VACANCIES AND COOPERATION

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика державного контролю у сфері земельних відносин» присвячено характеристиці поняття та особливостей земельних відносин як об’єкта адміністративно-правового регулювання, уточненню сутності та особливостей державного контролю у сфері земельних відносин, з’ясуванню принципів та завдань державного контролю у сфері земельних відносин, аналізу правового забезпечення державного контролю у сфері земельних відносин.

У підрозділі 1.1 «Поняття та особливості земельних відносин як об’єкта адміністративно-правового регулювання» наголошується, що земельні відносини мають, у певному сенсі, комплексний характер, тобто у їхніх межах виникають різні види правовідносин, поєднані специфічним предметом регулювання, що, власне, і дозволяє їх віднести до одного виду відносин – земельних.

Дістала подальший розвиток характеристика земельних відносин як об’єкту адміністративно-правового регулювання, наголошено, що під час аналізу земельних відносин як об’єкта адміністративно-правового регулювання необхідно врахувати особливості, які випливають із сутності та призначення адміністративного права, а також специфіку методу адміністративно-правового регулювання.

Акцентується увага на тому, що, формулюючи визначення земельних відносин як об’єкта адміністративно-правового регулювання, необхідно врахувати наступне: а) вони регулюються адміністративно-правовими нормами; б) виникають у сфері державного управління; в) одним із суб’єктів таких правовідносин завжди виступає орган державної влади (переважно виконавчої) чи орган місцевого самоврядування.

Сформульовано поняття земельних відносин як об’єкта адміністративно-правового регулювання, під якими пропонується розуміти врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що виникають між органами державної влади, місцевого самоврядування та іншими суб’єктами адміністративного права з приводу володіння, користування, розпорядження, а також охорони земельних ресурсів, характеризуються наявністю у суб’єктів прав та обов’язків, які гарантуються і забезпечуються державою.

У підрозділі 1.2 «Сутність та значення державного контролю у сфері земельних відносин» зазначається, що державний контроль земельних відносин виступає: 1) і в якості функції – як специфічний вид діяльності, що здійснюється державними органами на виконання наданих їм повноважень з метою реалізації завдань та цілей держави; 2) і як засіб, адже повноваження, якими наділені контролюючі органи, слугують знаряддям для досягнення поставленої мети.

З’ясовано співвідношення нагляду та контролю у сфері земельних відносин, у зв’язку з чим зроблено висновок, що нагляд та контроль в адміністративно-правовому аспекті мають суттєві відмінності, які не дозволяють застосовувати їх як синоніми. Очевидно, що юридична категорія контролю значно ширша за категорію нагляду. Адже нагляд спрямований на виявлення і попередження дій (чи бездіяльності) суб’єктів, які містять ознаки правопорушення. Під час здійснення наглядової діяльності відповідний наглядовий орган перевіряє законність та систематичність певної діяльності суб’єктів, проте, він не має права втручатися у їхню оперативну діяльність, застосовувати заходи примусового впливу та самостійно притягати до відповідальності.

Запропоновано власне визначення державного контролю у сфері земельних відносин, вбачається, що він полягає у здійсненні уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування в межах і на підставі норм права специфічного виду діяльності, спрямованого на перевірку виконання підконтрольними об’єктами Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів щодо раціонального використання та охорони земельних ресурсів, а також виявлення та попередження протиправних дій у цій сфері з метою збереження та відновлення земельних ресурсів, а також підвищення ефективності їхнього використання.

Визначено види державного контролю у сфері земельних відносин та з’ясовано його сутність. Наголошено, що необхідно приділяти більше уваги науковому обґрунтуванню здійснення державного контролю, особливо щодо засобів та форм його реалізації, а також їхній апробації на практиці. Адже саме наукове підґрунтя дозволить вірно сформулювати мету, завдання та принципи державного контролю, попередити помилкові дії, відхилення та їхні можливі негативні наслідки.

У підрозділі 1.3 «Принципи та завдання державного контролю у сфері земельних відносин» під принципами державного контролю в сфері земельних відносин розуміються основоположні, відправні ідеї, норми, правила, які відображають порядок, закономірності та особливості організації діяльності органів державної влади, що здійснюють контроль у сфері земельних відносин, а також специфіку цієї діяльності та її суспільно-державне призначення.

Здійснено класифікацію принципів державного контролю в сфері земельних відносин, які визначають умови, етапи та порядок здійснення державного контролю.

Доведено, що головним завданням державного контролю є забезпечення нормального існування та стабільного розвитку українського суспільства. Загалом, це загальна мета, яка є орієнтиром для всієї системи державного управління. І державний контроль у сфері земельних відносин, як елемент державного управління, здійснює свій певний внесок у досягненні цієї мети, що полягає у збереженні та відновленні земельних ресурсів як одного з головних національних багатств, основи людського існування і невід’ємного елементу екосистеми.

У підрозділі 1.4 «Правове забезпечення державного контролю у сфері земельних відносин» наголошується, що правове забезпечення державного контролю земельних відносин представляє собою усю сукупність законів та підзаконних нормативно-правових актів, у яких закріплені загальні положення здійснення зазначеного контролю, а також певні особливості, пов’язані з його суб’єктним складом, об’єктом та предметом контролю, організаційними та процедурними моментами його виконання, тощо.

Виділено три рівні правового забезпечення державного контролю: конституційний, законодавчий та підзаконний. Проаналізовано кожен із зазначених рівнів.

Доведено, що правове забезпечення державного контролю у сфері земельних відносин значною мірою відповідає нагальним потребам суспільства і держави. Однак, є ще безліч питань, які потребують значного доопрацювання, особливо в частині підвищення рівня відповідальності державних контролюючих органів за результати своєї діяльності перед державою та суспільством.

Запропоновано розробити та закріпити на рівні закону заходи впливу, спрямовані на посилення ефективності роботи державних контролюючих органів та їхніх посадових осіб, а також підвищення рівня їхньої правосвідомості та правової культури.

Розділ 2 «Система державного контролю у сфері земельних відносин та організаційні питання його здійснення» присвячено характеристиці об’єкту та предмету державного контролю у сфері земельних відносин, визначенню суб’єктивного складу контролюючих суб’єктів у сфері земельних відносин та особливостей їхнього адміністративно-правового статусу; аналізу видів та форм державного контролю у сфері земельних відносин; з’ясуванню процедур здійснення державного контролю у сфері земельних відносин; характеристиці організаційних засад здійснення державного контролю у сфері земельних відносин.

У підрозділі 2.1 «Об’єкт та предмет державного контролю у сфері земельних відносин» наголошується, що чітке уявлення про об’єкт та предмет державного контролю в сфері земельних відносин має неабияке практичне значення, адже надає змогу повноважним органам ефективно організовувати та проводити контролюючі заходи, дозволяє раціонально розподіляти час і використовувати ресурси, а також робить діяльність контролюючих органів більш цілеспрямованою і запобігає, так би мовити, «розпорошенню» дій.

Визначено співвідношення об’єкту та предмету державного контролю у сфері земельних відносин.

Підкреслюється, що конкретизація переліку питань, явищ, відносин, процесів, які складають предмет державного контролю в сфері земельних відносин, певним чином захищає права, свободи законні інтереси інших, окрім контролюючих органів, суб’єктів, оскільки визначаються межі можливого втручання контролюючих суб’єктів в діяльність землевласників та землекористувачів, тим самим гарантуючи захист від можливих проявів свавілля.

З метою удосконалення правового регулювання державного контролю у сфері земельних відносин пропонується на законодавчому рівні закріпити, що об’єктом державного контролю є не тільки землі в межах України, а й усі суспільні відносини, що виникають з приводу їх присвоєння, відчуження, використання і охорони. Адже державний контроль стосується не тільки стану земель, а й законності поведінки (дій) суб’єктів в сфері земельних відносин.

У підрозділі 2.2 «Суб’єкти державного контролю у сфері земельних відносин та особливості їхнього адміністративно-правового статусу» зазначається, що суб’єктами державного контролю у сфері земельних відносин є: 1) Верховна Рада України; 2) Президент України; 3) центральні та місцеві органи виконавчої влади; 4) суди.

Удосконалено поняття адміністративно-правового статусу суб’єктів державного контролю в сфері земельних відносин, під яким пропонується розуміти закріплені адміністративно-правовими нормами компетенцію та відповідні їй повноваження, які реалізуються на виконання поставлених завдань та цілей, а також особливості організаційно-правової структури, що визначають місце суб’єкта контролю в ієрархії державних органів та його взаємовідносини з ними.

З’ясовано, що в Україні діє значна кількість суб’єктів як загальної, так і спеціальної компетенції, наділених доволі широким колом державно-владних повноважень щодо здійснення державного контролю в сфері земельних відносин. Така ситуація, з одного боку, свідчить про те, що наша держава чітко усвідомлює специфіку та особливе значення земель, а також важливість відповідного контролю у цій сфері. Тому намагається організувати та впровадити якомога розгалуженіший та всеохоплюючий контроль за процесами і явищами з приводу користування, збереження, відновлення та охорони земель.

Однак, з іншого боку, громіздка система контролюючих суб’єктів має суттєві недоліки, що проявляються у дублюванні повноважень один одного стосовно однакових питань, відсутності узгодженості та систематичності діяльності державних контролюючих органів. Як результат – процес контролю поверхневий і неефективний, а також недоцільним є використання часу та державних ресурсів (зокрема, фінансових коштів).

Запропоновано провести реформу системи контролюючих органів у сфері земельних відносин шляхом ліквідації деяких із них і створення в межах окремих міністерств відповідних підрозділів. Це має зробити державну контрольну діяльність в сфері земельних відносин більш узгодженою і збалансованою, а також збільшить у ній участь відповідних міністерств.

У підрозділі 2.3 «Види та форми державного контролю у сфері земельних відносин» наголошується, що форма державного контролю в сфері земельних відносин – це закріплені нормами земельного та суміжних галузей права способи здійснення державними органами та посадовими особами своїх контрольних повноважень у сфері земельних відносин з метою виконання поставлених перед ними завдань.

Запропоновано власну класифікацію видів державного контролю у сфері земельних відносин: 1) залежно від положення суб’єкта в системі держаного управління, контроль зі сторони: Верховної Ради України та її органів (парламентський або законодавчий контроль); Президента України (президентський контроль); Кабінету Міністрів України (урядовий контроль); центральних (спеціалізованих) органів виконавчої влади; судів; 2) залежно від спрямованості державного контролю: зовнішній контроль; внутрішній контроль; 3) залежно від спрямування: відомчий (галузевий) і надвідомчий; 4) залежно від стадії (або часу проведення) здійснення державного контролю: попередній контроль; поточний контроль; наступний контроль. Проаналізовано кожен із зазначених видів державного контролю.

Обґрунтовано наявність достатньо широкого переліку різних видів і форм державного контролю у сфері земельних відноси. Даний факт, перш за все, обумовлений великою кількістю державних органів, що його здійснюють.

Різноманітність форм контролю дозволяє контролюючому суб’єкту в межах його повноважень обрати саме ту, що є найбільш доречною у певній конкретній ситуації, застосування якої матиме найбільший позитивний ефект.

Аналіз наукової юридичної літератури дозволив зробити висновок про відсутність єдиного підходу до класифікації видів та форм державного контролю. Однак, можемо стверджувати, що найчастіше в якості критерію виступає суб’єкт контролю та певні його особливості, наприклад, його компетенція, повноваження, мета, завдання, тощо.

У підрозділі 2.4 «Процедури здійснення державного контролю у сфері земельних відносин» акцентується увага на тому, що процедура – це певна послідовність, порядок, схема, відповідно до якої має відбуватися певна дія (дії). Тож будь-яка процедура спрямована на впорядкування поведінки суб’єкта у певних обставинах (ситуації). Змістовну складову процедури визначає характер дій (поведінки), заради яких вона існує. Характер та специфіка процедури залежать від того, якими нормами вона передбачається.

Зазначається, що особливість супутніх державному контролю процедур полягає у тому, що вони мають офіційний характер, тобто здійснюються суб’єктами – носіями владних повноважень від імені держави і закріплюються у відповідних нормативних актах.

Обґрунтовано, що у контрольній діяльності процедури набувають особливого значення, адже, з одного боку, встановлюючи порядок дій органів державної влади під час здійснення контролю за виконанням вимог земельного законодавства, процедура визначає найбільш доцільну та ефективну послідовність дій вищезазначених органів. Тобто чітке визначення процедури запобігає розпорошенню діяльності контролюючих суб’єктів та вчиненню ними «зайвих рухів», і як результат – економія часу та ресурсів. А з іншого боку, встановлення обов’язкової процедури щодо державного контролю в сфері земельних відносин гарантує захист прав і законних інтересів інших суб’єктів, що зазнають контролюючого впливу з боку відповідних органів. Адже встановлення єдиних обов’язкових процедур для здійснення відповідних контролюючих заходів у сфері земельних відносин уніфікує діяльність державних контролюючих органів і захищає підконтрольних суб’єктів від зловживань владними повноваженнями чи, навпаки, унеможливлює надання певних, не передбачених законодавством привілеїв.

Наголошено, що дотримання компетентним державним органом певної процедури під час здійснення контролю в сфері земельних відносин є гарантією його законності.

У підрозділі 2.5 «Організаційні засади здійснення державного контролю у сфері земельних відносин» зазначається, що організаційні засади державного контролю в сфері земельних відносин – це комплекс основоположних вимог, заходів, засобів та методів, які спрямовані на забезпечення ефективної та злагодженої діяльності державних органів під час здійснення ними контролю в сфері земельних відносин.

До організаційних засад здійснення державного контролю віднесено: проведення внутрішньоорганізаційних нарад, зборів, колегій, тощо з метою перевірки та впорядкування службової діяльності підлеглих; визначення конкретного об’єкту і предмету, щодо яких будуть застосовуватися контрольні заходи; розробку планів та програм виконання контрольних заходів; визначення строків проведення перевірки, інвентаризації, обстеження, тощо; здійснення опрацювання наявної про об’єкт контролю інформації, а також вивчення існуючої нормативно-правової бази, що стосується запланованих контрольних заходів; роботу із кадровим складом, а саме відібрання безпосередніх виконавців контрольних заходів та пояснення їм завдань контролю, розподіл між ними відповідних функцій, проведення інструктажу (зокрема, роз’яснення вимог та вказівок нормативно-правових актів); забезпечення кадрового складу необхідною методичною і науковою літературою; впровадження у контрольну діяльність новітніх інформаційних та інших технологій, зокрема, в сфері управління персоналом і організації діяльності (тобто менеджменту); проведення аналітичної діяльності; складання за результатами контрольної діяльності звітів, узагальнень, аналізів, тощо.

Доведено, що організаційні засади відіграють у здійсненні державного контролю в сфері земельних відносин не меншу роль, ніж відповідні правові принципи. Навіть більше, вони органічно доповнюють правові процедури контролю, привносячи впорядкованість та узгодженість у ті аспекти державної контрольної діяльності в сфері земельних відносин, що не зазнали правового врегулювання в силу їхньої специфіки.