ВАКУЛЕНКО ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ. ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

Короткий опис

ВАКУЛЕНКО ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ"

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
На правах рукопису
ВАКУЛЕНКО ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
УДК 343.137.5 (477)
ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ
ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ
12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно–розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник :
Юхно Олександр Олександрович
доктор юридичних наук, професор
Харків – 2017
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….……........4
РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС НЕПОВНОЛІТНЬОГО
ПІДОЗРЮВАНОГО КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ……………….……12
1.1 Історичні аспекти становлення та розвитку законодавства щодо
процесуального статусу неповнолітнього підозрюваного………………........12
1.2 Неповнолітній підозрюваний як учасник кримінального
провадження……………………………………………………………….......…31
1.3 Міжнародні правові стандарти захисту неповнолітньої особи у
кримінальному процесі…….………….……..………….…………….………...51
Висновки до розділу 1………….……….….…………..………….…..........….70
РОЗДІЛ 2. ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ………………………………….…………..……72
2.1 Предмет доказування в кримінальному провадженні щодо
неповнолітніх…………………….….………….…….………………..………...72
2.2 Встановлення обставин, що характеризують особу неповнолітнього
підозрюваного…………..…….………..…...….….…………….…….…….…...85
2.3 Вивчення обставин, що сприяють вчиненню неповнолітнім
кримінального правопорушення….…….……….….….…….……….…….....104
Висновки до розділу 2…….…….….…….….….…..…….…...……....….......122
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ..124
3.1 Провадження окремих слідчих (розшукових) дій за участю
неповнолітнього………….……….…………….….….…….…….…….……...124
3
3.2 Особливості застосування окремих заходів забезпечення кримінального
провадження щодо неповнолітніх …....….….…..…...............….................…148
3.3 Процесуальний порядок закінчення досудового розслідування
кримінальних правопорушень вчинених неповнолітніми…….….............….171
Висновки до розділу 3………….….….….…...…….…...…...……....…...…..200
ВИСНОВКИ……………………………......…………………………….….....203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..…........….209
ДОДАТКИ…………………………………………..…………….......………..244
4
ВСТУП
Актуальність теми. Прийняття у 1989 році міжнародною спільнотою
Конвенції про права дитини стало початком формування концептуально
нового правового механізму захисту неповнолітніх у кримінальному
провадженні. В умовах становлення й розвитку України як демократичної,
правової держави утвердження та забезпечення прав, свобод та законних
інтересів неповнолітніх набуває особливого значення. Зумовлено це тим, що
в теоретичній і практичній площині новели регулювання процесуальних
відносин у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх спричинили
неоднозначність праворозуміння положень КПК України 2012 р., що в
окремих випадках призводить до ускладнень в правозастосовній діяльності.
Згідно із статистичними даними, кількість злочинів, вчинених
неповнолітніми, залишається значною, зокрема за останні 5 років їх
зареєстровано 49530 і окремо 745 малолітніми, з яких 22463 (45,3 %)
становлять тяжкі та особливо тяжкі злочини. Найбільш розповсюдженими є:
крадіжки 30476 (61, 5%); грабежі 3990 (8%); незаконний обіг наркотичних
засобів 2062 (4,1%), з яких 576 (27%) пов’язано з їх збутом; шахрайства 1415
(2,8%), розбої 881 (1,8%).
У контексті поставленої проблеми актуальним завданням науки
кримінального процесу є напрацювання концептуального підґрунтя для
аналізу та оцінки наявних нормативних новел та їх практичної реалізації і
формування науково обґрунтованих пропозицій для удосконалення чинного
кримінального процесуального законодавства, спрямованих на швидке,
повне та неупереджене досудове розслідування кримінальних проваджень
щодо неповнолітніх.
Теоретико-прикладні проблеми здійснення досудового розслідування
кримінальних проваджень щодо неповнолітніх завжди були й залишаються
предметом пильної уваги вчених і практиків. Окремі аспекти цієї
проблематики розкривались у працях Ю. П. Аленіна, А. Є. Голубова,
5
В. Г. Гончаренка, Ю. М. Грошевого, А. Я. Дубинського, В. С. Зеленецького,
О. В. Капліної, Н. С. Карпова, О. О. Кочури, О. П. Кучинської,
Є. Д. Лук’янчикова, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора,
Г. М. Омельянова, М. А. Погорецького, Д. Б. Сергєєвої, В. А. Рибальської,
В. В. Романюка, О. Ю. Татарова, В. М. Трубнікова, Л. Д. Удалової,
Т. Г. Фоміної, М. Є. Шумила, Н. С. Юзікової, О. О. Юхна, О. Г. Яновської,
А. О. Ярового та ін. Віддаючи належне результатам наукових пошуків
зазначених учених, варто констатувати, що певна частина з них була
проведена до 2012 р. З часу прийняття чинного КПК України ці питання
розглядались фрагментарно, без урахування його новел. На монографічному
рівні цьому питанню присвячена праця В. В. Романюка «Кримінальне
провадження щодо неповнолітніх» (2015 р.). Водночас, останні зміни до КПК
України (понад 40) обумовили необхідність поглибленого аналізу
запроваджених новел й існуючих проблем досудового розслідування
кримінальних проваджень щодо неповнолітніх. Зазначене вимагає виявлення
прогалин і недоліків у правовій регламентації досудового розслідування
кримінального провадження щодо вказаної категорії та розробки пропозицій
щодо вдосконалення КПК України.
Таким чином, необхідність удосконалення кримінальних проваджень
щодо неповнолітніх, недосконалість чинного кримінального процесуального
законодавства, наявність колізій у правозастосуванні, недостатність наукових
розробок у зазначеній сфері обумовлюють актуальність комплексного
дослідження досудового розслідування кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.п. 2.8, 6.18, 7.3, 7.14,
7.16 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності
органів внутрішніх справ на період 2015–2019 рр., затвердженого наказом
МВС України від 16.03.2015 р. № 275; п.п. 2.5, 7.6, 7.8 Пріоритетних
напрямів наукових досліджень Харківського національного університету
6
внутрішніх справ на період 2015–2019 рр., схвалених Вченою радою
Харківського національного університету внутрішніх справ від 24.04.2015 р.
(протокол № 4), а також науково-дослідною темою Харківського
національного університету внутрішніх справ «Наукове супроводження
реформування системи кримінальної юстиції в Україні» (державний
реєстраційний номер 0113U008190). Тема дисертації затверджена Вченою
радою Харківського національного університету внутрішніх справ від
30.01.2015 р. протокол № 1 та уточнена 27.12.2016 р. протокол № 13.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове вирішення
теоретичних і прикладних завдань, пов’язаних із удосконаленням
кримінальної процесуальної регламентації здійснення досудового
розслідування кримінального провадження щодо неповнолітніх. Для
досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні задачі:
– з’ясувати історію становлення та розвитку законодавства щодо
процесуального статусу неповнолітнього підозрюваного;
– висвітлити процесуальний статус неповнолітнього підозрюваного в
кримінальному провадженні;
– визначити особливості міжнародних правових стандартів захисту
неповнолітньої особи в кримінальному процесі;
– розкрити предмет доказування у кримінальних провадженнях щодо
неповнолітніх;
– виокремити обставини, що характеризують особу неповнолітнього
підозрюваного;
– охарактеризувати обставини, що сприяли вчиненню неповнолітнім
кримінального правопорушення;
– встановити особливості провадження окремих слідчих (розшукових)
дій за участю неповнолітнього;
– висвітлити особливості застосування заходів забезпечення
кримінального провадження щодо неповнолітніх;
– розкрити процесуальний порядок закінчення досудового
7
розслідування кримінальних проваджень щодо неповнолітніх;
– з’ясувати проблемні питання та надати пропозиції в частині
удосконалення кримінального процесуального законодавства відносно
досудового розслідування кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із
здійсненням досудового розслідування кримінальних проваджень щодо
неповнолітніх.
Предметом дослідження є досудове розслідування кримінальних
проваджень щодо неповнолітніх.
Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації становить
комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Історикоправовий метод використано для ретроспективного аналізу періодизації
розвитку законодавства щодо процесуального статусу неповнолітньої особи
в кримінальному провадженні (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий метод
застосовано під час дослідження національного законодавства, норм
міжнародних правових актів з питань захисту неповнолітніх і практики його
застосування (в усіх розділах); системно-структурний метод надав
можливість розмежувати сутність досліджених правових категорій і явищ, їх
елементів та формування понятійного апарату (в усіх розділах); формальноюридичний метод застосовано при розробленні науково обґрунтованих
висновків і пропозицій щодо вдосконалення КПК України (розділи 2 та 3);
статистичний метод забезпечив можливість охарактеризувати стан, рівень
та динаміку узагальнених результатів державної статистичної звітності
(розділи 2 та 3); соціологічний метод застосовано при проведенні
анкетування (в усіх розділах). Обрані методи використано у взаємозв’язку,
що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність отриманих результатів.
Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних і
зарубіжних учених у галузі загальної теорії держави і права, кримінального
процесу, кримінального права, криміналістики та ін.
Нормативно-правовою основою роботи є Конституція України, норми
8
міжнародно-правових актів, законодавство України та інших країн, а також
практика Європейського суду з прав людини.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали вивчення
517 кримінальних проваджень, результати анкетування 1289 працівників
правоохоронних органів (987 слідчих і 302 прокурорів) Київської, Одеської,
Львівської, Харківської областей, статистичні й аналітичні матеріали
Національної поліції, Генеральної прокуратури України, Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а
також особистий практичний досвід роботи здобувача в органах МВС
України та Національної поліції України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що
дисертація є комплексним дослідженням проблем правового регулювання,
що виникають під час здійсненням досудового розслідування кримінального
провадження щодо неповнолітніх. У результаті дисертаційного дослідження
сформульовано низку нових наукових положень та висновків, рекомендацій,
пропозицій, запропонованих особисто здобувачем. Зокрема:
вперше:
– на підставі міжнародних правових стандартів у сфері захисту прав і
свобод неповнолітніх осіб запропоновано здійснювати розгляд кримінальних
проваджень щодо неповнолітніх у закритому засіданні, якщо до
неповнолітнього застосовуються примусові заходи виховного характеру, а
також заборонити розголошувати будь-яку інформацію, що може вказувати
на особу неповнолітнього або його представника;
– обґрунтовано доцільність поділу обставин, що підлягають
встановленню в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, на дві
групи: 1) обставини, що характеризують особу неповнолітнього
підозрюваного; 2) обставини, що сприяють вчиненню неповнолітнім
кримінального правопорушення;
– аргументовано доцільність законодавчого закріплення у КПК України
вимоги щодо встановлення слідчим, прокурором у кримінальному
9
провадженні причин та умов, що сприяли вчиненню неповнолітнім
кримінального правопорушення;
– запропоновано доповнити главу 38 КПК України новою ст. 494-1
«Закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо
неповнолітніх»;
удосконалено:
– вимоги до професійних якостей слідчих, які спеціалізуються на
розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, зокрема він
повинен мати стаж роботи у підрозділах поліції чи інших правоохоронних
органах, пов’язаної з протидією злочинам серед дітей і неповнолітніх, не
менше ніж 3 роки, необхідний рівень педагогічних і психологічних знань та
постійно підвищувати кваліфікацію;
– визначення поняття встановлення обставин, що характеризують особу
неповнолітнього підозрюваного, під якими запропоновано розуміти
цілеспрямовану діяльність слідчого, прокурора, суду, що здійснюється у
порядку, передбаченому КПК України, спрямовану на встановлення,
вивчення, дослідження та оцінку сукупності даних, що найповніше
характеризують неповнолітнього підозрюваного;
– запропоновано удосконалити положення ч. 2 ст. 27, ст. 62, 484, ч. 1
ст. 485, ч. 2 ст. 489, ч. 2 ст. 492 КПК Україні та ін.;
дістали подальший розвиток:
– наукові позиції стосовно історичної періодизації процесуального
статусу неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному
процесі;
– розроблені науковцями підходи до розмежування понять «малолітній»
та «неповнолітній»;
– пропозиції щодо необхідності застосування до неповнолітнього
підозрюваного, як альтернативи триманню під вартою, поміщення до
приймальника-розподільника, передача під нагляд батьків, опікунів,
піклувальників чи адміністрації дитячої установи, а за наявності
10
матеріальних можливостей – обрання застави за рахунок батьків та ін.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
сформульовані та аргументовані висновки і пропозиції можуть бути
використані у:
– законотворчому процесі – при вдосконаленні КПК України та в процесі
розроблення відомчих нормативно-правових актів (акт впровадження в
діяльність Інституту законодавства Верховної Ради України від 20.03.2017 р.);
– правозастосовній діяльності – для використання в практичній
діяльності слідчих та інших підрозділів Національної поліції, підготовки
методичних рекомендацій, проведення занять у системі службової підготовки
(акти впровадження в практичну діяльність Головного слідчого управління
Національної поліції України від 16.02.2017 р.; Головних управлінь
Національної поліції: у Львівській області від 17.01.2017 р., у Харківській
області від 07.12.2017 р., у Одеській області від 12.01.2017 р.; у прокуратурі
Харківської області від 10.01.2017 р.);
– навчальному та науково-дослідному процесі – для підготовки
підручників, навчальних посібників, лекцій, навчальних програм, а також під
час проведення занять з дисциплін «Кримінальний процес», «Кримінальне
провадження щодо окремої категорії осіб», «Проблеми досудового
розслідування», «Прокурор у кримінальному провадженні» та ін., а також для
подальших наукових досліджень проблем здійснення досудового
розслідування кримінального провадження щодо неповнолітніх (акти
впровадження Київського національного університету імені Тараса Шевченка
від 16.02.2017 р.; Національної академії внутрішніх справ від 12.01.2017 р.;
Харківського національного університету внутрішніх справ від 03.01.2017 р.;
Львівського державного університету внутрішніх справ від 10.02.2017 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки
дисертації було оприлюднено на науково-практичних конференціях:
«Актуальні правові питання сьогодення в умовах євроінтеграції України»
(м. Київ, 2015 р.), «Актуальні проблеми досудового розслідування» (м. Київ,
11
2015 р.), «Процесуальні та криміналістичні аспекти досудового
розслідування» (м. Одеса, 2016 р.), «Проблеми кримінального
процесуального законодавства та шляхи їх розв’язання» (м. Харків, 2016 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено
в п’яти наукових статтях, з яких чотири опубліковано у наукових фахових
виданнях України, одну статтю – у науковому виданні іноземної держави, та
чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які
містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і
додатків. Загальний обсяг роботи становить 298 сторінок, з них основного
тексту – 208 сторінок, список використаних джерел складається з 336
найменувань і займає 35 сторінок, додатки розміщено на 55 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення
наукового завдання, що полягає в удосконалені процесуального порядку
здійснення досудового розслідування кримінального провадження щодо
неповнолітніх. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку
нових висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення
поставленої мети. Основні з них такі.
1. Встановлено, що формування законодавства щодо правового статусу
неповнолітніх постійно відзначалось нововведеннями, що було зумовлено
подальшим розвитком державності. Запроваджені положення у історичному
процесі постійно розвивали принцип індивідуалізації та пом’якшення
покарання щодо неповнолітніх. У результаті дослідження виділено 4
найбільш суттєві етапи, на яких законодавчі зміни зумовлено прийняттям: 1)
Статуту кримінального судочинства 1864 р.; 2) КПК 1922, 1927 рр.; 3) КПК
України 1960 р.; 4) КПК України 2012 р. Сучасний етап характеризується
запровадженням додаткових правових гарантій прав і свобод неповнолітніх,
які вчинили кримінальне правопорушення.
2. Обґрунтовано висновок, що процесуальний статус неповнолітніх
підозрюваних як учасників кримінального провадження пов’язаний зі
встановленням віку кримінальної відповідальності, з урахуванням якого
законом їх розподілено на 3 категорії: безумовно некарані (до 14 р.),
відповідальних за деякі види тяжких чи особливо тяжких злочинів (14-16 рр.)
та ті, які підлягають кримінальній відповідальності на загальних підставах
(після досягнення 16 р.). У кримінальному проваджені неповнолітній
підозрюваний має особливе правове положення, оскільки крім загальних
процесуальних гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів його
наділено додатковими (спеціальними).
3. Встановлено, що з початку XX ст. міжнародною спільнотою все більше
звертається увага на проблему захисту прав, свобод та законних інтересів
204
неповнолітніх у сфері кримінального судочинства. З цього часу правовий
інститут захисту прав неповнолітніх увійшов до міжнародної системи. У наш
час поняття «неповнолітній» вживається у більшості національних
законодавств країн світу, але поряд із ним застосовуються такі синоніми як:
«дитина», «підліток», «частково дієздатній» та ін. Це обумовлено
особливостями правового захисту неповнолітніх, які визначаються їх
психофізіологічними й соціальними якостями, що необхідно знати і
враховувати з метою правильного правозастосування.
4. Перелік обставин, який підлягає встановленню у кримінальних
провадженнях щодо злочинів, вчинених неповнолітніми, визнається
уточнюючим порівняно із загальним предметом доказування. Детальна
регламентація предмета доказування у цій категорії кримінальних
проваджень є гарантією повного дослідження обставин вчиненого злочину,
особи неповнолітнього правопорушника, забезпечення виховного впливу
кримінального процесу. Правильне визначення предмета доказування сприяє
швидкому, повному та неупередженому досудовому розслідуванню і
судовому розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх,
винесенню правосудного рішення, посиленню гарантій забезпечення прав,
свобод та законних інтересів таких учасників кримінального процесу,
захисту неповнолітньої особи від незаконної та необґрунтованої підозри,
обвинувачення чи засудження, необґрунтованого обмеження її прав і свобод.
Встановлення причин та умов, що сприяли вченню неповнолітнім
кримінального правопорушення, повинно бути одним із напрямів
процесуальної діяльності слідчого, прокурора, суду, оскільки позначаються
на встановленні елементів складу злочину, форми вини, обставин, що
характеризують особу, та процесу профілактики серед неповнолітніх.
5. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному
провадженні щодо неповнолітніх, запропоновано поділити на дві групи: 1)
обставини, що характеризують неповнолітнього підозрюваного; 2)
обставини, що сприяють вчиненню неповнолітнім кримінального
205
правопорушення. Виділено п’ять завдань, спрямованих на вивчення особи
неповнолітнього підозрюваного: 1) правильне застосування кримінальноправових норм; 2) забезпечення процесуального порядку досудового
розслідування; 3) вирішення слідчим тактичних завдань під час досудового
розслідування; 4) запобігання злочинності; 5) ефективне застосування
виправно-виховних заходів. Пізнавальний процес здійснюється
уповноваженою особою за допомогою дій та заходів щодо вивчення особи
неповнолітнього підозрюваного, які проводяться з використанням
передбачених законом форм і методів. При цьому збирання інформації
здійснюється з урахуванням дотримання прав, свобод та законних інтересів
неповнолітнього і інших учасників кримінального провадження.
6. Визначено, що вчиненню неповнолітнім злочину безпосередньо
сприяють певні умови його життя і виховання, між чим є виражений
органічний зв’язок. Детальне вивчення морально-побутових умов сім’ї,
обстановки у школі чи іншому навчальному закладі, ставлення
неповнолітнього до навчання, взаємин з педагогами, однолітками, вплив
субкультури та ін. дозволяє визначити причини негативного впливу на нього
та формування кримінальної схильності. Наголошено, що слідчому
необхідно ретельно збирати докази не тільки відносно обґрунтованості
підозри неповнолітнього, але й встановлення можливої ролі дорослого у
втягуванні або схилянні до вчинення злочину. Встановлення підбурювачів та
інших співучасників злочину є одним з найбільш важливих та складних
завдань, оскільки за результатами дослідження і вивчених 517 кримінальних
проваджень, у кожному третьому із них спостерігається особливо активна
роль дорослого у вчиненні злочину.
7. Встановлено особливості провадження окремих слідчих (розшукових)
дій за участю неповнолітнього. Запропоновано під слідчими (розшуковими)
діями у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх розуміти
процесуальні дії, перелік яких передбачено КПК України, що проводяться із
забезпеченням прав неповнолітнього і особливого правового охоронного
206
режиму, обумовленого віковою, біологічною, фізіологічною та
психологічною специфікою неповнолітніх осіб.
Аргументовано, що окремих специфічних вимог до проведення слідчих
(розшукових) дій під час досудового розслідування у кримінальному
провадженні щодо неповнолітніх, за винятком загальних, визначених у КПК
України відносно здійснення процесуальних дій, не передбачено. Визначено,
що проведення слідчих (розшукових) дій за участю неповнолітнього
підозрюваного має свої процесуальні особливості, зокрема, обов’язковим є
залучення під час їх проведення захисника, законного представника,
педагога, психолога або лікаря.
З метою усунення прогалини кримінального процесуального
законодавства, обґрунтовано й запропоновано главу 22 «Повідомлення про
підозру» чинного КПК України доповнити додатковою ст. 279–1 «Допит
підозрюваного», яку викласти у наступній редакції: «Слідчий зобов’язаний
допитати підозрюваного негайно після його явки або приводу, але не пізніше
24 години після повідомлення йому про підозру». Крім цього, ст. 490 КПК
України «Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого» також
доповнити положенням з аналогічним змістом.
Обґрунтована доцільність внесення змін до п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України в
частині наділення права щодо виконання доручень слідчого про проведення
слідчих (розшукових) дій, крім оперативних підрозділів, передбачених
законом, додатково й структурних підрозділів ювенальної превенції
Національної поліції.
8. Зазначено, що до неповнолітніх підозрюваних можуть бути застосовані
не всі заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені в КПК
України. Зокрема, як правило, накладення грошового стягнення (крім
випадку наявності грошових коштів, які належать безпосередньо
неповнолітньому), тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
(крім права на управління транспортними засобами, керування якими
передбачено з 16 років), відсторонення від посади, тимчасовий доступ до
207
речей і документів, тимчасове вилучення майна та арешт майна (крім
випадку наявності таких речей, документів та майна у безпосередньому
володінні неповнолітнього) до неповнолітніх підозрюваних, які вчинили
кримінальне правопорушення, не застосовуються.
З’ясовано, що найбільш розповсюдженим заходом забезпечення
кримінального провадження, який застосовується до неповнолітніх, є виклик
слідчим, прокурором. При цьому такий виклик доречно здійснювати не
безпосередньо неповнолітньому, а його батькам або іншим законним
представникам або особам, які їх замінюють.
Суттєвою відмінністю є застосування запобіжних заходів до такої
категорії осіб у порівнянні з дорослими. Встановлено, що згідно вимог
міжнародно-правових актів стосовно більш уважного та правового
охоронного режиму до неповнолітніх, в країні спостерігається тенденція до
щорічного зменшення застосування запобіжних заходів до такої категорії
осіб у кримінальних провадженнях. Так, у 2014 році запобіжні заходи
обирались щодо 1229 неповнолітніх підозрюваних, у 2015 році відповідно до
939, а у 2016 році щодо 664 неповнолітніх.
За результатами дослідження та анкетування 987 слідчих та 302
прокурорів з’ясовано, що найбільш ефективним запобіжним заходом, який
доцільно застосовувати щодо неповнолітнього, є передача під нагляд батьків,
опікунів чи піклувальників, адміністрації дитячої установи, оскільки ці
запобіжні заходи мають більший ефективний, стримуючий та виховний
вплив на неповнолітнього, ніж такі види запобіжних заходів як: особисте
зобов’язання, особиста порука, домашній арешт та застава.
9. Розкрито процесуальний порядок закінчення досудового розслідування
кримінальних провадження щодо неповнолітніх. Встановлено, що згідно
чинного кримінального процесуального законодавства України кримінальне
провадження може закінчуватись прийняттям передбачених законом рішень:
закриттям кримінального провадження; зверненням до суду з клопотанням
про звільнення особи від кримінальної відповідальності; зверненням до суду
208
з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів
медичного характеру. З’ясовано, що окремим, притаманним лише для
закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо
неповнолітніх, є рішення про складання та направлення до суду клопотання
про застосування примусових заходів виховного характеру. Це підтверджує
особливе, дбайливе ставлення держави та законодавця до неповнолітніх,
надаючи їм можливість виправитись без застосування до них реальної міри
покарання. Враховуючи специфіку кримінального провадження щодо
неповнолітніх, запропоновано частіше застосувати до них примусові заходи
виховного характеру, оскільки у правозастосовній діяльності органів
досудового розслідування за період 2012-2016 рр. таке рішення приймалося
лише у 2292 (4,2%) кримінальних провадженнях, що є недостатнім, адже до
суду від загальної кількості кримінальних проваджень найбільше з них
(64,6%) направляється з обвинувальними актами. З’ясовано, що клопотання
про застосування примусових заходів виховного характеру складається з
таких же частин як і обвинувальний акт, але має свої особливості.
Обґрунтовано, що у такому клопотанні додатково повинно бути вказано:
1) відомості, що характеризують особу неповнолітнього підозрюваного;
2) обґрунтування можливості його виправлення без застосування
кримінального покарання; 3) умови та підстави застосування примусових
заходів виховного характеру; 4) конкретний вид заходу виховного характеру,
який доцільно застосувати. За результатами проведеного дослідження
запропоновано авторське визначення поняття «Процесуальний порядок
закінчення досудового розслідування кримінальних правопорушень,
вчинених неповнолітніми», а також доповнення до чинного КПК України з
дослідженого питання