ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ У СТРАТЕГІЯХ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Короткий опис

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет
імені Г. С. Сковороди

На правах рукопису

КОРЖ ГАННА ВІКТОРІВНА

УДК 37.013.73:172.15+94

ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ У СТРАТЕГІЯХ
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

09.00.10 – філософія освіти

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
доктор філософських наук, професор
Култаєва Марія Дмитрівна

Харків-2012

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ освітньо-виховного потенціалу ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ 12
1.1 Культурно-антропологічний підхід у дослідженні освітньо-виховного виміру історичної пам’яті 12
1.2 Семантика і напрями національно-патріотичного виховання 24
1.3 Феномен мнемонічного кола в стратегіях національно-патріотичного виховання: балансування між пам’яттю і забуттям 36
1.4 Макро- і мікровиміри історичної пам’яті 44
Висновки до розділу 1 58
РОЗДІЛ 2 Виховний потенціал історичної пам’яті 62
2.1 Історична пам’ять і її виховні можливості 62
2.2 Історична складова національної ідеї 72
2.3 Міжпоколінна справедливість як передумова ефективного національно-патріотичного виховання 83
2.4 Уроки історії у стратегіях національно-патріотичного виховання 94
2.5 Духовно-моральний ресурс герменевтики: актуалізація виховного потенціалу історичної пам’яті у контексті гуманітарної виховної стратегії 107
Висновки до розділу 2 118
РОЗДІЛ 3 НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ У ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 122
3.1 Історична пам’ять як імунна система сучасних соціумів 122
3.2 Мнемонічні особливості конвенціонального і постконвенціонального патріотизму 134
3.3 Національно-патріотичне виховання як процес активізації історичної пам’яті ……………………………………………………………………………….….147
3.4 Виховні стратегії збереження національної ідентичності у добу глобалізації ……………………………………………………………….………………….156
Висновки до розділу 3 168
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176

ВСТУП
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Процеси політичної та культурної глобалізації ускладнюють проблеми самовизначення як національно організованих соціумів, так і пересічної людини. Одним із шляхів їх розв’язання є активізація людинотворчого потенціалу історичної пам’яті, який усе ще залишається недостатньо запитаним ресурсом національно-патріотичного виховання, зміст і функціональні можливості якого потребують переосмислення із урахуванням сучасних соціокультурних контекстів.
Особливо актуальною тема дослідження є для країн, що переживають період національного самоствердження і духовного оновлення, що неможливо без пробудження історичної свідомості засобами освіти й виховання. Державна політика України передбачає охоплення національно-патріотичним вихованням усіх категорій громадян, але її пріоритетом є патріотичне виховання дітей і молоді, яке ускладнюється через космополітичні орієнтації глобалізованого світу, що впливають на соціалізацію учнівської молоді. Без пробудження історичної пам’яті стратегія освітньої євроінтеґрації загрожує перетворитись на стратегію духовного донорства для країн, що належать до світових лідерів.
Важливість теми дисертації знаходить своє підтвердження в документах нормативно-правового забезпечення національно-патріотичного виховання, до яких належать: Закон України «Про освіту», Державна національна програма «Освіта: Україна XXI століття», Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Концепція національно-патріотичного виховання, Концепція національного виховання, Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності й інші чинні державні та науково-методичні матеріали, а також проект «Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 рр.».
Усе це актуалізує проблему філософського осмислення місця і ролі історичної пам’яті в національно-патріотичному вихованні. Формування громадянського і постконвенціонального патріотизму через активізацію морально-етичних, соціально-політичних, етнокультурних і гуманістичних смислів історичної пам’яті має стати цілісним процесом, відігравати випереджальну роль у розбудові демократичного, громадянського суспільства. Цим обумовлена необхідність системного і комплексного аналізу освітньо-виховного виміру історичної пам’яті в сучасних соціокультурних контекстах.
Стан наукової розробки проблеми. Дослідження історичної пам’яті у проблемному полі філософії освіти передусім мають міждисциплінарний характер і тяжіють до створення соціокультурних синтезів. Вони охоплюють широке коло філософських і педагогічних проблем.
Але для цього дослідження насамперед мали значення теоретичні розвідки щодо осягнення історичного буття суспільства і людини. Серед них праці західних учених, а саме: Ф. Анкерсміта, Г.-Г. Гадамера, М. Гайдеґґера, В. Вельша, К. Ясперса, а також вітчизняних дослідників: В. Андрющенка, І. Бойченка, В. Горського, С. Кримського, В. Лозового, М. Михальченка, І. Надольного, М. Поповича. Особливого значення для осмислення майбутнього розвитку окремої людини, нації, всього людства набувають праці з філософсько-педагогічної антропології М. Култаєвої, В.Корженка, І. Предборської, І. Степаненко, В. Табачковського та ін.
Ми також спиралися на широкий спектр напрацювань з теорії пам’яті, визначення її специфіки, генези, соціокультурної обумовленості, які здійснили західні науковці, а саме: О. Гнатюк, М. Ґальбвакс, Е. Ґобсбаум, С. Єкельчик, Р. Козеллек, П. Коннертон, П. Нор, П. Рікер, Й. Рюзен, П. Хаттон, Б. Шацька; українські науковці – Я. Грицак, В. Жадько, Л. Зашкільняк, Ю. Зерній, Я. Калакура, Г. Коньшина, І. Кресіна, Л. Нагорна, М. Рябчук, О. Фостачук, Н. Яковенко; російські науковці – М. Барга, А. Васильєва, А. Полєтаєва, Л. Рєпіна, І. Савельєва, Ж. Тощенко та інші. Виховний вимір історичної свідомості ґрунтовно досліджений у вітчизняній науці в роботах І. Бойченка, В. Вашкевича, Д. Кравченка, В. Кременя, М. Михальченка, М. Мокляка, Ф. Надольного, Я. Ткаченка, В. Шинкарука, В. Пазенка, Т. Ящук. Зростання ролі історичної пам’яті у полікультурному суспільстві обумовило звернення до філософії моралі й етики, що обґрунтовує орієнтаційні та регулятивні функції етичних норм і цінностей. Праці К.-О. Апеля, Б. Вальденфейса, Ю. Габермаса, О. Гьофе, Г. Йонаса, Л. Кольберга, Н. Лумана й українських науковців А. Єрмоленка, М. Култаєвої, В. Малахова, О. Садохи, Л. Ситниченко розкривають нові обрії педагогічної та політичної свідомості, що дозволяє по-новому розглянути проблему історичної пам’яті в епоху глобальних цивілізаційних зрушень. Освітні та виховні стратегії, спрямовані на досягнення міжпоколінної справедливості, представлені в працях В. Беха, В. Сухомлинського, Дж. Ролза, Й. Рюзена, Л. Ситниченко й інших.
Дослідження історичної пам’яті у стратегіях національно-патріотичного виховання обумовило звернення до проблем української історії, національного самоствердження, національної ідентичності, які розглядають зарубіжні автори А. Каппелер, Т. Снайдер, Р. Шпорлюк та ін.; а також українські дослідники Я. Грицак, Г. Касьянов, В. Кремень, В. Лісовий, М. Попович, О. Проценко, М. Рябчук, Д. Табачник. У роботах В. Андрющенка, А. Бичко, О. Забужко, В. Корженко, В. Кременя, М. Михальченко, Ф. Надольного, В. Пазенка й інших авторів висвітлюється виховний вимір національної ідеї як важливий фактор національної ідентичності, обґрунтовується необхідність формування патріотичних цінностей і громадянської позиції не тільки підростаючого покоління, а й дорослого населення.
Підвищення ефективності національно-патріотичного виховання є складовою процесу модернізації системи освіти і виховання. Науковий доробок цієї царини складає четверту групу досліджень. Методологічні засади сучасної освіти й виховання, проблеми її модернізації розглядаються у працях В. Андрющенка, В. Беха, С. Клепка, В. Кременя, М. Култаєвої, В. Лутая, О. Микитюка, М. Михальченка, В. Пазенка, І. Предборської, І. Радіонової, І. Степаненко, І. Шеремет та інших. Теоретичні засади національно-патріотичного виховання досліджувалися в працях І. Беха, А. Бойка, В. Бондара, Н. Волошиної, С. Гончаренка, О. Гриви, С. Клепка, П. Кононенка, В. Лозової, Н. Мосейчука, І. Прокопенка, Г. Троцко, О. Савченко, О. Сухомлинської, К. Чорної. Оригінальні напрацювання з питань історичної дидактики пропонують зарубіжні дослідники В. Їлге, П. Гількеса, Р. Маєр, М. Фуррер. Дана проблематика відображена у працях вітчизняних учених К. Баханова, О. Бойка, І. Гирича, Я. Грицака, П. Кононенка, С. Кульчицького, В. Маслійчука, М. Мудрого, А. Портнова, В. Степанкова, О. Удода, Ю. Шаповала, Н. Яковенко.
Але, віддаючи належне всім згаданим авторам, треба зауважити, що в їхніх працях історична пам’ять розглядалась у стратегіях національно-патріотичного виховання здебільшого або апелятивно, або на емпіричному рівні, її орієнтаційні можливості, роль у механізмі управління процесом національно-патріотичного виховання, а також у розширенні його ціннісно-смислового наповнення залишились за межами дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у рамках комплексної теми наукових досліджень Інституту вищої освіти НАПН України і Центру філософії освіти ХНПУ імені Г. С. Сковороди – «Філософія освіти і духовне оновлення українського суспільства» (0111U006439, протокол №5 від 26.05.2011), а також теми «Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку XXI століття» (0103U000960, протокол № 44 від 06.03. 2003).
Мета дослідження полягає у розкритті потенціалу і функціональних можливостей історичної пам’яті у стратегіях національно-патріотичного виховання.
Досягнення поставленої мети зумовило постановку і виконання відповідних дослідницьких завдань:
 здійснити теоретико-методологічний аналіз передумов і змістового наповнення національно-патріотичного виховання;
 виявити культурно-антропологічні основи освітньо-виховного потенціалу історичної пам’яті;
 обґрунтувати практику національно-патріотичного виховання як актуалізацію історичної пам’яті;
 проаналізувати основні стратегії національно-патріотичного виховання та встановити їх релевантність сучасним соціокультурним контекстам;
 розкрити роль історичної пам’яті як виховного й освітнього ресурсу;
 визначити тенденції трансформації ідеї патріотизму в добу глобалізації;
 виявити роль евристичної метафори «уроки історії» у сучасних практиках національно-патріотичного виховання.
Методологічна основа дисертації зумовлена особливостями її предмета, що вимагає застосування комплексної методологічної програми, де історико-генетичний метод на комплементарних засадах поєднується з феноменологічним і герменевтичним методами, а також із системно-теоретичним методом. У дисертації використовуються методологія сучасної історичної компаративістики, антропологічної редукції й антропологічної інтерпретації, ураховуються культурологічний і комунікативний повороти в сучасній філософії освіти й у дослідженнях історичної пам’яті, що дозволило реалізувати задум міждисциплінарного дослідження.
Об’єктом дослідження є національно-патріотичне виховання в сучасних соціокультурних контекстах.
Предметом дослідження є освітньо-виховний вимір історичної пам’яті у стратегіях національно-патріотичного виховання.
Наукова новизна роботи полягає у розробці концепції трансверсальної історичної пам’яті як синтезатора гуманістичних смислів у етнокультурній, громадянській і морально-етичній стратегіях національно-патріотичного виховання. Наукова новизна дослідження конкретизується в таких положеннях:
уперше:
 обґрунтовано, що історична пам’ять забезпечує можливість взаємопереходу між різними аспектами національно-патріотичного виховання, активізуючи в них національно-культурні й загальнолюдські смисли;
 розкрита роль історичної пам’яті як освітньої інтеркультурної та субкультурної комунікації, що забезпечує зв’язок між генераціями й активізує процеси смислового оновлення національної ідеї;
 установлено відмінність між способами оперування історичною пам’яттю в стратегіях тоталітарного і демократичного національно-патріотичного виховання: у першому випадку відбувається вибіркова сакралізація й інструменталізація історичної пам’яті на підставі настанов етики переконань і служіння; у другому – історична пам’ять через активізацію її екзистенціальних смислів виступає чинником розвитку особистості та конституювання відкритого суспільства, здатного здійснювати селекцію змісту своїх культурних традицій;
 на підставі якісних характеристик історичної пам’яті виявлені відмінності у суспільно-політичних (коротко- і середньотривала прагматизована пам’ять з елементами міфотворчості), морально-етичних (довготривала пам’ять про морально-ціннісне ставлення до Батьківщини і моральний досвід ставлення до неї) та релігійно (патріотично забарвлені істини віри) спрямованих стратегій національно-патріотичного виховання;
 обґрунтовано, що історична пам’ять, пробуджуючи самосвідомість нації, конструює ідеали і покладає цінності національно-патріотичного виховання, а також залучається до механізмів спостереження за його станом;
 доведено, що залучення до стратегій національно-патріотичного виховання культурно-антропологічних смислів історичної пам’яті посилює зв’язок його настанов і цінностей із життєвим світом особистості.
Набули подальшого розвитку:
 положення, що гуманістично орієнтовані мнемонічні практики в освітньому й виховному просторах сприяють активному засвоєнню підростаючим поколінням загальнолюдських цінностей, людської і національної гідності, кодексу честі патріота, громадянина, представника людської цивілізації;
 освітньо-виховний аспект теорії громадянського суспільства і проблема «партикулярності-універсальності» у національно-патріотичному вихованні, обґрунтовано неприпустимість актуалізації історичної пам’яті як репресивного дискурсу з хибними орієнтирами національно-патріотичного виховання. Комунікативна раціоналізація життєвого світу обумовлює вибіркове призупинення традиції на підставі імперативів справедливості та толерантності.
Уточнено:
 мнемонічні особливості постконвенціонального патріотизму; доведено, що пріоритетним напрямком соціально-політичної стратегії національно-патріотичного виховання має стати громадянське виховання на основі конституційного патріотизму як гранично регулятивної ідеї, яка передбачає дотримання рамок Конституції держави, повагу до прав і свобод людини. Така стратегія національно-патріотичного виховання не заперечує, а навпаки сприяє національно-культурному розвитку суспільства.
 положення про внутрішній зв’язок між когнітивними й афективними аспектами історичної пам’яті та соціокультурну обумовленість емоційного ставлення до малої і великої Батьківщини (любов, туга, біль, переживання), що активізують настанови національно-патріотичного виховання.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в оновленні концептуальних обґрунтувань національно-патріотичного виховання у сучасних соціокультурних контекстах. Матеріали і результати дисертації можуть служити світоглядним і методологічним підґрунтям у реформуванні змісту і механізмів національно-патріотичного виховання; їх можна також використати у розробці концепцій, навчальних і виховних програм, навчально-методичних посібників. Вони можуть використовуватися при викладанні предметів соціально-гуманітарного циклу, спецкурсів із філософії освіти, педагогіки, історичної дидактики, а також у практиках національно-патріотичного і громадянського виховання, у політичному самовихованні й політичній самоосвіті.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження були викладені й обговорені на засіданні кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди; оприлюднені на міжнародних, національних і реґіональних науково-практичних конференціях, зокрема: на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: «Освіта і доля нації» (Харків, 2009-2011 рр.), на чотирьох міжнародних конференціях «Історія релігій в Україні» (Львів, 2009-2012 рр.), на міжнародній науковій конференції «Екологія простору культури: проблеми та рішення» (Київ, 2009 р.), на обласній науково-практичній конференції «Громадянське та патріотичне виховання студентської молоді» (Харків, 2010 р.), на міжнародній науково-практичній конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (Харків, 2010 р.), на всеукраїнській науковій конференції «Нові виміри духовності на початку XXI століття» (Суми, 2010 р.), на міжнародній науковій конференції «Традиція і культура. Прекрасне у духовному потенціалі людства (Київ, 2010 р.), на міжнародній науково-практичній конференції «Українознавство у світовому гуманітарному просторі» (Київ, 2010 р.), на міжнародній науково-практичній конференції «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій» (Суми, 2011 р.), на міжнародній науковій конференції «Гуманітарно-наукове знання: становлення парадигми» (Чернівці, 2011 р.).
Публікації. Зміст основних положень дисертації, її ідеї й результати відображені у 21 публікації, 5 із яких – статті у наукових фахових виданнях, 7 – в інших виданнях, 9 – у матеріалах конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Поєднання у спільному тематичному просторі культурно-антропологічної проблематики історичної пам’яті та національно-патріотичного виховання дозволило виявити їх латентну взаємоспрямовану критичну інтенціональність. Активізація історичної пам’яті стимулює оновлення змісту й організаційних форм національно-патріотичного виховання, а модернізація останнього спонукає до перегляду акцентів у семантиці історичної пам’яті.
2. Концептуалізація історичної пам’яті як трансверсальної дозволила розробити динамічну модель взаємодії між її актуалізованими смислами й орієнтирами національно-патріотичного виховання, уключити в дію його автопоезис, механізми селекції ідей і самоспостереження. Трансверсальність історичної пам’яті пояснює феномен її семантичної деверсифікації у стратегіях морально, громадянсько і етнокультурно орієнтованого національно-патріотичного виховання. Процесуальна інтерпретація єдності та різноманітності смислів історичної пам’яті й національної ідеї дозволяє виявити їх буттєву укоріненість. Культурно-антропологічними основами освітньо-виховного потенціалу історичної пам’яті є внутрішній зв’язок між людиною й історією, бо минуле закладає фундамент для майбутньої життєтворчості, культурної й освітньої самореалізації людини.
3. Дослідження особливостей актуалізації історичної пам’яті у національно- патріотичному вихованні дозволило визначити і систематизувати екзистенційні та соціокультурні вимоги до його практик, а також виявити освітні можливості збереження національної ідентичності у добу глобалізації.
4. Трансформація змісту стратегій національно-патріотичного виховання обумовлена процесами національного самоствердження, демократизації та глобалізації, патріотичності, демократичного світогляду як системи поглядів на світ і на національну дійсність на основі чіткої громадянської позиції, поваги до власної культури, чужих переконань, ідеалів і цінностей. Із цих стратегій вилучаються ті смисли, які конституюють поле репресивної комунікації, наприклад, ідея національної перевершеності.
5. Оптимізація практик і вироблення ефективних стратегій національно-патріотичного виховання вимагає осмислення й оновлення змісту виховного потенціалу історичної пам’яті як у світі повсякденності, так і на макрорівні суспільства у цілому. Під «виховним потенціалом» історичної пам’яті розуміємо сукупність наявних та прихованих духовно-історичних ресурсів культури, що використовуються і можуть бути використані для виховання історичної та національної свідомості людини як складових моральності, патріотизму, національної ідентичності. Адже в ситуації ціннісної дезорієнтації людини й суспільства, історична пам’ять як когерентність людиновимірності історії й історичності людини, покликана дати нові імпульси достатності особистісному людському буттю і духовному оздоровленню нації. Тільки в такій перспективі можливе виховання патріотизму, національної самосвідомості як невід’ємних складових індивідуального та суспільного буття.
6. Освітній вимір національно-патріотичного виховання повинен задавати стандарти і параметри міжкультурної комунікації. Це передбачає наявність певного комунікативного простору, в якому відбувається відбіркове припинення традиції, раціоналізація життєвого світу, що забезпечує загальнозначущість смислів і подій національної історичної пам’яті. Цей простір є плюралістичним, базується на принципі громадянської злагоди, порозуміння і співпраці людей незалежно від їх етнічної належності, політичних, релігійних переконань тощо. У свою чергу це вимагає виховання свідомого, зрілого громадянина, який у комунікативному просторі національної і світової спільноти здатний відповідально визначати межу між пам’яттю і забуттям.
7. Історичну пам’ять не можна трактувати інструментально, як механізм досягнення соціальних цілей. Цілісність суспільства досягається завдяки комунікації, взаємодії і навіть у зіткненнях регіональних і локальних культур (а відповідно історичних пам’ятей). Історична пам’ять має етнокультурний, політичний і етичний змісти, у яких розкривається її виховний потенціал. Творення національної модерної ідентичності вимагає формування соціокультурних форм політичної нації на основі відбіркового припинення існування традиції, що актуалізує значення етнокультурно орієнтованої стратегії, спрямованої на збереження етнонаціонального буття.
8. Виховання патріотизму й національної самосвідомості, громадянської компетентності на засадах постконвенціональної моралі змінює перспективи новітньої національної історії. Переорієнтування розвитку суспільства в бік демократії і свободи вимагає відмови від національного романтизму і міфотворчості, вимагає аналізу злочинів тоталітаризму не через оптику власної нації, а на засадах толерантності, долаючи стереотипи ворожості Свого та Чужого.
9. Мнемонічні практики в освітньому й виховному просторах визначають процеси утвердження загальнолюдських цінностей, людської і національної гідності, становлення громадянського суспільства. Комунікативна раціоналізація життєвого світу обумовлює відбіркове припинення традиції на засадах справедливості, толерантності. Патріотизм є результатом особистого морально-етичного вибору людини і невід’ємною часткою її загального морального обличчя. У сучасних вітчизняних умовах збереження національної ідентичності полягає в площині фундаментальних цінностей суспільства: громадянської гідності людини на основі поваги до її прав, гуманізму, суспільної моралі, свободи слова, високого рівня культури, духовності.
10. Виховний потенціал історичної пам’яті виявляє себе на ціннісно-смисловому рівні, який має фундаментальну буттєву значущість, визначається належністю до певного типу культури, характеризує модель світу, яка панує в ній. Осучаснити минуле треба так, щоб воно стало опорою, орієнтиром для майбутнього. У педагогічному полі історичної відповідальності імператив «пам’ятай минуле» означає орієнтацію на формування особистості, яка зорієнтована на взаємність і всезагальність, має автономну самосвідомість, а отже, таку форму національної ідентичності, яка є моральним виміром самосвідомості. Така доросла, зріла людина, щоб мати майбутнє, повинна бути відповідальною за сучасне, майбутнє і за минуле нації і всього людства.
11. Виховання громадянина-патріота, утвердження в суспільній свідомості і психології почуття поваги до культурного й історичного минулого України має використовувати потужний орієнтаційний потенціал історичної пам’яті у морально-етичній та соціально-політичних (етнокультурне, громадянське) стратегіях національно-патріотичного виховання.
12. Спотворена історична пам’ять (безпам’ятство) порушує спадкоємність поколінь, буттєву укоріненість, веде до втрати людиною життєвих смислів, формує у неї комплекс національної меншовартості й особистої неповноцінності, викликає невпевненість у завтрашньому дні, породжує правовий нігілізм, зневіру в цивілізоване життя в Україні, що спричинює стагнацію в суспільному житті, освіті й вихованні.
13. Державна політика пам’яті передбачає охоплення національно-патріотичним вихованням усіх категорій громадян, але найпріоритетнішим напрямом є патріотичне виховання дітей та молоді. Це формує серйозні виклики освіті, у сфері якої навчається і виховується людина й особистість. У контексті гуманістичної парадигми виховання патріотизму й національної самосвідомості ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини над інтересами суспільства і держави, особистісної спрямованості виховного процесу. Історичну пам’ять в освітньому просторі неможливо розглядати поза єдністю її суспільного й індивідуального вимірів, адже знання мають особистісний смисл.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамчук, Оксана Володимирівна Патріотичне виховання студентів вищих технічних навчальних закладів [Текст]: монографія / О. В. Абрамчук, М. М. Фіцула; Вінниц. нац. техн. ун–т. – Вінниця: Універсум–Вінниця, 2008. – 136 с. – Бібліогр. : с. 108–119 (222 назви).
2. Августин Святий Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. – Львів: Свічадо. – 2008. – 356 с.
3. Андерсон Б. Уявленi спiльноти: Мiркування щодо походження й поширення нацiоналiзму / [перевод с англ. Андерсон Б., Морозов В.] – 2–ге вид., перероб. – К.: Критика, 2001 – 271 с. – Бiблiогр. : с. 253–260.
4. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту: Статті. Нариси. Інтерв’ю / Віктор Андрущенко. – К.: Знання України, 2004. – 738 с.
5. Андрющенко В. П. Роздуми про вчителя // Вища освіта України. – 2011. – № 2.– С. 6–12.
6. Анкерсмит Ф. Возвышенний исторический опыт. – М.: Издательство «Европа», 2007. – 612 с.
7. Анкерсміт Ф. Постмодерністська «приватизація» минулого // Україна модерна: [збірник] / Львів. нац. ун–т ім. І. Франка, Ін–т іст. дослідж.; [відп. ред. : А. В. Портнов] Чис. 4 (15): пам’ять як поле змагань. – К.: Критика, 2009. – С. 246–270.
8. Апель К.–О. Дискурс і відповідальність: проблема переходу до постконвенціальної моралі / Пер. з нім. В. Купліна. – Київ: Дух і Літера, 2009. – 430 с.
9. Апель К.–О. Спрямування англо–американського «комунітаризму» в світлі дискурсивної етики / Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – C. 372–394.
10. Арендт Х. Джерала тоталітаризму. – 2–е вид./ Пер. з англ. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2005. – 584 с.
11. Ассман Я. Культурная память: Письмо, память о прошлом и политическая идентичность в высоких культурах древности. Пер. с нем. — М.: Языки славянской культуры, 2004. — 368 с.
12. Ассман А. Простори спогаду. Форми та трансформації культурної пам’яті / Аляйда Ассман; пер. з нім. К. Дмитренко, Л. Доронічева, О. Юдін. – К.: Ніка–Центр, 2012. – 440 с. – (Серія «Зміни парадигми»; Вип. 15).
13. Байме К. Політичні теорії сучасності / Клаус фон Байме; пер. з нім. М. Култаєвої та М. Бойченка. – К.: Стилос, 2008. – 396 с. – (Серія «Сучасна гуманітарна бібліотека»).
14. Бек У. Влада і контрвлада у добу глобалізації. Нова світова політична економія / Ульрих Бек ; пер. з нім. О. Юдіна. – К.: Ніка–Центр, 2011. – 408 с. – (Серія «Зміни парадигми»; Вип. 14).
15. Бережна С. В. Історичне порівняння в площині культурно–антропологічного аналізу: монографія / С. В. Бережна. – Харків: видавнича група «Основа», 2012. – 292 с.
16. Бех І. Д. Гуманістична педагогіка у траєкторії виховання особистості // Виховання і культура. – 2001. – № 1.– С.9–13.
17. Бех І. Чорна К. Програмно–патріотичне виховання дітей та учнівської молоді // Світ виховання. – 2007. – № 1. – С. 23–34.
18. Бичко А. К. Моральний зміст менталітету українців // Національна культура в сучасній Україні (Голова ред. колегії І. Ф. Курас). – К.: Асоціація «Україно», 1995. – C. 240–260.
19. Біла книга національної освіти України / Нац. акад. пед. наук України; за ред. В. Г. Кременя – К.: Інформаційні системи, 2010. – 340 с.
20. Біндер Г. Місто, урбанізація та націотворення в Україні // Україна. Процеси націотворення / Упор. Андрос Каппелер, пер. з нім. – К.: К.І.С., 2011. – С. 182–195.
21. Бойченко М. Системні соціальні функції історичної пам’яті // Практична філософія. – 2010. – № 4 (38). – С. 59–66.
22. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики. – М.: СПб., 2005. – 576 с.
23. В’ятрович В Друга польсько–українська війна. 1942—1947. — Київ: Видавничий дім «Києво–Могилянська академія», 2011. – 288 с.
24. Валіцький А. Три патріотизми // Націоналізм: Антологія. 2–ге вид / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 566–599.
25. Валіцький А. Чи можливий ліберальний націоналізм // Націоналізм: Антологія. 2–ге вид / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 537–550.
26. Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого / Берхард Вальденфельс; [пер. з нім. В. І. Кебуладзе]. – К.: ППС–2002, 2004. – 206 с. – («Сучасна гуманітарна бібліотека).
27. Вальденфельс Б. Міркування щодо генеалогії культури [Текст] / Б. Вальденфельс, пер. В. Кебуладзе // Філософська думка. – 2009. – № 1. – С. 13–26.
28. Вашкевич В.М. Історична свідомість молоді: політологічний концепт. – Монографія. – Київ: Світогляд, 2005. – 287 с.
29. Вельш В. Наш постмодерний модерн. Пер. з нім. А. Л. Богачева, М. Д. Култаєвої, Л. А. Ситніченко. – Київ: Альтерпрес, 2004. – 328 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека).
30. Ветланд А. В. Україна транснаціональна: транснаціональність, трансфер культур, перехресна історія // Україна. Процеси націотворення / Упор. Андрос Каппелер, пер. з нім. – К.: К.І.С., 2011. – С. 61–80.
31. Винайдення традиції / За ред. Ерика Гобсбаума і Теренса Рейнджера / Пер. з англ. Микола Климчук. — К.: Ніка–Центр, 2005. — 448 с.
32. Волинь: дві пам’яті / Пер. з пол. / Упорядник М. Войцеховський. – Київ – Варшава: Дух і літера, Об’єднання українців у Польщі, 2009. – 304 с.
33. Волошина Н. М. Соціально–філософський вимір патріотизму сучасного українського суспільства [Текст]: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соц. філос. та філос. історії» / Н. М. Волошина. К., 2010. – 20 с.
34. Гадамер Х.–Г. Истина и метод: Основы филос. герменевтики: Пер. с нем. / Общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова.— М.: Прогресс, 1988.–704 с.
35. Гегель Г. В. Ф Лекции по философии истории / Пер. А. М. Водена. – СПб.: «Наука», 2000. – 479 с.
36. Гердер Й. Мова і національна індивідуальність // Націоналізм: Антологія. 2–ге вид / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 3–9.
37. Гирич І. Б. Історія України нового часу в сучасній шкільній освіті. – К.: ВД «Стилос», 2009. – 64 с.
38. Гнатюк О. Кордон через подружнє ложе // Leopolis multiplex. – К.: Грані–Т, 2008. – С. 125–131.
39. Горський В. С. Філософія в українській культурі (методологія та історія) : Філософські нариси. –К.: Центр практичної філософії, 2001. – 236 с.
40. Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI – початок XVII ст.). – Львів, 2002. – 255 с.
41. Грива О. А. Соціально-педагогічні основи формування толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурного середовища: Монографія – К. ПАРАПАН, 2005. – 228 с.
42. Грицак Я. Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст.: (Навчальний посібник). – К.: Генеза, 2000. – 360 с.
43. Грицак Я. Й. Життя, смерть та інші неприємності : статті та есеї / Ярослав Грицак. – 3–тє вид., доп. – К.: Грані–Т, 2011. – 248 с. (Серія De profundis).
44. Грицак Я. Й. Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад. Есеї. – Київ: Критика, 2011. – 350 с.
45. Грицак Я. Й. Клопоти з пам’яттю. // Страсті за Бандерою: статті та есеї / упоряд.: Т. Амар, І. Балинський, Я. Грицак. – К.: Грані–Т, 2010. – С. 346–357.
46. Гулыга А. В. Немецкая классическая философия. М.: Мысль, 1986. – 334 с.
47. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. – 3–е изд. – Л.: Изд–во Ленингр. ун–та, 1990. – С. 528 с.
48. Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. Пер. з нім, примітки та післямова Анатолія Єрмоленка. – Київ: Лібра, 2003. –248 с.
49. Гьофе О. Демократія в епоху глобалізації. – Київ: ППС–2002, 2007. – 436 с. – («Сучасна гуманітарна бібліотека»).
50. Ґабермас Ю. Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики? / Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С. 325–345.
51. Д’юи Дж. Демократія і освіта. – Львів: Літопис, 2003. – 294 с.
52. Дашкевич Я. Р. Українська ідеологія – міф чи реальність // Дашкевич Я. …Учи неможними устами сказати правду: історична есеїстка. – К.: Темпора, 2011. – С. 699–705.
53. Дашкевич Я. Р. Українські історичні традиції: нація і держава // Дашкевич Я. …Учи неможними устами сказати правду: історична есеїстка. – К.: Темпора, 2011. – С. 41–54.
54. Дейвіс Н. Європа. Історія – К.: Вид–во Соломії Павличко «Основи», 2008. – 1464 с.
55. Дидактика історії: Програма курсу та методичні рекомендації для студентів історичного факультету / Уклав М. М. Мудрий. — Львів: Вид–во Львівського національного університету імені Івана Франка, 2010. —24 с.
56. Діяк І. Українська національна ідея: шлях до Великої України / І. В. Діяк. К.: Укрполіграфсервіс, 2005. – 335 с.
57. Доманська Е. Історія та сучасна гуманітаристика: дослідження з теорії знання про минуле / Ева Доманська; пер. з польськ. та англ. В. Склокіна; наук. ред. В. Склокін, С. Троян. – К.: Ніка–Центр, 2012. – 264 с.
58. Донцов Д. Ідеологія чинного націоналізму // Націоналізм: Антологія. 2–ге вид / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 69–75.
59. Дьюи Дж. Общество и его проблемы. Перевод с англ. И. И. Мюрберг, А. Б. Толстова, Е. Н. Косиловой. – М.: Идея–Пресс, 2002. – 160 с.
60. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора; Пер. з англ. В. Шовкун; наук. ред. пер. О. Шевченко. – К.: Вид–во Соломії Павличко «Основи», 2003. – 503 c.
61. Європа та її болісні минувшини / Авт.–упоряд. Ж. Мінк і Л. Неймайєр у співпраці з П. Боннаром. – Пер. з фр. Є. Марічева. – К.: Ніка–Центр, 2009. – 272 с.
62. Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько–українські стосунки в радянській історичній уяві. – К.: «Критика», 2008. – 304 c.
63. Єрмоленко А. М. Монологічна та дискурс–етична моделі відповідальності у суспільстві за доби реконструкції // Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід / Відп. ред. А. М. Єрмоленко, О. О. Кисельова. − К.: Етна –1, 2006. − С. 7–20.
64. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
65. Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини – шанування природи. Монографія. – К.: Лібра, 2010. – 416 c.
66. Єрмоленко А. М. Структурні зміни українського етосу як комунікативний чинник національної ідеї // Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / М. В. Попович, А. М. Ермоленко, В. Б. Фадєєв та ін. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 26–54.
67. Жадько В.О. Історична пам’ять в розвитку духовності особистості (соціально–філософський аспект). Монографія. –К.: Ніка – Принт, 2006 .–480 с.
68. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації // Розбудова держави – 2002. – № 7–12 – С. 3–14.
69. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. – 2–ге вид. – К.: Факт, 2009. – 156 с.
70. Зашкільняк Л. Історична пам’ять і соціальні функції історії у сучасному світі / Л. Зашкільняк // Україна–Європа–Світ. – Вип. 2: Міжнародний збірник наукових праць. Серія: історія, міжнародні відносини / Гол. ред. Л. М. Алексієвець. – Тернопіль: Вид–во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009.– С. 156–159.
71. Зерній Ю. О. Взаємозв’язок історичної пам’яті та національної ідентичності / Ю. О. Зерній // Політичний менеджмент. – 2008. – № 5 (32). – С. 104–115.
72. Зерній Ю. О. Державна політика пам’яті в Україні: становлення та сучасний стан / Ю. О. Зерній // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 3 (8). – С. 41 51.
73. Знання, настояні на совісті». Інтерв’ю з Сергієм Борисовичем Кримським / Новий Акрополь. – Режим доступу http://www.newacropolis.org.ua/ua/culture/interview/?DETAIL=5464
74. Зязюн І. А. Естетична регуляція ціннісної свідомості // Вища освіта України – 2005 – № 3. – С. 5–11.
75. Йонас Г. Пpинцип відповідальності: У пошуках етики для технологічної цивілізації / Пеp. з нім. А. М. Єpмоленка; НАН України. Ін–т філософії ім. Г. С. Сковоpоди. — К.: Лібpа, 2001. – 400 с.
76. Іван Павло ІІ. Пам’ять та ідентичність. – Львів: Літопис, 2005. – 167 с.
77. Історична освіта: європейський та український досвід. Викладання національної історії в школах Центральної і Східної Європи. – К.: К.І.С., 2010. - 288 с.
78. Калакура Я. C. Історична пам’ять як чинник самоідентифікації українців // Українознавство. – 2004. –№ 3–4. – С. 206–210.
79. Калакура Я. C. Українознавство як засіб формування історичної свідомості молоді // Українознавство. – 2009. – № 4 – С. 35–40.
80. Каппелер А. Передмова // Україна. Процеси націотворення / Упор. Андрос Каппелер, пер. з нім. – К.: К.І.С., 2011. – 416 с.
81. Касьянов Г. В. Теорія нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999.– 352 с.
82. Касьянов Г. Danse macabre: Голод 1932–1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті-початок 2000-х). Київ: «Наш час», 2010. – 271 с.
83. Касьянов Г. В. Україна 1991–2007: нариси новітньої історії. – К.: Наш час, 2008. – 432 с.
84. Кебуладзе В. Своє і чуже. Феноменологічна топографія соціально–політичного простору України // Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід. – К.: Етна–1, 2006. – С. 106–116.
85. Кириченко О. В. Козацька педагогіка. – Х.: Вид. група «Основа» : «Триада +», 2008. – 185, [7] с. : іл. – (Серія «Виховання в школі»).
86. Кислюк К. В. Історіософія в українській культурі: від концепту до концепції [Текст]: моногр. / К. В. Кислюк. — Х.: ХДАК, 2008. — 288 с.
87. Клепко С. Ф. Конспекти з філософії освіти. – Полтава: ПОІППО. 2007. – 420 с.
88. Козеллек Р. Політичний культ мертвих. Пам’ятники воїнам у новочасі // Історичні пошуки ідентичності: Українсько–німецький колоквіум. – К.: Дух і літера, 2004. – С. 40–73.
89. Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії. / Пер. з нім. – К.: Дух і Літера, 2006. – 436 с.
90. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: Монографія. – Житомир: Вид–во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 558 с.
91. Колізії антропологічного розмислу // В. Г. Табачковський, Г. І. Шалашенко, А. М. Дондюк, Н. В. Хамітов, Г. П. Ковадло, Є. І. Андрос. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. – 156 с.
92. Коннертон П. Як суспільства пам’ятають / Пер. з англ. С. Шліпченко. – К.: Ніка–Центр, 2004. – 184 с.
93. Кононенко П. П. Доктрина і розвиток української освіти в XXI столітті / Кононенко П. // Освіта. – 2001.–№ 54–55 (26 вересня–3 жовтня). – С. 2–3.
94. Кононенко П. П. Національна ідея, нація, націоналізм: Монографія / Кононенко П. П. – К.: Міленіум, 2005. – 358 с.
95. Концепція та програми викладання історії України в школі (проекти): матеріали IV та V Робочої наради з моніторингу шкільних підручників історії України / Упорядкування та редакція Наталя Яковенко, Людмила Ведмідь. Систематизація перебігу дискусій над програмами Людмила Ведмідь. – К.: ВД «Стилос», 2009. – 90 с.
96. Коньшина Г.Є. Трансформація соціальної пам'яті в інформаційному суспільстві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Г. Є. Коньшина. – Харків, 2008. – 21 с.
97. Корабльова В. М. Покоління в полі культури: множинність репрезентацій: Монографія / В. М. Корабльова. – Х.: ХНУ ім. В. Н Каразіна, 2009. – 180 с.
98. Корж Г. В. Методологічні засади дослідження історичної пам’яті в освітніх стратегіях // Збірник наукових праць національного науково–дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. – К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2011. – Т. XXVIII. – C. 104 – 106.
99. Корж А. В. Историческое образование в современных социокультурных процессах // Кросс–культурный подход в науке и образовании: мат. ежегодного семинара. Выпуск 5. / сост. О. А. Михалина. – Новосибирск: НГПУ, 2010. – С. 79–83.
100. Корж Г. В. Виховний вимір історичної пам’яті // Гуманітарно–наукове знання: становлення парадигми: мат. міжнар. наук. конф. 7–8 жовтня 2011 р. – Чернівці: – Чернівецький нац. ун–т, 2011. – С. 377–379.
101. Корж Г. В. Естетичний досвід як конструкція історії // Традиція і культура. Прекрасне у духовному потенціалі людства // Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 11–12 червня 2010. Ч. I. – К., 2010. – С. 16–18.
102. Корж Г. В. Історична складова національної ідеї // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії»: зб. статей. Ч. II. / за заг. ред. канд. філол. наук, доц. О. С. Черемської, канд. філософ. наук, доц. О. М. Кузя. – Х.: ФОП Александрова К. М.; ВД «ІНЖЕК», 2010. – С. 82–87.
103. Корж Г. В. Історія розв’язується правдою // Громадянське та патріотичне виховання студентської молоді. зб. мат. наук.–практ. конф. пед. прац. і співр. вищих навчальних закладів I–II рівнів акредитації Харківської області (26 лютого 2010 року). – Харків: ФОП Шейніна О. В., 2010. – С. 200 – 201.
104. Корж Г. В. Національно–патріотичне виховання у добу глобалізації // «Освіта і доля нації». Перспективи та орієнтири розвитку українського суспільства: мат. XI міжнар. наук.–практ. (21–22 травня 2010 р.) / Харк. нац. пед. ун–т ім. Г. С. Сковороди. – Харків: ХНПУ, 2010. – С. 24 – 26.
105. Корж Г. В. Освітньо–виховний потенціал історичної пам’яті у стратегіях національно–патріотичного виховання: культурно–антропологічний та конструктивістський підходи // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос–культурних взаємодій: зб. мат. IV міжнар. наук.–практ. конф. для студ., аспір., науков. Т. II, Секції: № 2 (сесії 2.1 – 2.7), № 3 (сесії 3.1 – 3.7). – Суми: видавничо–виробниче підприємство «Мрія» ТОВ, 2011. – С. 288–292.
106. Корж Г. В. Релігійна складова у сучасних виховних і освітніх практиках // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2009 рік. Книга I. – Львів: Логос. – 2009. – С. 823–828.
107. Корж Г. В. Феномен мнемонічного кола в стратегіях національно–патріотичного виховання // «Освіта і доля нації». Школа і дитина у сучасних соціокультурних контекстах: мат. XII міжнар. наук.–практ. конф. (20–21 травня 2011р.) / Харк. нац. пед. ун–т ім. Г. С. Сковороди. – Харків: ХНПУ, 2011. – С. 78, 79.
108. Корж Г. В. Формування історичної свідомості молоді в контексті синергетичної моделі освіти // Екологія простору культури. Проблеми та рішення: мат. міжнар. наук. конф. 5–6 червня 2009. Ч. 2. – Київ, 2009. – С. 23 – 25.
109. Корж Г. В. Міжпоколінна справедливість і уроки історії: релігійний і моральний виміри // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2012 рік. Книга II. – Львів: Логос, 2012. – С. 213–220.
110. Корж Г. В. Історична пам’ять як духовна актуалізація історичного часу в християнській культурі // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2011 рік. Книга II. – Львів: Логос, 2011. – С. 166–172.
111. Корж Г. В. Постмодерністська трансформація історичної пам’яті // Світогляд – філософія – релігія: зб. наук. праць. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ». – 2011. – Вип. 1. – С. 32 – 39.
112. Корж Г. В. Виховний потенціал історичної пам’яті та релігії // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2010 рік. Книга II. – Львів: Логос, 2010. – С. 100–107.
113. Корж Г. В. Герменевтичний аналіз культури // Вісник ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. «Філософія» / Харк. нац. пед. ун–т ім. Г. С. Сковороди. – Харків: ХНПУ, 2010. – Вип. 33. – С. 90–96.
114. Корж Г. В. Історична пам’ять та проблеми її об’єктивації в гуманітарній науці та виховній практиці // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. Випуск 563–564. Філософія. – Чернівці: Чернівецький нац. ун–т, 2011. – С. 60–64.
115. Корж Г. В. Національно–патріотичне виховання: соціально–політичний та етнічний виміри // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: зб. наук. праць / гол. ред. В. Г. Воронкова. – Вип. 45. – Запоріжжя: Вид–во ЗДІА, 2011. – С. 148–156.
116. Корж Г. В. Феномен історичної пам’яті в контексті структуралістського конструктивізму П. Бурдйо // Українознавство. – Київ: ННДІУ, 2010. – № 4. – С. 167 – 172.
117. Корж Г. В. Феномен історичної пам’яті в сучасному освітньому просторі // Науковий вісник. Серія «Філософія» / Харк. нац. пед. ун–т ім. Г. С. Сковороди. – Харків: ХНПУ, 2009. – Вип. 31. – С. 17–23.
118. Корж Г. В. Формування національної ідентичності засобами естетичного виховання // «Освіта і доля нації». Антикризовий потенціал освіти та виховання: мат. X міжнар. наук.–практ. конф. (2–3 жовтня 2009 р.) / Харк. нац. пед. ун–т ім. Г. С. Сковороди. – Харків: ХНПУ, 2009. – С. 49–51.
119. Кравченко Д. Г. Історична свідомість української молоді: проблеми формування в трансформаційному суспільстві (соціально–філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук: 09.00.03 «Соц. філос. та філос. історії» / Д. Г. Кравченко. – К., 2004. 19 с.
120. Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. - К.: Грамота, 2007. — 576 с.
121. Кремень В. Освіта в структурі цивілізаційних змін // Вища освіта України. – 2011. – № 1. – С. 8–11.
122. Кремень В. Г. Інформаційне середовище – криза культури чи нове буття? // Вища освіта України – № 1. –2010. – С. 20–33.
123. Кремень В. Г. Вища освіта в соціокультурних змінах сучасності / В. Г. Кремень // Вища освіта України. – 2007. – № 3. – С. 9–13 В. Вища освіта 2007 № 3 С. 9–13 С. 12, 13.
124. Кремень В., Пазич С., Пономарьов О Шляхи розвитку сучасної філософської інженерної освіти // Вища освіта України. – 2006. – № 1. – С. 7–12.
125. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітичний аналіз): [Монографія] – К.: Вища школа, 1998. – 392 с.
126. Кримський С. Б. Про софійність, правду, смисли людського буття: Збірник науково–публіцистичних і філософських статей. – Київ, 2010. – 464 с.
127. Кулик В. Роль українського медійного ресурсу у творенні національної ідентичності // Україна модерна: [збірник] /Львів. нац. ун–т ім. І. Франка, Ін–т іст. дослідж.; [відп. ред. : А. В. Портнов] Чис. 4 (15) : пам’ять як поле змагань. – К.: Критика, 2009. – С. 155–174.
128. Култаєва М. Д. Філософія освіти і виховання: досвід критичної саморефлексії // Науковий вісник ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Серія «Філософія». – Харків: ХДПУ, 2002. – Вип. 4. – С. 26–29.
129. Култаєва М. Д, Навроцький О. І., Шеремет І. І. Європейська теоретична соціологія ХХ–ХХІ століття: Навчальний посібник. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2008. – 328 с.
130. Култаєва М. Д. Динамічне людство, або педагогічні виклики глобалізації // Людина і культура в умовах глобалізації. / Збірник наукових статей – К.: Парапан, 2003. — С. 121–129.
131. Култаєва М. Д. Нова німецька еволюційна педагогіка: тенденції і можливості // Філософія освіти. – 2006. – № 1 (3). – С. 109–121.
132. Култаєва М. Контури європейського громадянського суспільства і українська реальність // Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід. – К.: Етна–1, 2006. – С. 143–151.
133. Ланґевіше Дітер. Нація, націоналізм, національна держава в Німеччині і в Європі / Пер. з німецької. – К.: «К.І.С.», 2008. – 240 с.
134. Лісовий В, Проценко О. Націоналізм, нація та національна держава / Націоналізм: Антологія. 2–ге вид / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2006. – 684 с.
135. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основі виховання і навчання: Навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун–т ім. Г. С.Сковороди. – [2–е вид., випр. і доп.]. – Харків: «ОВС», 2002 – 400 с.
136. Лутай В. С. Філософія освіти в Україні в контексті Болонського процесу // Вища освіта України. – 2004. – № 4. – С. 121, 122.
137. Малахов В. Право бути собою. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2008. – 336 с.
138. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – 6–те вид. – К.: Либідь, 2006. – 384 с.
139. Маслійчук В. Від України до Малоросії. Регіональні назви та національна історія // Україна. Процеси націотворення / Упор. Андрос Каппелер, пер. з нім. – К.: К.І.С., 2011. – С. 229–245.
140. Маслійчук В. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві 1780–1796 рр. – Харків, 2011. – 456 с.
141. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. – 488 с.
142. Михальченко М. Національна ідея як регулятивна сила в загальнонаціональному та регіональному масштабах / М. Михальченко // Регіональні версії української національної ідеї: спільне та відмінне: зб. ст. – К.: Світогляд, 2005. – 186 с.
143. Михальченко М., Андрущенко В. Україна розділена в собі: від Леонідії до Вікторії. Т. I. – К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2009. – 490 с.
144. Михальченко М., Самчук З. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів. –Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1998. – 288 c.
145. Міхнік А. Історію не можна повернути назад, але можна про неї сказати правду // Волинь: дві пам'яті / Пер. з пол. / Упорядник М. Войцеховський. – Київ – Варшава: Дух і літера, Об’єднання українців у Польщі, 2009. – С. 17, 18.
146. Моссе Дж. Нацизм і культура. Идеология и культура націонал-социализма / Пер. с англ. Ю. Д. Чупрова. – М. : ЗАО Центрполиграф, 2010. – 446 с.
147. Нагорна Л. П. Регіональна ідентичність: український контекст. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 405 с.
148. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. К.: ІПіЕНД, 2002. – 272 с.
149. Нарис історії культури України / М. В. Попович – 2–е изд., випр. – К.: АртЕк, 2001 . – 728 с.
150. Нора П. Всемирное торжество памяти. – М.: Неприкосновенній запас. – № 2–3. – 2005. – C. 202–208.
151. Нора П. Проблематика мест памяти Франция–память / П. Нора, М. Озуф, Ж. де Пюимеж. М. Винок. – СПб.: Изд–во С.–Петерб. ун–та, 1999, с. 17–50.
152. Норман М. Наймарк Геноциди Сталіна / Пер. з англ. В. Старка. – К.: Видавничий дім «Києво–Могилянська академія», 2011. – 135 с.
153. Носова Г. Ю. Національна ідея як фактор становлення ідентичності нації. «Міфічність» національної ідеї // Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / М. В. Попович, А. М. Ермоленко, В. Б. Фадєєв та ін. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 79–119.
154. Онкович Г., Андрющенко В., Бойченко М. та ін. Гуманітарна педагогічна парадигма вищої освіти: Монографія / серія «Модернізація вищої освіти: світоглядно–педагогічні проблеми». – К.: Педагогічна думка, 2007. – 333 с.
155. Павлишин А. Бандера. Постмодернізм по–галицьки // Leopolis multiplex. – К.: Грані–Т, 2008. –С. 357–362.
156. Попович М. В. Концепція національної ідеї та механізми її впровадження // Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / М. В. Попович, А. М. Ермоленко, В. Б. Фадєєв та ін. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 5–25.
157. Попович М. В. Сторінки спільної драматичної історії // Волинь: дві пам’яті / Пер. з пол. / Упорядник М. Войцеховський. – Київ – Варшава: Дух і літера, Об’єднання українців у Польщі, 2009. – С. 9–15.
158. Попович М. В.Культура: ілюстрована енциклопедія України / Мирослав Попович. – К.: Балтія–Друк, 2009. – 184 с.
159. Попович М. В. Національна культура і культура нації. – К.: Т–во «Знання» України, 1991. – 64 c.
160. Портнов А. Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії ХХ століття. Київ: Критика, 2011. – 245 с.
161. Про затвердження Концепції національно–патріотичного виховання молоді / Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство оборони України, Міністерство культури і туризму України, Міністерство освіти і науки України / Наказ 27.10.2009 N 3754/981/538/49 – Режим доступу http://osvita.ua/legislation/other/5397/
162. Ницше Ф. О пользе и вреде истории для жизни [Текст] / Ф. Ницше; Сост. В.А.Черныш. - Белая Церковь : Б. и., 1991. – 72 с.
163. Проект Концепції «Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 роки. – Режим доступу http://hai–nyzhnyk.in.ua/doc2/2011(12).proekt.php
164. Прокопенко І. Ф. Педагогічні технології / І. Ф. Прокопенко, В. І. Євдокимов. – Харків: Колегіум, 2005. – 224 с.
165. Пролеєв С. Репресивність освіти: вимушена необхідність чи владні зазіхання соціуму // Філософія освіти: Наук. часопис. — 2007. — № 1(6) – С. 17–27.
166. Пролеєв С. В. Культурно–історичне покликання університету / С. В. Пролеєв // Покликання університету : [зб. наук. праць / відп. ред.. О. Гомілко]. – К.: Веселка, 2005. – С. 31–38.
167. Пропозиції до концепції історичної освіти в Україні: Матеріали ІІ круглого столу Робочої наради з моніторинґу шкільних підручників історії України (Київ, 18 жовтня 2008 року) / Зведення та упорядкування пропозицій Наталя Яковенко. Розшифровка стенограми і систематизація відгуків Людмила Ведмідь. – К., 2009. – 28 с.
168. Ренан Е. Що таке нація // Націоналізм: Антологія. 2–ге вид / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 253–263.
169. Репина Л. Концепции социальной и культурной памяти в современной историографии. Феномен прошлого / Отв. ред. И. Савельева, А. Полетаев. – М. : Изд. дом. ГУ ВШЭ, 2005. – С. 122–169.
170. Репина Л. П. История исторического знания : пособие для вузов / Л. П. Репина, В. В. Зверева, М. Ю. Парамонова. – 2–е изд., стереотип. – М.: Дрофа, 2006. – 288 с.
171. Рикёр П. Память, история, забвение / Пер. с франц. — М.: Издательство гуманитарной литературы, 2004. – 728 с.
172. Рікер П. Яким має бути новий етос Європи? // Критика. – 2005 – Ч. 6 (92). – Червень – С. 2–4.
173. Робертсон Р. Глокалізація: часопростір і гомогенність–гетерогенність/ Пер. з англ. // Глобальні модерності/ За ред. М. Фезерстоуна, С. Леша та Р. Робертсона; пер. з англ. Т. Цимбала — К.: Ніка–Центр, 2008. – С. 48-72.
174. Ролз Дж. Теорія справедливості / Пер. з англ. О. Мокровольський. – К.: Вид–во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 822 c.
175. Рюзен Й. Утрачивая последовательность истории // Диалог со временем. – вып. 7 – С. 8–26.
176. Рюзен Й. Нові шляхи історичного мислення / Переклав з нім. Володимир Кам’янець. – Львів: Літопис, 2010. – 358 с.
177. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / Пер. з фр. В. Шовкун. — К.: Основи, 1998. — 669 с.
178. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націотворення / М. Рябчук. – К.: Критика, 2000. – 365 с.
179. Рябчук М. Дилеми українського Фауста: громадянське суспільство і «розбудова держави». — Київ: Критика, 2000. – 271 с.
180. Рябчук М. «Сяк–так, абияк»: двадцять років посткомуністичної трансформації в Україні // Україна. Процеси націотворення / Упор. Андрос Каппелер, пер. з нім. – К.: «К.І.С.», 2011. – С. 381–396.
181. Савельева И. М., Полетаев А. В.Теория исторического знания / И. М. Савельева, А. В. Полетаев. – СПб.: Алетейя; М: ГУ ВШЭ, 2008. – 523 с.
182. Сенько Ю. В. Педагогика понимания: учеб. пособие /. Ю. В. Сенько, М. Н. Фроловская. – М.: Дрофа, 2007. – 189, [3]с.
183. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с.
184. Сміт Е. Націоналізм: Теорія, ідеологія історія. / Пер. з англійської. – К.: «К.І.С.», 2004. – 170 с.
185. Сміт Е. Національна ідентичність / Пер. з англійської П. Таращука. — К.: Основи, 1994. — 224 с.
186. Снайдер Т. Криваві землі: Європа по