Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Theory and history of state and law; history of political and legal doctrines
title: | |
Тип: | synopsis |
summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, з'ясовано мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та їх публікації, структуру і обсяг роботи. Розділ 1 «Науково-теоретичні основи дослідження закону та процесу його реалізації», який складається з двох підрозділів, присвячено систематизації основних етапів зародження та розвитку наукових підходів до формування теорії закону, до визначення поняття «закон» у вітчизняній правовій науці, обґрунтовано необхідність прийняття Закону України «Про закони і законодавчу діяльність», представлено методологію, методику та методи дисертаційного дослідження, бо саме вони становлять фундамент науково-пізнавального процесу, забезпечують єдність та цілеспрямованість дослідницької діяльності. У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки досліджуваної проблеми» охарактеризовано розуміння закону як одного з основних джерел права в найдавніших країнах (Афіни VI ст. до н. е., Рим V–II ст. до н. е.). Аналіз наукової літератури дозволив виявити вплив на формування теорії закону в ХVII–ХVIII ст. двох класичних теорій: теорії поділу влади та теорії народного суверенітету. Відзначено вагому роль у розвитку вітчизняної теорії закону ухвалення такого прогресивного акта, як Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорозького, який у вітчизняній спеціальній літературі одержав назву «Конституція Пилипа Орлика». Констатовано, що в Україні, сучасна територія якої входила до складу двох імперій, від початку ХІХ ст. аж до початку ХХ ст. закон як особлива форма юридичного акта законодавчого органу державної влади не дуже був розвиненим, адже повноцінного законодавчого органу не існувало. Акцентовано увагу на дуалістичному трактуванні закону, яке зводилося до того, що закон розглядали не як акт законодавчого органу держави, а як акт державної влади взагалі, що містить норми загального характеру. Виокремлено характерні особливості специфічного розуміння категорії закону в радянську добу та на сучасному етапі побудови нашої держави. Теоретично обґрунтовано еволюційне зростання зацікавлення науковців процесами пізнання сутності закону як юридичного явища, відтак на формування на основі таких знань теорії закону, що, безумовно, відображалося в законодавчій практиці. У підрозділі 1.2 «Методологія дослідження» висвітлено сукупність методів і прийомів наукового пізнання предмета дослідження, зокрема філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-юридичних. До прикладу, у процесі роботи використано діалектичний метод, який сприяв пізнанню реальної дійсності, розгляду в розвитку та взаємозв’язку державно-правових процесів і явищ, насамперед законотворчої діяльності, реалізації норм права, встановленню їхнього ціннісного значення для суспільства. Використано системний метод для системного аналізу певних понять, сформовано важливу наукову проблему, залучено категоріальний апарат, окреслено цілі дослідження. За допомогою системного синтезу охарактеризовано правотворчість в Україні як складну, офіційну, організаційно оформлену діяльність органів держави, скеровану на створення правових норм. За допомогою функціонального методу досліджено реальну діяльність державних органів або окремих осіб у процесі втілення в життя законів. Використання функціонально-правового методу створило сприятливі умови для розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і механізму його реалізації. Надаючи прикладного значення логічним методам (індукції, дедукції, моделюванню) виокремлено з широкого поняття «ефективність закону» такі передумови досягнення її, як соціальна цінність закону, ефективність нормативно-правового регулювання загалом, належний рівень реалізації закону, ступінь інформованості суб’єктів про його зміст, що позначається на їх правосвідомості і правовій культурі. Психологічний та соціально-психологічний методи використано при дослідженні соціальної природи закону. Ці методи дозволили виокремити вплив на законотворчу діяльність особистісних процесів і явищ суб’єктів законотворчої діяльності. Із спеціально-юридичних методів застосовано історико-правовий, формально-юридичний, метод порівняльно-правового аналізу, що дозволило простежити зміни в теперішніх умовах соціально-політичних факторів впливу на закон, виявити зовнішні ознаки закону, проаналізувати зміст чинного законодавства і практику застосування правових норм. Розділ 2 «Соціально-юридична природа закону» присвячено дослідженню соціальної та юридичної природи закону, станові законотворчості в Україні, перш за все, шляхом аналізу проблем загального характеру, які пов’язані з необхідністю цілеспрямованого системного впорядкування суспільного розвитку, з налагодженням ефективного соціального управління, зроблено певний екскурс в історію розвитку політико-правової думки та розглянуто сучасний стан наукових поглядів із цих питань. У підрозділі 2.1 «Соціальна природа закону» осмислено проблеми закону як нормативно-правового акту найвищої юридичної сили, який є одним з основних ефективних регуляторів життєдіяльності суспільства, що народжується в процесі творчої, законодавчої діяльності вищого представницького органу держави, яка тісно пов’язана з різноманітними соціальними процесами, котрі постійно відбуваються в суспільному житті. Наголошено, що для розуміння справжньої ролі і місця закону в регулюванні суспільних відносин потрібно враховувати різні передумови формування закону (економічні, філософські, політичні тощо), які відображаються в законі, але не прямо, а опосередковано, через діяльність держави. Констатовано, що закон як нормативно-правовий акт є важливою і цінною соціальною категорією, яка обов’язково наявна в цивілізованому суспільстві та існує для нього. Закон виступає ефективним регулятором відносин між людьми, слугує мірилом необхідного або можливого, забезпечується державою і вважається нині, зазвичай, у розвинених, демократичних країнах узгодженим волевиявленням різних верств населення. У підрозділі 2.2 «Юридична природа закону» обґрунтовано тезу, за якою до особливостей закону зараховують його первинність, вищу юридичну силу та особливий порядок прийняття, то, відповідно, серед вимог до законів мають бути такі: вони повинні регулювати головні питання, бути досконалими за формою та змістом, їх дотримання має бути беззаперечним. Відзначено, що реалізація принципів правового і демократичного суспільства зумовлює потребу в науковій концепції джерел права. Попри наявність деяких наукових розробок цієї проблеми, досі актуальними є дослідження у цій сфері. Юридичне джерело права – це форма вираження правила, яке однозначно вказує на якість правової норми, це форма встановлення і вираження правових норм. У правовій системі України основним джерелом права, без сумніву, є нормативно-правові акти. Констатовано, що одним із пріоритетних джерел права є закон, який має свої сутнісні ознаки. А для забезпечення втілення принципу верховенства закону в життя, його винятковості та його ефективної дії потрібен високий рівень юридичної техніки, чіткість і якість мови законодавчих актів, що унеможливлюють будь-які суперечності, неоднозначності тощо. У підрозділі 2.3 «Законотворчість в Україні» проаналізовано положення про те, що законотворчий процес як частина правотворчого процесу є видом організаційної діяльності держави і, відповідно, здійснюється в деяких процесуальних межах, має чітко визначені етапи проходження. Від досконалості цієї процедури залежить ефективність дії закону як кінцевого результату, а це, своєю чергою, засвідчує рівень і якість впливу держави на життєдіяльність суспільства. Зіставлено поняття законотворчого процесу із законодавчим, докладно проаналізовано чинники, що впливають на законотворчість; серед них є об’єктивні (економічні відносини, вимоги економічного розвитку тощо), а також політичні (громадська думка, процеси лобіювання, міжнародні зобов’язання, реалізація стратегічного курсу на інтеграцію). Виділено кілька тлумачень поняття «законодавство». Оскільки визначення цього поняття надто складне в теоретичному і практичному сенсі, то на основі аналізу наявних теоретичних підходів, а також відповідних конституційних положень для сучасної теорії права можна вважати прийнятним таке поняття законодавства, що охоплює тільки сукупність законів держави. Таке розуміння цієї правової категорії сприятиме підвищенню їх значення у правовому регулюванні. Охарактеризовано також правові основи законотворчого процесу в Україні. Виокремлено із широкого поняття «правотворчість» вужче поняття «законотворчість» як частину загальної категорії. Констатовано наявність значної нормативно-правової бази щодо врегулювання законотворчого процесу, яка складається зі значного за обсягом розгалуженого масиву нормативно-правових актів різної юридичної сили. Однак відокремлені один від одного, різнопланові правові акти, звісно, не здатні відігравати вагому роль у цілісному правовому впливі на законотворчий процес, на досягнення його ефективності. Обґрунтовано, що сьогодні в Україні для повноцінного нормативно-правового регулювання законодавчої діяльності нагальною є потреба прийняття нормативного акта вищої юридичної сили під назвою «Про закони і законодавчу діяльність». Адже законодавчого визначення потребують загальні фундаментальні характеристики самого закону, як особливого виду правових актів, а також юридичні вимоги до закону та до законодавчої діяльності. Розділ 3 «Особливості реалізації закону та його ефективність в Україні», що складається з двох підрозділів, присвячено дослідженню особливостей реалізації закону та його ефективності в Україні. Зазначено, що дієвість законодавчих та інших нормативно-правових актів не можна уявити без послідовного, неухильного здійснення правових норм, констатовано, що закон повинен не тільки обумовлюватися об’єктивними закономірностями й актуальними соціальними потребами, але і відповідати тому рівню правосвідомості, правової культури і правової реалізації, який реально існує в період його функціонування. У підрозділі 3.1 «Механізм реалізації закону в Україні» розкрито загальні поняття реалізації норм права, оскільки закон є основним джерелом цих норм. Зазначено, що в юридичній літературі проблемам реалізації права приділено досить уваги, але однозначного, загальновизнаного підходу до розгляду цього питання нема. Відзначено, що оскільки право – складний соціальний феномен, який складається з різних елементів, провідним серед яких закон, то загальні закономірності реалізації права поширюються на всі елементи права. Утім, простежується й відособленість елементів права, що й зумовлює природну специфіку їх реалізації. Це пояснюється різними завданнями, що стоять перед ними, ступенем забезпеченості, масштабами регульованих суспільних відносин і багатьма іншими чинниками. Відповідно, свою специфіку має і реалізація закону. Реалізацію права та реалізацію закону можна розглядати як співвідношення двох систем, одна з яких (перша) містить іншу як свій елемент. Тому загальні ознаки і властивості системи реалізації права поширюються й на систему реалізації закону. Доведено, що реалізація закону здійснюється чітко визначеним механізмом, який має специфічні ознаки. Метою цього механізму є безпроблемне перетворення державно-владних велінь закону на реальні суспільні відносини. Охарактеризовано низку заходів щодо забезпечення реалізації законів, серед них – заходи неправового характеру, пов’язані з матеріально-технічним, організаційним та ідеологічним забезпеченням. Серед юридичного інструментарію особливо наголошено на важливості підзаконної нормотворчої діяльності. Обґрунтовано визначення поняття «механізм реалізації закону» як організованої сукупності специфічних юридичних засобів, за допомогою яких державно-владні веління закону втілюються в реальні суспільні відносини. У цьому ж контексті розглянуто деякі особливості процесу імплементації міжнародно-правових норм у чинне національне законодавство. Оскільки воно не містить положень, які регулювали б питання співвідношення між українським правом та іншими джерелами міжнародного права, то вітчизняне законодавство, насамперед Конституція України, потребують істотного вдосконалення в частині якомога повнішої відповідності їх добровільно узятим на себе нашою державою міжнародно-правовим зобов’язанням.
У підрозділі 3.2 «Ефективність закону та критерії її оцінки» досліджено відмінності оцінних понять «стабільність» та «ефективність» щодо закону. Зазначено, що обсяги понять «якість закону» й «ефективність закону» частково збігаються з обсягом поняття «стабільність закону», але не тотожні йому. Систематизовано умови ефективності закону. Такими умовами є ті обставини (чинники), від яких залежить реалізація здатності нормативного акта вищої юридичної сили діяти на суспільні відносини в заданому напрямі. Умовами ефективності закону визнано його соціальну цінність, ефективність нормативно-правового регулювання загалом, юридично-технічну досконалість законодавства, належний рівень реалізації закону, ступінь інформованості суб’єктів про зміст ухваленого акта, а також рівень правосвідомості і правової культури в суспільстві. Встановлено, що під час дослідження проблеми ефективності закону принципове значення мають і ті критерії, за якими може і повинна визначатися така ефективність. Їх треба вивчати окремо, спеціально, ніяк не пов’язуючи з умовами ефективності закону. Під критеріями (показниками) ефективності закону треба розуміти ті об’єктивні фактичні дані та їх співвідношення, які характеризують реальні зміни, що мали місце в об’єкті дії цього закону, а також пов’язані з їх дією витрати. Отже, ефективність закону треба трактувати як його здатність із якнайменшими витратами впливати позитивно на суспільні відносини і на установки їх учасників у заданому напрямі за тих соціальних умов, які реально існують в період їх чинності. Оцінка ефективності дії закону дає змогу достовірно висновувати про реальний його вплив на економічний і соціальний розвиток, сприяє напрацюванню заходів із вдосконалення практики реалізації закону і, можливо, його окремих положень. Тож, закон як нормативний акт вищої юридичної сили, враховуючи викладені пропозиції, ставатиме більш дієвим і досконалим соціальним регулятором життєдіяльності суспільства. |