Зубар Інна Валентинівна. Розвиток універсального міжнародного права та його регіональних підсистем на сучасному етапі

Короткий опис

Зубар Інна Валентинівна. Назва дисертаційної роботи: "Розвиток універсального міжнародного права та його регіональних підсистем на сучасному етапі"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Зубар Інна Валентинівна
УДК 341.1/.8
РОЗВИТОК УНІВЕРСАЛЬНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ТА ЙОГО
РЕГІОНАЛЬНИХ ПІДСИСТЕМ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Буткевич Ольга Володимирівна
доктор юридичних наук, доцент
КИЇВ – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6
РОЗДІЛ 1. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ УНІВЕРСАЛЬНОГО
МІЖНАРОДНОГО ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.1 Взаємодія універсалізму та регіоналізму в міжнародному праві протягом
історії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.2 Проекти «вічного миру» як втілення ідеї універсальної міжнародної
організації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.3 Сучасний міжнародно-правовий регіоналізм як один з проявів процесу
фрагментації міжнародного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.4 Співвідношення впливу на міжнародне правотворення та
правозастосування сучасних універсальних та регіональних
міжнародних організацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки до Розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
16
16
43
53
66
81
РОЗДІЛ 2. ООН – ОСНОВНИЙ КОМПОНЕНТ ФУНКЦІОНУВАННЯ
УНІВЕРСАЛЬНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.1 Роль Організації Об’єднаних Націй та Статуту ООН в міжнародноправовому регулюванні сучасних міжнародних відносин . . . . . . . . . . . . .
2.2 Недоліки функціонування основних органів системи ООН у їх
універсальному та регіональному вимірі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.3 Проекти реформування основних органів ООН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.4 Міжнародно-правові аспекти реалізації проектів реформування ООН . . .
Висновки до Розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
85
85
94
112
125
130
РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОДІЯ УНІВЕРСАЛЬНОГО ТА РЕГІОНАЛЬНОГО
МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НА ІНСТИТУЦІЙНОМУ РІВНІ . . . . . . . . . .
3.1 Становлення регіональних міжнародних організацій . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.2 Інституційні засади функціонування регіональних підсистем
133
133
3
міжнародного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.3 Взаємодія ООН з регіональними міжнародними організаціями . . . . . . . .
Висновки до Розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
142
169
181
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
185
192
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АЕС Африканське Економічне Співтовариство
АКПЛ Американська конвенція з прав людини
АНЗЮС Тихоокеанський пакт безпеки
АС Африканський Союз
АСЕАН Асоціація країн Південно-Східної Азії
АТЕС Азійсько-Тихоокеанське Економічне Співробітництво
ГА ООН Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
Договір
АЕС
Договір про створення Африканського Економічного
Співтовариства
Договір про
заснування
Євроатому
Договір про заснування Європейського Співтовариства з
атомної енергії
Договір про
заснування
ЄС
Договір про заснування Європейського Співтовариства
ЕКА ООН Економічна комісія ООН для Африки
ЕКОВАС Економічне Співтовариство країн Західної Африки
ЕКОСОР Економічна та Соціальна Рада Організації Об’єднаних Націй
ЄЕК ООН Європейська економічна комісія ООН
ЄКПЛ Європейська конвенція про захист прав людини і
основоположних свобод
ЄС Європейський Союз
КМП ООН Комісія міжнародного права Організації Об’єднаних Націй
Конвенція
ОСПАР
Конвенція про захист морського середовища ПівнічноСхідної Атлантики 1992 року
ЛАД Ліга арабських держав
МВФ Міжнародний Валютний Фонд
МЕРКОСУР Спільний ринок країн Півдня
МОП Міжнародна організація праці
МС ООН Міжнародний Суд Організації Об’єднаних Націй
МКС Міжнародний кримінальний суд
5
НАТО Організація Північноатлантичного договору
НБСЄ Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі
ОАД Організація американських держав
ОАЄ Організація африканської єдності
ОБСЄ Організація з безпеки та співробітництва в Європі
ООН Організація Об’єднаних Націй
ПРООН Програма розвитку ООН
РБ ООН Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй
РЄ Рада Європи
РСАДПЗ Рада співробітництва арабських держав Перської затоки
СААРК Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії
СЕАТО Організація Договору Південно-Східної Азії
СЕНТО Організація Центрального Договору
СНД Співдружність Незалежних Держав
СОТ Світова організація торгівлі
Суд ЄС Суд Європейських Співтовариств або Суд Європейського
Союзу (після 2009 року)
УВКПЛ
ООН
Управління Верховного комісару ООН з прав людини
УНЗ ООН Управління ООН з наркотиків та злочинності
ЮНЕСКО Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і
культури
ШОС Шанхайська організація співробітництва
6
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. ХХ століття в історії
міжнародного права стало періодом його універсального поширення та
застосування. Цьому сприяла низка чинників та факторів, серед яких,
зокрема, можна назвати такі: інституціоналізація міжнародно-правового
співробітництва держав та поява перших універсальних міжнародних
організацій (спочатку Ліга Націй, потім Організація Об’єднаних Націй);
процеси деколонізації та збільшення кількості нових держав, а відповідно і
нових суб’єктів міжнародного права, що призвело до горизонтального
розширення сфери дії міжнародного права; поява спільних загальних
цінностей, а саме: загальне прагнення до мирного співіснування держав та
мирного вирішення спорів і забезпечення належного захисту прав та свобод
людини, формування інституту спільної спадщини людства, комплексу
зобов’язань erga omnes, навколо чого об’єдналися держави світу та що стало
відправною точкою для визначення та закріплення основних принципів
сучасного міжнародного права; укріплення міжнародної спільноти як дієвого
актора міжнародних відносин і права, формування міжнародного
громадянського суспільства; поява нових глобальних викликів для всього
міжнародного співтовариства, боротьба з якими та вирішення яких стало
можливим лише за умови об’єднання зусиль усіх учасників міжнародних
відносин; інтенсифікація різностороннього та всеохоплюючого
співробітництва держав як на регіональному, міжрегіональному, так і на
універсальному рівнях. Разом з тим, універсальність міжнародного права не
була результатом розвитку міжнародного права лише у ХХ столітті, цьому
передувало багато подій, обставин та передумов, що відбувались, виникали
та формувались протягом попередніх століть історії його розвитку.
Водночас з універсалізацією міжнародного права у другій половині ХХ
століття паралельно активізувались процеси регіоналізації міжнародних
відносин і відповідно міжнародно-правового регулювання. Особливо такі
процеси стали помітними, а тому викликали чимало дискусій серед юристів-
7
міжнародників, наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть. Так, все більшого
поширення набувала наукова дискусія з приводу фрагментації міжнародного
права, з огляду, зокрема і на процеси регіоналізації, а також щодо існування
окремих від універсального міжнародного права регіональних міжнародноправових підсистем.
Враховуючи, що явища універсалізму та регіоналізму в міжнародному
праві беруть свій початок задовго до ХХ століття, а в ХХІ столітті вони
продовжили активно розвиватися та стверджуватися, досить актуальним як з
теоретичної, так і практичної точки зору, є дослідження питання розвитку
універсального міжнародного права та його регіональних підсистем на
сучасному етапі.
Стан дослідження проблеми. Питання розвитку універсального
міжнародного права та його регіональних підсистем на сучасному етапі у
вітчизняній науці міжнародного права розроблене недостатньо. Натомість
існує багато наукових робіт та досліджень, які стосуються певних окремих
аспектів цієї проблематики.
Так, наприклад, історичні аспекти розвитку універсалізму та
регіоналізму в міжнародному праві досліджувалися ще на початку ХХ
століття такими вченими, як Л. Оппенгейм, А. Фердросс, Д. Анцилотті,
Г. Шварценбергер, Д. Фрідман, Д. Фенвік та ін., а також такими радянськими
вченими, як Д.Б. Левін, Ю.Я. Баскін, Д.І. Фельдман, М.О. Ушаков,
А.П. Мовчан та ін. Серед вітчизняних науковців цим питанням ґрунтовно
займались В.Г. Буткевич, О.В. Буткевич, А.І. Дмитрієв, Ю.А. Дмитрієва,
О.В. Задорожній, К.С. Колісніченко, І.І. Лукашук, О.Ф. Висоцький,
В.Н. Денисов, В.І. Муравйов, Л.Д. Тимченко та ін. Серед іноземних
науковців увагу цьому питанню приділяли М.Н. Шоу, Х. Штайгер,
А.А. Кансадо Тріндаде, К.Г. Лі, П.-М. Дюпюі, А. Орахелашвілі,
М. Коскенніємі, Р.П. Ананд, Д. Кеннеді, А. Касезе, А. Карті, О. Ясуакі,
Б. Ченг, Ж.-М. Дюпуї, Р. Ананд, Н. Сінгх та багато інших. У світлі різних
історичних аспектів вченими також досліджувалися питання проектів
8
«вічного миру» як науково-теоретичних проектів майбутнього
універсального правопорядку (Д. Аркібуджі, Г. Гайзман, Й. Раубер,
Б. Термінські, П. Кеппс та ін.).
Поряд з дослідженнями розвитку та становлення універсального
міжнародного права велика увага також приділялася процесам регіоналізації
міжнародних відносин, а відповідно і міжнародно-правового регулювання
таких відносин у ХХ столітті. Тому досить широко досліджувалося явище
регіоналізму в сучасному міжнародному праві (Ф.Ф.К. Весозо, Л. Фосетт,
Р. Вайринен, Д. Пулковські, Б. Ізото, К. Шроєр, Е. Жуанне, Г. Хафнер,
Б. Зімма, Т.А. Бьорзель, М. Коскенніємі, В. Батлер та ін.); зокрема, також
досліджувався розвиток регіональних підсистем міжнародного права у якості
одного з аспектів його фрагментації (Я. Воутерс, Й. Одерматт,
Т. Рамопоулос, М. Лічкова, Р.Ш. Давлєтгільдєєв, Ю.С. Безбородов,
А. Гургурініс, А. Орахелашвілі).
Питання утворення універсального міжнародного права у ХХ ст. та його
каталізатори – діяльність перших універсальних організацій Ліги Націй та ООН
– знайшли відображення у працях таких вчених як Д.М. Шебаніц,
К.С. Колісніченко, Г.І. Морозов, Г.К. Єфімов, П.-М. Дюпюі, Н. Схрейвер,
Р. Бернхард; значна кількість досліджень та наукових робіт була присвячена
питанню проблем та ефективності діяльності основних органів та системи ООН
як інституційної форми сучасного універсального правопорядку
(С.В. Віднянський, М.О. Баймуратов, Ю.О. Волошин, Є.В. Годованик,
С.Д. Білоцький, Ю.М. Мацейко, Г.І. Морозов, Г.К. Єфімов, А.П. Мовчан,
О.В. Тарасов, В.М. Федоров, М.О. Ушаков, А.М. Юркевич, Д.Г. Арутюнян,
Р.Л. Бобров, П.М. Дюпюі, П.С. Сзасц, Н. Схрейвер, І Сяньхе, Дж. Мартенс,
А. Танці, Ю. Шейні, Р. Бернхардт, Р. Вайлд, О. Брінг, П.А. Тейлор,
А.Дж.Р. Грум), а також її взаємодії з міжнародними регіональними
організаціями (К. Шроєр, Г. Розенталь, Б.С. Чімні, С. Броуні, Т. Вайс,
Е. Чайлдерс, Б. Уркхарт, П.Л. Фол, Г. Бебр, Т. Фелічіо). Зокрема, велику увагу
науковці також приділяли діяльності міжнародних універсальних та
9
регіональних організацій та їх впливу на формування відповідно універсального
та регіонального міжнародно-правового простору (А.І. Дмитрієв,
В.І. Муравйов, М.М. Гнатовський, О.М. Шпакович, А.Л. Федорова,
Т.І. Шинкаренко, Л.Г. Заблоцька, Л.О. Тимченко, Т.М. Нєшатаєва, Г.І. Тункін,
Г.М. Вельямінов, І.П. Бліщенко, Л.М. Ентін, В.Г .Вішняков, В.А. Єгіазаров,
Ю.А. Корольов, А.Я. Капустін, Г.М. Костюніна, М.В. Жданов, Л.В. Сперанська,
Г.Б. Старушенко, В.П. Шатров, І.І. Яковлєв, К. Кольяр, Я. Воутерс, Ф. де Ман,
М. Гердеґен, Ф. Бенуа-Ромер, Г. Клебес, А. Гочхайат, Ф. Шіммельфенніг,
Дж. Гругел, Ф. Зьодербаум, Б. Хашматулла, П.Дж. Мейер, Р. Фрімпонг Оппонг,
А. Абу-аль Хадж, А.Н. Бен Хомайд, В. Чен, Дж. Жао та ін.).
В процесі роботи над дисертацією автором проаналізовано дослідження
та наукові роботи вищеперелічених вчених, а також здійснено аналіз різних
установчих та інших нормативно-правових актів як універсальних, так і
регіональних міжнародних організацій, з метою всебічного та комплексного
дослідження розвитку та взаємодії універсальної міжнародно-правової
системи та її регіональних підсистем на сучасному етапі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової
програми «Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових
процесів глобалізації», що є частиною планової теми Інституту міжнародних
відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Україна у міжнародних інтеграційних процесах» №11БФ048-01.
Метою дисертаційного дослідження є аналіз розвитку універсального
міжнародного права та його регіональних підсистем на сучасному етапі, їх
взаємодії та взаємозалежності як на нормативно-правовому, так і на
інституційному рівні.
Для досягнення поставленої мети увагу було спрямовано на вирішення
таких завдань:
- проаналізувати передумови виникнення та розвитку ідей універсалізму
та регіоналізму в міжнародному праві;
10
- дослідити співвідношення універсалізму та регіоналізму на різних
етапах історичного розвитку міжнародного права;
- визначити вплив регіоналізму як одного з проявів фрагментації
сучасного міжнародного права на розвиток останнього;
- проаналізувати особливості Статуту ООН як основи сучасного
універсального міжнародного правопорядку;
- дослідити проблеми діяльності основних органів ООН як уособлення
проблем сучасного універсального правопорядку в контексті регіональних
аспектів та визначити можливі шляхи вирішення таких проблем;
- розкрити етапи становлення регіональних міжнародних організацій як
інституціональних форм регіональних міжнародно-правових підсистем у ХХ
столітті;
- дослідити взаємодію універсального міжнародного права та його
регіональних підсистем на межі ХХ-ХХІ століть на прикладі взаємодії ООН з
міжнародними регіональними організаціями;
- визначити можливі шляхи подальшого розвитку взаємодії
універсальної міжнародно-правової системи з її регіональними підсистемами
у ХХІ столітті.
Об’єкт дослідження – розвиток та взаємодія універсальної міжнародноправової системи та її регіональних підсистем.
Предмет дослідження – механізми і форми розвитку та взаємодії
універсальної міжнародно-правової системи та її регіональних підсистем.
Методи дослідження. У процесі цього дисертаційного дослідження
використовувалися різні загальнотеоретичні та спеціально-наукові методи та
підходи для вивчення предмету дослідження, що забезпечили достовірність
зроблених висновків та розв’язання поставлених завдань. Основними
методами дослідження були історичний, формально-юридичний та
порівняльно-правовий методи. Історичний метод використовувався при
дослідженні та висвітленні передумов виникнення та основних етапів
розвитку універсалізму і регіоналізму в міжнародному праві. Аналіз
11
основних універсальних міжнародно-правових актів та низки регіональних
міжнародно-правових документів було здійснено за допомогою формальноюридичного методу. Застосування порівняльного методу дало можливість
дослідити та визначити загальні тенденції і закономірності розвитку різних
регіональних міжнародно-правових підсистем, а також їх особливостей, в
межах універсальної міжнародно-правової системи. Крім зазначених методів,
у даній дисертаційній роботі було використано також метод системного
аналізу, структурно-функціональний, логічний та інші спеціальні методи
наукового пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертація є одним з
перших у вітчизняній науці комплексних досліджень розвитку
універсального міжнародного права та його регіональних підсистем на
початку ХХІ століття. Попередні наукові роботи стосувалися здебільшого
дослідження історичних етапів становлення універсального міжнародного
права або ж явища універсального міжнародного права як такого, або ж
універсального та регіонального міжнародно-правового регулювання певних
сфер міждержавного співробітництва, або ж впливу процесів регіоналізації
на універсальне міжнародне право.
Наукову новизну дослідження відображають такі основні його
результати:
у роботі вперше:
- показано сучасні тенденції у теоретичному поясненні та практичному
співвідношенні загального та універсального міжнародного права;
- розкрито сутність універсального міжнародного права як основи «права
міжнародної спільноти»;
- показано, які міжнародно-правові наробки (норми, принципи та
інститути), що виникали протягом історії, лягли в основу універсального
міжнародного права, а які – склали основу його регіональних підсистем;
- розкрито специфіку так званих проектів «вічного миру», як науковотеоретичного підґрунтя для створення у подальшому перших
12
універсальних міжнародних організацій та розвитку сучасних принципів
універсального міжнародного права та засад функціонування світової
спільноти;
- з’ясовано, що хоча у Статуті ООН і була передбачена можливість
існування регіональних органів і організацій та їх співпраця з ООН,
остання передбачалася лише у сфері підтримання міжнародної безпеки;
разом з тим положення Статуту не були розраховані на стрімкий і
потужний розвиток регіоналізму у міжнародних відносинах, який
розпочався наприкінці ХХ століття;
- виокремлено та проаналізовано історію інституційного становлення
універсального міжнародного права (від проектів «вічного миру» до
Статуту ООН та появи концепції права міжнародної спільноти);
удосконалено:
- наукове обґрунтування механізму становлення регіональних підсистем
міжнародного права від стародавнього періоду до сучасності;
- ідею про те, що поява в європейському просторі поняття «цивілізовані
нації» у певний період розвитку міжнародного права свідчила про те, що
фактично регіональний комплекс міжнародно-правових норм
претендував на універсальне застосування;
- твердження про те, що визначальним для подальшого розвитку
універсального міжнародного права буде його поступове перетворення з
етатичного на гомоцентричне міжнародне право;
- тезу про конституційний характер принципів Статуту ООН для
сучасного універсального правопорядку, що підтверджується відповідно
їх визнанням та захистом у регіональних міжнародно-правових
документах, які складають основу відповідних регіональних підсистем
сучасного універсального міжнародного права;
- положення про те, які саме колізії між регіональними та універсальними
міжнародно-правовими нормами існують на сучасному етапі;
отримали подальший розвиток:
13
- твердження про те, що комплекси регіональних міжнародно-правових
норм на сучасному етапі існують як підсистеми та в межах сучасного
універсального міжнародного права, а не окремо та незалежно від нього;
зокрема, доведено їх підпорядкування та залежність від
фундаментальних принципів та норм сучасного універсального
правопорядку;
- твердження про необхідність реалізації положень статті 43 Статуту ООН
в частині розробки та укладення відповідних угод між РБ ООН та
членами Організації для підтримання міжнародного миру та безпеки,
зокрема, щодо доцільності внесення змін до Статуту ООН стосовно
можливості розробки та укладення таких угод з регіональними
безпековими міжнародними організаціями, після чого – необхідність
розробки та підписання таких угод;
- твердження про доцільність визначення уніфікованого та загального
міжнародно-правового регулювання взаємовідносин основних органів та
спеціалізованих установ ООН з регіональними органами та
організаціями не лише у сфері безпеки, як це передбачається
положеннями Статуту ООН, а й в інших сферах співробітництва між
державами;
- твердження про необхідність встановлення обов’язкової юрисдикції
Міжнародного Суду ООН щонайменше у випадках порушення
принципів Статуту ООН, норм jus cogens та зобов’язань erga omnes і
удосконалення міжнародно-правових механізмів щодо забезпечення
виконання його рішень.
Наукове і практичне значення результатів дослідження полягає в
тому, що отримані результати та сформульовані висновки можуть бути
використані в подальших наукових дослідженнях структури та змісту
сучасної міжнародно-правової системи, а також сприяти подальшому
розвитку науки міжнародного права. Результати дослідження дають
можливість по-новому оцінити ефективність міжнародних правотворчих та
14
правозастосовних процесів через діяльність і взаємодію універсальних та
регіональних міжнародних організацій, а також їх вплив на подальший
розвиток міжнародно-правової системи. Положення дисертації можуть бути
використані в навчальному процесі при розробці навчальних посібників,
підручників і методичних рекомендацій, у викладанні нормативної
дисципліни «Міжнародне публічне право», «Право міжнародних
організацій», «Міжнародний захист прав людини». Зокрема, положення
дисертації можуть бути корисними при визначенні правової та політичної
позиції держави з питань удосконалення міжнародно-правової регламентації
діяльності основних органів Організації Об’єднаних Націй, а також
механізмів їх взаємодії з регіональними міжнародними організаціями.
Висновки дисертації можуть бути використані фахівцями
зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних відомств України в процесі
забезпечення участі держави в регіональних та універсальних міжнародних
організаціях.
Особистий внесок здобувача. Положення дисертації ґрунтуються на
особисто проведеному здобувачем дослідженні та аналізі різних наукових
робіт, а також міжнародно-правових документів універсального та
регіонального характеру, зокрема, Статуту ООН, резолюцій ГА ООН, РБ
ООН і ЕКОСОР, рішень МС ООН, доповідей Генерального секретаря ООН,
правил процедури та установчих документів деяких спеціалізованих установ
ООН, доповідей Комісії МП ООН, доповідей Спеціальних комітетів та
Робочих груп, створених в рамках ООН, установчих та інших нормативноправових актів міжнародних регіональних організацій як-то ЄС, Ради
Європи, ОБСЄ, Африканського Союзу, ЛАД, ОАД, Карибської
Співдружності, Андської Співдружності, МЕРКОСУР, Співдружності
Латиноамериканських держав та держав Карибського басейну, АСЕАН,
ШОС.
Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення та
висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях
15
кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка та були оприлюднені на
Міжнародній науково-практичній конференції «Шевченківська весна»
25 березня 2010 року у м. Київ; на Х-ій Міжнародній науково-практичній
конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна.
Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку»
21 березня 2013 року у м. Київ (тези опубліковано); на Міжнародній науковопрактичній конференції «Актуальні питання розвитку та взаємодії
публічного та приватного права» 22-23 березня 2013 року у м. Львів (тези
опубліковано); на Міжнародній науково-практичній конференції
«Пріоритетні напрями розвитку сучасної юридичної думки» 19-20 вересня
2014 року у м. Харків (тези опубліковано); на науковій конференції
«Міжнародна інституційна система ХХІ століття: роль права в розвитку 70
років конференції в Думбартон-Оксі – підсумки і перспективи міжнародної
інституційної системи. Роль міжнародного права» 24 вересня 2014 року у
м. Київ (тези опубліковано).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження у фахових
виданнях, перелік яких затверджено МОН України, опубліковано шість
наукових статей (одна з яких – у співавторстві), в іноземному фаховому
виданні опубліковано одну статтю, а також чотири тези доповідей
опубліковано в матеріалах науково-практичних конференцій. У статті, що
опублікована у співавторстві, автору належить більша частина наукових
напрацювань, нормативного і науково-практичного аналізу та висновків.
Структура дисертації відповідає меті та поставленим завданням
дослідження, що обумовлені логікою наукового пошуку. Дисертація
складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що
об’єднують одинадцять підрозділів, висновків і списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з яких обсяг основного
тексту становить 191 сторінка. Список використаних джерел складається з
291 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення та результати
комплексного аналізу розвитку та взаємодії універсального міжнародного
права та його регіональних підсистем на сучасному етапі з урахуванням ролі
відповідно універсальних та регіональних міжнародних організацій в
міжнародних правотворчих та правозастосовних процесах. Основні
результати наукового дослідження полягають у нижчезазначеному:
1. Визначено, що основою для становлення та розвитку регіональних
підсистем сучасного міжнародного права були регіональні нормативні
системи, що формувалися в регіонах Стародавньої Греції та Риму,
Стародавньої Індії та Китаю, Північної Африки тощо. Шляхом поступового
міжрегіонального поширення певних регіональних міжнародно-правових
норм, стало можливим виокремлення певних спільних для різних регіонів
принципів, норм, підходів до врегулювання тих чи інших відносин
(наприклад, дипломатичних відносин). Наробки (норми та принципи), які в
подальшому складали основу універсального міжнародного права, виникали
одноманітно і в однаковому правовому виразі в різних регіонах, без їх
взаємовпливів, що свідчить про об’єктивну основу таких норм у природі
міжнародних відносин. Саме такі норми і принципи відбивають сутність
універсального міжнародного права, спільного усім народам і лягли в основу
комплексу імперативних норм міжнародного права, універсальних принципів
міжнародного права.
Найбільш виразно різниця між регіональними підсистемами
міжнародного права від початку їх формування проявляється у тих сферах,
які найбільш тісно пов’язані із відповідною культурою, правосвідомістю
народів – захист прав людини, міжнародна правосуб’єктність, переважання
тих чи інших джерел міжнародного права тощо. Зазначені самобутні норми
та принципи формують правову специфіку відповідного регіону.
2. Протягом історії універсальне та регіональне міжнародне право
пройшло кілька етапів взаємодії: переважання регіонального компоненту в
186
міжнародному праві стародавнього періоду; поступове тяжіння до
універсалізму в міжнародно-правовій практиці Середньовіччя; закріплення
ідеї універсалізму в міжнародно-правових джерелах Вестфальського періоду;
закріплення універсального міжнародного права наприкінці ХІХ – на початку
ХХ ст.
3. Досліджено та визначено роль європейського регіону у процесі
становлення класичного (з XVIII століття), а потім – сучасного
універсального міжнародного права. Так, встановлено, що на формування
норм сучасного універсального міжнародного права здійснило вплив не лише
поширення норм європейського правопорядку в інших регіонах світу шляхом
колоніальних завоювань, проте й європейська наукова думка, роботи та
твори різних європейських вчених та дослідників. Саме в так званих
проектах «вічного миру», основною метою яких було створення об’єднання
держав, що забезпечило б мирне співіснування та співробітництво між
останніми, розроблялися основні принципи сучасного універсального
правопорядку, що сьогодні закріплені в Статуті ООН.
До недоліків цього процесу належить європоцентричний характер
класичного універсального міжнародного права та його тлумачення на основі
концепції «права цивілізованих націй».
4. Встановлено, що основною ідеєю, навколо якої було сформовано
універсальний правопорядок у ХХ столітті, була ідея забезпечення
міжнародного миру та безпеки у відносинах між державами. На межі ХХ та
ХХІ століть в універсальному правопорядку все більшу роль почала
відігравати ідея забезпечення прав та свобод людини. Саме права і свободи
людини стають головним орієнтиром у подальшому розвитку універсального
міжнародного права, і тому його подальший розвиток можна
охарактеризувати поступовим перетворенням з етатичного на гомоцентричне
міжнародне право.
Поява і розвиток на початку ХХІ століття концепції «міжнародної
спільноти» є свідченням поглиблення універсалізму міжнародного права.
187
Міжнародно-правовий універсалізм з цінністю прав людини в своїй основі
складає ядро права світової спільноти.
5. Друга половина ХХ століття позначилась розвитком двох пов’язаних
процесів: формування і зміцнення універсального міжнародного права та
інституціоналізації його регіональних підсистем. Міжнародне право у своєму
розвитку не лише досягло універсальності, проте отримало нову віху
розвитку регіоналізму, який, зокрема, став розглядатися одним з проявів
фрагментації цього права.
6. Встановлено, що серед науковців не існує єдиного підходу до
визначення співвідношення загального та універсального міжнародного
права. На думку автора, універсальність міжнародного права вказує на
просторову дію його норм у всіх частинах земної кулі, яка поширюється на
всіх суб’єктів міжнародного права. Проте не всі універсальні норми є
загальнообов’язкові за своїм характером, деякі з них є диспозитивними та
мають рекомендаційний характер. Автор доходить висновку, що загальне
міжнародне право, яке має загальнообов’язковий характер, є невід’ємною
імперативною частиною універсального міжнародного права. Таким чином,
до універсальних норм міжнародного права автор відносить загальновизнані
міжнародною спільнотою імперативні або диспозитивні міжнародно-правові
норми, просторова дія яких поширюється на всіх суб’єктів міжнародного
права. До регіональних норм міжнародного права автор відносить
міжнародно-правові норми, які сформувались в межах певного регіону
внаслідок історичної, культурної, економічної схожості держав та були
визнані державами відповідного регіону як обов’язкові правила поведінки у
їхніх взаємовідносинах. Іноді регіональні міжнародно-правові норми також
можуть набувати універсального поширення.
7. Аргументовано, що конституційний та універсальний характер
принципів Статуту ООН підтверджується тим, що такі ж принципи та
аналогічні за змістом положення містяться у статутах та установчих
документах різних міжнародних регіональних організацій та ключових
188
регіональних міжнародно-правових документах і стали основоположними у
формуванні відповідних регіональних міжнародно-правових підсистем.
8. Доведено, що проблеми, які сьогодні виникають у процесі
функціонування універсального правопорядку в цілому та у його взаємодії з
регіональними підсистемами зокрема, є наслідком протиріч, що були
закладені в положеннях Статуту ООН, або стали наслідком відсутності
відповідних положень в Статуті ООН.
Хоча у Статуті ООН і була передбачена можливість існування
регіональних органів і організацій та їх співпраця з ООН, остання
передбачалася лише у сфері підтримання міжнародної безпеки. Разом з тим
положення Статуту не були розраховані на стрімкий і потужний розвиток
регіональних підсистем міжнародного права, який розпочався наприкінці ХХ
століття.
9. Агресія РФ проти України актуалізувала не лише проблему «права
вето» постійних членів РБ ООН, яке часто блокує прийняття важливих
рішень в Організації, але й питання взаємодії універсальної та регіональних
систем безпеки та ефективності кожної з них.
За допомогою концепції «права вето» фактично міжнародний мир та
безпеку поставлено в залежність від волі п’яти держав-постійних членів Ради
Безпеки ООН, які в той же час не представляють усі регіони світу, зокрема,
серед них відсутні представники регіонів Латинської Америки та Африки.
Пропонується переглянути та внести зміни до положень статті 23 Статуту
ООН, забезпечивши пропорційне регіональне представництво серед
постійних та непостійних держав-членів РБ ООН. За основу можуть бути
взяті дві моделі, які узагальнили різні пропозиції та проекти щодо
реформування РБ ООН та були запропоновані Генеральним секретарем ООН
у його доповіді у 2005 році.
10. Виникає проблема співвідношення між універсальною і
регіональними системами захисту прав людини. Вона, зокрема, може
проявлятись як в існуванні колізій між цими системами (наприклад, між
189
Міжнародним біллем про права людини та Європейською конвенцією про
захист прав людини і основоположних свобод), так і в їх неоднаковому
підході до тлумачення окремих прав людини (колізії між універсальним і
регіональним правозахистом в рамках ЛАД, Африканського Союзу тощо),
або й у відсутності відповідної правозахисної системи на регіональному рівні
(Азійський регіон).
11. Доведено, що відсутність реальних повноважень ЕКОСОР у сфері
формування та реалізації глобальної фінансової політики, а натомість
існування таких повноважень в інших міжнародних фінансових організацій,
де вплив мають лише економічно розвинуті держави, не забезпечує
зваженого підходу до вирішення як глобальних, так і регіональних,
економічних та фінансових проблем. Пропонується внести зміни до
положень статей 60 та 62 Статуту ООН з метою надання ЕКОСОР автономії
від Генеральної Асамблеї ООН, зокрема, повноважень приймати обов’язкові
для виконання рішення щодо визначеного переліку питань, які перебувають у
її віданні та мають першочергове значення для відновлення та підтримання
міжнародного миру та безпеки. Зокрема, пропонується внести зміни до статті
63 Статуту ООН та передбачити можливість укладення договорів про
процедуру і механізми співпраці та взаємодії між ЕКОСОР і відповідними
спеціалізованими міжнародними регіональними організаціями.
12. Встановлено, що на ефективність функціонування універсального
правопорядку, зокрема, впливає і відсутність обов’язкової юрисдикції
Міжнародного Суду ООН, так само як і відсутність дієвого механізму
виконання рішень останнього. Вбачається, що вирішення таких проблемних
питань бажане шляхом внесення відповідних змін до положень статей 93 та
94 Статуту ООН. Зокрема, з метою забезпечення уніфікованого підходу до
застосування норм міжнародного права пропонується визначити основну
роль Міжнародного Суду ООН по відношенню до інших міжнародних та
регіональних судових органів та внести відповідні зміни до статей 95 та 96
190
Статуту ООН. З огляду на це потребуватимуть внесення змін і відповідні
положення статей 34-36, 65 Статуту Міжнародного Суду ООН.
13. Аргументовано, що регіоналізація міжнародних відносин у ХХ
столітті призвела до формування та зміцнення регіональних міжнародноправових комплексів та норм, а також механізмів їх застосування та
функціонування. Доведено, що наразі регіональні масиви міжнародноправових норм існують як підсистеми сучасного універсального
міжнародного права, а не як окремі автономні регіональні правові системи,
що перебувають поза універсальним міжнародним правом.
14. Встановлено, що формування регіональних підсистем міжнародного
права у другій половині ХХ століття здебільшого було результатом активної
правотворчої та правозастосовної діяльності міжнародних регіональних
організацій як із загальною, так і спеціальною компетенцією. Аргументовано,
що регіональним органам та організаціям має бути відведена нова роль у
системі органів ООН, не обмежуючись лише сферою безпеки, що також
потребуватиме відповідного міжнародно-правового регулювання та
закріплення у положеннях Статуту ООН. Пропонується доповнити Главу
VIII Статуту ООН відповідними положеннями з метою встановлення чітких
механізмів взаємодії та співпраці ООН з регіональними органами та
організаціями у всіх сферах міждержавного співробітництва, а також
визначення місця та ролі регіональних органів та організацій в універсальній
міжнародно-правовій системі. З метою розробки відповідних положень до
уваги може бути взятий підхід до співпраці, який був визначений у
відносинах ООН та ЄС.
Доцільним було б в процесі таких змін передбачити більш тісну
взаємодію ООН з міжнародним громадянським суспільством, неурядовими
міжнародними організаціями, що диктується гомоцентричним характером
сучасного міжнародного права і його зверненням передусім на захист прав
людини.
191
15. Встановлено, що кожна регіональна підсистема зазвичай регулює
певні однакові сфери співробітництва між державами (в політичній,
економічній, соціальній, культурній сферах тощо), проте кожна з них
враховує специфіку свого регіону, а відповідно більшу чи меншу увагу
приділяє регулюванню тих чи інших питань. Наприклад, європейський
правовий простір особливу увагу приділяє політичній та економічній
інтеграції регіону, забезпеченню верховенства права та демократичного
розвитку країн регіону, цінності прав людини; американський правовий
простір значну увагу приділяє питанням економічного співробітництва
держав, як регіонального, так і міжрегіонального, а також питанням
міжнародного приватного права; африканський правовий простір поряд із
спробами, спрямованими на налагодження економічного співробітництва
держав, особливе значення надає соціальним правам та правам народів,
подоланню наслідків колоніалізму (що є логічним продовженням процесу
деколоніалізму); особливістю ж арабського правового простору є його
релігійне підґрунтя, разом з тим він еволюціонує під впливом
загальноприйнятих універсальних норм міжнародного права, зокрема, стає
більш гуманним, активно запозичує універсальні стандарти прав людини;
азійському правовому простору властивий надмірний державоцентризм у
регулюванні різних питань міждержавного співробітництва.
16. Пропонується задля ефективного розвитку універсального
правопорядку у ХХІ столітті, зокрема, задля вирішення на універсальному
рівні проблем глобального характеру, враховувати ті пропозиції та підходи,
що розробляються та пропонуються в рамках різних регіональних підсистем
міжнародного права, як наприклад, універсального поширення поступово
набували підходи, розроблені та прийняті в європейському регіоні у сфері
охорони навколишнього середовища. Лише шляхом врахування та поєднання
регіональних особливостей міжнародно-правового регулювання тих чи
інших питань та вирішення тих чи інших проблем можливий подальший
розвиток універсального міжнародного права у ХХІ столітті.