Request a thesis УПРАВЛІННЯ ОРГАНАМИ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ :

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено методологічні та теоретичні засади, окреслено нормативну та емпіричну базу дослідження, наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження та про його структуру.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади управління органами Служби безпеки України» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено становлення та розвиток органів Служби безпеки України, положення Служби безпеки як об’єкту державного управління та механізм правового регулювання діяльності Служби безпеки України.

У підрозділі 1.1 «Становлення та розвиток органів Служби безпеки України» зазначається, що органи Служби безпеки України посідають ключове місце в механізмі реалізації правоохоронної функції держави. Стабільне та ефективне їх функціонування виступає необхідною умовою захисту конституційного ладу, забезпечення державної безпеки, законності й правопорядку, дотримання прав і свобод людини та громадянина. Від ефективності діяльності органів Служби безпеки України значною мірою залежить успішність реалізації національних інтересів і сталість суспільного розвитку.

Проведено дослідження поняття та структури правоохоронних органів України на сучасному етапі, визначено місце органів СБ України в правоохоронній системі України. Органи Служби безпеки України є елементом механізму держави, що відносяться до системи правоохоронних та правозахисних органів. Маючи подвійний статус, органи Служби безпеки України посідають центральне місце в системі правоохоронних органів, що пов’язано із реалізацією ними специфічних правоохоронних функцій по забезпеченню державної безпеки.

Проаналізувавши історію становлення і розвитку органів СБ України, резюмується, що вони становлять складну систему, до складу якої входить значна кількість підрозділів, а будь-яка спільна діяльність людей викликає необхідність погодження, координації, упорядкування і цілеспрямування індивідуальних та групових зусиль і волі, тобто відповідного управління.

У підрозділі 1.2 «Служба безпека України як об’єкт державного управління» аналізується місце органів Служби безпеки в структурі механізму державного управління.

Під Службою безпеки України як об’єктом державного управління розуміється елемент загальної управлінської системи, діяльність якої спрямована на реалізацію мети даної системи. Дослідження органів Служби безпеки України як об’єкта державного управлінського впливу слід розглядати крізь призму такого державного феномена як державна безпека, так як СБ України являються одними з головних державних органів, що забезпечують державну безпеку України.

Визначено функції управління Службою безпеки, серед яких названо загальні (організації, планування, регулювання, кадрового забезпечення, контролю та ін.) і спеціальні (забезпечення законності, підготовки і підвищення кваліфікації персоналу, інформаційного забезпечення та ін.) функції.

Основними компонентами управлінської системи названо: 1) суб’єкт управління, тобто джерело керівного впливу, той, хто здійснює управління, виконує функції керівництва; 2) об’єкт управління, тобто те, що функціонує під керівним впливом, на що спрямовано вплив суб’єкта; 3) зміст управління, тобто взаємозв’язки керуючої системи із керованим об’єктом, які включають керівний вплив і зворотні зв’язки.

Комплексно досліджено понятійно-категоріальний апарат у сфері державної безпеки, у зв’язку з цим, акцентовано увагу на необхідності його правового закріплення. У контексті модернізації українського суспільства необхідно переглянути підходи щодо будівництва безпекового простору. Сектор безпеки визначено, як сукупність державних органів та організацій, які покликані забезпечувати безпеку особи, суспільства та держави. Відповідно до головних видів безпеки, які знайшли поширення в Україні на законодавчому та доктринальному рівнях пропонується розрізняти три основні елементи сектору безпеки.

У підрозділі 1.3 «Механізм правового регулювання діяльності органів Служби безпеки України» наголошується, що для того, щоб забезпечити упорядковану й врегульовану діяльність органів Служби безпеки України та не допустити хаотичного стану справ у цій сфері суспільних відносин, необхідно мати виняткову умову ‑ налагоджений механізм правового регулювання.

До елементів правового регулювання віднесено: адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини, принципи, індивідуальні акти, форми та заходи, які застосовуються з метою забезпечення державної безпеки.

Різноманітність завдань, що виконують органи Служби безпеки вимагає розгалуженого правового регулювання. Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність органів Служби безпеки України за змістом поділяються на групи (напрямки, лінії): 1) документи загальнодержавного та управлінського характеру; 2) за основними напрямками діяльності Служби безпеки України: нормативно-правові акти щодо захисту національної державності та боротьби з тероризмом; контррозвідувальної діяльності; боротьби з корупцією і організованою злочинністю, що утворює загрозу державній безпеці України; інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади; міжнародного співробітництва; 3) з питань кадрового забезпечення; 4) з питань ресурсного забезпечення.

Розділ 2 «Організаційно-правові засади управління органами Служби безпеки України» містить три підрозділи, в яких досліджено функціонально-організаційну структуру органів Служби безпеки України, розглянуто адміністративно-правовий статус органів Служби безпеки України та розкрито форми і методи управління в Службі безпеки України.

У підрозділі 2.1 «Функціонально-організаційна структура органів Служби безпеки України» здійснено аналіз завдань, функцій та структури органів СБ України.

На підставі аналізу завдань Служби безпеки України зроблено висновок, що даний державний правоохоронний орган спеціального призначення здійснює специфічну діяльність, яка характеризується наступними ознаками: конспіративність, конфіденційність, значущість, виключність.

Зазначається, що мета і завдання управління визначають функції органів Служби безпеки України. Під функціями органів Служби безпеки України слід розуміти основні напрямки їх діяльності в процесі вирішення поставлених перед ними завдань, тобто функції органів Служби безпеки охоплюють собою сукупність засобів, методів, прийомів і дій, за допомогою яких виконуються завдання і досягаються цілі органів Служби безпеки. Кожна з функцій, покладених на Службу безпеки України, конкретизується у функціях її структурних підрозділів (служб), а функції структурних підрозділів розподіляються у формі функціональних обов’язків кожного окремого працівника підрозділу, які він виконує постійно. Таким чином функції органів Служби безпеки проявляються і реалізуються в повсякденній діяльності органу в цілому, окремих його підрозділів і працівників при виконанні поставлених перед ними завдань.

Акцентовано увагу на тому, що органи Служби безпеки України за своїм функціональним призначенням мають подвійну сутність, а саме поєднують в собі статус правозастосовчого органу, що здійснює правозахисну та правоохоронну діяльність.

У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правовий статус органів Служби безпеки України» зазначається, що з’ясування питання про сутність та структуру правового статусу органів Служби безпеки України має принципове значення, оскільки дозволяє, з одного боку, на рівні науково-теоретичних узагальнень більш повно вивчити особливості їх побудови та функціонування, а з іншого - запропонувати такий варіант закріплення правового статусу органів Служби безпеки України у нормативних актах, який забезпечив би її найбільш ефективну діяльність. Чітке визначення усіх елементів правового статусу сприяє також зміцненню законності і дисципліни у сфері функціонування державного механізму взагалі та органів Служби безпеки України зокрема.

На сьогодні актуальним залишається питання уточнення сутності та розмежування компетенції та повноважень органів Служби безпеки України. Головним елементом правового статусу державного органу, зокрема органів Служби безпеки, що визначає їх роль і призначення є компетенція. Найбільш повна реалізація покладених на органи СБ України функцій, виконання поставлених перед ними завдань залежить, насамперед від точного визначення їх компетенції, а також компетенції їх структурних підрозділів. Під компетенцією органів Служби безпеки України пропонується розуміти сукупність визначених в нормативно-правових актах прав, обов’язків і функцій органів Служби безпеки України, а повноваження - як право та можливості діяти в різних ситуаціях, відповідно до обставин, функції та завдання, спрямовані на виконання компетенції СБ України.

У підрозділі 2.3 «Форми та методи управління в Службі безпеки України» вказується, що державне управління виявляється в конкретних діях і взаємозв’язках органів і посадових осіб, завдяки яким управлінська діяльність набуває певних форм. Саме через форми управлінської діяльності відбувається реалізація компетенції органів. Форми управлінської діяльності відіграють в управлінському процесі важливу роль. Зокрема, з їх допомогою забезпечуються: додержання встановленого порядку; гласність і прозорість діяльності; зміцнення законності й дисципліни.

Форми управління в органах Служби безпеки України - це зовнішній вираз організаційно-правових дій керуючого суб’єкта управління, що здійснюються у межах його компетенції і спрямовані на реалізацію управлінської мети та виконання покладених завдань.

Специфіка діяльності Служби безпеки України як державного правоохоронного органу спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, особливості його правового статусу обумовлюють розмаїття форм управління в СБ України, а відповідно, і їх класифікацію. Зважаючи на ці фактори, форми управління органами СБ України доречно поділити на юридичні (правові) та організаційні. Крім цього, визначено, що форми управління здійснюються на стратегічному, оперативному (регіональному) та тактичному рівнях.

Методи управління є найбільш активним, дієвим і рухомим елементом в системі управління. Вони можуть використовуватися комплексно, альтернативно, доповнювати один одного або чергуватися в застосуванні. Здійснено класифікацію методів управління в Службі безпеки України залежно від різних критеріїв, детально охарактеризовано їх види. Методи управління в органах Служби безпеки України визначено як сукупність способів, прийомів і засобів цілеспрямованого впливу органів управління та їхніх посадових осіб у встановлених межах та відповідній формі на свідомість, волю і поведінку об’єктів управління – органи та персонал Служби безпеки України, з метою досягнення цілей, вирішення завдань і здійснення функцій управлінської діяльності.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення управління органами Служби безпеки України» включає три підрозділи, в яких виявлено особливості взаємодії Служби безпеки України з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю, визначено сутність управління Службою безпеки України у галузі міжнародного співробітництва та напрямки оптимізації адміністративно-правового регулювання управління Службою безпеки України.

У підрозділі 3.1 «Взаємодія Служби безпеки України з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю» зазначено, що Служба безпеки України, як один із центральних органів виконавчої влади, наділений спеціальним статусом, бере активну участь в процесах взаємодії правоохоронних органів, інших державних структур щодо забезпечення, у межах визначеної законодавством компетенції, захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб та посягань з боку окремих організацій, груп і осіб.

Під час виконання поставлених перед СБ України завдань, в низці яких також попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сферах управління та економіки, а також інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, СБУ виступає в ролі координатора і суб’єкта взаємодії державних органів та місцевого самоврядування.

Доцільно виділити два основних напрямки взаємодії органів Служби безпеки України: внутрішній (між структурними підрозділами системи органів Служби безпеки) та зовнішній: з іншими правоохоронними органами, державними органами та органами місцевого самоврядування, громадськими формуваннями та населенням.

У підрозділі 3.2 «Управління Службою безпеки України у галузі міжнародного співробітництва» наголошено, що управління діяльністю органів Служби безпеки України у галузі міжнародного співробітництва спрямовано на максимальне сприяння реалізації основних завдань Служби через спільну з партнерами протидію загрозам національній та міжнародній безпеці.

Міжнародне співробітництво СБ України охоплює такі сфери співробітництва, як додержання міжнародних режимів експортного контролю товарів військового призначення та подвійного використання, поглиблення двосторонніх контактів зі спецслужбами та правоохоронними органами країн-членів, створення механізму співробітництва державних органів у боротьбі з тероризмом та подальша співпраця з міжнародними фінансовими установами. Крім цього, окреслено пріоритетні напрямки міжнародного співробітництва та шляхи їх удосконалення.

У підрозділі 3.3 «Напрямки оптимізації адміністративно-правового регулювання управління Службою безпеки України» наголошується, що на сьогодні є вкрай актуальним питання реформування органів Служби безпеки України, з цією метою реформування спеціальних служб та правоохоронних органів має здійснюватися на основі єдиної концепції, яка дозволить визначити принципи оцінки загроз у сфері національної і державної безпеки, організації належної їм протидії з чіткою, законодавчо визначеною взаємодією усіх причетних до цього структур та відповідним ресурсним забезпеченням.

Реформування Служби безпеки України неможливе без урахування сучасних тенденцій розвитку ситуації у сфері міжнародної безпеки, досвіду провідних демократичних країн в організації діяльності спеціальних служб.

Окрему увагу приділено питанню ефективної імплементації нового Кримінального процесуального кодексу України, головною метою якого є захист прав людини та створення рівних умов змагальності для звинувачення і захисту. Наголошено на важливості навчання кадрів СБ України в умовах впровадження нового законодавства.