Короєд Сергій Олександрович. Процесуальне забезпечення ефективності цивільного судочинства

Короткий опис

Короєд Сергій Олександрович. Процесуальне забезпечення ефективності цивільного судочинства.- Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03, Нац. акад. прав. наук України , НДІ приват. права і підприємництва ім. Ф. Г. Бурчака. - Київ, 2014.- 489с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА
імені АКАДЕМІКА Ф.Г. БУРЧАКА

На правах рукопису

КОРОЄД СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 347.91/.95

ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Науковий консультант
Луць Володимир Васильович,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

Київ – 2014

ЗМІСТ

стор.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 5
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ЯК ОСНОВА ЯКІСНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 19
1.1. Цивільна процесуальна форма та вплив законодавчих змін на ефективність цивільного судочинства в незалежній Україні 19
1.2. Вплив державної правової політики у сфері цивільного судочинства на ефективність цивільного процесуального регулювання 38
1.3. Сучасний погляд на правову природу цивільного судочинства в Україні та вплив соціальної спрямованості діяльності держави на його реформування 54
Висновки до першого розділу 71
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА 77
2.1. Об’єкт, рівні дослідження і пізнання ефективності цивільного судочинства 77
2.2. Теоретичні підходи до визначення ефективності цивільного судочинства 91
2.3. Місце цивільного процесуального права у визначенні головного завдання цивільного судочинства як вектору в забезпеченні його ефективності 99
2.4. Нормативно-процесуальні перешкоди та передумови ефективності цивільного судочинства 107
Висновки до другого розділу 121
РОЗДІЛ 3. МЕТА І ЗАВДАННЯ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ЯК ВИЗНАЧАЛЬНІ ВЕКТОРИ В ПІДВИЩЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОСУДДЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 127
3.1. Вплив складових чинників завдання цивільного судочинства на ефективність судового захисту 127
3.2. Охорона (захист) прав та розгляд і вирішення цивільних справ як самостійні завдання цивільного судочинства та критерії оцінки його ефективності 135
3.3. Захист порушеного права як мета цивільного судочинства: проблемні питання забезпечення ефективності 153
3.4. Судовий процесуальний інтерес і процесуальна економія та їх вплив на реалізацію мети і завдання цивільного судочинства 163
Висновки до третього розділу 178
РОЗДІЛ 4. ПРОЦЕСУАЛЬНА АКТИВНІСТЬ СУДУ ТА МЕЖІ ЙОГО ВТРУЧАННЯ В ДИСПОЗИТИВНІ І ЗМАГАЛЬНІ ПРАВА СТОРІН ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА 184
4.1. Процесуальна активність суду в цивільному судочинстві як засіб забезпечення виконання завдання правосуддя в цивільних справах 184
4.2. Судове керівництво в цивільному судочинстві, його роль в забезпеченні виконання завдання правосуддя в цивільних справах та гарантія зменшення судових помилок 208
4.3. Принципи змагальності і диспозитивності та їх вплив на ефективність цивільного судочинства 222
4.4. Реалізація процесуальної активності суду в межах заявлених вимог 243
4.5. Реалізація процесуальної активності суду при визначенні складу учасників процесу 271
Висновки до четвертого розділу 297
РОЗДІЛ 5. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОСУДДЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 309
5.1. Загальні напрями підвищення ефективності цивільного судочинства та його оптимізація 309
5.2. Своєчасність судового розгляду як передумова ефективності цивільного судочинства 323
5.3. Спрощення судових процедур як окремий напрям оптимізації цивільного судочинства 336
5.4. Прискорені провадження в цивільному судочинстві 360
5.5. Забезпечення процесуальної доступності цивільного судочинства як один із шляхів його ефективності 381
5.6. Ефективність застосування критеріїв оцінки позовних вимог 394
Висновки до п’ятого розділу 407
ВИСНОВКИ 415
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 424
ДОДАТКИ 480

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

БТІ – Бюро технічної інвентаризації
КЗпП – Кодекс законів про працю України
КТС – Комісія з трудових спорів
РАЦС – Органи реєстрації актів цивільного стану
СК – Сімейний кодекс України
ЦК – Цивільний кодекс України
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року
ЦПК України 1963 р. – Цивільний процесуальний кодекс України
від 18 липня 1963 року

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю розробки такої процедури вирішення спорів приватноправового характеру, яка б за даних умов розвитку українського суспільства давала змогу судам найефективніше здійснювати правосуддя у цивільних справах.
Підвищення ефективності судочинства в цивільних справах можливе лише за комплексного підходу із застосуванням як організаційних засобів (рівномірне навантаження на суддів, належне матеріальне забезпечення судів, достатня кількість кваліфікованих суддівських кадрів, їх добросовісне відношення до справи тощо), так і вдосконалення норм процесуального права шляхом внесення до ЦПК України змін, які б сприяли оптимізації процесу, спрощенню та прискоренню окремих судових процедур, наданню нового змісту цивільним процесуальним інститутам.
Загальнотеоретичні аспекти цивільного права, основи процесуального права, питання вдосконалення окремих процесуальних інститутів, оптимізації цивільного судочинства і спрощення судових процедур були предметом наукових досліджень таких учених-цивілістів і процесуалістів, як Н.О. Батурина, Г.П. Батуров, О.Т. Боннер, С.С. Бичкова, В.І. Бобрик, С.В. Васильєв, В.А. Васильєва, М.А. Вікут, М.К. Галянтич, Ю.Ю. Грибанов, І.В. Губенок, Л.Є. Гузь, Р.Е. Гукасян, М.А. Гурвич, К.В. Гусаров, С.Л. Дегтярьов, С.Ф. Демченко, О.В. Дзера, В.М. Жуйков, Ю.О. Заіка, О.П. Клейнман, В.В. Комаров, В.А. Кройтор, О.Д. Крупчан, Н.С. Кузнєцова, Т.Л. Курас, М.П. Курило, Д.Д. Луспеник, В.В. Луць, Р.А. Майданик, Є.О. Мічурін, Т.Г. Морщакова, Ю.В. Навроцька, О.В. Немировська, І.Л. Петрухін, М.А. Плюхіна, С.О. Погрібний, Д.М. Притика, Ю.Д. Притика, Н.О. Рассахатська, З.В. Ромовська, В.І. Саранюк, В.І. Семчик, Р.О. Стефанчук, І.В. Решетнікова, В.І. Тертишніков, Г.П. Тимченко, М.К. Треушніков, О.І. Угриновська, І.В. Удальцова, С.Я. Фурса, О.А. Царєгородцева, А.В. Цихоцький, І.І. Черних, О.П. Чистякова, Н.А. Чечіна, М.С. Шакарян, П.І. Шевчук, М.Й. Штефан, К.С. Юдельсон, В.В. Ярков, М.М. Ясинок. У працях вчених-процесуалістів дореволюційного періоду, таких як Є.В. Васьковський, А.Х. Гольстем, І.Є. Енгельман, К.І. Малишев, Є.О. Нефедьєв, Т.М. Яблочков, закладено розуміння мети цивільного судочинства, принципів змагальності, об’єктивної істини, диспозитивності, судового керівництва, процесуальної активності суду та її меж.
Проблеми ефективності судочинства взагалі й цивільного зокрема ґрунтовно досліджували: А.Д. Бойков («Проблемы эффективности судебной защиты» 1974 р. [33]), І.Л. Петрухін, Г.П. Батуров, Т.Г. Морщакова («Теоретические основы эффективности правосудия» 1979 р. [267]), А.В. Цихоцький («Теоретические проблемы эффективности правосудия по гражданским делам» 1998 р. [455]), М.А. Плюхіна («Процессуальные средства обеспечения эффективности судопроизводства по гражданским делам» 2002 р. [270]), С.Ф. Демченко («Теоретико-методологічні засади ефективності господарського судочинства» 2010 р. [104]), В.І. Саранюк («Шляхи вдосконалення організації господарського процесу» 2011р. [375]). При цьому до кола наукових інтересів цих дослідників входили переважно питання організації судочинства, а не процесуального регламенту його здійснення.
Водночас проблеми якісного поліпшення стану судочинства в цивільних справах в Україні залишаються малодослідженими, зокрема не сформульовані теоретичні засади ефективності цивільного судочинства, залишається неоднозначним поняття «ефективне цивільне судочинство», по-різному тлумачиться зміст правосуддя в цивільних справах та його призначення в правовій, соціальній державі. Усе це і зумовило актуальність дисертаційного дослідження, його завдання і структуру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках планових тем відділу юрисдикційних форм правового захисту суб’єктів приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України «Наукові підходи до уніфікації і спеціалізації законодавства про цивільне, господарське і адміністративне судочинство в Україні» (номер державної реєстрації 0111U002200), «Теоретичні та практичні шляхи удосконалення цивільного, господарського та адміністративного судочинства в Україні в контексті вимог Європейської конвенції з прав людини» (номер державної реєстрації 0113U001116). Тема дослідження відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011–2015 роки, затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 № 14, та перспективним напрямам кандидатських та докторських дисертацій за юридичними спеціальностями, Перелік яких затверджено рішенням Президії Національної академії правових наук України від 18.10.2013 № 86/11.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка цілісної концепції якісного підвищення ефективності цивільного судочинства, визначення шляхів поліпшення цивільного процесуального регулювання суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя в цивільних справах, обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства та практики його застосування.
Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження ставляться такі завдання:
– розкрити правову природу цивільної процесуальної форми та здійснити огляд впливу законодавчих змін на ефективність цивільного судочинства;
– охарактеризувати основні засади цивільної процесуальної політики держави та показати її вплив на ефективність цивільного процесуального регулювання;
– висвітлити сучасний погляд на правову природу цивільного судочинства як послугу держави сторонам та визначити вплив соціальної спрямованості діяльності держави на зміну такого погляду;
– визначити об’єкт і рівні дослідження та пізнання ефективності цивільного судочинства;
– проаналізувати підходи до визначення ефективності цивільного судочинства та сформулювати власне визначення цього поняття;
– показати місце цивільного процесуального права у визначенні головного завдання цивільного судочинства як вектора в забезпеченні його ефективності;
– виявити нормативно-процесуальні перешкоди та передумови ефективності цивільного судочинства;
– розкрити зміст складових завдання цивільного судочинства та встановити їх вплив на ефективність судового захисту;
– охарактеризувати співвідношення таких завдань цивільного судочинства, як охорона (захист) прав, розгляд і вирішення справ, та встановити головне з них як критерій оцінки ефективності цивільного судочинства;
– розглянути проблемні питання забезпечення ефективності судового захисту порушеного права (відновлення в правах) як мети цивільного судочинства;
– встановити вплив судового процесуального інтересу та процесуальної економії на реалізацію мети і завдання цивільного судочинства;
– охарактеризувати процесуальну активність суду в цивільному судочинстві як засіб забезпечення виконання завдання правосуддя в цивільних справах та обґрунтувати розширення її меж;
– розглянути роль судового керівництва в забезпеченні виконання завдань цивільного судочинства та зменшенні судових помилок;
– визначити вплив принципів змагальності й диспозитивності на ефективність цивільного судочинства;
– розкрити окремі аспекти реалізації процесуальної активності суду при межах розгляду позовних вимог, ухваленні рішення на користь відповідача, вирішенні питання забезпечення позову;
– висвітлити особливості реалізації процесуальної активності суду при визначенні кола осіб, які мають брати участь у справі, та їх процесуального статусу;
– окреслити загальні напрями підвищення ефективності цивільного судочинства та визначити шляхи його оптимізації;
– розглянути вимогу своєчасності судового розгляду як передумову ефективності цивільного судочинства;
– запропонувати шляхи спрощення судових процедур з урахуванням таких чинників, як складність справи та характер предмета спору, а також критерії прискореного розгляду цивільних справ;
– висвітлити сучасний стан правового регулювання прискорених проваджень та визначити перспективи реформування заочного розгляду і наказного провадження;
– розкрити процесуальні аспекти доступності правосуддя в цивільних справах та окреслити процесуальні шляхи її забезпечення;
– сформулювати рекомендації щодо ефективного застосування критеріїв оцінки позовних вимог.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах.
Предметом дослідження є процесуальне забезпечення ефективності цивільного судочинства в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціально-правових явищ, яка передбачає комплексне застосування ряду загальнонаукових і приватноправових методів, вибір яких обумовлено особливостями об’єкта, предмета, мети і завдань дисертаційного дослідження. При дослідженні правової природи ефективності цивільного судочинства дисертант спирався на діалектичний метод, що виявилося, зокрема, у широкому використанні окремих парних категорій діалектики (форма і зміст, суть і явище, структура та елемент, причина і наслідок тощо) при дослідженні цивільного судочинства, яке є однією із форм правосуддя та структурно входить до юрисдикційного процесу; дослідженні ефективності цивільного судочинства, яке складається з матеріальної ефективності і процесуальної; дослідженні впливу різних процесуальних інститутів і правових явищ як причин на ефективність цивільного судочинства як наслідок; з’ясуванні змісту і сутності процесуальної активності суду, судового керівництва, диспозитивності і змагальності тощо. Використання формально-логічного методу дало змогу провести аналіз цивільних процесуальних норм ЦПК України 2004 р., 1963 р., ЦПК країн СНД щодо змісту завдань і мети цивільного судочинства, процесуальних принципів, інституту скорочених проваджень. На основі поєднання формально-логічного методу та методу моделювання дисертантом сформульовані конкретні пропозиції щодо оптимізації судових процедур, вдосконалення процесуальних норм і інститутів, реалізація яких забезпечить підвищення ефективності цивільного судочинства. За допомогою порівняльного методу, по-перше, порівнювалися погляди вчених-процесуалістів дореволюційного періоду та післяреволюційного на головне призначення суду, прояв у його діяльності принципів процесуальної активності та судового керівництва, дії засад змагальності і диспозитивності; по-друге, окремі норми чинного ЦПК України із ЦПК України 1963 р., а також ЦПК країн СНД, процесуальними правилами Англії, США, Франції, Німеччини тощо. Історико-правовий метод застосовувався переважно для з’ясування генезису розвитку активних повноважень судів і динаміки принципів змагальності, об’єктивної істини і диспозитивності, а також огляду стану реформування цивільного процесуального законодавства в незалежній Україні. Дисертантом використовувалися системний і структурно-функціональний методи, за допомогою яких, з одного боку, ефективність цивільного судочинства була досліджена, по-перше, як ефективність правосуддя в конкретній справі, по-друге, як ефективність правосуддя в державі в цілому, а з іншого – з точки зору її структури, яка включає матеріально-правову сторону ефективності й процесуальну. Метод узагальнення уможливив формулювання концептуальних положень і висновків дослідження.
Емпіричну основу дослідження становлять щорічні статистичні дані аналізу стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції, рішення Конституційного Суду України, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, Пленуму Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ, Вищого господарського Суду України, узагальнення Верховним Судом України практики розгляду судами цивільних справ, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій в конкретних цивільних (господарських) справах, в яких висловлюється правова позиція щодо правильності застосування норм процесуального права, а також юридична публіцистика і довідкові видання. Автором був використаний й власний досвід роботи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням, в якому викладена авторська концепція процесуального забезпечення ефективного цивільного судочинства в Україні.
На захист виносяться такі наукові положення:
вперше:
1) обґрунтовано, що цивільне судочинство може вважатись послугою держави сторонам щодо вирішення їхніх спорів лише при їх спільному зверненні до суду, для чого запропоновано модель погоджувального провадження із спрощеним порядком розгляду та застосуванням заохочувальних процесуальних механізмів;
2) запропоновано визначення ефективності цивільного судочинства як результативності судової цивільної процесуальної діяльності та її наслідків (матеріально-правових та процесуальних), яка зумовлена визначеним у ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства і спрямована на його оптимальне виконання з метою припинення цивільно-правового спору між сторонами;
3) обґрунтовано необхідність доповнення складових завдання цивільного судочинства (справедливості, неупередженості та своєчасності) чинником «правильності» з метою розширення процесуальної активності суду як основи ефективності правосуддя в цілому;
4) обґрунтовано, що з огляду на завдання і мету цивільного судочинства його ефективність варто розглядати в двох аспектах: процесуальному (головний, обов’язковий) – як своєчасний розгляд справи і правильне вирішення спору; матеріально-правовому (необов’язковий) – як ефективний захист порушеного права;
5) доведено, що ефективність судового захисту зумовлена метою цивільного судочинства, яка повинна полягати в усуненні правового конфлікту між сторонами та остаточному вирішенні цивільно-правового спору шляхом застосування ефективного способу захисту порушеного права;
6) визначено поняття процесуального інтересу суду як прагнення судді, що випливає з призначення судової влади, щодо оперативної реалізації службових повноважень, принципів судової активності, судового керівництва і суддівського розсуду, спрямоване на виконання завдань цивільного судочинства та реалізоване в режимі процесуальної економії;
7) обґрунтовано пропозицію законодавчо закріпити засади судового керівництва як принципу та функції цивільного процесу, які б підсилили роль суду як органу правосуддя в цивільному судочинстві та сприяли б уникненню судових помилок на гносеологічному рівні;
8) запропоновано запровадити процедуру спрощеного розгляду (як з участю сторін, так й без їх виклику за рішенням судді) будь-якої справи позовного провадження за рішенням судді, враховуючи специфіку предмета спору та складність справи, а також процедури прискореного судового розгляду для позовів, які є очевидно законними і обґрунтованими та навпаки;
удосконалено:
9) розуміння цивільної процесуальної форми як сукупності врегульованих законом елементів, що утворюють її зміст і є «ядром цивільного процесуального законодавства», що містить «програму» цивільної процесуальної діяльності, спрямовану на реалізацію завдання цивільного судочинства, а також обґрунтування впливу судових реформ на її ефективність;
10) положення про те, що цивільна процесуальна політика має два аспекти: практичний (діяльність держави щодо забезпечення ефективності цивільного судочинства) і теоретичний (концепції подальшого розвитку процесу), та її вплив на юридичну і фактичну ефективність цивільного процесуального регулювання з точки зору виконання мети і завдань цивільного судочинства;
11) висновок щодо призначення цивільного процесуального права, яким є припинення (усунення) цивільного правопорушення та ліквідація всіх його наслідків, а також аргументацію його впливу на визначення головного завдання цивільного судочинства;
12) тлумачення змісту процесуальної активності суду як активної реалізації повноважень суду щодо остаточного формулювання правильного предмета доказування і визначення кола необхідних доказів, а у випадку пасивності сторін в їх наданні, – їх витребування і дослідження, а також справедливе втручання суду в диспозитивні і змагальні права сторін, необхідне в правосудних цілях;
13) аргументацію, що дія в цивільному судочинстві принципів змагальності й диспозитивності, реалізація яких залежить від ініціативності сторін, не може применшити роль принципу законності та правильності вирішення справи, перешкоджати суду проявляти процесуальну активність для виконання його юрисдикційної функції;
14) визначення напрямів підвищення ефективності цивільного судочинства, зокрема за рахунок чіткого формулювання його мети і завдання, запровадження аналогії процесуального права, оптимізації, яка має включити в процесуальний механізм розгляду і вирішення кожної цивільної справи найкращі шляхи досягнення цілей правосуддя з використанням процесуальної активності суду;
15) аргументацію шляхів забезпечення своєчасності судового розгляду за рахунок надання судді повноважень з власної ініціативи в порядку підготовки справи до судового розгляду витребовувати необхідні офіційні відомості (докази), які є очевидними в межах предмету доказування, а також активно протидіяти зловживанням сторін, спрямованих на затягування вирішення справи;
16) критерії оцінки позовних вимог за законністю (наявність правової підстави позову, наявність у позивача суб’єктивного права, наявність у відповідача відповідного обов’язку) та обґрунтованістю (доведеність підстави позову, доведеність факту порушення права та факту заінтересованості його реалізувати);
дістали подальшого розвитку:
17) положення про об’єкт дослідження ефективності цивільного судочинства як форми судового захисту прав цивільних правовідносин, рівні її дослідження та методологію пізнання цього феномену крізь призму таких підходів до її розуміння, як онтологія, гносеологія, аксіологія, телеологія, антропологія, праксеологія;
18) характеристика процесуальних норм та інститутів, які є перешкодою для належного виконання завдання цивільного судочинства, знижуючи таким чином його ефективність, основними з яких є заборона суду у витребуванні доказів з власної ініціативи та визначенні правильного способу захисту прав, а також норм, активне застосування яких сприяє виконанню завдань цивільного судочинства, забезпечує його ефективність, зокрема використання судом інструктивних і вказівних повноважень;
19) положення про «межі заявлених вимог», в яких суд розглядає справу, що включає в себе такі елементи, як підставу та предмет позову, що ототожнюється із способом захисту, а також ідея розширення традиційних властивостей позовного провадження такою ознакою, як: можливість ухвалення за первісним позовом рішення про присудження на користь відповідача;
20) критерії участі в цивільному процесі в процесуальному статусі відповідачів і третіх осіб суб’єктів, що в силу закону на виконання своїх повноважень посвідчують, засвідчують та реєструють факти, стани і права, а також суб’єктів позасудової юрисдикції при оскарженні до суду їхніх рішень, якими є відсутність у них власного матеріально-правового інтересу в спорі між сторонами та необхідності його захисту;
21) характеристика існуючих нині процедур заочного розгляду та наказного провадження, як таких, що не відповідають завданням цивільного судочинства та меті прискорення судового розгляду цивільних справ в суді першої інстанції у випадку оскарження таких рішень, та обґрунтування необхідності їх трансформації в спрощений порядок розгляду цивільних справ в межах єдиної загальнопозовної форми;
22) положення про те, що процесуальну доступність правосуддя слід розуміти не лише через призму можливостей звернення до суду та ініціювання справи, але й як доступність участі в судовому засіданні та оскарження рішення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони використовуються та можуть бути використані: у науково-дослідній роботі для розробки напрямів здійснення судово-правової реформи у сфері правосуддя в цивільних справах, подальшого дослідження теоретичних засад ефективності цивільного судочинства, обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення цивільної процесуальної форми захисту прав, підготовки науково-правових експертних висновків до законопроектів у цій сфері (Довідка Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України від 03.04.2014 № 126/108; Довідка Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України від 15.05.2014 № 01-9/1-99); у правотворчості – при підготовці змін до законодавства з питань цивільного судочинства, а також експертно-аналітичних матеріалів, які стосуються проблем процесуального забезпечення ефективності правосуддя в цивільних справах для вдосконалення положень ЦПК України (Акт Комітету з питань верховенства права та правосуддя Верховної Ради України від 15.05.2014 № 04-15/13-1456(94)478; Довідка Міністерства юстиції України від 01.04.2014 № 11-31/77); у правозастосовній діяльності при підготовці Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз’яснень щодо ефективного застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді цивільних справ (Довідка Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.05.2014 № 71-664/0/4-14); у навчальному процесі при розробці навчальних програм та викладанні курсів «Цивільний процес», «Актуальні проблеми цивільного процесу» (Акт Харківського національного університету внутрішніх справ від 13.02.2014; Довідка юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 15.05.2014; Акт Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 14.03.2014).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем самостійно. Усі сформульовані висновки та пропозиції є результатом особистих досліджень дисертанта. У співавторстві опубліковано наукову статтю «Спірні питання участі у цивільному процесі нотаріусів, БТІ, органів внутрішніх справ та РАЦС як відповідачів і третіх осіб», в якій авторська участь здобувача становить 60 % та стосується обґрунтування критеріїв участі цих суб’єктів в цивільному судочинстві. Ідеї та розробки, які належать співавтору опублікованої у співавторстві статті, у дисертації не використовувалися. Думки чи гіпотези інших авторів мають відповідні посилання і використані лише для підкріплення ідей здобувача чи наукової полеміки.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки доповідалися дисертантом на засіданнях відділу юрисдикційних форм правового захисту суб’єктів приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України, де була виконана дисертація, та були оприлюднені на 52 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: «Вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин в сучасних умовах» (м. Івано-Франківськ, 2009 р.); «Напрямки вдосконалення міжнародного та національного права на сучасному етапі» (м. Тернопіль, 2011 р.); «Правопорядок у державному та суспільному розвитку: національний і міжнародний вимір» (м. Київ, 2012 р.); «Охорона права власності: проблеми та напрямки їх вирішення» (м. Херсон, 2012 р.); «Актуальні питання розвитку держави і права: традиції та новації» (м. Київ, 2012 р.); «Національна правова система в умовах формування європейського правового простору» (м. Київ, 2012 р.); «Публічне і приватне право: проблеми методології, теорії та практики» (м. Київ, 2013 р.); «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2013 р.); «Поиск средств повышения эффективности правовых норм» (м. Москва, 2013 р.); «Политика и право в социально-экономической системе общества» (м. Москва, 2013 р.); «Сучасні проблеми розвитку державності та напрями їх вирішення через призму правотворчої діяльності» (м. Харків, 2013 р.); «Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування» (м. Київ, 2013 р.); «Развитие учений о государстве и праве: от античности до современности» (м. Москва, 2013 р.); «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (м. Львів, 2013 р.); «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (м. Запоріжжя, 2013 р.); «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Донецьк, 2013 р.); «Правові системи суспільства: сучасні проблеми та перспективи розвитку» (м. Львів, 2013 р.); «Актуальні проблеми взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної адміністрування у напрямку розвитку правової системи України» (м. Київ, 2013 р.); «Шляхи вдосконалення нормативно-правової бази України як основи сталого розвитку суспільства» (м. Донецьк, 2013 р.); «Современные тенденции правовых исследований» (м. Санкт-Петербург, 2013 р.; «Сучасні виклики для України у сфері права в умовах глобалізації» (м. Запоріжжя, 2013 р.); «Актуальні проблеми законодавства України: пріоритетні напрями його вдосконалення» (м. Одеса, 2013 р.); «Стан та перспективи розвитку юридичної науки» (м. Дніпропетровськ, 2013 р.); «Право и современность» (м. Москва, 2013 р.); «Особливості розвитку публічного та приватного права в Україні» (м. Харків, 2013 р.); «Нові завдання та напрями розвитку юридичної науки у XXІ столітті» (м. Львів, 2013 р.); «Актуальні питання права та правової держави: наукова дискусія» (м. Київ, 2013 р.); «Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Харків, 2013 р.); «Правовые реформы в постсоветских странах: достижения и проблемы» (м. Кишинів, 2014 р.); «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 2014 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації, відображено в 3 монографіях, 38 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, 5 статтях – у наукових виданнях інших держав, а також у 52 тезах доповідей і повідомлень на конференціях. Загальна кількість публікацій – 98.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробці цілісної концепції якісного підвищення ефективності цивільного судочинства, визначенні шляхів поліпшення цивільного процесуального регулювання суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя в цивільних справах, обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства та практики його застосування.
Найбільш важливими науковими результатами дослідження є:
1. Цивільна процесуальна форма передбачає оптимальний для здійснення тих чи інших цивільно-процесуальних дій визначений законом порядок, що містить «програму» цивільної процесуальної діяльності, спрямовану на реалізацію її завдання, – справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. За час незалежності України в правовому регулюванні цивільного судочинства відбулися кардинальні зміни, пов’язані із змагальними і диспозитивними засадами, які позбавили суд активної можливості повно з’ясовувати дійсні взаємовідносини сторін та вживати заходів щодо повної ліквідації спору сторін. На сьогодні відсутнє бачення подальших напрямів реформування цивільного судочинства. Тому наступний етап потребує наукового осмислення призначення правосуддя в соціальній, правовій державі.
2. Державну політику в сфері цивільного судочинства пропонується розглядати в двох аспектах: по-перше, в теоретичному плані – як правову ідеологію, яка має включати теоретичні концепції подальшого розвитку цивільного процесу; по-друге, в практичному плані – як діяльність держави, спрямовану на забезпечення ефективності цивільного судочинства. Основні напрями цієї політики не враховують завдання цивільного судочинства і соціальної спрямованості діяльності держави, тому потребують перегляду. Дієвість такої політики зумовлює ефективність цивільно-процесуального регулювання суспільних відносин в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах, яка розглядається з двох сторін: по-перше, юридична ефективність, на яку впливає стан дотримання суб’єктами цивільних процесуальних відносин процесуальної форми; по-друге, фактична ефективність, що визначає зв’язок між процесуальним законодавством та фактичним досягненням мети і реальним виконанням завдання цивільного судочинства.
3. Сучасний погляд на правову природу цивільного судочинства передбачає його розуміння як послуги, яка надається від імені держави за плату сторонам, які самостійно не можуть врегулювати між собою спір. Разом з тим, про цивільне судочинство як послугу можна вести мову лише при спільному зверненні сторін до суду з проханням вирішити їхній спір. Для набуття правосуддям статусу послуги пропонується запровадження в цивільне судочинство нового порядку («погоджувального провадження»), альтернативного загальнопозовному, за яким справи, в яких відсутній публічний елемент, порушуватимуться за спільним зверненням обох учасників спірних матеріальних правовідносин та розглядатимуться з мінімальними процесуальними формальностями. Водночас соціальній спрямованості держави відповідатиме інша модель судочинства, яка має своїм призначенням забезпечити такий судовий розгляд із застосуванням процесуальної активності суду та формальної рівності, щоб порушені права кожної людини, яка звернулася до суду або була залучена до судової процесуальної діяльності, отримали судовий захист.
4. Об’єктом дослідження ефективності правосуддя в цивільних справах виступає цивільне судочинство як форма судового захисту суб’єктивних прав, свобод і законних інтересів учасників цивільних правовідносин, тобто динамічне явище, яке є діяльністю (сукупністю дій) щодо розгляду і вирішення цивільних справ судами. Дослідження ефективності цивільного судочинства має декілька рівнів і відбувається послідовно: від дослідження ефективності при здійсненні правосуддя в конкретній справі до дослідження ефективності цивільного судочинства в цілому, адже саме від визначення стану результативності розгляду і вирішення конкретних справ залежить з’ясування результативності судової цивільної процесуальної діяльності та її наслідків в державі в цілому. Пізнання ефективності цивільного судочинства має відбуватись крізь призму таких підходів до її розуміння, як: а) онтологія; б) гносеологія та епістемологія; в) аксіологія; г) телеологія; д) антропологія; е) праксеологія.
5. Ефективність цивільного судочинства – це результативність судової цивільної процесуальної діяльності та її наслідків (матеріально-правових та процесуальних), яка зумовлена визначеним у ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства і спрямована на його оптимальне виконання з метою ліквідації цивільно-правового спору між сторонами або оптимального вирішення іншого правового питання відповідно до норм матеріального права із унеможливленням виникнення на підставі ухваленого судом рішення нових спорів з участю сторін, та забезпечується судовою процесуальною заінтересованістю. Ефективність цивільного судочинства має визначатись результативністю самої процесуальної діяльності, незалежно від досягнення мети цивільного судочинства. Цивільне судочинство, перш за все, буде ефективним тоді, коли справи вирішуватимуться оперативно, неупереджено, справедливо та правильно.
6. Призначенням цивільного процесуального права, як процесуального регламенту здійснення цивільного судочинства, є припинення (усунення) цивільного правопорушення та ліквідація його наслідків шляхом примусового застосування норм матеріального права між суб’єктами цивільних, трудових, житлових, сімейних та інших правовідносин. Нами обґрунтовано, що головне завдання цивільного судочинства має передбачати такий матеріально-правовий результат судової діяльності, який би остаточно припиняв цивільно-правовий спір між суб’єктами спірних матеріальних правовідносин та усував всі негативні правові наслідки, спричинені цим конфліктом. Стан та якість виконання цього головного завдання й визначатиме ефективність всього цивільного судочинства в державі.
7. Серед основних нормативно-процесуальних перешкод ефективності цивільного судочинства нами виділено: а) відсутність механізму правильного визначення юрисдикції (підвідомчості), неможливість передачі справи за підвідомчістю до суду належної юрисдикції і скасування правильного по суті рішення з підстав непідвідомчості; б) заборону в з’ясуванні всіх обставин справи та витребуванні доказів з власної ініціативи поряд із одночасним покладенням на суд обов’язку ухвалення законного та обґрунтованого рішення; в) відсутність в завданні цивільного судочинства такого чинника, як «правильність» вирішення справи. До основних нормативно-процесуальних передумов ефективності нами віднесено положення ч. 4 ст. 10, яке підлягає застосуванню в поєднанні з ч. 2 ст. 160 ЦПК України, які прямо покладають на суд реалізацію його вказівних, інструктивних і забезпечувальних повноважень, що сприяє виконанню завдання і мети цивільного судочинства, забезпечує його ефективність.
8. Закріплені в ст. 1 ЦПК України такі чинники завдання цивільного судочинства, як справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, не можуть належним чином забезпечити досягнення мети цивільного судочинства (захист порушених прав) та визначати його ефективність, оскільки не вказують на необхідність «правильного» вирішення справи, що також звужує вказівні, інструктивні і забезпечувальні повноваження суду. Пропонується включення чинника «правильності» до складових завдань цивільного судочинства. Правильне вирішення справи означає, що вона має бути розглянута згідно з законом, всебічно і об’єктивно, з урахуванням інтересів всіх осіб, які беруть участь у справі, твердженням і запереченням яких треба дати належну юридичну оцінку, з дотриманням принципів цивільного судочинства, а ухвалене рішення має бути виконуваним і не породжувати нових спорів.
9. На сьогодні цивільне судочинство має своїм завданням (а не метою) вирішення цивільно-правового спору, тобто остаточне усунення правового конфлікту між сторонами (з юридичної точки зору). Оскільки діяльність суду в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах носить процесуальний характер, тому її завданням, що відображає її процесуальну сторону, має бути, в першу чергу, справедливе вирішення справи (розв’язання спору), а не відновлення в правах (захист права), адже перше завдання притаманне кожному процесу і має виконуватися в будь-якій цивільній справі незалежно від її матеріально-правового результату. Тому ефективність цивільного судочинства варто розглядати в двох аспектах: процесуальному (головний, обов’язковий) – як своєчасний розгляд справи і правильне вирішення спору (незалежно від матеріально-правових наслідків); матеріально-правовому (другорядний, необов’язковий) – як ефективний захист права (ефективне поновлення у правах).
10. Матеріально-правовий аспект ефективності цивільного судочинства пов’язано із фактичним судовим захистом порушеного права ефективним способом, тобто ефективним поновленням в правах. Обґрунтовано висновок, що мета судового захисту порушеного права повинна зводитися, в першу чергу, до усунення між сторонами правового конфлікту та остаточного вирішення цивільно-правового спору (у випадку його наявності) шляхом застосування ефективного способу захисту права, адекватного спірним матеріальним правовідносинам сторін та конкретним обставинам справи.
11. Судовий процесуальний інтерес пропонується розглядати як прагнення судді, що випливає з призначення судової влади та пов’язане функціями правосуддя, щодо оперативної реалізації службових повноважень, принципів судової активності, судового керівництва і суддівського розсуду, зумовлене загальним об’єктом цивільних процесуальних правовідносин і спрямоване на виконання завдань цивільного судочинства, що забезпечується цивільно-процесуальними санкціями (окремими ухвалами вищестоящого суду, скасуванням судового рішення тощо) та реалізується в цивільній процесуальній формі в режимі процесуальної економії.
12. Процесуальна активність суду означає, що суд повинен мати активні повноваження щодо остаточного формулювання правильного предмета доказування і визначення кола необхідних доказів, а у випадку пасивності сторін в їх наданні, – їх витребування і дослідження, тобто встановлювати фактичні обставини справи в необхідних межах, зумовлених предметом і підставою заявленого позову, за власною ініціативою, що випливає з обов’язку суду як органу правосуддя виконувати юрисдикційну функцію в конкретній цивільній справі, адже суд повинен однозначно підтвердити наявність або відсутність спірних правовідносин сторін, про що зобов’язаний зазначити в судовому рішенні, а не робити висновки про обставини справи лише на підставі їх непідтвердження однією зі сторін. Активність суду в процесі доказування має стати засобом усунення пасивності сторін в наданні доказів.
13. Судове керівництво розглядається як принцип і функція цивільного процесу. Принцип судового керівництва зумовлює наявність таких норм, які надають суду можливість здійснювати керівництво процесом розгляду і вирішення цивільно-правових спорів в судах засобами і способами, передбаченими ЦПК України протягом всього процесу; цей принцип не обмежується вчиненням певних процесуальних дій. Судове керівництво як функція полягає у здійсненні судом, використовуючи процесуальну активність, як всіх керівних дій, передбачених для тієї чи іншої стадії процесу, так й лише деяких з них.
14. Дія в цивільному судочинстві принципів змагальності і диспозитивності, реалізація яких залежить від ініціативності сторін, не може нівелювати принцип законності та правильності вирішення справи, перешкоджати суду проявляти процесуальну активність для виконання його юрисдикційної функції. Суд зобов’язаний роз’яснювати сторонам їх обов’язок подати відповідні докази і вжити заходів щодо їх своєчасного подання, або ж повинен мати повноваження самостійно витребувати докази від підприємств, установ, організацій за згодою (чи за відсутності заперечення) однієї зі сторін. Суд також варто зобов’язати здійснювати захист порушених прав позивача, задовольняючи позов до належного відповідача, а не відмовляти формально в судовому захисті до неналежного відповідача, а також уточняти позовні вимоги з урахуванням правильного способу захисту права в спірних правовідносинах за конкретних обставин справи та остаточно визначати такий спосіб захисту.
15. Поняття «межі заявлених вимог», в яких суд розглядає справу, включає в себе такі елементи, як підставу, а також предмет позову, що ототожнюється із способом захисту. Не буде виходом за межі заявлених вимог при застосуванні реституції чи віндикації вирішення судом питань здійснення державної реєстрації права власності за позивачем на нерухоме майно, оскільки це не є способом захисту і не може входити в предмет позову. Так само не буде порушенням меж судового розгляду покладення судовим рішенням на позивача обов’язку вчинити певні дії на користь відповідача, оскільки в окремих випадках це необхідно для забезпечення балансу інтересів сторін.
16. На прикладі суб’єктів, що в силу закону на виконання своїх повноважень посвідчують, засвідчують та реєструють факти, стани і права, досліджено проблемні питання реалізації інституту відповідачів і третіх осіб. Обґрунтовано, якщо позивач не мотивує свої вимоги до відповідача неправомірними діями таких суб’єктів, то правових підстав для їх участі в цивільному процесі як третіх осіб чи співвідповідачів немає (так як вони не є учасниками матеріальних правовідносин сторін, власної правової заінтересованості не мають, свої цивільні права не захищають). Участь іншої групи суб’єктів – органів опіки та піклування, комісій з трудових спорів, нотаріусів, при оскарженні до суду їхніх рішень як органів позасудової юрисдикції, в статусі відповідача також неможливо, оскільки ним буде інший учасник спірних матеріальних правовідносин. Оскарження рішення таких органів є проханням вирішити спірне питання про право, яке попередньо вирішив цей орган, в судовому порядку.
17. Загальними напрямами підвищення ефективності цивільного судочинства визначено: а) чітке формулювання його мети і завдання, включення до нього складовим чинником «правильність» вирішення справи; б) запровадження такого процесуального механізму, який має прискорити і полегшити здійснення якісного цивільного судочинства; в) надання судді права самостійно долати прогалини процесуального закону, керуючись при цьому завданнями цивільного судочинства. Одним із таких напрямів розглядається оптимізація цивільного судочинства, яка має включити в процесуальний механізм розгляду і вирішення кожної цивільної справи найкращі шляхи досягнення цілей і завдання правосуддя. При цьому напрямки оптимізації цивільної процесуальної діяльності мають бути як загальними (стосуватися розгляду всіх без винятку справ), так й спеціальними (враховувати особливості предмета спору та складність справи).
18. Для забезпечення своєчасності судового розгляду нами обґрунтовано необхідність надання судді на підготовчій стадії цивільного процесу повноважень з власної ініціативи, в порядку підготовки справи до судового розгляду, витребовувати офіційні відомості (докази), без яких неможливо розглянути конкретну категорію цивільних справ, а також ухвалою про відкриття провадження залучати до розгляду справи осіб, які є очевидними учасниками спірних правовідносин чи яких може стосуватися спір. Також сформульовано рекомендації з протидії зловживанням сторін на стадії судового розгляду, які проявляються в заявленні безпідставних відводів і клопотань, спрямованих на затягування вирішення справи.
19. Окремим напрямом оптимізації цивільного судочинства, спрямованим на найскоріше досягнення його завдань і мети, визначених у ст. 1 ЦПК України, визнається спрощення судових процедур, до шляхів якого ми відносимо: а) скасування обов’язкового характеру попереднього судового засідання; б) скасування запровадженої у ч. 10 ст. 130 ЦПК України «ухвали попереднього судового засідання»; в) трансформацію заочного розгляду у спрощений розгляд; г) запровадження спрощеного порядку розгляду (як з участю сторін, так й без їх виклику за рішенням судді) будь-якої справи позовного провадження. При цьому суддю (який й має нести персональну відповідальність за результати вирішення справи) варто уповноважити самостійно визначати категорію справи, її складність і предмет спору з метою прийняття рішення про її розгляд в спрощеному порядку. Водночас для позовів, які є очевидно законними і обґрунтованими та навпаки, а також за обставин справи вимагатимуть швидкого вирішення, пропонується застосовувати прискорений судовий розгляд і негайне ухвалення рішення на будь-якому етапі стадії судового розгляду.
20. Встановлено, що заочний розгляд: а) не є спрощеним або скороченим провадженням, оскільки підкоряється загальним правилам судового розгляду в позовному провадженні та ускладнюється додатковими етапами його перегляду; б) дає відповідачу можливість затягнути остаточне вирішення справи та домогтися повторного розгляду справи, що фактично означає надання йому додаткових привілеїв за рахунок обмеження права позивача на судовий захист впродовж розумного строку. При цьому ті процесуальні наслідки, яких домагається відповідач при перегляді заочного рішення, можуть бути досягнуті при оскарженні рішення в апеляційному порядку. Процедура заочного розгляду не відповідає меті спрощення процесу та прискоренню судового розгляду цивільних справ в суді першої інстанції, тому підлягає трансформації в спрощене провадження. Інститут наказного провадження також визнається недоцільним та підлягає трансформації в спрощений порядок розгляду цивільних справ в межах єдиної загальнопозовної форми захисту прав.
21. Доступність правосуддя виглядає так: а) доступність ініціювання справи (варто запровадити механізм передачі справи за підвідомчістю та підсудністю на стадії порушення провадження); б) доступність процедур судового розгляду (варто запровадити спрощені процедури розгляду, диференціація яких має залежати від предмета спору та складності справи); в) доступність участі в судовому засіданні, зокрема в режимі відеоконференцзв’язку (варто поширити цей режим на окремі доручення); г) доступність оскарження судового рішення (дозволити лише у випадках, прямо вказаних в законі).
22. Сформульовано рекомендації щодо ефективного застосування на практиці критеріїв оцінки позовних вимог. Відмова в позові за необґрунтованістю (недоведеністю) може мати місце лише, якщо позовні вимоги випливають із закону, а позивач повинен мати суб’єктивне право, про захист якого він просить суд, але він: а) не довів підставу позову; б) не довів факту порушення свого суб’єктивного права відповідачем чи факту заінтересованості реалізувати своє порушене право чи законний інтерес. Відмова в позові внаслідок незаконності позовних вимог може полягати у: а) їх безпідставності; б) відсутності у відповідача обов’язку, зобов’язати вчинити який просить позивач; в) відсутності у позивача права, про захист якого він просить; г) пред’явленні вимог про захист права, яке належить іншим; д) невідповідності способу захисту прав; 6) закінченні позовної давності та її непоновлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболонин Г. О. Проблема разграничения понятий гражданского процесса и гражданского судопроизводства / Г. О. Аболин // Арбитражный и гражданский процесс. – 2012. – № 1. – С. 10–15.
2. Абушенко Д. Б. Судебное усмотрение в гражданском и арбитражном процессе / Д. Б. Абушенко. – М. : Норма, 2002. – 176 с.
3. Авдюков М. Г. Основные черты буржуазного гражданского процесса / М. Г. Авдюков, А. Ф. Клейнман, М. К. Треушников. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1978. – 97 с.
4. Алан Узелач. Цели гражданского процесса / Алан Узелач // Гражданский процесс в межкультурном диалоге: Евразийский контекст : Всемирная конференция Международной ассоциации процессуального права, 18-21 сентября 2012 г., Москва, Россия : Сборник докладов / Под ред. д.ю.н. Д. Я. Малешина ; Международная ассоциация процессуального права. – М. : Статут, 2012. – С. 140–169.
5. Аллахвердиев Вусал. Сравнительное исследование доказывания в гражданском процессе Украины, Азербайджанской Республики и Российской Федерации: теоретические аспекты соотношения доказывания и познания / Аллахвердиев Вусал // Порівняльно-правові дослідження. – 2011. – № 1. – С. 228–233.
6. Альшевский Т. В. Образцы судебных документов по уголовным и гражданским делам / Т. В. Альшевский, И. К. Пискарев ; отв. ред. С. И. Гусев. – М. : Юрид. лит., 1983. – 336 с.
7. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 6 (70). – С. 33–47.
8. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 5 (105). – С. 19–34.
9. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2009 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 5 (117). – С. 20–35.
10. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2010 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2011. – № 5 (129). – С. 17–33.
11. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2012 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховного Суду України. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/E4549252C88A2C5BC2257B9B002F464C.
12. Андреева Т. Обеспечение доступа к правосудию – главная задача совершенствования Арбитражного Процессуального кодекса Российской Федерации / Т. Андреева // Хозяйство и право. – 2000. – № 9. – С. 23–29.
13. Андрійчук О. В. Процесуальні строки у цивільному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О. В. Андрійчук. – К., 2009. – 19 с.
14. Андрушко А. В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право; сімейне право; цивільний процес; міжнародне приватне право» / А. В. Андрушко. – К., 2002. – 17 с.
15. Андрушко А. В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України : монографія / А. В. Андрушко. – Х. : Консум, 2006. – 170 с.
16. Аргунов В. Н. Заочное производство и судебное решение / В. Н. Аргунов // Хозяйство и право. – 1997. – № 2. – С. 15–18.
17. Архів Шевченківського районного суду міста Києва. Цивільна справа № 2-6621/06.
18. Архів Шевченківського районного суду міста Києва. Цивільна справа № 2-1784/06.
19. Архів Шевченківського районного суду міста Києва. Цивільна справа № 2-7399/06.
20. Архів Шевченківського районного суду міста Києва. Цивільна справа № 2-3335/06.
21. Архів Шевченківського районного суду міста Києва. Цивільна справа № 2-2806/06.
22. Афанасьев С. Ф. Судебно-правовая политика в сфере гражданского судопроизводства // Российская правовая политика : курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – М. : Норма, 2003. – 528 с.
23. Балюк М. І. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарі, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика» / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. – Х. : Харків юридичний, 2008. – 708 с.
24. Банников Р. Юридический интерес как предпосылка права на предъявление иска в суд [Электронный ресурс] / Р. Банников // Арбитражный и гражданский процесс. – 2009. – № 10. – С. 13–17. – Режим доступа : http://www.juristlib.ru/book_5449.html.
25. Батурина Н. А. Причины судебных ошибок и процессуальные средства их предупреждения в гражданском судопроизводстве : дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.15 «Гражданский процесс; арбитражный процесс» / Н. А. Батурина. – Саратов, 2010. – 223 с.
26. Баулин О. В. Бремя доказывания при разбирательстве гражданских дел / О. В. Баулин. – М. : Городец, 2004. – 272 с.
27. Бекяшева Д. И. Проявление принципов диспозитивности и состязательности на стадии подготовки гражданского дела к судебному разбирательству [Электронный ресурс] / Д. И. Бекяшева // Евразийский юридический журнал. – 2012. – № 5 (48). – С. 95–100. – Режим доступа : http://www.eurasialaw.ru/index.php?option=com_jcontentplus&view=article&id=3123:2012-06-18-05-55-39&catid=278:2012-06-18-05-24-25&Itemid=196.
28. Бичкова С. С. Цивільне процесуальне право України : Навчальний посібник / Бичкова С. С., Бобрик В. І., Ізарова І. О. та ін. ; За заг. ред. С. С. Бичкової, – 2-ге вид., доповн. і переробл. – К. : Атіка, 2007. – 404 с.
29. Бичкова С. С. Цивільний процесуальний статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження : Монографія / С. С. Бичкова. – К. : Атіка, 2011. – 420 с.
30. Білоусов Ю. В. Доказові презумпції у цивільному судочинстві : монографія / Ю. В. Білоусов, В. П. Феннич. – Х. : Харків юридичний, 2012. – 280 с.
31. Боєва В. В. Забезпечення розгляду цивільних справ у розумні строки / В. В. Боєва, О. В. Спас // Судова апеляція. – 2009. – № 4 (17). – С. 70–74.
32. Бойко В. Ф. Судова реформа в Україні: стан і перспективи : Навч. посіб. / В. Ф. Бойко. – К. : МАУП, 2004. – 176 с.
33. Бойков А. Д. Проблемы эффективности судебной защиты : автореф. дисс. на соискание уч. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; судоустройство; прокурорский надзор; криминалистика» / А. Д. Бойков. – М., 1974. – 34 с.
34. Боннер А. Т. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации: проблемы применения / А. Т. Боннер. – М. : «ЛексЭст», 2005. – 144 с.
35. Боннер А. Т. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права : учебное пособие / А. Т. Боннер ; под ред.: Шакарян М. С. – М. : Изд-во ВЮЗИ, 1987. – 78 с.
36. Боннер А. Т. Принцип законности в советском гражданском процессе : Учеб. пособие / А. Т. Боннер. – М. : ВЮЗИ, 1989. – 80 с.
37. Борисова Е. А. Проверка судебных актов по гражданским делам : монография / Е. А. Борисова. – М. : Городец, 2006. – 303 с.
38. Борисова Л. Н. Общая теория процессуальных норм : дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Л. Н. Борисова. – Ростов-на-дону, 2004. – 169 с.
39. Бороздина М. О. Предварительное судебное заседание, как новелла гражданского процессуального законодательства : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.15 «Гражданский и арбитражный процесс» / М. О. Бороздина. – Саратов, 2007. – 26 с.
40. Брынцев В. Д. Основные направления дальнейшего совершенствования законодательных основ судебной власти / В. Д. Брынцев // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи : Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін. – К.; Х. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 49–53.
41. Бутнев В. В. Актуальные проблемы гражданского процессуального права : Учеб. пособие / В. В. Бутнев, Н. Н. Тарусина ; Яросл. гос. ун-т. – Ярославль : ЯрГУ, 2012. – 160 с.
42. Бутнев В. В. Обязанность доказывания и ее место в механизме защиты субъективных гражданских прав / В. В. Бутнев // Проблемы гражданского права и процесса : сб. науч. тр. / отв. ред. доц. В. В. Бутнев ; Яросл. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. – Ярославль : ЯрГУ, 2012. – Вып. 2. – С. 58–78.
43. Ванеева Л. А. Гражданские процессуальные правоотношения : Учебное пособие / Л. А. Ванеева. – Владивосток : Дальневосточній государственній университет, 1974. – 40 с.
44. Васильев С. В. Гражданский процесс : Учебное пособие. Издание второе, дополненное / С. В. Васильев. – Х. : ООО «Одиссей», 2007. – 512 с.
45. Васильев С. В. Гражданское судопроизводство государств-участников СНГ / С. В. Васильев. – Х. : Харьков юридический, 2008. – 512 с.
46. Васильев С. В. Энциклопедия гражданского процесса / С. В. Васильев. – Х. : Харьков юридический, 2009. – 816 с.
47. Васильєв С. В. Довідник з підготовки до судового розгляду окремих категорій цивільних справ / С. В. Васильєв. – Х. : Еспада, 2007. – 288 с.
48. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса / Е. В. Васьковский ; под редакцией и с предисловием В. А. Томсинова. – М. : Издательство "Зерцало", 2003. – 464 с.
49. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса [Электронный ресурс] / Е. В. Васьковский. – М., 1917 / Веб-сайт «Все о праве». – Режим доступа : http://www.allpravo.ru/library/doc2472p0/instrum4301/item4326.html.
50. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса/ Е. В. Васьковский. – М. : Изд. бр. Башкамовых, 1914. – 571 с.
51. Верховный Суд рекомендует ликвидировать высшие суды и ВККС [Электронный ресурс] / Веб-сайт Интернет-издания "Обком". – Режим доступа : http://obkom.net.ua/news/2014-04-11/1400.shtml.
52. Вершинин А. П. Выбор способа зашиты гражданских прав / А. П. Вершинин. – СПб. : Специальный юридический факультет по переподготовке кадров по юридическим наукам Санкт-Петербургского государственного университета, 2000. – 384 с.
53. Вершинин А. П. Упрощение и ускорение советского гражданского процесса: опыт теории и практики (20-е года) / А. П. Вершинин // Вестник ЛГУ. Серия 6. Право. – 1988. – Вып. 2. – С. 60–65.
54. Викут М. А. Актуальные вопросы гражданского процессуального права / М. А. Викут // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 161– 162.
55. Викут М. А. Гражданский процесс России : Учебник / М. А. Викут, И. М. Зайцев. – М. : Юристъ, 1999. – 384 с.
56. Викут М. А. Обеспечение судами прав лиц, участвующих в гражданском деле, как одно из условий эффективности правосудия [Электронный ресурс] / М. А.Викут // Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве : Материалы Всероссийской научно-практической конференции, 31 января – 1 февраля 2001 г. – М., 2001. – С. 132–136. – Режим доступа : http://www.legist.ru/conf/_Vikut.htm.
57. Викут М. А. Юридическая заинтересованность – основание участия в судебном разбирательстве граждан и организаций / М. А. Викут // Вопросы теории и практики судебного разбирательства гражданских дел : Сб. научных трудов. – Саратов, 1988. – С. 20–29.
58. Власов А. Как повысить эффективность гражданского судопроизводства / А. А. Власов // Российская юстиция. – 2003. – № 9. – С. 20–23.
59. Власов А. А. Должен ли суд нести ответственность за доказывание / А. А. Власов // Современное право. – 2001. – № 1. – С. 30–34.
60. Воронов А. Ф. Принципы гражданского процесса: прошлое, настоящее, будущее / А. Ф. Воронов. – М. : Издательский Дом «Городец», 2009. – 496 с.
61. Глазкова М. Е. Пределы активности суда в состязательном процессе // Журнал российского права. – 2008. – № 2 (134). – С. 113–121.
62. Гольмстен А. Х. Учебник русского гражданского судопроизводства / А. Х. Гольмстен. – 5-е изд., исправ. и доп. – СПб. : Типография М. Меркушева, 1913. – 411 с.
63. Гольмстен А. Х. Учебник русского гражданского судопроизводства / А. Х. Гольмстен ; под ред. и с предисл. М. К. Треушникова. – Краснодар, 2004. – 483 с.
64. Грабовська О. О. Проблеми реалізації змагальних прав у цивільному судочинстві / О. О. Грабовська // Судова апеляція. – 2011. – № 4 (25). – С. 93-98.
65. Гражданские процессуальные кодексы стран СНГ [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.pravoteka24.com/zakony-drugih-stran/98-grazhdanskiy_processualnyy_kodeks_stran_sng.html.
66. Гражданский процесс России : Учебник / Под ред. М. А.Викут. – М. : Юристъ, 2004. – 459 с.
67. Гражданский процесс Российской Федерации / Под ред. А. А. Власова. – М. : Юрайт-Издат, 2003. – 584 с.
68. Гражданский процесс : Учеб. для студентов вузов, обучающихся по спец. «Юриспруденция» / Абушенко Д. Б., Воложанин В. П., Загайданова С. К. и др. ; отв. ред. В. В. Ярков. – 5-е изд., перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 687 с.
69. Гражданский процесс : Учебник / Под ред. В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. – 2. изд., перераб. и доп. – М. : «Проспект», 2000. – 471 с.
70. Гражданский процесс : Учебник / Под ред. В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. – М. : «Проспект», 1997. – 480 с.
71. Гражданский процесс : Учебник / Под ред. д.ю.н., проф. А. Г. Коваленко, д.ю.н. проф. А. А. Мохова, д.ю.н., проф. П. М. Филиппова. – М. : Юридическая фирма «КОНТРАКТ» ; «ИНФРА-М», 2008. – 448 с.
72. Гражданский процесс : Учебник / Под ред. К. С. Юдельсона. – М. : Юрид. лит., 1972. – 440 с.
73. Гражданский процесс : учебник / под ред. проф. Комарова В. В. – Х. : ООО "Одиссей", 2001. – 704 с.
74. Гражданский процесс : Учебник для вузов / Под ред. Ю. К. Осипова. – М. : Юрид. лит., 1995. – 540 с.
75. Гражданский процесс : Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. М. К. Треушникова. – М. : ОАО «Издательский Дом «Городец», 2007. – 784 с.
76. Гражданский процесс. Учебник / Под ред. М. К. Треушникова. – М., 2005 [Электронный ресурс] / Веб-сайт «Информационный и образовательный юридический портал "ЗАКОН СЕГОДНЯ"». – Режим доступа : http://lawtoday.ru/razdel/biblo/graj-proces/014.php.
77. Гражданский процесс: хрестоматия : Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. проф. М. К. Треушникова. – М. : Городец, 2005. – 890 с.
78. Гражданский процессуальный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / И. А. Беленчук, И. С. Будзилович ; отв. ред.: И. П. Кононенко, А. М. Фельдман. – К. : Политиздат Украины, 1979. – 607 с.
79. Гражданское дело [Электронный ресурс] / Веб-сайт Википедии – свободной энциклопедии. – Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/wiki/Гражданское дело.
80. Гражданское процессуальное право России : Учебник для вузов / П. В. Алексий, Н. Д. Эриашвили, В. Н. Галузо и др. ; Под ред. проф. П. В. Алексия, проф. Н. Д. Амаглобели. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 432 с.
81. Гражданское процессуальное право : учебник / Под ред. М. С. Шакарян. М. : ТК Велби, Проспект, 2004. – 584 с.
82. Гражданское судопроизводство: особенности рассмотрения отдельных категорий дел : Учебно-практическое пособие / Отв. ред. В. В. Ярков. – М. : Юристъ, 2001. – 381 с.
83. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. Изд. 2-е, стереотип. – М. : "Статут", 2001. – 411 с.
84. Грибанов Ю. Ю. Рассмотрение дел в порядке упрощенного производства в гражданском и арбитражном процессе: Сравнительное исследование правовых систем России и Германии : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.15 «Гражданский процесс; арбитражный процесс» / Ю. Ю. Грибанов. – Томск, 2007. – 23 с.
85. Громошина Н. А. Гражданский процесс: 10 лет ГПК РФ и эволюция судебной реформы / Н. А. Громошина // Судебная реформа и правосудие в России: эволюция, проблемы и тенденции : Сборник материалов всероссийской конференции, посвященной 20-летию действия в России Закона «О статусе судей в Российской Федерации» и 75-летию со дня образования Вологодского областного суда (г. Вологда, 17 октября 2012 года). – Вологда : ПК «Эль-Принт» (г. Саратов), 2012. – С. 28–39.
86. Губенок И. В. Эффективность правосудия как гарантия защиты нарушенного права (проблемы теории и практики) : дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / И. В. Губенок. – Нижний Новгород, 2007. – 211 с.
87. Гузь Л. Е. Гражданско-правовая защита судом прав и интересов несовершеннолетних : В 2 кн. – Х. : Харьков юридический, 2004. Кн. 1. – 436 с.
88. Гузь Л. Е. Основания возникновения и судебная защита права частной собственности на жилые дома (квартиры). – Х. : ППФ «Полиграфист», 2005. – Том 2. – 563–1096 с.
89. Гузь Л. Е. Подготовка некоторых гражданских дел к судебному разбирательству / Л. Е. Гузь. – Х. : Фактор, 2012. – 432 с.
90. Гузь Л. Е. Понятие сделок, заключения, расторжения, признание сделок недействительными. Судебная практика. Настольная книгу судьи / Гузь Л. Е. – Х. : "Полиграфист", 2008. – 512 с.
91. Гузь Л. Є. Підстави для скасування судових рішень (ухвал) та способи запобігання їх виникнення при розгляді цивільних справ в судах. – Х. : ВПФ «Поліграфіст», 2006. – 723 с.
92. Гукасян Р. Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве / Р. Е. Гукасян. – Саратов : Приволжское книжное издательство, 1970. – 191 с.
93. Гурвич М. А. Право на иск / М. А. Гурвич. – М.; Л. : Изд-во АН СССР, 1949. – 216 с.
94. Гурвич М. А. Решение советского суда в исковом производстве / М. А. Гурвич. – М. : ВИЮН, 1955. – 128 с.
95. Гурвич М. А. Советское гражданское процессуальное право / М. А. Гурвич. – М. : "Высшая школа", 1964. – 536 с.
96. Гурвич М. А. Учение об иске / М. А. Гурвич. – М. : ВЮЗИ, 1981. – 40 с.
97. Гусаров К. В. Інстанційний перегляд судових рішень у цивільному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право»/ К. В. Гусаров. – Х., 2011. – 37 с.
98. Гусаров К. В. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядках : монографія / К. В. Гусаров. – Х. : Право, 2010. – 352 с.
99. Давидян С. Ю. Ускоренное судебное разбирательство как средство противодействия злоупотреблению процессуальными правами / С. Ю. Давидян, А. В. Юдин // Правоведение. – 2007. – № 1. – С. 129–135.
100. Дегтярев С. Л. Реализация судебной власти в гражданском судопроизводстве: теоретико-прикладные проблемы / С. Л. Дегтярев. – М. : Волтерс Кл