Грицун Ольга Олександрівна Міжнарод­но-правове забезпечення міжнародної інформаційної безпеки

Короткий опис

Грицун Ольга Олександрівна, старший викладач кафедри господарського права Київського національ­ного університету технологій та дизайну: «Міжнарод­но-правове забезпечення міжнародної інформаційної безпеки» (12.00.11 - міжнародне право). Спецрада Д 26.001.10 у Київському національному університеті іме­ні Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ГРИЦУН ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК: 341: 343.34: 316.774
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ
Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Забара Ігор Миколайович
кандидат юридичних наук, доцент
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………… 4
ВСТУП……………………………………………………………………. 6
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ
МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В СУЧАСНОМУ
МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ…………………………………………………. 14
1.1. Поняття інституту міжнародної інформаційної безпеки в
сучасному міжнародному праві……………………………………………… 14
1.2. Становлення та розвиток інституту міжнародної інформаційної
безпеки в сучасному міжнародному праві…………………………………… 44
Висновки до Розділу 1……………………………………………………. 74
РОЗДІЛ 2. РІВНІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ….. 79
2.1. Універсальний рівень забезпечення міжнародної інформаційної
безпеки…………………………………………………………………………… 79
2.2. Регіональний рівень забезпечення міжнародної інформаційної
безпеки…………………………………………………………………………… 98
2.3. Місце України в забезпеченні міжнародної інформаційної
безпеки на універсальному та регіональному рівнях ……………………… 125
Висновки до Розділу 2…………………………………………………… 134
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ
ОСНОВ ОКРЕМИХ АСПЕКТІВ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ
БЕЗПЕКИ 138
3.1. Міжнародно-правове регулювання військово-політичного
аспекту міжнародної інформаційної безпеки…………………………………. 138
3.2. Міжнародно-правове регулювання антитерористичного аспекту
міжнародної інформаційної безпеки…………………………………………. 156
3.3. Міжнародно-правове регулювання кримінально-правового
аспекту міжнародної інформаційної безпеки ………………………………. 176
3
Висновки до Розділу 3…………………………………………………… 198
ВИСНОВКИ……………………………………………………….…… 203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….. 210
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АСЕАН Асоціація держав Південно-Східної Азії
АТЕС Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво
ВСІС Всесвітній саміт інформаційного суспільства
ГА ООН Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
ГУЕ Група урядових експертів
ЕКОВАС Економічне співтовариство країн Західної Африки
ЕОМ Електронно-обчислювальна машина
ЄС Європейський Союз
ІКТ Інформаційно-комунікаційні технології
ЛАД Ліга Арабських Держав
МГП Міжнародне гуманітарне право
МІБ Міжнародна інформаційна безпека
МСЕ Міжнародний союз електрозв’язку
НАТО Організація Північноатлантичного договору
ОАД Організація американських держав
ОБСЄ Організація з безпеки та співробітництва в Європі
ОДКБ Організація Договору про колективну безпеку
ОЕСР Організація економічного співробітництва та розвитку
ООН Організація Об’єднаних Націй
РБ ООН Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй
СНД Співдружність Незалежних Держав
ШОС Шанхайська Організація Співробітництва
ЮНІДІР Інститут Організації Об’єднаних Націй з питань роззброєння
CCDCOE Центр з питань кооперативної кібероборони
CERT Команда реагування на надзвичайні комп’ютерні події
ENISA
Європейське агентство з питань мережевої та інформаційної
безпеки
5
FIRST Форум команд реагування на інциденти безпеки
G 7 Держави Великої Сімки
HIPCAR
Проект підвищення конкурентоздатності країн Карибського
басейну
ICANN Міжнародна організація доменних імен, протоколів та адрес
IEC Міжнародна електротехнічна комісія
IEEE Інститут інженерів електротехніки та електроніки
IETF Інженерна рада Інтернету
IGF Форум з управління Інтернетом
ISO Міжнародна організація стандартизації
NCIRC Програма НАТО з реагування на комп’ютерні інциденти
6
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Стрімкий прогрес у сфері інформаційнокомунікаційних технологій (ІКТ) сприяє не лише економічному, соціальному та
культурному розвитку держав, формуванню інформаційного суспільства,
розповсюдженню нових технологій, інновацій та зменшенню цифрової нерівності
між державами, а й призводить до виникнення в інформаційному просторі нових
видів загроз, протидія яким потребує належного правового регулювання. З
моменту виникнення Інтернету та перетворення його у всеохоплюючу комерційну
мережу та появи перших випадків злочинної діяльності в мережі міжнародне
співтовариство усвідомило, що одних лише політичних декларацій та технічних
засобів боротьби з новими видами загроз недостатньо.
Протягом всього періоду, починаючи з 1999 року, коли Генеральна
Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ГА ООН) вперше визнала, що
досягнення науки і техніки можуть мати подвійну природу застосування як в
цивільній, так і у воєнній сферах, і дотепер, питання визначення міжнародної
інформаційної безпеки (МІБ), концептуальних підходів до її розуміння, розробки
міжнародних принципів, що покликані забезпечувати безпечне користування
глобальними системами, завжди були на порядку денному, а сфера дослідження
цієї проблематики лише розширювалась. Проблема забезпечення МІБ активно
обговорюється в рамках міжнародних регіональних організацій ще з кінця 70-х
років XX століття, проте відсутність єдиного узгодженого підходу до розуміння
самого поняття МІБ і, відповідно, її складових елементів, приводить до того, що
документи, які укладаються в рамках цих організацій, діаметрально відрізняються
за змістом та предметом правового регулювання.
Поняття МІБ зазнало довготривалої трансформації: від ототожнення
з інформаційною злочинністю та інформаційним тероризмом до асоціацій із
повномасштабними військовими операціями в інформаційному просторі.
Свідченням останнього є зростаюча мілітаризація інформаційного простору,
розширення державних програм із створення інформаційних військ та утворення
7
окремими державами спеціальних військових формувань для проведення операцій
в інформаційному просторі.
З огляду на багатовекторність, поняття МІБ і неоднозначність його
інтерпретації, питання концептуального розуміння МІБ, окремих її аспектів та
необхідності міжнародно-правового регулювання загроз, що виникають
у швидкозмінюваному і глобалізованому геополітичному та геоінформаційному
середовищах, цілком закономірно претендують на першочерговість вирішення на
міжнародному рівні та на належне наукове обґрунтування.
Актуальність досліджуваної теми продиктована ще й тим фактом, що саме
міжнародне право визнано ООН необхідною основою для міждержавного
співробітництва задля забезпечення мирного та стабільного інформаційного
простору. Наразі багатьма державами світу вживаються заходи, необхідні для
захисту власних інформаційних інтересів, зокрема, ухвалюються національні
стратегії у сфері інформаційної безпеки. Проте, всі національні зусилля мають
доволі обмежений характер, зважаючи на транснаціональний характер проблеми
та відсутність кордонів в інформаційному просторі. Міжнародна нормативна база
з питань МІБ на сьогодні складається суто з регіональних договорів, в яких
враховано інтереси лише держав певного регіону, а єдиний договір, що відкритий
для підписання усіма державами, був розроблений майже 15 років тому
і, відповідно, не відображає всіх прогресивних змін та трансформацій у системі
МІБ. Відтак, відсутність узгодженого підходу до розуміння МІБ між державами
стримує подальший прогрес у налагодженні міждержавного діалогу щодо
укладання універсального документа з питань МІБ та призводить до виникнення
ситуації, в якій держави починають створювати регіональні альянси з
інформаційної безпеки, що врешті-решт може призвести до протистояння між
ними.
Питання забезпечення МІБ, детальний аналіз окремих її аспектів з правової
точки зору та визначення місця України в системі глобального та регіонального
регулювання МІБ наразі набули особливої актуальності для України, насамперед,
з огляду на агресію Російської Федерації проти України, адже конфронтація між
8
державами саме в інформаційному просторі є однією з характерних ознак
сучасного силового протистояння.
Недостатній рівень розробки проблематики міжнародно-правового
забезпечення МІБ у вітчизняній науці міжнародного права, а також нагальна
потреба вирішення цього питання на міждержавному рівні обумовили вибір теми
дисертаційного дослідження.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові
розробки вітчизняних та зарубіжних науковців. Концептуальні підходи до
визначення поняття міжнародної інформаційної безпеки досліджувались
В. А. Василенком, М. О. Вусом, С. Гернуті-Елі, О. В. Демідовим, І. М. Забарою,
Р. Зольмсом, В. П. Талімончик, П. О. Карасьовим, М. Б. Касєновою, Р. Кісселем,
О. В. Кубишкіним, М. М. Кучерявим, Й. Нікерком, П. Павлаком, А. В. Пазюком,
К. В. Прокоф’євим, О. О. Сальниковим, О. О. Смірновим, А. О. Стрельцовим,
Ш. Шольбергом, В. В. Ященком та іншими вченими.
Найбільш дослідженим аспектом у сфері міжнародної інформаційної
безпеки в правовій літературі є питання боротьби з інформаційною злочинністю,
що знайшли своє відображення в роботах таких науковців, як: С. Бренер,
К. Вілсон, М. Герке, С. Гордон, П. Грабовські, М. Гудман, Т. Крон, А. Масадех,
В. А. Намоконов, А. Л. Осипенко, С. Рассел, А. Софаер, Г. Урбас, Р. Форд,
М. Форст, К. Хейл, В. А. Щетилов та ін.
Окремі питання мілітаризації інформаційного простору розглядались
Р. Алдріхом, Я. Броунлі, К. Гейером, Дж. Гудвін, К. Дреге, Г. Кершішнігом,
С. А. Комовим, А. О. Кориневичем, А. В. Крутських, Д. А. Левісом,
Дж. А. Льюїсом, Н. Мельзером, О. О. Мережком, А. Річардом, К. Ройшером,
А. О. Стрельцовим, К. Тімлін, Е. Хетевейем, М. Шміттом, А. Шрайером та
іншими.
Певні аспекти проблеми протидії інформаційному тероризму досліджували
такі автори: Дж. Бірд, О. Л. Вартанова, В. О. Васенін, Д. Деннінг, М. Дюмонтьє,
А. Д. Єляков, В. Д. Недільніченко, А. В. Федоров, Р. А. Шаряпова та ін.
9
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми «Правові засади
співпраці України з міжнародними інтеграційними об’єднаннями: теорія і
практика», яка є частиною наукової теми Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Україна в
міжнародних інтеграційних процесах» №11БФ048-01.
Метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного аналізу
засад міжнародно-правового забезпечення міжнародної інформаційної безпеки
шляхом дослідження нормативно-правових документів міжнародних
універсальних та регіональних організацій, наукових поглядів та теоретичних
концепцій науковців, що розробляли системні наукові підходи до врегулювання
цього питання.
Для досягнення зазначеної мети визначені такі завдання дослідження:
- розмежувати поняття «міжнародна кібербезпека» та «міжнародна
інформаційна безпека» та з’ясувати їх зміст в існуючих міжнародно-правових
документах та доктрині міжнародного права;
- проаналізувати та узагальнити міжнародно-правові концептуальні
підходи до розуміння міжнародної інформаційної безпеки;
- визначити місце інституту міжнародної інформаційної безпеки в
сучасному міжнародному праві;
- визначити спеціальні принципи регулювання інституту МІБ;
- дослідити та виокремити етапи становлення та розвитку інституту МІБ;
- здійснити аналіз міжнародно-правового механізму забезпечення
міжнародної інформаційної безпеки на універсальному та регіональному рівнях;
- визначити місце України в забезпеченні МІБ на універсальному та
регіональному рівнях та розробити пропозиції щодо вдосконалення
інформаційної безпеки України з точки зору як правових, так і організаційних
заходів;
- дослідити формування міжнародно-правових основ військовополітичного, антитерористичного та кримінально-правового аспектів МІБ;
10
- обґрунтувати наявність змістовного (інформаційного) та технічного
(комунікаційного) елементів у структурі кожного з аспектів МІБ.
Об’єктом дослідження виступають правові відносини, що складаються в
рамках міжнародного права у сфері забезпечення міжнародної інформаційної
безпеки.
Предметом дослідження є норми міжнародного права, що містяться в
багатосторонніх угодах, актах міжнародних організацій та міжнародно-правовій
доктрині, які регулюють відносини у сфері забезпечення міжнародної
інформаційної безпеки.
Методи дослідження. Вибір методів дослідження був обумовлений
специфікою поставлених завдань та метою дослідження. Методологічну основу
дисертаційного дослідження складають загальнотеоретичні та спеціальноюридичні методи пізнання особливостей міжнародно-правового забезпечення
МІБ. Аналіз теоретичних підходів до розуміння поняття та інституту МІБ
здійснено за допомогою порівняльно-правового методу та методу тлумачення.
Історичний метод було застосовано з метою періодизації етапів становлення та
розвитку інституту міжнародної інформаційної безпеки, а також дослідження
ґенези концептуальних підходів до міжнародно-правового забезпечення окремих
аспектів МІБ. Структурно-функціональний та формально-юридичний методи було
використано для аналізу міжнародно-правової нормативної бази, діяльності
міжнародних організацій у сфері МІБ та дослідження понятійного апарату. Крім
зазначених, у роботі було використано також аналітичний, логічний та інші
спеціальні методи пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів. Це дисертаційне дослідження
являє собою системне комплексне дослідження міжнародно-правового
забезпечення міжнародної інформаційної безпеки, що вперше було здійснено у
вітчизняній науці міжнародного права. Основними результатами дослідження, які
містять елементи наукової новизни та виносяться на захист як особистий внесок
дисертантки, є такі:
вперше:
11
- доведено необхідність термінологічного розмежування понять
«міжнародна інформаційна безпека» та «міжнародна кібербезпека» з огляду на
зміст зазначених дефініцій, а також запропоновано авторське визначення понять
«міжнародна інформаційна безпека» та «інститут міжнародної інформаційної
безпеки»;
- розроблено авторську періодизацію становлення та розвитку
інституту МІБ у міжнародному праві, що репрезентована трьома послідовними
періодами: формування загальнотеоретичних засад інституту, формування його
концептуальних засад у рамках універсальних і регіональних міжнародних
організацій, зародження умов для подальшого закріплення інституту МІБ на
універсальному рівні;
- визначено на основі існуючих міжнародно-правових документів
спеціальні принципи регулювання інституту міжнародної інформаційної безпеки
в контексті особливостей правовідносин, що виникають у сфері інформаційнокомунікаційних технологій;
удосконалено:
- науковий підхід до розуміння інституту міжнародної інформаційної
безпеки та визначено його місце в системі сучасного міжнародного права;
- теоретичні висновки щодо існування двох концептуальних
міжнародно-правових підходів до розуміння міжнародної інформаційної безпеки,
один з яких відображає триелементну структуру МІБ, а саме наявність військовополітичного, антитерористичного та кримінально-правового аспектів, а інший
відносить до сфери регулювання міжнародної інформаційної безпеки лише її
кримінально-правовий аспект;
- концептуальне бачення міжнародної інформаційної безпеки шляхом
обґрунтування наявності змістовного (інформаційного) та технічного
(комунікаційного) елементів у структурі кожного з аспектів МІБ та необхідності
їх належного міжнародно-правового закріплення;
- наукові пропозиції щодо необхідності уніфікації чинного законодавства
України в галузі інформаційної безпеки з міжнародно-правовими актами з
12
позицій термінології, логіки та побудови, зважаючи на актуалізацію для України
питання забезпечення інформаційної безпеки;
дістали подальшого розвитку наукові положення щодо:
- формування міжнародно-правового механізму забезпечення МІБ
у рамках міжнародних універсальних та регіональних організацій;
- обґрунтування необхідності правової регламентації військовополітичного аспекту МІБ та перспектив його конвенційного закріплення на
універсальному рівні, враховуючи існування реальної загрози виникнення
силового протистояння між державами в інформаційному просторі;
- формування міжнародно-правових основ регламентації
антитерористичного аспекту міжнародної інформаційної безпеки;
- існуючих тенденцій та недоліків правової регламентації кримінальноправового аспекту МІБ на регіональному рівні, а також перспектив формування
універсального механізму міжнародно-правового забезпечення кримінальноправового аспекту міжнародної інформаційної безпеки.
Наукове і практичне значення одержаних результатів полягає
в можливості використання результатів дослідження, пропозицій та висновків для
подальшого розвитку міжнародного права. Зокрема, положення дисертації можна
застосовувати в системі викладання курсів навчальних дисциплін «Міжнародне
інформаційне право», «Міжнародне публічне право», «Право міжнародної
безпеки», «Міжнародне гуманітарне право».
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що висновки,
отримані з аналізу проблеми міжнародно-правового забезпечення МІБ, можна
використовувати для вдосконалення як відповідних міжнародних документів, так
і національного законодавства у сфері інформаційної безпеки.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною
роботою, а всі положення дисертації, висновки, узагальнення та рекомендації є
особистим здобутком дисертантки, зробленим на основі ґрунтовного вивчення та
аналізу нормативних документів міжнародних організацій та існуючих наукових
концепцій.
13
Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення та
практичні висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях
кафедри міжнародного публічного права Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, оприлюднені у
виступах на таких конференціях: Міжнародна науково-практична конференція
«Нове міжнародне та національне законодавство – нові завдання юридичної
науки», (м. Київ, 14-15 вересня 2013 рік); Міжнародна науково-практична
конференція «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації
української держави», (м. Запоріжжя, 3-4 жовтня 2014 рік); Міжнародна науковопрактична конференція «Перспективні напрямки розвитку сучасної юридичної
науки», (м. Кривий Ріг, 30-31 січня 2015 рік); Всеукраїнська науково-практична
конференція «Нові завдання та напрями розвитку юридичної науки у XXI
столітті», (м. Одеса, 6-7 лютого 2015 рік); Всеукраїнська науково-практична
конференція «Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та
перспективи розвитку» (м. Херсон, 13-14 лютого 2015 рік); Міжнародна науковопрактична конференція «Правова держава: історія, сучасність та перспективи
формування в Україні», (м. Ужгород, 27-28 лютого 2015 рік); наукова
конференція «Геостратегічні пріоритети України в політичній, економічній,
правовій та інформаційній сферах», (м. Київ, 15 жовтня 2015 рік); Міжнародна
наукова конференція «Інформаційні технології та безпека», (м. Київ, 21 жовтня
2015 рік).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано сім
наукових статей у наукових фахових виданнях України, 1 статтю надруковано в
закордонному виданні, а також опубліковано 8 тез доповідей на науковопрактичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з переліку умовних
позначень, вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку
використаних джерел. Основний текст дисертації займає 209 сторінок. Загальний
обсяг дисертації становить 244 сторінки, список використаних джерел міститься
на 35 сторінках та нараховує 255 найменувань

Список літератури

ВИСНОВКИ
У висновках до дисертації сформульовано найсуттєвіші результати і
положення наукового дослідження, що відповідають поставленій меті
дисертаційного дослідження та його завданням і полягають у такому:
1. На основі аналізу доктринальних підходів до розуміння МІБ та існуючої
договірно-правової бази встановлено, що в міжнародному праві сформувались два
основних терміни щодо визначення цього поняття: «міжнародна інформаційна
безпека» та «міжнародна кібербезпека». Проведений аналіз доводить необхідність
обґрунтованого розмежування вищезазначених понять. Переважна кількість норм
свідчить, що використовуючи термін «кібербезпека», держави, міжнародні
організації та окремі науковці намагаються обмежити сферу регулювання лише
технічним елементом, а саме забезпеченням цілісності даних, систем, мереж,
інфраструктури загалом та безпосередньо самої інформації. Використання
терміну «міжнародна інформаційна безпека» учасниками міжнародного
правотворчого процесу включає до сфери правової регламентації змістовний
елемент, а саме: деструктивний вплив на психіку людини з використанням ІКТ,
дезінформацію, маніпулювання думкою громадськості та інші способи
психологічного впливу за допомогою інформаційних технологій.
2. Запропоновано авторське визначення поняття МІБ, що полягає в такому:
«міжнародна інформаційна безпека – це стан, що забезпечується
загальновизнаними і спеціальними принципами та нормами міжнародного права,
який виключає порушення міжнародного миру і безпеки як окремих держав, так і
світового співтовариства в цілому у сфері інформації і комунікації».
3. Перманентний процес розвитку інституту МІБ, що викликаний
безперервним вдосконаленням інформаційно-комунікаційних технологій, суттєво
ускладнює визначення його правової природи. Проте, в ході дослідження
з’ясовано, що інститут МІБ виступає як міжгалузевий інститут міжнародного
права, що представляє собою особливий і відокремлений комплекс норм і
регулює міжгалузеву сферу відносин. Зокрема, йдеться про охоплення інститутом
204
МІБ відносин в таких галузях міжнародного права, як: право міжнародної
безпеки, міжнародне кримінальне право, міжнародне інформаційне право та
міжнародне гуманітарне право.
4. На основі аналізу переваг та недоліків існуючих міжнародно-правових
підходів до структури МІБ з’ясовано, що її формування відбувається під впливом
двох основних концепцій. Перша концепція передбачає наявність у структурі МІБ
лише одного аспекту – кримінально-правового. Зазначений підхід відображено в
переважній більшості конвенцій міжнародних регіональних організацій. Таке
розуміння суттєво звужує предмет міжнародно-правового регулювання інституту
МІБ, фактично обмежуючи його забезпеченням кримінального покарання за
злочини в інформаційному просторі. Друга концепція стверджує про наявність
триелементної структури МІБ, що включає в себе поєднання військовополітичного, антитерористичного та кримінально-правового аспектів МІБ.
Аналіз сучасного рівня загроз міжнародному миру та безпеці та їх
суб’єктного складу доводить, що відсутність хоча б одного із зазначених аспектів
МІБ призведе до звуження предмету регулювання та унеможливить створення
ефективного міжнародно-правового механізму забезпечення МІБ, що здатен
відповідати сучасним викликам та загрозам в інформаційному просторі.
5. Встановлено, що інститут МІБ пройшов складний шлях еволюції від
ототожнення з інформаційною злочинністю до створення принципів
відповідальної поведінки держав в інформаційному просторі та норм,
спрямованих на обмеження використання інформаційної зброї та можливості
проведення державами повномасштабних воєнних операцій в інформаційному
просторі. Запропоновано авторську періодизацію формування інституту МІБ:
I період: з другої половини 70-х рр. до кінця 90-х рр. ХХ сторіччя, під час
якого відбулось формування загальнотеоретичних засад інституту МІБ;
II період: з початку 2000-х років до 2010 року, протягом якого було
сформовано концептуальні засади інституту МІБ в рамках універсальних і
регіональних міжнародних організацій;
205
III період: з 2010 року до сьогодні, що демонструє розвиток міжнародноправового регулювання інституту МІБ на регіональному рівні та створення умов
для його подальшого врегулювання на універсальному рівні.
6. Аналіз роботи Групи урядових експертів ООН з питань досягнень у сфері
інформатизації та телекомунікацій у контексті міжнародної безпеки доводить, що
основою міжнародно-правового забезпечення МІБ є існуючі норми і принципи
міжнародного права. Інститут МІБ потребує подальшої розробки спеціальних
принципів і норм з огляду на особливості правовідносин, що виникають у сфері
інформаційно-комунікаційних технологій. Проте, підтримка та схвалення
рекомендацій ГУЕ ООН свідчать про згоду та визнаття державами того факту, що
Статуту ООН та основні принципи міжнародного права застосовуються до
міжнародної інформаційної безпеки.
На основі дослідження існуючих документів міжнародних організацій
сформульовано такі спеціальні принципи регулювання інституту МІБ: 1) принцип
неподільності безпеки; 2) принцип відповідальності за власний інформаційний
простір; 3) принцип суверенної рівності держав в інформаційному просторі;
4) принцип невтручання в інформаційні ресурси інших держав; 5) принцип
вільного розвитку власного інформаційного простору; 6) принцип поваги до
інформаційних прав і свобод людини.
7. Встановлено, що на сучасному етапі формування інституту МІБ на
універсальному рівні відсутній конвенційний механізм його забезпечення.
Міжнародно-правовою формою співпраці держав на рівні ООН наразі є резолюції
ГА ООН щодо визначених нею основних напрямків міждержавного
співробітництва. Доведено, що прогресивному розвитку міжнародного права у
сфері МІБ сприяють також рекомендації спеціально створеної ГУЕ ООН. Попри
те, що резолюції ГА ООН є нормами «м’якого права», вони відображають основні
вектори майбутньої співпраці держав та є першим етапом в розробці
універсального договору з питань забезпечення МІБ. Проблема забезпечення МІБ
на універсальному рівні розглядається також в рамках Міжнародного союзу
електрозв’язку, проте до його компетенції віднесено лише уніфікацію технічних
206
стандартів та типових законів з метою стандартизації національних підходів до
забезпечення інформаційної безпеки.
8. Продемонстровано, що ключову роль у сфері забезпечення МІБ
відіграють регіональні організації. Серед великої кількості міжнародних
регіональних організацій, що займаються проблематикою МІБ, лише в рамках
п’яти з них було укладено міжнародні конвенції, що стосуються окремих аспектів
МІБ. Регіональні підходи до міжнародно-правового забезпечення МІБ умовно
можна поділити на 3 групи відповідно до предмету їх регулювання: конвенції, що
регулюють лише кримінально-правовий аспект МІБ; конвенції, що окрім
кримінально-правового, до сфери свого регулювання включають ще й
антитерористичний аспект, та конвенція, яка відображає комплексний підхід до
розуміння МІБ та регулює всі три її аспекти – кримінально-правовий,
антитерористичний та військово-політичний.
Доведено, що закріплена в регіональних підходах фрагментарність
правового регулювання МІБ унеможливлює створення комплексного механізму
протистояння загрозам в інформаційній сфері. Крім того, регіональні підходи до
забезпечення МІБ враховують лише інтереси держав певного регіону, а не
міжнародного співтовариства загалом, що надає як державним, так і недержавним
суб’єктам злочинного використання ІКТ можливості для маневрів та уникнення
покарання.
9. Встановлено, що Україна поступово вдосконалює рівень кібербезпеки
держави у всіх п’яти сферах, визначених МСЕ. На виконання своїх міжнародних
зобов’язань Україною на рівні організаційних та процедурних заходів було
розроблено та затверджено Стратегію кібербезпеки України, а також створено
Національний координаційний центр кібербезпеки. Технічна сфера
забезпечечується діяльністю національної команди реагування на комп’ютерні
надзвичайні події України CERT-UA. Чимало зусиль Україна спрямовує на
вдосконалення національної нормативно-правової бази з питань кібербезпеки,
розробляючи нові законодавчі акти та вдосконалюючи положення вже існуючих.
У сфері розвитку та нарощення потенціалу Україною запроваджено освітні
207
програми, що готують фахівців з кібербезпеки у вищих навчальних закладах, а
також проводяться тренінги та семінари для працівників правоохоронних органів
та інших зацікавлених відомств. У сфері співробітництва Україна займає активну
позицію щодо поглиблення співпраці зі своїми стратегічними партнерами в
рамках ООН, МСЕ, ЄС, НАТО, Ради Європи та ОБСЄ.
Аналіз діючих законодавчих актів України свідчить про наявність
численних термінологічних розбіжностей у різних нормативних документах та їх
змістовному наповненні. З метою побудови ефективної системи національної
інформаційної безпеки пропонується сформувати єдиний підхід до її розуміння,
що враховував би як змістовний, так і технічний елементи воєнно-політичного,
антитерористичного та кримінально-правового аспектів інформаційної безпеки.
Приведення законодавства України у відповідність до цього підходу дозволить
Україні мінімізувати загрози безпеці в інформаційному просторі та створити
ефективний механізм протидії їм на національному та регіональному рівнях.
10. На основі аналізу доктринальних підходів, експертних напрацювань у
рамках ООН та НАТО, а також положень Угоди між урядами держав-членів ШОС
про співробітництво в сфері забезпечення міжнародної інформаційної безпеки –
єдиного документа, в якому закріплено військово-політичний аспект МІБ,
встановлено, що використання інформаційно-комунікаційних технологій в цілях,
несумісних з підтримкою міжнародного миру та безпеки, становить реальну
загрозу виникнення міждержавного протистояння в інформаційному просторі.
Розробка та використання інформаційно-комунікаційних технологій як
інструментів ведення війни потребує негайного врегулювання нормами
міжнародного права. Розбіжності в розумінні військово-політичного аспекту МІБ,
а саме виключення з предмету регулювання психологічних операцій та інших
видів психологічного впливу, стали однією з перепон до укладання
універсального міжнародного договору з питань МІБ. Доведено необхідність
належної правової кваліфікації операцій в інформаційному просторі з точки зору
визнання чи невизнання останніх застосуванням сили чи загрози силою, а також
можливості визнання їх збройним нападом з виникненням права на самооборону.
208
11. З’ясовано, що створення ефективного міжнародно-правового механізму
протидії інформаційному тероризму ускладнюється відсутністю
загальноприйнятого визначення цього поняття та чіткого розмежування між
такими поняттями, як «інформаційний тероризм», «інформаційна злочинність» та
«використання інформаційної зброї». Попри те, що питання використання ІКТ в
терористичних цілях є предметом обговорення в міжнародних організаціях як на
міжнародному, так і на регіональному рівнях, проблема боротьби з
інформаційним тероризмом регулюється лише низкою міжнародних регіональних
угод, а саме: Угодою між урядами держав-членів ШОС про співробітництво в
сфері забезпечення МІБ, Конвенцією про боротьбу із злочинами у сфері
інформаційних технологій ЛАД, а також Конвенцією Африканського Союзу з
питань кібербезпеки та захисту персональних даних.
Запропоновано розмежувати інформаційний (змістовний) та
комунікаційний (технічний) елементи антитерористичного аспекту МІБ та при
подальшій розробці міжнародно-правових норм визначати різний рівень
відповідальності за такі методи використання мережі Інтернет в терористичних
цілях, як: пропаганда, фінансування тероризму, підготовка терористів,
планування терористичного акту та власне вчинення акту тероризму за
допомогою мережі Інтернет.
12. Кримінально-правовий аспект МІБ, що являє собою міжнародноправовий механізм боротьби з інформаційною злочинністю, як і інші аспекти
МІБ, не знайшов конвенційного закріплення на універсальному рівні.
Переговорний процес щодо розробки універсального міжнародного договору з
питань боротьби з інформаційною злочинністю ускладнюється відсутністю
уніфікованого підходу до критеріїв класифікації інформаційних злочинів.
Встановлено, що використання ІКТ в злочинних цілях регулюється лише
регіональними договорами та актами внутрішнього законодавства регіональних
інтеграційних об’єднань. З’ясовано, що міжнародно-правові договори з питань
боротьби з інформаційною злочинністю останніх років закріплюють не лише
розмежування на злочини, пов’язані з ІКТ та традиційні види злочинів, вчинені за
209
допомогою ІКТ, а й передбачають новий прогресивний підхід, що полягає у
визнанні використання ІКТ при вчиненні звичайних видів злочинів обтяжуючою
обставиною. Доведено, що виокремлення в окрему групу злочинів, пов’язаних з
контентом у переважній більшості регіональних міжнародних договорів свідчить
про визнання державами наявності інформаційного та комунікаційного елементів
кримінально-правового аспекту МІБ