про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, про відшкодування збитків або шкоди, щодо визнання прав (встановлення юридичних фактів) на земельні ділянки, про примусове припинення прав на земельну ділянку, щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей, щодо набуття права на земельну ділянку за давністю користування тощо; 6) процедура передачі земельних ділянок у власність із земель запасу у справах про визнання прав на земельну частку (пай); 7) особливості виконавчого провадження; 8) закріплення обов’язку суду виїжджати на спірну земельну ділянку при вирішенні справ про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, встановлення меж земельної ділянки, встановлення та припинення дії земельних сервітутів та інших; 9) забезпечення спеціальних земельних складів при існуючих судах земельними експертами, оплата праці яких здійснюватиметься за рахунок державного бюджету.
Крім того, під час вирішення земельних спорів суди набувають особливого статусу та виконують управлінські функції у галузі використання, відтворення та охорони земель, зокрема у справах: про визнання права на земельну частку (пай), про надання земельної ділянки у власність або оренду для створення фермерського господарства, щодо вилучення (викупу) земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності, щодо визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, право власності на яку при його відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, щодо встановлення та припинення дії земельного сервітуту, щодо виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку та інших.
Вважаємо, що ліквідувати прогалини у правовому регулюванні земельних юрисдикційних відносин на першому етапі можливо шляхом внесення змін та доповнень до чинного Земельного кодексу України, зокрема в частині створення спеціальних земельних юрисдикційних органів, закріплення стадій земельного юрисдикційного процесу та особливостей їх проведення, визначення поняття та видів земельних спорів, закріплення їх підсудності різним ланкам земельних юрисдикційних органів та особливостей вирішення деяких категорій земельних спорів.
Суттєвим чинником є нестача кваліфікованих кадрів в судах. Тобто, специфіка кадрового забезпечення таких юрисдикційних органів повинна полягати в тому, що до її складу мають входити як професійні судді, так і особи з фаховою підготовкою з питань землевпорядкування. Серед об’єктивних причин недосконалості судового порядку вирішення земельних спорів також можна назвати окремі неузгодженості нормативних правових актів, низький рівень матеріально-технічного забезпечення та інші.
9. Підводячи підсумок досліджень реалізації земельних юрисдикційних норм в позасудовому порядку необхідно зазначити, що підхід до вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування потребує в сьогоднішніх умовах ретельного уточнення і доопрацювання. Зокрема, практичною проблемою є чітке розмежування юрисдикції відповідних органів місцевого самоврядування щодо земельних справ, оскільки повноваженнями щодо вирішення земельних спорів наділені ради усіх рівнів. Думається, що земельною юрисдикцією мають бути наділені виконавчі комітети Київської та Севастопольської міської, сільської, селищної, міської ради та районної у місті ради, у разі делегування міською радою їй таких повноважень. Не випадковим є віднесення земельних спорів у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок до юрисдикції рад, оскільки саме органи місцевого самоврядування є первинною ланкою при оформленні прав на земельну ділянку, крім того, межові спори можливо досліджувати лише на місці. Однак, в земельно-правовій доктрині зазначають, що словосполучення «спори … щодо меж земельних ділянок» необхідно замінити іншим – «спори … щодо розмежування меж земельних ділянок», що дозволить уникнути розширеного тлумачення даного виду спорів. Більш того, недосконалість п. 3 ст. 158 Земельного кодексу України вбачається в тому, що в нормі йдеться лише про громадян, обминаючи стороною юридичних та інших фізичних осіб.
Отже, на нашу думку, необхідно ч. 3 ст. 158 Земельного кодексу України викласти в такій редакції: «Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо розмежування меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні фізичних і юридичних осіб та земельні спори щодо додержання ними правил добросусідства. Міські ради міста з районним поділом вирішують спори щодо розмежування меж районів у містах».
10. Аналіз практики вирішення земельних спорів в позасудовому порядку органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів приводить до висновків, що компетенція органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів щодо вирішення земельних спорів недостатньо врегульована на нормативно-правовому рівні. Ми підтримуємо висловлену в науковій літературі пропозицію конкретизувати положення статей 15 та 158 (п. 4) Земельного кодексу України та внести доповнення до Положення про Держкомзем України щодо вирішення земельних спорів виконавчими органи Державного комітету із земельних ресурсів та його структурними підрозділами. Підхід до категорій спорів підвідомчим цим органам, на нашу думку, має бути переглянутий. Зокрема, спори щодо неправомірного розташування обмежень у використанні земель та встановлених земельних сервітутів за своєю природою не мають належати до компетенції органів влади. При вирішенні цього виду спору необхідно використовувати інші альтернативні способи вирішення спорів.
Отже, на нашу думку, норму ч. 4 ст. 158 Земельного кодексу України треба викласти таким чином: «Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо розмежування меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні фізичних та юридичних осіб за межами населених пунктів та земельні спори щодо додержання ними правил добросусідства».
11. Реалізація земельних юрисдикційних норм в позасудовому порядку здійснюється відповідно до встановленої в законодавстві процедури (порядку), яка має безумовно відрізнятися від процедури розгляду спорів в судовому порядку, зокрема більшою доступністю, оперативністю, ефективністю, однак, бути спрямованою на правильне, всебічне та законне вирішення земельного спору. Аналіз земельного законодавства свідчить, що дана процедура потребує певного вдосконалення. Зокрема, необхідно у законодавчому порядку врегулювати порядок прийняття заяви, а також її основні реквізити; передбачити причини відмови в прийнятті заяви або залишенні її без розгляду; визначити порядок збору необхідних матеріалів для розв’язання спору та виявлення всіх заінтересованих осіб у вирішенні справи; передбачити створення спеціальних комісій та її склад; можливість виїзду комісії на місцевість з метою з’ясування фактичних обставин справи; закріпити обов’язок компетентних земельних юрисдикційних органів повідомляти сторони про час і місце розгляду спору за тиждень до його початку; розширити обсяг прав та обов’язків учасників спору та органів, які їх розглядають; врегулювати питання по відшкодуванню витрат, пов’язаних із розглядом земельного спору; передбачити строк оскарження та добровільного виконання рішення.
Крім того, підтримуючи запропоновану в земельно-правовій доктрині думку щодо необхідності визначення та закріплення процедури вирішення земельних спорів окремо для органів місцевого самоврядування та для органів державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів, що пояснюється відмінностями способів та засобів, які використовують уповноважені органи при вирішенні земельних спорів, було б доцільним впровадження типових порядків розгляду спорів щодо розмежування меж земельних ділянок та додержання правил добросусідства радами та органами державної виконавчої влади.
12. На нашу думку, взагалі наділення органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів земельною юрисдикцією необхідне лише на рівні одного з альтернативних способів вирішення правових спорів, що полягає у досягненні між сторонами спору компромісу, роз’ясненні сторонам спору їх правомочностей щодо певної земельної ділянки, тлумаченні відповідної правовстановлюючої документації сторонам спору, тощо.
13. В цілях підвищення ефективності вирішення земельних спорів, необхідно визнати, що потреба у використанні альтернативних способів вирішення спорів по окремих категоріях земельних справ в Україні вже назріла. Не зважаючи на те, що українському законодавству та практиці вирішення земельних спорів поки що невідомі більшість з існуючих в світі альтернативних способів вирішення спорів, проте, вважаємо доцільним визнати у статті 158 Земельного кодексу України третейський суд уповноваженим органом по розгляду земельних спорів до прийняття рішення по земельному спору загальним або господарським судом. Зокрема, використання третейського провадження вбачається можливим та необхідним в таких категоріях земельних спорів: про розмежування меж земельних ділянок; щодо додержання правил добросусідства; щодо дії вже встановлених земельних сервітутів; щодо дії договірних обмежень прав на земельну ділянку; щодо реалізації права спільної власності на землю; щодо використання прибудинкових територій співвласниками житлового будинку тощо.
Розглянуті шляхи удосконалення земельного законодавства в разі їх вирішення, будуть сприяти розвитку земельних юрисдикційних правовідносин, їх більш ефективному правовому регулюванню та охорони прав різних суб’єктів земельних правовідносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативні акти:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 10. – Ст. 98.
3. Земельний кодекс України в редакції Закону України від 13 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №25. – Ст. 354.
4. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3. – Ст. 27.
5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №18, №19-20. – Ст. 144.
7. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – додаток до №51. – Ст. 1122.
8. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №40-41, 42. – Ст. 492.
9. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №6. – Ст. 56.
10. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №35-36, 37. – Ст. 446.
11. Закон України “Про звернення громадян” від 02 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
12. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 24. – Ст. 170.
13. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
14. Закон України „Про розмежування земель державної та комунальної власності” від 11 травня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 35. – Ст. 411.
15. Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №46-47. – Ст. 280.
16. Закон України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №36. – Ст. 282.
17. Закон України «Про плату за землю» від 03 липня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №38. – Ст. 560.
18. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року // Голос України від 03.08.2010 . – №142.
19. Указ Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 06 сычня 1996 року // Урядовий кур'єр. – 1996. – 13 січня. – № 121.
20. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів» від 19 березня 2008 року // Урядовий кур'єр. – 2008. – 23 квітня. – № 76.
21. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 19 квітня 1993 року// Офіційний вісник України. – 1993. – № 40. – С. 55.
22. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу» від 25 липня 2007 року № 963 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 55. – С. 31.
23. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» від 27 жовтня 1997 року №171 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 18. – С. 109.
24. Наказ Державного комітету із земельних ресурсів України «Про затвердження положень про територіальні органи земельних ресурсів» від 17 червня 2008 року // Офіційний вісник України. – 2008. – № 52. – С. 228.
25. Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002.
26. Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010.
27. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” в редакції від 19.03.2010 року // Вісник Верховного суду України. – 2004. – № 6. – С. 22.
28. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом права власності на землю і землекористування» // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 6. – С. 29.
29. Рекомендації Президії Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 27 червня 2007 року // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 4. – С. 33.
30. Рекомендації Президії Вищого Господарського Суду України «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» від 2 лютого 2010 року // Вісник господарського судочинства. – 2010. – № 12. – С. 35.
Наукова література:
31. Аграрне право України. Підручник / За ред. В.З. Янчука. – 2 вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 720 с;
32. Аксенёнок Г.А. Земельное право, Учебник для сред. юрид. заведений. Отв. ред. чл.-кор. АН СССР, проф. Г.А. Аксенёнок. – М., «Юрид. лит.», 1972. – 231 с;
33. Аксенёнок Г.А. Земельные правоотношения в СССР. – М., Госюриздат, 1958. – 424 с;
34. Аксенёнок Г.А. Понятие советского земельного права и его системы // Советское государство и право. - №3. – М., 1969. – С.30-32;
35. Актуальные проблемы совершенствования деятельности местных советов народных депутатов в условиях перестройки: Кратк. тез. докл. и науч. сообщ. регион. науч.-практ. конф., 27-28 сент. 1990 г. / Харьков. юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского; Редкол.: Н.И. Панов (отв. ред.) и др. – Х., 1990. – 192 с;
36. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Юрид. лит., 1955. – 176 с;
37. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Вып. ІІ. – Свердловск, 1964. – 226 с;
38. Алексеев С.С. Право в нашей жизни. – Свердловск, 1975. – 168 с;
39. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2 т. – Т. 1. – Свердловск, 1972. – 396 с;
40. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2 т. – Т. 2. – Свердловск, 1972. – 401 с;
41. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М., 1971. – 223 с;
42. Алексеев С.С. Структура советского права. – М., 1975. – 263 с;
43. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с;
44. ¬ Андреев Ю. Рассмотрение земельных споров //Хозяйство и право. – 1997. – №8, 9. – С.12-17;
45. Андрейцев В.І. Екологічне і земельне право України: Практикум для студ. юрид. вузів і ф-тів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 271 с;
46. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії. – К.: Знання, 2005. – 445 с;
47. Андрейцев В.І. Земельні правовідносини за чинним кодексом України: міфи та реальність // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – Вип. 68-69. – 2005. –С. 47-51, 104-109;
48. Андрейцев В.І. Конституційно-правові перспективи врегулювання земельних юрисдикційних правовідносин // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – Вип. 63. – К., 2005. – С. 4-9;
49. Андрейцев В.І. Концепція проекту Кодексу законів України про землю // Вісник Київського нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2000. – Вип. 37. – С. 4 – 12.
50. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посібник. – К.: Істина, 1999. – 320 с;
51. Андрейцев В.І. Суверенній Україні – нову „Земельну Конституцію” (Концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України.- 1999.- № 8.- С. 58 – 65
52. Архів Печерського районного суду м.Києва. — Справа №2-1524/04;
53. Архів Тетіївського районного суду Київської області. - Справа №2-195/98;
54. Балюк Г.И. Кодификация экологического законодательства Украины: проблемы и пути ее реализации // Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку України: Український екологічний конгрес. м. Київ, 27-28 жовтня. – К., 2008.
55. Балюк Г.І. Вирішення земельних спорів //Земельний кодекс України. Науково – практ. коментар / В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, А.П. Гетьман та ін.; В.І. Семчик (заг. ред.); Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права. – Вид. 3-те, перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2007. – 895 с;
56. Балюк Г.І. Деякі проблеми вирішення судами земельних спорів // Бюлетень Міністерства юстиції. – 2008. - №6. – С.68-81;
57. Балюк Г.І. Екологічне право України: конспект лекцій у схемах: (Загальна та Особлива частини): [навч. посібник] / Балюк Галина Іванівна — К.: Юрінком Інтер, 2006. – 192 с.
58. Балюк Г.І., Єлісєєва О.В. Правові засади вирішення судами спорів пов’язаних із зверненням стягнення на земельну ділянку (як предмет іпотеки) на вимогу кредитора // Вісник Київського нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2004. – Вип. 60-62. – С. 75 – 79.
59. Балюк Г.І. Методичні рекомендації аспірантам (алгоритм підготовки дисертації) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2009. – 66 с.
60. Балюк Г.І. Нові об’єкти екологічного права: проблеми правового регулювання // Актуальні питання реформування правової системи України: V міжнародна науково-практична конференція. м. Луцьк, 30-31 травня 2008 р.– К., 2008.
61. Балюк Г.І. Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної безпеки (радіоекологічної безпеки) в Україні : [монографія] / Балюк Галина Іванівна – К. : Київський національний ун-т ім. Т.Шевченка, 1997. – 196 с.
62. Барабаш Б. Судова система штатів США та її функціонування // Право України. – №8. – 2001. – с. 117-120;
63. Батанов О.В. Деякі теоретичні проблеми співвідношення місцевого самоврядування та державної влади //Часопис Київського університету права.- 2002.-№ 2.-С.21-30
64. Бобкова А.Г. Правовое обеспечение рекрационной деятельности: Дис. …докт. юрид. наук. 12.00.06, 12.00.04 / Донецкий национальный ун-т ИЭПИ НАН Украины. – К., 2001. – 466 с.
65. Боголюбов С.А., Гаджиев Г.А., Галиновская Е.А., Ємельянова В.Г., Жариков Ю.Г. Земельное право: Учебник для вузов / Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 400 с;
66. Быстров Г.Е. Правовые проблемы земельной и аграрной реформ в зарубежных странах: теория, практика, итоги, перспективы. – Минск: БГЭУ, 2001. – 212 с;
67. Бюллетень Верховного Суда. – 1992. – №7. – С.9-11;
68. Ведомости Верховного Совета Российской Советской Федеративной Социалистической Республики. 1992. № 30. Ст. 1792;
69. Вівчаренко О.А. Гарантії права власності на землю в Україні: Дис. … канд. юрид. наук.12.00.06 / Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2005. – 20 с.
70. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми). – Івано-Франківськ, 1998. – 179 с;
71. Власенко Ю.Л. Проблеми оптимізації законодавства України в сфері забезпечення екологічної безпеки: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.06 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 20