Титаренко Лариса Миколаївна. Формування екологічної компетентності студентів біологічних спеціальностей університету

Короткий опис

Титаренко Лариса Миколаївна. Формування екологічної компетентності студентів біологічних спеціальностей університету : Дис... канд. наук: 13.00.07 2007

Титаренко Л.М. Формування екологічної компетентності студентів біологічних спеціальностей університету. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 теорія та методика виховання. Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2007.
Дисертація присвячена проблемі формування екологічної компетентності студентів біологічних спеціальностей університету.
Екологічну компетентність студентів визначено, як здатність застосовувати екологічні знання й досвід у професійних і життєвих ситуаціях, керуючись пріоритетністю екологічних цінностей і непрагматичною мотивацією взаємодії з довкіллям на основі усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем і відповідальності за екологічні наслідки власної професійної і побутової діяльності.
У дослідженні з’ясовано сутність, структуру, критерії, показники екологічної компетентності, виявлено рівні сформованості означеної якості у студентів біологічних спеціальностей університету, визначено стан сформованості кожної її складової, обґрунтовано ефективність педагогічних умов формування їхньої екологічної компетентності: удосконалення навчального змісту ідеями сталого розвитку, проблематикою екологічного права, менеджменту і моніторингу; забезпечення диференційованого та комплексного впливу на формування складових екологічної компетентності впровадженням інтерактивних методів навчання і виховання студентів; усвідомлення студентами особистої причетності до екологічних проблем у процесі безпосередньої взаємодії з природою при проведенні комплексних польових практик.
Теоретично обґрунтовані й експериментально перевірені педагогічні умови реалізовано у спецкурсі „Екологічне краєзнавство” та методичних рекомендаціях з проведення навчальної польової практики для викладачів університету.

Результати дослідження свідчать про досягнення мети, виконання поставлених завдань, підтвердження гіпотези і є підставою для висновків:
Екологічну компетентність студентів розглянуто як здатність застосовувати екологічні знання й досвід у професійних і життєвих ситуаціях, керуючись пріоритетністю екологічних цінностей і непрагматичною мотивацією взаємодії з довкіллям на основі усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем і відповідальності за екологічні наслідки власної професійної і побутової діяльності. Виділяють два види екологічної компетентності повсякденно-побутову і професійну. Хоча студентам біологічних спеціальностей університетів притаманні обидва названі види, у вищих навчальних закладах у них формується переважно професійний різновид.
Теоретично обґрунтовано та експериментально доведено актуальність формування екологічної компетентності студентів, що обумовлено потребами переосмислення відносин у системі природа людина суспільство” і пошуками шляхів їх гармонізації, на основі результатів вивчення стану проблеми в педагогічній науці та практиці.
На основі аналізу наукових джерел визначені основні структурні складові екологічної компетентності особистості: інформаційно-досвідна, мотиваційно-ціннісна, поведінково-діяльнісна. У цілісну якість їх об’єднують інтегрувальні елементи готовність до природобезпечної діяльності і відповідальність за наслідки власної діяльності.
Обґрунтування рівнів сформованості екологічної компетентності студентів креативного, професійно-достатнього, елементарного ґрунтувалося з урахуванням критеріїв: обізнаності з екологічною проблематикою, усвідомлення екологічних проблем місцевого рангу, наявності досвіду вирішення екологічних проблем; місця екологічних цінностей в ієрархії особистісних, характеру ставлення до природи; екологічно безпечної поведінки та діяльності у професійній та побутовій сферах; готовності приймати рішення і діяти у довкіллі з мінімальною шкодою для нього, відповідальності за екологічні наслідки своєї діяльності.
Аналіз нормативної документації і методів викладання навчальних дисциплін виявив нестачу проблематики компетентнісного поля у змісті природоохоронної проблематики, переважне використання неефективних навчально-виховних методів і таких, що суперечать нормам природоохоронної поведінки утруднюють формування екологічної компетентності студентів. Результати констатувального етапу експерименту свідчать, що більшість студентів мають елементарний рівень сформованості усіх складових екологічної компетентності.
У дослідженні педагогічними умовами формування екологічної компетентності студентів університетів визначено удосконалення навчального змісту ідеями сталого розвитку, інформацією з екологічного права і політики, менеджменту і моніторингу; забезпечення диференційованого та комплексного впливу на формування складових екологічної компетентності впровадженням інтерактивних методів навчання і виховання студентів; формування у студентів усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем у процесі безпосередньої взаємодії з природою під час комплексних польових практик.
Ефективність обґрунтованих педагогічних умов формування екологічної компетентності студентів перевірено у процесі формувального експерименту протягом 2003-2007 рр. За результатами експерименту представлено зміни сформованості рівнів екологічної компетентності студентів. Найвідчутніше відрізняється рівень сформованості інформаційно-досвідної складової від 15,50% (КЕ) до 63,45% (ФЕ) її рівень характеризуємо як креативний. Рівень сформованості мотиваційно-ціннісної від 20,91% (КГ) до 25,59% (ЕГ) та поведінково-діяльнісної від 13,59% (АП) і 24,83% (ПП) у КГ до 17,21% (АП) і 37,69% (ПП) у ЕГ складових характеризуємо як професійно-достатній.
Позитивні зміни торкнулися й інтегрувальних особистісних утворень екологічної компетентності відповідальності і готовності до діяльності. Рівень відповідальності за наслідки діяльності в довкіллі зріс від 4,12% (КГ) до 15,31% (ЕГ) студентів, а власної причетності до вирішення екологічних проблем місцевого рангу усвідомлюють 43,34% (ЕГ) проти 28,43% (КГ) студентів. Такі зміни в інтегрувальних елементах характеризуємо як професійно-достатній рівень.
Обґрунтовані підходи найбільш послідовно впроваджено через методичні рекомендації з проведення польової практики для викладачів та спецкурс „Екологічне краєзнавство”.
Результати дослідження підтвердили висунуті в гіпотезі дослідження основні припущення та дали змогу зробити висновок про ефективність запропонованої системи формування екологічної компетентності студентів біологічних спеціальностей.
Дисертація не вичерпує проблеми формування екологічної компетентності студентів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з урізноманітненням форм і методів формування повсякденно-побутової екологічної компетентності, впровадженням екологічного моніторингу в навчально-польову практику, розробкою удосконаленого екологічного змісту для формування екологічної компетентності студентів інших природничих спеціальностей.