Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Theory and history of state and law; history of political and legal doctrines
title: | |
Альтернативное Название: | Корниенко В.А. Правовые основы гражданского общества современной Украины (институциональный аспект) |
Тип: | synopsis |
summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми, з'ясовується ступінь її опрацювання, визначаються мета і завдання дослідження, його методологічні засади. Сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано наукову новизну, практичну значущість роботи, її апробованість, обґрунтовано структуру дисертації. У першому розділі "Ідейні засади концепції правового громадянського суспільства" вміщено чотири підрозділи, де розглядаються методологічні питання становлення та розвитку інститутів громадянського суспільства, їх ідейні цінності та правові засади. У підрозділі 1.1. "Розбудова українського громадянського суспільства: правові основи та існуючі проблеми" обґрунтовується, що у світі не існує єдиної моделі громадянського суспільства, однаково придатної для всіх країн, а є конкретно-історичні моделі, що залежать від специфіки окремих культур та цивілізацій: німецька, американська, французька тощо. Широко дискутується питання щодо розбудови "світового громадянського суспільства". Тому немає необхідності говорити про громадянське суспільство взагалі, а можна говорити тільки про цілком визначене, конкретне суспільство, його характерні ознаки та параметри, які визначають динаміку і характер розвитку інститутів та цінностей останнього. Саме тому у дослідженні враховується, що кожне громадянське суспільство завжди з'являється на базі інститутів і принципів співжиття, які складалися протягом багатьох віків конкретного історичного розвитку кожного народу. Для розбудови українського громадянського суспільства важливо враховувати не тільки західну та східну моделі розвитку зазначеного суспільства, а й власний, позитивний та негативний досвід, обумовлений власними традиціями, культурою, менталітетом, рівнем правової культури та правосвідомості громадян. Тільки в демократичній країні з розвиненим громадянським суспільством може бути досягнута гармонія у взаємовідносинах держави і суспільства, влади і громадян. Лише правова держава може створювати громадянське суспільство, а демократичне таке суспільство здатне підтримати розбудову правової держави. Держава може сприяти становленню громадянського суспільства, а може й гальмувати його розвиток. У підрозділі 1.2. "Ідейні цінності в правових принципах громадянського суспільства" з'ясовується, що термін "громадянське суспільство" почав використовуватися у різних значеннях з ХVIII ст. Щоправда, ідеї близькі до його сутнісної основи (стосовно суспільного договору, статусної і моральної рівності людей, контролю за діяльністю влади тощо) були висловлені Платоном і Аристотелем, Н. Макіавеллі і Ж. Боденом, Т. Гоббсом і Дж. Локком, Г. Гроцієм і Спінозою, Ж.-Ж. Руссо, І. Кантом, Г. Гегелем та ін. Обов'язковою умовою існування і розвитку свободи, солідарності та справедливості, згідно з концепцією громадянського суспільства, є демократія – реальна участь народу в управлінні суспільством і державою. Специфіка античної демократії визначається тим, що полісний соціум не знає поділу на громадянське суспільство і державу, оскільки громадянська структура збігається з державною організацією. В епоху середньовіччя емпіричним базисом утворення поняття громадянського суспільства були міські західноєвропейські общини, які упродовж століть протистояли утискам феодальної держави. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на зміну традиційній концепції єдиного суспільства – держави – приходить концепція, прихильники якої стверджували, що громадянське суспільство є відмінним від держави, його не можна ототожнювати з останньою. І. Кант вважав, що метою людства є розвиток і здійснення свободи, громадянської рівності й справедливості, створення процвітаючого громадянського суспільства. На думку Г. Гегеля, громадянське суспільство включає комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, відносини яких регламентуються цивільним правом і діяльність яких безпосередньо не залежить від дій держави. К. Маркс пов'язував виникнення громадянського суспільства з необхідними для цього економічними передумовами у вигляді свободи приватної власності. А. Грамші вважав, що громадянське суспільство у майбутньому повинне поглинути державу і перерости на самоуправління мас. Серед ідейних засад громадянського суспільства головними є такі принципи правового і суспільно-державного життя: гуманізм і повага до особистості як вимога усунення правових норм, які принижують людину; загальне благо і рівність усіх громадян; єдиний закон, свободи і права усіх членів суспільства як громадян. У підрозділі 1.3. "Теоретико-методологічні засади дослідження взаємодії громадянського суспільства і держави"” констатується, що осередки громадянського суспільства створюються для захисту приватних інтересів громадян, які пов'язані з необхідністю дотримання моральних та правових норм, правовими та культурними обмеженнями. Підґрунтям та ознаками громадянського суспільства є також ринкова економіка з властивими їй багатоманітністю форм власності; відкрита комунікація; структурованість суспільства; багатопартійність; громадська думка і, найголовніше, вільна особистість (із розвинутим почуттям громадянськості і власної гідності). Йдеться про те, що громадянське суспільство охоплює весь спектр суспільних відносин, що не пов'язані з функціонуванням державних інститутів. Воно характеризується як система громадян і людських спільнот, що самоорганізовуються, зосереджуючись в царині недержавних відносин. Громадянське суспільство розглядається як об'єднання вільних і рівних громадян, в якому громадяни мають права і можливості, виходячи із спільних інтересів та потреб, єднатися у правовій, економічній, соціально-політичній та інших сферах. Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії. Водночас високий рівень розвитку й функціонування громадянського суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Як свідчить суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є однією з головних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів. Головна ознака громадянського суспільства полягає у забезпеченні широких прав людини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання. У підрозділі 1.4. "Правові засади розвитку дослідження інститутів громадянського суспільства в українській юриспруденції" обґрунтовується, що людиноцентристський гуманістичний світогляд є ідеологічним підґрунтям вітчизняної юридичної науки. Методологічна недооцінка громадянської, соціально-правової цінності людини як системоутворюючої ланки юридичних відносин, ігнорування людського виміру як критерію оцінки ефективності будь-яких правових перетворень обумовлювали до сьогодні неспроможність не тільки існуючих наукових рекомендацій у сфері пізнання вітчизняного права, а й самого процесу його перетворення. Утвердження та захист прав і свобод людини і громадянина в Україні є ціннісним орієнтиром суспільного розвитку та актуальною проблемою вітчизняної юриспруденції. Реалізація конституційного прагнення формування в Україні відкритого громадянського суспільства, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави є неможливою без укріплення у суспільній свідомості та соціальній практиці як на рівні посадових осіб, так і на рівні пересічних громадян, ідеї дотримання і захисту невід'ємних та невідчужуваних природних прав і свобод людини. Важливу складову підґрунтя державної правової політики України, націленої насамперед на розвиток демократії як загального принципу суспільного буття, форми організації та функціонування державної влади і громадянського суспільства, повинні становити поряд з публічно-правовими основами приватноправові засади формування, функціонування та розвитку сфер державного і громадянського життя. Незалежно від того, що зазначені сфери життя є відносно самостійними, вони взаємодіють, утворюючи деяку єдність, цілість – державно організоване суспільство, де кожна складова – держава і суспільство – виконують тільки їм притаманні функції. Другий розділ "Формування інститутів громадянського суспільства в правовому житті України" складається з шести підрозділів, де досліджуються процеси інституціоналізації громадянського суспільства в Україні, становлення визначальних інститутів громадянського суспільства через призму правового регулювання. У підрозділі 2.1. "Правові форми громадських об'єднань в інституціональному розвитку громадянського суспільства" з'ясовано, що об'єднання громадян тією чи іншою мірою беруть участь у правовому, економічному, політичному житті суспільства, у політичних відносинах із державою і, відтак, взаємодіють (співпрацюють або конфліктують) із нею. Взаємовідносини держави та об'єднань громадян мають правовий характер. Однією з найважливіших передумов перехідного періоду становлення української правової держави, забезпечення принципу верховенства права є пріоритетність дій стосовно подальшого розвитку в суспільстві процесу демократичних, громадських методів управління. Вироблення концепції співпраці між такими основними секторами, як державний (органи державної влади і місцевого самоврядування, бюджетні організації), підприємницький та "третій сектор" (недержавні неприбуткові організації) є важливим елементом у побудові правової моделі громадянського суспільства. У підрозділі 2.2. "Інституціонально-правові аспекти формування і діяльності неурядових громадських структур та організацій" йде мова про те, що, на жаль, в Україні досі не має усталеного законодавства, яке регулювало б питання становлення інститутів неприбуткового сектору. Сучасна практика формування громадянського суспільства і становлення його інститутів в Україні вказує на значні деформації, що виникають у розвитку цього процесу. Недержавні організації створюють основу громадянського суспільства і є вирішальним стабілізуючим чинником, гарантом демократичного розвитку. Тому з огляду на світовий досвід громадські організації в Україні мають стати проміжною ланкою між державою і громадянином. Сучасна практика формування громадянського суспільства і становлення його інститутів в Україні свідчить про значні деформації, що виникають у процесі розвитку цього процесу. Йдеться про взаємну недовіру влади та недержавних організацій, а також про недостатній вплив громадських організацій на суспільство. Фактично "третій сектор" розглядає себе як опозицію владі. Звичайно, недержавні організації повинні лобіювати інтереси певних груп населення перед владою. І в цьому лобіюванні вони можуть і повинні опонувати державним органам. Головними проблемами нинішніх українських громадських організацій є відсутність масової підтримки, обмеженість у фінансових ресурсах, проблеми у стосунках із владними інституціями, брак кваліфікованих кадрів, отже, нездатність повноцінно реалізовувати свої завдання. Для успішного функціонування і розвитку громадянського суспільства необхідною є наявність розвиненої соціальної структури з налагодженими горизонтальними зв'язками, в якій мають знайти своє відображення різноманітні форми власності, інтереси людей, груп і прошарків населення. У підрозділі 2.3. "Діяльність молодіжних громадських організацій та правові аспекти їх громадянської інституалізації" зазначається, що молодіжний рух в Україні став невід'ємною складовою структур самоорганізації суспільства, впливовою і дієвою силою при реалізації державної молодіжної політики. Тому, молодіжні організації можуть і повинні взяти на себе головний обов'язок у наповненні змістом єдиної громадсь- У підрозділі 2.4. "Законодавче забезпечення правового функціонування релігійних організацій серед інститутів громадянського суспільства" з'ясовано, що в розбудові інститутів розвинутого громадянського суспільства необхідним є розгляд питань законодавчого забезпечення принципу свободи совісті та діяльності релігійних організацій та об'єднань в Україні. Релігійні структури не повинні пов'язувати себе ні з яким суспільним або державним устроєм, ні з якою політичною силою. Пріоритет прав людини на свободу совісті передбачає їх верховенство над правами Церкви (як інституції) на визначену статутом діяльність. Із цього випливають три основні принципи взаємодії держави і Церкви. По-перше, жодна Церква не може претендувати на особливе становище, а держава повинна дотримуватися принципу правової рівності. По-друге, держава зобов'язана забезпечити можливість здійснення релігійними організаціями їх світських функцій (вирішити правові, майнові та інші питання, що входять до її компетенції). По-третє, держава зобов'язана втручатися у справи Церкви у разі порушення прав людини в її релігійній практиці (забезпечення захисту від деструктивного психологічного впливу, недопущення міжрелігійної ворожнечі або протистояння між віруючими і невіруючими). Головним недоліком чинного законодавства є невизнання Церков, які мають ієрархічну будову, як самостійних суб'єктів правовідносин, оскільки за умови визнання Церкви цілісним і самостійним суб'єктом правовідносин вищий орган управління Церквою брав би на себе всю повноту відповідальності за діяльність складових своєї структури. Це дозволило б уникнути втручання держави у внутрішні організаційні справи Церкви. У підрозділі 2.5. "Правовий статус профспілок за законодавством України та їх роль у становленні інститутів громадянського суспільства" зазначається, що важко переоцінити роль незалежних і дієздатних профспілок, які є важливим інститутом громадянського суспільства, що захищає права і свободи громадян у сфері трудових відносин. Ця роль профспілок набуває особливо важливого значення в умовах становлення демократії та громадянського суспільства в Україні. Профспілки та трудові колективи за умов фактичної відсутності інститутів громадянського суспільства є основними факторами соціалізації працівника. У формуванні справжнього профспілкового руху суттєву роль може відіграти позбавлення існуючої профспілкової структури державних функцій, переданих їй у спадок тоталітарним суспільством – передусім розпорядження державним майном та коштами соціального страхування. Внаслідок інституційної несформованості профспілковий рух у переважній більшості випадків переродився сьогодні на суб'єкта обслуговування комерційних або владних інтересів і не забезпечує надійного захисту соціально-трудових прав громадян. В Україні поступово формується конкурентне середовище у сфері діяльності інститутів громадянського суспільства, які дедалі усе більше викристалізовуються в організації. І це є головним фактором розвитку профспілкового руху, який спирається на професійну самоорганізацію людей та їх уміння відстоювати свої права та інтереси спільними зусиллями. У підрозділі 2.6. "Діяльність політичних партій України та інституалізація громадянського суспільства" підкреслюється, що важливим нововведенням у законодавство про політичні партії в Україні стало закріплення права партій на опозиційну діяльність, включаючи можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя, брати участь в обговоренні та оприлюднювати критичну оцінку дій та рішень органів влади, використовуючи для цього державні та недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом, вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які є обов'язковими для розгляду відповідними органами в установленому порядку. Тому зростає актуальність питань інституціоналізації громадянської ініціативи, залучення якомога ширшого кола громадян та їх асоціацій до вирішення нагальних проблем повсякденного життя як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. В роботах, присвячених політичним партіям, вони розглядаються переважно як суб'єкт політичного процесу. Між тим, політичні партії є елементами структури громадянського суспільства (з чим погоджується більшість вітчизняних дослідників), які активно взаємодіють з іншими її елементами (профспілками, ЗМІ, громадськими організаціями та ін.). Аналіз розробки проблем громадянського суспільства у програмних документах українських політичних партій дає можливість зазначити, що більшість партій декларують підтримку розвитку громадянського суспільства, однак партійні документи не вказують конкретних шляхів його розвитку в Україні. У дослідженні доводиться недостатність уваги політичних партій до теоретичного аналізу суспільних проблем та їх відбиття у партійній ідеології. Низький, у цілому, рівень розробки проблематики громадянського суспільства в програмних документах провідних партій свідчить про все ще недостатню увагу з їхнього боку до теоретичного аналізу суспільних проблем та слабку конкуренцію в ідеологічній сфері. Третій розділ "Правова інституціоналізація громадського суспільства в Україні у контексті державотворення" містить три підрозділи, в яких висвітлюються процеси правового забезпечення розвитку громадянського суспільства і визначаються перспективи інститутів громадянського суспільства у правовому житті України. У підрозділі 3.1. "Правова нормативістика в інституалізації сучасного українського громадянського суспільства" йдеться, що новітня історія України розвінчала головну ілюзію минулого століття про те, що достатньо спочатку створити державу, підпорядкувавши цьому зусилля усього суспільства, а згодом, залежно від волі політичного керівництва, гарантувати громадянам повний обсяг їхніх природних прав і свобод. Тому діяльність громадянського суспільства спрямована на реалізацію потенціалу особистості і на доцільне у кожний конкретно-історичний момент обмеження кількості владних структур та поля їхньої діяльності. У зв'язку з цим серед стратегічних пріоритетів реформування політичної системи України сьогодні окреслена оптимізація взаємовідносин політичної влади з інститутами громадянського суспільства. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюються не державою, а безпосередньо індивідами. І тому їх реальне функціонування є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення громадянами своїх власних потреб і, що найголовніше, можливостей задоволення цих потреб власними, колективно об'єднаними силами. Ці сили мають діяти в Україні за двома векторами – задовольняти потреби учасників без допомоги державних структур, а також стимулювати легітимними засобами державні структури до повного виконання ними обов'язків перед громадянами. Володіючи громадянськими правами і політичними свободами, людина спроможна самостійно посісти у суспільстві те місце, на яке вона заслуговує і яке іще більше відповідає обсягу та якості реалізованого особистісного потенціалу. Обсяг і реальність цих прав дозволяє розглядати суспільство України як громадянське, а державу як правову. При цьому у взаємовідносинах останніх формується механізм розширеного відтворення соціокультурного і політико-економічного середовища, яке, у свою чергу, через реалізацію громадянських прав і свобод формує людину в усіх її проявах – як індивіда, як особистість, як громадянина. У підрозділі 3.2. "Передумови і фактори формування інститутів громадянського суспільства у правовому житті України" обґрунтовується, що громадянське суспільство – це складний і багатоаспектний феномен, який інтерпретується по-різному. Але за всієї різноманітності його трактування переважна більшість учених погоджується з тим, що поняття громадянського суспільства застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи і має сенс лише у випадку розмежування суспільства і держави. Проблема розвитку громадянського суспільства дістала свого закріплення і гарантування в Основному Законі Україні через визначення гарантованих і невідчужуваних громадянських прав. Правова соціальна держава задекларована в Конституції як такий ідеал, до здійснення якого прагне суспільство. Гарантія прав і свобод людини, невтручання держави у справи громадянського суспільства, її відповідальність перед народом створюють політико-правові передумови для того, щоб люди домагалися максимального наближення дійсності до цього ідеалу. Демократичність влади потребує гармонізації громадянського суспільства (із властивими йому ознаками самоврядування і суспільної згоди) з правовою державою, в межах якої забезпечуються соціальне партнерство, представництво, корпоративна участь народу в управлінні суспільними справами. В українському суспільстві ще не сформувалися соціальні групи, які здатні виконувати важливі громадянські функції. Слід зазначити, що громадянське суспільство в Україні знаходиться в стадії активного становлення. Відбувається процес його формування, утворення окремих елементів, налагодження взаємодії між ними. І цей процес буде тривалим і нелегким. А швидкість, повнота та глибина цього процесу залежать від цілого ряду чинників. Передусім йдеться про позицію держави, готовність влади поділитися своїми повноваженнями із суспільством, із тими елементами громадянського суспільства, які щойно з'являються.
У підрозділі 3.3. "Перспективи і проблеми становлення інститутів громадянського суспільства в Україні" з'ясовано, що специфіка сучасної інституційної ситуації в Україні зводиться до того, що відбувається двоєдиний процес формування і громадянського суспільства і правової держави, де громадянські права людини підпорядковуються нормам міжнародного права. До цих пір в Україні точаться дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади і суспільства. У чинній Конституції немає прямої згадки про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Проголошення прагнення досягти ідеалів правової держави без його погодження на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства є не просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це з громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних інститутів у їх приватне й особисте життя, особливо у тих випадках, коли ці інститути за певних обставин перетворюються на самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. Однією з основних змін до Конституції України має бути її доповнення новим розділом про громадянське суспільство. Це, у свою чергу, викликає суперечності між інтенсивним розвитком громадянських інститутів та вимогою зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, зокрема завдяки створенню нових державних органів влади. При цьому якщо епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, а всі інститути громадянського суспільства утворюються остільки, оскільки є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод, то державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості, по-друге, нормальне функціонування інститутів громадянського суспільства в цілому. |