Гофман Олександр Рудольфович. Державна гарантія як засіб забезпечення виконання господарських зобов'язань

Короткий опис

Гофман Олександр Рудольфович. Державна гарантія як засіб забезпечення виконання господарських зобов'язань.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.04, Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". - Одеса, 2014.- 232 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

Гофман Олександр Рудольфович
УДК 346.3: 347.42: 346.542

ДЕРЖАВНА ГАРАНТІЯ
ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Спеціальність: 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеню
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Подцерковний Олег Петрович
доктор юридичних наук, професор

Одеса-2014
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень………………………………………………...3
Вступ……………………………………………………………………………..4
Розділ 1. Загальна характеристика державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань
1.1 Поняття, ознаки та функції державної гарантії………………………………15
1.2 Правова природа державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов'язань…………………………………………………………40
1.3 Іноземний досвід в сфері державного гарантування та перспективи його запровадження в Україні………………………………………………….………..63
Висновки до першого розділу..………………………………………….…….…..83

Розділ 2. Публічно-правові засади державної гарантії як інституту господарського права
2.1 Державна гарантія в системі засобів державного регулювання господарської діяльності……………………………………………………………………………87
2.2 Державна гарантія в системі форм державно-приватного партнерств……106
Висновки до другого розділу…………………………………………………….117

Розділ 3. Правовідносини, що виникають у зв’язку із наданням та реалізацією державних гарантій
3.1 Порядок надання державних гарантій та правовідносини, що виникають у зв’язку його реалізацією………………………………………….........................121
3.2. Основні змістовні елементи гарантійних зобов’язань держави….…….....137
3.3. Правовідносини, що виникають внаслідок виконання державних гарантій………………………………………………………………...……..……167
Висновки до третього розділу .………………………………………………..…180
Висновки………………………………………………………………………….186
Список використаних джерел……………………………………………..…...199
Додаток № 1

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ГКУ (ГК України) – Господарський кодекс України
БКУ (БК України) – Бюджетний кодекс України
ГПК (ГПК України) – Господарський процесуальний кодекс України
ЦК (ЦК України) – Цивільний кодекс України
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СОТ – Світова організація торгівлі
РФ – Російська Федерація
РБ – Республіка Білорусь
ВРУ – Верховна Рада України
КСУ – Конституційний Суд України
КМУ – Кабінет Міністрів України
НБУ – Національний Банк України
НАК – Національна акціонерна компанія
ЖКГ – Житлово-комунальне господарство
Мінфін – Міністерство фінансів
Мінюст – Міністерство юстиції України
Мінекономрозвитку – Міністерство економічного розвитку і торгівлі
Держівнестпроект – Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України
ДВС – Державна виконавча служба
ЕКА – Експорно-кредитне агентство
АМБ – Адміністрація у справах малого бізнесу
ДПП – державно-приватне партнерство
ППП – публічно-приватне партнерство

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена економічною необхідністю удосконалення правового регулювання та розширення сфери застосування такого засобу забезпечення виконання зобов’язань у сфері господарювання як державна гарантія.
Одним із напрямків створення у для ефективної діяльності суб’єктів господарювання в Україні та підвищення їх конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках є мінімізація ризикового характеру здійснення господарської діяльності та утворення стимулів для залучення інвестиційних ресурсів у господарські (бізнесові) проекти. В першу чергу це стосується попередження обставин невиконання та неналежного виконання господарських зобов’язань за рахунок системи засобів забезпечення виконання таких зобов’язань. Важливе місце у цій сфері займає державна гарантія (далі - гарантія Уряду України, урядова гарантія), що одночасно виступає засобом державного впливу на економічні процеси.
Необхідність підтримки вітчизняних суб’єктів господарювання та виваженого застосування засобів державного регулювання їх діяльності в умовах інтеграційних процесів, підвищують вимоги до якісної побудови інституту урядової гарантії.
Разом із тим, нормативно-правова регламентація державної гарантії як засобу забезпечення господарських зобов’язань є незадовільною. Окремі, розрізнені норми Господарського кодексу, Бюджетного кодексу України та підзаконних актів не лише не упорядковані, але й містять численні колізії, прогалини та застарілі норми.
Невизначена правова природа гарантії Уряду, недосконалість нормативно-правових положень щодо її надання та реалізації створює як теоретичні, так і практичні проблеми, пов’язані із низькою ефективністю державних гарантій, відсутністю прозорості у їх використанні, неузгодженістю з іншими інструментами економічної політики держави.
Удосконалення вимагають законодавчі положення щодо порядку надання урядових гарантій, розширення кола суб’єктів, уповноважених на їх отримання, об’єктів гарантування, строків та суб’єктів виконання зобов’язань за державною гарантію, а також нормативні підходи щодо інших аспектів державного гарантування та його наслідків.
Окремі аспекти та проблемні моменти правового регулювання в Україні державної гарантії як засобу забезпечення виконання зобов’язань у сфері господарювання були предметом досліджень таких вчених-правників як С.М. Андросов, Р.А. Джабраілов, Ж.В. Завальна, О.П. Загнітко, Н.А. Зайцева, С.Б. Кіцуп, І.М. Орлова, О.В. Паракуда, О.П. Подцерковний та деяких інших, а також окремих економістів, зокрема, О.А. Пересади, В.П. Кудряшова.
Значної уваги дослідженню інституту державної гарантії приділено російськими вченими, як от: І.В. Грачова, М.М. Кошлина, В.В. Паплинський, Ю.Е. Туктаров, С.О. Шолохін, І.І. Щенникова та ін. Проте, ці дослідження інституту державної гарантії не повною мірою можуть бути застосовані до вітчизняної системи права, а також не враховують необхідність комплексного дослідження, позбавленого односторонності, що має місце у разі суто приватних (цивільно-правових) чи суто публічних (фінансово-правових) досліджень.
Це підтверджує необхідність здійснення комплексного господарсько-правового дослідження інституту державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань, здатного виступати ефективним інструментом державної підтримки діяльності суб’єктів господарювання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної програми Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» (державний реєстраційний номер 011U0006H), а також у відповідності до спеціальної науково-дослідної теми кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА» «Дослідження механізму сталого розвитку господарського та господарсько-процесуального законодавства», у рамках яких автором досліджено питання правової природи, функціонального призначення, механізму надання, реалізації, а також наслідків реалізації державної гарантії як засобу забезпечення зобов’язань у сфері господарювання та засобу державного впливу на діяльність суб’єктів господарювання. В результаті досліджень зроблену низку пропозицій теоретичного характеру та надано рекомендації з удосконалення правової регламентації державної гарантії в Україні та відносин, що з нею пов’язані.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення напрямів системного вдосконалення правового регулювання державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань, що забезпечить ефективну підтримку провідних сфер економіки. Реалізація поставленої мети вимагає вирішення таких задач:
визначити поняття, властивості, специфічні ознаки, функціональне призначення та правову природу державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань та запропонувати легальне визначення даного правового інституту;
узагальнити іноземний досвід правової регламентації та використання державної гарантії як засобу забезпечення виконання зобов’язань у господарській (комерційній, торговій) сферах з метою запозичення найкращих надбань та вироблення напрямів відповідного реформування національних підходів;
визначити місце гарантії Уряду України серед інших засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань та засобів державного впливу на економіку;
деталізувати місце урядової гарантії серед засобів державної підтримки господарської діяльності, визначити поняття державної гарантії як засобу державної підтримки суб’єктів господарювання;
з’ясувати можливість віднесення державної гарантії до форм державно-приватного партнерства;
визначити коло правовідносин, що виникають у зв’язку з наданням та реалізацією державної гарантії;
охарактеризувати порядок надання гарантій Уряду в Україні, провести його поділ на етапи і стадії та визначити їх сутність;
визначити поняття гарантійного зобов’язання держави, його ознаки, підстави виникнення, припинення та інші особливості;
встановити та класифікувати наслідки виконання та невиконання гарантійних зобов’язань держави;
надати рекомендації з удосконалення чинного законодавства, спрямованого на регламентацію державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі виникнення, зміни та припинення державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань.
Предметом дослідження виступає державна гарантія як засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань.
Методи дослідження. В межах дисертаційного дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи: діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, індукції та дедукції, історико-правовий, аналізу та синтезу, формально-догматичний, системного аналізу.
Основу методології дослідження складає діалектичний метод пізнання, який дає можливість дослідити певні явища у їх розвитку та взаємозв’язку. Використовуючи логічний метод руху від абстрактного до конкретного, пізнання здійснювалося в два етапи. В рамках абстрактної частини досліджувалася сутність державної гарантії як правового інституту її функціональне призначення та місце у системі права України (Розділи 1, 2), на другому етапі – був проведений аналіз відносин що виникають в процесі надання, виконання та за наслідками виконання гарантій Уряду України (Розділ 3).
Порівняльно-правовий метод використано при дослідженні іноземного досвіду в сфері державного гарантування та перспектив його запровадження в Україні (підрозділ 1.3), а також при визначенні місця державної гарантії в системі засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань та засобів державного регулювання господарської діяльності (підрозділи 2.1 та 2.2).
Метод індукції використовувався при дослідження правової природи державної гарантії, в процесі обґрунтування господарсько-правового характеру даного інституту, виходячи з притаманності йому ознак відносин, що є предметом регулювання господарського права (підрозділ 1.2).
Метод дедукції використовувався при визначенні місця урядової гарантії в системі форм державно-приватного партнерства (підрозділ 2.3) та дослідженні правовідносин, що виникають у зв’язку із забезпеченням господарських зобов’язань державною гарантією (розділ 3). Зокрема, даний метод використано при визначені суб’єктів уповноважених на надання та отримання гарантій Уряду, а також суб’єктів уповноважених на виконання гарантійних зобов’язань держави (підрозділи 3.1 та 3.2).
Історико-правовий метод застосовано при дослідженні правової природи інституту державної гарантії (підрозділ 1.2)
Метод аналізу зокрема, використовувався при дослідженні властивостей і специфічних ознак державної гарантії (підрозділ 1.1), ознак правовідносин, що виникають у зв’язку із державним гарантуванням (підрозділи 3.1-3.3), а також при визначенні системи засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань та її елементів (підрозділ 2.1). Метод синтезу використовувався зокрема, для визначення державної гарантії як засобу забезпечення виконання зобов’язань у сфері господарювання (підрозділ 1.1), як засобу державного регулювання господарської діяльності та державної підтримки суб’єктів господарювання (підрозділ 2.2), а також при визначенні інших правових інститутів в межах дисертаційного дослідження.
В процесі дослідження використано також догматичний метод, що дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства, які спрямовані на регламентацію державної гарантії та виявити відповідні прогалини (розділи 1-3). Системний метод дозволив встановити місце інституту державної гарантії в системі норм господарського права. Натомість емпіричний метод застосовувався при огляді судової практики з питань пов’язаних з визначенням окремих аспектів державного гарантування в Україні.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження складають наукові роботи та ідеї вітчизняних та зарубіжних вчених: С.М. Андросова, О.А. Беляневич, М.І. Брагінського, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, О.П. Віхрова, Б.М. Гонгало, Р.А. Джабраілова, В.В. Добровольської, С.І. Єршової, Ж.В. Завальної, О.П. Загнітко, Г.Л. Знаменського, Д.В. Зятіної, І.М. Злакомана, О.С. Йоффе, С.В. Ківалова, Т.А. Латковської, В.К. Мамутова, В.С. Мілаш, Ю.М. Оборотова, О.П. Подцерковного, О.Х. Юлдашева та інших.
Нормативну та емпіричну базу дослідження склали: господарське, цивільне та фінансове законодавство України, законодавство країн СНД та інших іноземних держав (зокрема США, Канади, Великобританії, Німеччини, Франції.) та практика його застосування, рішення Конституційного Суду України (далі – КСУ), практика судів загальної юрисдикції.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертація є першим в юридичній науці України комплексним господарсько-правовим дослідженням державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань, внаслідок якого отримані наступні результати, що мають наукову новизну та практичну значимість.
Уперше:
встановлено господарсько-правову природу державної гарантії, виходячи з її регулюючого впливу, спрямованості на досягнення суспільного господарського порядку, реалізацію методів господарсько-правового регулювання, задоволення як приватних, так і публічних інтересів у сфері господарювання, а також притаманності їй ознак господарського зобов’язання та інструменту державного впливу на економіку, особливого суб’єктного складу (пов’язано з участю держави), бюджетного характеру фінансування виконання та можливості реалізації лише в межах і за напрямами, визначеними законами про Державний бюджет України;
визначено багатофункціональність інституту державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань, що знаходить своє відображення, зокрема, при реалізації функції державного впливу на економіку шляхом підтримки діяльності суб’єктів господарювання, реалізації захисної (компенсаційної), стимулюючої, охоронної, інструментальної, інвестиційної, координаційної, організаційної та планової функцій;
обґрунтовано доцільність введення до господарського права України нового інституту – договору державної гарантії, який пропонується визначати як угоду щодо надання державної гарантії, за якою держава в особі органу державної влади, що наділений відповідною господарською компетенцією, зобов’язується виконати повністю або частково гарантоване зобов’язання перед управненою стороною у випадку невиконання його боржником, а управнена сторона за вказаних умов має право вимагати виконання цього обов’язку у порядку та у спосіб встановлений цією угодою або законом України. Визначення цього договору у Господарському кодексі України (далі – ГК України) передбачає деталізацію його істотних умов про: предмет, строк дії договору державної гарантії, обсяг гарантованих зобов’язань, обсяг гарантійних зобов'язань, порядок їх виконання та умови настання гарантійного випадку;
обґрунтовано необхідність перегляду підходу щодо оплатності гарантії Уряду України у зв’язку з її стимулюючим характером як засобу регулювання економіки, зокрема, шляхом встановлення винагороди за виконання гарантійних зобов’язань (розмір якої не повинен перевищувати 0,5 % річних від суми не погашеного перед державою гарантованого зобов’язання) з моменту виконання гарантій Уряду, замість передбаченої на сьогодні плати за надання державної гарантії з моменту її надання;
визначено на теоретичному рівні неможливим виконання гарантійних зобов’язань держави перед кредиторами шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування відповідних сум, якщо інше не передбачено договором між ними, що пояснюється невизнанням факту реструктуризації заборгованості виконанням гарантійних зобов’язань на рівні закону;
удосконалено:
визначення поняття державної гарантії як письмового, строкового, платного, грошового зобов’язання держави Україна щодо виконання гарантованого зобов’язання перед кредитором, за умови прострочення його виконання боржником, в порядку встановленому законом та договором, що виникає на конкурсній основі, внаслідок прийняття відповідного акту Кабінету Міністрів України, в межах, за рахунок і за напрямами, визначеними законом про Державний бюджет України;
підходи щодо деталізації в ГК України особи боржника та виду гарантованого зобов’язання, що може бути забезпечено державною гарантією, шляхом встановлення можливості забезпечення гарантією Уряду виконання виключно господарських зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України;
теоретичні позиції щодо відсутності об’єктивної можливості у казенного підприємства одержувати кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить підприємство, виходячи з обмежень щодо суб’єктного складу гарантійного зобов’язання, визначених Бюджетним кодексом України (далі – БК України). У зв’язку з цим підлягає виключенню ч. 6 ст. 77 ГК України, що передбачає таку можливість;
підходи до вдосконалення порядку виконання гарантійних зобов’язань держави шляхом встановлення десятиденного строку на виконання Міністерством фінансів (далі – Мінфіном) України вимоги управненої сторони про повне або часткове виконання гарантійного зобов’язання та обчислення перебігу такого строку з дня пред’явлення такої вимоги до вказаного органу;
підходи до природи договору про порядок відшкодування витрат державного бюджету, що можуть виникнути у разі виконання державою гарантійних зобов'язань як різновиду специфічних господарських договорів та підходи щодо деталізації його істотних умов, шляхом їх визначення у відповідності до предмету, мети та спрямованості цієї договірної конструкції;
отримали подальший розвиток:
наукові напрацювання щодо розширення за рахунок державної гарантії переліку засобів непрямої державної підтримки, зокрема, шляхом доповнення ГК України новою статтею 161 «Гарантії держави за зобов’язаннями суб’єктів господарювання як засіб державного регулювання господарської діяльності», основний зміст якої має бути спрямований на закріплення функцій та основних засад цього інституту для забезпечення ефективного та суспільно-виправданого застосування;
підходи щодо складових порядку надання урядової гарантії, що включає підготовчу і основну стадії, у межах яких виділено окремі етапи їх реалізації, кількісно і змістовно залежних від специфіки гарантованого зобов’язання;
підходи щодо розширення виключної компетенції господарських судів за рахунок усіх спорів, які виникають у процесі реалізації права на отримання державної гарантії, виконання гарантійних зобов’язань держави, їх зміни, припинення та застосування відповідальності за порушення гарантійного та гарантованого зобов’язання;
положення щодо визначення та класифікації наслідків виконання гарантійних зобов’язань держави, в рамках яких деталізовано підходи, зокрема, щодо таких юридичних наслідків як: припинення даних гарантійних зобов’язань держави та прав первісного кредитора за гарантованим зобов’язанням; суброгація державою прав кредитора за гарантованим зобов’язанням; зобов’язання щодо відшкодування витрат державного бюджету, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань (виконання гарантованого зобов’язання після суброгації).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дослідженні теоретичні положення та практичні пропозиції можуть бути використані: в правотворчій діяльності для вдосконалення законодавства України в сфері державного гарантування; у навчальному процесі при викладанні курсу «Господарське право» та спецкурсу «Забезпечення виконання господарських зобов’язань»; при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів, аспірантів юридичних вузів та працівників відповідної сфери; та у правозастосовній практиці.
Особистий внесок здобувача. У дисертації викладені наукові результати, одержані дисертантом під час науково-дослідних робіт протягом 2009-2013 років. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення та практичні пропозиції, одержані автором у результаті вивчення й аналізу вітчизняних і зарубіжних джерел, правозастосовної практики, монографічної, періодичної та іншої наукової літератури.
На підставі науково-теоретичних результатів дисертаційного дослідження сформульовано пропозиції про внесення змін та доповнень до чинного законодавства. Зокрема пропонується внести низку змін до Закону України «Про державно-приватне партнерство», Господарського та Бюджетного кодексів України (Див. Проект Закону України - додаток № 1).
Апробація результатів дисертації. Основні висновки та результати дослідження доповідались на засіданні кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія» та висвітлені на: Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавче забезпечення економічної політики держави і юридична освіта» (Донецьк-Святогорськ, 16-17 квітня 2009 року); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21-22 травня 2010 року); VІ Міжнародній Цивілістичній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених (м. Одеса, 8 квітня 2011 року); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України (м. Одеса, 20-21 травня 2011 року); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу присвяченій 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права «Правове життя сучасної України (м. Одеса, 20-21 квітня 2012 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Весінні юридичні читання» (м. Харків, 27-28 квітня 2012 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності та права» (м. Одеса, 30 листопада 2012 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16-17 травня 2013 року).
Окремі висновки дисертаційного дослідження використані автором при підготовці, у співавторстві з науковим керівником, висновків кафедри, щодо конституційного подання Президента України відносно відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про залучення Національною акціонерною компанією "Украгролізинг" у 2009 році кредитів під державні гарантії для реалізації інвестиційних проектів, пов'язаних із закупівлею вітчизняної сільськогосподарської техніки» від 11 листопада 2009 № 1329 (2010 рік).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 14 наукових працях, з яких 5 статей – у фахових виданнях перелік яких затверджений МОН України та 1 стаття у зарубіжному науковому періодичному виданні «Legea și viața» ("Закон и Жизнь") акредитованому Вищою радою з наукового та технологічного розвитку Академії наук Республіки Молдова (Рішення № 61 від 30.04.09 р.).

Список літератури

ВИСНОВКИ
Державна гарантія в силу положень ч.2 ст.199 ГК України віднесена до засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань. Про те, позиція законодавця, щодо публічно-правових засад, поняття, ознак, функціонального призначення, правової природи цього інституту та відносин, що з ним пов’язані, на рівні закону залишається нечіткою або взагалі невизначеною. Що створює певний простір для наукових досліджень в цьому напрямку, метою яких є усунення відповідних прогалин та внесення нормативної чіткості з цього приводу.
В результаті даних досліджень можна стверджувати наступне.
1. Державна гарантія як засіб державного регулювання економіки та зобов’язання України, що спрямоване на забезпечення виконання господарських зобов’язань, є окремим забезпечувальним зобов’язанням, що перебуває у акцесорній залежності від основного зобов’язання та виконує, зокрема, захисну (компенсаційну) та стимулюючу функції.
2. Гарантія Уряду України загалом є багатофункціональним інститутом, що пояснюється можливістю реалізації додатково функції державного впливу на економіку шляхом підтримки діяльності суб’єктів господарювання, а також реалізації охоронної, інструментальної, інвестиційної, координаційної, організаційної та планової функцій. І на цьому функціональне призначення цього інституту не обмежується.
3. Регулятивний вплив державної гарантії визначає сферу, об’єкт та коло суб’єктів державного гарантування. Як наслідок, гарантованим (основним) зобов’язанням може бути лише грошове зобов’язання господарського характеру, що виникає між суб’єктами господарювання як на боці кредитора так і боржника. У зв’язку з цим, з метою деталізації характеру та суб’єктного складу гарантованого зобов’язання і усунення колізій щодо цього у положеннях БК і ГК України, пропонується внести зміни і викласти у наступній редакції ч.2 ст. 199 ГК України: «Державною гарантією можуть бути забезпечені виключно господарські зобов'язання суб'єктів господарювання – резидентів України, у випадках та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України».
4. До передумов виникнення гарантії Уряду і відповідних гарантійних зобов’язань, що вона породжує, варто відносити: визначення граничних меж сукупно гарантованих державою зобов’язань на поточний рік Верховною Радою України у законі про Державний бюджет; укладення договору між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики та суб'єктом господарювання про погашення заборгованості суб'єкта господарювання перед державою за виконання гарантійних зобов'язань; прийняття постанови КМУ про надання державної гарантії.
5. Натомість до підстав виникнення гарантійних зобов’язань (зобов’язань за державною гарантією) варто відносити правочин щодо надання державної гарантії, що оформляється в письмовій формі та має визначати істотні умови визначені в ч.3 ст. 17 БК України.
6. Державній гарантії, як засобу забезпечення виконання господарських зобов’язань, що характеризується регулюючим впливом на сферу господарювання та суб’єктів господарювання, притаманні окремі властивості (ознаки загальні для всіх або більшості засобів забезпечення), а також специфічні (унікальні) ознаки, що підлягають розмежуванню. До властивостей державної гарантії доцільно відносити: конкурентний, процедурний, строковий характер, акцесорність, платність, безвідкличність, можливість надання лише за умов майнового забезпечення та зустрічних гарантій погашення бюджетних витрат пов’язаних з її реалізацією тощо. Натомість, до специфічних ознак державної гарантії варто відносити: особливий суб’єктний склад (пов’язано з участю держави), бюджетний характер фінансування виконання державних гарантій та можливість надання гарантій уряду лише в межах і за напрямами, що визначені законом про Державний бюджет України.
7. В результаті проведених досліджень дефініцію «державна гарантія» як засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань, пропонується визначати наступним чином: «Державна гарантія – письмове, строкове, платне, грошове зобов’язання держави Україна щодо виконання гарантованого зобов’язання перед кредитором, за умови прострочення його виконання боржником, в порядку встановленому законом та договором, що виникає на конкурсній основі, внаслідок прийняття відповідного акту Кабінету Міністрів України, в межах, за рахунок і за напрямами, визначеними законом про Державний бюджет України». В рамках продовження кодифікації господарського законодавства частиною першою статті 1991 саме такого змісту, пропонується доповнити ГК України.
8. Окремо пропонується суто наукове поняття державної гарантії, як засобу забезпечення виконання зобов’язань у сфері господарювання, згідно з яким її доцільно визначати як письмовий засіб забезпечення виконання грошових зобов’язань господарського характеру суб’єктів господарювання – резидентів України, що надається державою на конкурсній основі внаслідок прийняття відповідного акту Кабінету Міністрів України в межах, за рахунок і за напрямами, що визначені законом про Державний бюджет України, в порядку визначеному законом та договором, на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій погашення бюджетних витрат пов’язаних з його реалізацією.
9. З метою встановлення місця державної гарантії в системі інших засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, з точки зору теорії систем, з урахуванням властивостей, мети та функціонального призначення цих засобів, систему засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань пропонується визначати як сукупність передбачених законом або договором спеціальних засобів, що стимулюють належне та/або реальне виконання зобов’язаною стороною покладених на неї господарських обов’язків, а також забезпечують реалізацію прав та задоволення законних вимог управненої сторони у разі невиконання (неналежного виконання) своїх обов’язків зобов’язаною.
10. Державна гарантія є засобом регулюючого впливу на суб’єктів господарської діяльності, що входить в систему засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань і є спеціальним, поіменованим, зобов’язально-правовим, письмовим, акцесорним, кредитно-позиковим, грошовим, оплатним, строковим, багатофункціональним засобом забезпечення, що має специфічний суб’єктний склад (пояснюється участю держави), нормативний, бюджетний, конкурсний і обов’язково забезпечений характер, передбачає субсидіарну відповідальність зобов’язаної сторони та є різновидом персональних (особистих) гарантій наданих третьою особою.
11. Поряд із цим, виходячи з регулятивної спрямованості гарантії Уряду України вона інститутом, який має виключно господарсько-правову природу, якому притаманні ознаки та властивості змішаного публічно-правового і приватноправового регулювання, реалізація якого спрямована на задоволення як приватних так і публічних інтересів в сфері господарювання. Застосування якого дозволяє забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
12. Додатковими аргументами на користь окресленої правової природи гарантії Уряду виступають окремі ознаки державної гарантії: суб’єкти гарантійних зобов’язань – учасники відносин у сфері господарювання; особлива сфера суспільних відносин в якій виникають дані зобов’язання – сфера господарювання; особливі підстави виникнення визначені в ГК України – правочин про надання державної гарантії; особливий характер дій господарського характеру в рамках виконання гарантійних зобов’язань; спрямованість на формалізацію виключно господарських процесів (одночасно на забезпечення виконання гарантованого господарського зобов’язання та регулювання діяльності суб’єкта господарювання (боржника за гарантованим зобов’язанням) шляхом його підтримки); обмежений об’єм диспозитивності сторін гарантійного зобов’язання; та реалізація методів правового регулювання в межах державного гарантування.
13. Даний правовий інститут можливо визначити як сукупність норм господарського права, які спрямовані на регламентацію надання гарантії Уряду, зміну, виконання, припинення гарантійних зобов’язань держави та регламентацію наслідків їх виконання.
14. До відносин, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджету, звітування про його виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства в сфері державного гарантування, і до питань відповідальності за порушення бюджетного законодавства застосовуються норми БК України, оскільки ці відносини не входять в предмет регулювання господарського права, а є фінансовими відносинами.
15. Натомість норми ЦК України, його загальні положення відносно засобів забезпечення, зобов’язань та договору, по відношенню до регламентації гарантії Уряду можуть застосовуватись лише субсидіарно.
16. Окрему цінність мають результати досліджень іноземного досвіду в сфері державного гарантування, зокрема країн СНД, США, Канади, та окремих європейських країн: Великої Британії, Німеччини, Франції та деяких інших. Дані результати вказують на спадкову своєрідність (наявність спільних ознак) систем права країн СНД в цьому напрямку. Окремо окреслені деякі особливості нормативної регламентації державного гарантування у вказаних державах. Позитивний характер носять і можуть бути використані в удосконаленні регламентації державної гарантії в Україні, наступні з них: 1) договірний характер державної гарантії (РФ, РБ, Казахстан, …); 2) визначення строку виконання гарантії на рівні закону (РБ); 3) інституту винагороди за надання гарантії Уряду (Узбекистан); 4) можливість забезпечення гарантією Уряду як вже існуючих зобов’язань, так і зобов’язань, які виникнуть в майбутньому, а також зобов'язань по яких неможливо встановити особу кредитора у момент надання гарантії або кредиторами за якими є невизначене коло осіб (РФ); 5) децентралізація державного гарантування, шляхом передачі частини повноважень щодо державного гарантування спеціально створеним Експортно-кредитним агентствам – ЕКА (США, Франція, Німеччина, … .).
17. Гарантія Уряду як засіб державного регулювання господарської діяльності є проявом стриманого, з боку держави, втручання в господарську діяльність суб’єктів господарювання, яке застосовується лише з метою підтримки і стимулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання, яка за ринкових механізмів не реалізується.
18. Даний інститут є одним з непрямих, часткових, функціональних, довгострокових, загальнодержавних, комплексних (одночасно економічних і адміністративних) засобів державної підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність у пріоритетних галузях національної економіки, в тому числі в умовах економічної кризи, як на всій території України так і на території де їх діяльність має важливе значення для розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць, що визначаються Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на поточний рік.
19. В напрямку продовження кодифікації господарського законодавства, з метою чіткого визначення на рівні закону місця гарантії Уряду в системі інших засобів державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання пропонується доповнення ГК України статтею 161 , зміст якої викласти наступним чином «Стаття 16.1 Гарантії держави за зобов’язаннями суб’єктів господарювання як засіб державного регулювання господарської діяльності
1. Державна гарантія – засіб державної підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність у пріоритетних галузях національної економіки, у тому числі в умовах економічної кризи, як на всій території України так і на території де їх діяльність має важливе значення для розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць, що визначаються Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на поточний рік».
20. Механізм надання та застосування гарантії суверена в рамках забезпечення конкуренції на фінансові ресурси і інтеграції України до ЄС, підлягає удосконаленню в частині запровадження більш ефективних та справедливих конкурсних (конкурентних) процедур.
21. Універсальний характер гарантії Уряду, як засобу забезпечення виконання зобов’язань у сфері господарювання та засобу державної підтримки суб’єктів господарювання, проявляється також у можливості одночасного віднесення договору державної гарантії до форм державно-приватного партнерства, з моменту введення до господарського права України цього правового інституту.
22. Віднесення договору державної гарантії до форм ДПП можливе лише за притаманності держаній гарантії як формі співробітництва держави та суб’єкта господарювання-кредитора за гарантованим зобов’язанням, суб’єктної та кваліфікаційних ознак ДПП, можливості реалізації окремих його функції відносно об’єктів партнерства у встановленій законом договірній формі, крім випадків: надання державної гарантії на строк менше п’яти і більше п’ятдесяти років; відсутності рішення про здійснення партнерства у відповідній формі; надання гарантій за зобов’язаннями у сферах де здійснення господарської діяльності дозволено виключно державним підприємствам, установам та організаціям. Віднесення окремих договорів державної гарантії до форм державно-приватного партнерства забезпечить конкурентний відбір кредитора гарантованого та гарантійного зобов’язань, доступ до дешевших кредитних ресурсів, сприятиме боротьбі з проявами корупції у цій сфері, тощо.
23. У зв’язку з цим, абз. 1 ст. 5 Закону України «Про державно-приватне партнерство» пропонується доповнити і викласти в новій редакції: « В рамках здійснення державно-приватного партнерства відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів України можуть укладатися договори про:
- концесію;
- спільну діяльність;
- державну гарантію (договір державної гарантії);
- інші договори.».
24. Це дозволить використовувати можливості передбачені в Законі України «Про державно-приватне партнерство», в механізмі державного регулювання господарської діяльності, шляхом гарантування виконання окремих господарських зобов’язань в рамках ДПП. В першу чергу це стосується механізму конкурсного відбору кредитора за гарантованим зобов’язанням, що сприятиме боротьбі з проявами корупції у цій сфері та забезпечить доступ реципієнтів до дешевших кредитних ресурсів, тощо.
25. Державна гарантія може виступати як окрема форма ДПП так і форма державної підтримки інших форм ДПП (концесії, спільної діяльності тощо).
26. До основних різновидів правовідносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням виконання господарських зобов’язань державною гарантією, варто відносити: правовідносини щодо надання державних гарантій; гарантійні зобов’язання; та зобов’язання, що виникають за наслідками виконання гарантійних зобов’язань. Кожен з даних різновидів правовідносин має свої ознаки, що визначають їх господарсько-правову природу і вказують на певну специфіку щодо підстав, порядку виникнення, зміни та припинення, а також порядку та наслідків їх належного виконання.
27. Існуючий порядок надання державних гарантій, вказує на можливість його поділу на окремі етапи та стадії. Дані етапи та стадії характеризуються виникненням та існуванням відносин спрямованих на досягнення чітко визначеної Урядом мети кожного з них, яка є певною крапкою того чи іншого етапу (стадії) та певною відправною точко наступного.
28. Порядок надання державних гарантій варто поділяти на підготовчу та основну стадії. Дані стадії доцільно поділяти на окремі етапи їх реалізації. Кількість етапів реалізації кожної зі стадій поставлено у залежність від різновиду господарських зобов’язань, що забезпечуються державною гарантією та особливостей встановленого порядку відповідного забезпечення.
29. Етапи надання державних гарантій варто розглядати як окремі зобов’язальні відносини, що врегульовані нормами права. Які виникають між суб’єктом господарювання, що прийняв рішення про реалізацію або участь в реалізації відповідного інвестиційного проекту та уповноваженим органом державної влади, в межах наданих йому повноважень у даній сфері, щодо відповідних етапів. Відносини, що мають нормативно визначену спеціальну (етапну) мету, проте незалежно від цього спрямовані на загальну (стадійну) мету, а саме підготовку документів та надання державних гарантій.
30. Враховуючи суб’єктний склад учасників реалізації кожного з етапів порядку надання державних гарантій, а також змістовну характеристику їх дій, доцільним є висновок про організаційно-господарську природу правовідносин, що виникають в межах кожного з даних етапів. Оскільки їх учасниками є суб’єкт господарювання, з однієї сторони, та спеціально уповноважений орган державної влади, з іншої, а їх дії в межах практично кожного з етапів порядку надання державних гарантій спрямовані на виникнення господарських прав та обов’язків щодо: проходження проектом експертизи; прийняття рішення про підтримку інвестиційного проекту; ідентифікація та оцінка ризиків, пов’язаних з реалізацією інвестиційного проекту тощо.
31. З урахуванням викладеного, порядок надання державних гарантій, варто визначати саме як систему (сукупність) дій та організаційно-господарських правовідносин суб’єктів господарювання - резидентів України та уповноважених органів державної влади, спрямованих на виникнення державної гарантії як засобу регулювання господарської діяльності, що застосовується з метою забезпечення виконання господарських зобов’язань.
32. Натомість з метою приведення порядку надання гарантій Уряду у відповідність з положення ст. 19 Конституції України, а також положеннями ч.2 ст.199 ГК України, вказаний порядок підлягає визначенню на рівні спеціального закону. При розробці якого необхідно врахувати як положення діючої на сьогодні в цій сфері нормативно-правової бази та механізму нею запровадженого, негативні тенденції, що мають місце, а також досвід Російської Федерації, Білорусі, Молдови, США та інших держав.
33. Внаслідок надання державної гарантії виникає гарантійне зобов’язання, що визначається законодавцем як зобов’язання, що виникають у держави внаслідок надання державної гарантії щодо повного або часткового виконання державою боргових зобов’язань суб'єкта господарювання – резидента перед кредитором (позикодавцем).
34. Вбачається, що суб’єктний склад гарантованого зобов’язання є обмеженим з позицій реалізації регулюючого впливу державної гарантії, що відповідно до ч.2 ст. 12 ГК України стосується лише діяльності суб’єктів господарювання та підлягає обмеженню, з позицій декларування на ріні ГК України, спрямованості гарантії Уряду на підтримку вітчизняного товаровиробника (суб’єкта господарювання – резидента України) та національної економіки.
35. Натомість, від імені держави, що є боржником за гарантійним зобов’язанням уповноважені виступати: щодо надання державних гарантій – член КМУ, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки; щодо прийняття рішення про здійснення платежів, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань держави – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (на сьогодні ним є Мінфін); щодо безпосереднього здійснення платежів, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань держави – Державна казначейська служба України.
36. Встановлено, що казенне підприємств не може виступати у якості боржника за гарантованим зобов’язанням, виходячи з обмежень визначених на рівні БК України. У зв’язку з цим, виключенню підлягає ч. 6 ст. 77 ГК України, відповідно до якої: «казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить підприємство».
37. Під об’єктом гарантійних зобов’язань держави доцільно розуміти дії кредитора, спрямовані на спонукання держави до виконання зазначених гарантійних зобов’язань, та дії Мінфіну, від імені держави, що спрямовані на їх виконання. Натомість під предметом даних зобов’язань доцільно визначати гроші, а точніше – суму грошових коштів, що підлягає сплаті з боку Мінфіну за рахунок державного бюджету на відповідний рік на користь управненої сторони за гарантійним зобов’язанням. В свою чергу зміст цих зобов’язань складають право вимоги управненої сторони щодо повного або часткового виконання державою зобов’язань за боржника по гарантованому зобов’язанню та кореспондуючий цьому праву обов’язок держави здійснити належне виконання відповідних грошових зобов’язань.
38. В контексті продовження кодифікації господарського законодавства в рамках висловленої пропозиції про доповнення ГК України ст. 1991 «Державна гарантія забезпечення виконання господарських зобов’язань», у частині четвертій даної норми пропонується визначити договір державної гарантії: « 4. Договір державної гарантії – це угода щодо надання державної гарантії, за якою держава в особі органу державної влади, що наділений відповідною господарською компетенцією, зобов’язується виконати повністю або частково гарантоване зобов’язання перед управленою стороною у випадку невиконання його боржником, а управнена сторона за вказаних умов має право вимагати виконання цього обов’язку у порядку та у спосіб встановлений цією угодою або законом України.».
39. Окремо, в частині п’ятій даної норми, варто деталізувати істотні умови договору державної гарантії, до яких варто віднести умови про: предмет; ціну; строк дії договору державної гарантії; обсяг гарантованих зобов’язань; обсяг гарантійних зобов'язань та порядок їх виконання; умови настання гарантійного випадку.
40. У зв’язку з цим, з метою удосконалення та уніфікації положень ГК та БК України щодо регламентації договору державної гарантії, положення абз.2 ч.3 ст. 17 БК України також варто викласти в новій редакції: «Договір державної (місцевої) гарантії оформляється в письмовій формі та має визначати істотні умови враховуючи вимоги закону».
41. У зв’язку з помилковим віднесенням законодавцем до способів виконання гарантійних зобов’язань держави перед кредиторами – укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, видається за необхідне внести зміни до ч.8 ст. 17 БК України, шляхом виключення словосполучень «або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум» та «та/або таких реструктурованих сум» з її змісту.
42. З урахуванням умовного характеру гарантійних зобов’язань, визначенню на рівні закону потребують умови, форма та зміст вимоги про їх виконання, а також строк виконання даних гарантійних зобов’язань. З цією метою, з урахуванням досвіду Республіки Білорусь, пропонується внести зміни до ч.7 ст. 17 БК України і викласти дану норму у новій редакції: «Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста), здійснюються за умови настання гарантійного випадку, на протязі десяти днів з моменту пред’явлення відповідної вимоги управленої сторони, та згідно з відповідними договорами незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), у такому ж порядку, як визначено частиною шостою статті 16 цього Кодексу, та відображаються як надання кредитів з бюджету стосовно суб'єктів господарювання, зобов'язання яких гарантовані.».
43. Окремо визначено спеціальні підстави нікчемності державної гарантії і зобов’язань, що складають її зміст, до них доцільно відносити взяття Урядом гарантійних зобов’язань держави без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням відповідних асигнувань та повноважень, оскільки за таких умов відповідні зобов’язання згідно ч.3 ст. 48 БК України є недійсними.
44. Натомість, спори, що виникають в процесі реалізації права на отримання державної мантії, при отриманні державної гарантії, виконанні гарантійних зобов’язань держави, їх зміні, припиненні та застосуванні відповідальності за порушення гарантованих і гарантійних зобов’язань доцільно відносити до підвідомчості господарських судів.
45. За наслідками виконання гарантійних зобов’язань держави у суб’єкта господарювання-боржника за гарантованим зобов’язанням виникає прострочена заборгованість перед державою за відповідними кредитами (позиками) в обсязі фактичних витрат державного бюджету, а також відповідний обов’язок щодо її погашення, а до держави як гаранта, що виконав гарантійні зобов’язання, переходить право вимоги до такого боржника щодо погашення відповідної заборгованості в установленому законом та договором порядку.
46. Таким договором є договір про порядок відшкодування витрат державного бюджету, що можуть виникнути у разі виконання державою гарантійних зобов'язань. Даний договір на сьогодні доцільно визначати як різновид умовних, односторонніх та оплатних господарських договорів, що одночасно є підставою суброгації державою прав кредитора за гарантованим зобов’язанням та підставою виникнення (трансформації) майново-господарських зобов’язань між суб’єктом господарювання (боржником за гарантованим зобов’язанням) та державою, які спрямовані на сплату сум грошових коштів у валюті платежу у розмірі фактичних витрат Державного бюджету України пов’язаних із виконанням державою відповідних гарантійних зобов’язань, винагороди за виконання гарантійних зобов’язань, суми пені за час прострочення виконання даних зобов’язань (за наявності), а також підставою надання державі як гаранту права на договірне списання банком коштів з рахунків суб'єкта господарювання на її користь.
47. В рамках удосконалення правового регулювання даного договору і відносин, що виникають на його підставі пропонується низка змін до чинного законодавства щодо деталізації істотних умов даного договору, сплати винагороди за виконання гарантійних зобов’язань та майнового забезпечення зобов’язань, що виникають за наслідками виконання гарантії Уряду (Див. Проект Закону України - додаток № 1).