ЗЕМСЬКІ ДІЛЬНИЧНІ НАЧАЛЬНИКИ В ДЕРЖАВНОМУ МЕХАНІЗМІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. : ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ (НА МАТЕРІАЛАХ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ)




  • скачать файл:
title:
ЗЕМСЬКІ ДІЛЬНИЧНІ НАЧАЛЬНИКИ В ДЕРЖАВНОМУ МЕХАНІЗМІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. : ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ (НА МАТЕРІАЛАХ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ)
Тип: synopsis
summary:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


 


У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження основних етапів становлення й розвитку інституту земських дільничних начальників, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічну основу, сформульовано основні положення, що становлять новизну поданого дослідження, аргументовано наукове та практичне значення результатів дисертаційного дослідження, зазначено його апробацію й публікації результатів дослідження.


Розділ 1 «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» визначає ступінь розроблення у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці питання історії становлення інституту земських дільничних начальників і його подальшого розвитку в системі державних адміністративних  та судових органів.


У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» відповідно до специфіки структури поданого дисертаційного дослідження здійснено систематизацію використаної юридичної літератури за допомогою важливого методологічного засобу дослідження історії інституту земських дільничних начальників – періодизації. Періодизація охоплює весь процес становлення інституту земських дільничних начальників, досліджує динаміку його розвитку, фіксує ключові моменти й результати переходу від одного періоду до іншого, що спонукає здійснити поділ історіографії на три основні періоди: дореволюційний (1889-1917 рр.), радянський (1917 – початок 90-х рр. ХХ ст.) і пострадянський (з початку 90-х рр. ХХ ст. до нашого часу).


Перший період історіографії репрезентовано науковими працями, присвяченими дослідженню періоду становлення інституту земських дільничних начальників у системі місцевого управління та його впливу на соціально-економічне життя селян у дореволюційний період. Більшість наукових розвідок із цього питання належить юристам, ученим, державним та громадським діячам кінця XIX – початку ХХ ст., зокрема Г.А. Джаншиєву, А.Ф. Коні, С.Ю. Вітте, М.П. Дружиніну, В. Яновичу, А.А. Титову, М.Л. Розенштейну, А. Леонтьєву та ін. Визначено такі характерні особливості наукової літератури зазначеного періоду, як слабка джерельна база та домінування історичного змісту над юридичним, де надано неоднозначну оцінку досліджуваному інституту, зумовлену соціально-економічною й політичною кон’юнктурою.


У період радянської історіографії питання становлення й розвитку інституту земських начальників, їх практичної діяльності висвітлено загалом досить фрагментарно та упереджено, що пояснюється домінуванням марксистсько-ленінської ідеології, яка вкрай негативно оцінювала урядову політику епохи Олександра ІІІ. Наголошено на подальших спробах вивчення істориками права законодавчих основ інституту земських начальників.  


Третій період історіографії характеризується новим спектром інтересу юристів-науковців до інституту земських начальників, що сприяло більш прогресивному висвітленню історії зазначеного інституту, з усіма його позитивними й негативними характеристиками. Одними з перших ґрунтовних праць, де було висвітлено питання становлення інституту земських дільничних начальників та їх значну роль у виконанні правоохоронної (поліцейської) функції у другій половині XIX – початку XX ст., стали дві монографії О.Н. Ярмиша. Окремі аспекти адміністративних і поліцейських повноважень земських начальників розглянуто в дисертаційному дослідженні В.М. Грицака, монографії А.С. Чайковського та М.Г. Щербака.


Наголошено на такій особливості зазначеного періоду історіографії, як звуження географічних рамок досліджень, які здійснюються на регіональному, губернському рівнях: такий характер мають розвідки російських науковців А.В. Звонцової на матеріалах Тульської губернії, М.М. Гур’янова на матеріалах В’ятської губернії, І.М. Тетюхіна на матеріалах Тамбовської губернії та ін. Вивчення власне інституту земських начальників у вітчизняній науці репрезентовано на сьогодні лише дисертаційним дослідженням А.В. Ващенко. Незважаючи на суто історичний аспект розвідки, дослідниця ґрунтовно опрацювала джерельну базу, здійснила аналіз законодавства Російської імперії та акцентувала увагу на специфіці діяльності й розвитку інституту земських начальників на українських землях, взявши за основу архівні матеріали Чернігівської та Полтавської губерній.


Серед монографічних досліджень 90-х років ХХ ст. слід звернути увагу на праці Л. Шепелєва та О. Федорова, в яких представлено реформаторську політику царського уряду щодо апарату управління. Особливо слід відзначити праці В.С. Шандри, які допомогли дослідити особливі умови діяльності земських начальників на території українських земель.


Формується висновок про відсутність ґрунтовних історико-правових досліджень питання запровадження та діяльності інституту земських дільничних начальників в українській і російській історіографії, позаяк воно опрацьовано переважно в контексті інших проблем державного управління російського самодержавства.


У підрозділі 1.2. «Характеристика джерельної бази» всі джерела згруповано на відповідні типи й види. Насамперед було досліджено такі джерела, як нормативно-правові акти, опубліковані в офіційних виданнях. Серед законодавчих актів слід виокремити Положення 19 лютого 1861 р., що визначило новий юридичний статус селянства та стало правовою основою для створення селянського самоврядування, та Закон від 12 липня 1889 р. зі змінами й доповненнями, яким власне й було запроваджено інститут земських дільничних начальників. Ціла низка циркулярів Міністерства внутрішніх справ, указів Сенату, рішень Державної ради та положень Комітету міністрів стосувалася процесуальних засад практичної діяльності земських начальників, частина з яких значно розширила коло обов’язків цих посадових осіб, визначених зазначеним Законом. Таке твердження ґрунтується на аналізі змісту певних статутів та положень, зокрема Лісового, Пенсійного, Статуту про паспорти, про військову повинність, Будівельного статуту, Положення про землеустрій. Таким чином, виникає умовивід, що впродовж усього періоду функціонування інституту земських начальників до законодавства, яке регулювало діяльність земських начальників, було внесено багато серйозних змін, обумовлених потребами розвитку економічних та політичних відносин у Російській державі.


Окрему групу актових джерел становлять різні посібники, видані для допомоги земським начальникам при виконанні ними адміністративних, судових, поліцейських та інших повноважень.


Іншу найбільшу групу джерел становлять архівні офіційно-документальні матеріали, які сприяли ґрунтовному вивченню механізму впровадження в сільських місцевостях нового владного інституту, фактичної сторони його діяльності, сприйняття місцевою громадою та особливих умов діяльності посадовців на українських територіях. Уперше із цієї проблематики впроваджуються в науковий обіг архівні документи Центрального державного історичного архіву України, а також матеріали державних архівів Чернігівської області та його відділу в м. Ніжині, Сумської, Харківської, Одеської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Чернівецької, Хмельницької, Волинської областей, матеріали Центрального державного історичного архіву Російської Федерації в м. Санкт-Петербурзі, серед яких насамперед слід виокремити: значну кількість циркулярів, розпоряджень та наказів вищих і центральних органів управління, які безпосередньо спрямовували повсякденну діяльність земських начальників; значну кількість канцелярських справ щодо скарг на діяльність земських начальників; матеріали ревізій діяльності селянських установ; звіти земських начальників, які ті подавали до повітових з’їздів, та звіти самих з’їздів земських начальників, що в сукупності уможливило всебічне вивчення всіх сторін практичної діяльності земських начальників, її реального обсягу, умов і середовища, в яких доводилося працювати посадовцям, особливо в періоди революції 1905-1907 рр. і Першої світової війни, та формування відповідних висновків.


 


Наприкінці розділу подано твердження, що внаслідок відсутності історико-правових досліджень, побудованих саме в такому аспекті, подане дисертаційне дослідження є першою спробою цілісного відтворення у хронологічному порядку процесу становлення інституту земських дільничних начальників загалом як адміністративно-правового та судового інституту, особливостей його функціонування на українських землях з метою визначення його місця й ролі в державному механізмі Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА