РОСІЙСЬКА ЦЕНЗУРА І ВИДАННЯ ТВОРІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (1861 – 1916 рр.)

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

НАДТОЧІЙ
Олена Леонідівна

УДК 070.13 (09): 821.161.09 (Шевченко)

РОСІЙСЬКА ЦЕНЗУРА
І ВИДАННЯ ТВОРІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
(1861 1916 рр.)

10.01.08 журналістика

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Тимошик Микола Степанович
доктор філологічних наук,
професор

Київ 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.5
РОЗДІЛ І. УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КОНТЕКСТІ ЦЕНЗУРНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
1.1. Висвітлення проблеми цензури українського друкованого слова у науковій літературі ...13
1.2. Специфіка застосування цензурного законодавства Росії щодо українських видань 18
1.3. Російська періодика як цензор українства ..29
Висновки ...37

РОЗДІЛ ІІ. ВИДАННЯ КОБЗАРЯ” В УМОВАХ РОСІЙСЬКОГО ЦЕНЗУРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
2.1. Позацензурні видання ...39
2.2. Цензура окремих видань Кобзаря” 48
2.3. Видання "Кобзаря" за редакцією В. Доманицького ...57
2.3.1. Задум видання та його реалізація ...57
2.3.2. Репресії та заборони книги ..68
2. 4. Закордонні видання ..83
Висновки....92

РОЗДІЛ ІІІ. ВИДАННЯ ЗБІРОК ТА ОКРЕМИХ ТВОРІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
3.1. Позацензурні видання окремих творів ...94
3.2. Цензура окремих видань ...98
3.3. Цензура збірок та книг із творами Тараса Шевченка ......111
3.4. Закордонні видання .119
3.5. Видання творів, покладених на музику .126
Висновки......133

РОЗДІЛ ІV. ВИДАННЯ НАУКОВИХ, ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЖИТТЯМ І ТВОРЧІСТЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
4.1. Цензурні переслідування публіцистичних матеріалів про Тараса Шевченка..135
4.2. Драматична цензура 142
4.3. Цензура наукових розвідок про життя та творчість Тараса Шевченка...151
Висновки..158
ВИСНОВКИ160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...167
ДОДАТКИ...187
Додаток А. Твори, що увійшли до позацензурних видань Кобзарів” Тараса Шевченка..187
Додаток Б. Цензура окремих видань Кобзаря”...192
Додаток В. Кобзар” за редакцією В. Доманицького..193
Додаток Г. Місця, які були вилучені цензурою зі львівського видання Кобзаря” 1908 року, здійсненого за редакцією І.Франка.............196
Додаток Д. Закордонні видання Кобзаря” Тараса Шевченка....201
Додаток Е. Твори, за вміст яких закордонні видання Кобзаря” не допускалися до поширення в Російській імперії....203
Додаток Ж. Позацензурні видання окремих творів Тараса Шевченка..205
Додаток З. Заборона окремих видань творів Тараса Шевченка.207
ДодатокИ. Збірки (книги), які зазнали репресій за уміщені твори ТарасаШевченка.208
Додаток К. Закордонні видання окремих творів Тараса Шевченка, заборонені до поширення у Росії....209
Додаток Л. Видання творів, покладених на музику.210
Додаток М. Періодичні видання, які зазнали репресій через вміст матеріалів про Тараса Шевченка....212
ДодатокН. Заборона драматичних творів, пов’язаних із іменем Тараса Шевченка.216
Додаток П. Цензура наукових розвідок, присвячених Тарасу Шевченку219
Додаток Р. Видання та заборони Кобзаря” Тараса Шевченка (1861 1916рр.)..223

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з необхідних умов розбудови демократичної держави в Україні є охорона і пошанування пам’яток вітчизняної історії та культури. Це не лише пам’ятки матеріальні, а й не менш коштовні пам’ятки людського духу, закарбовані у слові. Для українського народу такою пам’яткою є творча спадщина Тараса Григоровича Шевченка, оскільки для більшості людей ім’я поета асоціюється не лише з нашою літературою, а й з українством в цілому, а значить і з самою Україною.
В окресленому контексті промовистим є висловлювання Євгена Сверстюка про роль Т. Шевченка для української культури: "Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять. Отже, Шевченко в нас більше, ніж великий поет він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий" [229, 175 256 ].
Феномен письменника як героя національної культури знаходимо в багатьох народів, але, мабуть, жоден письменник не має такої одностайної любові своїх співвітчизників, як Т. Шевченко. Не виникає сумнівів той факт, що не тільки українська література, а й українське культурне і політичне життя, та й сам національний рух дев’ятнадцятого століття вирішальним чином були сформовані Тарасом Шевченком.
Отже, творчість поета має надзвичайну культурно-історичну значущість: несучи високі загальнолюдські ідеали свободи та гуманності, вона стала основним фактором зародження та чинником розвитку українського національного духу. З огляду на це, стає можливим усвідомлення того, яку значну роль мало і має донесення автентичної творчої спадщини поета до українського народу.
Починаючи від Переяславського договору України з Росією 1654 року правлячі кола Російської імперії ведуть політику боротьби з українською культурою і нищення української нації усіма можливими способами: починаючи від заборони української мови і до штучно організованого голоду та масових депортацій сталінської епохи”. Розвиток української культури відбувався в умовах боротьби двох протилежних сил і стихій: української національної, яка знайшла своє якнайповніше виявлення у творчості Тараса Шевченка, та жорсткої сили російської політики державного централізму і русифікації поневолених народів, засуджених таким чином на повільну смерть. Метою цієї політики була, щонайперше, повна асиміляція української нації, злиття її із панівною, російською шляхом знищення української мови та культури. Саме тому історія українського друкованого слова пов’язана із десятками, сотнями таємних і гласних, санкціонованих на височайшому” рівні актів, циркулярів, указів, розпоряджень, метою яких було знищення мови багатомільйонного українського народу, що є одним із основних виявів українства в цілому. Протягом аналізованого періоду найбільшої шкоди розвиткові українського національного руху завдали такі ганебні антиукраїнські документи, як: Валуєвський циркуляр 1863 року, Емський указ 1876 року та Столипінський циркуляр 1910 року, і, відповідно, викликане ними посилення і без того жорстокого цензурного гніту українського друкованого слова.
Чи не найбільших цензурних репресій, як яскраве уособлення української національної стихії, зазнавала саме творчість Тараса Шевченка. Тому цензуру творів поета можна сміливо назвати одним із основних чинників заборони українства.
Більшість цензурних циркулярів, що забороняли видання чи поширення творів поета у Російській імперії у період із 1861 року по 1916 рік, донині є невідомими. Тому звернення до цих документів і висвітлення за їх допомогою цілеспрямованих заборон Шевченкового слова набуває особливої актуальності, оскільки ці заборони переконливо свідчать про жорстке придушення будь-яких спроб національної самоідентифікації українського народу, відсутність якої подекуди і дотепер є болючою проблемою українського суспільства. Окреслена проблема значно актуалізується нині, у період глибоких соціальних трансформацій, що відбуваються в Україні, оскільки саме усвідомлення українським народом себе як нації є однією із основних передумов ефективного вирішення нинішніх складних завдань українського державотворення, серйозних духовних та соціально-економічних проблем країни.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах планової наукової тематики кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов’язаний з науково-дослідною держбюджетною темою № 01БФ-045-01 "Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір" Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, текст дисертації може бути використаний для створення навчального посібника для студентів Інституту журналістики.
Мета роботи полягає у дослідженні та систематизації заборон видання та поширення на теренах Російської імперії творчої спадщини Тараса Шевченка протягом 1861 1916 років, з’ясуванні причин цих заборон, а також у вивченні наслідків, які мали ці заборони для розвитку українського національного духу.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
опрацювати нові джерела, зокрема архівні, які залишилися досі невідомими та не використовувалися дослідниками;
здійснити огляд цензурної ситуації в Російській імперії, зокрема, визначити основні напрями та етапи цензурної політики щодо України та розглянути вплив російської суспільної думки стосовно українства, що публікувалася на сторінках періодичних видань, на тогочасну офіційну політику царського уряду;
проаналізувати нез’ясовані сторінки цензурної історії видання та поширення творчої спадщини Тараса Шевченка протягом окресленого періоду:
а) Кобзаря”; б) збірок та окремих творів поета; в) наукових, публіцистичних та художніх творів, пов’язаних із іменем Т.Шевченка;
дослідити форми цензурних репресій, які застосовувалися до аналізованих творів та видань;
окреслити причини цензурних заборон видання й поширення творів Шевченка та присвячених поетові праць;
Об’єктом дослідження у дисертації є антиукраїнські вияви офіційної політики російського уряду, зокрема цензурні утиски періоду 1861 1916 років, спрямовані на нівелювання українського національного духу та української нації в цілому, однією з форм якого були цензурні репресії творів Тараса Шевченка.
Предмет дослідження становлять цензурні акти, циркуляри та журнали засідань цензурних установ, що зберігаються у фондах бібліотек та архівів України, у яких відбиті репресії, застосовані до видання та поширення на теренах Російської імперії творчості Тараса Шевченка протягом окресленого періоду, та їхній вплив на розвиток українства загалом.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано комплексну методику дослідження видання творчості Тараса Шевченка в Росії упродовж 1861 1916 років. Це стало можливим за умов цілісного підходу до об’єкта вивчення, розгляду його у виникненні та розвитку, врахуванні конкретної суспільно-політичної ситуації, тобто застосування історичного підходу до його вивчення. Тому, методологічною основою дисертації є принцип історизму. Розглядувані в роботі факти і явища подаються автором у контексті конкретної суспільно-політичної ситуації, яка безпосередньо впливала на формування атмосфери жорсткого цензурного терору, що провадила Російська імперія стосовно України. Основними методами є конкретно-історичний, аналіз, синтез, описовий та статистичний. Конкретно-історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей.
На стадії первісного ознайомлення з об’єктом, виділення із величезного масиву архівних цензурних документів тих матеріалів, що характеризують цензурну ситуацію в Російській імперії, використано емпіричний аналіз і синтез. Ці методи використовуються з метою встановлення причиново-наслідкових зв’язків суспільно-історичної ситуації в країні із виданням творів Тараса Шевченка. Використання цих методів уможливило виявлення особливостей видання різних за характером творів та збірок поета, специфіку цензурних заборон, аналіз форм та причини останніх.
Описовий метод дозволяє визначити властивості та ознаки об’єктів з метою дати про них більш-менш повне уявлення. За допомогою статистичного методу маємо змогу дослідити територіальність, наклади, вартість різноманітних видань творів Тараса Шевченка, проаналізувати, які саме твори стали причинами цензурних заборон тощо. Крім цих, дисертант також послуговувався порівняльно-історичним, історико-типологічним та структурним науковими методами дослідження.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Окреслене у дисертації питання хоч і має численну бібліографію, все ж лишається відкритим і невичерпним. Безсумнівно, найповніше цензурні репресії, що їх зазнали твори Т. Шевченка протягом 1840 1862 років, висвітлено у книзі В. Бородіна [12], однак, учений у цій праці досліджує лише прижиттєвий період заборон спадщини поета.
Заборони ж випуску у світ та поширення на теренах Російської імперії видань творів поета у період після його смерті і до радянського періоду практично не стали предметом спеціального системного вивчення як у радянському, так і у сучасному шевченкознавстві.
Побіжні зауваження стосовно окресленої проблематики містить розвідка відомого шевченкознавця О.Лотоцького [118]. За радянської доби цієї проблеми торкалися також у своїх працях І.Айзеншток [1], Г.Владимирський [24; 25], І.Ковальов [104; 105], А.Лебідь [110]. Статті, присвячені виданню та цензурі творів Шевченка пропонує також і "Шевченківський словник" [11; 13].
Проте основний масив цензурних актів та циркулярів, які ілюструють історію заборон видання та обігу творів Шевченка, зберігаючись в архівах міста Києва, донині залишається практично невідомим і ґрунтовно не вивченим. Крім того, особливої уваги потребує той факт, що більшість наукових студій була видана за радянських часів, а отже, відзначається інтернаціонально-проросійськи та економічно-класово заангажованим підходом до проблеми, тому не відображає негативного значення заборон видання та поширення творчої спадщини Тараса Шевченка для здійснення процесу національної самоідентифікації українського народу.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше здійснено спробу системного опису раніше невідомих архівних джерел, які стосуються цензурування та заборон поширення творів Тараса Шевченка протягом 1861 1916 років. Важливе місце у роботі посідає також спроба узагальнення, систематизації та аналізу цих заборон, а саме:
здійснення цензурних правок у текстах поета;
перешкоди для виходу у світ нових збірок поезій Тараса Шевченка;
заборони поширення закордонних видань його віршів;
утиски творів, написаних за мотивами творів поета, та розвідок, присвячених життю і творчості митця.
Дисертант також презентує дослідження форм та причин названих цензурних заборон.
Емпірична база дослідження. Для вирішення поставлених у дисертації завдань фактичний матеріал дібрано шляхом вивчення насамперед архівних документів та аналізу відповідних публікацій із тогочасної періодики. Тому джерельну базу дисертації становлять матеріали Центрального державного історичного архіву міста Києва, рукописні джерела відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Державного архіву міста Києва, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України, а також книжкові, журнальні та газетні цієї бібліотеки (відділи стародруків, колекцій та історичних зібрань, газетний), Наукової бібліотеки ім.М.М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Черкаської обласної бібліотеки ім.Т.Г.Шевченка.
Теоретичне значення роботи. Дослідження знайомить читача з невідомими архівними документами періоду 1861 1916 років. Воно робить спробу з’ясувати негативний вплив заборон видання творчості Тараса Шевченка для розвитку українського книговидання протягом означеного періоду та довести, що ці заборони були спрямовані на придушення українського національного духу та процесу самоідентифікації українців взагалі. Дисертація доводить, що заборони видання та вільного поширення творів Тараса Шевченка на території Російської імперії негативно позначилися на розвитку українства в цілому.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх багатоаспектного використання у подальших шевченкознавчих студіях, у дослідженнях з історії видавничої справи та історії цензури в Україні. Концептуальні положення дисертації можуть знайти методичне застосування у розробці навчальних курсів з історії видавничої справи, історії української журналістики, історії української літератури, історії української літературної критики, історії української культури тощо для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальностями Видавнича справа та редагування”, Журналістика”, Українська мова та література”, Історія України”. Робота може бути корисна усім, хто цікавиться історією, літературою та культурою України.
Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконано дисертанткою самостійно.
Апробація результатів дослідження здійснювалась на кафедрі засобів масової комунікації Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, на кафедрі видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження було представлено в наукових доповідях на Першій всеукраїнській науково-технічній конференції студентів і аспірантів Друкарство молоде” (Київ, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції Журналістыка 2003” (Мінськ, 2003), Міжнародній (35-й) науковій шевченківській конференції Тарас Шевченко і народна культура” (Черкаси, 2004).
Одержані результати дослідження використовуються в процесі науково-методичного опрацювання матеріалів навчальних дисциплін Історія журналістики”, Історія видавничої справи”, Історія української літератури”, Історія української літературної критики”, які викладаються на факультеті української філології та журналістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладено у чотирьох статтях, опублікованих у фахових журналах та збірниках праць, у двох статтях, уміщених у спеціалізованому журналі Друкарство”, а також у двох тезах повідомлень у збірниках матеріалів всеукраїнської та міжнародної конференцій.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять п’ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (275 позицій) та п’ятнадцяти додатків.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Специфічною системою внутрішнього ладу Російського царства, виробленою протягом багатовікової історії, стали принципи внутрішнього ладу і державного управління, національні норми і моральні принципи внутрішньої політики, спрямовані на здійснення імперіалістичних завдань "збирача" земель. Ця система поширювалася державою на всі захоплені землі з тотальним охопленням усіх ділянок життя: економічного, політичного і культурного, знищуючи на своєму шляху все, що не вкладалося в неї (систему) і протистояло здійсненню її основного завдання збільшенню могутності й величі Російської імперії. Своєрідну роль "сторожового собаки" цієї системи виконували різноманітні цензурні підрозділи та установи.
Розвиток цензурного законодавства щодо друку в Росії взагалі, а українського зокрема, можемо умовно поділити на шість етапів:
1) 1720 1796 роки. Русифікаторська політика Петра І та Катерини ІІ;
2) перша чверть ХІХ ст. посилення каральної функції цензури.;
3) період із 1847 року (справа із Кирило-Мефодіївським товариством);
4) Валуєвський указ 1863 року;
5) Емський указ 1876 року;
6) циркуляр П.Столипіна (20 січня 1910 року);
Однак русифікація України і політика нівеляції української національності стає справою не лише царського уряду, поліції та цензурних закладів. Послідовна політика російського централізму щодо нівелювання найменших виявів національних особливостей інших народів, які входили до складу імперії, і українського зокрема, здобула собі міцну моральну підтримку з боку російської періодики. Провідними ідеями, які звучали у тогочасній російській періодиці (Московские Ведомости”, Современная Летопись”, Русская Мысль”, Кіевлянин” тощо), були:
єдність і неподільність Російської імперії;
невизнання існування та розвитку будь-якої іншої нації, крім російської;
відмова у праві на культурно-національний та економічний розвиток України;
неможливість самостійного існування української національної культури та мови.
Отже, цензурну політику Росії щодо України, починаючи ще з ХVІІ століття, доцільно, на наш погляд, класифікувати як послідовно русифікаторську. Про це яскраво свідчать основні антиукраїнські цензурні укази Валуєвський 1863 р., Емський 1876 р. та столипінський 1910 року, а також послідовна антиукраїнська діяльність російської періодики. Незважаючи на нетривалі періоди послаблення цензурного тиску, така послідовна репресивна політика царського уряду призвела до того, що українська мова та культура розвивалася надзвичайно повільно.
2. Попри окреслені фактори, прогресивна українська інтелігенція здійснювала значну роботу щодо покращання ситуації, зокрема, робила спроби видання Кобзаря” Тараса Шевченка та донесення його до читача. Так, за період 1861 1916 років побачили світ 15 видань книги загальною кількістю бл. 80 тис. примірників[1]. Однак навіть ці дозволені цензурою книги важко торували шлях до простого читача, оскільки:
більшість видань побачила світ у Петербурзі, де існувало право випуску книг розміром більше 10 друк. арк. без попередньої цензури;
майже усі проаналізовані позацензурні видання (крім, звісно, видань у журналах) мали досить високу ціну від 1 крб. 25 коп. до 1 крб. 50 коп., що робило ці книги практично недоступними для придбання простим населенням;
усі ці книги видано із дотриманням правил російського правопису”, що було тоді необхідною умовою виходу у світ навіть цілком безпечних” за змістом книг. А це, звичайно, призводило до того, що основний масив змісту залишався незрозумілим для читача з народу, навіть за умови, що книга потрапляла йому до рук.
Проте більшість видань Кобзаря” Тараса Шевченка в процесі підготовки до друку, і на своєму шляху до читача зазнавала суттєвих цензурних утисків. Так, чималих перешкод зазнав відомий Кобзар” за редакцією В.Доманицького, три видання якого вийшло у 1907, 1908, 1910 рр. Разом із перевиданнями загальний наклад цієї книги становив близько 112 тисяч примірників[2]. Після виходу у світ всі видання названого Кобзаря” було заарештовано (січень 1911), а проти видавців розпочато судове переслідування. Арешт було затверджено до вилучення із книги близько 80 сторінок тексту.
Масові ж дешеві видання як Кобзаря”, так і окремих віршів Тараса Шевченка проходили якнайсуворіший цензурний контроль. Протягом досліджуваного періоду було заборонено або купюровано близько п’ятдесяти брошурок Т.Шевченка. Здебільшого це стосувалося творів: Іван Підкова”, Катерина”, Перебендя”, Неофіти”, „Село”, „Учітеся, брати мої”, Сон”, Кавказ”, Заповіт”, Неофіти”, Невольник”, Тарасова ніч”, Гамалія”, Чернець”, Княжна” тощо.
Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази унеможливили не лише випуск української книги в Росії, але й ввезення її з-за кордону. Особливих цензурних утисків зазнали закордонні видання Кобзаря” Тараса Шевченка, зміст яких становили переважно заборонені в Росії твори поета. Жорсткій цензурі підлягали також закордонні видання окремих творів Т.Шевченка. На нашу думку, окреслені факти можна пояснити такими чинниками:
українською мовою, якою друкувалися ці книги;
тим, що ці видання містили заборонені в Росії твори Тараса Шевченка.
Протягом аналізованого періоду було не допущено до розповсюдження у російській імперії 27 окремих видань творів Т.Шевченка.
Вірші поета практично не могли з’явитися друком також і у складі збірок творів різних авторів чи навіть у вигляді ілюстрацій теоретичних положень монографій. Через уміщені вірші Т.Шевченка протягом досліджуваного періоду цензура заборонила 13 збірок і книг.
Заборонам підлягали також музичні твори на слова поета, призначені для простого населення, навіть якщо вони були написані на дозволені у Росії вірші Т. Шевченка. Так, протягом 1876 1911 рр. було заборонено 19 збірок музичних творів на слова поета (автори музики найчастіше М. Лисенко чи В.Заремба). Заборони мотивувалися здебільшого тенденційною” спрямованістю віршів поета і тим, що ці видання через свою дешевизну та великі наклади призначалися для масового читача.
Під тиском цензури також перебували видання, які або друкували вірші поета, або вміщували на своїх сторінках статті про його життя та творчість. До цих видань застосовувалися такі форми репресій:
видання дозволялося до друку лише за умови вилучення звідти всіх матеріалів, що були пов’язані з іменем Т. Шевченка;
заборонялося конкретне число, в якому було вміщено компрометуючий” матеріал;
видання припиняло існувати, а проти його редактора застосовувалися судові переслідування чи штрафи.
Ім’я Тараса Шевченка привертало увагу також і драматичної цензури. Твори, які потрапляли під її юрисдикцію, умовно поділяємо на дві групи: оригінальні та написані за мотивами творчості поета (чи на його сюжети). Протягом досліджуваного періоду на розгляд драматичної цензури подано сім творів власне Т.Шевченка і дванадцять переробок. Усі представлені твори до постановки на сцені були заборонені. Найбільших репресій зазнали драматичні твори. написані за мотивами Гайдамаків” Т.Шевченка. Унаслідок наукового пошуку нам вдалося віднайти близько десяти таких заборон. Основними причинами їх, на нашу думку, є такі фактори:
авторство Тараса Шевченка;
сюжети, взяті із його творів (через тенденційність змісту”);
українська мова написання цих творів;
доступність для широкого загалу театральних вистав.
Послідовним продовженням цензурних заборон як оригінальної творчості поета, так і творів, що були пов’язані з його іменем, була ситуація із виходом у світ наукових розвідок та художньої літератури різних авторів, присвяченої Т.Шевченку. Усього за період від однієї із перших задокументованих репресій 1874 року до останньої, позначеної 1914 роком, нами встановлено назви двадцяти заборонених книг, присвячених Тарасові Шевченку. Серед основних чинників, що зумовили заборони, слід назвати: тенденційність змісту” та відкрите прагнення до українського сепаратизму”.
Ретельне опрацювання архівних документів дає підстави стверджувати, що протягом досліджуваного періоду було видано:
п’ятнадцять позацензурних видань Кобзаря”;
три видання книги за ред. В.Доманицького (2-ге у трьох випусках);
одинадцять його перевидань;
дванадцять закордонних видань Кобзаря”.
Принагідно відзначимо, що шлях цієї книги до читача виявився дуже нелегким. Після посилення цензурного тиску у 1910 році, 28 січня 1911 р. розпорядженням Санкт-Петербурзького Комітету у справах друку на всі видання Кобзаря”, що вийшли після 1905 р., було накладено арешт. Видання Кобзаря” за ред. В.Доманицького заарештували (січень 1911 р.), а проти видавців розпочали судове переслідування. Із 12 закордонних видань Кобзаря” (загальною кількістю близько 27 тис. примірників) жодне до поширення на теренах Російської імперії дозволене не було.
Аналіз архівних документів дозволяє також підсумувати, що, окрім вищезазначеної літератури, протягом окресленого періоду було заборонено:
двадцять сім закордонних творів Т.Шевченка, здійснених окремими виданнями;
тринадцять збірок та книг із віршами поета;
дев’ятнадцять збірок музичних творів на його слова;
двадцять п’ять періодичних видань за вміст творів Т.Шевченка;
близько двадцяти драматичних творів (власне поета та написаних на його сюжети);
близько двадцяти книг, присвячених життю та творчості Кобзаря.
3. Унаслідок наукового пошуку нами було встановлено, що цензурні репресії, як правило, здійснювалися у таких формах:
суворе і детальне вилучення із віршів поета незручних місць”;
заборони випуску нових книг творів Тараса Шевченка;
заборони поширення раніше дозволених, виданих у Російській імперії книг;
заборона розповсюдження у Росії закордонних видань творів поета;
дозвіл навіть невинних” за змістом поезій міг бути даний лише за умови дотримання правил російського правопису”;
вилучення матеріалів, пов’язаних із іменем Т.Шевченка із періодичних видань;
заборони конкретних чисел періодичних видань, у яких вміщувалися подібні матеріали;
повне закриття періодичного видання;
застосування проти видавців книг чи редакторів періодичних видань адміністративних стягнень у вигляді штрафів чи навіть судових переслідувань;
заборона публічного читання його віршів;
заборона до постановки на сцені драматичних творів, написаних за мотивами Тараса Шевченка;
вилучення із музичних творів текстів поета;
заборона критичних розвідок, присвячених його життю та творчості;
заборона вшанування пам’яті поета.
4. Аналітичне вивчення архівних матеріалів уможливило з’ясування основних факторів, які спричинили появу заборон:
насиченість віршів поета ідеями, які суперечили політиці російського централізму;
згадки про Тараса Шевченка чи посилання на його ім’я, які викликали у цензорів думку про обов’язкову тенденційну спрямованість” рецензованих творів чи статей;
подекуди занадто вільна інтерпретація філософських ідей поета та його світоглядних настанов;
використання у критичних розвідках чи публіцистичних матеріалах про Шевченка ілюстративного матеріалу уривків із його віршів, як правило, заборонених цензурою;
звернення до сюжетів його творів чи навіть наявність алюзій та ремінісценцій із віршів поета;
заклики до вшанування пам’яті поета і вимоги дозволу офіційного вшанування;
висвітлення вирішального значення Шевченка для долі України і ролі поета у пробудженні українського національного духу.
Таким чином, цензуру видань віршів Тараса Шевченка, пісень на слова поета, драматичних творів за мотивами його творчості, критичних розвідок про нього, а також заборони вшанування пам’яті, на нашу думку, доцільно кваліфікувати як один із головних чинників заборони мови, літератури й культури українського народу.
Предметом нашої уваги були питання, які ще спеціально не порушувалися в історії цензури та видавничої справи. Наголошуючи на них, ми тим самим мало зробити їх предметом подальших наукових досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченка // Литературное Наследство ХІХ ХХІ. М., 1935. С. 398 487.
2. Акт про дело о сохранении нелегальной литературы (среди других рукописные произведения Т. Шевченко). Центральний державний історичний архів України (далі ЦДІАУ). Ф. 473. Оп 1. Од. зб. 20.
3. Алфавитный каталог изданиям на русском языке, запрещенным к обращению и перепечатанию в России. ЦДІАУ. Ф. 442. Оп. 844. Од.зб. 8.
4. Аркас М. Історія України-Русі. Факсимільне видання. К.: Вища школа, 1990. 456 с.
5. Белинский В. Собрание сочинений. В 9 т. М.: Наука, 1979. Т. 4. 580с.
6. Белинский В. Собрание сочинений. В 9 т. М.: Наука, 1979. Т. 5. 630 с.
7. Белинский В. Сочинения. М.: Изд-во М. и С. Сабашниковых, 1876. 320 с.
8. Бельчиков Н. Запрещение царизмом чествования памяти Т.Шевченко // Красный Архив. 1931. № 3 (76). С. 226 230.
9. Бережной А. Царская цензура и борьба большевиков за свободу печати (1895 1914). Л.: Изд-во ЛГУ, 1967. 288 с.
10. Бойко Ю. Вибрані праці. К.: Медекол, 1992. 381 с.
11. Бородін В. Видання літературних творів Т. Г. Шевченка // Шевченківський словник. У 2 т. К.: Головна редакція УРЕ, 1978. Т. 1. С. 115 119.
12. Бородін В. Т. Г. Шевченко і царська цензура. Дослідження та документи 1840 1862 роки. К.: Наукова думка, 1969. 161 с.
13. Бородін В. Цензурні переслідування творів Т. Г. Шевченка // Шевченківський словник. У 2 т. К.: Головна редакція УРЕ, 1978. Т. 2. С. 330 332.
14. Буда С. Украинский театр // Украинская жизнь. 1912. № 10. С. 68 69; №11. С. 56 63.
15. Букмэн И. Кобзарь” Т. Г.Шевченко // Книга и пролетарская революция. 1940. № 3. С. 91 93.
16. Бурчак Л. На тернистом пути // Украинская жизнь. 1916. № 2. С. 5 15.
17. Бутрин М. Цензурні переслідування української літератури в Галичині у 70-90хрр. ХІХ ст. Дис. кандидата філологічних наук: 10.01. 06. Львів, 1970. 255 с.
18. Вечір пам’яті Т. Шевченка в Полтаві. Національна бібліотека України ім.В. І. Вернадського. Інститут рукописів. (Далі НБУВ ІР) Ф. І. Од.зб.35154.
19. Вилучення "Кобзаря" із шкільної бібліотеки // Рада. 1911. № 52. С. 1.
20. Виписки из правил цензурного Комитета про роботу типографий. Державний архів у м. Київ (далі ДАК). Ф. 16. Оп. 299. Од. зб. 24.
21. Виписки та замітки до видання "Кобзаря". НБУВ ІР. Ф. І. Од.зб.3594В.475.
22. Відозва 1863 р. під назвою "Голос Шевченка із Сибіру до братів своїх українців Волиняків і Подолян". НБУВ ІР. Ф. І. Од. зб. 11337.
23. Відомості про розповсюдження "Кобзаря". Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Відділ рукописних фондів і текстології (Далі ІЛВР). Ф. 1. Од. зб. 516.
24. Владимирский Г. Контроль над поэтом. 1841 1917 // Литературный Донбасс. 1935. № 8 9. С. 109 145.
25. Владимирский Г. Тарас Шевченко и царская Россия (по архивным документам) // Звезда. 1934. № 9. С. 157 165.
26. Выписка из правил цензурного Комитета. ДАК. Ф. 16. Оп. 300. Од.зб.112, 263.
27. Выписки из журналов заседаний Комитета и переписка с Главным управлением по делам печати, прокурорами, мировыми судьями о наложении ареста на различные непериодические издания. ЦДІАУ. Ф.295. Оп. 1. Од. зб. 187.
28. Выписки из журналов заседаний Комитета по делам печати и переписки с Главным управлением по делам печати, прокурорами и мировыми судьями о наложении ареста на разные непериодические издания. ЦДІАУ. Ф. 183. Оп.1. Од. зб. 187.
29. Выписки из циркуляров Главного управления по делам печати. ЦДІАУ. Ф.1439. Оп.1. Од. зб.1390.
30. "Гайдамаки" з пропусками, позначеними крапками. НБУВ ІР. Ф. І. Од.зб.7447.
31. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. К.: Дніпро, 1993. 447с.
32. Господину и. д. Киевского отдельного цензора о рукописи Шевченко "Катерына". ЦДІАУ. Ф. 294. Оп. 1. Од. зб. 381.
33. Данилов В. К цензурной истории сочинений Т. Г. Шевченка // Начала. 1922. №2. С. 239 250.
34. Дело Главного управления по делам печати про запрет нового издания поэмы "Катерина". ЦДІАУ. Ф. 776. Оп. 20. Од. зб. 218
35. Дело канцелярии начальника Киевской губернии о предании земле тела Шевченко //НБУВ ІР. Ф. І. Од. зб. 11385.
36. Дело о наложении ареста на книгу "Малий Кобзар для дітей" Т. Шевченко. ЦДІАУ. Ф. 317. Оп. 1, Од зб. 5431.
37. Дело по обвинению книгоиздателя Новосельского А. А. в издании брошюры М.Драгоманова "Шевченко, українофіли і соціялізм". ЦДІАУ. Ф. 318. Оп. 1. Од. зб. 2673.
38. Дело по обвинению о распространении произведений Т. Шевченко. ЦДІАУ. Ф. 318. Оп. 1. Од. зб. 470.
39. Дело по обвинению о распространении произведений Т. Шевченко. ЦДІАУ. Ф. 318. Оп. 1. Од. зб. 471.
40. Дело по обвинению о распространении произведений Т. Шевченко. ЦДІАУ. Ф. 318. Оп. 1. Од. зб. 472.
41. До критики тексту Шевченкового "Кобзаря". ІЛВР. Ф. 34. Од.зб. 292.
42. Добровольский Л. Запрещенная книга в России. 1825 1904. Архивно-библиографические изыскания. М.: Изд-во Всесоюзн. кн. палаты, 1962. 254 с.
43. Добролюбов про "Кобзарь" Т. Шевченко // Современник. 1860. № 3. С.71.
44. Доклад и постановление Комитета по делам печати про брошюру Шевченко. НБУВ ІР. Ф. І. Од. зб.11331.
45. Доклад о № 4 еженедельной газеты на малорусском наречии "Село". ЦДІАУ. Ф. 295. Оп. 1. Од. зб. 186.
46. Доклад о запрете брошюры на малорусском наречии под заглавием "Про кріпацьку неволю, як вона настала і як зникла". ЦДІАУ. Ф. 295. Оп. 1. Од.зб. 187.
47. Документы по сооружению памятника Т. Шевченко в Киеве. НБУВ ІР. Ф.І. Од. зб. 12837 12855.
48. Доманицкий В. Как читается Шевченко // Киевская старина. 1904. Т.LXXXVI. Июль-сентябрь. С. 18 19.
49. Доманицький В. Передмова до другого видання Кобзаря” Т.Шевченка // Шевченко Т. Кобзар. 2-е вид. СПб.: Общество имени Т.Г.Шевченка для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях С.-Петербурга и Благотворительное Общество издания общеполезных и дешевых книг, 1908. С. 5 9.
50. Доманицький В. Передмова до першого видання Кобзаря” Т.Шевченка // Шевченко Т. Кобзар. 2-е вид. СПб.: Общество имени Т.Г.Шевченка для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях С.-Петербурга и Благотворительное Общество издания общеполезных и дешевых книг, 1908. С. 10 14.
51. Доповідь цензора Фреймана про заборону давати в повному зібранні творів Т.Г.Шевченка його портрет в солдатській формі. ІЛВР. Ф. 1. Од.зб.755.
52. Дорошенко В. Бібліографічний покажчик творів Т. Шевченка (1840 1938). Львів: Накладом автора, 1938. 346 с.
53. Ефремов С. Благородный осведомитель //Украинская жизнь. 1913. № 2. С.85 98.
54. Ефремов С. На текущие темы // Украинская жизнь. 1913. № 1. С.93 99.
55. Єфремов С. Епізод з історії українства в Росії. ІЛВР. Ф. 3. Од. зб. 1895.
56. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 668 с.
57. Єфремов С. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. 351 с.
58. Єфремов С. Шевченко: Збірка. К.: Н.Т.Корчак-Новицького у Києві, 1914. 250 с.
59. Животко А. Історія української преси. К.: Наша культура і наука, 1999. 368 с.
60. Забіла П. Автографи і нові твори Т.Г.Шевченка, знайдені в архіві Департамента Поліції. К.: Друкарня Н.Т.Корчак-Новицького у Києві, 1907. 19 с.
61. Заборона "Кобзаря" // Рада. 1912. № 89. С. 2.
62. Заборона "Кобзаря" для шкільних бібліотек // Рада. 1913. № 80. С. 1.
63. Заметки генерала Л.В.Дубельта // Голос минувшего. 1913. № 3. С.127 171.
64. Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке. Харьков: Типография и Литография М. Зильберберга, 1905. 15 с.
65. Запрет "Кобзаря" 1908 1911 г. // Украинская жизнь. 1913. № 1. С. 21.
66. Заява до Губернських земських зборів про непридатність "Кобзаря" для шкільних бібліотек. ІЛВР. Ф. 1. Од. зб. 327.
67. Заява М. Лисенка на ім’я Міністра внутрішніх справ про перегляд заборони включати до збірника українських народних пісень і поезій 5 творів Тараса Шевченка. ІЛВР. Ф. 1. Од. зб. 756.
68. "Иван Пидкова" з пропусками, позначеними крапками. НБУВ ІР. Ф. І. Од. зб.1446.
69. Из дела Главного управления по делам печати про запрет произведений Т.Шевченка. ЦДІАУ. Ф. 776. Оп. 20. Од. зб. 219.
70. Из дела Главного управления по делам печати про запрет произведения Т.Шевченка "Мени однаково" . ЦДІАУ. Ф. 776. Оп. 20. Од. зб. 220.
71. Из дела Главного управления по делам печати про исключение из сборника украинских песен стихотворений Т.Шевченко. ЦДІАУ. Ф. 776. Оп. 20. Од.зб. 222.
72. Из Дела Канцелярии Кивского отдельного цензора по иностранной цензуре. ЦДІАУ. Ф. 294. Оп. 1. Од. зб. 227.
73.