Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Theory and history of state and law; history of political and legal doctrines
title: | |
Тип: | synopsis |
summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методологічну основу, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення, подаються відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг. Розділ 1 «Компетентнісний підхід: методологічне й теоретичне підґрунтя» присвячено ґрунтовному аналізу методологічної та теоретичної бази компетентнісного підходу в правовій реальності. Особлива увага була приділена дослідженню джерел компетентнісного підходу, які формуються у сфері діяльності, у зв’язку з цим була проаналізована сутність та етимологічна природа понять: «діяльність», «професійність», «компетенція», «компетентність», «компетентнісний підхід». У підрозділі 1.1. «Професійна діяльність як передумова формування компетентності: сутність і теоретичне обґрунтування» розглядається поняття професійної діяльності та встановлюються ті засади, на основі яких має формуватися компетентність. Діяльність уявляється формою буття людини у світі, її здатністю вносити зміни в дійсність. Домінуючою ознакою в сутнісній характеристиці діяльності є реалізація здатності вносити зміни, причому дуже важливо підкреслити: не «здатність вносити зміни», а саме внесення змін у об'єктивну реальність. І лише в тому разі, коли ця «здатність» втілюється на практиці, можливо ідентифікувати «діяльність». Саме на основі даних щодо зазначених понять автор удосконалив поняття професійної діяльності – як форми активної, оплатної, функціонально відособленої діяльності окремих індивідуальних суб'єктів права, які володіють отриманими спеціальними знаннями та набутими уміннями й навичками щодо вирішення певних професійних завдань. У підрозділі 1.2. «Категорії компетентнісної парадигми в теоретичній юриспруденції (компетенція, компетентність, компетентнісний підхід)» розкрита сутність категоріального устрою компетентнісної парадигми, встановлені й удосконалені критерії розмежування понять «компетенція» й «компетентність». Якщо професійна діяльність розглядається як сфера буття компетентнісного підходу, то його інституційно-категоріальними складовими виступають поняття: «компетенція» й «компетентність». Компетенція зумовлює готовність суб’єкта ефективно організовувати внутрішні та зовнішні ресурси для чіткого визначення й ефективного досягнення мети та передбачає наявність взаємопов’язаних якостей особистості, які задаються відносно певного кола предметів і процесів і необхідні для якісної продуктивної діяльності. Компетентність убачається актуалізованим комплексом компетенцій, вона актуалізує компетенції в процесі їх розвитку та самовизначення особистості щодо відповідних видів діяльності. «Компетентність» є «основою» професіоналізму, тією базою, на якій «виростає» майстерність професіонала. А саме бажання бути професіоналом є стимулюючим фактором у процесі становлення компетентної правової свідомості. У підрозділі 1.3. «Феноменологія компетентнісного підходу в контексті трансформаційних процесів сучасного суспільства» розкривається сутність компетентнісного підходу. У зв'язку з тим, що одним із актуальних напрямів адаптації вітчизняного правознавства до викликів сьогодення є соціологізація юридичних знань, яка передбачає розгляд правової проблематики в більш широкому контексті – суспільства в цілому, а не лише його державної організації, при дослідження сутності компетентнісного підходу особлива увага була приділена новаційним, постмодерністським аспектам юридичної науки, ключовим із яких виступає соціальна феноменологія права. У процесі дослідження також було встановлено, що, будучи основною ланкою життєвого самовизначення, поняття компетентнісного підходу тісно пов’язано з визначенням особою свого місця у сфері трудової діяльності, питаннями вибору роду діяльності, професії, спеціальності. Найважливішим критерієм усвідомлення й продуктивності компетентнісного підходу є здатність людини знаходити особливий сенс у професійній праці, самостійно проектувати, творити своє професійне життя. Професійна діяльність концентрує на собі основну активність суб’єкта. Професійне самовизначення – це не тільки вибір конкретної професії, а й часто вибір усього життя. Таким чином, часто людина вибирає не тільки якусь професію, а щось значно більше, тобто те, що дає ця професія для більш повного відчуття її власного життя. Основним механізмом професійного самовизначення виступає формування особистості, утворення особливого типу системних відносин усередині цілісної особистісної організації. Останнім десятиліттям відбувається переорієнтація з понять «підготовленість», «освіченість», «загальна культура», «вихованість» на поняття «компетенція», «компетентність». Тобто робиться суттєва ставка на компетентнісний підхід як один із шляхів побудови ефективного та гармонійного співіснування індивідів. У даний час у результаті процесу глобалізації компетентнісний підхід особливо затребуваний, бо його застосування дозволяє подолати сталі когнітивні орієнтації та з іншого боку поглянути на існуючі форми співіснування людей у суспільстві. Компетентнісний підхід об'єднує в собі інтелектуальну й практичну складові й у цьому сенсі уявляється як сукупність загальних принципів, визначених цілей і розроблених шляхів щодо максимально ефективного досягнення значущого результату у сфері професійної діяльності. Значення застосування компетентнісного підходу в правовій реальності полягає в тому, щоб у людини розвивалися здатності самостійно вирішувати проблеми в різних сферах і видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є і власний досвід. Компетентнісний підхід становить один із шляхів підвищення якості здійснюваної діяльності, оскільки він безпосередньо пов'язаний із ідеєю всебічної підготовки та виховання людини не тільки як фахівця, професіонала, але і як особистості й члена соціуму. Розділ 2 «Поняття й призначення компетентної правової свідомості» присвячено дослідженню сутності й аналізу структури правової свідомості, встановленню співвідношення між правосвідомістю та правовою реальністю. Визначені: зміст, сфера виявлення та носії компетентної правової свідомості як самостійного рівня правосвідомості. У підрозділі 2.1. «Поняття й види правової свідомості» обґрунтовано, що правосвідомість безпосередньо й органічно пов’язана з правом, разом із ним формується, відтворюється, рухається. Саме тому її концепція, яка виробляється в рамках юридичної науки, у найбільш суттєвих своїх аспектах є прямо залежною від трактування сутності права, яке лежить в її основі. У даній роботі право розуміється як соціально зумовлена система правових приписів (правил поведінки, свобод, визначень), які знаходять своє зовнішнє вираження в різноманітних джерелах. У такому аспекті право й правосвідомість не ототожнюються, розглядаються як відносно самостійні, нерозривні у своєму існуванні явища, які за певних обставин можуть, умовно кажучи, зливатися. Отже, правосвідомість, нарівні з правом, є ключовим, відносно самостійним елементом правової реальності. Виходячи з вищезазначеного, у контексті даної роботи правосвідомість визначається як розумовий процес, у якому відбувається осягнення сутності права в залежності від глибини такого осягнення, формуються оцінки права, мотиви правової поведінки, правовий досвід і емоційна реакція на правові явища. У підрозділі 2.2. «Компетентна правосвідомість як вид правової свідомості» встановлено, що при трактуванні професійної правосвідомості необхідно виходити не лише з формальних ознак – наявності чи відсутності спеціальної юридичної освіти і, відповідно, особливості відображення правової дійсності у свідомості людини. Головне – сутнісна, діяльнісна ознака правосвідомості, то, як людина, відображаючи правову дійсність, справляє зворотний вплив на цю дійсність. Людина, яка має вищу юридичну освіту, але у своїй практичній роботі професійно ніяк не пов'язана з правом і правовими явищами, не може бути «претендентом» на володіння професійною правосвідомістю. Наявність юридичної освіти є лише «перепусткою» до формування в людини професійної свідомості. Без юридичної практики, конкретної юридичної діяльності відносити певного суб'єкта до таких, що мають професійний рівень правосвідомості, – недоцільно. Осіб-носіїв професійної правосвідомості, в яких її наявність обумовлена об'єктивними обставинами, можна об'єднати в три групи. Першу групу складають учасники нормотворчого процесу, тобто особи, які внаслідок свого службового становища професійно беруть участь або в підготовці нормативних правових актів, або приймають їх, або роблять те й інше. У другу групу входять особи, які професійно за родом своєї діяльності, посадовим становищем безпосередньо самі здійснюють застосування права, тобто в межах наданої їм компетенції видають на основі норм права індивідуальні правові акти. До третьої групи слід відносити тих, хто надає правову допомогу, та практикуючих консультантів-юристів. Причому як тих, хто самостійно здійснює свою приватну практику, так у тому числі працевлаштованих на підприємствах. Але виникає питання щодо тих категорій працівників, які, виконуючи свої професійні обов'язки, повинні бути досвідчені в правових явищах, твердо розуміти сутність правових приписів, форм утілення в життя та здійснення права. Наприклад, діяльність фахівця з кадрових питань буде ефективною лише тоді, коли він ознайомлений зі змістом норм трудового законодавства та усвідомлює, яким чином їх застосувати. Або бухгалтер підприємства, який без знання податкового законодавства не зможе скласти звітність підприємства, та ін. У зв'язку з цим убачається логічним твердження щодо існування самостійного рівня правосвідомості, в якому відображається сукупність уявлень про правові явища, ставлення до них та шляхи застосування в реальному житті з боку певної верстви працівників – компетентних суб'єктів (професіоналів неюридичного профілю). Відповідно адекватною назвою такому рівню правосвідомості й буде компетентна правосвідомість. У наведених прикладах відображається, що людина, яка не має юридичної освіти, має високий рівень знань змісту деяких норм та, що головне, того, як їх застосовувати. Така людина розуміє, що право є цінним та необхідним для неї. У такої людини формуються певні, засновані на компетенції та практичному досвіді, уявлення про право. У контексті даного дослідження, для обґрунтування даної верстви населення, використовується термін «суб'єкт компетентної правосвідомості». У підрозділі 2.3. «Роль компетентної правової свідомості у формуванні та функціонуванні правової реальності» встановлено, що компетентна правова свідомість відіграє суттєву роль у формуванні та функціонуванні правової реальності. У змісті компетентної правосвідомості виражаються уявлення про соціальну справедливість, бажання визнавати правові цінності, ідеали, переконання тієї чи іншої наукової теорії та насамперед бажання якісно й ефективно виконувати свої професійні обов'язки. Компетентна правосвідомість у правовій демократичній державі з розвиненими, сформованими структурами громадянського суспільства виступає одним із факторів, що забезпечують, із одного боку, трансформацію соціального в соціально-правове, а з іншого –адекватну суспільним потребам діяльність. Такий вплив компетентної правосвідомості на формування та функціонування правової реальності вказує на онтологічну сутність компетентнісного підходу розуміння права. У розділі 3 «Шляхи формування компетентної правосвідомості» було проведено ґрунтовний аналіз передумов формування компетентної правосвідомості та тих чинників, що безпосередньо впливають на процеси становлення компетентнісного підходу при здійсненні професійної діяльності. У підрозділі 3.1. «Професійне самовизначення як передумова компетентної правосвідомості» особлива увага була приділена процесам виникнення певних мотивацій у особистості, які зумовлюють прийняття нею рішення стати професіоналом у окремій галузі. Це пов'язано з тим, що найважливішим критерієм усвідомлення й продуктивності професійного становлення людини є її здатність знаходити особливий сенс у професійній праці, самостійно проектувати, творити своє професійне життя, відповідально приймати рішення про вибір професії, спеціальності й місця роботи. Всі ці аспекти формулюють сутність категорії «професійного самовизначення». Підготовка особистості до свідомого професійного самовизначення здійснюється шляхом формування в неї особистісної профорієнтаційної позиції, що визначається відповідною спрямованістю й розвитком когнітивної, мотиваційної та емоційно-вольової сфери особистості. Суттєвим моментом розробки поняття професійного самовизначення особистості є розгляд його структурних властивостей: час початку й завершення такого самовизначення, роль і місце в системі основних подій людського життя, його тривалість і послідовність, наскільки тісно і як саме воно пов’язано із суттєвими подіями в житті. Вибір професії – одне з найважливіших стратегічних рішень у житті людини і складна комплексна проблема. Це складний акт самовизначення – свідомого вибору суб’єктом життєвої позиції, яка стає вирішальним чинником у виборі способів вирішення тих або інших життєвих проблем. Набуло подальшого розвитку визначення поняття професійного самовизначення, під яким слід розуміти самопізнання та об’єктивну оцінку особою власних індивідуальних особливостей, зіставлення своїх професійно-важливих якостей і можливостей із вимогами, необхідними для оволодіння конкретною професією. Це процес прийняття особистістю рішення щодо вибору майбутньої трудової діяльності (вибір професії, професійного навчального закладу, місця працевлаштування). У підрозділі 3.2. «Правова соціалізація у формуванні компетентної правосвідомості» було встановлено, що розбудова громадянського суспільства, ті зміни, які відбуваються у всіх сферах життя, визначають потребу у вихованні нового покоління свідомих громадян, патріотів України, компетентних фахівців із високим рівнем правової культури та компетентною правосвідомістю. Обґрунтовано, що правова культура особистості формується в процесі правової соціалізації. Правову соціалізацію можна розглядати як процес правового розвитку людини, у результаті якого відбувається активне засвоєння нею соціальних і правових цінностей, на основі яких формується усвідомлена система соціально-правових і психологічно-правових настанов, які визначають поведінку індивіда в даному соціальному й правовому просторі. Доведено, що комплекс правових знань, умінь і навичок індивіда залежить насамперед від його суб’єктивного стану, правових настанов, а також соціального середовища: родини, політичних і правових інститутів, системи освіти, засобів масової інформації. Взаємодія й вплив усіх цих змінних і визначає особливості правової соціалізації індивіда, впливає на формування правової культури. Правова соціалізація включає в себе процес формування компетентної правосвідомості індивіда, протягом якого в індивіда, який прийняв рішення стати професіоналом у будь-якій іншій, ніж правовій сфері, діяльності, формується сукупність поглядів, оцінок і знань про право. Причому не тільки про право в загальному сенсі, а й про конкретні норми, з якими йому доводиться стикатися при здійсненні своєї діяльності. Саме опосередкування внутрішньоособистісними структурами особливостей правової дійсності дозволяє забезпечити стійку правову поведінку. У підрозділі 3.3. «Професіоналізація та фахова підготовка як ключові критерії формування й закріплення компетентної правової свідомості» було проаналізовано роль професіоналізації та особливої фахової підготовки в процесі формування та закріплення компетентної правової свідомості. Переорієнтація зі знаннєвої освітньої парадигми на діяльнісну носить об'єктивний характер. Фахівець XXΙ століття повинен володіти не тільки знаннями, вміннями, навичками, а й компетенцією. Тобто він повинен бути підготовлений не тільки на основі традиційного знаннєвого підходу, а й на підставі компетентнісного підходу. Якщо традиційна кваліфікація фахівця зводилася до засвоєння більш або менш стандартного набору знань, умінь і навичок, то компетенція передбачає розвиток у людини здатності орієнтуватися в розмаїтті складних і непередбачуваних робочих ситуацій, мати уявлення про наслідки своєї діяльності, а також нести за них відповідальність. Компетенції розуміються як результат розвитку основоположних здібностей, які в основному засвоює сам індивідуум на основі їхньої властивості бути дієвими. Компетентнісний підхід орієнтує на побудову навчального процесу згідно з результатом освіти: у навчальну програму спочатку закладаються параметри опису того, що учень буде знати й вміти після закінчення навчання. Компетентнісний підхід відповідає таким сучасним вимогам, як забезпечення безперервної освіти. Окремо виділено елемент пізнавальної компетентності – здатність учитися все життя. Впровадження компетентнісного підходу було досліджено в тому числі й на прикладі освітньої діяльності Міжнародного гуманітарного університету в місті Одесі. Колектив Міжнародного гуманітарного університету бачить своє призначення у ствердженні ідеалів і цінностей громадянського суспільства, у відкритості, діалозі та співробітництві через гуманітаризацію світогляду й мислення фахівців усіх галузей знань, демократизацію освіти, її наближення до кожної людини на основі свободи особистості. Шлях до цього – розширення й удосконалення науководослідної роботи, впровадження освітніх інновацій, інформатизації та активізації навчально-виховного процесу, залучення провідних учених і фахівців-практиків, забезпечення динамічного зростання фахового рівня персоналу.
Аналізуючи такі процеси, як нові технології навчання, розвиток професійного самовизначення, становлення фахівця-професіонала та розвиток кар’єри, професіоналізація та фахова підготовка постають ключовими критеріями формування й закріплення компетентної правової свідомості. |