Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Theory and history of state and law; history of political and legal doctrines
title: | |
Альтернативное Название: | Левицкая М.Б. Теоретико-правовые аспекты обеспечения национальной безопасности органами внутренних дел Украины |
Тип: | synopsis |
summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт та предмет, методологічні і науково-теоретичні основи дисертації. Розкривається наукова новизна одержаних результатів, формулюються основні висновки і положення дослідження. Обгрунтовується практичне значення одержаних результатів та зазначаються дані щодо апробації результатів дослідження, його структури та обсягу. Перший розділ дисертаційного дослідження-“Теоретичні основи забезпечення національної безпеки України” - присвячений дослідженню загальнотеоретичних та методологічних проблем національної безпеки, змісту діяльності органів внутрішніх справ у системі забезпечення національної безпеки України та її особливостей в аспекті забезпечення безпеки особи, а також виробленню відповідного понятійного апарату. Із застосуванням історичного методу автор розглянув становлення і розвиток поняття соціальної безпеки, сучасні методологічні підходи до правових, політичних, економічних та інших складових змісту безпеки, що дало змогу визначити загальнотеоретичне поняття соціальної безпеки як комплексу оптимально збалансованих умов, які становлять основу сталого функціонування соціальних об’єктів при впливі зовнішніх та внутрішніх загроз. Одним із видів безпеки є національна безпека, особливості визначення якої були проаналізовані дисертантом з огляду на різноманітні погляди вчених, на основі узагальнення яких було виокремлено декілька підходів до цієї проблеми : - перший підхід пов’язаний з тим, що сутність національної безпеки вбачається у відсутності загроз та, відповідно, необхідності захисту національних інтересів від них у разі їх виникнення, при цьому пропонуються такі її визначення як забезпечення національних інтересів; захищеність громадянина, суспільства і держави від загроз тощо; - при другому підході увага акцентується на внутрішніх причинах саморозвитку суспільства, при якому національна безпека розглядається як спосіб здійснення такого саморозвитку суспільства; певна система гарантій щодо саморозвитку тощо; - третій підхід визначає національну безпеку стосовно ступеня сталості та послідовності розвитку суспільства та держави й відповідного забезпечення зазначених складових, в даному випадку вона розуміється як досягнення країною відповідного рівня конкурентоспроможності; підтримання і примноження життєздатності і конкурентоздатності окремого суспільства та держави тощо. Дисертант пропонує визначити національну безпеку як такий ступінь захищеності особи, держави та суспільства, що забезпечує їх стале функціонування та базується на діяльності людей, держави, суспільства і світової спільноти для виявлення, попередження, припинення та ліквідації наслідків загроз національним інтересам. Особливу увагу здобувач приділяє визначенню поняття, конкретизації змісту, класифікації національних інтересів України, в результаті чого доходить висновку, що своєрідність національних інтересів на конкретному історичному етапі розвитку суспільства зумовлює відповідні мету, напрями та механізм забезпечення національної безпеки. На основі аналізу відповідних нормативно-правових актів, насамперед, Конституції України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України та інших джерел виокремлено коло сучасних національних інтересів України, а серед них ті, які є об’єктами захисту органів внутрішніх справ. Далі в дисертаційному дослідженні обгрунтовується визначення загроз національній безпеці України як потенційно небезпечних впливів, джерел, сукупності факторів (як природних, так і соціальних), що діють на особу, суспільство, державу, які здатні завдати шкоди національним інтересам або унеможливити їх реалізацію. Автор пропонує класифікацію загроз за такими критеріями: відповідно до ймовірності реалізації (потенційні та реальні); за розташуванням (внутрішні, зовнішні); за відношенням до людської діяльності (об’єктивні, суб’єктивні), за наслідками (загальні, локальні, індивідуальні), за характером засобів застосування (воєнні та невоєнні загрози) тощо. Звертається увага на те, що загрози мають кілька стадій розвитку: зародження (початок формування), прояв (набуття зовнішніх форм), загострення (стадія найбільшого негативного впливу з відповідними наслідками). Відповідно до наведених стадій автор пропонує розрізняти наступні напрями протидії загрозам, що реалізуються органами внутрішніх справ: попередження загроз, припинення загроз, зменшення та ліквідація наслідків загроз. У результаті комплексного аналізу сучасних загроз національній безпеці України зроблено висновок про домінуюче значення внутрішніх загроз, що становлять найбільшу небезпеку для розвитку держави. Докладно розглянуто такі особливо небезпечні загрози, як криміналізація суспільства і зростання “тіньової” економіки, розповсюдження тероризму тощо, які є предметом безпосереднього впливу органів внутрішніх справ при забезпеченні національної безпеки України. Серед зовнішніх загроз особливу увагу приділено проблемам транснаціональної злочинності, а саме: міжнародному тероризму як складовому чиннику, різноманітні прояви якого набули глобального характеру. На основі загальнотеоретичного аналізу сучасних проявів організованої злочинності в Україні зроблено висновок про її інтелектуалізацію та транснаціоналізацію. У дисертації розглядаються такі теоретичні й прикладні проблеми системи забезпечення національної безпеки як: поняття, мета, завдання, функції, об’єкти, суб’єкти тощо. Запропоновано різноманітні підходи до класифікації суб’єктів системи забезпечення національної безпеки України, насамперед державних органів, а також визначення ролі та місця органів внутрішніх справ при забезпеченні національної безпеки в механізмі держави. Дисертант доходить висновку, що органи внутрішніх справ належать до виконавчих органів державної влади спеціальної компетенції, які здійснюють безпосередній вплив на загрози національним інтересам України. Основним напрямом діяльності органів внутрішніх справ, який характеризує основне їх призначення, котрому підпорядкована вся діяльність при забезпеченні національної безпеки України, є забезпечення внутрішньої безпеки, підтримка внутрішньої стабільності в державі, що зумовлює їх участь в припиненні та нейтралізації кола загроз в різних сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, екологічній, інформаційній. Автор вважає, що до основних завдань органів внутрішніх справ, що виконуються з метою протидії сучасним внутрішнім загрозам національній безпеці України, належать боротьба із організованою злочинністю та різноманітними проявами тероризму, забезпечення громадської безпеки, участь у захисті населення у випадках катастроф, стихійних лих, забезпечення екологічної безпеки, боротьба із незаконним обігом наркотиків, розповсюдженням зброї, незаконною міграцією. У роботі досліджується інститут безпеки особи як об’єкт правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України з метою виокремлення безпеки особи серед інших об‘єктів безпеки, правових форм її закріплення як центральної, визначальної ланки та розкриттю місця та ролі правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ в системі її забезпечення. Сучасна теоретико-правова думка визнає права людини найважливішою цінністю суспільства і держави, що зумовило гуманізацію ідеології безпеки та утвердження синергетичного підходу до проблеми безпеки. Дисертант розуміє безпеку особи як стан її оптимальної (тобто найбільш сприятливої) життєдіяльності в певних конкретно-історичних умовах. В результаті з'ясування сучасних загроз безпеці особи були виокремлені підсистеми системи безпеки особи (фізична, економічна, екологічна тощо). Наголошується на необхідності закріплення у відповідних нормативно-правових актах поняття “безпека особи”, що сприяло б ефективності правових гарантій такого виду безпеки. При розгляді правової характеристики напрямів та аспектів діяльності органів внутрішніх справ при забезпеченні безпеки особи робиться висновок, що основний зміст діяльності органів внутрішніх справ як одного із суб’єктів системи забезпечення національної безпеки України полягає в гарантуванні безпеки особи в усіх сферах її життєдіяльності. Автор обгрунтовує доцільність розроблення та схвалення концепції комплексного забезпечення безпеки особи із врахуванням складності, важливості та актуальності проблеми забезпечення безпеки особи на сучасному етапі розвитку нашої держави. Другий розділ дисертації -“Правові аспекти забезпечення національної безпеки України” - присвячено розгляду проблем правового регулювання забезпечення національної безпеки, зокрема, в умовах надзвичайних ситуацій, питань взаємодії з іншими суб’єктами системи забезпечення національної безпеки України і участі у міжнародних системах безпеки та у забезпеченні безпеки інших країн. Правові основи національної безпеки України, на думку дисертанта, зокрема, зумовлюють: - правову регламентацію організації і функціонування системи забезпечення національної безпеки; - правові форми взаємодії всіх ланок системи забезпечення національної безпеки; - створення гарантій законності функціонування суб’єктів системи забезпечення національної безпеки, які б виключали можливість її протиправних дій у забезпечуваній сфері; - оптимальний розподіл повноважень між окремими суб’єктами системи забезпечення національної безпеки; - правовий порядок одержання, аналізу, узагальнення, накопичення і руху інформації в системі забезпечення національної безпеки. Враховуючи важливість правового регулювання організацї системи забезпечення національної безпеки, розглядаються його принципи, вимоги, а також завдання та функції. На основі аналізу нормативно-правової бази щодо змісту діяльності органів внутрішніх справ при забезпеченні національної безпеки України, зокрема їх компетенції, завдань, форм і методів діяльності: 1) виокремлено її певні рівні; 2) відзначаються прогалини та інші недоліки; 3) вносяться пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ при забезпеченні національної безпеки. Далі у розділі здійснено теоретико-правовий аналіз нормативної основи, порядку правової регламентації діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайних ситуацій. Специфічні ознаки будь-якої надзвичайної ситуації зумовлюють потребу в чіткому визначенні правил поведінки суб’єктів, які діють в її умовах, що зумовлюють особливості правового регулювання забезпечення національної безпеки, зокрема діяльності органів внутрішніх справ. Природа надзвичайних ситуацій відрізняє їх від інших загроз національній безпеці, які протікають в звичайних умовах, а саме: - ступінь розвитку надзвичайної ситуації на певній території досягає таких масштабів, що становить реальну, неминучу загрозу; - настання незворотних, тривалих, суттєвих наслідків; - швидкий розвиток подій; -зміна способів поведінки людей та правового становища правоохоронних органів, що зумовлює необхідність вжиття додаткових заходів для запобігання чи мінімізації наслідків надзвичайної ситуації. При аналізі проблем правового регулювання забезпечення національної безпеки в умовах надзвичайних ситуацій: - досліджено нормативне закріплення поняття та класифікації надзвичайних ситуацій у чинній нормативно-правовій базі; - проаналізовано нормативно-правову базу запобігання надзвичайним ситуаціям, що спричиняються аваріями, катастрофами і стихійними лихами та заходи щодо мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; - визначено правову основу діяльності органів внутрішніх справ при захисті субєктів, суспільних цінностей в разі катастроф, стихійних лих, епідемій та інших надзвичайних ситуацій; - з'ясовано недоліки законодавства, запропоновано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання в згаданій сфері. Пропонується розробити з метою більш чіткої регламентації діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайних ситуацій два закони: - про надзвичайний стан і про стан національного лиха з різними правовими режимами, різними підставами та правообмеженнями. Зазначається, що національне лихо в такому випадку може бути викликане природними, техногенними та біологічними факторами, а надзвичайний стан виникає внаслідок соціальних конфліктів (масові безладдя, міжнаціональні сутички тощо) і між ними існує суттєва відмінність. З метою вирішення проблеми визначення порядку побудови та організації взаємодії суб’єктів системи забезпечення національної безпеки України в умовах надзвичайних ситуацій пропонується розробити концепцію Загальнодержавної системи запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, яка б об’єднувала зусилля і засоби зазначених суб’єктів. Щодо правового забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки України, необхідно прийняти Закон про запобігання та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій. Звертається увага на питання визначеності механізму правового регулювання управління державними органами в умовах надзвичайної ситуації, у зв'язку з чим доцільною є розроблення і прийняття концепції реформування управління державними органами в умовах надзвичайних ситуацій, зокрема, управління органами внутрішніх справ в особливих умовах. Відзначається особливе місце Ради національної безпеки і оборони України, що пов’язано із реалізацією функцій координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки в умовах надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України. Дисертант дослідив різноманітні підходи до розуміння поняття взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами системи забезпечення національної безпеки України, на підставі яких в подальшому розкривається її загальнотеоретичний зміст, об’єктивні передумови, принципи, рівні та значення для підвищення ефективності забезпечення національної безпеки. На думку автора, найбільш доцільним вважається визначення взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами системи забезпечення національної безпеки України як соціально необхідної, спільної діяльності, що здійснюється на основі нормативно-правових актів у конкретних організаційних формах, узгодженої за метою, місцем та часом, спрямованої на якісне та ефективне виконання покладених на них завдань забезпечення національної безпеки України шляхом попередження, припинення загроз та ліквідації їх наслідків. Від рівня правового регулювання скоординованості дій суб’єктів системи забезпечення національної безпеки залежить рівень гарантування національної безпеки як такої, ступінь протидії потенційним та реальним загрозам в досліджуваній сфері. З метою вироблення пропозицій щодо вдосконалення взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами досліджуваної системи здійснено аналіз загальних та специфічних властивостей забезпечення зазначеної взаємодії, а саме: з‘ясовані повноваження державних органів, що складають важливу частину суб’єктів системи забезпечення національної безпеки України, досліджені законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють форми взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами цієї системи. Серед проблем взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами досліджуваної системи в роботі було приділено увагу питанням визначення критеріїв ефективності діяльності суб’єктів системи забезпечення національної безпеки України, під якою пропонується розуміти результат досягнення належного (високого) рівня національної безпеки з мінімальними витратами на матеріально-технічні, фінансові, людські, інформаційні та інші ресурси. Визначені авторські підходи до проблеми критеріїв ефективності діяльності суб’єктів системи забезпечення національної безпеки України, які базуються, передусім, на необхідності чіткого дотримання режиму законності. Як один із найбільш ефективних факторів підвищення взаємодії визначається правове регулювання, у зв’язку з чим автор пропонує розробити спеціальний закон, в якому необхідно визначити загальні положення взаємодії державних органів, насамперед виконавчих, при забезпеченні національної безпеки України. Наголошується на необхідності прискорення проведення збалансованої радикальної структурної реорганізації та реформування суб’єктів системи забезпечення національної безпеки. Наприкінці розділу містяться результати дослідження теоретико-правових питань форм співробітництва органів внутрішніх справ із суб’єктами забезпечення міжнародної безпеки (Рада Безпеки при ООН, ОБСЄ) та відповідними органами інших країн. Автор звертає увагу на те, що на сучасному етапі розвитку людства ефективність функціонування системи забезпечення національної безпеки будь-якої країни передбачає її співробітництво з міжнародними та регіональними системами безпеки, що пов’язано із взаємозалежністю, інтеграцією та глобалізацією політичних та економічних процесів й структур. З'ясовано місце національної безпеки окремої країни в міжнародній безпеці, зокрема визначено, що: - гарантування національної безпеки країни має здійснюватися принаймні на трьох рівнях: національному, регіональному та глобальному; - домінуюче значення при забезпеченні міжнародної безпеки має вирішення конфліктів та інших кризових ситуацій регіонального та локального рівнів на правових принципах ; - основним суб’єктом координації оптимального співвідношення між національною та міжнародною безпекою на європейському рівні є Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі, на світовому рівні – Рада Безпеки при ООН. Із врахуванням вищезазначеного досліджуються правові підстави участі органів внутрішніх справ у миротворчих, рятувальних і гуманітарних операціях у рамках міжнародних систем безпеки, які проводяться за рішенням ООН, ОБСЄ.
Однією із основних загроз міжнародній та регіональній безпеці є розповсюдження транснаціональної злочинності, у зв’язку з чим були розглянуті правові основи протидії транснаціональним загрозам у правоохоронній сфері, правові засади діяльності Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол), Національного центрального Бюро Інтерпола в Україні, Антитерористичного центру, а також інші форми участі органів внутрішніх справ на підставі дво- та багатосторонніх міжнародно-правових угод. |