ТЕХНОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ КОНТАКТНОЇ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ ПРОГРАМИ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

БУРМАКА МАРІЯ ВІКТОРІВНА

УДК 070:7.097

ТЕХНОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ КОНТАКТНОЇ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ ПРОГРАМИ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Спеціальність 10.01.08 журналістика

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Різун В.В.

Київ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

Розділ 1. ДОВИРОБНИЧИЙ ЕТАП СТВОРЕННЯ КОНТАКТНОЇ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ ПРОГРАМИ...32

1.1. Значення контактних телепрограм для суспільства . . . . . . . . ..32
1.2.Емоційна, енергетична, психологічна та мовна підготовка ведучого контактної телепрограми. Вибір гостей студії учасників і глядачів та особливості спілкування з ними ведучого.......................................................................42

Розділ 2. ЕТАП ВИРОБНИЦТВА КОНТАКТНОЇ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ
ПРОГРАМИ ...60

2.1. Функції ведучого контактної телепрограми..60

2.2. Мовленнєві завдання ведучого контактної телепрограми у контексті фактичної двомовності українського телепростору.97

Розділ 3. ПІСЛЯВИРОБНИЧИЙ ЕТАП КОНТАКТНОЇ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ ПРОГРАМИ .118

3.1. Емоційна, енергетична та психологічна реабілітація ведучого контактної телепрограми після завершення її запису . . . . . .118
3.2. Сприйняття аудиторією контактної телепрограми, її ведучого або його іміджу....129

ВИСНОВКИ..149

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ164

ДОДАТКИ.198
Додаток А.. Сценарний план щоденної прямоефірної ранкової контактної програми Чайник” на телеканалі СТБ (ведучі М. Бурмака, О. Власенко)..198
Додаток Б. Типовий сценарний план щоденної прямоефірної ранкової контактної програми Чайник” на телеканалі СТБ (змістове наповнення)...200
Додаток В. Загальне планування щоденної прямоефірної ранкової контактної програми Чайник” елеканалі СТБ.205
Додаток Д. Щоденне планування прямоефірної ранкової контактної програми Чайник” на телеканалі СТБ..206
Додаток Ж. Структура запису контактної телевізійної програми Хто там?” (режисерська записка)..208
Додаток З.. Штатний розклад контактної телевізійної програми Хто там?”.....210
Додаток И. Сценарний план контактної телевізійної програми Остання барикада”..212
Додаток К. Монтажний листок контактної телевізійної програми Остання барикада”..217
Додаток Л. Павло Дворський: літературний сценарій.218
Додаток М. Супровідна картка контактної телепрограми Створи себе” (гість-- П. Дворський)220
Додаток Н. Монтажний лист контактної телепрограми Створи себе” (гість-- П. Дворський)....221
Додаток П. Мікрофонна папка контактної телепрограми Створи себе” (гість--П. Дворський).222
Додаток Р. Анкета гостя контактної телепрограми Створи себе”...224
Додаток С. Перелік умовних запитань до контактної телепрограми Створи себе”.. .225
Додаток Т. Віктор Чанов: літературний сценарій....228
Додаток У. Оксана Білозір: літературний сценарій.229
Додаток Ф. Василь Вовкун: літературний сценарій231
Додаток Х. Монтажний лист контактної телепрограми Рейтинг”
(сценарний план)..234
Додаток Ц. Огляд існуючих контактних програм українського телевізійного простору.236

ВСТУП

Актуальність дослідження. Одним з найбільш поширених у телевізійній публіцистиці 90-х років ХХ сторіччя став жанр ток-шоу. Причина цього давня: ще римляни за часів пражурналістських явищ (інакше протожурналістики) сформували універсальну формулу, яка пояснює успіх будь-якого засобу масової комунікації чи то періодики, чи то театру, до яких у минулому сторіччі додалися кінематограф, радіомовлення і телебачення. Хліба і видовищ!” ось, що лежить в основі запитів, інтересів і потреб широких верств суспільства.
При цьому важливо підкреслити, що ця формула згадується не з іронічним відтінком або з метою чітко відокремити неякісну” журналістику від якісної”. Насправді жанр ток-шоу на сьогоднішній день настільки демократичний, наскільки він за допомогою кабельних і радіорелейних ліній, а також супутникового зв’язку дозволяє на багато порядків розширювати телеглядацьку аудиторію, втягуючи у дискусію переважну більшість суспільства та спонукаючи її до колективного пошуку істини. Демократичність (і, якщо завгодно, універсальність) ток-шоу полягає і в багатоманітності жанрових форм: у розпорядженні телевізійних журналістів є бесіда, дискусія, теледебати як різновид дискусії (з наперед визначеним регламентом як правило, від однієї до двох годин), прес-конференція, організована телебаченням, круглі столи” (за якими збираються прибічники протилежних думок), контрв’ю” (коли у часовому цейтноті в межах 1 2 хвилин між собою дискутують ідейні опоненти, а ведучий виступає в ролі модератора), судовий теленарис, журналістське розслідування і, нарешті, телемости як найефективніша, хоча і не найпоширеніша форма.
Крім жанрової палітри слід відзначити тематичне розмаїття телевізійних програм, зроблених у цьому жанрі: серйозна політична передача (теледебати), розважальна підліткова” або молодіжна, інтимно-пікантна, розмова з героєм дня (тижня, місяця, року, десятиліття тощо), на ток-шоу” може бути перетворено обговорення підготовки великого міста до зими або конкурс архітектурних проектів”[1].
Демократичність жанру ток-шоу, постійне збільшення потенційної глядацької аудиторії, постійне вдосконалення телевізійних стандартів з одного боку, а з іншого боротьба темношкірого населення за свої громадянські права, впровадження норм демократичного суспільства, посилення політичного впливу на світову спільноту, стан ”холодної війни” із країнами соціалістичного ладу і, навіть, сексуальна революція” та рух хіппі” усі ці та інші чинники значною мірою сприяли завоюванню цим жанром у 1960-і роки спочатку телеаудиторії США, а потім Західної Європи.
У Радянському Союзі, де телебачення по мірі свого технічного розвитку та появи телевізійних професій протягом 1950 1960-х років починалося з прямого ефіру, аналогічні ток-шоу програми (їх узагальнено називали масовими”) відразу набули популярності у глядачів. Йдеться про науково-популярної передачі про кіномистецтво із ведучим Г.Авенаріусом, про програму Подвиг” (ведучий С.Смирнов), про Кінопанораму” О. Каплера, про Естафету новин” ( це була не стільки інформаційна, скільки аналітична передача) Ю. Фокіна, про Клуб веселих та кмітливих” О. Маслякова.
Поступово, однак, за часів правління Л. Брежнєва, цензурний тиск на свободу слова посилювався, і цей процес не обминув телебачення, як, утім, і всі засоби масової інформації. Відтак, поступово прямий ефір” був замінений відеозаписом, аби унеможливити небажану інмпровізацію. Як наслідок зникли програми О. Маслякова А нумо, дівчата!”, А нумо, хлопці!” та Александр-шоу”, відмовився вести Кінопанораму” культовий режисер Е. Рязанов на знак протесту проти цензурних утисків.
Чи не останній взірець радянського варіанту ток-шоу на телеекранах популярна передача В. Леонтьєвої Від усієї душі”. Колектив журналістів цієї програми на чолі із ведучою проводили копітку роботу: багато місяців за даними майбутніх учасників передачі вони відшуковували їхніх рідних, слід яких загубився під час Великої Вітчизняної війни.(Подібну за форматом”телепрограму Жди меня” багато років пізніше було створено телеканалом ОРТ). Фактично у 1970-і роки це була одна з небагатьох тем, яка була дозволена телевізійними цензорами Проте й ця передача поступово припинила існування. Залишилася хіба що унікальна в світовому телепросторі програма В. Ворошилова Що? Де? Коли?”. Її, втім, можна віднести до жанру шоу-гра”, який насправді дуже близький до жанру ток-шоу.
У другій половині 80-х років ХХ сторіччя, у зв’язку із поступовою демократизацією громадського життя, спричиненого перебудовою” М.Горбачова, радянське телебачення знову почало збільшувати кількість передач, в яких активну й безпосередню участь брала широка аудиторія. Із скасуванням безпосередньої цензури знову з’явилися прямоефірні програми, де глядачі могли відкрито виступати зі своїми думками, пропозиціями, зауваженнями, вимогами. По суті, відбувався перевинахід” жанру ток-шоу (масової передачі”). На українському телебаченні цих років та на початку дев”яностих виходять програми Вечірній вісник”,”Пломінь.Клуб української пісні”, Молодіжна студія Гарт”, Плеяда”,Надвечір”я”, (остання програма виходять на каналі УТ-1 дотепер) тощо. У цих програмах українського телебачення, зокрема, свого часу піднімалися гострі питання та проблеми.
Після розпаду СРСР і переходом колишніх союзних республік як незалежних суверенних держав на рейки ринкової економіки вітчизняна школа журналістики спробувала модернізуватися і перейти на американську модель розвитку системи засобів масової інформації з її чітким відокремленням новин від коментарів, подачею у новинах не однієї, а кількох (причому різних) точок зору тощо. Але час показав, що процес американізації” значною мірою не відбувся, а там, де з’являлися телевізійні програми, зроблені за рецептами заокеанських колег, виходили вони здебільшого у спотвореному вигляді. Причини цього, окрім економічного підгрунтя, зокрема, криються в різних менталітетах американського та слов’янських народів. І ці різні підходи більш детально будуть розглянуті в першому розділі.
Ще одна серйозна причина, з якої на вітчизняному телевізійному грунті не прижилися американські” ток-шоу, прихід до телестудій працівників без професійної журналістської освіти, які незрідка безпосередньо під час запису навчалися азам телевізійної спеціалізації.
Українське телебачення відлік свого існування де юре” веде з моменту отримання нашою державою незалежності. ”Де факто” у багатьох аспектах радянським” воно залишилося і дотепер. У програмних сітках майже всіх телеканалів можна знайти передачі із поміткою”ток-шоу”. І дійсно, нерідко, йдеться якраз про розмову” чи то про діалог двох у студії, чи то залучення аудиторії як у студії, так і поза нею (за наявності зворотного зв’язку під час прямоефірних передач). Утім, через названі вище причини навряд чи усі вони можуть бути названі шоу” (від англійського talk” розмова” і show” видовище, вистава”; отже, дослівно розмовне видовище”, розмовна вистава”), оскільки далеко не кожна програма насправді є повноцінним видовищем”. Тож оскільки маємо певну невизначеність у трактуванні цього жанру в різних школах світової журналістики, надалі називатимемо розмовні” програми контактними”. На думку автора, вибір подібного терміна виправданий тим, що в основі будь-якої контактної телепрограми лежить спілкування. Але вживаючи термін контактна телепрограма”, залишаємо за собою право використовувати й термін ток-шоу” в ролі синоніма стосовно зарубіжного телепродукту.
У будь-якій країні і представники численних телевізійних професій, і редакційні менеджери, і потенційні інвестори вважають ток-шоу, або контактні програми, найбільш вигідними з усіх інших жанрів ТБ. Вони, хоч і вимагають певних фінансових витрат, зазвичай забезпечують максимум глядацької аудиторії. До речі, у жовтні 2001 року на сьомій церемонії вручення премій ТЭФИ” Російської академії телебачення організатори і гості, в тому числі міжнародні, визнали: телебачення в усьому світі розвивається в бік шоу[2].
Таким чином, важливість вирішення питань, пов’язаних із жанровими і тематичними змінами світового телевізійного простору, з вивченням впровадження на українському телебаченні жанру контактних телепрограм, надає особливої актуальності даному дослідженню.
Вибір тем для обговорення під час проведення контактної телепрограми зазнав величезних змін за останні сорок років. Протягом другої половини 60-х років ХХ сторіччя США і Західну Європу хвилювали страйки радикально налаштованих студентів, сексуальна революція, наркотики, війна у В’єтнамі, конформізм у західному суспільстві. Через двадцять років визначальними темами стали розпад СРСР, завершення холодної війни”, Чорнобильська катастрофа, СНІД, криваві локальні війни. Сьогодні люди після десяти років існування на межі бідності усе відвертіше обговорюють кризові явища в економіці нашої країни та шляхи перетворення господарського механізму на більш ефективний, намагаються зрозуміти, що потрібно зробити, аби жити так, як живуть люди у країнах Євросоюзу або за океаном, висловлюють острах перед кривавою примарою тероризму тощо.
Історіографія теми. Заявлена тема дисертаційного дослідження знайшла лише часткове відображення в журналістикознавстві. Практично відсутні наукові роботи (особливо, що стосуються українського телевізійного контексту), які узагальнюють заявлену тему, дають сучасне уявлення про етапи створення контактної телепрограми. Теоретична й практична журналістика мають у своєму розпорядженні лише окремі розділи в дисертаційних дослідженнях, монографіях, підручниках, посібниках, а також деякі наукові статті та виступи в засобах масової інформації.
Увесь цей доробок можна розділити на кілька груп.
Першу групу становить спеціальна література, присвячена функціонуванню телебачення, але вона лише певною мірою стосується безпосередньо теми цієї дисертаційної праці[3].
Другу групу становлять дисертаційні дослідження, що узагальнили здобутки української школи тележурналістики, але вони не торкаються заявленої в цій дисертації теми[4].
Третю групу становлять праці вітчизняних і зарубіжних авторів, що намагаються розкрити досвід американського та західноєвропейського телебачення, але й вони лише незначною мірою стосуються теми особливостей створення контактної телепрограми[5]. Ці праці, написані в основному протягом 60 70-х років ХХ сторіччя, значною мірою втратили новизну внаслідок кардинальних змін у телевізійній техніці та провідних темах і проблемах, що цікавлять телеаудиторію. У зарубіжному доробку 1980-х років описується лише практичний досвід роботи американських тележурналістів.
Нарешті, четверту групу становлять праці, що якнайближче стосуються заявленої в дисертаційному дослідженні теми, але розкривають лише окремі аспекти і, знову ж таки, не на досвіді українського телебачення[6].
Вітчизняні (українські і радянські) дослідження, присвячені технологіям створення саме контактних телевізійних програм почали з”являтись наприкінці 70-х років (хоча наукові та науково-популярні розвідки, що торкаються телевізійної проблематики на загал провадилися практично відразу після появи ТВ в радянському просторі). Стосовно питання впливу таких програм на глядача, важливості зворотного зв”язку, головних завдань ведучого, та і, нерідко, організації процесу зйомок, більшість тодішніх думок і досі залишаються актуальними. У найбільш узагальненому вигляді їх сформулював москвич Ю.Буданцев, який писав, що такий технічний пристрій, як екран, заважає телеглядачам взяти участь у передачі. Телевидовище майбутнього передбачає тип спілкування на рівних. Не рольовий, частковий” тип спілкування, а особистісно-цілісний. Особистість багатовимірна. Такий специфічний об’єкт потребує і відповідної багатовимірності технології відображення. Чи вдасться здолати односпрямованість, однопласкістність, двовимірність телевізійного виступу за допомогою сучасної техніки? Чи не є штучність, вторинність засобів телебачення по відношенню до природи перешкодою на шляху створення та передачі цілісного образу того, хто виступає, чи не є сучасна телевізійна технологія однією із заданих причин, що зумовлюють недоговореність, неповне охоплення особистості? Чи не приховує така технологія можливість омани зору, використання екрана як ширми, що приховує дійсну безпорадність, некомпетентність того, хто виступає?
Сучасні технологічні засоби відображення не дозволяють охопити явище відразу і повністю. І зокрема, глядач не може сам вільно обрати навіть зовнішню до зображення позицію, не може сам обійти зображення, подивитися згори, знизу тощо у цьому відбивається жорстка детермінованість та однозначність сучасного видовища.
Крім цього, той, хто виступає, фіксує і видає себе в ефір” не сам: екранний текст за існуючої технології ніколи не може бути цілком авторським.
Екранний виступ фіксація певного стану особистості. Але виконаний за допомогою сучасних засобів відображення, він доносить до глядача лише малу частку характеристик об’єкта, що фіксується. Передбачається, можливо, і все”, але все” записати та передати неможливо, хоча в акті справжнього творчого відображення людина була і залишається найпрекраснішим видовищем[7].
Хоча тут слід зазначити, що не варто перебільшувати технічний бік справи. Гармонізація телевізійної техніки автоматично не привнесе в будь-яку контактну телепрограму бажаний ідеал. Адже в усі часи у відношенні людина техніка” вирішальним усе ж таки був людський фактор”. Телевізійному розмовному видовищу” необхідна гуманізація на основі подальшої діалогізації, поліфонії.
Контактні телепрограми повернули людям можливість, яку було втрачено по мірі витискання ораторського мистецтва літературною творчістю. В аудиторії останньої третини ХХ сторіччя почали формуватися запити, потреби та інтереси не лише споживача” інформації, а й рівноправного партнера будь-якого джерела суспільно значущої інформації. По суті, суспільна практика викликала до життя модель колективного мислення та колективної співтворчості адресанта та адресата інформації.
Досліджуючи це явище, московський науковець С. Муратов виділив чотири функції, які надаються аудиторії в програмах, розрахованих на її вплив: заявочну, аналітичну, конструктивну та контрольну. У сукупності вони якраз і розглядаються як етапи колективного мислення та колективної співтворчості: запитання, гіпотеза, вибір оптимального рішення, випробування ділом[8].
Тобто з філософської точки зору підтверджується гіпотеза стосовно спіралеподібного розвитку суспільного життя. Видовище в античні та середньовічні часи будувалося на традиціях народних обрядів, карнавалів, де в будь-який момент будь-який персонаж міг помінятися місцями із глядачем, і в цьому виявлялася демократичність участі у видовищі. Наприкінці ХХ сторіччя ці традиції відродило синтетичне телебачення зокрема, у жанрових формах контактних телепрограм.
Проте телебачення, маючи в своєму розпорядженні демократичні можливості і будучи водночас технічно опосередкованим видовищем, здатне експлуатувати ту чи іншу демократичну форму, апріорно проектуючи її можливості на сприйняття аудиторії. Хрестоматійним у цьому плані є приклад із контактною телепрограмою Клуб веселих і кмітливих” першого скликання”: історія із переродженням КВК” із змагання-імпровізації на суто розважальне шоу показала, що втрата функціонального зв’язку із глядачем (навіть за збереження обраної форми, але при формалізації контакту) призводить до того, що контакт втрачається, і передача остаточно втрачає цікавістьглядача, а відтак і рейтинг[9].
Бар’єри двовимірності телевізійного виступу за допомогою відповідної техніки та ієрархічного типу спілкування між тим, хто говорить у мікрофон перед телекамерою, і тим, хто слухає, актуалізували властивість телекрана встановлювати з аудиторією особливі психологічні стосунки. Про це сказано уже в перших теоретичних працях про телебачення[10]. Ці особливі здібності підсумовувались, виходячи з технічних властивостей нового засобу масової комунікації, умов прийому телевізійного видовища, тобто розглядалися як природні, апріорно властиві телебаченню. Саме цим пояснює В. Вільчек причину перенесення центру ваги композицій телевізійних передач і програм із вчинку на слово: адже думка це єдина дія, в якій глядач може повною мірою брати участь[11].
Психологічний контакт фактично замінює втрачений (через зазначені вище причини) прямий контакт і є ілюзією безпосереднього контакту на психологічному рівні телевізійного повідомлення, виступаючи по суті синонімом ефекту співучасті”.
Водночас кожний новий комунікативний засіб має деякі можливості, невідомі раніше, але даремно шукати специфіку виду творчості безпосередньо в них, тому що ця специфіка виникає в результаті реалізації потреб, устремлінь суспільства за допомогою каналу, відбираючи та асимілюючи ті з них, що відповідають потребам суспільства”[12]. Перенесення акценту розгляду телевізійних проблем з природних якостей технічного феномена до площини його соціальних функцій принципово важливе. Такі природні здібності ТБ, як миттєва доставка повідомлення у домівки глядачів, одночасне охоплення багатомільйонної аудиторії, аудіовізуальний характер інформації, можуть бути використані як з гуманними, так і з антигуманними цілями.
З одного боку, телебачення та його контактні програми можна розглядати як засіб інформованості, освіченості, підвищення загальної активності аудиторії. З другого боку, природні можливості телебачення в цілому та його контактних програм зокрема можна використати як спосіб маніпуляції свідомістю глядачів, відвернення аудиторії від реальних проблем і потреб. Саме ця ідея є однією із центральних у системі поглядів канадського соціолога й теоретика ТБ М.Маклюена[13].
Ілюструючи ситуацію такого охоплення аудиторії за М. Маклюеном, американський телекритик С. Фінкельштейн порівнює вплив на глядачів театрального спектакля та видовища двобою гладіатора із левом. Тіла вбитих у фіналі на театральній сцені не сприймаються аудиторією як реальні трупи. Якби вони були дійсно мертвими, реакція глядачів була б зовсім іншою. Глядачі сприймають ідею драми, зіставляють побачене із власним досвідом, але не відчувають дію як фізичну реальність. Тут емоційний вплив значною мірою залежить від свідомості. Римський глядач, що був присутній при вбивстві гладіатора, отримував сильний емоційний шок, його почуття були загострені, але за цієї ситуації свідомість нічого не здатна засвоїти, поживи для інтелекту просто не існує. Тому за такого сприйняття людина безсильна перед спрямованим на неї впливом[14].
Важливо виділити поняття контент”: Особи, групи осіб, суспільство використовують засоби інформації, щоб застосувати контент (знання, зміст) з метою досягнути одного або кількох спеціальних ефектів. Контент масової комунікації відрізняється від контенту персональної або групової комунікації, бо повідомлення у сфері масової комунікації мало персонізоване, спеціалізоване, більш швидке щодо поширення і має зручніші канали проходження, ніж інші повідомлення”. При цьому поняття діяльності необхідно пов’язане з поняттям мотиву. Діяльності без мотиву не буває. Мотиваційний аспект виробничої діяльності має суспільний зміст, тобто мотив опредмечує ту чи іншу суспільну потребу. У сфері літературного редагування відбувається опредмечення комунікативно-інформаційних потреб суспільства: потреба керувати інформаційною системою, потреба керувати процесами комунікації в суспільстві, потреба суспільного захисту інформаційних систем тощо.
Разом із тим мотиваційний аспект аналізу суспільної діяльності має й глибокий інтимний зміст, оскільки суспільні потреби реалізуються через потреби конкретних осіб. Саме на рівні мотивів, потреб особисте тісно переплітається з суспільним. Людські потреби й мотиви мають природно включатися у сферу суспільних потреб і мотивів. Ознакою гармонії особи і суспільства є факт використання одного й того ж самого предмета для задоволення як власних, так і суспільних потреб. Ідеальним, звичайно, є випадок, коли суспільно-виробничі мотиви збігаються з особистими Якщо ж [вони] не збігаються.., то наявний конфлікт між людиною як особистістю і людиною як виробником, фахівцем”[15].
Отже, на перший план виходить не техніка, а соціальна основа, значимість контакту, зв’язки жанрових форм телебачення із проблемами суспільного життя. Генеза психологічного контакту телебачення та аудиторії полягає у використанні специфіки телевізійного видовища для активізації інтелектуального потенціалу глядачів, у можливості співучасті” в екранній дії. Далі ми розглянемо специфіку як внутрішньо-, так і позаекранного контакту, якщо ж говорити про ТБ на загал, як про новий різновид контактування” взагалі , то з цього приводу В. Вільчек зауважує: Ера свідомого та вільного творення людиною своєї історії, повернення людини до самої себе” (за словами Маркса), своєї справжньої сутності, зароджується сьогодні, нехай іще у формах дуже недосконалих, дитячих але зароджується в програмах ТБ”[16].
Ігри, конкурси, КВК”, Огоньки”, телевізійні суди, дискусії, прямі репортажі, публіцистичні цикли, відкрита форма художніх телепостановок усі ці способи в різний час відзначалися дослідниками телебачення як такі, що забезпечують найбільший ефект співучасті” глядачів[17].
Як справедливо зауважує В. Різун, телевізійний етап у розвитку комунікації з’явився тоді, коли моделі поведінки отримувалися до того, як люди навчалися читати. У цілому цей етап посилив процеси масового комунікування. При цьому почала виділятися комунікація одновекторна (інакше, монолог) і багатовекторна (діалог). Особливістю діалогічного спілкування (тобто розмови між двома або кількома особами) є зміна ролей комуніканта й комуніката. Ініціатива у спілкуванні переходить від одного до іншого. Комунікант стає комунікатом і навпаки. Завдяки новітнім технологіям ця багатовекторність робить масове спілкування багатогранним і повноцінним, оскільки створюються умови для ефективного обміну інформаційними продуктами, більш повно реалізуються інтереси маси, задовольняються індивідуальні потреби, своєчасно уточнюються позиції її представників[18].
Окрім погляду журналістів щодо поняття контакт”, існує точка зору соціологів і психологів, котрі займаються дослідженням особливостей функціонування телебачення. Соціологи термін контакт” замінюють поняттям зворотний зв’язок”, тим самим маючи на увазі перегляд; прийом повідомлення”. По суті, відбувається спрощення поняття контакт”, але це спрощення дозволяє соціологам зрозуміти та врахувати деякі загальні закономірності всередині аудиторії. Адже шляхом встановлення залежності виникнення контакту від ряду чинників віку, освіти, сімейного стану, статі конкретного глядача є можливість уточнити адресат телеповідомлення, оцінити якість передачі, її популярність. Саме поняття контакт” виявляється пов’язаним не лише з технічними можливостями ТБ, але і з оцінкою їхньої практичної реалізації. Встановлення контакту, його продовження або відмова від нього розглядаються як реакція гля

Список літератури

ВИСНОВКИ

Широке залучення громадськості до обговорення важливих соціальних, економічних, політичних проблем, коли учасники розгорнутих дискусій висловлюють різноманітні, часом суперечливі думки, вносять конструктивні пропозиції характерні риси правового суспільства, в якому три основні гілки влади просякає четверта, яку уособлюють засоби масової інформації. Журналістика виступає як контролер суспільства, сторожовий пес демократії” (А.З. Москаленко).
Плюралізм думок та ідей знаходить природне відображення в широкому розвитку діалогічних форм у ЗМІ. Особливо ці діалогічні форми виявляються на телебаченні, аудіовізуальна природа якого, здатність емоційно залучати глядача в події екрана, технічний потенціал зворотного зв’язку з аудиторією визначає його можливості у справі розкріпачення людей, вироблення у них вмінь і навичок демократичного та вільного спілкування.
Діалог телебачення та глядача розгортається водночас по двох основних напрямках: через екран шляхом вдосконалення форм і каналів зворотного зв’язку з аудиторією, та на екрані у зіткненні різних позицій і думок, що й отримує відповідне жанрове втілення (круглі столи, теледискусії, листи глядачів на адресу ведучого контактної телепрограми, телефон у кадрі, конференція телеглядачів, журналістське анкетування, оцінки контактної телепрограми іншими засобами масової інформації, телеграма на контактну телепрограму, телеміст, телефонне опитування в прямому ефірі, телевізійне голосування, вільний мікрофон, оперативне соціологічне опитування через студійні можливості, відеконференції у всесвітній мережі, соціологічне опитування та голосування відвідувачів веб-сайту конкретної контактної телепрограми або телеканалу, який показує цю контактну телепрограму і т.д.).
Соціальна активність аудиторії виявляється в посиленні зустрічного потоку інформації, думок, пропозицій, що надходять на телебачення. Концентруючи в собі енергію широких мас, телебачення є їхньою трибуною: через телеекран розмаїття думок та ідей, що вирують у суспільстві, оприлюднюється з усією властивою цьому розмаїттю емоційністю та гостротою. Усе це робить закономірним інтенсивний розвиток широких діалогічних зв’язків телебачення та аудиторії.
Активізація зворотного зв’язку, посилення його конструктивної ролі у створенні телевізійних програм сприяє руйнації сталого стереотипу масової комунікації як лише процесу впливу. Стосунки телебачення аудиторія” є однаково гострими з обох боків.
На хвилі усе більш зростаючого громадського інтересу до можливості публічного обговорення своїх прав неухильно збільшується кількість телевізійних програм, основаних на взаємодії ведучого з аудиторією.
У різних школах світової журналістиці спостерігається певна невизначеність у трактуванні цього телевізійного жанру. На Заході такі програми отримали назву ток-шоу. В Україні (і, можливо, на всьому пострадянському телепросторі), крім цього ж поняття, вживається термін контактна” програма. Можливо, вибір подібного терміна виправданий тим, що в основі будь-якої контактної телепрограми лежить спілкування.
Однак цілком очевидно, що суть не в назві такої телепрограми, а в тому, що змінюється та збагачується поняття телевізійного контакту. Якщо до масової появи на телебаченні контактних телепрограм телевізійний контакт розумівся здебільшого як жанрова форма, окремі фахові прийоми та разові реакції аудиторії на окремі телепрограми, то після утвердження на телебаченні жанру ток-шоу поняття телевізійного контакту переволось із спеціальної галузі до сфери принципово нових стосунків телебачення та аудиторії як рівноправних партнерів у взаємодії. По суті, йдеться про демократизм цих стосунків, який виявляється у безперервному обміні інформацією, взаємовпливі, взаємодії.
Реалізація цих стосунків супроводжується різким збільшенням кількості учасників діалога: через екран завдяки зростанню кількості та якості каналів зворотного зв’язку, а на екрані через підвищення масовості та полемічності програм, розрахованих на сприяння аудиторії. Характерно, що контактні телепрограми намагаються ефективно використовувати весь наявний арсенал жанрових форм: на телеекрані можна побачити як традиційні жанрові форми, що вважаються такими, які активізують співучасть” глядача, і нові жанрові форми, в яких знаходять застосування сучасні можливості зв’язку з аудиторією.
Підтвердженням цього стає не лише кількісне зростання контактних телепрограм, але й коло складних соціальних, політичних, економічних проблем, на які вони виходять, загостренн полемічності екранних обговорень, поява та поширення некоментованих та прямоефірних телепрограм дискусійного характеру. Це дозволяє визначити контактну телепрограму як новий тип, що об’єднує в рамках загального телевізійного жанру ток-шоу велику кількість форм подачі матеріалу, у структурі яких закладений зворотний зв’язок з аудиторією, її реакція у відповідь.
Орієнтація на контакт може бути виражена у вигляді безпосередньої участі широкої аудиторії або її представників, а також у збільшенні каналів зворотного зв’язку, що функціонально використовується в тканині контактної телепрограми, а також у розширенні способів швидкої обробки реакції глядачів у процесі телепрограми. Саме в таких способах отримують можливість реалізації стосунки взаємодії та партнерства.
Ставлення до контактної телепрограми не просто як до видовища, але як до процесу спільної діяльності, складової частини загального процесу спілкування телебачення та аудиторії розширює та ускладнює функції ведучого ток-шоу, в якому персоніфікована система зв’язків та взаємостосунків телеекрана та глядача. Особистісні, фахові якості ведучого, його діяльність у процесі спілкування з аудиторією і з учасниками контактної телепрограми тісно пов’язані з тим образом, який така телевізійна програма викликає у свідомості глядачів. Тому так необхідне ретельне вивчення усього комплексу характеристик ведучого контактної телепрограми та їхнього впливу на оцінку самого тележурналіста та телепрограми глядачами. Цим обумовлена необхідність функціонального підходу до оцінки ведучого, аналіз його діяльності в цілісній системі його зв’язків з аудиторією.
У довиробничому етапі одне з головних завдань, які стоють перед продюсером телеканалу, який збирається готувати й транслювати контактну програму, це вибір ведучого. У першому розділі встановлено, що збірний портрет ідеального ведучого контактної телепрограми має включати комунікативні риси, діловий” потенціал, сфера інтелекту, прояв темпераменту, морально-етичні характеристики.
Виступ по телебаченню вимагає особливої манери спілкування з посиленням елементів особистісної орієнтації. На жаль, у практиці роботи українського телебачення відбір ведучих відбувається без врахування наукових досліджень у галузі журналістикознавства загалом, і телебачення зокрема. Наведені в дисертаційному дослідженні конкретні конфліктні ситуації на українському телебаченні свідчать, з одного боку, що сучасне законодавство з авторських прав у сфері інтелектуальної власності не враховує багатьох реалій. А з другого усі причетні до інформаційного продукту далеко не завжди виконують усі статті Законів України Про авторське право та суміжні права”, Про внесення змін до Закону України Про авторське право та суміжні права”.
Цілком очевидно, що під час довиробничого етапу контактної телепрограми необхідно подбати про владнання юридичних аспектів усіх зацікавлених осіб, причетних до ток-шоу, і, звичайно, одночасно визначитися з фігурами ведучого, режисера і т.д. Ці окремі постаті ще задовго до початку ефірних трансляцій мають стати членами однієї команди, колективом однодумців. Лише за такої умови можливе існування контактної телепрограми.
Тільки після вирішення цих проблем слід приступати до детальної розробки стратегії й тактики проведення ток-шоу. Лише досвідчений ведучий зможе забезпечити успіх програмі. Властивість уважно слухати співрозмовника, швидко переформульовувати його думку на коротке резюме здатна за досить короткий проміжок часу викликати повагу до ведучого з богу запрошених гостей і глядачів у студії, а також багатомільйонної телеаудиторії. При цьому дуже важливо, як ведучий контактної телепрограми розуміє свою соціальну роль і якими принципами керується у своїй фаховій діяльності. Телеглядачі часто чекають від ведучого відповіді на питання, що їх хвилюють. Чим більше ведучому вірять, тим уважніше до нього прислухаються, тим вищим має бути його інтелектуальний рівень, його вимогливість до самого себе за те, що він говорить людям, які хоче викликати почуття, розбудити думки.
На українському терені ведучі контактних телепрограм переслідують різні завдання, відповідно спостерігаються різні моделі ведення інтерв’ю. Поряд із добротно зробленими інтерв’ю надто часто передаються в ефірі інтерв’ю, абсолютно не підготовлені з фахової точки зору. Подібними сюжетами та програмами український телепростір заповнений вщент. Отже, одна з основних проблем контактної програми проблема майстерності ведучого.
Не менш важливі енергетичний і психологічний аспекти підготовки до ток-шоу. Ведучий має потурбуватися про те, щоб створити у студії доброзичливу ауру для комфортного самовідчуття гостей і глядачів. Ведучому варто звернути увагу на організацію дискусії у конкретній телепрограмі. Справа в тому, що метод групової дискусії є базовим для реалізації та засвоєння спілкування-діалога. Неабияку роль при цьому відіграє мовна підготовка ведучого, якому для встановлення в контакті особливого психологічного клімату слід відмовитись від безособово універсальних суджень і замінити їх особовими формами.
Інший важливий бік психологічної відкритості готовність та вміння ведучого контактної телепрограми поставитись до своєї позиції не як до єдиної можливої та єдиної істинної.
Для вирішення питання двомовності в студії можна запропонувати два шляхи. Усе наше суспільство, в принципі володіє як українською, так і російською мовами, і учасники дискусії можуть висловлюватись тієї мовою, якою їм зручніше. В іншому випадку слід провести аналогію з англійською чи німецькою мовами і взяти на озброєння методи, запроваджені у телевізійній практиці де побутують декілька мов.Але,оскільки це питання вже переходить до площини політики та економіки , можемо лише окреслити проблему і сподіватися на її вирішення у подальшому.
Під час етапу виробництва зв’язки ведучого з аудиторією здійснюються як на екрані (з безпосередніми учасниками контактної телепрограми), так і через екран (завдяки технічним каналам телевізійного контакту), тобто водночас на двох рівнях безпосереднього та опосередкованого спілкування. У контактній телепрограмі діяльність ведучого спрямована на подолання екранної опосередкованості, що виявляється у використанні цілого набору прийомів таких, як безпосередні звертання, закадрові та спонтанні коментарі, особиста участь аудиторії, оцінка глядачів, розмаїття мовленнєвих елементів.
Ефективність спілкування визначається не самим фактом використання того чи іншого прийому в тканині контактної телепрограми, а його функціональністю та адекватного відображення реальної оцінки глядачів. А це якраз нерозривно пов’язано з особистістю ведучого: його щирістю й компетентністю, а ситуації прямоефірної телепрограми і його здатністю швидко орієнтуватися у різноманітних реакціях аудиторії, що одержуютья по каналах оперативного зворотного зв’язку.
Прийоми подолання опосередкованості використовуються ведучим у контактній телепрограмі в рамках його триєдиної функції, яка включає в себе змістовний, психологічний та організаційний рівні телевізійного контакту. Єдність та необхідність цих трьох рівнів у діяльності ведучого визначається специфікою контактної телепрограми. Процес спонтанного створення тексту” телепрограми колективними зусиллями учасників як безпосередніх, так і опосередкованих відбувається під керівництвом ведучого. Його дії визначають атмосферу обговорення, демократичний характер участі в ньому, конструктивність екранного діалога.
В умовах збільшення кількості суджень глядачів, думок, які оприлюднює екран, посилюється координаційна роль ведучого в контактній телепрограмі, що вимагає від нього вміння, не висловлюючи однозначно свою позицію в обговоренні, висловити її в процесі діалога.
Розмовний” характер контактних телепрограм, роль слова (матеріалізованого звуком) у них як основного інструменту впливу на аудиторію та взаємодію з нею визначає особливу значимість мовленнєвої підготовки ведучого. Вербальні та невербальні компоненти мови ведучого контактної телепрограми спрямовані на подолання екранної опосередкованості. Поряд з природними для масової комунікації прийомами публічного мовлення ведучий ток-шоу може використати розмовні елементи як засіб розкріпачення учасників, створення обстановки неформального відкритого діалога.
Разом з тим у контактній телепрограмі, в якій бере участь велика кількість людей, можна знайти величезну кількість прикладів різної мовленнєвої поведінки. У такій ситуації мовленнєва діяльність ведучого спрямована не лише на забезпечення конкретних завдань телевидовища як ряду послідовних телевізійних актів. Культура мовлення ведучого набуває виховного значення для тих учасників і глядачів ток-шоу, які не володіють навичками і прийомами публічного мовлення. Тому так важливе лексичне багатство, точність, ясність мови ведучого контактної телепрограми, володіння ним літературною мовою, прийомами активізації полеміки.
В українському телепросторі виділяються три аспекти мовного питання. Перший з них полягає у явній заполітизованості цієї проблеми, що пов’язано як з тривалою політикою насильницької русифікації України, чим справедливо незадоволені українці, так і діаметрально протилежними процесами, які, втім, не набули адекватного характеру (що підтверджується статистикою, за даними якої російськомовних ЗМІ в нашій країні набагато більше, аніж україномовних), але, тим не менше, викликають обурення тих громадян України, які віддають перевагу мові російській.
Цілком очевидно, що нинішню мовну ситуацію в Україні слід розглядати як соціокультурну даність і з розумінням ставитися до неї: це не оригінальна ситуація в світі, де багато країн практикують явище двомовності.
Другий аспект мовного питання становить суржик взаємообкрадання, взаємозабруднення мов.
Українська мова потрібна українському суспільству для піднесення духу. Без мови і сама людина, і весь народ губляться в космічному порядку”, перетворюються на населення”, споживачів”. Без мови українці втратять свою неповторність, а в світі шануються лише нації, які бажають і вміють поважати самих себе.
Третій аспект мовного питання полягає у тісному зв’язку функцій ведучого контактної телепрограми з його мовленням. Аналіз цих зв’язків неминуче виводить дослідників на проблему журналістської майстерності.
Змістовні, психологічні та організаційні функції ведучого знаходять своє вираження у вербальних та невербальних компонентах його мовлення. Цілком очевидно, що на реалізацію у мовленні ведучого триєдиної функції здійснює вплив дворівневий характер спілкування (безпосередній і опосередкований), а також певна обмеженість його виразних засобів.
Аналіз текстів різноманітних ток-шоу дає змогу стверджувати, що контактна телепрограма являє собою спонтанний діалог великої кількості учасників, багато хто з яких не має досвіду публічного спілкування. Відповідно це визначає проблему невідповідності функціональних завдань і формальних засобів такого діалога. Завдання подолання цієї невідповідності лягають якраз на ведучого контактної телепрограми.
Організація ток-шоу, шоу-гри і т.д. має схожу побудову, і всі члени знімальної групи дуже швидко звикають до певної формалізації екранного діалога. Цю формалізацію спричинює повторюваність ситуацій у процесі телевізійної програми: моменти знайомства з гостями та глядачами в студії, переривань тих, хто говорить, надання слова, завершення програми тощо.
Це сприяє появі у мовленні ведучого ряду організаційних кліше. Вони допомагають здолати обмеженість формальних засобів спонтанного діалога, уникнути вживання одних і тих самих мовленнєвих конструкцій. Оволодіння набором еквівалентних мовленнєвих конструкцій, що використовуються в поширених ситуаціях контактної телепрограми, не лише розширює діапазон формальних засобів організації діалога, але й значно економить енергію ведучого, дає йому можливість зосередитися на змістовних моментах обговорення.
Реальність телевізійного контакту знаходить вираження у зміні сприйняття аудиторією екранної дії, посилює її увагу до діяльності ведучого як партнера по взаємодії. Атмосфера демократичного та вільного спілкування, активізація функціональної ролі глядачів у контактній телепрограмі, поява оприлюднених різноманітних думок усе це створює передумови зміни драматургійної ролі ведучого в тканині ток-шоу.
Роль координатора, посередника” як виразника думок аудиторії є результатом логічного розвитку прийомів оцінки глядачів та їхньої особистої участі. Виконуючи завдання координації дій численних учасників ток-шоу, ведучий посередник” не визначає власної позиції у дискусії, а лише сприяє виявленню існуючих думок з обговорюваного питання. Враження аудиторії про нього у цьому випадку складається на основі окремих елементів його діяльності.
У ситуації дискусії, суперечки посилюється значимість особистої думки ведучого для глядачів, його позиції. Великого значення надає аудиторія вмінню ведучого встановлювати контакт одночасно на двох рівнях спілкування, оволодінню ним навичками контактного діалога. У структурі якостей особистості ведучого контактної телепрограми аудиторія цінує компетентність, емоційність, достатній інтелектуальний рівень, зовнішню привабливість, добре володіння мовою, а також здатність драматургійно вибудувати діалог, підтримувати його доброзичливу атмосферу та конструктивність навіть в умовах палкої полеміки. Від вміння ведучого емоційно залучити глядачів у події телеекрана залежить рівень їхньої активності в діалозі телебачення аудиторія”.
У післявиробничому етапі контактної телепрограми ведучому важливо пройти емоційну реабілітацію, відновити втрачену в конфліктних ситуаціях психологічну рівновагу, а також поповнити енергетичний потенціал, зняти відчуття втоми. З цією метою пропонується авторський комплекс методів, звірений з визнаними працями авторитетних вітчизняних і зарубіжних психологів.
Крім спеціальних фізичних вправ, якими слід займатися під наглядом психотерапевтів, пропонуються методи активного вчинку, переоцінки, психологічного перенесення”, метод щоденника” та його модифікація, самозаохочення, вольового настрою, порівняння з гіршими зразками, оцінки власного минулого та покою. Для ведучого контактної телепрограми важливе усвідомлення, що подолання свого негативного емоційного, психологічного стану це особлива діяльність переживання, у ході якої набувається новий, прийнятний для особистості смисл її життя. Регулярність застосування цих методів гарантує фізичне й душевне здоров’я ведучого.
Ці ж методи стосуються і відновлення енергетичного потенціалу ведучого контактної телепрограми. Адже біоенергія впливає і на психологічні функції, в тому числі й на мислення, почуття та рухи. Перешкоди на шляху цього потоку біоенергії блокують почуття задоволення та цілісності.
Загалом процес вдосконалення комунікативної компетентності не можна відривати від загального розвитку особистості. Засоби регуляції комунікативних актів є невід’ємною частиною людської культури, і їхнє присвоєння та збагачення відбувається по тих же законах, що й засвоєння та збагачення культурної спадщини в цілому.
Будь-яка контактна телепрограма розрахована не стільки на миттєвий” результат, скільки на відкладений ефект психологічного впливу. Активна позиція учасника групової дискусії у генерируванні остаточних результатів момент принципово важливий, який відображає принципову специфіку методу групової дискусії. Лише на шляху активного самотворення можна шукати дійсно серйозні результати психологічного впливу.
Телевізійна аудиторія сприймає ведучого контактної телепрограми або його імідж крізь призму двох соціологічних систем: маркетингової та дизайнерської.
У першій головну роль відіграє не вивчення умов оптимального прояву особистості ведучого в ток-шоу, не вивчення усіх необхідних чинників для оптимальної атмосфери функціонування іміджу ведучого та образу контактної телепрограми, а пошук найдійовишіх методів психологічного впливу на аудиторію, на психологічну обробку глядача з метою штучного збудження у ньому потреб та інтересів до конкретного телевізійного продукту.
При цьому відбувається процес спрощення, примітивізації іміджу телеведучого з метою перетворення його на простий символ, емблему, комікс, що легко пробивається у підсвідомість глядачів, а також іміджу ведучого ток-шоу надається яскраво виражений рекламний відтінок. Імідж ведучого та сама контактна телепрограма перетворюються на товар, і, по суті, відбувається взаємна торгівля товарами.
У такій атмосфері цілком можливим є виникнення бездуховного вакууму, який заповнюється агонією публічної самотності, стилізованого несмаку, безмірним споживанням, збоченнями та жорстокістю.
У такій соціологічній системі катастрофічно знижується відсоток освітніх, проблемних, просто оригінальних телепрограм, у тому числі контактних, які розраховані передусім на індивідуальне, особистісне сприйняття.
У дизайнерській системі на перше місце виходить не нажива, а втілення творчої ідеї. Аудиторія не оброблюється рекламою, не зазнає психологічної атаки і, зрештою, не викидає даремно свої гроші. У груповій дискусії кожна окрема особистість відчуває зв’язок з національним корінням, з природою, з рідними й близькими людьми. По суті, відбувається, взаємний обмін ідеями.
Сприйняття ведучого контактної телепрограми аудиторією зумовлює комунікативно-перцептивний характер спілкування, де крім інформації як такої, велику роль відіграє сприйняття ведучого глядачем і якоюсь мірою ведучим аудиторії, та встановлення на цій основі їхнього взаєморозуміння. Ведучий повинен знати свою аудиторію і поважати глядачів, вміти спілкуватися з ними на рівних.
Якщо ведучий не має правильного уявлення про себе, про глядачів і, головне, про те, як його сприймають глядачі, то взаєморозуміння з аудиторією не відбудеться, і, таким чином, контактна телепрограма не досягне мети.
Існує певний взаємозв’язок сприйняття та оцінки особистості ведучого аудиторією. Гладачі сприймають ведучого конкретно-наочно, через його індивідуальність як приватної особи (при цьому вони, як правило, зіставляють особистість ведучого зі своєї особистістю або навіть ототожнюють її). Але, звичайно, остаточна оцінка особистості ведучого контактної телепрограми визначається публічністю ведучого тобто під час проведення ток-шоу.
Наскільки компетентний, професіональний, психологічно врівноважений, щирий, зрештою, чесний із глядачами ведучий контактної телепрограми, настільки він має адекватний відгук у телеглядачів. Узнати про це допомагає зворотний зв’язок, тобто відгуки аудиторії, а також методики тимчасового та постійного впливу, які детально характеризуються вище.
Українські телевізійні програми багато в чому нагадують російські, а подекуди просто копіюють їх. А від такого становища складається уявлення про національне телебачення загалом, і образ контактних телепрограм зокрема.
В українському телепросторі спостерігається таке негативне явище в практиці проведення контактних програм, як підміна колективного обговорення важливої теми чи проблеми порожніми балачками без конкретних рекомендацій її вирішення.
Та все ж, незважаючи на численні недоліки, контактні телепрограми приречені” на успіх у глядацької аудиторії, що пояснюється особливостями прямого ефіру. При цьому всі телеканали зацікавлені у постійному зростанні популярності ток-шоу. Тому жодна контактна телепрограма не може не враховувати пропозицій аудиторії. Такою ж мірою це стосується ведучого контактної програми. Без аналізу того, як телеглядачі сприймають особистість ведучого, його імідж і спосіб ведення ток-шоу, ведучому неможливо працювати перед камерою.
Істотну частину телевізійного спілкування ведучого та глядачів становить образ контактної телепрограми причому як ідеальної програми” (якою її хотіли б бачити глядачі та прагнуть створити автори), так реальної програми” (як сприймають автори та глядачі контактні телепрограми, які уже транслюються в ефірі).
З точки зору психології масової комунікації, телевізійна програма вважається вдалою, якщо вона має свого глядача, котрий зрозумів і прийняв як форму, так і зміст програми. Ефект популярності телепрограми і людини на телеекрані полягає в тому, що між автором і глядачем виникає єдиний емоційний простір спілкування, яке практично нівелює феномен опосередкованості в ЗМІ.
Відштовхуючись від висновків, можна сформулювати ряд рекомендацій редакціям телевізійних каналів і телеведучим, які займаються організацією та проведенням контактних програм.
Виходячи з того, що вирішальним в оцінці ведучого у контактній телепрограмі є його особиста думка та соціальна позиція в проблемах, що обговорюються на екрані, такі телепрограми повинні існувати як авторські. Це означає, що керівництву редакцій телеканалів слід відмовитися від практики конкурсного відбору на роль” ведучого для подібних програм. Такий підхід є недоцільним.
Реальний, а не імітований діалог з аудиторією вимагає обов’язкового існування на телестудіях системи оперативної обробки інформації від тих глядачів, які дивляться в даний момент контактну програму.
Більше уваги слід приділяти розмаїттю жанрових форм контактної телепрограми, їхній динаміці, видовищності. Це дозволить з більшою ефективністю привертати увагу аудиторії до складних проблем сучасного життя.
Для уникнення байдужості, яку можуть виявити глядачі під час обговорення важливої, але психологічно непідготовленої теми чи проблеми, варто обов’язково привносити в драматургію ток-шоу елементи гри, змагальності, динаміки.
Для підвищення популярності контактної телепрограми варто шукати ведучих, які здатні бути лідерами у будь-якому віковому середовищі.
В усіх телекомпаніях слід запровадити як штатні посади психотерапевтів, так і навчати методам аутотренінгу ведучих контактних телепрограм (утім, і всіх членів творчої групи).
До навчальних програм радіо- і телеспеціалізації журналістських підрозділів вищих навчальних закладів обов’язково слід включати розділи із психології спілкування та психологічний тренінг, спрямований на розвиток здібностей майбутнього ведучого контактної телепрограми діяти в умовах дискусії, в екстремальних умовах прямого ефіру.
Особливої уваги потребує мовленнєва підготовка як майбутніх телеведучих, так і журналістів, яких редакції телеканалів збираються затверджувати на роль ведучого ток-шоу. Окрім загальних знань з мови та стилістики мовленнєва підготовка ведучих контактних телепрограм повинна включати спеціальний мовленнєвий тренінг. Необхідними складовими такого тренінгу має стати відпрацювання навичок швидкого добору синонімів, еквівалентних мовленнєвих конструкцій, оволодіння прийомами активізації полеміки, а також набором різноманітних мовленнєвих кліше, які вживаються в частотних ситуаціях екранного спілкування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М., 1998.
2. Адамьянц Т.З. В поисках имиджа: (Как стать телезвездой). М., 1995.
3. Алиева С.А. Телезвезды: кто ними становится? // Средства массовой информации в современном мире. 2000: Тезисы Междунар. науч.-практ. конф. СПб., 2000. С.225 226.
4. Андреев А.А. Теледебаты в предвыборной борьбе: зарубежный опыт // Парламентская журналистика: ретроспектива, теория, практика / Отв. ред. И.Н.Тхагушев / Фак. журн. МГУ. М., 2000. С.71 91.
5. Андреева М.К., Матвеева Л.В., Шкопоров Н.Б. Психологический анализ профессионально важных качеств творческих работников телевидения. М., 1991. 76 с.
6. Артемьева Т.В. Ток-шоу как тип ТВ-текста // Средства массовой информации в современном мире. 2001: Тезисы Междунар. науч.-практ. конф. В 2 ч. СПб., 2001. Ч.1. С.101.
7. Атлас Российского телевидения. М., 1997.
8. Багиров Э.Г. Место телевидения в системе средств массовой информации и пропаганды. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 120 с.
9. Багиров Э.Г. Очерки теории телевидения. М.: Искусство, 1978. 152 с.
10. Багиров Э.Г., Борецкий Р.А., Юровский А.Я. Основы телевизионной журналистики / Изд. 2-е, перераб. и доп. / Под ред. А.Я.Юровского. М., 1987. 240 с.
11. Багиров Э.Г., Кацев И.Г. Телевидение ХХ век. Политика. Искусство. Мораль. М.: Искусство, 1968. 306 с.
12. Багмут А.Й., Бровченко Т.О., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Національна виразність звукового мовлення засобів масової інформації. К., 1994.
13. Балаян А.Р. Основные коммуникативные характеристики диалога: Автореф. дис. канд.филол. наук. М., 1971.
14. Балицька І. ГУРТом” на другий канал / Громадське телебачення у першому читанні // День. 1996. 20 груд.
15. Балицька І., Панасьєва Т. Віктор Лешик: Я повернувся на УТ не один” // День. 1996. 25 груд.
16. Барвінок І. Це непередбачене минуле: [Про передачі циклу Сторінки історії” на Українському радіо] // Культура і життя. 1992. 11 квіт.
17. Бахарева Т. Генеральный директор канала Интер” Александр Зинченко: Теперь мне хочется необузданной любви” // Факты и комментарии. 1997. 17 окт.
18. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М., 1965.
19. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М., 1972.
20. Бгажноков Б.Х. Психолингвистические проблемы речевого общения (личностно и социально ориентированное общение): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1973.
21. Бережная М.А. Телевизионный ведущий в контактной передаче (на материалах Ленинградского телевидения 1985 1988 гг.): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.10 журналистика / Ленингр. гос. ун-т. Л., 1989. 24 с.
22. Березкин В.И. Искусство оформления спектакля. М., 1986.
23. Берков В.Ф. Вопрос как форма мысли. Минск: Изд-во Белорус. ун-та, 1972. 135 с.
24. Бернштейн С.И. Язык радио. М.: Наука, 1977. 47 с.
25. Беспамятнова Г.Н. Языковая личность телевизионного ведущего: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.19 общее языкознание / Воронеж. гос. ун-т. Воронеж, 1994. 25 с.
26. Беспамятнова Г.Н. К проблеме имиджа человека на экране // Акценты. Новое в журналистике и литературе. 1999. Вып. 5 6 (16 17). С.96 97 [Воронеж].
27. Бирюков Н.С. Буржуазное телевидение и его доктрины. М.: Мысль, 1977. 278 с.
28. Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М., 1971.
29. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 199 с.
30. Бойко В.В. Социально-психологическое изучение некоторых проблем информационного телевидения: Автореф. дис. канд. психолог. наук / Ленингр. гос. ун-т