Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Theory and history of state and law; history of political and legal doctrines
title: | |
Альтернативное Название: | Сокол А.А. Налоговый аппарат УССР в период нэпа (1921-1928 гг) |
Тип: | synopsis |
summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У вступі розкривається актуальність наукової проблеми, визначено хронологічні та територіальні рамки, об‘єкт та предмет дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, мета, завдання, методологічна та джерельна база дослідження, його наукова новизна та положення, що виносяться на захист, теоретичне та практичне значення, апробація основних положень дисертації. Перший розділ “Податкове законодавство Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття: загальний нарис” присвячено дослідженню правового регулювання стягнення податків як нормативної основи діяльності спеціально уповноважених органів держави. Після ліквідації залишків автономії в складі Російської імперії на українські губернії була розповсюджена (зі збереженням певної специфіки) загальна податкова система. Податкове законодавство Росії відставало від вимог часу, воно до 80-х рр. ХІХ ст. будувалось на феодально-кріпосницьких принципах становості (“податні стани”) та обкладення не матеріальних благ (прибутків), а людей (“душ”). На цих засадах грунтувалися подушна подать, чиншова (для державних селян), місцеві збори. Серед усієї системи прямих податків на 60-і рр. ХІХ ст. для України, де почалась інтенсифікація розвитку ринкових відносин, найбільш значущим в економічному плані був промисловий податок. Уряд неодноразово робив спроби вдосконалити законодавство щодо його стягнення: 9 лютого 1865 р. було затверджене “Положення про мита за право торгівлі й промислів”. Складна система поділу місцевостей на розряди за їх економічним значенням, оподаткування гільдійських свідоцтв – тобто не за реальними оборотами та прибутками, а рівнем дозволу на здійснення певної економічної діяльності не відповідали суспільним вимогам доби становлення ринкової економіки. Тільки у першій половині 80-х рр. ХІХ ст. були проведені реформи промислового оподаткування, що мало особливе значення для економічно зростаючих регіонів України. Істотним кроком у цьому напрямі став закон 5 червня 1884 р. “Про більш рівномірне обкладення торгівлі та промисловості”. Згідно з ним різноманітні збори були консолідовані в один оклад, кредитні та інші товариства мали сплачувати податок залежно від розміру капіталу. 15 січня 1885 р. був встановлений додатковий податок, що падав на промислові й торговельні підприємства і поділявся на два складника: розкладковий і процентний. Саме другий будувався на прогресивних засадах – згідно з ним розмір податку з акціонерних юридичних осіб залежав від отриманого ними чистого прибутку. У решті випадків зберігалися складні юридичні конструкції, згідно з якими мав стягатись промисловий податок. Майже одночасно, 28 травня 1885 р. було скасовано подушну та перетворено на викупні платежі чиншову подать, що мало особливе значення для українських селян – адже тут мало розповсюдженим було громадське землеволодіння і порівняно більшим був відсоток державних селян, котрі й були суб‘єктом сплати чиншової податі. Реформування системи прямих податків у Російській імперії в кінці ХІХ ст. продовжилось. Законом 14 травня 1893 р. вводився квартирний податок, а за “Положенням про державний промисловий податок” 8 червня 1898 р. об‘єктом оподаткування стала виробнича діяльність і доходи не особисто підприємця, а належної йому на правах власності чи володіння юридичної особи. Серед поземельних податків були й такі, що мали локальний характер, наприклад, встановлений після Польського повстання 1863 р. процентний збір з осіб польської національності (в Україні він діяв у трьох західних губерніях – Київській, Подільській та Волинській), Межовий збір з землевласників Чернігівської та Полтавської губернії та ін. На введення подоходного податку, що вже давно назріло, самодержавство наважилось тільки в роки Першої світової війни, два роки якої цілковито підірвали імперські фінанси. Закон “Про державний подоходний податок”, підписаний 6 квітня 1916 р. був рішучим кроком в напрямі модернізації податкового законодавства Російської імперії. Однак в силу історичних обставин він став скоріше правовим пам‘ятником, аніж реально працюючим нормативно-правовим актом. Уряд зробив спробу виправити хронічну диспропорцію у своїх податкових надходженнях, коли вже сама імперія була фактично приречена. Невиправдане запізнення з введенням подоходного податку було спричинене також і постійним прагненням вищої фінансової адміністрації наповнювати бюджет переважно за рахунок непрямих податків. Найбільш значним серед них був акциз зі спиртних напоїв. Внаслідок реформи непрямого оподаткування 1860 – 1861 рр. алкогольні напої ставали предметом вільного продажу і оподатковувались шляхом сплати акцизу та збору за патенти на право виробництва та торгівлі спиртним. У середині 90-х рр. ХІХ ст. українські губернії стали одними з перших в імперії, на які було розповсюджено державну монополію на обіг алкоголю. Серед інших непрямих податків, що стягалися в Російській імперії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., особливе значення для України як центру цукрової промисловості мав акциз з виробництва цукру. Відповідне законодавство змінювалось досить часто. Реформи місцевого самоврядування в Росії – земського в 1864 р. і міського в 1870 р. – спричинили і зміни в системі місцевих податків і зборів. На земські зібрання та управи, міські думи і управи було покладено значний обсяг фіскальних функцій. Вони мали оцінювати земельні угіддя та нерухоме майно в містах для визначення окладів відповідних податків, здійснювати розкладку державних і місцевих податків і зборів. Подібні ж завдання стояли і перед органами селянського самоврядування – волосного й сільського. Розвиток і вдосконалення нормативно-правової бази оподаткування в Російській імперії об‘єктивно вимагав створення спеціально уповноважених державних податкових органів. Другий розділ “Податкові органи Російської імперії в Україні: компетенція, напрями діяльності” подає загальну характеристику місцевих органів систем прямого і непрямого оподаткування. У першому підрозділі “Органи прямого оподаткування: становлення системи і розвиток компетенції” показаний взаємозв‘язок розвитку законодавства про прямі податки і відповідних державних інститутів. Загальне управління податковою діяльністю на рівні губернії на початок досліджуваного періоду здійснювала казенна палата. З п‘яти її відділень два (ревізьке і питних зборів) виконували фіскальні дії. У повітах не було податкових структур. Незважаючи на суттєві суспільні та соціально-економічні зміни доби “великих реформ”, на середину 80-х рр. ХІХ ст. окремі функції місцевих органів податкової служби виконували: казенні палати, акцизні управління, органи земського, міського і селянського самоврядування, розпорядчі комітети (в неземських губерніях), податні присутствія, окружні суди і мирові судді, а також загальна поліція. Згідно з законом 30 квітня 1885 р. в Російській імперії було впроваджено 500 посад податних інспекторів. Спершу податна інспекція мала надто розмиту й недостатню компетенцію і могла діяти тільки шляхом подання до казенних палат. Сама дійсність підштовхувала податних інспекторів до активної діяльності щодо забезпечення належного надходження податків. У 1897 р. виник інститут помічників податних інспекторів. 24 травня 1899 р. було затверджене “Положення про податних інспекторів та їх помічників”, яке значно поліпшувало правове становище місцевих податкових органів. Вони виконували різноманітні завдання, що зводились до двох груп: підготовчі роботи для визначення податкової сили тих чи інших суб‘єктів оподаткування, оцінка загального стану господарського розвитку підвідомчої дільниці, аналітична діяльність; нагляд за здійсненням промислової та торговельної діяльності; дотриманням податкового законодавства суб‘єктами як сплати, так і стягнення податків, координація і загальне керівництво всіма органами фіску в повіті. Податний інспектор тепер підпорядкувався вже не казенній палаті, а лише її управляючому, отримав право безпосередніх службових стосунків з органами державного управління та місцевого самоврядування. Був створений новий колегіальний орган – губернський з‘їзд податних інспекторів. Суспільний розвиток об‘єктивно ускладнював діяльність податних інспекторів в Україні. Бурхливе економічне зростання українських міст, розвиток селянського землеволодіння внаслідок проведення столипінської аграрної реформи, зміни податкового законодавства – все це накладало додаткові обов‘язки. В роки Першої світової війни податні інспектори залучались до різноманітних мобілізаційних, реквізиційних та ін. комісій, де вони переважно займалися оціночною роботою. У цей час своєю кваліфікацією, працездатністю вони слугували взірцем не тільки податківця, а й державного службовця взагалі. З введенням 6 квітня 1916 р. подоходного податку, податні інспектори отримували давно очікувані й необхідні повноваження державного примусу, однак реалізувати їх вже не вдалось. У той же час в правобережних губерніях податна інспекція виконувала додаткові функції, які в інших регіонах лежали на органах місцевого самоврядування. Паралельно існувала осібна система непрямого оподаткування. Компетенції її місцевих органів присвячено другий підрозділ “Акцизний нагляд в Україні”. Створення дієвої акцизної служби на початку 60-х рр. ХІХ ст. стало позитивною відповіддю на питання про можливість існування в умовах Російської імперії не корумпованої і ефективної податкової адміністрації. Її головними завданнями були здійснення нагляду за виготовленням підакцизних товарів (спиртних напоїв, тютюну, цукру та ін.), їх продажем; забезпечення своєчасного і правильного надходження непрямих податків. Перші роки існували три паралельних акцизних структури, що здійснювали нагляд за виробництвом і обігом алкоголю, тютюну й цукру. У 1865 р. було завершено їх об‘єднання в рамках губернських акцизних управлінь, котрі в свою чергу поділялись на окружні управління. В окремих випадках законодавство передбачало за акцизними органами управління власністю. Так, після придушення Польського повстання 1863 р. акцизним установам Південно-Західного краю довелось тимчасово управляти винокурними, пиво- і медоварними заводами у секвестрованих і конфіскованих маєтках польських поміщиків і передавати їх до відання палат державного майна. Господарські функції акцизних управлінь стали загальнорозповсюдженими після того, як в 1895-96 рр. усі українські губернії увійшли до району дії державної монополії на алкоголь. При губернських акцизних управліннях були створені господарські комітети. Основна вага всіх заходів щодо підготовки і організації державної торгівлі спиртними напоями лягла на акцизні управління. В роки Першої світової війни акцизні органи, з одного боку, забезпечували виконання заборони на обіг спиртних напоїв, з іншого – знову зосередилися не на господарській, а на податковій функції. Внаслідок порівняно великої кількості гуралень, розвитку цукроваріння та тютюнової промисловості, саме в Україні акцизним органам доводилось мати справу з усіма можливими і передбаченими законом напрямами своєї діяльності. Таким чином, внаслідок різкого розмежування прямих і непрямих податків, прихильності уряду до останніх, сформувались дві паралельні системи податкової адміністрації, при цьому у випадку зі стягненням прямих податків вертикаль спеціалізованих податкових органів так і не сформувалась. Третій розділ роботи “Кадри та штати спеціалізованих податкових органів Російської імперії в Україні” присвячений аналізу організаційно-структурного забезпечення місцевих державних структур, покликаних здійснювати збір податків з фізичних та юридичних осіб. У першому підрозділі “Податкові підрозділи казенних палат і податна інспекція” розглядаються ці питання щодо органів прямого оподаткування. Зокрема проаналізоване грошове утримання управляючих казенними палатами, різних категорій службовців казенних палат, податних інспекторів та їх помічників. Постійною була ротація кадрів, особливо керівних, в органах прямого оподаткування. На середину 90-х рр. вакантні посади податних інспекторів в українських губерніях заміщувались або чиновниками казенних палат, або випускниками вищих навчальних закладів. З 1899 р. на рівні міністерства було встановлено заповнювати вакансії щодо вказаної посади тільки особами з вищою освітою. У 1910 р. 92,1% податних інспекторів в українських губерніях мали вищу освіту (пересічно по імперії – 89%), щодо помічників цей показник становив 100% (відповідно 92,6%). Більш високий якісний склад органів податної інспекції в Україні пояснювався попитом на найбільш кваліфікованих фахівців внаслідок інтенсивного економічного розвитку, зростання міст й цінності земель, а також пропозицією з боку існуючої мережі вищих навчальних закладів. Штатна чисельність податних інспекторів та їх помічників у силу об‘єктивних причин час від часу зростала – так, при введенні державного подоходного податку лише в Харкові кількість податних дільниць збільшилась з 6 до 18. У той же час, належного матеріального відшкодування за свій вельми складний труд працівники системи прямого оподаткування так і отримали. Краще складались обставини з забезпеченням акцизних службовців. Ці питання, а також розвиток організаційно-штатної структури органів акцизного нагляду в Україні висвітлені в другому підрозділі “Губернські та окружні акцизні управління”. Зі створенням акцизної системи негативні звички корумпованого й непрофесійного російського чиновництва завдяки продуманій кадровій політиці, підбору людей з високими професійними якостями в значній мірі вдалось подолати. Особистий приклад в цій справі подавав директор Департаменту неокладних зборів К.К.Грот. Постійною була ротація керівних кадрів – аби акцизні чиновники не “зросталися” з місцевою адміністрацією та виробниками підакцизних товарів. Однак, з часом вади бюрократичного оточення все більше проникали і до органів акцизного нагляду, незважаючи на ретельний підбір кандидатів на роботу. Сприяв концентруванню в акцизних управліннях ініціативних і працездатних службовців вдвічі вищий, аніж у представників рівноцінних посад інших цивільних відомств оклад, а також вагомі пільги при виході на пенсію. Апарат акцизних управлінь час від часу вдосконалювався, з‘являлись нові посади (техніків, судових чиновників та ін.). Значним був і штат працівників за вільним наймом – діловодів, наглядачів на виробництвах підакцизних товарів, контролерів. До цієї ж категорії належав і особовий склад корчемної сторожі – спеціальних збройних формувань акцизної системи. В Україні вона діяла у прикордонних Волинській та Подільській губерніях і мала припиняти контрабандне ввезення підакцизних товарів, передусім спиртних напоїв. Особовий склад корчемної сторожі підпорядковувався управляючому акцизними зборами відповідної губернії. Підкресленням значення акцизної служби у формуванні доходної частини державного бюджету було надання її працівникам, у тому числі особовому складу корчемної сторожі, спеціального однострію військового взірця. Четвертий розділ “Правоохоронна діяльність податкових органів Російської імперії в Україні” містить дослідження питань попередження і припинення злочинів та інших порушень податкового законодавства. Відповідно до структури податкових органів Російської імперії перший підрозділ має назву “Питання боротьби з порушеннями законодавства в сфері прямого оподаткування”. У цьому напрямі протягом досліджуваного періоду знижувалась роль загальної поліції й зростала – спеціальних податкових органів. Цей процес був паралельним з тим, як з трансформацією податкового законодавства основним правопорушенням ставала не недоїмка, а приховування доходів від оподаткування, а також здійснення підприємницької діяльності без належного дозволу і сплати відповідного збору. Архівні матеріали свідчать, що непоодинокими були випадки напружених відносин податних інспекторів та чинів загальної поліції. Невпинний перехід керівництва усією податковою справою на місцях в руки перших не міг не тривожити останніх. Були й суб‘єктивні причини розбіжностей, що полягали як у поглядах на саму фіскальну діяльність, чинники виникнення недоїмок та шляхи їх подолання, а також внаслідок зовсім різного інтелектуального й освітнього рівня – так, на початку ХХ ст. в Подільській губернії з 14 податних інспекторів 12 мали вищу освіту, а з 12 повітових справників – жоден. Викриття порушень податкового законодавства в багатьох випадках ставало можливим внаслідок вельми енергійної діяльності податних інспекторів та їх помічників щодо перевірок економічного стану платників, відповідності їх господарської діяльності вимогам законів. У необхідних випадках за дорученням управляючого казенною палатою податний інспектор проводив дізнання за фактами правопорушень в сфері оподаткування. В той же час ефективність правоохоронної діяльності місцевих органів прямого оподаткування знижувалась внаслідок відсутності у них права адміністративної санкції. Численні протоколи направлялись на розгляд казенних палат, що призводило до надмірної бюрократичної тяганини. Активно боролись з порушеннями податкового законодавства і службовці акцизних установ. Про це оповідається у другому підрозділі “Заходи запобігання та припинення протиправних дій щодо порушень акцизних статутів”. В умовах превалюючого подушного оподаткування в Російській імперії саме несплата акцизу та патентного збору за право торгівлі підакцизними товарами була основним видом ухилення від сплати податків. В цьому плані обстановка була особливо складною в західному регіоні України. Тут протягом 1873-1883 рр. у трьох (Київська, Волинська та Подільська) губерніях було виявлено більше порушень податкового законодавства, ніж в усіх етнічних російських, разом узятих. Боротьба з порушеннями законів про оподаткування спиртних напоїв, зокрема контрабандою в західних губерніях стала більш ефективною з прийняттям спеціальних актів 1885 р. Особливі повноваження в цьому плані мала корчемна сторожа. Обмеженість її завдань полягала в зосередженості на боротьбі з контрабандою спиртним. За кожним випадком виявлених порушень податкового законодавства акцизні чиновники складали протокол, котрий в залежності від виду відповідальності за статтею “Статуту про питний збір” означав порушення адміністративного провадження (у цьому випадку справу по суті вирішував управляючий акцизними зборами губернії) або кримінальної справи (передавались в залежності від складу злочину мировому судді або судовому слідчому). З середини 90-х рр. ХІХ ст. органи акцизного нагляду почали приділяти особливу увагу боротьбі з правопорушеннями, спрямованими на підрив державної монополії на обіг спиртних напоїв. У роки Першої світової війни, коли були введені жорсткі обмеження на продаж будь-яких алкогольних напоїв, охоронна функція акцизної служби відтіснила з першого плану інші (контрольну, наглядову, господарську, власне фіскальну).
В цілому, діяльність місцевих податкових органів Російської імперії в Україні щодо попередження і припинення правопорушень в галузі податкового законодавства, яскраво відобразила специфіку, достоїнства і вади фіскальної системи в цілому в другій половині ХІХ–на початку ХХ ст. |