ОЦІНОЧНІ ПОНЯТТЯ У ПРАВОВИХ АКТАХ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ




  • скачать файл:
title:
ОЦІНОЧНІ ПОНЯТТЯ У ПРАВОВИХ АКТАХ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ
Тип: synopsis
summary:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі автором обґрунтовано актуальність теми; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; надано відомості про апробації та публікацій дисертанта; наведені дані щодо структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Розуміння та реалізація оціночних понять у праві» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню теоретичних та аксіологічних засад категорій «оцінка» та «поняття», розкривається правова природа, ознаки, роль і значення оціночних понять для українського законодавства.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні та аксіологічні аспекти основоположних категорій «оцінка» та «поняття» визначено, що первинною ланкою, з якої формується система права в цілому, є поняття, терміни і їх визначення, оскільки саме з них складаються правові норми, сукупність яких, у свою чергу, формує певну галузь права, а останні й становлять її систему. Виходячи з того, що зазначені складові є саме тією «цеглиною», з якої починає формуватися правова норма, до їх підбору, використання і тлумачення необхідно підходити особливо прискіпливо. З точки зору формування нового розуміння права є важливим, на думку дисертанта, осмислення співвідношення між сутністю й аксіологічною сторонами понять права, пошук тих його компонентних елементів, які мають водночас як аксіологічне, так і деонтологічне значення.

«Оцінку» можна визначити як процес суб’єктивного встановлення цінності, як усвідомлення міри відповідності того чи іншого предмета і явища до потреб та інтересів людини. Поняття «оцінка» нерозривно пов’язане з поняттями «цінність» і «ціннісна орієнтація». «Оцінка» є суб’єктивним встановленням цінності; це ціннісне ставлення з боку суб’єкта. Оцінюється не сам об’єкт, а межа його значущості для людини в даній епосі. Поняття – це елементарна одиниця розумової діяльності, яка володіє відповідною цілісністю і стійкістю, отримана шляхом виокремлення від словесного виразу та відображається або визначається будь-якою значущою самостійною частиною мови. Поняття вирізняють у широкому розумінні та наукові. Поняття у широкому розумінні формально виокремлюють загальні (схожі) ознаки предметів та явищ і закріплюють їх у словах. Наукові поняття відображають істотні та необхідні ознаки, а слова та знаки (формули), що їх виражають, є науковими термінами. У «понятті» також виокремлюють його зміст та обсяг. За  власними ознаками «поняття»: 1) розкриває сутність предмета, процесу, явища, формулює його визначення; 2) відображає лише загальні (але які є суттєвими) ознаки предметів, явищ, процесів; 3) характеризується відповідною самостійністю власного існування; 4) виконує дві функції: пізнавальну та наукову.

Підрозділ 1.2. «Правова природа та ознаки оціночних понять» присвячений з’ясуванню правової природи оціночних понять, дослідженню та формулюванню їх ознак.

Здійснюючи наукове дослідження правової природи оціночних понять, зокрема, аналізуючи погляди науковців (С.І. Вільнянський, Т.В. Кашаніна, В.М. Косович В.М. Кудрявцев, Д.М. Левіна, І.А. Тітко, С.Д. Шапченко, С.М. Черноус), дисертант доходить такого висновку: в теорії держави і права можна вирізнити два визначення оціночних понять: у широкому та вузькому розумінні. Оціночні поняття у широкому розумінні можна назвати оціночними поняттями права: уявлення, абстрактна думка, результати пізнання про явища, дії, процеси. А оціночні поняття у вузькому розумінні – це оціночні поняття нормативно-правових актів: загальні приписи, що використовуються нормотворцем для безпосереднього вираження соціальної значимості у праві шляхом внесення до норми права оціночного моменту з подальшою можливістю самостійної оцінки конкретного випадку з боку правозастосувачів.

Сформульовано власне бачення автора про визначення оціночних понять у широкому і вузькому розумінні та зазначено, що вони є умовними і досить тісно взаємопов’язаними, оскільки формулюються до одного і того самого правового явища – оціночного поняття – і вирізняються лише їх обсягом, а тому йдеться про оціночні поняття у правових актах.

У підрозділі 1.3. «Роль оціночних понять і їх значення для українського законодавства» автором зазначено, що роль і значення оціночних понять полягає в їх якісному впливі на норму права, які сталим та однорідним чином проявляються при правовому регулюванні.

Роль оціночних понять проявляється, насамперед, у їх функціях, під якими розуміють специфічні напрями впливу на норми права, зокрема, за   допомогою оціночних понять намагаються забезпечити стан, за якого шляхом абстрактних виразів можна враховувати всі явища суспільного життя й ті особливості конкретних ситуацій, до яких застосовуються норми права. А  тому до досить розповсюджених у теорії права функцій оціночних понять дисертант пропонує додати такі: а) надання гнучкості правовій нормі; б)  забезпечення її формальної визначеності; в) забезпечення законодавчої та нормотворчої економії; г) здійснення правозабезпечення шляхом урахування конкретних ситуаційних факторів; ґ) закріплення у змісті оціночних понять способів диференційованості, індивідуалізації та відповідальності; д) надання правозастосовним органам дискреційних повноважень.

Розділ 2 «Практика формування оціночних понять у праві» складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню та з’ясуванню місця оціночних понять серед структурних елементів юридичних норм.

У підрозділі 2.1. «Місце оціночних понять права у структурі юридичних норм» зазначено, що місце оціночних понять у структурі норми права має безпосередньо практичне значення, оскільки вчення про структуру правової норми допомагає зробити правильний аналіз і тлумачення норм у процесі їх застосування. Залежно від структурного елемента юридичної норми та галузі законодавства формулюється значення і важливість оціночного поняття як частини цього структурного елемента.

Відносно-визначений характер гіпотези, диспозиції чи санкції правової норми призводить до формулювання у їх змісті оціночних понять, що має своїм наслідком подальше їх тлумачення компетентним органом. При цьому, кожна галузь права має свою специфіку, проте аналіз текстів нормативно-правових актів переконує, що оціночні поняття найчастіше використовуються у гіпотезах юридичних норм, менше – у диспозиціях, і ще менше – у санкціях. Загалом, на місце розташування оціночного поняття в юридичній нормі впливає: а) його локалізація; залежно від неї у системі норм конкретної галузі права оціночні поняття можуть міститись як у загальній чи особливій частині конкретної галузі права, так і відноситись до окремого інституту галузі права; б) належність самої норми до галузі приватного чи публічного права. Сімейний і Цивільний кодекси України є найважливішими актами приватного права. Вони широко застосовують принцип аналогії закону та аналогії права, що не може не відобразитися на кількості та місці знаходження оціночних понять у структурі норм. У приватному праві оціночні поняття частіше використовуються у диспозиціях юридичних норм, а в публічному – у гіпотезах; в) належність оціночного поняття до однієї галузі права чи його міжгалузевий характер. Аналіз законодавства свідчить про те, що нерідко оціночне поняття, яке використане в окремій галузі права, може різнитися як у межах цієї однієї галузі права, так і в різних галузях права України.

Підрозділ 2.2. «Класифікація та зміст оціночних понять у праві» присвячений порядку та особливостям формування оціночних понять при підготовці правових актів.

Класифікація оціночних понять – це їх угрупування в однорідну систему за ознакою єдності, що здійснюється як засіб для встановлення формальних, змістовних та сутнісних ознак і зв’язків між цими поняттями. Поділ оціночних понять, залежно від емпіричних властивостей на кількісні, якісні та змішані, розглядається у теорії держави і права як центральний, однак, на думку автора, головним критерієм класифікації оціночних понять з урахуванням перспектив їх розвитку та глобалізаційних процесів і трансформацій, у яких бере участь Україна як суверенна держава, є поділ оціночних понять на ті, що: 1) закріплені у законодавстві України; 2) передбачені у нормах міжнародного законодавства.

Практичне значення такого поділу полягає у визначенні джерел, до яких може звернутися суб’єкт правозастосування з метою встановлення стандартів застосування оціночного поняття. Якщо йдеться про оціночні поняття, що  містяться у тексті Конституції України, то за стандартами їх тлумачення слід звернутися до рішень Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини, позицій Верховного Суду України. Тлумачення оціночних понять Конвенцій здійснюється, насамперед, Європейським Судом з прав людини у своїх рішеннях під час розгляду конкретних справ.

До змісту оціночного поняття входить низка наведених вище ознак та елементів, які кардинально відрізняються від неоціночного. Неоціночні поняття мають чіткий зміст, оскільки вони чітко зафіксовані у правовій нормі та являють собою замкнуту структуру.

У підрозділі 2.3. «Юридична техніка формування оціночних понять у праві» визначено основні правила юридичної техніки формування оціночних понять. На підставі аналізу правових джерел зазначено, що нормативно-правові акти як самостійні соціальні явища для свого оформлення вимагають не тільки спеціальних юридичних знань щодо їх композиційної побудови, а й використання визначених засобів, прийомів вираження і зовнішнього словесно-документального викладу.

Особливості юридичної техніки відображаються на логічній структурі правових норм, тому при з’ясуванні змісту норми права доцільним є здійснення розумового перетворення тексту нормативно-правового акта. Необхідність логічних перетворень випливає передусім з особливостей мовного формулювання норм права.

Автор зазначає, що одним із найважливіших завдань юридичної техніки можна вважати постійну оптимізацію текстів актів. Оптимізація – це процес приведення системи в найкраще (оптимальне) становище. Отже, завдання юридичної техніки – оптимізувати, за можливості, всі складові елементи (насамперед, засоби) юридичної техніки, що беруть участь у створенні нормативних документів. Оптимізація повинна охоплювати, насамперед, змістовну сторону нормативного акта, тому слід перейти безпосередньо до дослідження правил і прийомів юридичної техніки при формуванні оціночних понять права як обов’язкового, незамінного явища сучасної нормотворчості.

Доведено, що при формуванні оціночних понять нормотворець виходить з того, що, по-перше, наявність оціночного поняття дозволить зробити нормативно-правовий акт лаконічнішим, компактнішим, по-друге, використання юридичної техніки формування «оціночного поняття через оціночне поняття» призводить до виникнення можливості у суб’єкта правозастосування здійснювати подальше власне індивідуально-піднормативне тлумачення норми. Дисертант вважає, що при формуванні оціночного поняття необхідно виходити із визначення логіко-мовної допустимості у використанні спеціальної оціночної лексики. У цьому разі йдеться про якість поняття з емоційним забарвленням у випадках конкуренції термінів.

У підрозділі 2.4. «Особливості тлумачення оціночних понять у праві» дисертантом зазначено, що тлумачення як своєрідний правовий феномен є невід’ємним елементом механізму правового регулювання, який забезпечує дію його нормативної основи. Роль тлумачення можна прослідити при формулюванні оціночних понять, правореалізації та, особливо, правозастосуванні.

Системне тлумачення правових оціночних понять полягає в уявленні змісту цих понять шляхом зіставлення з поняттями, що містяться в інших нормативних актах, визначення їх місця у системі понять, використаних для конструювання норм права, відмежування від інших близьких за змістом понять.

Тлумачення оціночних понять органічно пов’язане з оцінкою. Суб’єкт правозастосування оцінює реальну дійсність, явища, процеси, окреслені оціночними поняттями. Практична необхідність тлумачення нормативно-правових актів може бути зумовлена неясністю (двозначністю, розпливчастістю, неточністю, нечіткістю) їх окремих положень (оціночних понять), а також неоднозначним застосуванням або хоча й однозначним, але неправильним їх розумінням і застосуванням. Отже, конкретизація оціночних понять має бути науково обґрунтованою, що досягається використанням висновків наукової доктрини, сформульованих при узагальненні право застосовної практики та різного роду оцінок.

Аналіз сучасного законодавства дозволяє зробити висновок, що кількість оціночних понять у ньому ніяк не зменшується, а, навпаки, інколи можна говорити навіть про надмірне їх застосування, саме тому проблеми, що  виникають у зв’язку із застосуванням у праві оціночних понять, особливостей їхнього тлумачення, не зникають, а навпаки, дедалі більше накопичуються.

Розділ 3 «Перспективи вдосконалення практики формування і застосування оціночних понять у праві» складається з трьох підрозділів, в  якому досліджено поняття та перспективи застосування оціночних понять, напрями вдосконалення юридичної техніки, їх формування.

У підрозділі 3.1. «Практика застосування оціночних понять права в українському законодавстві» дисертант відстоює позицію, що, застосовуючи оціночне поняття, суб’єкт правозастосування шляхом власної правосвідомості самостійно визначає: чи охоплюється використаним у правовій нормі оціночним поняттям факт, який мав місце, чи ні. Залежно від того, яка ситуація тлумачиться, встановлюються межі правозастосовного досвіду, які змістовно зумовлюють вибір судом (чи іншим спеціальним суб’єктом) конкретного правозастосовного рішення. У процесі застосування оціночних понять обов’язково враховуються конкретні обставини ситуації суб’єктом правозастосування з огляду на вказівку правової норми про обов’язковість такого врахування. При цьому, зазначені обставини детермінують дії суб’єкта правозастосування опосередковано, через «дію» критеріїв розсуду.

Доки у законодавстві будуть зберігатися оціночні ознаки так званого класичного типу (не конкретизовані нормативним шляхом) та такі, що  застосовуються лише на підставі правосвідомості правозастосувачів, неправильне застосування таких понять неминуче. Можна навіть говорити про певну стабільність, усталеність, повторюваність типових помилок, серед яких основними є: абстрактність, недостатність, нелогічність та шаблонність мотивування.

Підрозділ 3.2. «Напрями вдосконалення юридичної техніки формування оціночних понять у праві» присвячений переосмисленню змісту юридичної техніки та виокремленню її нових видів.

Однією із найреальніших перспектив щодо вдосконалення юридичної техніки формування оціночних понять є: 1) уникнення при підготовці нормативного акта полісемії (багатозначності) термінів, росіянізмів, заборона уніфікації неоднозначних, різнорідних понять під одне правове явище; 2)  виважене вживання оціночних понять у законах України та нормотворча діяльність щодо збільшення і конкретизації їх у підзаконних та інших правових актах.

Для оптимізації юридичної техніки формування норм права з оціночними поняттями слід врахувати зарубіжний досвід юридичної техніки Польщі, ФРН, Російської Федерації, Республіки Білорусь, наявність національного проекту Закону України «Про нормативно-правові акти», що потребує доопрацювання і прийняття.

Автор вважає, що навчальні дисципліни та курси, що пов’язані із загальною теорією правотворчості (нормотворчості), правотворчою технікою, організацією і технікою підготовки проектів законів та інших нормативно-правових актів, їх державною реєстрацією, обліком, офіційним оприлюдненням та систематизацією, мають бути введені до навчальних програм вищих юридичних закладів. А для підвищення мовної якості нормативно-правових актів необхідно: а) запровадити їх обов’язкову мовну експертизу; б) забезпечити цілеспрямовану, комплексну підготовку спеціалістів у сфері правової мови – так званих юристів-лінгвістів; в) створити тезаурус української правової термінології.

До вживаних у праві термінів повинні висуватися наступні вимоги: а) терміни мають бути простими і зрозумілими; б) уникати надмірного вживання спеціальної технічної термінології; в) не вживати застарілих і маловживаних термінів; г) не передбачати професіоналізмів і неологізмів; ґ) не перевантажувати текст іншомовними термінами; д) бути вже визнаними й апробованими на практиці; е) послідовно застосовуватися в усьому тексті нормативного акта на позначення одного й того самого поняття. Цих вимог вимоги потрібно додержуватися і при внесенні в нормативні акти змін та доповнень. Ідеальним був би стан, коли б одне поняття позначалося одним і тим самим терміном в усьому законодавстві; є) вживатися у значенні, прийнятому в інших галузях законодавства; ж) передбачати, що нормативно-правові акти нижчої юридичної сили не можуть змінювати значення вживаного терміна, зокрема й оціночного, прийнятого в нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. Взагалі, слід ввести спеціальну норму про те, що у разі, коли закон передбачає прийняття підзаконного акта, то терміни або поняття, які використовуються в такому підзаконному акті, повинні мати таке саме значення, які вони мають у законі, якщо інше не передбачено самим законом.

У підрозділі 3.3. «Перспективи застосування оціночних понять права у законодавстві України» дисертант визначає головні тенденції розвитку й удосконалення застосування оціночних понять у законодавстві України.

Узагальнивши три рівні, дисертант дійшов висновку, що перспективами застосування оціночних понять у законодавстві є: визначення оціночного поняття у тій чи іншій галузі права; фіксування словесного змісту та відображення місця зазначеного поняття в понятійній системі (понятійно-термінологічному апараті науки); вказівка на вид зв’язків щодо найближчих понять. Воно має бути системним лексично і синтаксично, тобто одні й ті самі ознаки у визначеннях понятійної системи повинні бути виражені однаковими лексичними засобами й однотипними синтаксичними конструкціями.

 

Упорядкування оціночної термінології доцільно здійснювати на таких рівнях: а) понятійному, об’єктом дослідження якого виступають система категорій і понять конкретної галузі права; кожне поняття у межах системи; місце такої системи у структурі інших систем; б) дефінітивному. Дефінування поняття передусім має спиратися на його початкове значення. На думку дисертанта, з метою забезпечення єдиного правового простору й уніфікованого розуміння та застосування норм права доцільно вводити оціночні поняття в тексти нормативно-правових актів лише у разі, якщо: поняття означає об’єкти, відносини чи явища, що не відображені в законодавстві; поняття виникло через переосмислення слів загального вжитку або при використанні спеціальних чи іншомовних слів; у понятті використовуються слова, які можуть зумовити множинність змістовних асоціацій; поняття по-різному трактуються юридичною наукою та правозастосовною практикою; в) лінгвістичному. Об’єктом дослідження на цьому рівні є перспективи застосування оціночних понять, їх аналіз та оцінка з урахуванням результатів роботи на понятійному рівні. При цьому необхідно врахувати, що в основі оціночних понять лежать поняття, які склалися історично у процесі розвитку правової чи соціальної системи, структурною складовою якої є мова, зокрема, мова права.

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА