ПОПКО ЄВГЕН ВІКТОРОВИЧ. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА АКТІВ РАДИ ЄВРОПИ

Короткий опис

ПОПКО ЄВГЕН ВІКТОРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ЮРИДИЧНА ПРИРОДА АКТІВ РАДИ ЄВРОПИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
УДК 341.171:341.24
ПОПКО ЄВГЕН ВІКТОРОВИЧ
ЮРИДИЧНА ПРИРОДА АКТІВ РАДИ ЄВРОПИ
Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
А. Л. Федорова,
кандидат юридичних наук, доцент
Київ - 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………………………………... 4
ВСТУП ………………………………………………………………………..….. 6
РОЗДІЛ I. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РАДИ ЄВРОПИ
1.1. Міжнародна правосуб’єктність Ради Європи ………………..…….…….. 16
1.2. Інституційна система Ради Європи………………………………….…...... 35
1.3. Система права Ради Європи ……………………….…….………………… 50
1.4. Природа рішень Європейського суду з прав людини ……………………. 60
Висновки до Розділу I ...…………………………………………………….. 76
РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ПРИРОДИ ДОГОВОРІВ
РАДИ ЄВРОПИ
2.1. Загальна характеристика договірного (конвенційного) права
Ради Європи …………………………………………………………….......... 80
2.2. Процедура розроблення та ухвалення договорів Ради Європи ……..……. 94
2.3. Юридична сила та способи реалізації договорів Ради Європи ………….. 106
Висновки до Розділу II
………………………………………………………...............................................121
РОЗДІЛ III. ПРАВОВА ПРИРОДА АКТІВ ОРГАНІВ РАДИ ЄВРОПИ
3.1. Правові акти інституційних органів у системі права Ради Європи............124
3.2. Види рекомендаційних актів Ради Європи та їх класифікація …...….…...135
3.3. Правова природа актів часткових структур Ради Європи ……...…..…….149
Висновки до Розділу III ………………………………………….…….…….163
3
РОЗДІЛ IV. ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ АКТІВ РАДИ ЄВРОПИ В УКРАЇНІ
4.1. Правове регулювання відносин України з Радою Європи ……….…..... 166
4.2. Вплив актів Ради Європи на законодавство України ………………….. 176
4.3. Шляхи вдосконалення законодавства України ……………………..….. 183
Висновки до Розділу IV………………………………………………….. 198
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………....201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………….………………..207
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЄС Європейський Союз
ЄСПЛ, Суд, Страсбурзький суд Європейський Суд з прав людини
ЄСХ Європейська соціальна хартія
КМРЄ Комітет міністрів Ради Європи
КМРВЄ Конгрес місцевих та регіональних влад Європи
ОБСЄ Організація з безпеки та співробітництва в Європі
ООН Організація Об’єднаних Націй
ЄОЕС Європейська Організація Економічного Співробітництва
ЄОВС Європейське об’єднання вугілля і сталі
Євратом Європейське співтовариство з атомної енергії
ПАРЄ Парламентська асамблея Ради Європи
РБ ООН Рада безпеки Організації Об’єднаних Націй
РЄ Рада Європи
СЕД Серія європейських договорів
СДСЕ Серія Договорів Ради Європи
5
Скорочення назв структурних елементів юридичних актів
абз. абзац
п. пункт
ст. стаття
ч. частина
6
ВСТУП
“Ми повинні побудувати Сполучені Штати Європи,
таким чином, відтворивши європейську сім'ю та
створивши таку структуру, яка принесла б мир, безпеку
та свободу.”
Уїнстон Черчилль
Актуальність теми дослідження. Важливе місце у системі міжнародних
організацій Європи займає Рада Європи (РЄ) – міжнародна регіональна
організація, заснована у 1949 р., метою існування якої є плідне співробітництво
держав-членів. З цією метою були запроваджені відповідні інструменти та
нормативно-правова база.
Рада Європи пройшла складний шлях свого становлення та розвитку й
сьогодні об’єднує 47 держав європейського простору, в тому числі й Україну,
яка набула членства у цій поважній Організації у 1995 р. Сучасний стан як
політичного так й правового розвитку України загострює необхідність
вивчення акумульованого у Раді Європи досвіду європейських демократій,
можливості залучення України до досягнень європейської політичної та
правової культури, впровадження загальновизнаних міжнародних норм у
гуманітарній та іншій сферах. Тому уявляється важливим вивчення
багатогранної діяльності Ради Європи, яка формує новий політико-правовий
вимір європейського континенту, прагне до збереження в умовах світової
глобалізації європейської самобутності.
Результати діяльності Ради Європи відтворюються в її актах, за допомогою
яких забезпечується принцип верховенства права як у межах європейського
права так і в національних правових системах держав-членів. Нормотворчість
Ради Європи, яка втілюється у першу чергу у договорах, спрямована на
регулювання відносин у політичній сфері (парламентські зв’язки), в
7
економічній сфері, у правовій сфері (ухвалює обов’язкові та рекомендаційні
акти для суб’єктів), у соціальній сфері, у сфері культури та спорту,
регіонального планування та місцевих органів влади, у сфері науки і
технологій, рівноправності чоловіка та жінки тощо. Головним досягненням
Ради Європи є ухвалена 4 листопада 1950 р. Європейська конвенція про захист
прав людини і основоположних свобод, елементом контрольного механізму
якої є Європейський суд з прав людини, створений відповідно до ст. 19
Конвенції 21 січня 1959 р.
Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять праці таких
знаних вітчизняних та зарубіжних представників науки міжнародного права: М.
О. Баймуратов, М. В. Буроменський, В. Г. Буткевич, О. В. Задорожний, І. І.
Лукашук, В. В.Мицик, В. І. Муравйов, Т.О. Анцупова, О. М. Шпакович, А. Л.
Федорова, Ф. Бенуа-Ромер, Х. Клебес, Ж. Тускоз, Є. Яскерні, Е. Бредлі.
З’ясування юридичної природи актів Ради Європи, їх ухвалення та
застосування є фундаментальними питаннями для теорії міжнародного права –
як в аспекті розвитку правової системи України так й для прикладних питань
правозастосування. Визначення юридичних властивостей актів Ради Європи
(нормативного або ненормативного характеру, юридичної сили, сфери дії,
форми актів тощо), а також статусу та компетенції органів, що приймають
правові акти, надає можливість охарактеризувати юридичну природу актів Ради
Європи. У свою чергу, визначення юридичної природи цих актів є необхідною
передумовою підвищення ефективності їх регулюючого впливу на міжнародні
відносини та вдосконалення практики їх виконання. Це завдання має як
важливе теоретичне так й практичне значення, на що спрямована й дана
дисертаційна робота.
Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано в межах наукової теми «Правові засади співпраці
України з міжнародними інтеграційними об’єднаннями: теорія і практика», що
є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського
8
національного університету імені Тараса Шевченка «Україна у міжнародних
інтеграційних процесах» №11БФ048-01.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного
дослідження є проведення комплексного та системного аналізу юридичної
природи кожного з видів правових актів Ради Європи, формулювання
теоретичних положень та практичних висновків й рекомендацій, спрямованих
на підвищення ефективності актів, їх регулюючого впливу на міжнародні
відносини та вдосконалення практики реалізації цих актів.
Поставлена мета для її реалізації зумовила необхідність вирішення
наступних завдань:
- визначити правосуб’єктність Ради Європи як міжнародної регіональної
міжурядової організації, виявити її специфічність та охарактеризувати
нормативну основу;
- охарактеризувати юридичну силу конвенційних актів РЄ, їх властивості,
механізм дії та сфери правового регулювання, а також виявити фактори, що
обумовлюють юридичну силу таких актів;
- розглянути конвенційний механізм РЄ, визначити сферу його дії та
механізм контролю за виконанням положень конвенційного права;
- визначити юридичну природу рекомендаційних правових актів Ради
Європи, виявити їх характерні риси та властивості;
- проаналізувати юридичну природу рішень Європейського суду з прав
людини та з’ясувати їх місце в системі органів Ради Європи;
- розкрити юридичну природу актів часткових структур Ради Європи;
- охарактеризувати правове регулювання відносин Ради Європи з Україною;
- виявити вплив права Ради Європи на національне право України та шляхи
вдосконалення законодавства України згідно стандартів Ради Європи;
- проаналізувати можливість перегляду актів Ради Європи та проблеми їх
виконання.
9
Об'єктом дисертаційного дослідження є правові відносини між Радою
Європи та її державами-членами, а також з третіми країнами та іншими
міжнародними організаціями.
Предметом дисертаційного дослідження є правові властивості актів Ради
Європи, їх юридична природа, нормативний характер, юридична сила, сфера
дії, форма актів, а також статус та компетенція органів Ради Європи, правові
форми їх діяльності, результати яких відбиваються у правотворчості.
Методи дослідження. Своєрідність теми дисертаційної роботи зумовила
особливості використання загальнонаукових та спеціальних методів
комплексного підходу до аналізу юридичної природи актів Ради Європи. З
метою досягнення наукової об’єктивності використано широкий комплекс
методів дослідження, властивих як правознавству взагалі, так й міжнародному
праву зокрема. Методологічну основу складають філософсько-світоглядні,
загальнонаукові (діалектичний метод пізнання, системно-функціональний
метод дослідження, метод системного аналізу тощо), та спеціальні (формальноюридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, структурний,
формально-логічний) методи.
Історико-правовий метод було застосовано для з’ясування еволюції Ради
Європи, становлення її інституційних органів, часткових структур, правових
актів тощо. Системний метод дослідження був використаний при дослідженні
системних зв'язків між юридичними актами Ради Європи, іншими
міжнародними актами, правовими актами законодавства України, а також місця
актів РЄ у системі міжнародного права. Методи тлумачення застосовувалися
для з’ясування змісту норм, що складають основу нормативного регулювання
міжнародних відносин, компетенції Ради Європи, а також основних положень
самих актів. Застосування формально-логічного методів дало змогу
проаналізувати структуру інституційних органів Ради Європи, її особливості,
зокрема правового становища Європейського Суду з прав людини та його
10
правових актів, о також особливості розвитку правотворчості органів РЄ.
Методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися положення
міжнародно-правових актів, які приймаються Радою Європи та іншими
міжнародними організаціями. Герменевтичний метод застосовувався для
з’ясування змісту понятійно-категоріального апарату, при тлумаченні норм
актів Ради Європи, національного законодавства та судових рішень. Широке
застосування в роботі знайшли категорії та способи формальної логіки:
поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез,
порівняння, узагальнення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що це
дослідження є цілісним комплексним та системним дослідженням теоретичних
та практичних проблем юридичної природи актів Ради Європи, що виникають
при реалізації та застосуванні норм актів РЄ у внутрішніх правопорядках
держав-членів. Результати цього дослідження ґрунтуються на вивченні й
узагальненні доктринальних джерел, нормативного матеріалу, судової практики
та інших джерел у сфері міжнародного права, європейського права та права
міжнародних організацій. Емпіричну основу дослідження становили установчі
договори та акти органів Ради Європи, її конвенційне право та аналітичні
матеріали. Наукова новизна також полягає у теоретичних положеннях та
висновках дисертації, а саме:
Уперше:
- досліджено комплексно систему правових актів Ради Європи, до якої слід
віднести групу договорів (конвенцій, угод, хартій) як результату
нормотворчої діяльності статутних органів РЄ (Комітет міністрів та
Парламентська асамблея) та групу рекомендаційних актів, що приймаються
усіма органами Ради Європи;
- виявлена специфічність правосуб’єктності Ради Європи, яка полягає у а)
різноманітності форм договірної правоздатності; б) різному обсягу привілеїв
та імунітетів представників держав у Комітеті міністрів і в Парламентській
11
асамблеї; в) особливості інституту постійних представників при Раді Європи;
г) існуванні особливостей внутрішнього організаційного механізму РЄ; д)
членство у Раді Європи не зводиться лише до дотримання питань
процедурного характеру, а й невід’ємно включає питання дотримання права
матеріального характеру;
- показано, що юридична сила конвенційних актів РЄ характеризується
правомірністю, нормативністю, обов’язковістю, чинністю, формальною
визначеністю; правові акти РЄ є джерелом права, що сприяють у формуванні
європейських правових стандартів, зокрема у конституційному праві у
формуванні парламентських інститутів та у сфері захисту прав і свобод
людини; відіграють значну роль у регулюванні різноманітних сфер
функціонування Організації у соціальній та культурній сфері, медицині та
фармакології, боротьбі з тероризмом тощо;
- доведено, що юридична природа актів обумовлюється правовим положенням
та компетенцією Ради Європи, а також правовими формами її діяльності, які
визначають мету прийняття відповідних юридичних актів;
- здійснено авторську класифікацію правових актів Ради Європи за різними
критеріями: юридична сила, нормативність, обов’язковість, функціональне
призначення, суб’єктна ознака, об’єкт та сфера регулювання, кількість
ратифікацій тощо.
Удосконалено:
- методологію дослідження діяльності Ради Європи та аргументацію
юридичної природи правових актів, що нею приймаються, в основу якої
покладено системний, порівняльний та логічний методи;
- правове становище Ради Європи як міжнародної регіональної організації, що
наділена міжнародною правосуб’єктністю, системою органів, контрольним
механізмом захисту прав людини, яка розширюється, змінюється під впливом
політичних та економічних чинників, відповідає викликам часу та є
структурою, що постійно розвивається;
12
- визначення правового положення керівних статутних органів Ради Європи,
зокрема показана їх своєрідність, яка полягає у тому, що Парламентська
асамблея являється форумом парламентського типу, що не є характерним для
структури міжнародних організацій, а Комітет Міністрів як постійно діючий
вищий урядовий орган здійснює політичне та організаційне керівництво
Організацією;
- вивчення функціонального призначення органів Ради Європи, яке полягає у
здійсненні визначених статутом політичних завдань, управління суспільними
процесами та у нормотворчій діяльності, що охоплює широке коло
міжнародних відносин й спряє формуванню єдиного європейського
правового простору, на відміну від інших міжнародних організацій,
нормотворча діяльність яких має вузькоспеціалізовану направленість; форми
участі РЄ у міжнародній нормотворчості можуть бути різними: укладання
міжнародних договорів/конвенцій, часткових угод, рекомендаційних актів
тощо;
- дослідження договірної правотворчості Ради Європи, яка відбувається у
легітимізований Статутом, статутними резолюціями і правилами процедури
спосіб у процесі співпраці держав-членів шляхом їх участі у роботі органів
РЄ;
- дослідження процесу розроблення та ухвалення договорів РЄ, який включає
шість основних, визначених нормами міжнародного та права Ради Європи,
етапів: 1) формулювання концепції проекту конвенції договору на підставі
законодавчої ініціативи та оформлення ініціативи у вигляді проекту
документу відповідної форми, 2) організаційну форму підготовки конвенції
(дипломатичні переговори, повноваження представників тощо), 3)
обґрунтування проекту конвенції шляхом обговорення, апробації та
доопрацювання проекту документу, 4) ухвалення конвенції, 5)
автентифікацію тексту конвенції (парафіювання тексту конвенції),
опублікування, поширення та при необхідності направлення до окремої
13
держави, 6) відкриття конвенції для підписання та ратифікації конвенції
(згода, виражена ратифікацією та можливість прийняття застережень);
- шляхи гармонізації національного законодавства України із європейськими
стандартами, зокрема приєднання, ратифікація договорів Ради Європи,
імплементація норм та принципів системи права Ради Європи у національне
законодавство, підвищення ефективності роботи правоохоронних органів і
органів правосуддя.
Дістали подальшого розвитку:
- систематизація норм та принципів права Ради Європи, які є вагомою
частиною міжнародного універсального права та європейського
міжнародного права, а також є джерелом регіонального, партикулярного
міжнародного права й національного права держав-членів та держав, які
такими не являються, однак зацікавлені у співробітництві з Радою Європи;
- аргументація щодо юридичної природи правових актів Ради Європи як
джерел внутрішнього права міжнародної організації;
- юридична природа рекомендаційних актів Ради Європи як актів «м’якого
права», особливого виду рішень РЄ, що приймаються у межах її компетенції,
встановленої Статутом;
- положення щодо необхідності подальшого удосконалення шляхів розвитку
національного законодавства України як складової європейського правового
простору на підставі європейських стандартів, що формуються у рамках Ради
Європи;
- проаналізовано можливість перегляду актів Ради Європи, внесення до них
редакційних уточнень, змін та роз’яснень.
Наукове і практичне значення результатів дослідження полягає в тому,
що положення та висновки, запропоновані у даній дисертації, можуть слугувати
підґрунтям для подальшого розвитку у вітчизняній науці концептуальних
уявлень про юридичну природу актів Ради Європи, поглиблення знань про
юридичну природу актів РЄ. Дисертаційне дослідження спрямовано на
14
подальший розвиток теорії міжнародного права, компетенції міжнародних
організацій, поглиблення знань про юридичну природу актів Ради Європи.
У науково-дослідницькій сфері – матеріали дослідження можуть стати
основою для подальшої розробки концепції юридичної природи актів Ради
Європи.
У навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути
використані при підготовці посібників та підручників, при викладанні
відповідних навчальних дисциплін та спецкурсів, зокрема при вивченні
навчальних дисциплін «Право міжнародних організацій», «Правові аспекти
діяльності Ради Європи», у науково-дослідницькій роботі студентів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною
науковою працею, в якій висвітлені власні авторські ідеї і розробки, що
дозволили вирішити поставлені завдання. Усі результати цієї роботи,
сформульовані висновки, положення та рекомендації обґрунтовані на основі
особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертаційне
дослідження обговорювалося на засіданнях кафедри порівняльного і
європейського права Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення
дисертаційної роботи оприлюднені у виступах і публікаціях на науковопрактичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції
«Європейські механізми захисту прав людини: виклики сучасності» (м. Київ, 12
грудня 2013 р.) (тези опубліковано); міжнародній науково-практичній
конференції «Актуальні питання правової теорії та юридичної практики» (м.
Одеса, 07-08 серпня 2015 р.) (тези опубліковано).
15
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження
відображені в семи наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких
затверджено МОН України, серед них – одне міжнародне фахове видання, а
також у матеріалах двох науково-практичних конференцій.
Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями
дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що
включають тринадцять підрозділів, висновків та переліку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки, включно зі списком
використаних джерел, викладеним на 16 сторінках, що налічує 250
найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У процесі наукового дослідження юридичної природи актів Ради Європи
були проаналізовані нормативні джерела та опанована література з даної теми,
й нами зроблені наступні висновки.
1. Провідна міжнародна міжурядова регіональна (загальноєвропейська)
організація відкритого типу Рада Європи, створена 5 травня 1949 р. у процесі
об’єднання десяти держав з метою створення реальних механізмів захисту
демократичних цінностей і прав людини на європейському континенті, з
плином часу еволюціонувала, об’єднавши у своєму складі сорок сім держав,
змінився її склад, було розширено компетенцію статутних органів, змінились
їх правила процедури, сформувалась власна система права та судовий
механізм захисту прав людини. Рада Європи не залишилась у своїх
початкових статутних формах, відповідає викликам часу та є структурою, що
постійно розвивається.
2. Міжнародна правосуб’єктність Ради Європи набута нею на підставі норм
міжнародного права, закріплена у Статуті, що має форму міжнародного
договору, та передбачає: можливість виражати й реалізувати автономну
волю; здатність брати участь у прийнятті норм міжнародного права та діяти
відповідно до цих норм; мати права та обов’язки і здатність їх самостійно
реалізовувати; право участі у міжнародній правотворчості у певних правових
формах – шляхом укладання договорів та ухвалення інших актів різної
юридичної сили; право на імунітети і привілеї; право посольства; здатність
заявляти міжнародно-правові претензії та нести міжнародно-правову
відповідальність.
3. Специфічність правосуб’єктності Ради Європи полягає у а) різноманітності
форм договірної правоздатності; б) різному обсягу привілеїв та імунітетів
представників держав у Комітеті міністрів і в Парламентській асамблеї; в)
особливості інституту постійних представників при Раді Європи; г) існуванні
особливостей внутрішнього організаційного механізму РЄ; д) членство у Раді
202
Європи не зводиться лише до дотримання питань процедурного характеру, а
й невід’ємно включає питання дотримання права матеріального характеру.
4. Інституційна структура Ради Європи, яка являє собою розгалужену систему
керівних, представницьких, виконавчих та допоміжних органів, спрямована
на виконання мети Організації й здатна забезпечити її досягнення. Ця
система є організаційною, функціональною, наочно відображає рівень впливу
різних органів та посадових осіб та характер політичної системи Ради Європи
у порівнянні з державами-членами та їх національними урядовими
системами. Триваюча реформа Ради Європи удосконалює її інституційну
структуру, яка являє собою динамічну систему, що змінюється згідно
викликам часу, зростанню чисельності її членів, розширенню компетенції її
органів та сфер суспільних відносин, що являються основою для створення
єдиного європейського правового простору. Основними елементами цієї
системи являються статутні органи (КМРЄ, ПАРЄ, Секретаріат) та інші
структури (Конгрес місцевих та регіональних влад Європи, Європейський
суд з прав людини, Комісар з прав людини, Банк розвитку, Комісія «За
демократію через право» та ін.).
5. Особливістю внутрішнього організаційного механізму Ради Європи –
наявність у її складі Парламентської асамблеї, органу парламентського типу,
що не є характерним для структури міжнародних організацій. Про юридичну
природу цього органу свідчать принципи формування та процедура
прийняття рішень. У силу специфічного формування Парламентська
асамблея не являється представницьким органом у сучасному розумінні
цього поняття, а здійснює функції органу дорадчого характеру. Проте
розвиток внутрішнього організаційного механізму Ради Європи відбувається
у напрямку підвищення ролі Парламентської асамблеї в діяльності
Організації і розширення її компетенції,
6. Діяльність Ради Європи характеризує активна участь у нормотворчому
процесі держав-членів, визначальна роль у ньому Комітету міністрів -
постійно діючого вищого урядового органу. На відміну від переважної
203
більшості інших міжнародних організацій, нормотворча діяльність яких
носить вузькоспеціалізовану направленість, конвенції й угоди, що
приймаються в рамках РЄ, охоплюють широке коло питань міжнародних
відносин, що робить роль Ради Європи у створенні єдиного європейського
правового простору незамінною.
7. У процесі здійснення правотворчої діяльності у рамках Ради Європи склалась
особлива система права, що спрямована на регулювання міжнародних
відносин між державами-членами та іншими суб’єктами міжнародного права,
яка являє собою складну нормативну систему, функціонує у правовому
просторі відповідно до основних принципів міжнародного права. До системи
права Ради Європи віднесемо наступні структурні елементи: норми і
принципи конвенційного (договірного) права, норми прецедентного
характеру (рішення Європейського суду), а також норми обов’язкового та
рекомендаційного характеру органів Ради Європи.
8. Конвенційний механізм Ради Європи, спрямований на реалізацію цілей
Організації, полягає у тому, що в конвенціях встановлюються
загальнообов’язкові до виконання правила поведінки для тих держав, які
приєдналися до них. Перевагою конвенційного регулювання є те, що в
конвенціях передбачається механізм здійснення контролю за виконанням їх
положень; до того ж у конвенціях можуть брати участь й держави-нечлени
Ради Європи, що значно розширює сферу дії норм конвенцій за
територіальною ознакою. Конвенції Ради Європи сприяють формуванню
європейських правових стандартів, проте значення договорів у цьому процесі
різниться залежно від їх предмету правового регулювання. Деякі з них є
основоположними, фундаментальними для розвитку європейського
правового простору та правових стандартів, зокрема Європейська конвенція з
прав людини та основоположних свобод, Європейська соціальна хартія,
Європейська культурна конвенція.
9. Процедура розроблення та ухвалення договорів Ради Європи здійснюється
відповідно до принципів міжнародного правотворчого процесу, статутних
204
норм та правил процедури статутних органів. У результаті цієї діяльності, що
спрямована на створення нормативно-правових приписів, сформувалось
договірне (конвенційне) право, яке являється складовою системи права Ради
Європи.
10. Правові акти інституційних органів Ради Європи (резолюції,
рекомендації, висновки, рішення, правила процедури, регламенти, декларації,
домовленості, листи тощо) за своєю юридичною природою, ступенем
обов’язковості, нормативністю та іншими характеристиками відрізняються
від юридичних властивостей конвенцій, а також суттєво різняться між собою.
Зобов’язуючий характер властивий актам внутрішньоорганізаційної
регламентації та статутним резолюціям, вони регулюють процедурні
відносини, статус персоналу, бюджетно-фінансові питання; вони є
допоміжними у виконанні завдань РЄ. Рекомендаційний характер властивий
актам зовнішнього регулювання, які визначають власне політико-правову
позицію інституційних органів РЄ, це: резолюції, рекомендації, висновки,
рішення, заключення, заяви, декларації. Рекомендаційні акти органів Ради
Європи мають складну юридичну природу, є актами «м’якого права»,
особливим видом рішень РЄ регуляторного характеру, приймаються у межах
її компетенції, встановленої Статутом, є джерелом права РЄ, сприяють у
формуванні європейських правових стандартів, зокрема у конституційному
праві, відіграють значну роль у регулюванні різноманітних сфер
функціонування Організації щодо захисту прав людини, соціальній та
культурній сфері, медицини та фармакології, боротьби з тероризмом тощо.
Окремим видом правових актів Ради Європи є рішення Європейського суду з
прав людини, які приймаються на підставі Конвенції про захист прав людини
та основоположних свобод й узгоджуються із Статутом РЄ,
загальновизнаними нормами й принципами міжнародного права. Вони є
формою та джерелом системи права Ради Європи та джерелом
прецедентного права (case law) Ради Європи.
205
11. Своєрідними джерелами права Ради Європи являються часткові угоди,
юридична природа яких визначається правовим становищем інституційних
структур, створених на основі таких угод. Часткові угоди являються
унікальною формою співробітництва державам–учасниць у рамках певної
структури для вирішення конкретних питань, які становлять для них певний
інтерес. Перевагою часткових угод є гнучкий формат, що дозволяє
співпрацювати країнам у сферах, до яких інші держави не мають наміру
долучатися. Такі угоди дають можливість державам-учасницям створювати
самостійні органи, встановлювати форми взаємодії, регулювати їх діяльність,
розробляти правила процедури, цілі, завдання, вирішувати фінансові
питання, приймати власний бюджет у рамках відповідної угоди тощо.
12. Членство у Раді Європи покладає на Україну низку міжнародних
зобов’язань, частину яких наша держава вже виконала, зокрема
приєднавшись до певних конвенцій РЄ, у сфері реформування чинного
законодавства та судової системи. Важливим кроком у цьому відношенні
являється ратифікація Верховною Радою України 17 липня 1997 р. Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., що забезпечує
визнання, розвиток і гарантування прав і свобод людини. Визнання для себе
обов’язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини відбулось
запровадження механізму гармонізації правової системи України з нормами
й стандартами РЄ та здійснюється вплив прецедентного права РЄ на
українську правову систему та правозастосовну практику. Співробітництво
України з Радою Європи має продовжитися у таких перспективних
напрямках як впровадження у національне законодавство ратифікованих
Верховною Радою України конвенцій та угод РЄ; реформування соціальної
сфери на засадах і принципах Європейської соціальної хартії (переглянутої);
активна участь України в реалізації проектів згідно часткових угод, зокрема
співробітництво з Венеціанською комісією, Банком розвитку РЄ тощо;
розробка пропозицій та імплементація Спільної програми щодо
206
реформування правової системи, місцевого самоврядування та
вдосконалення системи правозастосування в Україні.