Касапоглу Світлана Олександрівна Реалізація норм кримінального процесуального права

Короткий опис

Касапоглу Світлана Олександрівна, доцент кафедри публічного права ННІ гуманітарних і соціальних наук На­ціонального технічного університету «Дніпровська полі­техніка»: «Реалізація норм кримінального процесуального права» (12.00.09 - кримінальний процес та криміналісти­ка; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність). Спецрада Д 26.001.05 у Київському національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка МОН України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ДНІПРОВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
КАСАПОГЛУ СВІТЛАНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК: 343.13
ДИСЕРТАЦІЯ
РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно-розшукова діяльність»
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання
ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело _________________ С. О. Касапоглу
Науковий консультант:
Лобойко Леонід Миколайович,
доктор юридичних наук, професор
Дніпро – 2019

З М І С Т
ВСТУП ………………………………………………………….…….…….19
РОЗДІЛ 1. НОРМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО
ПРАВА ЯК ОБ’ЄКТ РЕАЛІЗАЦІЇ ……………………………………... 31
1.1. Поняття, ознаки, функціональне призначення і різновиди норм
кримінального процесуального права ……………………………………. 31
1.2. Співвідношення норм кримінального процесуального і
кримінального права у контексті їх реалізації
……………………..………50
1.3. Значення правильного визначення структури норм кримінального
процесуального права для їх реалізації ………………………..…………..78
Висновки до розділу 1
……………………………………………………...95
РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
………...98
2.1. Поняття і форми реалізації норм кримінального процесуального
права
……………......................................................................................................98
2.2. Засади реалізації норм кримінального процесуального права
..........121
2.2.1. Заборона реалізації нечинних норм кримінального процесуального
права ……………………………………………………………………..…123
18
2.2.2. Реалізація норм кримінального процесуального права лише
належними суб’єктами
………………………………………………….…142
2.2.3. Зведення до мінімуму формалізму під час реалізації норм
кримінального процесуального права ……………………………………157
2.2.4. Реалізація норм кримінального процесуального права за аналогією.
Допустимість розсуду суб’єктів реалізації норм процесуального права
…………………………………………………………………………….…176
2.3. Структура реалізації норм кримінального процесуального права
…192
Висновки до розділу 2 ……………..……………..………..……………215
РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ ОКРЕМИХ РІЗНОВИДІВ НОРМ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ………………..219
3.1. Реалізація нетипових норм кримінального процесуального права
……………………………………………………………………………….219
3.1.1. Особливості реалізації норм-засад кримінального процесуального
права ………………………………………………………………………..219
3.1.2. Роль норм-дефініцій у реалізації інших норм кримінального
процесуального права ……………………………………………………..230
3.2. Реалізація норм кримінального процесуального права, які містять
оцінні поняття ……………………………………………………………...242
Висновки до розділу 3
………………………..…………...………………261
РОЗДІЛ 4. ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ
РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО
ПРАВА ……………………………..…………….………………………...264
4.1. Якість норм кримінального процесуального права – основна гарантія
їх ефективної реалізації ………………………...………...………...…..…264
19
4.2. Правові гарантії реалізації норм кримінального процесуального права
…………………………………….……….……….…….………..…..……282
4.3. Ризики реалізації норм кримінального процесуального права
……………………………………………………………………………….303
Висновки до розділу 4 ……………………………………………………315
ВИСНОВКИ …………………..………..……….………………..……….319
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
………………………………327
ДОДАТКИ
………………….......................……………………………….367

Список літератури

ВИСНОВКИ
Здійснене дисертаційне дослідження дало змогу вирішити важливу
наукову проблему, а саме: розробити та обґрунтувати концептуальні
теоретичні засади та практичні рекомендації щодо реалізації норм
кримінального процесуального права. Це дозволило сформулювати та
обґрунтувати низку теоретичних положень, найсуттєвішими з яких є
наступні.
1. Ознаками реалізації норм кримінального процесуального права є:
реалізація норм цієї галузі права – це діяльність усіх суб’єктів
кримінального процесу з упровадження у життя адресованих їм норм; усі
процеси реалізації окремих норм та інших структурних елементів
кримінального процесуального права є пов’язаними між собою від
початку кримінального провадження до його завершення; структурні
елементи діяльності різних суб’єктів, які реалізують норми
кримінального процесуального права, є різними за обсягом; кожний з
суб’єктів, незалежно від того, яку класифікаційну групу - суб’єктів, які
ведуть кримінальне провадження, чи суб’єктів, які є заінтересованими у
його результатах, - має можливість здійснювати певну «автономну»
діяльність з реалізації норм кримінального процесуального права, а також
впливати на таку ж діяльність суб’єктів, які представляють державні
інтереси.
2. Засадами реалізації норм кримінального процесуального права є:
заборона реалізації нечинних норм кримінального процесуального права;
реалізація норм лише належними суб’єктами; зведення до мінімуму
формалізму; допустимість реалізації норм права за аналогією і розсуду
суб’єктів реалізації норм процесуального права.
3. Суб’єкт кримінального провадження має можливість реалізувати
норми кримінального процесуального права за наявності як мінімум двох
326
умов: наявність кримінальної процесуальної правосуб’єктності, що
складається з правоздатності, дієздатності і деліктоздатності; допущення
у законі можливості реалізації норм кримінального процесуального права
не суб’єктами, яким вони адресовані (неособиста реалізація).
4. Зайва формалізація у реалізації норм кримінального
процесуального права призводить до зменшення швидкості процесу.
Водночас дотримання принципу процесуальної економії (раціонального
ведення кримінального провадження) пришвидшує процес і зменшує
рівень формалізму в реалізації норм процесуального права. Дотримання
формальностей, які не є надмірними, є корисним для досягнення
справедливості у провадженні.
5. Необґрунтоване або недостатньо обґрунтоване рішення, в якому
реалізуються норми кримінального процесуального права, у судовій,
слідчій та прокурорській практиці іноді є способом приховування
формалізму (в негативному значенні цього слова) в діяльності з реалізації
норм права. Якщо в рішенні йдеться про істотне обмеження саме таких
прав, то «ступінь» його обґрунтованості має бути достатньо високим, аби
переконати дотичних до нього суб’єктів у потребі ухвалення саме такого
рішення. Тобто переконливість саме такого, а не іншого застосування
норми процесуального права повинна мати стандарт «поза розумним
сумнівом».
6. «Неформальні практики» реалізації кримінальних процесуальних
норм класифікуються за декількома підставами: залежно від психічного
ставлення суб’єкта до потреби дотримання вимог норми – умисні і
невмисні; залежно від ступеню відхилення від вимог норми
процесуального права – законні і незаконні; залежно від поширеності у
кримінальних провадженнях – одиничні і звичні (традиційні).
7. Норми кримінального процесуального права, встановлюючи
механізм реалізації норм кримінального права, потребують власної
реалізації у різних формах. Причому процеси реалізації процесуальних
327
норм можуть бути регламентовані (як, наприклад, процес застосування)
або відбуватися без спеціальної регламентації. У останньому випадку
говорять про відсутність правового механізму реалізації норми.
8. Процеси реалізації норм процесуального права тісно пов’язані з
процесами реалізації норм кримінального права. У змагальному
кримінальному процесі суб’єкти, не наділені владними повноваженнями,
по-перше, мають можливість самостійно реалізовувати (за винятком
застосування) процесуальні норми права; по-друге, вони не мають права
застосовувати, або в будь-якій іншій формі реалізовувати, норми
кримінального права (за винятком дотримання кримінально-правових
заборон).
9. Використання своїх прав фізичною чи юридичною особою, яка є
заінтересованою у результатах кримінального провадження, є тісно
пов’язаним з діяльністю компетентних суб’єктів. Реалізація
суб’єктивного права у формі використання не має сенсу без
«легітимізації» результатів такого процесу. А легітимізованими вони
можуть бути лише після визнання їх тими компетентними суб’єктами, які
вправі приймати кримінальні процесуальні рішення за результатами
кримінального провадження.
10. Визначити початкові, проміжні та кінцеві стадії реалізації норм
кримінального процесуального права, що мають процедурний характер,
неможливо. Бо закінчення реалізації однієї норми (частини норми) є
початком реалізації іншої норми (частини норми). Динамічність
кримінального провадження обумовлює перманентне «перетікання»
однієї стадії в іншу, що позбавляє практичного сенсу поділ процесів
реалізації окремих норм кримінального процесуального права на стадії.
Цей процес є безперервним і завершується лише з закінченням
кримінального провадження.
11. Потреба звернення до питання про норми-дефініції в контексті
реалізації норм кримінального процесуального права обумовлена
328
декількома обставинами: ці норми повинні вносити ясність у розуміння
змісту, закладеного законодавцем у кримінальні процесуальні норми
через застосування уніфікованого категоріального апарату; важливістю
з’ясування питання про доцільність запровадження до кримінального
процесуального права норм-дефініцій, які безпосередньо не визначають
підстав і порядку провадження процесуальних дій та прийняття
процесуальних рішень; оскільки реалізація норм кримінального
процесуального права здійснюється не лише у формі застосування, а й у
інших формах – дотримання, використання, виконання, то важливим є
вирішення питання щодо адресатів норм-дефініцій.
12. Правильне розуміння оцінних понять, вжитих у всіх різновидах
норм кримінального процесуального права, є корисним для досягнення
цілей кримінального процесу взагалі, цілей сторін, а також кожного
окремого учасника кримінального провадження. Відтак законодавець
повинен дбати про те, щоб оцінні поняття у кримінальному
процесуальному праві вживалися лише дійсно у необхідних випадках,
коли без них неможливо обійтися. І формулювати ці поняття, а також їхні
критерії, доцільно з використанням загальновживаної термінології.
13. Складність усвідомлення реального змісту оцінних понять,
викладених у гіпотезі норми кримінального процесуального права,
обумовлює складність вирішення питання про те, чи буде розпочато
реалізацію норми, у диспозиції – наскільки точно відповідатиме волі
законодавця порядок провадження процесуальної дії чи ухвалення
процесуального рішення, у санкції – оцінні поняття не викладаються.
14. Оцінні поняття кримінального процесуального права частіше,
ніж оцінні поняття у нормах кримінального права, стають об’єктом
реалізації у кримінальному провадженні. Це є цілком зрозумілим, бо у
кримінальному провадженні норми кримінального процесуального права
реалізуються протягом, як правило, тривалого часу, через певні
процедури, які є сукупністю процесів реалізації окремих норм
329
процесуального права. У той час як норми кримінального права, попри
їхню важливість для кримінального провадження, є об’єктом реалізації
«лише» в плані застосування до конкретної життєвої ситуації за умови
ймовірного їх порушення. Тому у одному кримінальному провадженні, як
правило, застосовується одна норма кримінального права. Декілька норм
кримінального права застосовують у разі сукупності (ідеальної чи
реальної) кримінальних правопорушень тощо.
15. Якщо критерії оцінних понять вже визначені у міжнародних
правових актах, Рішеннях ЄСПЛ, то немає потреби дублювати їх у
національному законодавстві. Суб’єкти реалізації можуть ознайомитися з
критеріями оцінного поняття безпосередньо у міжнародному акті чи в
Рішенні ЄСПЛ. Потреба у визначенні критеріїв у національному
законодавстві може виникати у разі, коли певний критерій не визначений
на міжнародному рівні, але він є важливим у плані розуміння його
суб’єктами реалізації у контексті національного законодавства.
16. Функціональним призначенням норм кримінального
процесуального права є визначення підстав і порядку кримінального
провадження. Тому, формулюючи стандарти доброякісності
кримінальних процесуальних норм, основну увагу варто звертати на те,
наскільки якісно (без дефектів) у тій чи іншій нормі визначені підстави і
процесуальний порядок здійснення дій та прийняття рішень; чи
обмежуються права і свободи людини лише у разі крайньої необхідності;
чи є пропорційними санкції норми положенням, викладеним у гіпотезі і
диспозиції; чи немає суперечностей між різними структурними
елементами; чи є однозначними формулювання тощо.
17. Наявність дефектів кримінальних процесуальних норм як якісна
(негативна) оцінка їхнього «внутрішнього» стану є продуктом
неефективного правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку
з кримінальним провадженням. Своєю чергою, дефекти норм є причиною
неефективної їх реалізації. Чим суттєвіший дефект, тим більше зусиль
330
суб’єкту реалізації норми доводиться витрачати на подолання її дефекту
(дефектів) на шкоду досягненню цілей норми. Для ефективності
подолання дефекту має значення і те, стосується він форми (структури)
чи змісту кримінальної процесуальної норми. Неузгодженість санкції
норми з її гіпотезою чи диспозицією, чи, навіть, відсутність санкції може
зовсім не вплинути на ефективність реалізації процедурної норми, а ось
відсутність регламентації певного етапу кримінальної процесуальної дії
(прогалина в правовому регулюванні) потребує додаткових зусиль для
реалізації норми права.
18. Однакове розуміння суб’єктами кримінального провадження
змісту норми процесуального права не виключає реалізацію її з різним
ефектом, бо ситуації, в яких вона реалізується, є різноманітними. Тому
ефект (результат) від реалізації однієї і тієї ж (менш чи більш якісної)
норми може бути неоднаковим. Спрогнозувати наскільки буде
ефективною реалізація конкретної кримінальної процесуальної норми в
перебігу її формулювання і прийняття важко. Але якщо вона буде мати
властивості (у тому числі «потенційну ефективність»), що будуть
свідчити про її доброякісність, шанси на ефективну її реалізацію є
вищими.
19. «Потенційна ефективність» як одна з властивостей якості
кримінальної процесуальної норми не може сама по собі забезпечити
ефективну реалізацію норми у будь-якій формі (використання,
дотримання, виконання, застосування). Ефективність, «закладена» у
кримінальну процесуальну норму як її структурний елемент «якості»,
здатна забезпечити лише те, що у сприятливих умовах кримінального
провадження реалізація норми може бути ефективною і суб’єкт, який її
реалізовує, досягне запланованого ним результату.
20. Законодавець повинен прагнути до простоти (наскільки це є
можливим при врегулюванні конкретного питання) викладу правових
приписів. Але якщо йдеться про застосування норми права, суб’єктом
331
якого є компетентний в праві державний орган чи посадова особа або
адвокат, то «поріг простоти» норми права може бути нижчим, ніж норми,
адресованої некомпетентним суб’єктам кримінального провадження.
Ефективність реалізації як простих, так і складних норм права
некомпетентними суб’єктами забезпечується наданням їм можливості
користуватися правовою допомогою адвоката.
21. Набір елементів в системі гарантій незалежно від предмету
гарантування є відносно стабільним у теорії і «рухливим», залежним від
ситуації провадження на практиці. Тому доцільним є включення до
системи кримінальних процесуальних гарантій будь-яких правових
положень, що позитивно впливають на реалізацію норм кримінального
процесуального права.
22. Законодавець повинен викласти норму кримінального
процесуального права якісно настільки, щоб при її застосуванні міг бути
отриманий максимальний ефект у плані досягнення справедливості у
кримінальному провадженні. Тому законодавець і суспільство (взагалі) і
учасники кримінального провадження (у «власній» кримінальній справі)
вправі сподіватися на однаково ефективне застосування норм права. У
цьому сенсі неоднаковість застосування норми процесуального права
можна розглядати як елемент неефективності її дії на практиці.
23. Будь-яка людська діяльність, що характеризується
невизначеністю у досягненні проміжного чи остаточного її результату,
здійснюється в умовах ризиків. Останні у кримінальному провадженні
можуть стосуватися як недосягнення певного результату, який
передбачалося досягнути у перебігу реалізації певних норм права чи їхніх
сукупностей, так і у порушенні порядку реалізації норм права без
«відхилення» від прогнозованого кінцевого результату. Відтак, реалізація
існуючих ризиків може призвести до нереалізації норми кримінального
процесуального права або реалізації її з меншим ефектом, ніж
очікувалося.
332
24. Чим більше результат реалізації норми права наближений до
запланованого (в умовах ризикової кримінальної процесуальної
діяльності запланований результат завжди перебуває в межах «від» і
«до»), тим ефективнішим є правореалізаційний процес. На мінімальне
(можливо й «нульове») чи максимальне наближення до запланованого
результату правореалізації виявляють вплив певні фактори ризику.