СОРОКІНА Галина Олександрівна ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ

Короткий опис

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Сорокіна Галина Олександрівна

УДК [378.011.3 051 : 338. 48] (043. 3)

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ
ДО ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ

13.00.04 теорія і методика професійної освіти

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант:
доктор педагогічних наук,
професор, заслужений діяч
науки і техніки України
ХАРЧЕНКО Сергій Якович

Луганськ 2011

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1. Методологічні аспекти дослідження проблеми підготовки фахівців туристичної галузі до екологічного виховання учнів

24

1.1. Екологічне виховання молоді як психолого-педагогічна проблема.

24

1.2. Теоретичні аспекти формування готовності до професійної діяльності в університетській освіті...

65

1.3. Екологізація процесів навчання та виховання в сучасному освітньому просторі України.

90

Висновки до розділу 1...

118

Розділ 2. Теоретичні основи формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання учнів

127

2.1. Сутність і зміст екологічного виховання учнів як теоретична основа формування професійної готовності майбутнього фахівця у сфері туризму до екологічного виховання учнів..

127

2.2. Фахова підготовка у сфері туризму в контексті екологічного виховання учнів...

172

2.3. Діагностика формування професійної готовності фахівців галузі туризму до екологічного виховання учнів

193

Висновки розділу 2

232

Розділ 3. Обґрунтування педагогічної системи формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання учнів...

235

3.1. Науково-теоретичні засади системного підходу до проблем формування професійної готовності фахівців сфери туризму до екологічного виховання учнів...

235

3.2. Зміст професійної підготовки фахівців туристичної галузі до екологічного виховання учнів як компонент педагогічної системи..

258

3.3. Педагогічні технології формування професійної готовності фахівців сфери туризму до екологічного виховання учнів..

284

Висновки до розділу 3..

319

Розділ 4. Експериментальне впровадження педагогічної системи формування професійної готовності фахівців сфери туризму до екологічного виховання учнів у практику університетської освіти

323

4.1. Процес упровадження педагогічної системи формування професійної готовності фахівців сфери туризму до екологічного виховання учнів у практику університетської освіти...

323

4.2. Аналіз ефективності впровадження педагогічної системи формування професійної готовності фахівців сфери туризму до екологічного виховання учнів у практику університетської освіти...

351

Висновки до розділу 4..

378

Висновки..

384

Список використаних джерел................

402

Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження.
У сучасному соціалізованому світі людина стикається з багатьма складними проблемами, від вирішення яких залежить не лише якість сучасного життя, але й сама можливість існування людства в майбутньому. Сьогодні спостерігаємо практично неконтрольований вплив людини на природне середовище, унаслідок чого відбувається зміна всіх компонентів біосфери, зокрема її активна деградація. Ця ситуація вимагає докорінних змін у різних галузях життєдіяльності людини: політичній, технологічній, соціально-економічній та освітній.
Однією з актуальних проблем сучасного суспільства є пошук ефективних шляхів формування нової ціннісної сфери особистості стосовно самої людини й природного середовища в системі „природа людина суспільство”. Це актуальна педагогічна проблема, у процесі вирішення якої можливо забезпечити умови ефективної підготовки молодого покоління до життя в майбутньому на принципах екологічної гармонізації суспільства й природи.
Сучасний туризм має значні ресурси для формування в молоді екологічного світогляду та екологічної культури. У процесі туристичних подорожей є можливості для розвитку в школярів ціннісного ставлення до навколишнього середовища з одночасним отриманням знань у різних галузях: екології, географії, краєзнавстві, біології та історії в умовах відірваності від стереотипів техногенного середовища.
У важливих міжнародних документах останнього десятиліття, присвячених екологічним проблемам, значну увагу приділено екологічній культурі, екологічній обізнаності, ознайомленню населення з концептуальними підходами зі збереження біосфери й цивілізації [144; 291; 374; 377; 551]. Усе більш актуальною стає екологізація науки, екологізація технологій усіх сфер діяльності, зокрема екологізація туризму й туристичної освіти. Відзначимо, що екологічна освіта сьогодні як частина загальної освіти є чинником стійкого розвитку соціоприродних систем і важливим компонентом професійної підготовки. На сучасному етапі екологічна освіта повинна охоплювати студентів туристичних спеціальностей на всіх щаблях навчання й бути важливим елементом професійної підготовки. Вона має залучати майбутніх фахівців галузі туризму до активного процесу вирішення екологічних і природоохоронних проблем у конкретних обставинах; заохочувати ініціативу, розвивати почуття відповідальності й прагнення до покращення екологічної ситуації, що склалася, стверджуючи при цьому пріоритет глобального підходу до аналізу екологічних проблем.
Екологічну освіту у ВНЗ можна розглядати як інноваційну галузь, що виявляє найближчі перспективи розвитку змісту варіативної освіти, а також різних соціальних інститутів, зокрема різноманітних освітніх установ, які здійснюють професійну підготовку фахівців для галузі туризму.
Фундаментальна туристична освіта в Україні відносно нова сфера освіти, оскільки упродовж тривалого часу вищі та середні навчальні заклади України не готували фахівців для туристичної галузі. Сьогодні підготовкою фахівців у туристичній сфері України займаються понад п’ятдесят вищих навчальних закладів освіти різних форм власності та різних рівнів акредитації. Серед них перший в Україні навчальний заклад нового типу навчально-науково-виробничий комплекс „Туризм, готельне господарство, економіка і право”, створений у 1995 р. На сучасному ринку праці зростає попит на фахівців туристичної галузі, професійно придатних до здійснення екологічно безпечної діяльності, однак не в кожному ВНЗ України сьогодні приділяють належну увагу цьому питанню.
На нашу думку, екологічна підготовка майбутніх туристських кадрів є найважливішою умовою їхньої освіти й виховання. У процесі такої підготовки підвищується рівень екологічного світогляду студентів, поповнюється комплекс базових екологічних знань, формується здатність оцінювати наслідки власної професійної діяльності на природні процеси, уміння планувати заходи щодо зниження екологічного ризику. Усе це, вважаємо важливим для підготовки фахівців галузі туризму до екологічного виховання учнів. У цьому й полягає суть практичної актуальності нашої роботи.
У наш час проблема екологічної підготовки фахівців різних галузей діяльності стає предметом пильної уваги дослідників і практичних працівників, однак проблема підготовки фахівців галузі туризму до екологічної освіти й виховання учнів залишається маловивченою.
Виконанню нашого дослідження значною мірою сприяли праці вітчизняних та зарубіжних учених і педагогів, присвячені: теоретико-методологічним засадам взаємодії людини й навколишнього середовища, (В.Вернадський [87 89], М.Кисельов [257], В.Кремень [305], С.Глазачев [115 117], М.Моісєєв [365 367] та ін.); проблемам неперервної екологічної освіти (Н.Андрєєва [15], С.Глазачев [115 117], А.Захлєбний [189 194], І.Звєрев [196 204], І.Суравегіна [524 526]); проблемам формування екологічної культури (В.Іванов [222], В.Ігнатова [225; 226], В.Крисаченко [306], О.Король [295; 296], С.Лебедь [317], Н.Лисенко [323], І.Павленко [400], Г.Пустовіт [451454], І.Плеханов [423], Г.Тарасенко [535], О.Чернікова [610], С.Шмалей [626; 627], Н.Ясінська [642] та ін.); ідеям загальної теорії систем та їх застосування в психолого-педагогічних дослідженнях (А.Авер’янов [5; 6], Ю.Бабанський [30 32], Т.Ільїна [231; 232], Ф.Корольов [294], Н.Кузьміна [310 313], В.Садовський [475 478], Е.Юдін [635 639]); дидактичним засадам змісту освіти, зокрема екологічної (Г.Білявський [51 53], А.Захлєбний [189 194], І.Звєрєв [196 204], І.Лернер [321; 322], О.Плахотнік [422], М.Скаткін [537], І.Суравегіна [524 526], В.Червонецький [606; 607], С.Шмалей [626; 627] та ін.); проблемам формування професійної готовності (А.Войченко [91], Н.Волкова [93], І.Гавриш [99], О.Глузман [120], К.Дурай-Новакова [163], М.Дьяченко [167], І.Зимня [213 215], І.Зязюн [396], О.Карпенко [249], Н.Кузьміна [310; 311], М.Матвієнко [349], П.Підкасистий [416], К.Платонов [420 421], В.Сластьонін [505507], В.Шадріков [614], Д.Узнадзе [543] та ін.); питанням професійної підготовки майбутніх фахівців у вищій школі (А.Алексюк [13], В.Бондар [69], К.Дурай-Новакова [163], М. Євтух [178; 179], В.Ледньов [319], В.Подзолков [427], С.Сисоєва [498], М.Скаткін [537], Т.Шамова [616; 617] та ін.); теоретичним основам неперервної туристичної освіти (В.Квартальнов [251], І.Зорін [216 219], В.Федорченко [577 579] та ін.).
У контексті нашого дослідження особливий інтерес викликають виконані останнім часом дисертаційні роботи, які стосуються окремих аспектів туристичної освіти. Ці дослідження присвячено: - використанню педагогічних технологій у професійній підготовці менеджерів туризму (О.Айгістова [11]); - розробці педагогічних умов реалізації регіонального компонента в професійній підготовці студентів туристичного ВНЗ (М.Ахмедова [28]); - змісту й технологіям підготовки фахівців для галузі туризму в системі вищої професійної освіти (В.Баранова [39]); - методичним основам професійної підготовки організаторів туристичної анімації (І.Булигіна [74]); - професійній підготовці студентів туристичного ВНЗ у процесі навчання дисциплінам економічного циклу (О.Земскова [208]); - методичним основам організації навчального процесу в освітніх закладах туристичного профілю (Л.Івлєва [224]); - теорії та практиці підготовки фахівців галузі туризму в розвинутих країнах світу (Л.Кнодель [260]); - розробці педагогічних умов формування конкурентоспроможності менеджерів туризму (В.Кожеваткін [267]); - теоретичним і методичним засадам професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих навчальних закладах (А.Конох [288]); - змісту й методиці навчання студентів туристичного ВНЗ, розробці регіональних туристичних маршрутів (В.Лишик [325]); - екологічній освіті в туристичному ВНЗ (Н.Наумова [375]); - диверсифікації професійної туристичної освіти (О.Сеселкін [494]); - використанню методу конкретних ситуацій у викладанні спеціальних туристичних дисциплін (Л.Титова [539]); - вивченню педагогічних аспектів підготовки туристських кадрів в умовах регулювання ринкових процесів (І.Томілов [540]); - використанню туризму як чинника формування дозвіллєвої культури молоді (Л.Устименко [567]); - екологічній підготовці майбутніх менеджерів з туризму в вищих навчальних закладах (О. Фастовець [573]); - теоретичним та методичним засадам підготовки фахівців для сфери туризму (В.Федорченко [579]); - розробці педагогічних умов організації навчальної практики майбутніх менеджерів туристичної галузі (Н.Хмілярчук [596]).
Аналіз зазначених робіт свідчить, що всі вони містять багатий теоретичний та емпіричний матеріал. Водночас, незважаючи на інтенсивні різнопланові дослідження, вони не забезпечують вирішення завдання щодо підготовки майбутніх фахівців галузі туризму до екологічного виховання учнів.
Аналіз можливостей якнайповнішого розв’язання в теорії й практиці проблеми формування професійної готовності фахівців у галузі туризму до екологічного виховання учнів дозволив виявити низку суперечностей між:
· гострою необхідністю підтримки екологічного балансу для збереження життя на нашій планеті та вкрай недостатнім усвідомленням значною частиною населення необхідності дбайливого ставлення до природного середовища;
· значним екологічним потенціалом туризму в екологічному вихованні молоді та вкрай недостатнім його використанням у практиці туризму;
· соціально обґрунтованим запитом освітньої галузі на фахівців у галузі туризму, професійно придатних до екологічного виховання учнів, та реальним рівнем підготовки майбутніх фахівців, недостатньою розробленістю теорії, методики й практичних форм професійної освіти, що могли б забезпечити готовність майбутніх фахівців туристичної галузі до цієї діяльності.
Зазначені протиріччя вказують на необхідність дослідження проблем, що стосуються підготовки фахівців галузі туризму до екологічного виховання учнів.
Розв’язання проблеми дослідження передбачає насамперед: створення педагогічної системи формування професійної готовності фахівців у галузі туризму до екологічного виховання учнів; системне подання теоретико-методологічних і методичних засад професійної підготовки фахівців галузі туризму до екологічної осв

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дослідженні здійснено науково-методичне дослідження проблеми формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання школярів. Зокрема, встановлено таке:
1. Вивчення екологічного виховання молоді як психолого-педагогічної проблеми вимагало ретельного розгляду еволюції ставлення педагогів різних епох до природи як до необхідного атрибуту виховання. Здійснений історичний екскурс показав, що воно було на різних стадіях розвитку суспільства доволі різноманітним і відображало ставлення людини до природи в процесі історичного розвитку. У сучасному світі споживацьке ставлення до природи проявляється все більше. Тому подальший розвиток суспільства наполегливо вимагає гармонізації відносин суспільства і природи за рахунок зменшення споживацького та зростання раціонального, посилення етичного, естетичного, гуманістичного до неї ставлення. Дослідження показало, що частково це завдання можливо реалізувати в рамках екологічного виховання молоді, на важливості якого наголошували педагоги всіх часів. Установлено, що на розвиток змісту, форм і методів сучасної екологічної освіти й виховання значно впливають фундаментальні філософські та психологічні праці, автори яких розглядають концептуальні підходи до визначення напрямів і стратегій розвитку цивілізаційних процесів, представляють можливі шляхи екологічно безпечного розвитку цивілізації, створюють прогностичні моделі стійкого розвитку соціоприродного середовища, аналізують екологічні концепції виходу цивілізації з екологічної кризи, розкривають концептуальні принципи екологічної етики, яка є основою формування екологічного світогляду й екологічної свідомості, розробляють філософсько-культурологічну модель сучасного екологічного знання.
У дослідженні детально вивчено особливості екологічної освіти в школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. Аналіз екологічної освіти й виховання учнів у загальноосвітніх школах дозволив констатувати, що вона є фундаментальною базою, яка забезпечує готовність школярів до екологічно безпечної діяльності під час туристичних подорожей. Усебічне вивчення проблеми екологічної освіти й виховання школярів дає підстави стверджувати, що на сьогодні вони потребують корекції й доопрацювання, удосконалення методів і форм екологічного виховання в позакласній і позашкільній роботі, використання всіх можливостей для здійснення екологічного виховання в процесі туристської діяльності учнів.
Екологічні освіта й виховання в середніх спеціальних навчальних закладах мають більш широкі можливості, ніж у загальноосвітніх школах, їх здійснюють у нерозривному зв’язку з теорією і практикою, в єдності навчання й трудової діяльності. У процесі аналізу проблеми екологічної освіти й виховання студентів ВНЗ з’ясовано що існує гостра необхідність в оновленні системи вищої освіти в аспекті формування екологічної грамотності майбутніх фахівців. Найважливішим завданням вишівської екологічної освіти є підготовка екологічно компетентних фахівців будь-якої галузі для задоволення потреби сучасного суспільства в екологічно безпечній професійній діяльності. Особливо це стосується фахівців з туризму, які повинні бути професійно готовими не лише до екологічно безпечної туристської діяльності, але й до екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей. Підготовка фахівців туристичної галузі до здійснення екологічного виховання школярів у процесі туристської діяльності дозволяє вирішити кілька близьких за змістом теоретичних і практичних завдань: розуміння студентами самоцінності природи; усвідомлення себе як частини природи; виховання шанобливого ставлення до всіх без винятку видів незалежно від наших симпатій і антипатій; розуміння взаємозв’язку та взаємозалежності в природі; виховання активної життєвої позиції; навчання азам екологічної безпеки; формування вміння раціонально використовувати природні багатства; формування емоційно-позитивного ставлення до довкілля; підведення до розуміння неповторності й краси навколишнього світу.
2. Узагальнення результатів теоретичного аналізу вітчизняних та зарубіжних досліджень у галузі філософії, психології, педагогіки, з питань формування професійної готовності особистості дозволило з ясувати сутність і зміст поняття „професійна готовність фахівця туристської галузі до екологічного виховання школярів”. Отже, професійну готовність майбутнього фахівця туристичної галузі до екологічного виховання учнів ми розуміємо як найвищий рівень професійної компетентності майбутніх туристичних кадрів, що передбачає оволодіння студентом системою загальних і спеціальних (таких, що відповідають професійному вибору) знань, умінь і навичок, наявність у нього екологічного світогляду й активної екологічної позиції, його здатність вирішувати творчі завдання, прогнозувати й моделювати екологічні ситуації, наявність гнучкого екологічного мислення й високого рівня екологічної культури. У дослідженні визначено й охарактеризовано науково-теоретичну, практичну, психологічну та психофізичну готовність як основні блоки професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання учнів.
3. Результати дослідження дозволяють констатувати, що найважливішою тенденцією сучасної освіти й виховання є їх екологізація. Здійснений порівняльний аналіз різних підходів до трактування суті й цілей екологізації дав можливість установити спільні й відмінні риси в тлумаченні цього поняття представниками різних теоретичних шкіл і практиків, а також сформулювати авторське визначення цього поняття. На підставі аналізу наукових досліджень ми розглядаємо екологізацію як новий підхід до виховання й освіти, у процесі якого відбувається наповнення екологічного складника змісту освіти й виховання, інтеграція екологічної компоненти в усі навчальні дисципліни. Цей підхід ми розцінюємо як необхідну умову для оптимізації й гармонізації взаємин суспільства й природи, формування екологічної культури, екологічного світогляду в усіх верств населення.
У процесі дослідження виділено основні компоненти екологізації, до яких віднесено: забезпечення студентів екологічними знаннями, уміннями й навичками в процесі навчання; формування екологічного світогляду за допомогою різноманітних форм і методів навчання й виховання; забезпечення майбутніх фахівців достовірною екологічною інформацією; застосування в навчально-виховному процесі новітніх педагогічних технологій у контексті екологічної освіти; інтеграцію екологічних знань в усі навчальні дисципліни; проникнення екологічної компоненти у виховний процес майбутніх фахівців під час їхнього навчання.
У процесі дослідження виділено основні цілі екологізації туристичної освіти та напрями ефективної підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі до екологічно безпечної діяльності й екологічного виховання школярів. Отже до основних цілей екологізації туристичної освіти віднесено: виховання майбутніх фахівців туристичної галузі, які гарно розуміють цілісність і взаємозв’язок суспільства й природи, усвідомлюють необхідність збереження екологічної рівноваги на регіональному та на глобальному рівнях; забезпечення поширення знань, умінь і навичок, необхідних екологічно компетентному фахівцеві з туризму для розв’язання наявних екологічних проблем і для можливого уникнення їх у подальшому; формування екологічної культури в майбутнього фахівця туристичної галузі за рахунок усвідомлення гостроти й масштабності екологічної кризи, розуміння глобальності екологічних проблем і їхніх наслідків; формування екологічної свідомості майбутніх фахівців, яка передбачає розуміння світу природи не лише як джерела матеріальних ресурсів і благ, але і як найважливішого чинника духовного розвитку людини, глибоке усвідомлення причетності кожної окремої особистості до розв’язання екологічних проблем; забезпечення туристських кадрів достовірною інформацією про стан довкілля з метою отримання можливості прийняття оптимальних рішень з раціонального природокористування; формування екологічної відповідальності за будь-які прийняті рішення, пов’язані з використанням природних ресурсів у процесі туристської діяльності; формування в майбутніх туристських кадрів активної екологічної позиції, цей процес передбачає вплив окремої особистості на інших людей, наявність різноманітних громадських, політичних, економічних, освітніх структур, діяльність яких була б екологічно раціональною, безпечною, конструктивною щодо навколишнього природного середовища; формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання туристів, передусім молодого покоління.
Виділено напрямки ефективної підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі до екологічно безпечної діяльності й екологічного виховання школярів: посилення екологічної компоненти в навчальних планах туристичних спеціальностей; уведення основ екологічної освіти в програми всіх дисциплін у вищій школі; розробка комплексу навчальних програм, що визначають екологічну освіту студентів; розробка навчально-методичних комплексів з дисциплін екологічної спрямованості на туристичних спеціальностях; створення на базі університетів навчально-методичних центрів екологічної культури, фахівці якого координуватимуть реалізацію екологічного компонента в усіх дисциплінах і відповідати за екологічну освіту на туристичних спеціальностях; активізація практичної діяльності студентів екологічної спрямованості з метою більш глибокого розуміння суті змін у перетворенні природи, формування екологічних переконань; апробація й удосконалення нових педагогічних методик і програм екологічної спрямованості; розробка програм позааудиторної діяльності студентів (екологічні стежки, екскурсії, екологічно-краєзнавча робота); активізація виховної роботи зі студентами, популяризація екологічних заходів, акцій; розробка й проведення зі студентами тренінгів екологічного змісту.
4. Вивчення сутності екологічної освіти й виховання школярів вимагало розгляду основних етапів розвитку екологічної освіти й виховання, глибокого вивчення їхніх сутнісних характеристик, визначення й опису основних їхніх компонентів. Установлено, що зміст екологічної освіти зазнавав змін, які відображають особливості взаємин суспільства й природи в той чи той період розвитку суспільства. Аналіз сутнісних характеристик екологічної освіти й виховання (визначення понять, цілей, завдань, принципів) дозволяє стверджувати, що результатом екологічної освіти й виховання є формування екологічної культури. Екологічна культура поняття багатогранне, воно містить екологічні знання, екологічний стиль мислення, екологічні цінності, переживання, установки, екологічний імператив, екологічні традиції, норми, відповідальне ставлення до природи, виражене в конкретних вчинках, а також досвід проективної екологічно безпечної діяльності. Установлено, що обов’язковою умовою для формування екологічної культури школярів є наявність у змісті екологічної освіти таких компонентів: системи знань про взаємодію суспільства й природи; ціннісних екологічних орієнтацій; системи норм і правил ставлення до природи; умінь і навичок щодо вивчення й охорони природного середовища.
Вивчення проблеми реалізації екологічної освіти учнів в умовах навчальної діяльності свідчить, що в сучасній загальноосвітній школі набула поширення багатопредметна модель екологічної освіти, при якій є можливості формування екологічних знань учнів закладено в програмах і змісті навчальних предметів (географії, біології, фізики та ін.), а також у програмах спецкурсів і факультативів екологічної спрямованості. Екологізація освіти через уведення тем або розділів екологічного змісту в програми деяких дисциплін, на жаль, не дає очікуваних результатів, що підтверджує аналіз навчальних програм цих курсів. У процесі дослідження екологічної освіти школярів під час навчальної діяльності виявлено такі проблеми її реалізації: у предметах природничо-наукового циклу немає чіткої послідовності у викладі основ екологічних знань; міждисциплінарні питання екологічної тематики розглядають поза зв’язком одне з одним; слабко висвітлено екологічні проблеми своєї місцевості, відсутня можливість реальної практики школярів в ознайомленні з ними, участі учнів у реальній природоохоронній роботі та, як наслідок, неможливість усвідомлення особистої участі в збереженні або в руйнуванні природного середовища. Установлено, що сучасна екологічна освіта в умовах школи лише частково реалізує еколого-освітню (знання про закони функціонування навколишнього природного середовища) та виховну (становлення соціальних якостей особистості на основі засвоєння суспільних відносин з навколишнім середовищем) функції. Світоглядну (формування екологічного світогляду) і гуманістичну (формування морально-етичного ставлення до природи) функції практично не реалізовано. Причиною цього є те, що для їх реалізації необхідне усвідомлення особистої причетності до вирішення екологічних проблем, хоча б на прикладі своєї місцевості, і наявність власного досвіду природоохоронної діяльності. Усього цього сучасні школярі не мають.
5. Вивчення фахової підготовки в галузі туризму в контексті екологічного виховання учнів потребувало ретельного аналізу навчальних планів туристичних спеціальностей різних ВНЗ України. Здійснено їх порівняльний аналіз та встановлено що перелік предметів за вибором ВНЗ і вибором студентів суттєво відмінний у різних навчальних закладах, і ця відмінність відображає специфіку туристичної освіти у ВНЗ України. З огляду на перелік пропонованих у різних навчальних закладах предметів припускаємо, що кожен ВНЗ має власну концепцію туристичної освіти. У процесі дослідження вивчено кілька концепцій і встановлено, що для формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання школярів необхідна екологізація туристичної освіти. Виявлено предмети в процесі вивчення яких розкривається зміст екологічного виховання учнів, перелік дисциплін, які частково розкривають цю проблему, та складено перелік навчальних курсів, які потенційно можуть бути екологізовані та за умовами трансформації навчальних програм розкривати зміст екологічного виховання школярів. Вивчення практичної підготовки студентів різних ВНЗ дозволяє стверджувати, що в більшості з них немає можливостей для формування професійної готовності фахівців галузі туризму до екологічного виховання школярів у процесі проведення практик. Лише незначна частина ВНЗ, які готують туристські кадри, пропонує студентам практики, у процесі яких вони набувають досвіду екологічно безпечної діяльності й отримують можливості для здійснення екологічного виховання школярів у процесі туристської діяльності. Проаналізовано чотири рівні екологізаціїї в сучасній туристичній освіті. Перший рівень прийняття всіма педагогами ідеї суспільної необхідності становлення екологічної культури студентів, другий екологізація базисного навчального плану, третій екологізація основних навчальних дисциплін, четвертий рівень методичного забезпечення. На основі аналізу навчально-виховного процесу на туристичних спеціальностях установлено, що жоден з рівнів екологізації туристичної освіти поки не реалізовано в повній мірі.
За авторською методикою в дослідженні проведено діагностику формування професійної готовності фахівців галузі туризму до екологічного виховання учнів, результати якої дозволяють стверджувати таке. Нейтрально-позитивне ставлення більшості студентів і працівників туристичної галузі до необхідності екологічно безпечного туризму та здійснення екологічного виховання молоді в процесі туристської діяльності відбиває сучасний стан екологічної підготовки в професійної освіті, яку реалізують без урахування необхідності здійснення екологічного виховання, що не може сприяти гармонізації та оптимізації взаємодії в системі „людина природа” в процесі туристської діяльності. Рівень і стан інформованості щодо вирішення екологічних проблем у сучасному суспільстві слід визнати явно недостатнім для здійснення екологічно безпечної туристської діяльності та екологічного виховання в процесі туристичних подорожей. Рівень знань з екологічної проблематики та з проблематики здійснення екологічного виховання як серед фахівців, так і серед студентів недостатній, тому ми врахували це при розробці відповідних педагогічних умов і змісту навчання студентів щодо підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі до реалізації екологічного виховання школярів у туристській діяльності. В екологічному вихованні учнів необхідно враховувати вікові особливості юних туристів. Завдання екологічного виховання кожної вікової групи школярів мають свою специфіку й різний рівень складності. Результати дослідження засвідчили недостатній рівень компетентності майбутніх фахівців щодо основних завдань екологічного виховання різних вікових груп учнів, що зумовлено недостатньою підготовкою майбутніх фахівців до цієї діяльності й низьким рівнем їхньої компетентності в проблемі екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей. Аналіз здібностей, знань і вмінь студентів передбачає використання спеціальних новітніх педагогічних й інформаційних технологій, які повинні бути націлені на формування творчої, ініціативної, екологічно мислячої й самодостатньої особистості фахівця з туризму носія екологічної культури.
Отримані результати забезпечили нас орієнтирами, що дозволили розробити педагогічну систему формування професійної підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі до здійснення екологічного виховання в процесі туристської діяльності.
6. Вивчення проблеми формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання школярів базувалося на використанні системного підходу, оскільки він є провідним напрямом сучасного наукового пізнання. У дисертації адаптовано відповідно до його мети принципи реалізації системної методології, що є провідними для нашого дослідження. До них належать: принцип взаємозв’язку і відношень, принцип ієрархії, принцип взаємозв’язку з іншими системами, принцип ідеалізації й абстрагування. У процесі вивчення педагогічної системної методології виявлено специфіку педагогічних систем і на основі розробок дослідників, які займаються системологічним пошуком, створено педагогічну систему підготовки фахівців туристичної галузі до екологічного виховання школярів. Адаптовані критерії готовності туристських кадрів до екологічного виховання школярів, на які ми орієнтувалися при її створенні й будемо орієнтуватися при перевірці її ефективності. До них належать: цілісність, стабільність, відкритість, оглядовість.
Створено концепцію формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання учнів, що становить сукупність п’ятьох теоретичних положень, суть яких полягає в такому: професійну підготовку майбутніх фахівців до екологічного виховання ми розглядаємо як педагогічну систему; навчання студентів туристичних спеціальностей має бути спрямовано на саморозвиток особистості; необхідною умовою для формування професійної готовності фахівців з туризму до екологічного виховання учнів є геоекологізація професійної туристичної освіти; ефективна підготовка майбутніх туристських кадрів до екологічного виховання школярів неможлива без організації тісного співробітництва туристських кадрів зі школярами; фахівці туристичної галузі як учасники процесу туристської діяльності є провідними суб’єктами в здійсненні екологічної роботи з учнями за умови їхньої професійної готовності до виконання роботи з екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей.
Визначено компоненти педагогічної системи підготовки фахівців туристичної галузі до екологічного виховання учнів: мету, зміст, її організаційні форми й методи, суб’єкт та об’єкт. Розглянуто ієрархію педагогічних систем у контексті аналізованої наукової проблеми, визначено, що для виділення системи будь-якого рівня й використання системного підходу як такого у вивченні проблеми формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей необхідним є наукове обґрунтування цього процесу, що спирається на такі положення: необхідності визначення потреби сучасного суспільства в підготовці фахівців галузі туризму до екологічного виховання школярів; опис процесу навчання професійної підготовки туристських кадрів до цього виду діяльності як педагогічного явища; представлення й опис професійної підготовки майбутніх фахівців галузі туризму до екологічного виховання школярів як педагогічної системи.
Сформульовано принципи цілепокладання, до яких ми віднесли: принцип обумовленості цілей професійної туристичної освіти трансформаціями сучасного суспільства; принцип обумовленості цілей професійної туристичної освіти екологічною ситуацією у світі; принцип точності цілепокладання; принцип можливого прогнозування; принцип вирішального значення мети. На основі вказаних принципів сформульовано мету педагогічної системи підготовки туристських кадрів до здійснення екологічного виховання учнів. Метою цієї педагогічної системи є: по-перше, формування у студентів спрямованості на екологічно безпечну діяльність, на здійснення туристської роботи з дітьми шкільного віку, на їхнє екологічне виховання; по-друге, набуття екологічних, туристичних, психологічних і педагогічних знань, що забезпечують здійснення екологічного виховання в процесі туристичних подорожей; по-третє, оволодіння майбутніми фахівцями з туризму вміннями в цій професійній діяльності; по-четверте, формування якостей особистості, необхідних для здійснення екологічного виховання учнів.
7. Наукові підходи до визначення змісту підготовки майбутніх туристських кадрів до екологічного виховання школярів у процесі туристської діяльності на основі сформульованих цілей створеної педагогічної системи як системоутворювального чинника базуються на загальнодидактичних уявленнях про зміст освіти й висунутих до нього вимогах.
Конструювання змісту педагогічної системи формування професійної підготовки фахівців галузі туризму до екологічного виховання школярів ґрунтується на наявних у педагогічній науці принципах: системності, інтеграції й диференціації, науковості, стійкого розвитку, екологізації, професіоналізації, гуманізації, обов’язковості введення етичного компонента, поліцентричного підходу в осягненні світу, культурологічного, оптимізму.
Порівняльний аналіз загальнодидактичних вимог до змісту освіти в аспекті професійно-туристичної підготовки дає можливість виявити й охарактеризувати найважливіші вимоги до змісту професійної підготовки майбутніх фахівців з туризму до екологічного виховання школярів.
Орієнтуючись на запити наявної практики до туристично-екологічної підготовки студентів, специфіку й можливості педагогічного процесу у ВНЗ і виявлені в роботі протиріччя, сформульовано вимоги до змісту професійної підготовки фахівців туристичної галузі, професійно готових до екологічного виховання школярів: геоекологізація туристичної освіти; набуття досвіду екологічно-туристської роботи з дітьми шкільного віку; гнучкість, динамічність і здатність до трансформацій. Зміст розробленої нами педагогічної системи містить сукупність знань (науково-теоретична готовність), умінь (практична готовність), сформованих якостей особистості майбутніх туристських кадрів (психофізіологічна готовність); сформовану в майбутніх фахівців спрямованість на екологічно безпечну діяльність, на здійснення туристської роботи з дітьми шкільного віку, на їхнє екологічне виховання, а також потребу в самовдосконаленні туристської діяльності (психологічна готовність).
Розробка змісту кожного компонента професійної готовності свідчить, що науково-теоретична й практична готовність можуть бути зафіксовані в навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках, а психологічна й психофізіологічна готовність реалізується через організаційні методи й форми навчання у ВНЗ.
8. У процесі дослідження встановлено, що в сучасній туристичній освіті використовують різноманітні педагогічні технології, однак констатувальний експеримент, проведений у процесі дослідження й описаний у дисертації, показав, що це не підвищує належною мірою ефективність підготовки фахівців туристичної галузі до екологічного виховання школярів. У цьому зв’язку ми відібрали й трансформували крізь призму підготовки туристських кадрів до здійснення екологічного виховання педагогічні технології, які, на наш погляд, суттєво впливатимуть на якість підготовки фахівців з туризму. У дисертації здійснено теоретичну й методичну роботу з адаптації лекцій як елемента педагогічних технологій до навчання майбутніх працівників туристичної галузі, професійно придатних до екологічного виховання школярів. У дослідженні розроблено проблемні лекції, лекції із вбудованими паузами, інтерактивні лекції із застосуванням мультимедійних технологій за курсами „Екологічний туризм”, „Дитячий туризм”, „Організація екскурсійних послуг”. Установлено, що саме такі лекції сприяють пробудженню інтересу в студентів до предмета, до своєї професійної діяльності, активізації розумової діяльності студентів, усвідомленому засвоєнню сутності явищ і процесів, що вивчаються, легкому сприйняттю й ефективному засвоєнню навчального матеріалу та ін.
Розроблено педагогічні технології, використовувані під час семінарських і практичних занять. Запропоновано класифікацію семінарів, використовуваних для підготовки туристських кадрів до екологічного виховання учнів, за різними ознаками. Детально розглянуто семінари-дискусії, на яких студенти отримують можливість побудови власної діяльності, учаться легко й логічно висловлюватися, аргументовано доводити власну думку, коректно спростовувати думку опонентів. Доведено ефективність застосування технологій мозкового штурму й ділової гри в процесі проведення семінарів і практичних занять. Розглянуто класифікацію ігрових технологій, описано методику проведення ділової гри „Компетентність”. Обґрунтовано застосування кейс-методики як одного з чинників підвищення успішності студентів, пробудження інтересу до екологічного виховання школярів у процесі туристської діяльності. Виявлено значення активних форм навчання для підвищення якості професійної підготовки туристських кадрів, описано переваги використання їх у процесі проведення практичних робіт. Запропоновано деякі рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів туристичних спеціальностей, професійно придатних до екологічного виховання. У дослідженні виділено три ступені, яким відповідають такі типи самостійної роботи: 1) творчо-репродуктивний; 2) репродуктивно-творчий; 3) творчий. У науковій роботі запропоновано завдання для кожного із ступенів, виявлено найбільш ефективні форми самостійної роботи для формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання школярів.
Розроблено авторську технологію організації геотурів, яка може й повинна бути використана в процесі туристських практик. Обґрунтовано актуальність проведення геотурів на територіях з багатим геологічним минулим, дано визначення поняття „геотур”, сформульовано принципи розробки геотурів, з яких випливає, що вони мають бути ретельно продуманими, екологічними, доступними, змістовними, комплексними, привабливими для різного контингенту школярів, безпечними, багатоцільовими. Сформульовано педагогічні умови, які забезпечують екологічне виховання школярів у процесі їх організації й проведення, виявлено чинники, які підвищують ефективність проведення туристичних практик.
У дослідженні запропоновано актуальний для туристичних спеціальностей напрям науково-дослідницької роботи створення туристично-краєзнавчих клубів (ТКК) при кафедрах туризму. Основні завдання ТКК полягають у організації спільних з учнями туристичних порожей, взаімодії майбутніх фахівців туристичної галузі з учнями на засадах шефської допомоги, здійсненні інвентаризації наявних туристичних об’єктів і виявленні нових, створенні їх повного каталогу з детальною характеристикою, оцінюванні їхнього екологічного стану, активній популяризації, у тісному співробітництві зі школами в плані еколого-туристської діяльності. Ця робота має науковий і прикладний характер і може бути базою для написання студентами наукових робіт різного рівня.
Установлено, що всі розроблені технології, застосовувані в професійній туристичній освіті, мають свої позитивні аспекти. Однак, для того щоб досягти найбільш високих результатів у навчанні студентів, педагог повинен використовувати їх у системі, у постійному взаємозв’язку, лише за таких умов можна досягти високого рівня знань студентів, вироблення професійних умінь і навичок, розвитку професійного мислення, формування інтересу до майбутньої професії
З метою подальшого розвитку наукових пошуків щодо професійної освіти працівників туристської галузі увагу вчених має бути, на нашу думку, сконцентровано на таких проблемах, як: погодження системи дій вищих навчальних закладів і потреб держави в туристських кадрах різних груп професій; створення уніфікованої системи підготовки кадрів для галузі туризму; удосконалення галузевих стандартів вищої освіти з напряму „Туризм”; методологічне та дидактичне забезпечення підготовки майбутніх фахівців; обґрунтування й розробка змісту, ефективних форм і методів підготовки фахівців з екологічного туризму.
9. З метою підвищення ефективності підготовки майбутніх фахівців туристичної сфери до екологічного виховання учнів ми створили педагогічну систему та запропонували технологічну модель її впровадження, яка містить п’ять етапів. На кожному етапі здійснюється формування головних компонентів професійної готовності майбутніх фахівців, зокрема: науково-теоретичної, практичної, психологічної та психофізіологічної готовності студентів к екологічному вихованню школярів у процесі туристичних подорожей. Перший етап полягав у розробці для студентів першого курсу туристичних спеціальностей спецкурсу „Екологічна підготовка фахівців з туризму”. Основним його завданням було забезпечення майбутніх фахівців системою екологічних, еколого-туристичних знань, умінь і навичок, які становлять екологічну компетентність майбутніх туристських кадрів. Другий етап передбачав наповнення екологічного складника знаннями з методики екологічного виховання школярів у процесі туристської діяльності під час практик з туризму (І, ІІ курс навчання), набуття студентами реального досвіду роботи зі школярами в контексті їх екологічного виховання. Етап третій полягав у частковій трансформації курсу „Екологічний туризм” крізь призму посилення його краєзнавчого складника та знань з проблеми екологічного виховання школярів у процесі туристичних подорожей. Цю дисципліну студенти вивчають на ІІІ курсі. Четвертий етап передбачав вивчення студентами спецкурсів вузької спрямованості, які ми розробили й пропонуємо для студентів ІVкурсу, „Екологічне виховання школярів у процесі туристської діяльності” та „Геосайтологія”. Підкреслимо, що ці дисципліни розроблено вперше для туристичних спеціальностей, вони особливо спрямовані на формування професійної готовності фахівців туристичної галузі до екологічного виховання школярів. На п’ятому етапі ми запропонували створення при кафедрах туризму базового закладу з метою реалізації регіонального компонента в туристичній освіті, наприклад, базовим закладом кафедри туризму Луганського національного університету імені Тараса Шевченка є Державне геологічне підприємство „Схід ДРГП”. В інших ВНЗ це можуть бути різноманітні заклади (Будинки природи, Екологічні центри й т. ін.). Зокрема, на кожному етапі впровадження педагогічної системи формування професійної готовності фахівців до екологічного виховання учнів ми запропонували екологізацію дисциплін, які вивчають наявних на туристичних спеціальностях, організацію й проведення комплексу виховних заходів екологічного характеру для студентів туристичних спеціальностей, що є невід’ємною частиною формування професійної готовності майбутніх фахівців з туризму до екологічного виховання школярів. Важливим є також екологічна просвіт