Якубенко В.М. Принципи соціальної держави: стан і перспективи їх реалізації в Україні

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь її розробки у науковій літературі, важливість на сучасному етапі розвитку Української держави, формулюється мета і завдання дослідження, методологічні підходи, визначаються основні теоретичні положення, які відображають новизну і особистий внесок здобувача в розробку даної теми; окреслюються джерельна база, теоретичне та практичне значення роботи, надаються відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ перший “Поняття принципів соціальної держави та їх класифікація” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Генеза соціальної держави” досліджується зародження ідеї соціальної держави та еволюція поглядів на концепцію соціальної держави впродовж історичного розвитку суспільства. Суспільство прийшло до моделі соціальної держави після тривалих пошуків найефективнішого шляху забезпечення добробуту громадян.

Цей пошук активізувався вже в період домінування концепції держави “нічного сторожа”, яка вбачала своїм завданням здійснення піклування про добробут особистостей і суспільства в цілому, створення замість феодальної нової системи соціального захисту. В дисертації робиться висновок, що через внутрішні суперечності держава “нічного сторожа” шляхом накладання обмежень та втручання в усі сфери суспільного і приватного життя з часом гальмувала розвиток громадянського суспільства, підприємництва та суспільної самодіяльності взагалі.

Правова ліберальна держава також прагнула діяти на користь своїм громадянам. Але тепер уже вважалося, що безпосередня діяльність держави в цьому напрямку може призвести лише до зростання споживацьких настроїв у суспільстві, до патерналізму. На думку автора, правова ліберальна держава зайшла в глухий кут, прагнучи гарантувати та захищати гідність людини. В процесі розвитку такого типу держави з’ясувалося, що тільки соціальна держава веде до утвердження людської гідності в повному обсязі.     

Безпосередній вплив на появу доктрини соціальної держави справила західна теорія “загального благоденства” як концентрований вираз системи фундаментальних ідей та принципів соціальної, політичної, правової культури  суспільств правоцентристського типу.

В дисертації розглядається загальна хронологія розвитку концепції соціальної держави, починаючи  від  занепаду поліцейської держави в Німеччині та Росії та якісних перетворень теорії ліберальної правової держави у Великій Британії та Франції у 1800-1880 роках і закінчуючи останніми тенденціями початку ХХІ століття. Такий аналіз дав змогу констатувати, що єдиної концепції соціальної держави не існує. Ця умовна назва надається різним моделям, які в різних країнах відрізняються не лише назвами, а й певними суттєвими особливостями.

У дисертації з’ясовано, що окремим етапом розвитку концепції соціальної держави слід вважати процес перетворення колишніх соціалістичних держави на соціальні.  Постсоціалістичним країнам, на відміну від країн Заходу, де спочатку були створені засади правової держави; довелося рухатися в зворотному напрямі: соціальна характеристика держави доповнювалася демократичним та правовим змістом. Зовні вони були соціальними, адже соціальна функція в цих країнах була досить розвинутою, однак по суті називати їх соціальними підстав немає. В дисертаційному дослідженні зауважується, що для соціальної держави важливе дотримання всіх її принципів у сукупності. В СРСР же відбувався ухил в бік зрівнялівки і спотвореного розуміння соціальної справедливості, що у відриві від інших принципів соціальної держави  сприяло зростанню споживацьких, патерналістських настроїв у суспільстві.

У підрозділі 1.2. “Поняття принципу соціальної держави” розглядається правова природа принципів соціальної держави та дається їх загальна характеристика.

Через необхідність встановлення сутності принципів соціальної держави перед дисертантом постала потреба визначитися у питанні природи соціальної держави. На основі аналізу конституцій країн СНД, Східної та Центральної Європи робиться висновок, що соціальну державу (а не соціально-правову) можливо розглядати як самостійне правове явище. Навіть якщо виходити з формального погляду, в жодній конституції країн Східної та Центральної Європи (окрім Білорусі) не йдеться ні про соціально-правову, ні про правову соціальну, ні про соціальну правову державу (в той час як в Україні навпаки - деякі дослідники пропонують вилучити кому зі ст. 1 Конституції між словами "соціальна, правова"). Проаналізувавши досвід різних країн, автор доходить висновку, що соціальна держава в сучасному розумінні не може бути не правовою, оскільки стала наступною стадією розвитку правової держави. 

У дисертації соціальна держава розглядається як така держава, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, створює індивідам рівні умови для матеріального самозабезпечення, надає соціальну допомогу особам, які опинилися у скрутному становищі, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя; перерозподіляє матеріальні блага відповідно до принципу соціальної справедливості; і має за мету забезпечення громадянського миру та злагоди в суспільстві.

Після критичного аналізу основних наявних поглядів на принципи соціальної держави в дисертації пропонується їх власне розуміння як таких відправних ідей існування соціальної держави, які виражають найважливіші закономірності та підвалини такого типу держави; відрізняються універсальністю, вищою імперативністю й загальнозначимістю. Принципи соціальної  держави спрямовують та синхронізують весь механізм функціонування соціальної держави як політико-правового явища.

У підрозділі 1.3. “Класифікація принципів соціальної держави та їх характеристика” розглянуто різні критерії класифікації принципів соціальної держави, запропоновано їх систему та проаналізовано кожен з цих принципів.

Оскільки сама соціальна держава є комплексним явищем, властиві їй принципи дисертант з певним ступенем умовності поділяє на загальносоціальні, економічні та юридичні. 

В дослідженні основна увага зосереджена на юридичних принципах соціальної держави, до яких відносяться ті принципи, реалізація яких потребує певних правових механізмів і безпосередньо впливає на правову систему держави. Юридичні принципи соціальної держави автор поділяє за способом їх закріплення: пряме текстуальне та казуальне закріплення, за рівнем закріплення: в національному законодавстві чи на міжнародному рівні (судові рішення, на думку дисертанта, не можуть містити нові принципи, які відсутні в Конституції у ратифікованих міжнародних договорах), за спрямованістю: принципи побудови (організації) соціальної держави (переважання в діяльності держави методів нормативного регулювання суспільних відносин; недопущення державою анархії в цих відносинах; обов`язкове надання державній сваволі правової форми шляхом здійснення діяльності держави на основі чинних законів, що мають, з погляду держави, вищу юридичну цінність) та принципи її функціонування. Саме останні найповніше відбивають сутність та призначення соціальної держави.

Дисертант пропонує розглядати таку систему принципів функціонування соціальної держави: людської гідності, рівних можливостей, соціальної справедливості, солідаризму (соціального партнерства), соціальної рівності, соціальних зобов’язань, субсидіарності, відносної незалежності суспільних відносин, реальності (або гарантованості) соціальних прав. В даному підрозділі докладно проаналізовано кожен з названих принципів.

Виходячи з того, що головна мета соціальної держави - гарантування людської гідності у всій її багатоаспектності, саме принцип людської гідності слід вважати визначальним. Цей принцип є найабстрактнішим виразом решти принципів соціальної держави, тому що тільки соціальна держава веде до утвердження людської гідності в повному обсязі. Забезпечення людської гідності лише в класичному аспекті (особиста свобода, захист від тортур, нелюдського поводження) не гарантує від фактичної нерівності. Гідність людини  в ширшому розумінні – це її внутрішня самооцінка, яка базується на об’єктивно існуючій цінності цієї людини для інших людей. В цьому аспекті велике значення має забезпечення гідного рівня існування.

Розділі другий “Реалізація принципів соціальної держави в Україні” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Нормативне закріплення принципів соціальної держави” після докладного аналізу Конституції України та значного масиву законодавчих актів робиться висновок про те, що на нормативному рівні найдокладніше втілено принципи, які є спільними як для соціальної держави, так і для соціалістичної - в яких ідеться про роль держави в забезпеченні добробуту громадян - соціальної справедливості, соціальних зобов’язань, соціальної рівності. Але формулювання ч.1 ст. 46 Основного Закону, на думку дисертанта, не повною мірою відповідає взятим Україною на себе міжнародним зобов’язанням (щодо соціального захисту людини, а не тільки громадянина), а тому має бути уточнене.

Водночас в дисертації констатується, що в Україні не створено умов для залучення суспільних регуляторів соціальних процесів, тобто для реалізації принципів солідаризму, субсидіарності, відносної незалежності суспільних відносин. А оскільки всі принципи соціальної держави в комплексі спрямовано на досягнення головного – людської гідності, то неповна чи навіть вибіркова їх фіксація не дає підстав говорити про належне закріплення принципу людської гідності.

Навіть після "помаранчевої революції" держава зосереджує свою увагу не на активній соціальній політиці (створення умов для продуктивної праці), а на пасивній (пряма матеріальна підтримка малозабезпечених). Таким чином, за формальними ознаками Україна більше тяжіє до моделі держави "загального благоденства", тобто насамперед прагне підняти рівень життя найбідніших до середнього рівня.

У підрозділі 2.2. “Фактичний стан реалізації принципів соціальної держави” проаналізовано значний масив статистичної інформації, звіти українських неурядових організацій та міжнародних організацій, на підставі чого зроблено висновок, що із дев’яти юридичних принципів соціальної держави повною мірою в Україні не реалізований жоден. Це означає, що принцип людської гідності також не дотриманий.  В дисертації аналізуються різні причини цього явища для різних принципів.

Перша група – це принципи, які дуже докладно реґламентовано на рівні Конституції та  законодавства, механізм реалізації яких розроблявся десятиріччями, але, які, тим не менше, не працюють. До цієї групи належать принципи соціальної рівності,  соціальних зобов’язань та  соціальної справедливості. Фактично ці принципи означають пряму державну фінансову допомогу, що у відриві від інших принципів соціальної держави не сприяє збільшенню людей, здатних подбати про статок себе та своєї сім’ї. Тобто пропорція знедолених дедалі зростає, що потребує ще більших державних витрат. Отже, механізми реалізації цих принципів потребують  вдосконалення.

Друга група – це ті принципи, які недостатньо закріплені або взагалі не відображені на рівні Конституції та законодавства. Це принципи відносної незалежності суспільних відносин, солідаризму (соціального партнерства), субсидіарності. В дисертації зазначається, що оскільки ці принципи нормативно не закріплені, і жодних правових механізмів їх реалізації не створено, то вони не реалізуються на практиці. Проте автор вважає, що втілення цих принципів залежить не тільки від держави, а й від індивідів, громадянського суспільства загалом. Вказані принципи дисертант вважає найважливішими для України, оскільки ніяка держава не здатна реалізувати широкі соціальні зобов’язання без участі структур громадянського суспільства.

До третьої групи у дисертації віднесено лише два принципи – принцип рівних можливостей та принцип реальності соціальних прав. Їх особливість полягає в тому, що в теперішній якості вони були закріплені на рівні законодавства лише в останні роки (соціально-економічних прав вистачало і в Конституції УРСР, але вона не була законом прямої дії). Проте, на цьому законодавець зупинився, не намагаючись втілити проголошені декларації в життя. Тобто принципи не були конкретизовані, механізм їхньої реалізації до кінця не розроблено.

Із прийняттям Конституції 1996 року формально будь-яка особа отримала право звернутися до суду за захистом своїх не тільки громадянських та політичних, а й соціальних прав. Але без конкретизації останніх на рівні законодавства особі буде досить важко (якщо взагалі можливо ) довести порушення соціальних прав.

У підрозділі 2.3. “Основні напрями підвищення ефективності механізму реалізації принципів соціальної держави в Україні” на основі аналізу практики робиться висновок, що реалізація принципів соціальної держави має спільні риси з реалізацією законодавства.

В механізмі реалізації принципів соціальної держави дисертант пропонує виділяти наступні аспекти: юридичний, соціальний (складається з економічних, політичних, організаційних чинників), соціально-психологічний. При цьому необхідною умовою для реалізації принципів соціальної держави є активна діяльність інститутів громадянського суспільства.

Юридичний механізм розглядається в дисертації як відносно самостійна та вирішальна складова всього механізму реалізації принципів соціальної держави. Він охоплює весь юридичний інструментарій, за допомогою якого забезпечується втілення принципів соціальної держави у діяльність самої держави (її органів), суспільства, соціальних груп та окремих осіб.

Найважливішим кроком в цьому аспекті автор визначає конкретизацію в законах (а в деяких випадках – і в підзаконних актах) як самих принципів, так і соціально-економічних прав (і їх гарантованого обсягу), оскільки принципи соціальної держави передбачають визнання соціальних прав, відбивають засади забезпечення, здійснення та захисту таких прав. Так, у поданому урядом до ВР проекті Трудового Кодексу України та у Законі “Про зайнятість населення” необхідно конкретизувати обсяги гарантованого права на працю за умов різноманітності форм власності на засоби виробництва.

В дисертації  пропонуються й інші заходи, спрямовані на підвищення ефективності механізму реалізації принципів соціальної держави в Україні, які можна умовно поділити на :

Правові (нормативні) чинники:

- з метою більш повного й адекватного сучасним досягненням у галузі прав людини втілення в Основному Законі принципів соціальної держави викласти ч. 1 статті 46 Конституції України в такій редакції: “Кожен має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення його в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом”.

- розробити та впровадити відповідні загальнодержавні програми, в яких був би конкретизований гарантований державою (у тому числі державним фінансуванням) обсяг безоплатної медичної допомоги всім громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, запроваджено обов'язкове медичне страхування;

- провести кодифікацію соціального законодавства, об’єднавши в Соціальному кодексі всі приписи, спрямовані на соціальний захист населення, врахувавши при цьому як позитивний досвід СРСР/УРСР у проведенні соціальної політики (система обліку менш забезпечених верств населення, гарантованість певних обсягів соціальних благ), так і вимоги і рекомендації Ради Європи та ЄС;

- послідовно дотримуватися адресності соціальної допомоги;

- замінити (при можливості) соціальні пільги та допомоги на грошові виплати;

- стимулювати та заохотити діяльності суспільних інституцій у соціальній сфері;

- ратифікувати Європейську соціальну хартію без суттєвих застережень.

Організаційно-правові чинники:

- реорганізація соціального блоку уряду шляхом переходу до функціонального принципу та персоніфікації політичної відповідальності за проведення соціальної реформи (наприклад, введення посади віце-прем’єра з соціальних питань);

 - спрощення процедури реєстрації благодійних організацій;

- затвердження Програми соціального реформування із встановленням чітких строків реалізації кожного етапу;

- запровадження інституту конституційної скарги, що призведе до зміцнення ролі Конституційного Суду України як посередника між державою та суспільством та захисника соціально-економічних прав і засад соціальної держави;

- запровадження інституту спеціалізованого “омбудсмана” з соціальних питань (шляхом концептуальної зміни Закону України “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”) за зразком США; або введення посади представника уповноваженого ВРУ з соціальних питань (що не потребує змін законодавства);

- створення спеціалізованих колегій у судах загальної юрисдикції (в подальшому, можливо, - і спеціальних соціальних судів) для вирішення спорів з соціальних питань - з метою підвищення професіоналізму суддів при розгляді скарг з приводу порушення соціальних прав.

Політичні чинники:

- за умов демократії лише покращення економічної ситуації може призвести до зменшення ролі політичних сил деструктивного спрямування;

- необхідно використати чисельну перевагу нелівих політичних сил у парламенті для проведення  реформи з метою впорядкування існуючих соціальних пільг та допомог;

Економічні чинники:

-впровадження гнучкої податкової політики та раціональних соціальних трансфертів, зменшення податку на прибуток;

- спрощення процедури реєстрації суб’єктів малого та середнього бізнесу;

- захист прав дрібних акціонерів.