ЧЕРНІГІВ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ФОРМУВАННЯ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА :

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі схарактеризовано мету, завдання, хронологічні та територіальні межі дослідження, визначено предмет та об’єкт дослідження, аргументовано актуальність та новизну роботи, представлено апробацію здобутих результатів.

Перший розділ “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Історіографія проблеми” здійснено аналіз використаної наукової літератури. Історії міст та урбанізації присвячено значну кількість досліджень, втім історія міського середовища лише у ХХ ст. стала предметом наукових студій. У роботах Н. Анциферова, Я. Водарського та Ю. Клокмана^[1] та ін. обґрунтовано концептуальну модель дослідження міста як соціального організму. В ході реалізації проекту “Історія міст і сіл Української РСР” зібрано й оприлюднено значний масив інформації з історії українських міст. У пострадянській російській історіографії постійно з’являються дослідження з історичної урбаністики^[2], у яких дедалі частіше виокремлюються явища, характерні для міського середовища.

Представники української історіографії також долучилися до вивчення даної проблеми. Я. Верменич, О. Реєнт, В.Альков^[3] розглянули теоретико-методологічні проблеми містознавчих студій. Д. Чорний проаналізував темпи та специфіку демографічних, соціально-економічних та суспільно-політичних зрушень в містах Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., які безпосередньо відбивалися на життєдіяльності міст, зокрема і Чернігова^[4].

Зародження історії повсякденності зазвичай пов’язують із творчістю представника школи “Анналів” Ф. Броделя, на думку якого, “повсякденність – це дрібні факти, ледь помітні в часі і просторі, що більше ви звужуєте поле спостереження, то більше у вас шансів опинитися в оточенні матеріального життя: кола великого радіуса звичайно відповідають “великій” історії”^[5]. Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. у російській історіографії з’являються дослідження Б. Миронова, Ю. Лотмана, І. Мартинової, С. Минц, А. Колесникової, Н. Марченко, А. Некрилової, методологічною основою яких стали досягнення “нової історичної науки”^[6]. В українській науці теоретичні й методологічні проблеми повсякденності репрезентовані у роботах О. Удода, О. Коляструк, В.Шандри та Н. Яковенко^[7], які визначили предмет історії повсякденності, розглянули можливості міждисциплінарних підходів у дослідженні цього феномену.

Повсякденне життя українських міст різних регіонів знайшло своє відображення в дисертаційних дослідженнях А. Маргулова, О. Прищепи, С. Надибської, С. Єсюніна та В. Молчанова^[8]. Вони розглянули економічні, соціальні та адміністративні аспекти розвитку міст України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. і зосередили увагу на характеристиці життєвого рівня населення, повсякденних проблемах городян, дозвіллі тощо.

Дослідження Д. Аверіної-Лугової^[9] та О. Вільшанської^[10] присвячені проблемам міської повсякденності кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вони здійснили реконструкцію образу тогочасного міста в уявленнях його жителів, сконцентрували увагу на обрядових традиціях та місці релігії в житті городян. Крім того, схарактеризовано побутову культуру міського населення, виокремлено національні риси та європейські впливи у облаштуванні житла, одягу та харчуванні городян, поціновано роль технічних новацій, що впроваджувалися в побут.

Накопичення відомостей про життя Чернігова досліджуваного періоду було започатковано місцевими краєзнавцями впродовж ХІХ – на початку ХХ ст. В. Домбровський, В. Хижняков, упорядники ювілейного видання історії міста початку 1908 р.^[11] зосереджували увагу на соціально-економічних проблемах, займались збиранням статистичних та етнографічних матеріалів. Ґрунтовне вивчення історії Чернігова припадає на радянські часи. 1928 р. вийшов збірник статей “Чернігів і Північне Лівобережжя”, у якому в статтях М. Грушевського, К. Копержинського, Б. Шевеліва, А. Верзилова, О. Дроздова представлено відомості про життя міста у ХІХ – на початку ХХ ст.^[12] М. Яцура та І. Єдомаха^[13] створили нарис історії Чернігова, зупинилися на питаннях забудови міста, планування вулиць та їхнього благоустрої. А. Карнабіді та І.Ігнаткіну належить низка праць, присвячених плануванню та забудові Чернігова у ХІХ ст.^[14] 1972 р. побачив світ Чернігівський том серії книг “Історія міст і сіл УРСР”, у якому наведено відомості про склад і становище населення, економічне і культурне життя Чернігова досліджуваного періоду^[15]. Значна частина матеріалів з історії міста ХІХ – початку ХХ ст., зібрана й опрацьована місцевими істориками та краєзнавцями, зокрема А. Адругом, А. Карнабідою, О. Коваленком, С. Половніковою, Л. Студьоновою та ін., була узагальнена у енциклопедичному довіднику “Чернігівщина”, що побачив світ 1990 р.^[16] За доби незалежності Ю. Нікітін^[17] розкрив особливості соціально-економічного розвитку Чернігова і губернії після впровадження реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. та дійшов висновку, що Чернігів був не стільки економічним, скільки адміністративним центром регіону. Автор висвітлив заходи міської влади Чернігова, які були спрямовані на покращення благоустрою міста, утримання міських комунікацій та охорону здоров'я. Проблему організації роботи муніципальних органів дослідила Л. Шара^[18], яка обґрунтувала думку про те, що діяльність Чернігівської думи була спрямована на благоустрій міста та позитивно позначилась на розвитку комунального господарства та соціальної сфери міста. Питання забудови та благоустрою міста, розвитку інфраструктури, освітлення та водопостачання знайшли своє відображення у працях С. Леп’явка, В. Леуса, Л. Раковського, В. Руденка, В. Сапона, П. Пирога та О. Любича^[19]. Дослідники відзначили і низку проблем, з якими стикалася місцева влада, насамперед це санітарний стан міста, зловживання алкоголем та аморальна поведінка частини населення. О. Коваленко, О. Рахно та А. Курданов проаналізували наукову спадщину В. Хижнякова, якому належить низка праць з історії Чернігова ХІХ ст.^[20] Джерела з історії міста систематизували у своїх роботах Н. Слобожанина та Ж. Тоцька^[21]. Загалом, здійснений аналіз наукової літератури засвідчив відсутність у вітчизняній історіографії комплексного дослідження міського середовища Чернігова у ХІХ – на початку ХХ ст.

У другому підрозділі “Джерельна база” представлено комплекс писемних, речових та зображальних джерел, що склали основу джерельної бази дослідження. Важливу групу писемних джерел становить місцева періодика. На сторінках “Черниговских губернских ведомостей”, “Черниговского слова”, “Черниговского листка”, “Черниговской земской газеты”, “Черниговской земской недели” вміщувалися статті, що відображали повсякденне життя городян, також публікувалися статистичні відомості щодо чисельності населення, кількості житлових та адміністративних споруд у губернському центрі. Серед авторів, які розміщували на сторінках газети свої замітки про буття тогочасного Чернігова, були чернігівські краєзнавці М. Білозерський, Д. Грембецький, М. Маркевич, С. Котляров, О. Шишацький-Ілліч, О. Ковалевський та ін.

Інформаційно цінними джерелами для вивчення історії Чернігова є “Путеводители по г. Чернигову”, “Календари Черниговской губернии” та “Памятные книжки Черниговской губернии”, в яких вміщувалися відомості про життєдіяльність міста, зокрема графіки роботи та місце розташування державних установ, крамниць, готелів, ресторанів, перукарень, розклад міжміського транспорту тощо.

Повідомлення з історії Чернігова містять описово-статистичні джерела. Інформацію про Чернігів наприкінці ХVІІІ ст. вміщено в “Описании Черниговского наместничества 1781 г.”^[22] та топографічному опису Чернігівського намісництва О. Шафонського 1786 р.^[23] Зокрема, в них представлені відомості про шляхи сполучення, будівлі, установи, заклади, а також соціальний і національний склад міського населення та його заняття, основні ремесла й промисли, підприємства, торгівлю, передусім, ярмарки й торги. Дані про Чернігів першої половини ХІХ ст. наведено в роботі М. Маркевича “Историческое и статистическое описание Чернигова”^[24], а також збірниках “Военно-статистическое обозрение Российской империи. Черниговская губерния”^[25] та “Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Черниговская губерния”^[26]. Вони містять відомості про кількість крамниць, готелів, трактирів та інших закладів обслуговування городян. О. Русов в “Описании Черниговской губернии”^[27] оприлюднив інформацію про кількість державних та приватних споруд Чернігова. Статистика населення Чернігова кінця ХІХ ст. відображена у матеріалах Всеросійського перепису населення 1897 р.^[28] Адреси мешканців Чернігова початку ХХ ст. зафіксовано в “Списке домовладельцев г. Чернигова за 1908 г.”^[29]

Повсякденне життя городян знайшло відображення у мемуарах місцевих жителів та гостей міста Д. Грембецького, І. Долгорукого, Московського митрополита Платона (Левшина), І. Самчевського, В. Хижнякова, А. Савенка, В. Пухтинського, І. Коцюбинської, С. Русової, Г. Лазаревського, А. Фірсова, П. Смірнова, І. Зілинського^[30], в яких представлено життєдіяльність міста, його зовнішній вигляд, опис будівель та інтер’єру помешкань, традиції та звичаї, дозвілля тощо.

Нормативна, розпорядча та діловодна документація органів влади, зокрема губернського правління, канцелярії губернатора та генерал-губернатора, а також рішення і протоколи засідань органів місцевого самоврядування містять інформацію про розвиток міста, заходи щодо його благоустрою, ставлення городян до змін у міському середовищі.

Документальні джерела та місцева періодика відклалися у фондах Державного архіву Чернігівської області, Центрального державного історичного архіву України у м. Києві та Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського Національної Академії наук України.

Інформаційно цінним для вивчення історії міського середовища є комплекс речових джерел, що представлений пам’ятками архітектури ХІХ – початку ХХ ст., значна частина яких збереглася донині. Також важливими при дослідженні повсякденного життя городян є зображальні джерела, які репрезентовані планами міст, кресленнями будинків, листівками та фотографіями, які дозволяють скласти уявлення про вигляд тогочасного міста. Частина зображень представлена у додатках до роботи.

Попри об’єктивно зумовлені прогалини, спричинені втратою значної частини документальної спадщини міста у першій половині ХХ ст., джерельна база роботи є достатньо репрезентативною для реалізації поставлених завдань.

Другий розділ дисертації “Формування міської інфраструктури” складається з чотирьох підрозділів.

Незважаючи на свій губернський статус, Чернігів на початку ХІХ ст. не був промисловим та торгівельним центром регіону. У місті нараховувалося 7 ремісничих цехів, у яких працювали 185 ремісників, та 8 невеликих цегляних заводів, що належали монастирям і приватним особам. Населення віддавало перевагу традиційним заняттям – ремеслу і торгівлі. Про слабкий економічний розвиток міста свідчить той факт, що на початок ХІХ ст. серед міщан не було жодного купця першої гільдії. Населення міста впродовж більш ніж століття істотно зросло: наприкінці XVIII ст. у місті проживало 3 873 особи, у середині ХІХ ст. – 6494, на 1897 р. – 27716, а 1913 р. у Чернігові налічувалося 35 850 жителів. Зростання чисельності жителів міста позначилося й на формуванні міського середовища.

У першому підрозділі “Вулична мережа” проаналізовано особливості благоустрою міста. На початку ХІХ ст. Чернігів не мав розвиненої вуличної мережі. Докорінні зміни у справі впорядкування вулиць намітилися лише у другій половині ХІХ ст. і торкнулися переважно центральної частини міста. Зволікання з реалізацією планів розвитку міста 1803, 1805, 1834 та 1861 рр. у частині освоєння міської території, брукування вулиць та підтримки їх у належному стані призвело до того, що навіть на початку ХХ ст., місто ще не мало розвиненої мережі вулиць з твердим покриттям. Закономірно, що саме центральна частина міста в першу чергу підлягала впорядкуванню, оскільки саме тут була зосереджена більшість державних установ, крамниць, готелів, ресторанів. Налагодженню зв’язку різних частин міста сприяли ремонт старих та будівництво нових мостів через р. Стрижень. Навесні та восени пересування вулицями міста істотно ускладнювалось через багнюку, яка перетворювала їх на суцільне болото. Зовсім інший вигляд вулиці мали у святкові дні, зокрема під час візитів імператорів та членів їхніх родин: місто заповнювала святково вдягнена публіка, а будинки прикрашалися квітами та транспарантами. Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. були впорядковані міські бульвари та сади, насаджувалися нові зелені масиви.

Другий підрозділ “Водопостачання та освітлення” присвячено формуванню інфраструктури міста. На початку ХІХ ст. водою городян забезпечували водовози, проте якість води була низькою. Така ситуація у Чернігові зберігалась до останньої чверті ХІХ ст., коли було збудовано водогін, який лише частково розв’язав проблему водопостачання мешканців центральної частини міста. Поряд з водогоном продовжувала існувати в місті й водовозна команда. Тарифи на оплату послуг по водопостачанню встановлювалися міською думою та суттєво не відрізнялися від тарифів в інших українських містах Російської імперії. У місті гостро стояла проблема утилізації нечистот – постійний асенізаційний обоз, як і в інших містах, з’явився тут лише у 90-х рр. ХІХ ст. Наприкінці ХІХ ст. було зрушено проблему освітлення міста. На початку ХХ ст. місто почало переходити з гасового освітлення на електричне. Були встановлені ліхтарі у центральній частині міста, на головних вулицях, натомість околиці, як і раніше, потопали у темряві.

У третьому підрозділі “Міський транспорт та поштовий зв'язок” проаналізовано шляхи сполучення та рівень комфортності транспортних засобів. Міський транспорт Чернігова ХІХ ст. був представлений приватними перевізниками. Городяни користувалися послугами візників, робота яких чітко регламентувалася правилами, а таксу за проїзд визначала міська дума. Вартість проїзду міським транспортом суттєво не відрізнялася від його вартості у Полтаві або Житомирі. Спеціальною комісією щорічно проводився огляд транспортних засобів, на підставі якого надавався дозвіл на пасажирські та вантажні перевезення. На початку ХХ ст. в місті з'явилися й перші автомобілі. Для безпечного пересування вулицями автомобілів і кінного транспорту було запроваджено правила дорожнього руху. Міжміське сполучення було можливе суходолом за допомогою диліжансів та пароплавами по р. Десні, а наприкінці ХІХ ст. було побудовано вузькоколійну залізницю до станції Крути. Пошта у Чернігові функціонувала упродовж усього досліджуваного періоду. Поштова контора – одна з перших мурованих будівель, що з’явилися у центральній частині міста на початку ХІХ ст. у рамках його модернізації. Городяни користувалися послугами поштових контор, відділень та станцій: відправляли та отримували листи, грошові перекази, періодичні видання, бандеролі. Телеграф у Чернігові з’явився 1859 р.

Четвертий підрозділ “Пожежна охорона” присвячено питанням організації боротьби з вогнем у місті. Пожежний обоз, який фінансувався коштом міської думи, не задовольняв потреб городян, тому мешканці самі вимушені були боротися з вогняною стихією. Створення 1841 р. пожежної частини у місті, а згодом і спеціальної водовозної команди також не стало основою для формуванню ефективної пожежної служби. Через це на кошти городян було організовано Вільне пожежне товариство й 1893 р. збудовано приміщення для пожежної команди, що й досі прикрашає центр Чернігова. Місцева громада також здійснювала заходи спрямовані на збирання коштів для постраждалих від вогню.

Третій розділ дисертації “Соціальна сфера міського буття” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Житловий комплекс” досліджено специфіку тогочасного містобудування. Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. центральна частина міста залишалася густозаселеною, тут розташовувалися будинки місцевих органів влади, садиби купців та заможних осіб міста. Будинки губернського правління, чоловічої гімназії, поштової контори, що з’явились тут на зламі ХVIII-ХІХ ст., нині прикрашають історичний центр Чернігова. Приватні будинки ХІХ ст. були переважно одноповерховими та дерев’яними. Така тенденція зберігалася до початку ХХ ст., коли чисельність споруд, у тому числі цегляних, в місті почала суттєво зростати. Гарні двоповерхові будинки розташовувалися в центральній частині міста та належали заможним городянам. Іноді на першому поверсі господарі облаштовували магазини. Біля приватних будинків зазвичай були сади. При будівництві господарі дотримувались існуючих вимог щодо оформлення фасадів. Чернігівці, й передусім заможні городяни, у ХІХ – на початку ХХ ст. турбувалися також про затишок своїх осель, що досягалося за рахунок меблів, картин та творів декоративно-ужиткового мистецтва, які можна було придбати в крамницях міста або замовити у виробників. Комфорт у помешканнях створювали ванні кімнати, електричне освітлення, телефонний зв'язок та інші технічні новинки того часу. Для городян, які не мали власного помешкання, існувала система найму житла, тогочасні місцеві видання публікували оголошення з пропозиціями оренди помешкань.

У другому підрозділі “Торгівля” схарактеризовано торгівельну мережу Чернігова. За відсутності великих підприємств та переважання кустарного виробництва, торгівля залишалася одним з головних занять місцевого населення. Права споживачів захищалися за рахунок встановлених обмежень на оптове придбання товарів першої необхідності. Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. ціни на них регулювалися міською думою, що також убезпечувало споживачів від необґрунтованих злетів вартості продукції. Традиційно торги і базари проходили на Красній площі поблизу П’ятницької церкви, а з кінця ХІХ ст. їх було перенесено на Олександрівську площу, де й донині знаходиться міський ринок. Помітним явищем в житті міста в ХІХ – на початку ХХ ст. були щорічні ярмарки. Також важливу роль у торгівельній мережі відігравали крамниці, у яких чернігівці могли знайти товари на будь-який смак та статки. Місцеві крамниці серед засобів заохочення покупців використовували сезонні та святкові знижки, розпродажі, а також рекламні засоби впливу. Заклади торгівлі виконували інформаційну функцію – на ярмарку або в крамниці можна було почути новини або просто плітки.

У третьому підрозділі “Побутове обслуговування” проаналізовано становлення системи надання послуг населенню, яка розширювалася разом з розвитком міста. Якщо у першій половині ХІХ ст. у Чернігові діяв єдиний готель “Царьград”, то вже у середині ХІХ ст. в місті було два дерев’яних готелі та один кам’яний, а з другої половини ХІХ ст. кількість готелів в місті продовжувала інтенсивно зростати. Дізнатися про їхнє розташування, умови проживання та ціни можна було із оголошень місцевої преси та у місцевих візників. Для паломників існували готелі при монастирях. Дешевий притулок надавав нічліжний будинок. До послуг чернігівців та гостей міста були ресторани та трактири. Роботу закладів громадського харчування та готелів регламентували відповідні правила. З 1876 р. міським думам було надане право визначати райони в місті для розташування трактирних закладів. Як правило, обмеження стосувалися віддалених частин міста, оскільки вони гірше контролювалися місцевою поліцією. Послуги городянам надавали також лазні та перукарні, проте не завжди такі приміщення відповідали встановленим санітарним нормам. У Чернігові в ХІХ – на початку ХХ ст. розпочалось формування мережі медичних закладів. У ХІХ ст. мешканців міста обслуговувала губернська, а з середини 60-х рр. земська лікарня. Наприкінці століття у Чернігові було відкрито місцевий осередок Російського товариства Червоного Хреста. Крім того, городяни часто зверталися по допомогу до приватних лікарів. Разом із зростанням кількості медичних закладів у місті розширювалася й мережа аптек.

Четвертий розділ дисертації “Соціокультурна сфера міста” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Культурно-освітні заклади” розглянуто розвиток мережі освітніх закладів міста, релігійні традиції городян, зародження у Чернігові театральних традицій, відкриття бібліотек та перших кінотеатрів. Впродовж ХІХ – початку ХХ ст. у Чернігові було відкрито чоловічу та жіночу гімназії, реальне, ремісниче, медичне та духовне училища, фельдшерську та торгівельну школи, а також мережу закладів початкової освіти. 1916 р. з’являється й учительський інститут. Навчальні заклади безпосередньо впливали на міське середовище – саме у них здійснювалося формування світогляду та життєвих принципів вихованців, які органічно вливалися в міське життя.

Невід’ємною складовою міської культури ХІХ – початку ХХ ст. була церква. Її вплив на життя був всеохоплюючим: сімейні відносини, етичні норми поведінки, форми проведення дозвілля формувались під впливом релігійних настанов. Православний календар для багатьох людей був зручним орієнтиром в життєвих справах. Релігійні свята впливали й на роботу державних установ, які під час свят були закриті або скорочували години своєї роботи. Кількість культових споруд у місті за цей період подвоїлась – на початку ХХ ст. у місті діяло 27 церков, 2 монастирі та 4 синагоги.

У першій половині ХІХ ст. в Чернігові, попри відсутність приміщення театру та постійної трупи, відбувалися театральні вистави у приміщенні зернового льоху на торгівельній площі. 1853 р. з’явився дерев’яний будинок міського театру. У 1875 р. на Валу в дерев’яній двоповерховій ротонді був відкритий літній театр. Таким чином, городяни Чернігова упродовж ХІХ – початку ХХ ст. мали змогу систематично відвідувати театральні вистави. З 1838 р. починає формуватись місцевий медіа-простір – з’явилися газети, а згодом журнали, які стали помітним явищем міського життя. Серед закладів, покликаних задовольнити культурні потреби городян були громадська бібліотека й бібліотеки навчальних закладів. Крім того, на зламі ХІХ – на початку ХХ ст. у Чернігові постала розвинена мережа музеїв, серед яких відомі далеко за межами міста Музей українських старожитностей В. Тарновського, Єпархіальне сховище старожитностей та Історико-археологічний музей Чернігівської губернської архівної комісії. З 1897 р. мешканці міста отримали змогу відвідувати кіно, яке було вперше продемонстровано в залі Дворянського зібрання. 1907 р. в місті було відкрито перший кінотеатр “Синематограф Иллюзион”. Упродовж наступних років в місті з’явилися кінотеатри “Наука и жизнь”, “Люкс”, “Мираж”, “Штремер”, “Экспресс”.

У другому підрозділі “Дозвілля городян” схарактеризовано основні форми відпочинку городян, традиції святкування. Городяни у переважній більшості проводили свій вільний час у прогулянках містом, катанні на санях та ковзанах, відвідуваннях балів та концертів. Розмаїття в монотонне повсякдення городян вносили візити імператорів, “маївки”, відкриття навчальних закладів, виставки, мандрівні зоопарки та циркові вистави тощо. Чільне місце в святковій культурі міста посідали ярмаркові та народні гуляння. Серед закладів, які доповнювали мережу розваг в Чернігові, були корпоративні клуби та будинки терпимості.

---

[1] Анциферов Н.П. Пути изучения города как социального организма / Н.П. Анциферов. – Л., 1926. – 151 с.; Водарский Я.Е. Промышленные селения Центральной России за 100 лет (1811-1913 г.). Статистические очерки / Я.Е. Водарский. – М., 1956. – 253 с.; Клокман Ю.Р. Социально-экономическая история русского города. Вторая половина XVIII в. / Ю.Р. Клокман. – М., 1967. – 203 с.

[2] Репина Л. Город, общество, цивилизация: историческая урбанистика в поисках синтеза / Л. Репина // Город как социокультурное явление исторического процесса. – М., 1995. – С. 32–38; Сайко Э.В. Урбанизация – явление и процесс исторического развития / Э.В.Сайко // Урбанизация в формировании социокультурного пространства. – М.: Наука, 1999. – С. 11–46; Город в процессах исторических переходов. Теоретические аспекты и социокультурные характеристики. – М., 2001. – 392 с.

[3] Альков В.А. Повсякденне життя мешканців великих міст Російської імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття: пострадянська історіографія питання (1991-2010 рр.) / В.А.Альков // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. – 2010. – № 906. Серія: Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. – Вип. 13. – С. 15–25; Верменич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної урбаністики / Я.В. Верменич // Український історичний журнал. – 2004. – № 3. – С. 21–38; Її ж. Урбанізаційні процеси в УРСР як об’єкт дослідження у локальній історії / Я. Верменич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 2007. – № 16. – С. 253–268; Її ж. Історична урбаністика в Україні: теорія містознавства і методика літочислення / Я.В.Верменич. – К., 2011. – 306 с.; Реєнт О.П. Історія України ХІХ – початку ХХ ст.: методологічний зріз і тематичні напрями наукового пошуку / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. – 2007. – № 6. – С. 218–232.

[4] Чорний Д.М. По лівий бік Дніпра: проблеми модернізації міст України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Д.М. Чорний. – Харків, 2007. – 304 с.; Його ж. Міста Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук.:спец. 07.00.01 – “Історія України” / Д.М. Чорний. – Харків, 2008. – 42 с.

[5] Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV–XVIII ст.: в 3 т. / Ф. Бродель.– М., 1986. – Т. 1: Структуры повседневности: возможное и невозможное. – С. 39.

[6] Миронов Б.Н. Русский город в 1740-1860-е годы / Б.Н. Миронов. – Л., 1990. – 272 с.; Лотман Ю. Беседы о русской культуре. Быт и традиции русского дворянства (XVIII – начало XIX века) / Ю. Лотман. – Спб., 1994. – 390 с.; Мартианова И. Дворянский ребенок XVIII – первой половины XIX в. как объект и субъект истории: методологические заметки / И. Мартианова, С. Минц // Ежегодник историко-антропологических исследований. 2009. – М., 2009. – С. 125–133; Колесникова А.В. Бал в России: XVIII – начало XX века / А.В. Колесникова. – Спб., 2005. – 304 с.; Марченко Н.А. Быт и нравы пушкинского времени / Н.А. Марченко. – СПб., 2005. – 432 с.; Некрылова А.Ф. Русские народные городские праздники, увеселения и зрелища. Конец XVIII – начало XIX века / А.Ф. Некрылова. – СПб., 2004. – 256 с.

[7] Удод О. Історія повсякденності: питання методології, історіографії та джерелознавства / О. Удод //Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст. – К., 2004. – Т. 2. – С. 286–313; Його ж. Історія повсякденності: питання історіографії / О. Удод // Історія повсякденності: теорія та практика. – Переяслав-Хмельницький, 2010. – С. 19–23; Його ж. Історія повсякденності як методологічна проблема / О. Удод // Доба. – 2002. – № 3. – С. 6–15; Коляструк О. Предмет історії повсякденності: історіографічний огляд його становлення у зарубіжній та вітчизняній історичній науці / О. Коляструк // Український історичний журнал. – 2007. – № 1. – С. 174–184; Її ж. Історія повсякденності як об’єкт історичного дослідження: історіографічний і методологічний аспекти / О. Коляструк. – Харків, 2008. – 122 с.; Її ж. Інтелігенція УСРР у 1920-ті роки: повсякденне життя / О.А. Коляструк. – Харків, 2010. – 386 с.; Її ж. Проблематика історії повсякденності в сучасній український історіографії / О. Коляструк, О. Коляструк // Історія повсякденності: теорія та практика. – Переяслав-Хмельницький, 2010. – С. 23–33; Шандра В.С. Історія повсякдення як науковий підхід для вдосконалення досліджень історії України ХІХ – початку ХХ століття / Шандра В.С., Крижанівська О.О., Вільшанська О.Л. // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2006. – Вип. 11. – С. 28–39; Яковенко Н. Вступ до історії / Н. Яковенко. – К., 2007. – 375 с.

[8] Маргулов А.Х. Урбанізація Донбасу у 1861-1917 роках: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / А.Х. Маргулов. – Донецьк, 2005. – 20 с.; Прищепа О.П. Міста Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / О.П. Прищепа. – Чернівці, 2003. – 20 с.; Надибська С.Б. Соціально-економічний розвиток міст Південної України в 1861-1900 рр. (за матеріалами Херсонської та Катеринославської губернії): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / С.Б. Надибська. – Одеса, 2005. – 20 с.; Єсюнін С.М. Міста Подільської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: соціальна інфраструктура, адміністративний та економічний аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / С.М. Єсюнін. – Кам’янець-Подільський, 2011. – 20 с.; Молчанов В.Б. Життєвий рівень міського населення Правобережної України (1900-1914 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / В.Б. Молчанов. – К., 2000. – 20 с.

[9] Аверіна-Лугова Д.Ю. Крим наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття: міська повсякденність: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / Д.Ю. Аверіна-Лугова. – Запоріжжя, 2009. – 20 с.

[10] Вільшанська О. Л. Повсякденне життя міст України кін. ХІХ – початку ХХ ст.: європейські впливи та українські національні особливості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / О.Л. Вільшанська. – К., 2011. – 20 с.; Вільшанська О. Л. Повсякденне життя міст України кін. ХІХ – початку ХХ ст.: європейські впливи та українські національні особливості / О.Л. Вільшанська. – К., 2009. – 172 с.

[11] Домбровский В. Очерк города Чернигова и его области в древнее и новое время / В.Домбровский. – К., 1846. – 49 с.; Хижняков В. Черниговская старина (1765-1810 гг.) / В. Хижняков // Киевская старина. – 1899. – Т. 65. – № 6. – С. 367–407; Очерк истории города Чернигова 907-1907. Юбилейное издание Черниговской Городской Управы. – Чернигов, 1908. – 71 с.

[12] Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали / [Ред. М.С. Грушевського]. – К., 1928.

[13] Яцура М.Т. Чернігів. Короткий історичний нарис / М.Т. Яцура, І.І. Єдомаха. – К., 1958. – 136 с.; Чернігів. Довідник-путівник / [упорядник М.Т.Яцура]. – К., 1961. – 146 с.

[14] Карнабіда А. Минуле і сучасне стародавнього центру Чернігова Дитинця // Український історичний журнал. – 1972. – № 3. – С. 88–96.; Карнабіда А. Прадавніх днів народний геній / А. Карнабіда // Вітчизна. – 1978. – № 1. – С. 216–218; Карнабіда А. Чернігів: Архітектурно-історичний нарис / А. Карнабіда. – К., 1980. – 128 с.; Игнаткин И.А. Чернигов / И.А. Игнаткин. – М., 1955. – 88 с.

[15] Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська обл. – К., 1972. – 780 с; История городов и сел Украинской ССР. Черниговская область. – К., 1983. – 814 с.

[16] Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., 1990. – 1008 с.

[17] Нікітін Ю. Зміни в становищі сільського й міського населення Київської та Чернігівської губерній після селянської і міської реформ 60-70-х рр. ХІХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук.:спец. 07.00.01 “Історія України” / Ю.О. Нікітін. – К., 2004. – 18 с.; Його ж. Культурно-господарська діяльність муніципальних структур в останній третині ХІХ ст. (на прикладі Чернігівської губернії) / Ю.О. Нікітін // Сумська старовина. – 2009. – № 28 – 29. – С. 7–20.

[18] Шара Л.М. Становлення органів самоврядування у містах і посадах Чернігівської губернії в останній третині ХІХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук.:спец. 07.00.01 “Історія України” / Л.М. Шара. – Харків, 2002. – 18 с.; Шара Л. Чернігівська міська дума / Л. Шара. – Чернігів, 2010. – 224 с.

[19] Леп’явко С. Коротка історія Чернігова / С. Леп’явко. – К., 2009. – 62 с.; Леус В. Погляд через століття: Фотонариси / В. Леус. – Ніжин, 2008. – 176 с.; Раковський Л. Чернігівське міське самоврядування і упорядкування міста в ІІ пол. ХІХ ст. // Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини. – 1995. – Вип. 3. – С. 33–40; Руденок В. Наш губернський хутор (Чернігів в ХІХ ст.) / В. Руденок. – Чернігів, 2002. – 48 с.; Його ж. Чернігів – подорож на 100 років назад / В. Руденок. – Чернігів, 2009. – 84 с.; Сапон В. Вулиці старого Чернігова: Історико-краєзнавчі етюди / В. Сапон. – Чернігів, 2007. – 128 с.; Пиріг П. Соціально-економічне й адміністративно-політичне становище Чернігова в першій половині ХІХ століття / П. Пиріг, О. Любич // Сіверянський літопис. – 2009. – № 5. – С. 32–54; Любич О. Торгівля на Чернігівщині в першій половині ХІХ ст. / О. Любич // Сіверянський літопис. – 2005. – № 6. – С. 36–40.

[20] Коваленко О. Василь Хижняков та його “Черниговская старина” / О. Коваленко, О. Рахно, А. Курданов // Чернігів у середньовічній та раньомодерній історії Центрально-Східної Європи: Збірник наукових праць, присвячений 1100-літтю літописної згадки про Чернігів. – Чернігів, 2007. – С. 658–665.

[21] Слобожаніна Н. Середньовічний та ранньомодерний Чернігів у Чернігівських календарях другої половини ХІХ ст. / Н. Слобожаніна // Чернігів у середньовічний та модерній історії Центрально-Східної Європи: Збірник наукових праць, присвячений 1100-літтю першої літописної згадки про Чернігів, 2007. – С. 628–635; Тоцька Ж. Історія Чернігова на сторінках газети “Черниговские губернские ведомости” (дореформенный период) / Ж. Тоцька // Чернігів у середньовічний та модерній історії Центрально-Східної Європи: Збірник наукових праць, присвячений 1100-літтю першої літописної згадки про Чернігів, 2007.. – С. 621–628.

[22] Описание Черниговсокго наместничества (1781 г.) / [ред. Дмитрия Пащенка]. – Чернигов: в Губернской типографии, 1868.

[23] Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием / А. Шафонский. – Киев, 1851. – 697 с.

[24] Маркевич М. Статистическое и историческое описание Чернигова / М. Маркевич. – Чернигов, 1852. – 176 с.

[25] Военно-статистическое обозрение Российской империи. Том 12. Малороссийские губернии. Часть 2. Черниговская губерния. – Департамент Генерального штаба, 1851. – 196 с.

[26] Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Черниговская губерния / [Составил М. Домонтович]. – СПб., 1865. – 799 с.

[27] Русов А. Описание Черниговской губернии / А. Русов. – Чернигов. 1899. – Т. 2. – 377 с.

[28] Первая всеобщая перепись населения 1897 г. Черниговская Губерния. – СПб., 1904. – 302 с.

[29] Список домовладельцев г. Чернигова, с указанием валовой и чистой доходности имуществ их, как основы для взымания в 1908 г. государственного налога и сбора в доход города. – Чернигов, 1908. – 98 с.

[30] Заметки старожила, или Чернигов за 45 лет // Черниговские губернские ведомости. – 1851. – № 1. – Часть неофициальная. – С. 1–7; Путешествие в Киев в 1817 году. Сочинение Князя И.М. Долгорукого // Чтение в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском университете. – М., 1870. – Апрель-июнь. – Книга вторая. – С. 32–41; Снегирев И.М. Жизнь Московского Митрополита Платона / И.М. Снегирев. – М., 1891. – Часть вторая. – 266 с.; Воспоминания И. Самчевского // Киевская старина. – 1894. – Том XLV. – Апрель. – С. 74–90; Хижняков В.М. Воспоминания земского деятеля / В.М. Хижняков. – Петроград, 1916. – 250 с.; Савенко А.И. Столица Северской земли. Из поездки в Чернигов / А.И. Савенко. – К., 1903. – 33 с.; Коцюбинська І. Спогади і розповіді про М.М. Коцюбинського / І. Коцюбинська. – К., 1965. – 202 с.; Русова С. Мемуари. Щоденник / С. Русова. – К., 2004. – 544 c.; Русова С. Мемуари. Щоденник / С. Русова. – К., 2004. – 544 c.; Лазаревський Г.О. Київська старовина / Г.О. Лазаревський. – К., 2007. – 624 с.; Фирсов А.И. Город Чернигов и его Святыни / А.И. Фирсов // Исторический вестник. Историко-литературный журнал. – 1903 . – Октябрь. – С. 211-223; Фирсов А.И. Чернигов и его Святыни / А.И. Фирсов // Исторический вестник. – 1903. – Ноябрь. – С. 615–632; Смирнов П. День в Чернигове (воспоминания и впечатления) / П. Смирнов. – СПб.: Синодальная типография, 1896. – 31 с.; Зілинський І. Враження з подорожі по Україні літом 1911 р. / І. Зілинський // Березіль. – 1995. – № 3 – 4. – С. 153–165.