Зіняк Любомир Васильович. Міжнародно-правові засади військового співробітництва України

Короткий опис

Зіняк Любомир Васильович. Міжнародно-правові засади військового співробітництва України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.11, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2015.- 227 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

Зіняк Любомир Васильович

УДК 341.23:355(477)

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВІЙСЬКОВОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ

12.00.11 – міжнародне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Тарасов Олег Володимирович,
кандидат юридичних наук,
доцент

Харків – 2014

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...11
РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ У ВІЙСЬКОВІЙ СФЕРІ……………………………………………………….11
1.1. Ґенеза правової регламентації міжнародного співробітництва держав у військовій сфері…………………………………………………….11
1.2. Історико-правові засади міжнародного військового співробітництва України……………………………………………………..39
Висновки до розділу 1…………………………………………………66
РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ………………………………………………………74
2.1. Поняття та види міжнародно-правого військового співробітництва ………………………………………………………………74
2.2. Принципи міжнародного військового співробітництва ……….100
Висновки до розділу 2 ….…………………………………………….119
РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ УКРАЇНИ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ………………………..126
3.1. Імплементація міжнародно-правових норм щодо військового співробітництва у законодавство України…………….……………………126
3.2. Участь України в міжнародно-правових інституціях військового співробітництва………………………………………………………………147
Висновки до розділу 3………………………………………………...175
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...187

ВСТУП

Актуальність теми. Україна як європейська позаблокова держава провадить відкриту зовнішню політику і прагне співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політки»). У свою чергу, відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність нашої держави спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Одним із важливих напрямків міжнародно-правового співробітництва України з іншими державами світу виступає співпраця у військовій сфері. Це зумовлено тим, що за сучасних умов геополітичної нестабільності ефективне військове співробітництво разом з іншими видами останнього здатне сприяти успішному вирішенню низки проблем як глобального характеру – підтримання міжнародного миру та безпеки, так і регіонального – забезпечення гармонійного співіснування держав в окремих частинах світу. Водночас міжнародне співробітництво України у військовій сфері сприяє підвищенню міжнародного авторитету нашої держави, підсиленню міжнародної довіри до неї з боку інших держав, покращенню її іміджу у справі формування архітектоніки європейської і світової систем безпеки.
До останнього часу в українській науці міжнародного права військовому співробітництву не приділялося належної уваги і, на жаль, не проводилося комплексного системного дослідження його міжнародно-правових засад. Окремі аспекти цієї проблематики з позицій історії міжнародного права розкриті у роботах Н.-Т. Ю. Аношиної, О. В. Буткевич, А. І. Дмитрієва, Ю. А. Дмитрієвої, О. В. Задорожнього, К. С. Колісніченко; через діяльність міжнародних організацій – С. Д. Білоцького, О. Є. Болгова, О. М. Гладенка, І. В. Гранцева, О. А. Делінського, М. М. Микієвича, В. І. Мотиля, В. І. Муравйова, А. С. Шумілова; в окремих напрямках співпраці – М. В. Буроменського, І. М. Городиського, І. Б. Кудас, В. С. Ржевської, В. М. Стешенка, Є. М. Цибуленка, Т. С. Цимбрівського та ін. У зарубіжній доктрині окремі фрагментарні розробки з цього приводу містяться у працях учених пострадянського простору: А. А. Арутюняна, А. В. Архангельського, І. С. Афандіхонова, О. М. Булигіна, Р. Ш. Гарипова, Г. Г. Кебеде, В. В. Кудашкіна, А. А. Моісеєнкова, Ю. О. Посаженникова, А. А. Хиндристанли, А. В. Шепельського, а також європейських та американських науковців: Л. Генунвука, Т. Гіла, Г. Люфта, Г. Нольта, Т. Б. Сайболта, Д. Флека та ін. Крім того, вагомий внесок у розвиток наукових підходів до розуміння правових концепцій та принципів міжнародного військового співробітництва зрробили «класики» міжнародного права, а саме: Г. Гроцій, Т. Ф. Степанов, І. К. Блюнчлі, В. А. Незабитовський, Ф. Ф. Мертенс, Л. О. Камаровський, Л. Ф. Л. Оппенгейм, А. Фердросс та ін.
Водночас з огляду на реалії сьогодення та наявність суттєвих прогалин у правовому регулюванні окремих напрямків військової взаємодії (як на міжнародному, так і національному рівнях) неузгодження з цих питань можуть призводити до загострення відносин між державами. Все це свідчить не лише про теоретичну, а й високу практичну значущість окресленої проблематики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого згідно з цільовими комплексними програмами «Проблеми історії, теорії та практики державного права зарубіжних країн і міжнародного права» (державна реєстрація № 0106u002284); «Теоретичні та практичні проблеми сучасного міжнародного права та іноземного конституційного права» (державна реєстрація – № 0111u000954). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 6 від 18.12.2009 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у встановленні сутності міжнародно-правових засад військового співробітництва України, зокрема, його поняття, видів та принципів; з’ясуванні генези його правової регламентації; визначенні особливостей імплементації міжнародно-правових норм у вітчизняне законодавство з урахуванням міжнародно-правових зобов’язань у військовій сфері, а також специфіки участі України в міжнародних інституціях військового співробітництва.
Відповідно до мети дослідження в дисертації зосереджена увага на виконанні таких основних завдань:
– з’ясувати генезу правової регламентації міжнародного співробітництва держав у військовій сфері у міжнародному праві;
– виявити особливості становлення та розвитку правових засад міжнародного військового співробітництва України;
– визначити концептуальні основи міжнародно-правового регулювання військового співробітництва України;
– сформулювати поняття «міжнародно-правове військове співробітництво України», встановити його особливості та види;
– визначити та охарактеризувати принципи міжнародного військового співробітництва;
– встановити місце України у міжнародному військовому співробітництві;
– охарактеризувати міжнародні зобов’язання України у військовій сфері та визначити особливості імплементації міжнародно-правових норм щодо військового співробітництва у законодавство України;
– з’ясувати специфіку участі України в міжнародно-правових інституціях військового співробітництва;
– надати теоретичні та практичні рекомендації щодо модернізації законодавства України у сфері військового співробітництва.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з міжнародно-правовим співробітництвом України у військовій сфері.
Предметом дослідження виступають міжнародно-правові засади військового співробітництва України.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, які знаходять широке застосування в сучасній науці міжнародного публічного права. Методологічне підґрунтя роботи склали такі загальновизнані, у тому числі і правовою наукою, методи, як: об’єктивності, діалектичний, історико-правовий, формально-логічний, спеціально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, соціологічний, а також інші загальнонаукові та спеціальні методи дослідження.
Метод об’єктивності було використано для встановлення вірогідності та повноти інформації, що застосовувалася у процесі дослідження. Діалектичний метод використано для з’ясування особливостей правових засад міжнародного співробітництва України у військовій сфері та встановлення його зв’язку з іншими правовими, соціальними та політичними явищами. Історико-правовий метод – при дослідженні ґенези правової регламентації міжнародного співробітництва держав у військовій сфері, а також з’ясуванні особливостей становлення та розвитку правових засад міжнародного військового співробітництва України. Формально-логічний метод використано для визначення поняття «міжнародне військове співробітництво України», виокремлення його видів та принципів здійснення для подальшого використання у більш складних формах мислення – судженнях та умовиводах, а також для розкриття правової природи міжнародного військового співробітництва. Завдяки спеціально-юридичному методу вдалося дослідити положення міжнародно-правових актів у військовій сфері. Системно-структурний метод дозволив визначити місце України в міжнародному військовому співробітництві, зокрема, у частині взаємодії з міжнародно-правовими інституціями військового співробітництва. Порівняльно-правовий метод використано під час з’ясування правової природи міжнародного військового співробітництва, дослідження стану імплементованості в національне законодавство норм міжнародного права, що визначають міжнародні зобов’язання України в цій сфері.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній доктрині міжнародного права проведено комплексне дослідження міжнародно-правових засад військового співробітництва України, включаючи його поняття, види та принципи, ґенезу правової регламентації та перспективи його розвитку, специфіку участі України в міжнародних інституціях військового співробітництва, а також особливості імплементації міжнародно-правових норм у вітчизняне законодавство з урахуванням міжнародно-правових зобов’язань України у військовій сфері; надано теоретичні та практичні рекомендації щодо модернізації законодавства України у сфері військового співробітництва.
У результаті дисертантом розроблено нові наукові положення та сформульовано пропозиції, які виносяться на захист, зокрема:
Уперше:
– визначено поняття «міжнародно-правове військове співробітництво України» як комплекс організаційно-правових заходів держави, спрямованих на участь у міжнародних правовідносинах із метою посилення національної обороноздатності, а також зміцнення та захисту міжнародного миру та безпеки, що реалізується шляхом залучення Збройних Сил України та здійснюється на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права з урахуванням її міжнародних зобов’язань;
– встановлено особливості міжнародно-правового військового співробітництва, у тому числі коло його суб’єктів, мету, об’єкт та предмет;
– наведено класифікацію видів міжнародно-правового військового співробітництва з огляду на множинність і специфіку форм та напрямків, в яких воно може проводитися, а також зміст міжнародно-правових актів, що є правовою основою його реалізації;
– запропоновано систему принципів міжнародно-правового військового співробітництва, які поділяються на загальні (загальновизнані принципи міжнародного права) та спеціальні, що відображають його специфіку;
– доведено, що поглиблення співробітництва між Україною та Європейським Союзом за Угодою про асоціацію не обмежує державний суверенітет України у військовій сфері та є логічним етапом еволюції відносин сторін у розбудові ефективної системи європейської безпеки.
Удосконалено:
– підхід, за яким міжнародне військове співробітництво є одним із найбільш пріоритетних з огляду на необхідність підтримання миру та безпеки як на національному, так і міжнародному рівні. У зв’язку з цим обґрунтовано, що, сприяючи стабільності та передбачуваності відносин між державами у військовій сфері, воно створює підґрунтя для розвитку інших напрямків міжнародної співпраці;
– концептуальні засади блокового та позаблокового статусу, який є результатом ставлення держави до можливого обмеження її суверенних прав у військовій сфері за умов інтеграційних процесів, а також правового статусу нейтралітету;
– наукові пропозиції щодо модернізації законодавства України у сфері військового співробітництва, у зв’язку з цим доведено, що для ефективного виконання міжнародних зобов’язань нашій державі необхідно розробити і прийняти Закон України «Про міжнародне військове співробітництво», Державну концепцію міжнародного військового співробітництва, Державну концепцію військово-технічної співпраці з іноземними державами, що систематизують і відобразять основні принципи та норми міжнародних актів у цій сфері, а також визначать головні тенденції розвитку національного законодавства.
Набули подальшого розвитку наукові положення щодо:
– становлення правової регламентації міжнародного військового співробітництва від стародавніх часів до сьогодення, а також історико-правових аспектів міжнародного військового співробітництва України;
– змісту сучасного законодавчого підходу до міжнародного військового співробітництва України, що ґрунтується на миролюбному характері зовнішньої політики, її багатовекторності із одночасним тяжінням до європейського напрямку, а також збалансованому забезпеченні внутрішніх інтересів держави із підтримкою міжнародного правопорядку;
– правової природи військової дипломатії та інституту військового аташату, які мають важливе значення як для захисту національних інтересів держав у військовій сфері, так і зміцнення співробітництва держав на міжнародній арені;
– необхідності уніфікації категоріального апарату чинного законодавства України у військовій сфері із міжнародно-правовими актами, передусім, Статутом ООН;
– основних напрямків військово-правового співробітництва України з міжнародними міжурядовими та неурядовими організаціями та іншими державами з огляду на акти міжнародного і національного права та визначено перспективи розвитку таких відносин.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані за результатами проведеного дослідження висновки і сформульовані пропозиції можуть бути використані:
- у науково - дослідницькій роботі: як підґрунтя для подальших наукових досліджень у сфері міжнародного військового співробітництва;
- у навчально-методичному процесі: під час викладання дисциплін «Міжнародне право», «Міжнародне право у період збройних конфліктів», «Історія дипломатії», спеціальних військових дисциплін та при підготовці підручників, навчальної і методичної літератури;
- у правотворчості: для використання у законотворчій діяльності, зокрема, під час роботи над удосконаленням законодавства України, що регламентує участь держави у міжнародному військовому співробітництві та зовнішніх зносинах у цілому;
- у правозастосуванні: для ефективної діяльності державних органів у сфері міжнародного військового співробітництва.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені у виступах на міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: «Україна Європейська: сучасні тенденції та перспективи» (м. Чернігів, 18 квітня 2008 р.); «Осінні юридичні читання» (м. Харків, 12-13 листопада 2008 р.); «Актуальні проблеми психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) в сучасних умовах» (м. Київ, 29 жовтня 2009 р.); «Новітні технології – для захисту повітряного простору» (м. Харків, 14-15 квітня 2010 р.); «Воєнна історія Наддніпрянщини та Донщини» (м. Дніпропетровськ, 25 травня 2011 р.); «Воєнна історія Північного Причорномор’я та Таврії» (м. Севастополь, 6-7 жовтня 2011 р.); «Воєнна історія середньої Наддніпрянщини» (м. Київ, 15 березня 2012 р.); «Державний суверенітет і народний суверенітет в сучасних умовах» (VII Тодиківські читання) (м. Харків, 26-27 вересня 2014 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 14 наукових публікаціях, з яких: 3 статті опубліковано у фахових наукових виданнях України, 3 – у фахових наукових виданнях інших держав, а також 8 – у збірниках доповідей і повідомлень на наукових та науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та подається вирішення наукового завдання, що полягає у встановленні сутності міжнародно-правових засад військового співробітництва України, зокрема його поняття, видів та принципів; з’ясуванні ґенези його правової регламентації; визначенні особливостей імплементації міжнародно-правових норм у вітчизняне законодавство з урахуванням міжнародно-правових зобов’язань у військовій сфері, а також специфіки участі України в міжнародних інституціях військового співробітництва. Основні теоретичні та практичні результати дослідження дозволяють зробити такі висновки та пропозиції:
1. Становлення міждержавного військово-правового співробітництва відбувалося з найдавніших часів, коли воно мало переважно локальний характер. Військове співробітництво було однією із перших форм участі стародавніх держав у міжнародному спілкуванні з питань війни і миру, зумовлювалося спільною зацікавленістю у встановленні й підтриманні зовнішніх зв’язків та здійснювалося переважно на основі двосторонніх міжнародних договорів. Періоди середньовіччя і нового часу характеризуються розширенням міжнародних правовідносин у військовій сфері. Проведення Вестфальського мирного конгресу 1644-1648 рр. та Віденського конгресу 1814-1815 рр. дало поштовх для формування універсальних правових засад військового співробітництва, що були розвинуті та доповнені новими принципами на численних міжнародних конференціях миру, серед яких важливу роль відіграли Гаазькі конференції миру 1899 і 1907 рр.
2. Початок ХХ ст. позначився формуванням організацій колективної безпеки (Антанта, Троїстий союз), у рамках яких засадничим питанням було військове співробітництво. Із метою забезпечення мирного співіснування держав та недопущення нових військових протистоянь у 1919 р. засновано Лігу Націй як першу універсальну організаційно-правову форму взаємодії держав із утвердження миру та безпеки людства. Принципи, закріплені в її Статуті, доповнюючись у подальших міжнародних нормативних актах, стали міцним підґрунтям для розвитку міжнародного співробітництва держав у військовій сфері.
3. Друга світова війна стала переломним моментом в історії міжнародного військового співробітництва. Її результати довели, що мир є загальноцивілізаційною цінністю, відтак із заснуванням ООН у 1945 р. міжнародне військове співробітництво утвердилося як невід’ємна складова механізму забезпечення мирного співіснування держав.
4. На сучасному етапі розвитку міжнародно-правового військового співробітництва відбувається активна багатостороння та двостороння взаємодія на договірній основі як у рамках міжнародних організацій (ООН, НАТО, ЄС, СНД, ШОС, ЛАД тощо), так і поза ними. Міжнародно-правове військове співробітництво здійснюється за багатьма напрямками, серед яких участь в операціях із підтримання миру, роззброєння, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки.
5. На території держав, які знаходилися у межах сучасної України, становлення міжнародно-правового військового співробітництва почалося ще за часів Київської Русі, що наприкінці ІХ ст. перетворилася на могутній військовий союз східних слов’ян, та тривало до завоювання Південної Русі монголо-татарами у ХІІІ ст. Відновлення військового співробітництва відбулося лише у добу козацтва (XVII ст.). У подальшому, до початку ХХ ст., українські державні утворення залишалися переважно об’єктом міжнародних відносин у військовій сфері. Під впливом демократично-революційних процесів 1917 р. активізувалося міжнародне співробітництво у військовій сфері через Центральну Раду, Гетьманат П. Скоропадського, Директорію, які у своїй діяльності спиралися на організаційно-правові форми військової дипломатії. З утворенням СРСР за конституціями 1924, 1936 рр. Українська республіка була позбавлена права від власного імені вступати у міжнародні правовідносини у військовій сфері, що належало до виключної компетенції Радянського Союзу як суб’єкта міжнародного права. Після Другої світової війни з метою посилення політичного впливу СРСР на міжнародній арені УРСР були надані окремі права щодо вступу у міжнародні військові правовідносини, що знайшло відображення у процесі заснування ООН та залучення до роботи Ради Безпеки, укладанні повоєнних мирних договорів, участі в міжнародному правотворчому процесі із питань захисту миру та роззброєння тощо. Водночас міжнародне військове співробітництво УРСР мало фрагментарний характер та було повністю контрольоване Радянським Союзом.
6. Із проголошенням незалежності 1991 р. та виокремленням України як самостійного суб’єкта міжнародного права пріоритетним напрямком військового співробітництва стало залучення до миротворчої діяльності, участі у здійсненні контролю над озброєнням та роззброєнням, співпраці з міжнародними організаціями, предмет діяльності яких стосується військової сфери. Сучасний законодавчий підхід до міжнародного військового співробітництва України ґрунтується на миролюбному характері зовнішньої політики, її багатовекторності з одночасним тяжінням до європейського напрямку.
7. Міжнародно-правове військове співробітництво України – це комплекс організаційно-правових заходів держави, спрямованих на участь у міжнародних правовідносинах із метою посилення національної обороноздатності, а також зміцнення та захисту міжнародного миру та безпеки, що реалізується шляхом залучення Збройних Сил України та здійснюється на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права з урахуванням її міжнародних зобов’язань.
8. Особливостями сучасного міжнародно-правового військового співробітництва України є те, що воно: 1) реалізується в особливій системі правовідносин, пов’язаних із використанням збройних сил держави; 2) передбачає визначення учасниками спільних загроз національній і міжнародній безпеці, можливостей, необхідності, порядку та меж використання збройних сил; 3) зосереджується на провідній ролі превентивної дипломатії і заходах військово-політичної довіри шляхом встановлення регулярних каналів міждержавного діалогу, налагодження механізму консультацій при прийнятті рішень з огляду на сучасну концепцію неподільності міжнародної безпеки. Важливе значення при цьому відводиться інституту військового аташату.
9. Суб’єктами міжнародно-правового військового співробітництва є держави та міжнародні міжурядові та неурядові організації, установчі договори яких допускають участь у міжнародних військових правовідносинах і статус яких визначено нормами міжнародного права. Участь держав, що мають міжнародно-правовий статус нейтралітету, у міжнародному військовому співробітництві має свою специфіку та підлягає обмеженням. Характер обмежень залежить від характеру нейтралітету (постійний або евентуальний) та часу (обстановки), за якою здійснюється співробітництво.
10. Об’єктом міжнародно-правового військового співробітництва є міжнародні правовідносини щодо застосування військового ресурсу, а предметом – відносини щодо забезпечення міжнародного миру та безпеки, у тому числі національної безпеки, а також інші міжнародні правовідносини, що можуть бути реалізовані з використанням військових ресурсів (боротьба зі злочинністю; захист прав людини; подолання негативних природних стихійних явищ тощо).
11. З огляду на множинність і специфіку форм та напрямків, в яких може здійснюватися міжнародне військове співробітництво, змісту міжнародно-правових актів, які виступають правовою основою його реалізації, можна запропонувати класифікацію його видів: 1) за суб’єктним складом: а) міждержавне; б) співробітництво між державами та міжнародними організаціями; в) співробітництво між міжнародними організаціями; 2) за кількісним складом суб’єктів: а) двостороннє; б) багатостороннє співробітництво; 3) за просторовою сферою: а) універсальне; б) регіональне; в) субрегіональне; г) локальне; д) партикулярне; 4) за рівнем: а) міждержавне; б) міжурядове; в) міжвідомче; 5) за предметом: а) військово-політичне; б) власно військове; в) військове співробітництво із зміцнення міжнародного миру та безпеки; г) військово-технічне; д) інформаційне та наукове; е) співробітництво з питань цивільної оборони й боротьби та попередження злочинності за допомогою військових ресурсів; є) співробітництво з охорони навколишнього природного середовища з використанням військових ресурсів, а також надання допомоги для подолання несприятливих природних явищ та у разі аварійних ситуацій на суші, у повітряному та морському просторах; ж) військове співробітництво із соціальних питань.
12. Дослідження принципів міжнародно-правового військового співробітництва дозволяє їх поділити на загальні та спеціальні. Загальні – утворюють базовий рівень, оскільки є загальновизнаними принципами міжнародного права (незастосування сили і погрози силою, мирне вирішення спорів, суверенна рівність держав, невтручання у внутрішні справи, територіальна цілісність, право народів (націй) на самовизначення, добросовісне виконання міжнародних зобов’язань, співробітництво, непорушність державних кордонів, повага до прав і свобод людини), більшість із яких має характер імперативних норм (jus cogens). Всі інші – спеціальні, мають похідний від них характер; їх особливості визначаються конкретними напрямками і формами співробітництва: принцип здійснення співробітництва на основі рівноправності, партнерства, взаємної вигоди; принцип непорушності інтересів третіх держав; принцип забезпечення балансу між гласністю та збереженням таємної інформації; принцип надання переваги взаємним консультаціям та переговорам; принцип дотримання законів країни перебування під час здійснення військового співробітництва; принцип визнання неподільності безпеки; принцип зміцнення довіри, запобігання загрозам і перетворенню їх на конфлікти; принцип заохочення розвитку новітніх технологій та обміну науковими досягненнями у певних сферах. Оскільки в основі міжнародно-правового військового співробітництва в глобальному вимірі лежить ідея забезпечення мирного співіснування усіх держав, у своїй сукупності спеціальні принципи можна розглядати базовими та єдиними як для України, так й інших держав світу.
13. Відсутність належної законодавчої бази, зокрема, спеціального нормативного акта, що регламентує особливості міжнародного військового співробітництва України з іноземними державами та міжнародними організаціями, певною мірою негативно впливає на рівень та інтенсивність її участі у міжнародних відносинах. Важливе значення для подальшого розвитку міжнародного військового співробітництва та ефективного виконання міжнародних зобов’язань має прийняття Закону України «Про міжнародне військове співробітництво», Державної концепції міжнародного військового співробітництва, Державної концепції військово-технічної співпраці з іноземними державами, що систематизують основні принципи та норми міжнародних актів у сфері військового співробітництва і на цій основі визначать головні тенденції розвитку національного законодавства.
14. Дослідження змісту нормативно-правових актів України, що регламентують її участь у міжнародному співробітництві, дає підстави для висновку про необхідність уніфікації чинного вітчизняного законодавства із категоріальним апаратом міжнародно-правових актів, передусім, Статутом ООН. Зокрема, потрібно змінити ч. 2 ст. 11 Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» від 01.07.2010 р. і виключити з її змісту поняття «військовий союз», що не має чіткого нормативного закріплення в міжнародному праві, і замінити його на поняття «регіональні організації колективної безпеки».
15. Специфіка участі України в міжнародно-правових інституціях військового співробітництва зумовлена ставленням держави до можливого обмеження її суверенних прав та рамок такого обмеження, які є об’єктивним наслідком інтеграційних процесів, що є причиною утримання від членства в організаціях колективної безпеки. З огляду на проголошений зовнішньополітичний пріоритет щодо членства в ЄС статус позаблоковості України потребуватиме перегляду на законодавчому рівні.
16. Одним із головних напрямків військового співробітництва України з ООН є участь в миротворчих операціях. Окремим важливим напрямком виступає співробітництво в рамках ООН у галузі роззброєння. Враховуючи, що недостатній контроль за міжнародною торгівлею незабороненими видами зброї сприяє розвитку міжнародних та внутрішньодержавних збройних конфліктів, порушенню прав людини, зростанню злочинності, Укрраїні необхідно ратифікувати Договір про торгівлю зброєю 2014 р. Ще одним важливим напрямком міжнародної військової співпраці є розширення співробітництва з НАТО з огляду на існуючі загрози міжнародному миру і національній безпеці.
17. Співпраця з Європейським Союзом на сьогодні є однією з найважливіших у міжнародному військовому співробітництві нашої держави, оскільки спрямована на зміцнення безпеки у регіоні. Поглиблення співробітництва за Угодою про асоціацію не обмежує державний суверенітет України у військовій сфері з огляду на: 1) відсутність юридичних зобов’язань щодо членства України в ЄС, а відтак, і відсутність щодо неї зобов’язань держави-члена в рамках спільної оборонної політики ЄС; 2) визначення Угодою нечітких юридичних зобов’язань у сфері військового співробітництва, що надає Україні широкий арсенал засобів для їх реалізації з урахуванням специфіки національних інтересів та пріоритетів внутрішньодержавної оборонної політики; 3) наявність норм, що гарантують захист національних інтересів держави у військово-політичній сфері (ст. ст. 143, 472 Угоди про асоціації); 4) специфіку інституційного механізму співпраці сторін, що ґрунтується на принципі консенсусу, який дозволяє враховувати інтереси обох сторін при ухваленні відповідних рішень та виключає можливість прийняття рішень всупереч позиції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аметистов Э. М. Факторы имплементации норм международного права (на примере международных норм о труде): дисс. ... докт. юрид. наук: 12.00.11 / Э. М. Аметистов. – М. : б. и., 1983. – 52 с.
2. Аналітична доповідь щодо проекту Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони / Т. М. Анакіна, М. В. Буроменський, В. М. Стешенко, О. Я. Трагнюк // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. / ред. кол.: Ю. Г. Барабаш та ін. – Х. : Право, 2013. – № 26. – C. 294-305.
3. Андреева И. С. Проблема мира в западноевропейской философии / И. С. Андреева. – М. : Мысль, 1975. – 223 с.
4. Аношина Н.-Т. Ю. Головний акт Віденського конгресу 1815 року як основа міжнародного правопорядку ХІХ - початку ХХ століття: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Н.-Т. Ю. Аношина ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : б. в., 2009. – 20 с.
5. Аношина Н.-Т. Ю. Головний акт Віденського конгресу 1815 року як основа міжнародного правопорядку ХІХ – початку ХХ століття: моногр. / Н.-Т. Ю. Аношина. – Одеса : Фенікс, 2011. – 192 с.
6. Арутюнян А. А. Международно-правовые основы военного сотрудничества Республики Армения и Российской Федерации: дисс. … канд. юрид. наук: 20.02.03 – военное право; военные проблемы международного права / А. А. Арутюнян. – М. : б. и., 2004. – 202 с.
7. Архангельский А. В. Международно-правовые основы обеспечения коллективной безопасности государств-членов СНГ: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 / А. В. Архангельский. – М. : б. и., 2003. – 214 c.
8. Афандихонов И. Х. Правовые основы военного сотрудничества между Республикой Таджикистан и Российской Федерацией: дис. … канд. юрид. наук: 20.02.03 – военное право; международные проблемы международного права / И. Х. Афандихонов. – М. : б. и., 2006. – 188 с.
9. Балдинюк О. В. Гуманітарна діяльність ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів (1990 – 2000 рр.): автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / О. В. Балдинюк ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Ін-т міжнар. відносин. — К. : б. в., 2000. – 18 с.
10. Баскин Ю. Я. История международного права / Ю. Я. Баскин, Д. И. Фельдман. – М. : Межд. отношения, 1990. – 205 с.