Сідєльніков Артем Вікторович Спеціальні знання в діяльності адвоката-захисника

Короткий опис

Сідєльніков Артем Вікторович, адвокат, аспірант Ака­демії адвокатури України: «Спеціальні знання в діяльності адвоката-захисника» (12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшу- кова діяльність). Спецрада К 26.122.01 у Академії адво­катури України

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

Сідєльніков Артем Вікторович

УДК 343.982.32;323 (477)

СПЕЦІАЛЬНІ ЗНАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА-ЗАХИСНИКА

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність
(081- Право)

подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.

_А.В.Сідєльніков

Науковий керівник
Гора Ірина Віталіївна
доктор юридичних наук, професор

Київ - 2019

ЗМІСТ

ВСТУП 12
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ
АДВОКАТОМ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ 21
1.1. Логіко-історичний аналіз наукових досліджень змісту діяльності адвоката-захисника із збирання доказів у
досудовому розслідуванні 21
1.2. Методологічні основи використання спеціальних знань
адвокатом-захисником в умовах змагальності 35
1.3. Форми використання спеціальних знань адвокатом-захисником
в кримінальному судочинстві 54
Висновки до 1 розділу 74
РОЗДІЛ 2. СПЕЦІАЛЬНІ ЗНАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА-ЗАХИСНИКА ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО
РОЗСЛІДУВАННЯ 77
2.1. Правові й організаційні основи залучення спеціаліста
адвокатом-захисником з метою надання допомоги в збиранні й оцінці доказів 77
2.2. Криміналістичні засоби й методи в діяльності адвоката-захисника
як учасника слідчих (розшукових) дій 96
2.3. Особливості залучення експерта стороною захисту 106
Висновки до 2 розділу 163
РОЗДІЛ 3. ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ АДВОКАТОМ-ЗАХИСНИКОМ В ХОДІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ 169
3.1. Організаційно-правові аспекти використання спеціальних
знань адвокатом-захисником під час судового розгляду кримінальних
справ 169
3.2. Участь адвоката-захисника в допиті експерта та спеціаліста й оцінці поданих суду висновків судової експертизи та експертних
висновків як джерел доказів 189
Висновки до 3 розділу 208
ВИСНОВКИ 213
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 218
ДОДАТКИ 253

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах реалізації інтеграційних процесів, виникнення нових загроз й модернізації сталих злочинних проявів, що відбуваються сьогодні на державному та міжнародному рівнях, важливим напрямом оптимізації роботи органів досудового розслідування, адвокатської та судової діяльності є використання спеціальних знань на різних стадіях кримінального судочинства. Попри проголошену в КПК України рівність прав сторін кримінального провадження на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, а також на реалізацію інших процесуальних прав, сьогодні в криміналістиці бракує рекомендацій, адресованих стороні захисту, зокрема й тих, що стосуються використання спеціальних знань. Поряд із відсутністю ефективного механізму реалізації проголошених прав учасників кримінального провадження це суттєво обмежує позиції рівності сторін та можливості відстоювання адвокатом- захисником інтересів підзахисного. Таке становище створює умови для певних негативних тенденцій в адвокатській практиці.
Не можна стверджувати, що вітчизняними й зарубіжними науковцями не приділялося належної уваги дослідженню цієї сфери діяльності адвоката і діяльності із використання спеціальних знань та допомоги спеціаліста як такої. Цим проблемам присвячено чимало цілісних наукових розробок дисертаційного, монографічного рівня, окремих статей, в яких піднімаються складні і, нажаль, ще не в повній мірі вирішенні питання організації й здійснення діяльності з протидії злочинності. Вагомий внесок у дослідження питань криміналістичного забезпечення діяльності слідчого, прокурора, судді, адвоката й використання спеціальних знань в кримінальному провадженні зробили відомі вітчизняні й зарубіжні вчені, фахівці в галузі кримінального процесу, криміналістики, теорії судової експертизи, зокрема: Т.В.Авер’янова, Л.І.Аркуша, Л.Ю.Ароцкер, М.О.Баєв, О.Я.Баєв, В.П.Бахін, Р.С.Бєлкін, А.М.Бірюкова, Т.В.Варфоломеєва, А.І.Вінберг, А.Ф.Волобуєв,

А.Є.Галінська, В.Г.Гончаренко, І.В.Гора, Г.І.Грамович, Ю.М.Грошевий, А.В.Дулов, В.А.Журавель, А.В.Іщенко, О.В.Капліна, З.І.Кірсанов, І.І.Когутич, В.А.Колесник, Ю.Г.Корухов, В.К.Лисиченко, Л.М.Лобойко, Є.Д.Лук’янчиков, В.М.Махов, О.М.Моїсєєв, В.Т.Нор, Ю.К.Орлов, І.В.Пиріг, М.А.Погорецький, В.О.Попелюшко, О.Р.Росінська, М.В.Салтевський, Т.В.Сахнова, С.М.Стахівський, В.В.Тищенко, П.В.Цимбал, В.В.Циркаль, В.Ю.Шепітько, Р.М.Шехавцов, М.Є.Шумило, М.Г.Щербаковський, О.Г.Яновська та інші.
Наукові дослідження зазначених та ряду інших вчених і практиків мають принципово важливе значення для вдосконалення діяльності адвоката- захисника з використання спеціальних знань в інтересах повного, всебічного й правильного розгляду матеріалів кримінального провадження та прийняття в ньому правильних рішень. Водночас варто звернути увагу на те, що питання використання адвокатом під час доказування й захисту інтересів підзахисного спеціальних знань і допомоги спеціаліста залишаються недостатньо вивченими. Потребують також докладного вивчення, надання науково-практичної оцінки окремі з норм чинного КПК України, якими врегульовано порядок використання спеціальних знань стороною захисту. На це звертають увагу й практики. Так, 100% з числа опитаних під час здійснення дисертації адвокатів та 53% суддів вважають стан законодавчого врегулювання нормами КПК України порядку використання адвокатом- захисником спеціальних знань неналежним [Додаток Б]. Недоліки й помилки у використанні науково-технічних засобів чи допомоги спеціаліста, що допускаються адвокатом-захисником, часто приводять до втрати доказового значення отриманої інформації, руйнування ґрунтовної позиції сторони захисту в доказуванні.
Враховуючи викладене, дослідження проблем використання адвокатом-захисником спеціальних знань в кримінальному провадженні є своєчасним і потрібним як для вітчизняної науки, так і для практики,

зумовлює актуальність обраної теми, її велике значення для діяльності адвокатів-захисників та для здійснення кримінального судочинства загалом.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з положеннями й напрямами реалізації Засад державної політики України в галузі прав людини, затверджених Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року №757-XIV в частині "Розроблення механізмів реалізації конституційного положення про право людини і громадянина на кваліфіковану правову допомогу", тема дослідження відповідає затвердженим рішенням від 3.03.2016 р Національної академії правових наук України "Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2016-2020 роки" в частині Правових механізмів забезпечення і захисту прав та свобод людини (п. 4 – удосконалення правових механізмів забезпечення прав і свобод людини та громадянина), а також Фундаментальних та прикладних проблем наукового забезпечення боротьби зі злочинністю в Україні (п. 7 – проблеми криміналістичного та судово- експертного забезпечення боротьби зі злочинністю). Дослідження здійснене відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Академії адвокатури України на 2013-2018 роки (п. 3 плану "Захист конституційних прав людини і громадянина в Україні"). Тему дисертації в такій її редакції затверджено рішенням вченої ради Академії адвокатури України від 26 грудня 2017 р. (протокол №5).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка і конкретизація теоретичних положень криміналістичного забезпечення діяльності адвоката-захисника та використання ним спеціальних знань в кримінальному провадженні під час збирання, оцінки й подання доказів з метою захисту прав та законних інтересів особи. Відповідно до поставленої мети, були поставлені й вирішувались такі задачі:
- на підставі аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових та нормативних джерел за тематикою дослідження визначити сучасний рівень

теоретичного розроблення питань криміналістичного забезпечення використання адвокатом-захисником спеціальних знань і напрями, що потребують додаткового вивчення;
- встановити доцільність віднесення до предмету криміналістики питань діяльності сторони захисту в частині її забезпечення криміналістичними розробками;
- розкрити криміналістичну сутність діяльності адвоката-захисника під час виконання ним функції захисту в кримінальному провадженні та криміналістичне розуміння змагальності сторін й запропонувати їх наукове визначення;
- розкрити завдання й можливості використання адвокатом-захисником допомоги спеціаліста з метою оцінки висновку експерта як джерела доказів, що зібрані стороною обвинувачення;
- обґрунтувати потребу процесуального відображення в матеріалах кримінального провадження підстав та умов залучення спеціаліста стороною захисту;
- визначити підстави для розмежування процесуальної й непроцесуальної форми використання спеціальних знань в кримінальному провадженні в залежності від мети їх використання;
- довести доцільність використання адвокатом-захисником криміналістичних розробок з проблем слідчої ситуації як ситуації, що виникає під час кримінального провадження для обрання тактики захисту;
- встановити шляхи виходу адвоката-захисника з конфліктної ситуації, що пов’язана з намаганням підзахисного порушити законодавчі вимоги до порядку збирання й оцінки доказів;
- уточнити роль судді (суду) в залученні експерта для виконання експертизи під час досудового розслідування судового розгляду матеріалів кримінального провадження;
- встановити природу й сутність зразків для порівняльного дослідження й обґрунтувати їх відмінність від речових доказів;

- визначити вимоги до змісту клопотання сторони захисту про залучення експерта й доручення проведення експертизи ухвалою суду, на порядок розгляду судом такого клопотання та на порядок отримання зразків для експертизи;
- обґрунтувати доцільність і можливість допиту спеціаліста в судовому засіданні з питань надання допомоги під час досудового розслідування та запропонувати внесення відповідних доповнень до ст. 360 КПК України, якою встановлено порядок надання спеціалістом консультацій та роз’яснень під час судового розгляду.
Об’єктом дослідження є суспільні процеси і явища, які відображають закономірності використання криміналістичних засобів у забезпеченні діяльності адвоката-захисника із захисту інтересів особи в кримінальному провадженні, збирання, оцінку й використання стороною захисту доказів для прийняття правильних рішень органами досудового розслідування та судом.
Предметом дослідження є спеціальні знання в діяльності адвоката- захисника.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають положення матеріалістичної теорії пізнання, наукові методи, застосування яких зумовлене темою, об’єктом, предметом, метою, задачами дослідження, а його комплексність зумовила також застосування міжгалузевого підходу до вивчення окремих сторін досліджуваних явищ і потребу розкриття окрім основних криміналістичних, також і кримінально-процесуальних аспектів проблеми. Системний метод використано для пізнання кількісних характеристик об’єкта і предмета дослідження (розділи 1, 2, 3). Пошуково- бібліографічний метод використано для вивчення бібліотечних каталогів, описів і бібліографічних видань за тематикою дослідження (підрозділи 1.1., 1.2.), догматичний – для тлумачення правових і криміналістичних категорій. Використання методів аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції дало змогу визначити сутність судової експертизи, (підрозділи 1.2, 2.2, 2.3, 3.2.). Порівняльно-правовий метод використовувався при зіставленні відповідних

міжнародних, загальнодержавних нормативно-правових і відомчих актів (підрозділи 1.2, 2.1, 3.2). Використання методів логіко-семантичного аналізу як сукупності методів кількісного і якісного наукового дослідження текстів дало змогу дослідити низку нормативних та наукових джерел, що розкривають проблемні питання збирання доказів стороною захисту, уточнення понять тощо (підрозділи 1.2, 2.3, 3.1.). Зазначені методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку й взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дане дисертаційне дослідження є першою у вітчизняній практиці науковою працею, в якій на монографічному рівні комплексно й з урахуванням положень чинного кримінального процесуального законодавства і законів та нормативних документів, що регламентують використання спеціальних знань в судочинстві, розглянуті проблеми використання адвокатом-захисником різних форм спеціальних знань під час збирання, оцінки й подання суду доказів у кримінальному провадженні. Сформульовано та обґрунтовано низку нових наукових положень і висновків, обґрунтовано й запропоновано доповнення до окремих чинних норм КПК України, розвинуті й поглиблені окремі положення в межах зазначеної проблематики, що розкриті раніше іншими науковцями. Найбільш повно новизну даного дослідження відбивають такі результати.
Вперше:
- розкрито криміналістичну сутність організації діяльності адвоката- захисника під час виконання ним функції захисту в кримінальному провадженні і запропоновано її визначення як конкретизації адвокатом завдань в певній ситуації досудового розслідування й судового розгляду та прийнятті ним рішень щодо створення оптимальних умов для ефективної діяльності, спрямованої на захист законних інтересів клієнта з використанням передбачених законом засобів;

- науково обґрунтовано потребу допиту спеціаліста в суді з питань надання ним допомоги сторонам кримінального провадження під час досудового розслідування, на підставі чого внесено пропозиції про доповнення частини другої статті 360 КПК України положеннями, які надають можливість допиту спеціаліста в судовому засіданні;
- розкрито сутність зразків для порівняльного дослідження як самостійної категорії об’єктів, що використовуються в судочинстві під час призначення й проведення експертизи, й обґрунтовано неможливість їх віднесення до речових доказів;
удосконалено:
- наукові підходи до визначення предмету криміналістики як окремої галузі наукових знань і доведено, що її предметом не можуть бути закономірності здійснення захисту в кримінальному провадженні, водночас мова може йти про криміналістичне забезпечення діяльності адвоката- захисника в частині збирання й використання ним доказів в інтересах підзахисного;
- розуміння поняття ініціатора прийняття рішення про залучення експерта для проведення експертизи і доведено, що слідчий суддя та суд можуть приймати такі рішення лише з ініціативи сторін кримінального провадження;
дістало подальший розвиток:
- криміналістичне розуміння змагальності сторін в кримінальному провадженні;
- наукове розуміння оцінки висновку судового експерта де до суб’єктів такої оцінки віднесено адвоката-захисника, зокрема й в частині оцінки ним висновку експертизи, проведеної з ініціативи сторони обвинувачення;
- розкриття сутності й значення вчення про криміналістичну ситуацію, положення якого можуть бути враховані адвокатом-захисником для визначення ним тактики захисту, а також для обрання адвокатом шляхів виходу з конфліктної ситуації;

- теоретичне розуміння форм використання спеціальних знань в судовому провадженні як процесуальної та непроцесуальної з урахуванням юридичної мети їх використання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані в дисертації теоретичні положення і рекомендації та висновки можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки питань криміналістичного забезпечення діяльності адвоката-захисника під час досудового розслідування й судового розгляду матеріалів кримінальних проваджень; удосконалення теоретичних основ використання спеціальних знань сторонами кримінального провадження;
- у практичній сфері – для удосконалення практики застосування криміналістичних знань, використання криміналістичних засобів та методів в діяльності адвоката;
- у навчальній сфері – для розробки навчального матеріалу з метою вивчення під час навчання у вищих закладах освіти та підвищення кваліфікації адвокатів питань застосування спеціальних знань в адвокатській практиці (акт впровадження Академії адвокатури України від 28.12.2018 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дослідження доповідалися й обговорювалися та знайшли відображення в наукових статтях і тезах доповідей, оприлюднених на вітчизняних й міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: на міжнародній науково- практичній конференції "Правові реформи в Україні: реалії сьогодення" (Харків, 20-21 квітня 2018 р.); "Права людини та проблеми організації і функціонування публічної адміністрації в умовах становлення громадського суспільства в Україні (Запоріжжя, 27-28 квітня 2018 р.); "Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії (Ужгород, 11-12 травня 2018 р.); "Сучасний вимір держави і права" (Львів, 18-19 травня 2018 р); "Актуальні питання правової теорії та юридичної практики"(Одеса, 10-11 серпня 2018 р); "Проблеми та стан

дотримання захисту прав людини в Україні" (Львів, 17-18 серпня 2018 р.); на всеукраїнській науково-практичній конференції "Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю" (Кривий Ріг, 13 квітня 2017 р.); на всеукраїнській науково-практичної Інтернет-конференції "Протидія організованій злочинній діяльності" (Одеса, 30 березня 2018 р.); на науковій конференції аспірантів, молодих вчених і практиків "Актуальні питання законодавчого й організаційного забезпечення здійснення правової допомоги в Україні" (Київ, 27 березня 2015 р.).
Публікації. Основні положення й висновки дисертації відображені в 15 наукових публікаціях, з яких 6 є статтями, що опубліковані у фахових виданнях, з них 1 в зарубіжному науковому виданні та 9 тезами виступів на наукових й науково-практичних, зокрема, всеукраїнських та міжнародних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Захищені протягом останнього десятиліття в Україні й ближньому зарубіжжі дисертації з проблемних питань діяльності адвоката-захисника у більшій мірі розкривають питання функції захисту в кримінальному провадженні, організації роботи й використання адвокатом допомоги спеціаліста переважно в межах досудового розслідування і з позиції кримінального процесу, в аспекті виконання учасниками кримінального провадження вимог процесуального закону, їх відповідності сучасній правовій і судовій практиці Європейських країн. Не багато хто з дослідників вивчають проблеми використання адвокатом-захисником спеціальних знань, можливостей залучення спеціаліста до проведення окремих процесуальних дій, допомоги спеціаліста в підготовці матеріалів для проведення експертизи й оцінки експертного висновку, використання адвокатом особисто науково- технічних засобів та наявних в нього криміналістичних знань для збирання, оцінки й подання суду доказів. Ці питання варті на окреме поглиблене дослідження.
2. До закономірностей, які вивчає наука криміналістика, не можна відносити закономірності діяльності сторони захисту, не може йти мови про існування своєрідної "адвокатської криміналістики", але використання криміналістичних розробок, криміналістичних знань має певне й важливе значення для забезпечення результативності роботи адвоката-захисника. Тому більш правильним буде робити акцент не на включенні до предмета криміналістики вивчення діяльності сторони захисту, розробленні окремих криміналістичних засобів діяльності адвоката, а на криміналістичному забезпеченні діяльності адвоката-захисника в частині виявлення, фіксації, дослідження й використання ним доказів в інтересах підзахисного.
3. Криміналістична сутність організації діяльності адвоката-захисника під час виконання ним функції захисту в кримінальному провадженні полягає в конкретизації адвокатом завдань в певній ситуації досудового

розслідування й судового розгляду та прийнятті ним рішень щодо створення оптимальних умов для ефективної діяльності, спрямованої на захист законних інтересів клієнта з використанням передбачених законом засобів. В криміналістичному розумінні змагальність сторін у кримінальному провадженні становить собою сукупність положень кримінального процесуального закону і криміналістичних рекомендацій, що мають закономірні зв’язки і впливають на поведінку та дії кожної із сторін учасників кримінального провадження, на їхню взаємодію за одночасного прагнення кожним досягти у законний спосіб поставленої мети – доказати правильність висунутого обвинувачення і забезпечити захист від обвинувачення.
4. Юридична мета використання спеціальних знань передбачає, що такі знання використовують в кримінальному провадженні для формування доказової інформації та для її перевірки, оцінки й використання сторонами кримінального провадження й судом. За цим критерієм здійснюється розподіл форм використання спеціальних знань на процесуальні та непроцесуальні. Якщо при використанні спеціальних знань формується новий доказ або перевіряється вже наявний, то в цьому випадку це процесуальний спосіб використання спеціальних знань. Якщо спеціальні знання використовуються лише для формування внутрішнього переконання суб’єкта доказування, для обрання шляхів і способів пошуку та перевірки доказів, для оцінки доказової інформації, то в такому випадку йдеться про непроцесуальну форму використання спеціальних знань.
5. Кожний випадок залучення спеціаліста до участі в слідчих (розшукових) діях й використання спеціальних знань стороною захисту повинен мати відображення такого рішення в матеріалах кримінального провадження. Це має бути заявлене органу досудового розслідування клопотання і рішення про його задоволення слідчим, прокурором, або ж угода сторони захисту із конкретним спеціалістом на надання послуг в межах здійснення кримінального провадження. З матеріалів провадження повинно

бути зрозумілим, як саме, завдяки чому і за чиєї участі було отримано саме такі, а не інші результати.
6. В організації діяльності адвоката-захисника по виконанню ним функції захисту в кримінальному провадженні варто брати до уваги і використовувати ті криміналістичні напрацювання й рекомендації, які стосуються його діяльності, хоча вони й розроблені в межах криміналістичної категорії слідчої ситуації. Це має значення для діяльності адвоката, залученого до участі в кримінальному провадженні спеціаліста чи експерта, слідчого судді, суду. Можна вести мову про криміналістичну ситуацію і саме її повинен враховувати адвокат-захисник під час участі в досудовому розслідуванні чи судовому розгляді матеріалів провадження обираючи певну тактику захисту і захищаючи інтереси свого підзахисного.
7. Дії адвоката-захисника, що відповідають виконанню встановленій законом функції захисту, зокрема й в частині використання ним спеціальних знань, не можуть суперечити нормам чинних законів та порушувати їх, навіть якщо це не відповідатиме уявним інтересам і бажанню підзахисного. Для адвоката – це випадок конкретної конфліктної ситуації, виходом з якої може бути переконання підзахисного у недоцільності й відмові від незаконних методів захисту, або розірвання угоди з такою особою щодо надання адвокатських послуг.
8. Ініціатором використання спеціальних знань й прийняття рішення про потребу проведення експертних досліджень мають бути ті процесуальні особи, для яких результати роботи експерта викликають інтерес і потрібні для відстоювання перед судом власної лінії, чи то обвинувачення, чи захисту. Враховуючи це, до редакції статей 242 та 243 КПК України мають бути внесені зміни, що сприятимуть визначеності цих норм щодо порядку призначення й проведення судової експертизи в кримінальному провадженні. Перше речення в частині першій статті 242 варто викласти в такій редакції: "Експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням

сторони кримінального провадження, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання", вилучивши з попередньої редакції цієї статті слово "або". Статтю
243 КПК України викласти в такій редакції: "Експерт (експерти) залучається судовим рішенням (ухвалою) за наявності підстав для проведення експертизи: під час досудового розслідування за дорученням слідчого судді, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження; під час судового розгляду за дорученням суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження".
9. Організація діяльності адвоката-захисника під час виконання ним функції захисту в кримінальному провадженні за її сутністю є розумовою, інтелектуально-вольовою діяльністю суб’єкта, що представляє інтереси сторони захисту. Вона полягає в конкретизації завдань в певній ситуації досудового розслідування й судового розгляду і в прийнятті адвокатом рішень щодо створення оптимальних умов для ефективної діяльності, спрямованої на захист законних інтересів клієнта з використанням передбачених законом засобів.
10. Зміст речового доказу можуть складати лише ті властивості й стани предметів, які, по-перше, перебувають в об’єктивних зв’язках з обставинами, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, по-друге, не віддільні від предметів, і в-третіх, доступні для безпосереднього сприйняття. Речовим доказом є не сам матеріальний об'єкт як такий, а об'єкт з його певними властивостями і зв’язками з доказовими фактами, і тому без сприйняття цих якостей і зв’язків суб’єктом доказування предмет не має доказової цінності. Порівняльні зразки не можуть бути визнані речовими доказами, оскільки вони збираються, відбираються стороною, яка звертається з клопотанням про залучення експерта і не пов’язані з самим кримінальним правопорушенням. Зразки для порівняльного дослідження є самостійною категорією об’єктів, що використовуються в судочинстві під час призначення й проведення експертизи. Основною їх особливістю є те, що

вони з’являються в результаті процесуальної діяльності в ході досудового розслідування або під час судового розгляду.
11. Виходячи із загальних засад кримінального провадження, слід вважати, що під час судового розгляду на зміст клопотання сторони захисту про залучення експерта й доручення проведення експертизи ухвалою суду, на порядок розгляду судом такого клопотання та на порядок отримання зразків для експертизи розповсюджуються загальні вимоги, якими встановлено підстави проведення експертизи, порядок залучення експерта та порядок розгляду клопотань про залучення експерта й отримання зразків для експертизи, які встановлені для стадії досудового розслідування.
12. Встановлена чинним КПК України процедура судового розгляду не передбачає нормативного визначення такої судової дії як допит спеціаліста. Згідно з вимогами ст. 71 КПК України, залучення спеціаліста для консультацій і надання допомоги сторонам кримінального провадження допускається як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. На результати використання допомоги спеціаліста під час досудового розслідування сторони посилаються в обґрунтування позиції обвинувачення, або позиції захисту і тому робота спеціаліста має важливе значення для правильної оцінки зібраних сторонами доказів. З огляду на це, доцільно доповнити частину другу статті 360 КПК України положеннями, які надають можливість допиту спеціаліста в судовому засіданні. З цією метою перше речення частини другої статті 360 КПК України можна викласти в такій редакції: "Спеціалісту під час його допиту в суді можуть бути поставлені питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз’яснень, а також щодо суті й результатів наданої ним допомоги сторонам кримінального провадження, якщо така допомога була надана під час досудового розслідування". З'ясування таких питань в судовому засіданні допоможе в оцінці доказів, що зібрані сторонами під час досудового розслідування.