СЛОВ’ЯНСЬКЕ ПРАВО І СЛОВ’ЯНСЬКА ПРАВОВА КУЛЬТУРА: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ




  • скачать файл:
title:
СЛОВ’ЯНСЬКЕ ПРАВО І СЛОВ’ЯНСЬКА ПРАВОВА КУЛЬТУРА: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Тип: synopsis
summary:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, вказані мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації і публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Концепція, термінологія і джерела слов’янського права» присвячено правовим, лінгвістичним і загальнотеоретичним аспектам дослідження слов’янського права, розглянуто витоки і джерела слов’янського права.

У підрозділі 1.1. «Концептуальні підходи до вивчення слов’янського права та його специфіки» досліджено слов’янське право як право південних, західних і східних слов’ян. Обгрунтовано єдність суспільних відносин, пов’язаних з общинним землеволодінням, які іменувалися у південних слов’ян – задруга, у західних слов’ян – спряга, у східних слов’ян – помоч або толока. Доведено ранній поділ норм слов’янського права на норми, що регулюють конкретні види злочинів (на підставі об’єкта зазіхання). Показано характерне для слов’янського права виділення злочинів проти особистих прав: убивство, тілесні ушкодження, образа. Відзначено таку особливість у слов’янському законодавстві захисту життя людини, як прирівнювання каліцтва руки або ноги до вбивства, через нездатність надалі захищати себе самого. Особливе значення надавалося захисту честі, що відбилося на закріпленні норм, які передбачають жорстокі покарання за нанесення удару мечем у піхвах, обстригання бороди, удар батогом тощо. Значне місце становили злочини проти моральності.

Виокремлено специфіку слов’янського права у ранній класифікації злочинів на просте (учинене вдень, учинене однією особою, крадіжка з відкритого приміщення) і кваліфіковане (учинене вночі, крадіжка зі зломом), а також указано на відсутність поділу ступеня вини, оскільки всі учасники правопорушення каралися рівною мірою.

Виокремлено власний понятійний апарат слов’янського права, такий як: «суд», «закон», «покон», «челядь», «членоушкодження», «крадіжка», «спряга», «помоч», «толока», «задруга», «вира», «мир», «татьба», «урок», «продаж», «видок», «відповідач», «доводчик», «праведчик», «ябедник» тощо. Установлено «демократичність» та самобутність слов’янського права, заснованого на: «народоправстві», общинному землеволодінні, перевазі особистих якостей над походженням, договірному початку в сімейному праві, двоїстому характері батьківської влади, оцінці злочину за «кількістю злої волі».

Підрозділ 1.2. «Лінгвістичні особливості слов’янського права» присвячено аналізу слов’янської юридичної термінології у ході історичного розвитку з урахуванням її сучасного вигляду. Установлено, що слов’янську юридичну термінологію було сформовано на основі праслов’янських джерел і що вона є спільною для української, російської, чеської, бєларуської, польської, болгарської юридичної термінології, що пояснюється тривалою взаємодією слов’янських мов, і відрізняється незначною кількістю запозичень. Доведено високу розвиненість юридичної термінології слов’янських мов, що свідчить про здатність незалежного опису злочинів, покарань, учасників судового процесу без запозичення цих термінів з інших язикових аналогів.

Здійснено дослідження спільнокореневих основ слов’янської юридичної термінології. Описано давньослов’янський корінь «кон», що означає: «межа», «вістря», «край» або «правило, що надано природою», «звичай» використовуваний у словах «канон», «закон», «покон». Зазначено, що вони передавали різний обсяг і значення звичаїв. Термін «канон» виражав церковні правила, «покон» – правила, обов’язкові в рамках одного роду (родини), а термін «закон» означав загальнообов’язкове правило для декількох поколінь, а надалі – для всієї держави. Розглянуто слов’янський корінь *leg-, *log-, loћ-, у розумінні – «класти» або «розміщати», «установлювати», який співвідносився з протопоняттям «порядок» і виражав або фізичну дію глави роду, або – результат його дій. Це послужило основою для формування таких юридичних термінів, як: «указ», «указувати», «укладення», «положення». Розглянуто корінь «чред», що означає закріплення місця, розташування попорядку. На основі цього кореня було сформовано слова «черёд» у розумінні черга, «учреждение» (укр. – «установа»).

Проаналізовано архаїчні словянські корені «прав» і «вед». Корінь «прав» означає надсвідомість, вищу мудрість. Таким чином «право» у прадавніх слов’ян являло собою наслідування природних правил, установлених природою (Богом) та їх дотримання. На цій основі сформувалися такі слова, як: правда, право, прямо, правило, правильно, справедливість, а також сучасний термін «правознавець», тощо. Корінь «вед» пов’язувався із значенням «знати», «знання». В юридичній термінології це знайшло вираження у терміні «відок» або «свідок» – той, хто знає або бачив, що відбувалося.

Обгрунтовано необхідність використання термінів слов’янської юридичної мови, які не приведуть до підміни понять і дозволять зберегти їхнє використання, забезпечуючи своєрідність вітчизняної правової культури.

У підрозділі 1.3. «Витоки і джерела слов’янського права» виокремлено витоки слов’янського права і розглядаються джерела слов’янського права, з поділом їх на джерела права південних, західних та східних слов’ян.

Серед витоків слов’янського права виокремлюються: язичництво, міфи, ритуали, особистий приклад глави роду, кревна помста. Така класифікація пов’язана з черговістю появи різних способів регуляції життя слов’ян. Оскільки у прадавній період соціальний порядок і правила тільки зароджувалися, основою сенсу життя було поклоніння богам. У слов’янскому язичництві склався свій пантеон богів, що впливав на порядок життя. Даждьбог, аналог грецької Феміди, являв собою верховне божество і був символом порядку, асоціювався з розпеченим залізом, що використовувалося як доведення правоти.

Тривале й повсюдне вірування в богів сприяло розвиткові усної народної творчості і формуванню міфів, в яких описувалися порядок життя, вірування, демонструвалася боротьба людини з надприродними силами. Божественним значенням наділялися природні об’єкти: вода, земля, вогонь, повітря, ліс, об’єктами поклоніння були дощ, вітер, грім, світло. Це послужило основою формування міфологічного світогляду й при узагальненні й поясненні різних явищ. Особливість цієї форми суспільної свідомості полягає в наявності правил регулювання тих або інших відносин як особливого способу підтримки стабільності й порядку серед людей, укріплення природної і соціальної єдності людей, психологічної монолітності первісного колективу. Порядок життя, досягнення справедливості, боротьба зі злом пов’язувалися із здійсненням конкретного акту або їх сукупності, що сформувало ритуали як гарантів позитивного результату справи. Крім того, будь-які дії супроводжувалися приношенням клятв і проклять проти порушників. За допомогою ритуалів обиралися голови родів, позначалися права та обов’язки сторін, установлювався порядок передачі або придбання права власності на майно.

Неправедне життя, посягання на чуже викликали необхідність захисту життя, честі членів роду і являли собою природну реакцію людини. В її основі лежав принцип «рівному за рівне». За відсутності конкретних приписів щодо захисту людини зазначений принцип був єдино можливим способом відплати, як прообраз покарання. Таким чином, кревна помста являє собою виток права, який у силу свого повсюдного використання трансформувався у правовий звичай, що набув подальшого законодавчого закріплення. Обгрунтовано, що особливістю кревної помсти у слов’ян є справедливість її призначення.

Із витоків слов’янського права, наслідування яким вважалося обов’язком народу, сформувалися звичаї, які для слов’ян полягали у збереженні традиційних форм побуту, моральності, культурного обличчя народу, зв’язку народу з його історією і долею.

До джерел слов’янського права віднесено: звичаї, канонічні збірники (синтагми, номоканони), світські закони, статути, укладення, титули. Крім того, до джерел права належать рішення народних зборів та рад міст.

Розділ 2 «Генезис слов’янської правової культури» присвячено дослідженню особливостей формування слов’янського менталітету, слов’янської правової культури і традицій слов’янського права. Виокремлено роль міфів у формуванні правових поглядів слов’ян, показано специфіку слов’янського правового менталітету, його відбиття у державному будівництві і правовому розвиткові.

Підрозділ 2.1. «Становлення й особливості слов’янської правової культури» присвячено розгляду слов’янської правової культури, яка базується на слов’янській правовій спадщині. Доведено формування слов’янської правової культури на ґрунті міфологічного слов’янського комплексу з впливом на неї православної культури. Православно-християнська парадигма була основоположною й ідеологічно забезпечувала самодержавну владу, обслуговувала політику централізованої держави. Православне християнство формувало відповідний світогляд, визначало політичне мислення й правосвідомість. Крім цього, завдяки православній релігійній культурі слов’янські держави долучалися до тих духовних цінностей, яких було вироблено у Візантії. Долучаючись до візантійської політичної й правової ідеології, слов’янські народи обрали ті ідеї й концепції, які виявилися найбільш адекватними до соціальної дійсності, що склалася.

У текстах давньоруських перекладачів візантійські юридичні тексти переставали бути візантійськими за своїм змістом і навіть отримували нові назви. Синтез релігійного і національного став важливим моментом, що характеризував слов’янську правову культуру, забезпечив посилення державної влади та єдність державної організації. Центральним поняттям правової культури є «правда» – багатомірне поняття, що наповнює змістом усі сфери життєдіяльності слов’янських народів, була законом у формальному розумінні. Ідея правди була найтіснішим чином пов’язана із справедливістю, що стало основним наповненням правових традицій слов’ян.

У підрозділі 2.2. «Міфологія і сакральний фактор у правових поглядах слов’ян» говориться, що міфологія у праві розпадається на два напрямки. До першого належить комплекс відносин, пов’язаних з архетипами, до другого – власне правові міфи, тобто конкретні побудови, що існують у правових галузях.

Архетип правової культури – це відтворюваний з покоління в покоління первинний правовий образ, який виникає під впливом культів, вірувань, міфології і релігійних цінностей, що обумовлює розуміння правових норм, юридично значущих вчинків та відносин, що задає типізований шаблон соціально-правової взаємодії.

Серед архетипів слов’янської правової культури виокремлено: порядок, соборність, «Мати-Земля», «центр», «перемога добра», «свій – чужий», «патріархальність», «симфонічна особистість», «герой».

Доведено, що основним фактором самоідентичності слов’ян є слов’янське язичництво. Слов’янське язичництво – це система поглядів, яка пронизувала життя традиційного слов’янського суспільства, вирішуючи світоглядні питання, що виникали, визначаючи колективні пріоритети і ціннісні й діяльнісні установки поведінки людей, що випливають із них.

Язичництво визначало правило поведінки, спрямовані на виживання землеробської громади, формуючи відповідні звичаї, які були тісно пов’язані з релігійними нормами.

У підрозділі 2.3. «Динаміка правового менталітету як компонента правової культури слов’ян» розглянуто менталітет як сукупність традицій, установок, автоматизмів і звичок свідомості, властивих окремим індивідам або людській спільності цінностей, що формують систему і форми поведінки людей, які належать до тієї чи іншої соціально-культурної спільності.

Визначено, що правовий менталітет – це духовно-психологічна основа права, свого роду культурна парадигма відбиття юридичної діяльності, що утворює духовну тканину юридичного буття, категорія, що відображує складну морфологію суспільної й індивідуальної правосвідомості. Для слов’янського правового менталітету характерною є перевага соціальних цінностей та інтересів перед індивідуальними. У більшості слов’ян особистість завжди тісно пов’язана із суспільним початком, протиставляючись індивідуалізму. Особливістю психології слов’янської людини є наявність ідеалів, побудованих на зв’язку особистості із суспільством, що мають прояв у реалізації «спільної справи» і русі до загальної мети. Зазначано, що в слов’янській правосвідомості першорядну роль відіграє обов’язок і лише потім правомочності.

До особливих рис слов’янської ментальності віднесено: соборність, державність, перевагу загального початку над особистим.

У підрозділі 2.4. «Зв’язок слов’янського правового менталітету з державою і правом» виявлено вплив становлення й розвитку слов’янських держав на формування правового менталітету і правових поглядів слов’ян.

Показано особливості формування слов’янської державності, що обумовлені такими факторами: географічним, етнічним та релігійним.

Об’єднання слов’ян уперше мало вираження в об’єднанні їх у громади, які будувалися за типом авторитарної системи. Являючи собою групову владну структуру із декількома, відносно незалежними, несамодостатніми суб’єктами керування, кожен з них був відносно закритою групою людей, що об’єдналися для реалізації своїх особливих інтересів. У східних слов’ян така громада йменувалася «вервь» і була виражена «хуторянством». У західних і південних слов’ян також був подібний вид об’єднань, у вигляді «задруги» й «спряги».

Показано, що воля, виживання, милосердя, взаємодопомога, терпимість до оточуючих, почуття єдності й підтримка національної гордості та етнічної гідності, а також наявність спільних язичницьких вірувань визначила історично внутрішнє прагнення слов’ян до соборності, як складової частини слов’янської цивілізації.

Щодо правових переконань, для слов’янина головним є наявність факту договору, який сприймається як декорація усної домовленості, скріплена особистою присутністю й рукостисканням. Необхідність регламентації майнових відносин законодавством сприймається як якась умовність. Ні договір, ні закон не зводяться до рангу «цінності в собі». Цінність права вимірюється ефективністю його функціонального призначення як регулятора суспільних відносин, що приводить до реального результату. Якщо такий результат не настане або є ймовірність того, що він не настане (наприклад, договір не буде виконано), слов’янин може поступитися ставленням до права і перейти до маніпуляції цивільно-правовими конструкціями для досягнення результату.

Визначено, що менталітету слов’янських народів властиве: прагнення до організуючого початку, сил порядку й, одночасно, потяг до вольниці, сил дезорганізуючих, анархічних, а також вічний пошук «правди» і бажання свою державу побудувати як «державу правди».

У підрозділі 2.5. «Шляхи розвитку слов’янської правосвідомості» виокремлено колективно-несвідоме, яке має прояв у міфах, символах, «архетипах», що мають універсальний і специфічний характер (наприклад, етнічні стереотипи поведінки). Показано, що поряд з офіційним правом існують різновиди неофіційного права, які регулюють процеси, що не залежать від держави або частково перебувають поза її контролем.

Відзначено такий елемент слов’янської правосвідомості, як правове почуття, яке є інтуїтивним відчуттям справедливості – несправедливості, обов’язку й відповідальності, солідарності і совісті при вирішенні конфліктних проблем. На рівні правової психології відбувалася ціннісна легітимація права.

Селянський тип господарювання був основним джерелом існування слов’ян і визначав селянські цінності, найголовнішими з яких були земля й общинна робота. Вони визначали соціальний статус і були свого роду «патентом» на зайняття селянською роботою. Головною одиницею самовизначення селян із їхньою власністю, виробництвом, відтворенням роду, рівнем престижу, факторами соціалізації було сімейне господарство (двір). У його межах, особа підкорялася й дотримувалася сформованої сімейно-рольової поведінки, а також підкорялася патріархальній владі, тобто формувала індивідуальну селянську правосвідомість.

Слов’янське право звернено не стільки до зовнішньої поведінки людини, скільки до її внутрішнього світу – глибин душі, совісті, правосвідомості – є особливим даром, завдяки якому людина знаходить абсолютні моральні критерії правомірної і протиправної поведінки без звернення до закону.

Захист національного надбання слов’янських народів втілюється у слов’янській правовій культурі, що пов’язано з фундаменталізацією християнства, тому що історично у слов’янських народів переважає Благодать, а Благодать (Право) вище закону (зводу правил), оскільки припускає участь Бога у долі конкретної людини.

У розділі 3 «Слов’янська правова культура у правовій спадщині України й перспективи її розвитку» серед безлічі правових сімей показано самобутність слов’янської правової сім’ї у своєрідності форм законодавства й усієї системи джерел права, у власній культурній ідентифікації й типологічній індивідуальності, що знаходить своє вираження у правовій культурі України.

У підрозділі 3.1. «Слов’янські основи правової системи України» обгрунтовується, що самобутність слов’янської правової сім’ї визначена не стільки техніко-юридичними, формальними ознаками, скільки глибокими соціальними, культурними й державнісними початками життя слов’янських народів. Зазначається необхідність збереження і розвитку культурної самоідентифікації слов’ян. Збереження історичних і національних цінностей надає неповторного вигляду всім елементам правової системи – нормам права, правовій культурі, правовій науці, законності, правовій практиці, правоохоронній системі і правовій освіті. Обґрунтування слов’янської правової сім’ї пов’язується з відмінністю ціннісних парадигм східної (євразійської) і західної (європейської) цивілізації в рамках їх активного діалогу.

Доводиться доцільність відокремлення слов’янської правової сім’ї з виокремленням південнослов’янської гілки (Болгарія, Македонія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Боснія); західнослов’янської гілки (Польща, Чехія, Словаччина) і східнослов’янської гілки (Україна, Росія й Бєларусь).

До особливостей слов’янської правової культури віднесено зв’язок державності з правовими традиціями, а також особливий уклад економічного життя, сільської громади, заснованої на принципах «кругової поруки», взаємодопомоги, традиціях місцевого самоврядування, особливому статусі особистості, в якому переважав «світ» над індивідом, що виражено у православ’ї, з його ухилом убік духовного, нематеріального життя, а також особливому «благочесті».

Доведено актуальність для України розвитку національної правової системи, при використанні слов’янської правової культури із продовженням активної взаємодії із правом Європейського Союзу і європейською правовою культурою.

У підрозділі 3.2. «Шляхи відродження й використання слов’янської правової культури в Україні» показано вади сліпого копіювання чужих порядків і культурних ідеалів, яке було втілено за різних періодів активного запозичення західної правової традиції.

Так, запозичення німецького, французького, шведського законодавств було спрямовано на зміну світорозуміння й образу права, що склався на західний манер, де право є особливим способом нормативної регуляції соціальних відносин. Цю правову акультурацію виражено у змінах на базі західних ідеалів й іменується вона «темповою модернізацією».

Визначено, що відмінність східнослов’янської групи держав від країн Заходу у плані суспільного світогляду відіграла свою роль у процесі рецепції римського права, оскільки ця рецепція відбувалася не природньо, а з волі й ініціативи монарха.

Копіювання державних і правових ідеалів без оглядки на історію свого правового досвіду і розвиток державності, по суті призвели до «декоративної рецепції». На тлі непродуманого запозичення є актуальним аналіз особливостей і тенденцій розвитку слов’янської правової культури, специфіки відповідної їй державності.

 

Слов’янська спадщина як культурна основа сучасного економічного, правового, язикового розвитку може бути напрямком конструктивної взаємодії України, Росії, Бєларусі й інших слов’янських країн. У цому зв’язку слов’янська правова культура визначається як этноцентрована, така, що саморозвивається, духовно орієнтується, соціальна цілісність.

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА