Кузьменко Володимир Миколайович Повсякденне життя сільських жителів УРСР в другій половині 1940-х - 1960-х роках за матеріалами Чернігівської області

Короткий опис

Кузьменко Володимир Миколайович, тимчасово не працює: «Повсякденне життя сільських жителів УРСР в другій половині 1940-х - 1960-х роках за матеріалами Чернігівської області» (07.00.01 - історія України). Спец­рада Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
КУЗЬМЕНКО ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ
УДК 94(477.51): 394: 316.334.55 «1940/1960» (043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СІЛЬСЬКИХ ЖИТЕЛІВ УРСР В ДРУГІЙ
ПОЛОВИНІ 1940-Х – 1960-Х РОКАХ
ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів
мають посилання на відповідне джерело
____________ Кузьменко В.М.
Науковий керівник
Борисенко Мирослав Володимирович
доктор історичних наук, професор
Київ – 2017

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ……………………………………………………………………….....2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………… 13
ВСТУП....................................................................................................................... 15
РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА ТА ТЕОРЕТИКОМЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ................................................... 21
1.1. Стан наукової розробки теми............................................................................ 21
1.2. Джерельна база дослідження ............................................................................ 33
1.3. Методологія дослідження.................................................................................. 43
РОЗДІЛ ІІ. МАТЕРІАЛЬНА СФЕРА ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ
СЕЛЯНСТВА ........................................................................................................... 61
2.1. Праця та бюджет сім’ї в сільській місцевості................................................. 61
2.2. Задоволення матеріально-побутових потреб сільських жителів ................ 109
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР ПОВСЯКДЕННОСТІ СЕЛЯН......... 140
3.1. Сільський соціум в контексті повсякденних відносин ................................ 140
3.2. Відносини між владними структурами та селянством................................. 168
3.3. Місце родини в повсякденному житті ........................................................... 181
РОЗДІЛ IV. ДУХОВНІ АСПЕКТИ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ
СІЛЬСЬКИХ ЖИТЕЛІВ...................................................................................... 191
4.1.Дозвілля та відпочинок у сільській місцевості .............................................. 191
4.2. Роль релігії та традиційної обрядовості в повсякденному житті селян ..... 201
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 215
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ........................ 226
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….. 259

Список літератури

ВИСНОВКИ
В ході дослідження було поставлено завдання для розкриття теми роботи.
Доцільно розглянути отримані результати.
Встановлено, що проблема повсякденного життя населення УРСР,
зокрема селянства, є однією з активно досліджуваних тем в сучасній
українській історіографії завдяки тому, що останніми десятиліттями цій
проблематиці вітчизняні та іноземні науковці приділили значну увагу. Буденне
існування пересічних людей активно цікавить науковців в контексті вивчення
життя соціуму в умовах функціонування тоталітарного режиму. Результати цих
досліджень дозволяють через призму сучасності простежити низку питань,
серед яких насамперед ставлення населення до влади, рівень доходів та
матеріального забезпечення населення, вплив ідеології на щоденне життя
індивідів, стратегії пристосування людей до соціально-економічних умов, в які
вони були поставлені в ході масштабних суспільних експериментів та
перетворень, що здійснювались партійно-державним керівництвом СРСР.
Охарактеризовано, що джерельна база дослідження є досить широкою, за
рахунок наявності різних типів джерел, серед яких архівні матеріали, що
містять інформацію про діяльність партійно-державних органів, звернення з
листами й скаргами селян до владних структур; інтерв’ю, що місять спогади
сучасників досліджуваного періоду; інформація, яка розміщена в тогочасних
засобах масової інформації, довідкові та статистичні видання; збірники
законодавчих актів, що відображають державну політику в галузі сільського
господарства. Такий масив даних дозволяє максимально всебічно розглянути
різноманітні аспекти повсякденного життя селянства.
Проаналізовано, що методологія вивчення повсякдення є досить
розрізненою. Як серед наукової спільноти в Україні, так і за кордоном немає
єдиного бачення чітко окреслених предмета та об’єкта вивчення, єдиного
визначення терміну «повсякдення». Методологічні проблеми дослідження
повсякденної історії на нинішньому етапі в сучасній українській історіографії
перебувають на стадії формування, оскільки досі триває процес її науково-
216
теоретичного становлення, як окремого напряму в історичній науці. Власне
метод, яким користується історик повсякдення, характеризується
інтегративністю й міждисциплінарністю, оскільки поєднує в собі способи та
прийоми пізнання, якими користуються гуманітарні науки (соціологія,
антропологія, етнографія, психологія). Складність вивчення повсякдення
полягає у виокремленні її як певної категорії життя індивіда, що полягає у
виділенні певних елементів (явищ, дій, процесів, стереотипів поведінки), які
характеризуються повторюваністю та стають звичними та невіддільним від
самого існування індивіда, саме це і впливає на взаємовідносини між всіма
членами суспільства. Окрім того, підхід до вивчення такої проблематики, як
щоденне життя, повинен враховувати особливості повсякдення як
специфічного горизонту буття людини, який охоплює та інтегрує в себе інші
сфери діяльності індивідів. Також при вивченні власне повсякденного життя
селянства як соціального прошарку необхідно враховувати особливості
світогляду, вплив традицій та звичаїв, культурних та духовних, цінностей, які
притаманні світогляду селянина та впливають як на мотивацію індивідів, так і
на колективну й індивідуальну реакцію на певні явища та процеси, що мають
місце в розвитку соціуму в досліджуваний період.
Загалом фізична праця в громадському та в підсобному господарстві
залишалась основним джерелом доходу селянина та займала майже весь час. У
колгоспах та радгоспах селяни виконували роботи по вирощуванню технічних,
зернових та овочевих культур, фруктових та садових рослин, займались
утриманням і доглядом худоби на тваринницьких фермах, де переважну
частину робітників складали жінки. Переважно у літній період до роботи на
полях, садах та баштанах залучались особи похилого віку та діти шкільного
віку. Протягом другої половини 1940-х – 1960-х років значно покращилось
технічне оснащення колективних господарств, що сприяло тому, що відсоток
ручної праці в агровиробництві знизився, але все ж продовжував залишатись
високим. Також із зростанням механізації й введенням прогресивних методів
агрономії збільшувалась кількість осіб, які отримували спеціальну технічну
217
освіту для того, щоб працювати механізаторами, шоферами, бухгалтерами,
зоотехніками, агрономами, ветеринарами. Висвітлено ставлення до праці в
колгоспах, що помітно змінювалося в цю добу. У перші післявоєнні роки
фіскальний тиск з боку держави на громадські господарства, який значно зріс
через глибоку економічну кризу, та наявність у цих господарствах низької
оплати праці, що була переважно в натуральному вигляді, спричиняли низьку
ефективність роботи колгоспників, призводили до посилення тенденцій
ухилення від праці в артілях селян, які сконцентрували увагу на роботі в
особистих господарствах, не маючи стимулів працювати в артілях.
Охарактеризовано ухилення від праці в колективних господарствах, яке стало
невід’ємною рисою повсякденного життя для значної частини селянства, що
свідчило про загалом несприйняття та відсутність підтримки колгоспної
системи в сільській місцевості і по суті ставало фактором повсякденного
пасивного спротиву владним структурам. Поширеними явищами в другій
половині 1940-х роках стали підробітки в найближчих містах, виїзд на роботу й
будівництво на промислових об’єктах області й республіки. Держава
намагалась за рахунок впровадження соціалістичних змагань та відзначення
«передовиків» стимулювати селян більше і якісніше працювати в колгоспах.
Однак вони все одно значну увагу приділяли своїм господарствам, виділяючи
для праці на своїх присадибних ділянках час увечері і навіть уночі, що яскраво
свідчило про важливість власної землі та худоби для селян. До осіб, які
відмовлялись працювати чи не виробляли мінімум трудоднів, активно
застосовували різноманітні обмеження та покарання, аж до виключення із
артілі та виселення. У 1950–1960-х роках, завдяки проведенню реформ у
сільському господарстві зросла кількість сукупного прибутку отриманого від
колгоспу селянином за рахунок введення грошової оплати, зростання обсягів
заробленого на трудодень, відміни обов’язкових поставок продукції державі за
фіксованими цінами, зміни порядку розрахунків між державою та артілями
через зростання закупівельних цін на вирощену продукцію. Доходи селян
Чернігівської області у досліджуваний період були одними із найнижчих по
218
УРСР. Це було пов’язано як із більш низькою прибутковістю колгоспів, так і з
меншими можливостями для підробітків на промислових підприємствах міст
порівняно із південними та східними регіонами. Охарактеризовано, що
протягом 1940–1960-х років змінились показники статей прибутків в структурі
доходу селянської родини завдяки заходам держави у аграрній сфері:
зменшились обсяги надходжень від підсобного господарства, торгівлі на
колгоспному ринку, заняття промислами, кустарного виробництва, натомість
зріс дохід від роботи в колгоспі, при тому значно зросло виплати в грошовому
еквіваленті. Мало місце явище отримання прихованих «нетрудових» доходів.
Відміна обов’язкових поставок продукції державі та збільшення закупівельних
цін на продукти, вироблені в підсобних господарствах, також сприяли
зростанню доходів родини колгоспників. Окрім того, в повсякденному житті
мали місце явища, які дозволяли зменшувати витрати на утримання родини й
підсобних господарств, а саме: зловживання «колгоспними пільгами»
(використання колгоспного гужового та механічного транспорту в своїх цілях),
розкрадання майна артілей (кормів, збіжжя, добрива, палива, будівельних
матеріалів), відпуск продукції колгоспами своїм робітникам за заниженими
цінами.
Витрати бюджету селянської родини Чернігівської області УРСР в
досліджуваний період також змінювалось. Оскільки поліпшувалось матеріальне
забезпечення селянства, колгоспники мали все більше можливості купувати не
тільки товари першої необхідності, а й витрачати на відпочинок і дозвілля,
засоби гігієни, побутову техніку. Також збільшились витрати на купівлю одягу
та взуття і зменшились витрати на виплати, пов’язані із сплатою податків.
Висвітлено заходи держави по покращенню матеріально-побутового
обслуговування сільського населення завдяки створенню соціальної
інфраструктури в сільській місцевості. Будівництво знаної частини соціально
важливих об’єктів (шкіл, дитсадків, клубів, ФАПів) державні органи поклали на
бюджети колгоспів, які залучали до будівельних бригад рядових колгоспників,
які підтримували такі заходи, адже були зацікавлені в покращенні умов життя.
219
Завдяки поступовій радіофікації, телефонізації, електрифікації й налагодженню
роботи поштової служби, зростанню кількості реалізованої друкованої преси в
сільській місцевості зросла зацікавленість селянства подіями, які мали місце у
країні та світі. Електричне світло значно змінило життя селянства, оскільки
дозволяло більше працювати у господарських будівлях артілей та
прослуховувати радіопередачі. Однак більшість будинків колгоспників у
досліджуваний період так і не були під’єднані до електромережі. У той же час
встановлювався більш тісний зв'язок між містами та селами області за рахунок
розширення мережі залізничного, автобусного транспорту, появи з кінця 50-х
років на селі велосипедів, мотоциклів та перших автомобілів.
Змінювались і можливості матеріально-побутового обслуговування
населення: зростала мережа сільських закладів кооперативної і державної
торгівлі, освіти та охорони здоров’я; з’являлись й перші заклади із ремонту
одягу та взуття, громадські лазні. Однак для купівлі більшості необхідних
речей (продуктів харчування, гасу, сірників, солі), одягу, взуття, побутової
техніки, селянам доводилось купувати в райцентрах чи у Чернігові, Києві, що
свідчило про значний товарний дефіцит у сільській місцевості області. Не
зважаючи на проблеми із доступом до товарів широкого вжитку, все ж у
повсякденне життя селян входили товари промислового виробництва,
насамперед це одяг, взуття, засоби гігієни, побутова техніка, меблі, галантерея,
окремі категорії продуктів харчування. Зберігались на селі й деякі народні
промисли та кустарне виробництво.