ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ СПРЯМОВАНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ Диссертация

Короткий опис:
ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ
АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

Завалевський Юрій Іванович

УДК 37.035:32

ФОРМУВАННЯ
ГРОМАДЯНСЬКОЇ СПРЯМОВАНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ
У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ
ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
13.00.07 теорія і методика виховання

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник -
доктор психологічних наук, професор,
дійсний член АПН України
І.Д. Бех

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП ..........................................................................................................3
РОЗДІЛ І.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ СПРЯМОВАНОСТІ
СТАРШОКЛАСНИКІВ .......................................................................... 19
1.1. Проблема громадянського виховання особистості
та підходи до її вирішення в теорії і практиці ........................................ 21
1.2. Громадянськість як соціальна установка особистості ..................... 39
1.3. Педагогічні можливості й особливості громадянської
спрямованості старшокласників у виховному процесі ...........................57
Висновки до першого розділу ................................................................... 83

РОЗДІЛ ІІ.
ЗМІСТ І РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ З
ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ
СПРЯМОВАНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ................................... 86
2.1.Взаємозв’язок ціннісних орієнтацій і самооцінки
громадянських якостей старшокласників ................................................ 87
2.2. Вплив педагогічних факторів на розвиток
громадянської спрямованості старшокласників ................................... 102
2.3. Практична діяльність як основна умова
громадянської спрямованості старшокласників .................................. 123
2.4. Результати експериментальної роботи із формування
громадянської спрямованості старшокласників ................................... 136
Висновки до другого розділу .................................................................. 155
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ...................................................................... 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .................................... 168
ДОДАТКИ ................................................................................................ 189

ВСТУП

Розвиток будь-якого суспільства неможливий без систематичної і цілеспрямованої роботи, спрямованої на виховання громадянина, оскільки відома незаперечна істина: щоб демократія стала реальністю життя, потрібна зацікавленість людей у досягненні суспільно важливих цілей, їхня соціальна відповідальність, сприяння зближенню інтересів особи та держави, подолання або хоча б послаблення суперечностей між ними [35, 14].
Безперечно, проблема єдності та погодженості співжиття людей у реальному суспільстві була завжди. Ця взаємодія і погодженість особливо загострюється на кардинальних етапах розвитку суспільства і за умови швидких змін у політиці, економіці, ідеології. Немає сумніву в тому, що на початку ХХІ століття Україна переживає саме такий період.
Інтерес до проблеми громадянського становлення особистості на сучасному етапі розбудови Української держави зростає дедалі більше як у теоретичній, так і у практичній площині. Саме тому оновлення змісту і форм виховання учнівської молоді в сучасних умовах є результатом переосмислення діючого підходу до розгляду проблеми громадянської спрямованості молодого покоління. Найважливішим у змісті та організації цієї роботи має стати суб’єктивне і розумне залучення учнівської молоді до оволодіння суспільними цінностями, розвитку у молодих людей потреби до самовиявлення, самореалізації, самоствердження.
Відомо, що ці процеси можуть реалізовуватися у контексті суспільних зв’язків і взаємовідносин, які, в свою чергу, є необхідною умовою та причиною формування у молодої людини складної системи потреб, мотивів, цілей життєдіяльності, її бажань, очікувань, прагнень та інших утворень, що загалом забезпечують їй можливість стати особистістю, громадянином з чітко сформованою соціальною позицією. Окрім того, вихід із кризового кута соціалізації особистості, особливості її громадянської спрямованості потрібно шукати в самій молодій людині, умовах розвитку її позиції, громадянської свідомості. Адже людина стає особистістю лише за умови усвідомлення себе спадкоємцем культурно-історичних цінностей і традицій певної етнічної спільноти, певного суспільства.
Масштаб і динаміка соціально-економічних та політичних перетворень в Україні висувають нові вимоги до розвитку духовності громадян, виховання їх на засадах патріотизму, до виявлення особистістю таких рис, як готовність свідомо й активно сприяти соціальному прогресу в країні, проявляти громадянський обов’язок, відповідальність і мужність, готовність працювати на благо Батьківщини, захищати її, зміцнювати її міжнародний авторитет тощо.
Проблеми громадянського виховання, формування громадянської спрямованості особистості є одними із найважливіших у педагогіці, психології, оскільки сьогодні немає жодної виховної проблеми, котра не була б пов’язана із громадянськістю. Її значущість підтверджується статтями 21-25, 34-38, 65-68 Конституції України [115], Національною доктриною розвитку освіти [171], Концепцією громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності [116]. Від успішного розв’язання цих проблем, як зазначається в названих документах, залежить розвиток у старшокласників комплексу особистісних рис і якостей характеру, які є основою специфічного способу мислення, спонукальною силою до повсякденних дій, вчинків та поведінки.
Кардинальні зміни в сучасному суспільстві, реалізація державної молодіжної політики внесли суттєві корективи у життєві орієнтації молоді, вплинули на її поведінку. Як свідчать дані соціологічних досліджень, щороку зростає питома вага молодих людей, які ідентифікують себе з Україною: так, наприклад, у квітні 2003 року 64% респондентів 14-28 років засвідчили свою повагу і пошану до України як держави, тоді як у 1996 році таких було лише 55% [44, 6].
Ґрунтовні дослідження молодіжних проблем, здійснювані науковцями у 80-90-ті роки минулого століття (І.Є.Бекешкіна, О.А.Корнієвський, Г.М.Лактіонова, Н.Г.Ничкало, В.П.Перебенесюк, В.А.Ребкало, Л.В.Сохань та інші), дещо спрощено трактували молодіжні проблеми, переважно як однобічне обов’язкове засвоєння досвіду, ідей, орієнтацій попередніх поколінь і суспільства взагалі. Молодь у цьому випадку виступала як пасивний продукт, а не як творча сила соціального оновлення, здатна не лише на відтворення суспільних відносин, але й на творчість та інновації [160].
Процес розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної, соціально орієнтованої держави передбачає істотну трансформацію світоглядних орієнтацій та самосвідомості її громадян, подолання усталених стереотипів, які склалися у масовій свідомості за роки тоталітарної системи. Він неможливий без розвитку духовності, виховання, в першу чергу, молодих громадян на засадах патріотизму, поваги до історичної спадщини українського народу, загальнолюдських цінностей та соціального оптимізму [44, 5]. Одночасно важливо переосмислити роль молоді у процесі становлення і розвитку державності в Україні, відмовитися від виховних штампів і виявити чинники виховного впливу на духовний світ і громадянську поведінку молоді (О.М.Балакірєва, В.М.Бебік, С.Б.Гавриш, М.Ф.Головатий, Т.Д.Дем’янюк, О.В.Киричук, О.О.Яременко та інші) [20; 44; 67; 98].
Особливості входження учнівської молоді у соціальне життя, яке потребує від неї прояву нових якостей і на новому рівні, зокрема, розвитку її громадянськості, вимагає також і нових підходів до вирішення цих проблем. Відповідно до сучасних концептуальних положень щодо виховання молоді дослідники І.Д.Бех, С.М.Іконникова, О.В.Киричук, І.С.Кон активно розробляють методологію особистісно зорієнтованого виховання учнівської молоді [24; 25; 96; 114]; різні аспекти розвитку молоді в її багатогранній життєдіяльності вивчають і досліджують В.Л.Андрущенко, Т.Д.Дем’янюк, І.Г.Єрмаков та інші [73; 67; 200]; проблеми громадянського виховання особистості досліджують М.Й.Боришевський, П.Р.Ігнатенко, В.Л.Поплужний, К.І.Чорна та інші [36; 37; 86; 197; 242; 243].
Вітчизняна наука, відводячи належне місце громадянському вихованню учнівської молоді в сучасній системі виховання, не може обійти ті наукові позиції, які були сформовані ще на початку ХХ століття, а також за радянських часів, коли поняття громадянин” ототожнювалося із поняттями інтернаціоналіст”, патріот”, тобто як особа, здатна на самопожертву заради інших, готова до аскетичного життя.
Громадянськість як категорія у свідомості українців бере початок ще з часів могутньої держави Київської Русі” [131, 476]. З утратою державності, як зазначає П.Р.Ігнатенко, комплекс громадянськості перестав бути домінуючим у свідомості українців, але все ж зберігся і, до певної міри, позитивно впливав на інші народи [86, 16].
За часів царизму лише окремі мислителі, вчені-педагоги зверталися до проблеми громадянськості. К.Д.Ушинський, відстоюючи думку про громадянську моральність”, наголошував, що у характері простого народу багато могутніх задатків чесної громадянськості”; у свою чергу, відмова від патріотичного виховання приведе до духовного зубожіння і моральної деградації суспільства: немає людини без любові до Батьківщини, і ця любов дає вихованню вірний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з його поганими нахилами” [232, 444].
А.С.Макаренко розглядав процес виховання громадянина як один із найважливіших і найскладніших. Виховати громадянина, на думку педагога, значить виховати патріота, виховати у нього такі якості, які свідчили б про належність цієї молодої людини до великої держави Радянського Союзу” [142, 303].
Поставивши наприкінці 20-х років широко відомий соціальний експеримент, метою якого була реалізація ідеї громадянського виховання в комуні для безпритульних, А.С.Макаренко довів, що виховання в інтересах держави є результативним лише за умови, коли воно поєднується із розвитком творчої індивідуальності особистості, одночасно стимулюючи моральні почуття та правові емоції” [142, 303].
Впродовж 60-70-х років у вітчизняній науці з об’єктивних причин проблема формування громадянської спрямованості особистості розглядалася без будь-якого врахування генезису, менталітету нації, етносу. Здебільшого йшлося про виявлення певних загальних параметрів і рис у розвитку націй і народів, які проявлялися у побуті, поведінці, культурі, звичках тощо. Але вже на початку 90-х років з’являється більш глибокий і повний погляд на проблему громадянськості взагалі та формування громадянської спрямованості особистості зокрема. Більшість спеціалістів-філософів, соціологів, політологів (М.Ф.Головатий, Е.І.Головаха, В.С.Небоженко), а за ними психологи та педагоги трактують громадянськість як соціально-психологічну якість суб’єкта, що характеризується зрілою громадянською самосвідомістю, розвинутим почуттям патріотизму, співзвучністю з долею Батьківщини. Почуття громадянськості поєднується з почуттям гордості за історію своєї країни, її сьогодення, традиції, культуру, символи [86, 66-72].
Історія проблеми громадянського виховання, формування громадянської спрямованості особистості засвідчує, що до питання сутності та структури його зверталося чимало вчених: біологи, філософи, соціологи, психологи, педагоги, історики, політологи тощо.
Основоположник психоаналізу З.Фрейд [236] тлумачив громадянську форму поведінки як прояв біологічно несвідомого, хоча й дещо скоригованого соціальними чинниками. Інший представник психоаналізу К.Юнг [253] вважав, що окрім індивідуального підсвідомого, є також колективне підсвідоме, у якому акумулюється досвід попередніх поколінь.
З позицій класичного біхевіоризму (основоположник Б.- Е.Торндайк, програма і термін запропоновані Дж. Уотсоном) громадянські дії та вчинки здійснюються особистістю механічно, як реакція на стимули, спеціально дібрані державою та суспільством. Коли дії та вчинки особистості є адекватними діям держави, то вони підтримуються останньою як вірнопідданські, у противному випадку характеризуються як антигромадські”, за які особистість карається.
У концепції самоактуалізації А.Маслоу [154] громадянськість трактується як потреба реалізувати особистий потенціал у соціальній, державній творчості. У піраміді потреб, запропонованій А.Маслоу, саме потреба у самоактуалізації знаходиться на її вершині, досягти якої можна лише тоді, коли, на думку психолога, задовольняються потреби нижчих рівнів”: фізіологічні, безпеки життя тощо.
Щодо походження терміну громадянськість” існує дві протилежні точки зору: соціологічна та конструктивістська.
Сутність соціологічної точки зору полягає у тому, що громадянськість трактується як потреба, притаманна кожній особистості. З метою виживання людина прагне належати до певного державного організму. Якщо ж така потреба не проявляється, то це є аномалією, продиктованою ненормальністю певних зовнішніх умов, за яких даний конкретний індивід зростав або розвивався. Наведена точка зору об’єднала і тих, хто вважав, що диференціація людства за державницькою ознакою має соціальне коріння (Ж.-Ж.Руссо), і тих, хто вбачав причини цього у біологічних чинниках (Ч.Дарвін, К.Лоренц, Л.М.Гумільов) [86, 22],
Згідно з іншою точкою зору, конструктивістською громадянськість конструюється і реконструюється завдяки стосункам, які виникають та існують у структурованому суспільстві і семантично фіксуються у свідомості індивіда (авторитетність, лідерство, підлеглість тощо). Саме завдяки розумінню значущості таких стосунків для індивідуального життя, зокрема, самозахисту, і виникає у особистості потреба в державному механізмі. Ця ідея належить англійському філософу і психологу Т.Гоббсу, який вважав, що люди за власною волею створили велику штучну людину”, смертного бога”, давши йому ім’я держава, якій ми під владарюванням безсмертного бога зобов’язані своїм миром і своїм захистом” [86, 22].
Ми цілком погоджуємося із В.Л.Поплужним, який зазначає, що у суспільно-історичному плані громадянськість є продуктом і наслідком соціально-економічних і духовних процесів” [86, 23]. Як стверджує дослідник, вперше з’явившись в історії, вона віками існує у різноманітних проявах, постійно змінюючись і розвиваючись. За допомогою певних психологічних механізмів громадянськість не лише зберігається, але й відтворюється. Плин державного життя позначається на всіх проявах особистості сприйманні, мисленні, пам’яті, емоціях тощо. Так створюється громадянськість [86, 23].
У практичному плані громадянськість надзвичайно ефективний засіб, що спонукає й активізує державницьку діяльність населення. Дослідники П.Р.Ігнатенко та В.Л.Поплужний називають її всесвітньо-історичною, оскільки державні утворення всіх народів у всі часи були зацікавлені в формуванні в своїх громадян цієї важливої психологічної риси” [86, c.23].
Базуючись на альтернативних наукових концепціях виховання дітей та молоді, можна вести мову про виховання громадянина як про процес, який сприяє формуванню та розвитку комплексу таких якостей і рис характеру, як от: патріотична свідомість, відповідальність і мужність, суспільна ініціативність й активність, готовність працювати на благо Батьківщини, захищати її, зміцнювати її міжнародний авторитет; повага до Конституції, законів України, прийнятих у них правових норм, сформована потреба у їх дотриманні; повага до батьків, родини, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення себе як його спадкоємця і наступника; гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій і звичаїв національних спільнот, що проживають в Україні, висока культура міжнаціонального спілкування.
При такому розумінні суті громадянського виховання по іншому визначається соціальне замовлення навчальним закладам: створити умови для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу [171, 4], тобто виховати свідомого громадянина, патріота з високим рівнем культури, умінням жити в громадянському суспільстві, особистість, яка характеризується фізичною та духовною досконалістю.
У нашому дослідженні основна увага надавалася проблемі формування громадянської спрямованості старшокласників, оскільки саме цей вік учнів дозволяє ефективно зафіксувати кінцевий результат послідовних дій педагогів, спрямованих на формування свідомих громадян Української держави.
Саме вік ранньої юності є періодом громадянського становлення людини, її соціального самовизначення, активного включення у громадянське життя, періодом активного формування духовних якостей особистості. Як зазначає І.Д.Бех, рання юність період громадянського становлення людини, її соціального самовизначення, активного включення в громадянське життя, формування духовних якостей особистості” [26, 75]. Саме в цей період у старшокласників відбувається ... зростання самосвідомості, своїх якостей і можливостей, ... усвідомлення себе як особистості. З цим пов’язаний великий інтерес до моральних проблем щастя і обов’язку, особистих і громадських стосунків між людьми, любові і дружби. У цьому плані можна говорити про вироблення моральної свідомості в старшому шкільному віці” [26, 75-76]. Останнє дозволяє зробити висновок, що особистісно зорієнтоване виховання повинно спрямовуватися на громадянське виховання старшокласників, на формування духовно збагаченої особистості, здатної зробити свідомий життєвий вибір.
На думку І.Д.Беха, саме для старшокласників характерним є усвідомлення своєї дорослості і ролі, яку вони покликані зіграти в суспільному житті. Це таїть у собі великі можливості для самовиховання і самоосвіти [26, с.81]. Отже, ми можемо також зробити висновок, що особистісно зорієнтоване виховання покликане створити умови для прояву ініціативи, творчості, корисних починань як у шкільному житті, так і поза ним.
Проблемі виховання особистості присвячено чималу кількість психолого-педагогічних досліджень. Зокрема, методологічні проблеми виховання і становлення особистості розробляли Н.П.Анікеєва, Л.І.Анциферова, Р.Бернс, І.Д.Бех, А.М.Бойко, О.В.Киричук, Б.Т.Лихачов, В.Л.Поплужний та інші [7; 9; 23; 25; 26; 33; 100; 138; 139; 197]; досліджуються різні аспекти виховання особистості: морального виховання В.О.Гаврилов, А.В.Донцов, В.І.Євдокимов, В.М.Оржеховська та інші [175; 176; 187; 185; 178]; розвитку духовних потреб В.С.Болгаріна, Е.О.Помиткін, В.О.Сухомлинський [34; 196; 222]; естетичного виховання І.А.Зязюн, П.Ф.Іваницька, Л.Т.Левчук, Ю.М.Орлов, В.О.Сухомлинський, А.Б.Щербо, О.П.Щолокова та інші [79; 80; 132; 181; 182; 223; 174]; громадянського виховання В.О.Білоусова, І.Г.Єрмаков, П.Р.Ігнатенко, І.В.Мартинюк, О.В.Сухомлинська, В.О.Сухомлинський, К.І.Чорна та інші [29; 200; 86; 150; 218; 219; 223]; національного виховання Г.Г.Ващенко, П.Р.Ігнатенко, І.В.Мартинюк, Г.П.Пустовіт, Ю.Д.Руденко, М.Г.Стельмахович, Р.П.Скульський, Є.І.Сявавко та інші [41; 42; 85; 86; 150; 202; 183; 216; 241; 227].
Водночас, є низка питань, що вивчені недостатньо. Насамперед, це питання формування особистості громадянина, зокрема, структура, зміст, система світоглядного формування старшокласника як громадянської особистості, яка несе в собі певні риси і виконує певні функції.
Без сумніву, центральне місце у вирішенні проблеми формування громадянської спрямованості особистості відводиться загальноосвітнім навчальним закладам. Але школа неспроможна справитися із цим завданням без консолідації зусиль усіх виховних інститутів, хоча на сьогодні вона залишається головною інституцією, яка ставить перед собою завдання виховувати особистість, яка поважає і дотримується норм і правил співжиття, прийнятих у даному суспільстві, традицій своїх співвітчизників, тобто певний тип соціально зумовленої поведінки.
Зростання значення функції виховання учнівської молоді, яка покладена на загальноосвітні навчальні заклади, сприяло тому, що вони стали об’єктом спеціальних наукових досліджень вченими А.М.Бойко, О.І.Вишневським, Т.Д.Дем’янюк, Є.І.Коваленко, Г.Ф.Пономарьовою, І.Г.Тараненко, А.В.Троцко, М.М.Фіцулою, Н.А.Хаіруддиновим та іншими [33; 45; 67; 180; 174; 176]. Проаналізувавши роботи цих вчених, можна зробити висновок, що на сьогодні проблема громадянського виховання молоді у її широкому аспекті вивчена недостатньо, особливо ті аспекти, які стосуються власне формування особистості у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.
Поряд із цим, результат аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження вказує на те, що в сучасний період недостатньо вивчені умови формування громадянської спрямованості особистості старшокласників; результати застосування особистісно зорієнтованих технологій у вихованні старшокласників; не розроблені критерії, показники і рівні сформованості громадянської спрямованості особистості.
Доводиться констатувати, що в сучасній загальноосвітній школі процес реалізації важливого державного завдання виховання свідомих громадян Української держави поки що здійснюється формально. Його характерними рисами є звичайна заміна одних форм іншими, за умови лише часткового оновлення змісту освіти та виховання. Аналіз педагогічної практики дозволяє зробити висновок, що навчально-виховному процесу у загальноосвітніх навчальних закладах залишаються притаманними методи примусу, адміністрування; відсутність рис і якостей громадянина у самого вчителя; байдужість вихователя та непослідовність у досягненні поставленої мети не сприяють формуванню громадянської спрямованості вихованців.
Саме тому об’єктивно в освітньому просторі України виникло соціальне замовлення сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, особистість з притаманними їй якостями і рисами, спрямованими на саморозвиток, самовдосконалення, здатну навчатися і працювати в умовах становлення демократичного громадянського суспільства.
Пошук шляхів практичного вирішення цієї проблеми як соціального замовлення та недостатня розробленість її теоретичних аспектів зумовили вибір теми дослідження Формування громадянської спрямованості старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів”.
Тема наукової роботи є частиною проблемної теми лабораторії морально-етичного виховання Інституту проблем виховання АПН України Патріотичне та морально-естетичне виховання підростаючого покоління”, державний реєстраційний номер 0102U000390.
Об’єктом дослідження є процес формування громадянської спрямованості старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів.
Предметом дослідження визначено механізми формування громадянської спрямованості учнів старших класів у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.
Мета дослідження полягає у науковому обґрунтуванні теоретичних підходів та експериментальній апробації психолого-педагогічних умов впливу на громадянську спрямованість старшокласників у виховному процесі, які у сукупності забезпечують процес формування у них громадянської спрямованості.
Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що рівень громадянської спрямованості старшокласників можна підвищити, якщо:
розроблені й активно функціонують система позаурочної виховної діяльності та методики, які забезпечують ефективність громадянського виховання школярів;
в організації виховного процесу створюватимуться реальні умови, що впливають на підвищення ефективності виховного процесу з формування громадянської спрямованості старшокласників;
будуть розроблені та впроваджені особистісно зорієнтовані технології формування громадянської спрямованості старшокласників.
Для досягнення мети дослідження і перевірки висунутої гіпотези визначено такі завдання дослідження:
1. З’ясувати стан розробленості проблеми у педагогічній теорії та освітній практиці.
2. Уточнити поняття громадянське виховання”, громадянська спрямованість”, з’ясувати їх змістову сутність.
3. Уточнити загальні особливості формування громадянської спрямованості старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.
4. Визначити, науково обґрунтувати та експериментально перевірити психолого-педагогічні умови, що впливають на підвищення ефективності виховного процесу з формування громадянської спрямованості старшокласників.
Загальна методологія дослідження ґрунтується на філософських та психологічних ідеях і концепціях, зокрема, на діалектичній єдності явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності; на принципі вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; на засадах детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості; на головних положеннях системного підходу як методологічного засобу пізнання педагогічних фактів, явищ, процесів; концептуальних вимогах Національної доктрини розвитку освіти.
Теоретичною основою дослідження стали: філософські та психологічні положення про особистість як суб’єкт життєдіяльності (Н.І.Анциферова, І.Д.Бех, З.І.Білоусова, С.Г.Якобсон); принципи діалектичної єдності індивідуального і соціального (В.А.Глухов, Л.І.Міщик, Ю.М.Орлов, Л.А.Філоненко); теоретичні засади виховання (Б.П.Бітінас, Л.І.Бонсович, А.М.Бойко, Я.Б.Гнутель, О.А.Дубасенюк, В.Н.Зінченко, О.Л.Кононко, А.С.Макаренко, Т.І.Сущенко, Л.В.Соханова, Н.Є.Щуркова); авторські концепції громадянського виховання молоді (О.І.Вишневський, Т.Д.Дем’янюк, О.В.Киричук).
Проводячи дослідження, ми спиралися на основні положення Конституції України, Закони України Про освіту”, Про загальну середню освіту”, а також Національну доктрину розвитку освіти, проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (2000 рік).
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використовувалися наступні загальнонаукові методи: теоретичного пошуку (аналіз, порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних, теоретичне моделювання); емпіричного характеру (анкетування, бесіда, інтерв’ювання); діагностичні (тести, рейтинг); обсерваційні (спостереження, самоспостереження); прогностичні (метод експертних оцінок, моделювання); експериментальні (інформаційно-пошуковий, констатуючий, формуючий); праксиметричні (аналіз передового і масового педагогічного досвіду, аналіз результатів діяльності).
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася у загальноосвітніх навчальних закладах №№ 1, 6, 19 міста Черкас, № 9 міста Запоріжжя, гімназії № 2 міста Хмельницького.
Всього дослідженням було охоплено 898 учнів та 120 учителів, у формуючому експерименті брали участь 487 учнів та 56 учителів.
Дослідження проводилося у чотири етапи протягом 1998-2003 рр.
На першому етапі (1998-1999 рр.) теоретико-діагностичному вивчався стан проблеми у філософських, психологічних та педагогічних дослідженнях. Розроблено програму і методики дослідження, висунуто його загальну гіпотезу, сформульовано об’єкт, предмет і мету. Виявлено вихідний рівень сформованості громадянської спрямованості старшокласників, включених у процес виховної діяльності; проаналізовано умови формування громадянської спрямованості особистості у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.
На другому етапі (1999-2000 рр.) аналітико-пошуковому конкретизовано методику експериментальної роботи, внесено корективи у формування гіпотези, здійснено основну експериментальну частину дослідження.
На третьому етапі ( 2000-2002 рр.) формуючому розроблено та експериментально перевірено модель організації виховного процесу у загальноосвітньому навчальному закладі. Одночасно здійснювалась корекція педагогічних умов, які забезпечують ефективність виховного процесу та його вплив на громадянське становлення старшокласників, удосконалювалися показники та рівні сформованості громадянської позиції особистості.
На четвертому етапі (2002-2003 рр.) узагальнюючому здійснювалась обробка експериментальних даних, формувалися висновки; систематизовано дослідницькі матеріали, завершено дисертаційне дослідження загалом.
Наукова новизна дослідження:
удосконалені та систематизовані уявлення щодо змісту сутності понять громадянське виховання”, громадянська спрямованість”;
вивчені особливості формування громадянської спрямованості старшокласників;
теоретично обґрунтовані педагогічні умови, що впливають на підвищення ефективності виховного процесу з формування громадянської спрямованості старшокласників;
вперше розроблено та визначено структуру, критерії, показники і рівні сформованості громадянської спрямованості особистості старшокласників.
Теоретичне значення дослідження полягає в:
здійсненні теоретичного аналізу процесу формування громадянської спрямованості особистості старшокласників;
теоретичному обґрунтуванні педагогічних умов, що впливають на підвищення ефективності виховного процесу з формування громадянської спрямованості старшокласників;
розробці та визначенні структури, критеріїв, показників і рівнів сформованості громадянської спрямованості особистості старшокласників.
Практичне значення дослідження визначається тим, що узагальнено практичний досвід загальноосвітніх навчальних закладів з формування громадянської спрямованості старшокласників; визначено педагогічні умови, що впливають на підвищення ефективності виховного процесу з формування громадянської спрямованості старшокласників, у процесі дослідження представлено та впроваджено систему виховних методів і методик, що сприяють активізації формування громадянської спрямованості старшокласників, які можуть бути застосовані у практичній роботі будь-якого навчального закладу.
Особистий внесок здобувача полягає в узагальненні теоретичних положень, що характеризують особливості організації виховного процесу з формування громадянської спрямованості старшокласників та визначенні критеріїв, показників і рівнів її сформованості; розробці та впровадженні системи виховних методів і методик, що сприяють активізації формування громадянської спрямованості старшокласників.
Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним і методичним обґрунтуванням його вихідних поз

Список літератури:
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Сучасний стан розвитку освіти в Україні характеризується становленням нової громадянської парадигми освіти створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом усього життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну. демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.
Це дозволяє зробити висновок, що актуальність проблеми громадянського виховання дітей та учнівської молоді, пошук педагогічних умов та засобів формування їх громадянської спрямованості у реальному шкільному житті сьогодні є незаперечною.
За результатами дослідно-експериментальної роботи нами здійснено аналіз сутності і змісту громадянської спрямованості особистості, визначено її теоретичні та історичні аспекти, узагальнено досвід формування особистісно зорієнтованого середовища у загальноосвітніх навчальних закладах України.
Ми розглядаємо громадянську спрямованість особистості як складне особистісне утворення, схильність індивіда до активної діяльності на основі домінуючих спільних, громадянських інтересів та вищих соціальних потреб щодо самовираження.
Виразником громадянської спрямованості особистості є її усвідомлене позитивне і об’єктивне ставлення до суспільства, діяльності людей, до самої себе. Ядром цих ставлень, які утворюють громадянську позицію, є моральні відносини, оскільки сама людина постає як найвища цінність.
Формування громадянської спрямованості старшокласників досить довготривалий і багатосторонній процес, який є невід’ємною частиною особистісного самовизначення і самореалізації учня як громадянина суспільства. Для організації дослідно-експериментальної роботи за темою дослідження суттєве значення має теоретичне положення про те, що формування громадянської спрямованості особистості можливе лише за умови усвідомлення, переживання і перетворення індивідом моральних, суспільних і громадянських якостей у внутрішні вимоги до себе, оскільки саме внутрішнім світом людини опосередковується вплив зовнішніх умов.
Ефективність виховної діяльності визначається її соціальною значущістю, що сприяє засвоєнню учнями норм людських взаємовідносин, виробленню почуття особистої відповідальності за спільну справу, потреби щодо саморозвитку як корисного для соціуму індивіда, а також надає чималі можливості для розвитку громадянської активності старшокласників.
Нами виявлено три психолого-педагогічні передумови, які визначають можливість формування громадянської спрямованості особистості: 1) наявність у старшокласників знань про сучасне довкілля, суспільство, людину, її стиль і норми поведінки; 2) засвоєння старшокласниками форм суспільних відносин; 3) накопичення старшокласниками позитивного досвіду взаємодії, спілкування з людьми різного віку, статусу, а також зі своїми однолітками.
У структурі громадянської спрямованості нами виокремлено три компоненти: пізнавальний, мотиваційний та вчинковий. При характеристиці даного особистісного утворення вони розглядаються як єдине ціле, що дозволяє всебічно оцінювати результати дослідної роботи за темою дослідження. Взаємозв’язок, що функціонує між цими компонентами, сприяє тому, що наповнення одного з них збагачуватиме інші.
У відповідності до розроблених нами критеріїв та показників сформованості громадянської спрямованості старшокласників та на основі аналізу передового і масового педагогічного досвіду було виокремлено основні педагогічні ідеї, що в сукупності є достатніми для успішного формування громадянської спрямованості старшокласників, а саме:
1. Надання учасникам виховного процесу можливостей для прояву у процесі діяльності активності, свідомості, самостійності, відповідальності; задоволення потреб учнівської молоді щодо реалізації свого особистісного потенціалу заради інших.
2. Створення у середовищі учасників виховного процесу атмосфери комфортності, товариськості, взаємодопомоги.
3. Розгортання діяльності в мікрогрупах паралельно з роботою в усьому класному колективі.
4. Спільного визначення класним керівником та учнями мети, принципів організації та змісту виховної діяльності.
5. Постійний аналіз і облік зворотного зв’язку, що дозволяє своєчасно реагувати на негативні тенденції, зміцнювати і розвивати позитивні результати у процесі формування громадянської спрямованості особистості старшокласників.
6. Здійснення одночасного впливу на інтелектуальну, емоційно-вольову і дієво-практичну сторони особистості: усвідомлення сенсу практичної діяльності людини, норм відносин між людьми, оволодіння загальнолюдськими цінностями сприяють засвоєнню законів, правил і норм громадянського співіснування.
7. Розробка методики вивчення виховного впливу на громадянське становлення учнів; здійснення диференційованого підходу до процесу формування громадянської спрямованості особистості старшокласників. Цьому сприяє вивчення рівнів сформованості їх громадянської спрямованості, умовний поділ учасників виховного процесу на мікрогрупи за рівнем сформованості цього особистісного утворення, вивчення причин низького рівня сформованості громадянської спрямованості, розробка програми роботи на різні терміни, фіксація даних, отриманих у результаті участі старшокласників у виховному процесі.
У ході проведення дослідно-експериментальної роботи нами підтверджено, що рівень громадянської спрямованості учнів старших класів підвищується у ході розробки й активного функціонування системи виховання та методик, які забезпечують ефективне громадянське виховання учнів; створення реальних умов для організації виховного процесу, який сприятиме поглибленню громадянської спрямованості учнівської молоді. З іншого боку, вивчення системи громадянських ціннісних орієнтацій учня є важливим резервом інтенсифікації процесу громадянського виховання.
У дослідженні нами запропоновано і використано методику виміру параметрів громадянських ціннісних орієнтацій, які можуть достатньою мірою характеризувати рівень розвитку системи громадянських ціннісних орієнтацій особистості, їх величини можуть вимірятися, а показники цих величин обраховуватися. Запропонована методика діагностування дозволяє одночасно одержати математично підтверджені дані про рівень сформованості основних параметрів системи громадянських ціннісних орієнтацій, які характеризують її змістовий бік діапазон громадянських ціннісних орієнтацій у структурі особистості. Всього в учнів експериментальних класів зафіксовано 16 ціннісних орієнтацій особистісних громадянських якостей. Найбільш високі рангові місця посідають такі якості як гуманність, взаємоповага, віра; більш низькі збереження національних цінностей, справедливість; найнижчі готовність до захисту Батьківщини, нігілізм тощо.
Детальне вивчення стану сформованості громадянських ціннісних орієнтацій старшокласників переконливо довело необхідність внесення коректив у процес формування їх громадянської спрямованості. Як підтвердили результати досліджень, підвищення ефективності виховного процесу залежить від низки факторів методологічного, психолого-педагогічного й методичного характеру, а саме:
1) здійснення системного підходу до проектування виховного процесу, в основу якого закладено вимоги, що враховують мету даної системи і її динамічні особливості;
2) розробка спеціальних форм виховної роботи та побудова системи, спроможної забезпечити поступове зростання потреби учнів старших класів до прояву власної громадянської активності;
3) пріоритетність, поряд зі змістом виховної роботи, видів діяльності та форм прояву старшокласниками громадянської активності;
4) наповнення виховної роботи позитивними емоційними переживаннями;
5) інтеграція педагогічних факторів, які посилюють громадянську спрямованість кожного учня;
6) прояв учителем особистісних рис громадянина, що особливо виразно проявляється у виховній діяльності, де учні нерідко прагнуть наслідувати учителя;
7) оцінювання якості діяльності учнів, їх знань і умінь з тієї чи іншої проблеми;
8) створення необхідних організаційних умов, серед яких особливого значення набуває технологічне забезпечення (наявність методик, спеціальних програм, розробок критеріїв оцінки і самооцінки, списку рекомендованої літератури тощо).
Визначивши психолого-педагогічні умови забезпечення підвищення ефективності виховного процесу з формування громадянської спрямованості старшокласників, ми вважали за доцільне внести відповідні зміни й доповнення до структури цієї роботи.
Сутність цих змін полягає у розробці концепції виховання, яка включає основні напрямки виховної роботи у загальноосвітньому навчальному закладі, серед яких громадянське виховання є, по суті, домінуючим.
Узагальнення і систематизація результатів практичної роботи дозволили в доступній формі продемонструвати реальність здійснення процесу формування громадянської спрямованості старшокласників у загальноосвітній школі, поєднати раціональний характер громадянської спрямованості з глибоким емоційним сприйняттям подій на основі документальних матеріалів та за допомогою художньо-образних засобів. Включення старшокласників у пошуково-творчу діяльність сприяло розвитку у них винахідливості, художнього і раціонального мислення, формуванню власної громадянської позиції. Одночасно у ході практичної діяльності старшокласники вчилися доводити кожну справу до кінця, контролювати власну роботу, проявляти терпіння і взаємовимогливість, об’єктивно оцінювати ситуацію в школі, місті, державі. Тим самим ліквідовувалась розбіжність між наявними знаннями і позицією особистості.
При підведенні підсумків дослідної роботи проведено опитування членів експериментальних класних колективів на предмет розуміння ними власного громадянського стану. Більшість із них до і після завершення дослідно-експериментальної роботи дають, в основному, ствердну відповідь на питання: Чи усвідомлюєте Ви себе громадянином своєї держави?” (до експерименту 21,7% дали заперечну відповідь, а 27,3% не були впевненими у цьому; після експерименту ці дані мали відповідно 9,3% і 4,8%).
Одержані при опитуванні дані показали, що переважна більшість учасників експерименту (78,4%) серед факторів, які впливають на розвиток їх громадянської спрямованості (навчання, наявні традиції і звичаї, спеціальні знання тощо), надали перевагу практичній діяльності в реальних умовах загальноосвітнього навчального закладу.
Після завершення дослідно-експериментальної роботи найбільш чисельною виявилася група старшокласників, у якої проявилася громадянська спрямованість їх особистісної позиції (56,4%). У них наявні стійкі орієнтації на усвідомлену громадянську діяльність, де громадянські інтереси переплітаються з особистісними. Вищою значущою цінністю учні цієї групи вважають роботу вчителя на совість, повагу до особистості, суспільства, держави, її духовних і культурних цінностей.
На думку учасників експерименту, для досягнення ефективності у формуванні громадянської спрямованості необхідні: достатність спеціальних знань (65,3%); сформовані уміння, які дозволяють з успіхом розробляти оригінальні і змістовні проекти виховних заходів (78,6%); володіння навичками організації значущої життєдіяльності старшокласників (89,6%); детальна підготовка до діяльності в реальних умовах (87,0%); бажання (74,3%); інтерес до діяльності та її результатів (68,4%).
Таким чином, за результатами дослідно-експериментальної роботи теоретично обґрунтовано і експериментально апробовано педагогічні умови, зміст, форми і методи формування громадянської спрямованості особистості у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів, теоретичним засадами яких є наступні:
1. Проаналізовано сутність понять громадянське виховання”, громадянська спрямованість” у філософії, політології, психології, педагогіці. З метою переосмислення їх у сучасній педагогічній науці наголошено, що громадянськість є однією із найвищих цінностей, якій надається пріоритет у демократичному суспільстві; розкрито процес формування громадянської спрямованості старшокласників у виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.
2. Обґрунтовано сутність і розроблено систему організації виховної діяльності з формування громадянської спрямованості старшокласників у загальноосвітніх навчальних закладах. До найбільш ефективних віднесено такі педагогічні умови: максимальне розширення межі участі учнів старших класів у проектуванні, організації проведення і підбитті підсумків виховної діяльності; надання більшої самостійності старшокласникам, відсутність постійної опіки та регламентації з боку дорослих; включення особистості у суспільні відносини, здійснення нею взаємодії з різними об’єктами навколишнього середовища; обов’язкове оцінювання якості діяльності старшокласників, їх знань і умінь з тієї чи іншої значущої проблеми.
3. Розкрито процес формування громадянської спрямованості старшокласників через комплекс форм і методів виховного процесу, у конкретних видах діяльності, у конкретних справах.
4. З’ясовано, що становлення старшокласника як громадянсько спрямованої особистості проходить шлях від розвитку ставлення до найбільш близьких, безпосередньо пов’язаних з індивідом явищ і процесів, що мають особистісне значення, до формування ставлення щодо явищ і процесів, які певної особистості не стосуються.
5. Уперше в педагогіці науково обґрунтовано умови ефективного формування громадянської спрямованості старшокласників як цілісного виховного процесу і невід’ємного компоненту особистісного самовизначення; з’ясовано структуру, критерії, показники і рівні сформованості громадянської спрямованості особистості.

Таким чином, у ході дисертаційного дослідження обґрунтовано необхідність формування громадянської спрямованості старшокласників; визначено умови, що впливають на підвищення ефективності виховного процесу з формування громадянської спрямованості старшокласників; експериментально підтверджено педагогічну ефективність застосування цих умов у практиці загальноосвітніх навчальних закладів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев В.Л. Воспитание общественной активности учащихся (из опыта работы). Улан-Удэ, 1971. 31 с.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія, Теорія. К., Либідь, 1998. 558 с.
3. Алфимов В.Н., Артемов Н.Е. и др. Творческая личность старшеклассника: модель и развитие. Киев-Донецк, 1993. 64 с.
4. Амонашвили Ш.А. Единство цели: Пособие для учителей / Предисл. А.В.Петровского. М.: Просвещение, 1983. 208 с.
5. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. Минск: Университет, 1990. 500 с.
6. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. К., 1991. 111с.
7. Аникеева Н.П. Развитие потребности в общении одна из важнейших задач формирования личности / Формирование потребности личности в общении. Межвузовский сборник науч. тр. Новосибирск, 1981. С.18-28.
8. Анциферова Л.И. Системный подход к изучению формирования личности // Проблемы психологии личности. М.: Наука, 1982. С.140-147.
9. Анциферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысление, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психологический журнал. 1994. Т.15. № 1. С. 3-18.
10. Аристотель. Соч.: В 4 т. М., 1976. Т. 4. 547 с.
11. Артюх О.Р. Структура ціннісних орієнтацій молодого покоління України: стан, проблеми, шляхи розв’язання // Зб. наук. публікацій УкрНДІ проблем молоді. Вип. 6. К.: Столиця, 1997. С.107-110.
12. Артюхова И.С. Ценности и воспитание // Педагогика. 1999. №4. С.117-121.
13. Ахаян Т.К. Мировоззрение и гражданская активность школьников // Педагогика школы. М.: Просвещение, 1975. С. 74-92.
14. Бабанский Ю.К. Оптимизация педагогического процесса: В вопросах и ответах. К.: Радянська школа, 1982. 265 с.
15. Бабанский Ю.К., Победоносцев Г.А. Комплексный подход к воспитанию учащихся. К.: Радянська школа, 1985. 265 с.
16. Базилевич В.Д., Поночовний М.І. Формування національної свідомості та високих лицарських якостей громадянина незалежної України. К., 1998. 45 с.
17. Базилевская Л.С. Формирование социально-перцептивных умений у студентов педагогических вузов. Минск, 1984. 230 с.
18. Барабанова В.В., Зеленова М.Е. Представления старшеклассников о будущем как аспект их социализации // Психологическая наука и образование. 1998. № 1. С.52 - 58.
19. Батищев Г.С. Философское наследие С.Л.Рубинштейна // С.Л.Рубинштейн. Очерки. Воспоминания. М.: Наука, 1989. 274 с.
20. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. К., А.Д.Л., 1996. 112 с.
21. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер. с англ.: Общ. ред. и вступ. статья В.Я.Пилиповского. М.: Прогресс, 1986. 424 с.
22. Бех И.Д. Психологические основы нравственного развития личности: Дис... д-ра психолог. наук: 19.00.07 / НИИ психологии Украины. К., 1992. 320 с.
23. Бех І.Д. Наукові засади створення особистісно орієнтованих технологій// Початкова школа. 1997. №9. С. 4-8.
24. Бех И.Д. Нравственность личности: стратегия становления. Ровно, 1991. 178 с.
25. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання нова освітня філософія // Педагогіка толерантності. 2001. № 1. С. 16-19.
26. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Наук.-метод. посібник/ Ін-т змісту і методів навчання. К., 1998. 204 с.
27. Бех І.Д. Психолого-педагогічні умови виховання у молоді громадянськості. // У зб. Громадянське виховання молоді в умовах трансформації суспільства”: Збірник наукових статей. Черкаси, 1998. с. 3-6.
28. Битинас Б. Процесс воспитания: Приобщение к ценностям. Вильнюс, 1995. 128 с.
29. Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої середньої школи: Монографія. К.: ІЗМН, 1997. 192 с.
30. Божик Л.М. Підліток на шляху до себе // Педагогічний пошук. Науково-методичний вісник. 1998. № 1. С. 33-34.
31. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М.: Просвещение, 1968. 464 с.
32. Божович Л.И., Славина Л.С. Психологическое развитие школьника и его воспитание. М.: Знание, 1979. 96 с.
33.Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації (підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями): Навчально-методичний посібник. К.: ІЗМН, 1996. 232 с.
34. Болгаріна В.С., Терещенко Ю.І. Ідеал: цінність і духовний вектор // Ціннсті освіти і виховання / За заг. ред. О.В.Сухомлинської. К., 1997. с.16-19.
35. Боришевський М.Й. Актуальні проблеми виховання в контексті гуманізації педагогічного процесу / Культурологічні та психолого-педагогічні аспекти гуманізації освіти: науково-методичний збірник / За ред. Г.О.Балла. К.: Наукова думка. 1998. С. 14-22.
36. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні громадянина // Психологія і педагогіка. 1997. № 1. С.144-150.
37.Боришевський М.Й. Духовність як основа громадянської свідомості та самосвідомості особистості // Психологія-школі: Збірник матеріалів Другого міжрегіонального науково-практичного семінару (Рівне, 16-18 січня 1997 р.) Редактори: Г.О.Балл, В.М.Юрченко. Київ. 1997. С.70-76.
38. Боришевський М.Й. Моральні переконання та їх формування у дітей. К.: Т-во Знання” УРСР, 1979. 48 с.
39. Боришевський М.Й. Сім’я ростить громадянина. К.: Політвидав України, 1982. 103 с.
40. Бромлей Ю.В.Этнос и этнография. М.: Просвещение, 1973. 149с.
41. Ващенко Г.Г. Виховання волі і характеру. Боффало-Мюнхен, 1957, 238 с.
42. Ващенко Г.Г.Виховний ідеал / Підручник для педагогів, виховників молоді і батьків. Т.1 (третє видання). Полтава, 1994. 191 с.
43. Виноградова Н.Д. Привычка - основа нравственного воспитания // Педагогика. 1997. №5. С. 91-96.
44. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України: аналітично-інформаційні матеріали. К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. 191 с.
45. Вишневський О.І. Сучасне українське виховання: Пед. нариси. Львів, 1996. 238 с.
46. Вишневський О.І., Кобрій О.М., Чепіль М.М. Теоретичні основи педагогіки: курс лекцій / За ред. О.Вишневського. Дрогобич: Відродження, 2001. 268 с.
47. Воспитание детей в школе: Новые подходы и новые технологии / Под ред. Н.Е.Щурковой. М.: Новая школа, 1998. 208 с.
48. Воспитание сознательной дисциплины и культуры поведения школьников / Под ред. И.С. Марьенко. М.: Просвещение, 1982. 311 с.
49. Волкова Н.А. Динамика ценностных ориентаций в структуре личностных характеристик у школьников. Л., 1983. 320 с.
50. Выготский Л.С. Детская психология / Собр. соч. М.: Педагогика, 1982. 432 с.
51. Гегель Г.В.Ф. Сочинения: В 9 т. М., 1967. Т.7. 450 с.
52. Геращенко В.Д. Система педагогічної діяльності по формуванню творчої особистості учня // Педагогічна Сумщина. 1996. № 3. С.10-12.
53. Гнутель Я. Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія й методика. Тернопіль, 1998. 262 с.
54. Головатий М.Ф. Молодь і національна ідея. Проблема формування громадянської позиції нової генерації України // Політична культура і політичні партії в Україні. К., 1997. Т.6. с.
55. Головатий М.Ф., Бебік В.М. Формування у молоді громадянської позиції в умовах становлення української державності (методологічний аспект). У кн.: Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Збірник наук. публікацій Укр. НДІ проблем молоді. Випуск третій. К., 1994. С. 5-17.
56. Головаха Е.И., Бекешкина И.Е., Небоженко В.С. Демократизация общества и развитие личности: От тоталитаризма к демократии. К.: Наукова думка, 1992.
57. Гольбах П.А. Избранные произведения: В 2 т. М., 1963. Т.2. 262с.
58. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К.: Либідь, 1997. 376 с.
59. Горшкова Е.Г. Гуманизация педагогической деятельности классного руководителя со старшеклассниками. Дис... кан. пед. наук: 13.00.01. / Луганский гос. пед. ин-т. Луганск, 1998. 197 с.
60. Гребенкина Л.К., Жокина Н.В. Основы социальной педагогики // Классный руководитель. 1998. № 6. С. 2-26.
61. Грицишин М. Моральний ідеал очима старшокласників // Шлях освіти. 1997. №1. С.31-33.
62. Грушевський М. Звідки пішло українство і до чого воно йде. К., 1917. 141 с.
63. Грушевський М. Початки громадянства. Генетична соціологія. Прага, 1921. 128 с.
64. Грушевський М., Чубинський М. Українське питання. К., 1992. 312 с.
65. Давыдов Г.П. и др. Правовое воспитание в системе работы школы. М.: Просвещение, 1976. 211 с.
66. Декларація про державний суверенітет України. У кн.: Права людини: міжнародні договори України, декларації, документи / Упор. Ю.К. Качуренко. 2-е вид. К.: Юрінформ, 1992. с.7-12.
67. Дем’янюк Т.Д. Методика виховання в сучасній школі: Навчальний посібник. К., НМЦ середньої освіти МОН України. 2000. 286 с.
68. Демин Н.Е. Воспитание у старших подростков осознанного отношения к нравственному поведению: Автореф. дис... канд. пед. наук. М., 1986. 21 с.
69. Державна національна програма Освіта” (Україна ХХІ століття). К.: Райдуга, 1994. 61 с.
70. Драгоманов М.П. Народні школи на Україні. / В кн.: Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. К., 1970. Т.2. 437 с.
71. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба: вопросы теории и практики / НИИ общ. и пед. психологии АПН СССР. М.: Педагогика, 1991. 230 с.
72. Дубровина И.В., Круглов Б.С. Психологические аспекты формирования ценностных ориентаций и интересов учащихся // Ценностные ориентации и интересы школьников: Сб. науч. трудов. М.: НИИОП, 1983. С. 27-36.
73. Духовні орієнтації молоді: динаміка і формування / ВЛ.Андрущенко, Л.В.Губерський, В.І.Даниленко та інші. К.: Київський університет ім. Шевченка, 1994. 235 с.
74. Егоричева И.Д. Личностная направленность подростка и метод ее диагностики // Мир психологии. 1999 № 1(17). С. 264-277.
75. Життєві кризи особистості: Науково-методичний посібник: У 2 ч. Ред. рада: В.М.Доній (голова), Г.М.Несен ( заст. голови), Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков (керівник авторського колективу) та ін. К.: ІЗМН, 1998. Ч.1: Психологія життєвих криз особистості. 360 с.
76. Закон України Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради України. 1991. №50. С. 3-43.
77. Закон України Про загальну середню освіту” // Інформаційний бюлетень Міністерства освіти. 1999. - №14.
78. Звєрєва І.Д. та ін. Діагностика моральної вихованості школярів: Метод. посібник : Інститут сист. досл. освіти. К., 1995. 154 с.
79. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навчальнй посібник. К., 1997. 311 с.
80. Іваницька П.Ф. Шлях до вівтаря власного серця: Практ. посібник з вих. роботи на допомогу кураторам груп. Рівне, 2000. 190 с.
81. Иванов И.П. Педагогика коллективных творческих дел. М.: Педагогика, 1989. 208 с.
82. Иванюк А.А. Развитие творческой активности старшеклассников в сфере функционирования общественного мнения: Автореф. дис... канд. пед. наук. К., 1992. 26 с.
83. Изучение личности школьника учителем / Под ред. З.И.Васильевой, Т.В. Ахаян, М.Г.Казакиной и др. М.: Педагогика, 1991. 136 с.
84. Изучение мотивации поведения детей и подростков / Под ред. Л.И.Божович, Л.Б.Благонадежной. М.: Педагогика, 1972. 351 с.
85. Ігнатенко П.Р. Аксіологія виховання: від термінології до постановки проблем // Педагогіка і психологія. 1997. № 1(14). С. 118-123.
86. Ігнатенко П.Р., Поплужний В.Л., Косарєва Н.І., Крицька Л.В. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний та народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. 250 с.
87. Кадол Ф.В. Честь и достоинство: критерии их развития у старшеклассников // Педагогика. 1997. С. 54-58.
88. Казакина М.Г. Интенсифицированное воспитание // Сов. педагогика. 1988. №5. С. 67-69.
89.Казакина М.Г. Старшеклассники и коллектив // Изучение школьников учителем. М.: Педагогика, 1991. 205 с.
90. Казакина М.Г. Ценностные ориентации школьников и их формирование в коллективе. Л.: ЛГПИ, 1989. 158 с.
91. Караковский В.А. Воспитай гражданина: Записки директора школы. М.: Московский рабочий, 1987. 144 с.
92. Караковский В.А. Стать человеком. Общечеловеческие ценности - основа целостного учебно-воспитательного процесса. М.: НМО Творческая педагогика, 1993. 80 с.
93. Кацинська Л.Л. Виховний процес у сучасній школі. Рівне, 1997. 159 с.
94. Киричук О.В. Екологія розвитку особистості: проблеми і шляхи розв’язання. // Початкова школа. 1994. №3. С. 3-5.
95. Киричук О.В. Індикатори і показники громадянського самовизначення особистості. У кн.: Етно-національний розвиток в Україні на смак української етнічності в діаспорі: сутність, реалії, конфліктології, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття. К. Чернівці, 1997. 248 с.
96. Киричук О.В. Концепція виховання підростаючих поколінь суверенної України // Радянська школа. 1991. № 5. С. 33-40.
97. Киричук О.В. Національна ідея: витоки і шляхи об’єктивації // Куди йдемо? Матеріали наук. практ. конференції Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні”. К., 1993. с. 33-37.
98. Киричук О.В. Освіта як фактор громадянського самовизначення особистості // Філософія освіти в сучасній Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практ. конференції Філософія сучасної освіти та стан її розробки в Україні” (1-3 лютого 1996 року). К., 1997.
99. Киричук О.В. Основні принципи і структура організації виховного процесу в школі // Рідна школа. 1991. №12. С. 3-11.
100. Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції. К.: Рад. школа, 1983. 137 с.
101. Киричук О.В., Тисячник І. Громадянське самовизначення: процес і результат системи національного виховання // Українське народознавство і проблеми національного виховання школярів. Івано-Франківськ, 1995. С.5-16.
102. Кирьякова А.В. Теория ориентации личности в мире ценностей. Оренбург: ОПИ, 1996. 188 с.
103. Класний керівник у сучасній школі: Метод. посібник / В.М.Оржеховська, О.І.Пилипенко та ін. К.: Інститут змісту і методів навчання, 1996. 156 с.
104. Коберник О.М. Навчально-виховний процес у сільській загальноосвітній школі: сутність, проектування, організація. К.: Знання, 1998. 274 с.
105. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. М.: Наука, 1988. 192 с.
106. Ковалев С.М. Восп