Лобода Ю.П. Цінність держави як ії соціальна сутність (теоретико-методологічні аспекти дослідження)

summary

У вступі дисертантом обґрунтовується актуальність, наукова новизна дослідження, розкриваються його об'єкт та предмет, характеризується стан наукової розробки теми дисертації, викладаються  мета, основні завдання та методологічні засади дослідження.

У  розділі І  “Ціннісний підхід до пізнання держави в історії політико-правової думки”  на основі аналізу відповідних наукових праць розглядається застосування тих або інших ціннісних критеріїв у дослідженні держави та пов'язаних із нею явищ (державної політики, форми держави тощо) мислителями античності, Середньовіччя та Нової доби.

Окремо схарактеризовано висвітлення проблеми цінності держави в історії української політико-правової думки.

Аналізується стан дослідження аксіологічної проблематики держави у радянській та пострадянській, зокрема вітчизняній, правовій науці.  У цій науці аксіологічна проблематика стала самостійним предметом загальнотеоретичних досліджень з кінця 60-х років. Разом з тим  проблема цінності власне держави як самостійна наукова проблема спеціально не досліджувалась, що було зумовлено, як вбачається, ідеологічними обмеженнями, які тоді панували (виняток становили лише окремі статті М.В. Вітрука, В.М. Корельського,  О.І. Корольова, Л.С. Мамута, Г.Н. Манова, опубліковані наприкінці 70-х – на початку 80-х років). Ціннісні аспекти феномена держави розглядалися, як правило, лише у контексті дослідження інших, суміжних наукових проблем, зокрема у зв'язку із аналізом причин виникнення держави, характеристикою її соціальної сутності та соціальної (класової) спрямованості її політики, її історичних типів, змісту та форми.

У сучасній вітчизняній юридичній науці ціннісна проблематика держави більшістю авторів традиційно розглядається у контексті проблем сутності держави (хоча й з іншим соціально-історичним наповненням цієї проблематики), а також взаємовідносин людини і держави. Деякі аспекти цінності держави досліджуються також у працях, присвячених правовій державі і правам людини. Разом з тим розкриття цінності держави, насамперед у площині власне  сутності останньої, нині нерідко здійснюється лише на основі методології, яка панувала у попередній період.

Саме тому актуалізувалась необхідність такого загальнотеоретичного комплексного дослідження зазначеної проблеми, яке мало би передовсім методологічний характер.

У  розділі ІІ “До методології дослідження цінності держави. Філософсько-методологічні аспекти постановки проблеми цінності держави (соціальної сутності держави) у теоретико-правовій науці” з урахуванням тенденції до оновлення методології сучасного вітчизняного  правознавства3  розглядається система  методів, котрі здебільшого  застосовуються у сучасному правознавстві в ході пізнання державно-правових явищ. Специфіка даного дисертаційного дослідження якраз і полягає у його методологічній спрямованості. Тому виклад згаданої методології  переслідував тут подвійну мету: по-перше, схарактеризувати саме цю методологію, а по-друге, висвітлити деякі положення, котрі як такі – у певних гносеологічних ситуаціях – набувають безпосереднього методологічного значення.

Формулюються загальнометодологічні засади даного дослідження (пов'язані із особливостями його предмета).

На основі положень діалектики об'єктивного та суб'єктивного у соціальному пізнанні, обґрунтовується  формулювання предмета дисертаційного дослідження як закономірностей формування та розвитку ціннісних властивостей держави.  Оскільки цінність держави  (її позитивна значущість для суб'єкта) існує об'єктивно, остільки існують закономірності її розвитку як феномена.

На основі сучасних філософських уявлень про цінність, явище і сутність та про застосування відповідних категорій до пізнання держави розкриваються вихідні філософсько-методологічні засади дослідження цінності держави. Особливість наукового пізнання соціальних явищ полягає, як відомо,  насамперед у тому, що людина, суспільство є одночасно як його суб'єктами, так і його об'єктами, а соціальна дійсність постає як єдність пізнавальної та практичної діяльності. За таких обставин, пізнавальне ставлення суб'єкта до об'єкта з необхідністю включає в себе і з'ясування корисності, цінності останнього.

Але специфіка саме соціального пізнання найбільш повно розкривається у тому, що оцінка, тобто відображення у свідомості чи то окремої людини, чи то певної соціальної групи, чи всього суспільства ціннісних властивостей соціальних явищ потім сама стає об'єктом оцінювання; отже, відбувається безперервна оціночна саморефлексія соціального пізнання. Таке дослідження відзначається тією особливістю, що дослідник “зв'язаний” існуючими суспільними умовами, ідеологічними тенденціями, власною життєвою позицією: “Державознавець не в змозі стати по той бік державності. Він завжди перебуває в ній” (Л.С. Мамут). Зазначені загальні аксіологічні особливості будь-якого соціального пізнання поширюються і на  закономірності процесу пізнання цінності держави.

Оскільки проблема цінності держави, як, зрештою, й будь-яка інша державознавча проблематика, має багатогалузевий, міждисциплінарний характер, окремо розглядаються особливості згаданої проблеми як складника предмета загальної теорії держави і права відповідно до його специфіки. Робиться висновок, що, оскільки дана наука “уособлює” такий рівень теоретичного пізнання, для котрого є властивим розкриття сутності державно-правових явищ, остільки у межах її предмета має з'ясовуватися передусім сутність цінності держави, тобто найбільш суттєві, необхідні, сталі властивості, риси, залежності та тенденції розвитку аксіологічного аспекта феномена держави. А оскільки цінність держави становить її істотну властивість (це докладно обґрунтовується у третьому розділі дисертації), сутність цієї сторони держави є водночас елементом і сутності самої держави як такої – елементом, котрий відображається у понятті соціальної сутності держави. З огляду на це, проблему цінності держави пропонується розглядати у загальній теорії держави і права як проблему пізнання соціальної сутності держави. Для позначення поняття, яке відображає сукупність ціннісних властивостей держави (тобто сутність цінності держави, яка є безпосереднім елементом предмета науки загальної теорії держави і права), надалі у дисертаційному дослідженні здебільшого застосовується  термінологічний вираз “соціальна сутність держави”.

У розділі ІІІ  “Соціальна сутність держави та поняття про неї”  розглядаються проблеми онтології  та гносеології держави. На основі аналізу низки підходів  до розкриття сутності держави, її соціальної природи як явища  робиться висновок про принципову методологічну обмеженість поняттєвого рівня пізнання сутності держави й обґрунтовується  необхідність розкриття субстанціальної природи держави  в рамках пізнання характеру її буття.

З огляду на процеси трансформації методології вітчизняного правознавства, обґрунтовується доречність застосування гегелівської філософсько-правової парадигми як методологічного підґрунтя онтологічної характеристики держави і дослідження деяких аспектів її соціальної сутності.

Гегелівська парадигма становлення сутності держави через проходження “вільною волею” у процесі її розвитку певних стадій (“право-мораль-моральність”) підтверджується і сучасними уявленнями про колективних суб'єктів пізнання (В.В. Лапицький, В.А. Лекторський). Робиться висновок, що суспільство як колективний суб'єкт пізнає свою власну сутність і виражає знання про неї у певних об`єктивованих формах (інституціях, утвореннях) – зокрема у формі політичної організації всього суспільства. Обґрунтовується положення про те, що цінність держави для суспільства полягає, зокрема й у тому, що за її посередництвом відбувається отримання та практичне використання знань про об`єктивні закономірності його розвитку.

Оскільки у державі, як і в будь-якому іншому соціальному явищі, одночасно виявляються закономірності явищ різного рівня складності (закономірності розвитку всієї матерії, соціальної форми руху матерії, соціальної організації тощо), остільки набуває важливого значення дослідження  багаторівневого характеру сутності держави з виділенням наступних рівнів проникнення в її сутність:  механізм держави (сутність першого рівня); держава як організація політичної влади (сутність другого рівня); держава як політична організація суспільства, виразник його самосуб'єктності (сутність третього рівня).

Тобто, досліджуючи сутність цінності держави, спочатку з'ясовують суспільно значущі функції, виконувані її механізмом; потім – загальні закономірності, які визначають соціальне призначення та спрямованість політики держави; і нарешті – визначається роль держави як організаційної структури суспільства, завдяки котрій воно набуває та зберігає здатність до досягнення набагато вищих рівнів саморозвитку порівняно із додержавними суспільствами.

Далі у дисертації систематизуються пізнавальні результати, до яких  призвело застосування філософських категорій сутності і явища, форми і змісту до пізнання держави. Сутністю держави вважається система найбільш істотних зв'язків, відношень, властивостей та тенденцій розвитку, які забезпечують якісну визначеність держави як явища певного роду. Один із цих істотних зв'язків – зв'язок держави із суспільством, у процесі якого вона задовільняє певні соціальні потреби, –  може бути виділений окремо і розглядатися як відносно самостійний структурний елемент сутності держави, а саме – як цінність держави. Звідси випливає необхідність  конкретизації наукової проблеми цінності держави шляхом постановки питання про сутність цього – ціннісного – відношення (тобто про сутність  цінності держави) та здійснення спроби її розв'язання. Аби підкреслити органічний зв'язок сутності цінності держави із сутністю самої держави, обґрунтовується необхідність формування окремого поняття про цей елемент сутності держави і застосування задля позначення такого поняття термінологічного виразу “соціальна сутність держави”. При цьому, на наш погляд, саме ціннісний зв'язок держави із суспільством може бути схарактеризований як істотний, закономірний щонайменше з наступних підстав. 

Будь-яка держава у процесі своєї діяльності тією чи іншою мірою задовільняє певні соціальні потреби, тобто функціонально пов'язана із суспільством. Зрештою, зв'язок держави із соціумом – це суб'єкт-об'єктний зв'язок, особливістю якого є те, що держава – це одночасно і структурний ідеологічний елемент суспільства (колективного суб'єкта), й об'єктивована форма соціальної пізнавально-практичної діяльності; такою формою є політична організація суспільства, виражена назовні у певних інститутах (механізмі держави), відносно відособлена від суспільства та його складових частин. Іншими словами, держава являє собою один із елементів суб'єкта, який (елемент) протистоїть йому як цілому і розглядається у цьому відношенні як об'єкт. Зазначене суб'єкт-об'єктне відношення є визначальним, суттєвим відношенням держави, яке виявляє себе у її генетичних та функціональних зв'язках із суспільством. А як зазначалося у другому розділі даного дослідження, у сучасній соціальній філософії  ціннісне відношення розглядається саме як суб'єкт-об'єктне відношення.

Отже, один із істотних зв'язків, котрі складають сутність держави (а саме: її  зв'язок із суспільством, у процесі якого (зв'язку) вона задовільняє певні соціальні потреби), може бути виділений окремо і розглядатися як відносно самостійний структурний елемент сутності держави.

На основі викладеного, пропонується дефініція поняття соціальної сутності держави (зважаючи, зокрема, на висловлену П.М. Рабіновичем інтерпретацію поняття соціальної сутності суспільних явищ, у тому числі й держави).4  

Важливою передумовою формування згаданого поняття є необхідність врахування гуманістичних тенденцій розвитку сучасної вітчизняної правової науки. Тому, за аналогією із гегелівською філософією права, вихідним, первинним елементом його побудови, своєрідною первинною “точкою відліку”, як видається, повинні стати насамперед окрема людина, її права, її соціальні потреби та інтереси.

З урахуванням наведеного, а також здобутків вітчизняних вчених запропоновано дефініцію поняття соціальної сутності держави.

У даному розділі також з'ясовується історична еволюція соціальної сутності держави методом дослідження руху об'єкта через аналіз розвитку знання про нього (зокрема крізь призму критичного аналізу марксистського вчення про класову природу держави).  У зв'язку з цим, розглядається відображення проблеми історичного розвитку соціальної сутності держави у теоретико-правовій літературі радянського та пострадянського періодів. 

На основі аналізу низки праць сучасних вчених-юристів України та Росії виділяються такі основні сучасні підходи до розкриття соціальної сутності держави у контексті її історичної еволюції:  відображення у загальному визначенні поняття держави: а) лише загальносоціальної сторони її соціальної сутності (наприклад, С.С. Алексєєв); б)  лише спеціальносоціальної, передовсім класової, сторони її соціальної сутності (наприклад, В.М. Сирих); в) можливості альтернативи, коли соціальна сутність держави здатна мати за одних історичних умов лише спеціальносоціальну складову, а за інших – лише загальносоціальну (тобто держава розглядається як організація політичної влади чи то класу, чи то всього суспільства (наприклад, А.І. Коваленко);  г) одночасної наявності двох сторін – спеціальносоціальної та загальносоціальної (М.К. Підберезький, О.Ф. Скакун).

Останній підхід досить давно і ґрунтовно запроваджено у широкий науковий обіг, що підтверджується його застосуванням як у монографічних дослідженнях соціальної сутності  держави, так і у вузівських підручниках із загальної теорії права та держави. При цьому майже всі вітчизняні автори, розглядаючи співвідношення зазначених складових у соціальній сутності держави, вказують на поступове “розчинення” класової складової у загальносоціальній, зростання “питомої ваги” останньої у соціальній сутності сучасних держав.

Таким чином, українська правова теорія зробила, кажучи умовно, повне коло на спіралеподібному шляху пізнання: від заперечення держави як цінності у собі (необхідність відмирання держави як однієї з передумов досягнення найвищого соціального блага – комуністичного суспільства) до утвердження цінності держави саме як правової держави  – політико-правового ідеалу людства.

Розроблена радянською правовою наукою теорія держави, якщо її розглядати не ізольовано, а у контексті загальноісторичного пізнавального процесу, являє собою одну із стадій пізнання держави, на якій заперечується (у розумінні діалектичного заперечення) держава, її сутність (ідея “відмирання” держави по мірі наближення суспільства до свого процвітання).

Але історичний парадокс якраз і полягає у тому, що, заперечуючи сутність держави як органу класового насильства, ця наука тим самим здійснила теоретичне “зняття” класових форм прояву держави, негативних рис держави як політичної організації в антагоністичному класовому суспільстві і утвердження тих її рис, властивостей, ознак “не-держави”, в яких, як засвідчила соціальна практика,  розкриваються загальні, закономірні, глибинні зв'язки, залежності і тенденції  розвитку держави – виявляється сутність даного явища дійсно як держави у  “власному розумінні слова”.

Інший історичний парадокс полягає, на наш погляд, ще й у тому, що найбільш повно реалізоване у радянській правовій науці “зняття” класового, соціально-негативного у державі було найповніше реалізоване саме у технологічно розвинених державах з давніми традиціями ринкової економіки, плюралістичної демократії і прав людини.

Далі у дисертації аналізується діалектика становлення та розвитку соціальної сутності держави в історичному процесі.

Як відомо, сутність дається, виявляється  не безпосередньо, а через явище. І тому досить часто певні випадкові, несуттєві з огляду на всезагальну сутність даного явища умови, обставини не дозволяють їй “розкритися” із належною повнотою. Стосовно держави така ситуація може бути зумовлена, скажімо, низьким рівнем розвитку суспільства, примітивним характером суспільних відносин, домінуванням у них відчуження людини від умов її існування. І лише у процесі становлення та розвитку сутності держави поступово виявлялися ті її істотні властивості, в яких із належною повнотою розкривалася саме ціннісна її (сутності) сторона.

Таким чином, з'ясовувати сутність держави загалом і соціальну сутність держави зокрема необхідно не стільки на прикладі держав, які раніше існували, скільки на прикладі сучасних демократичних держав. Більше того, оскільки держава як соціальний феномен і нині продовжує розвиватися, то ще повніше її сутність буде виявлена у науково прогнозованому різновиді державності – демократичній, правовій, соціальній державі.

Отже, можна зробити висновок про те, що у процесі становлення та розвитку сутності держави поступово виявлялися її істотні властивості, в яких розкривалася її ціннісна сторона.

Застосовуючи гегелівську логіку, розвиток цінності держави (тобто розвиток соціальної сутності держави) можна представити у вигляді наступних етапів:  1) держава як цінність “у собі” (держава як форма політичної організації ранньокласового суспільства, “архаїчна держава”) – на цій стадії цінність держави виявляється насамперед на загальноцивілізаційному рівні, тобто на рівні забезпечення виживання всього суспільства, збереження певного мінімального рівня соціальної культури та організації; 2) держава як цінність “для себе” (держава як форма політичної організації класового суспільства, в якому розвинулися класові протиріччя між окремими класами, соціальними групами чи прошарками) –  на цій стадії держава забезпечує, поряд з потребами виживання всього суспільства, також і особливі інтереси певних домінуючих у суспільстві соціальних спільнот (класів, верств тощо), яким належала реальна влада у державі (визначення поняття саме такої держави, котра певною мірою “ототожнює” свої кланово-бюрократичні інтереси із інтересами цих спільнот, і розглядалося переважно у марксистській теорії як  загальне визначення поняття держави); 3)  держава як цінність “для інших” (держава як форма політичної організації суспільства, високо розвиненого у технологічному, соціальному, культурному, політичному відношеннях) – на цій стадії держава створює умови для належного функціонування всієї сукупності соціальних систем і підсистем, гарантує формально рівні можливості для розвитку кожної окремої особи як самодостатньої цінності.

На основі проведеного аналізу у дисертації сформульовано висновки щодо співвідношення загальносоціальної і спеціальносоціальної сторін у соціальній сутності держави.

Соціальна сутність держави у процесі свого  історичного розвитку  змінювалася якісно і кількісно. Дещо нігілістичне ставлення до держави як до загальноцивілізаційного феномена, притаманне, зокрема, марксистській традиції, є насправді пізнавальною формою діалектичного “зняття” вторинних, у певному сенсі випадкових ознак соціальної сутності держави, які існують лише за певних конкретно-історичних умов (хоча власне за цих умов існування таких ознак було цілком закономірним). І тому на відповідному етапі розвитку людської цивілізації таке ставлення було історично виправданим. Соціальна сутність держави як явище завершує процес свого діалектичного становлення (найбільш повно розкривається) лише у демократичній соціальній правовій державі. Із урахуванням зазначеного,  у загальному понятті соціальної сутності держави (а отже, врешті-решт, й у  загальному понятті держави) мають бути відображені як загальносоціальна, так і спеціальносоціальна складові соціальної сутності держави.

Спеціальному аналізу у дисертації піддається співвідношення соціальної сутності держави і прав людини. На основі гегелівського вчення про  діалектику становлення вільної волі, починаючи із його найнижчої стадії – волі окремої людини (абстрактне право) – і закінчуючи останнім щаблем  найвищої стадії – державою (держава як вища стадія моральності), а також зважаючи на інтерпретацію Гегелем співвідношення між волею та інтересами окремої людини, корпорацій та держави як між, відповідно, одиничним, особливим та загальним, робиться висновок про те, що правова держава і права людини співвідносяться як ціле і частина (у даному випадку під “правами людини” мається на увазі не поняття про них, а саме явище прав людини, тобто вся незліченна сукупність суттєвих, значимих соціальних відносин між людьми, у процесі яких реалізуються їх основні потреби та інтереси). Оскільки найбільш суттєві, всеосяжні суспільні зв'язки індивідів виражаються у державі як у “внутрішньому громадянському суспільстві” (визначення Гегеля), то взаємодія індивіда із суспільством опосередковується його взаємодією із державою. Таким чином, індивід як частина, елемент суспільства, вступаючи у відносини з державою, тим самим мовби протиставляє себе суспільству як частина цілому.

Співставивши наступні посилки: а) особистість – це сукупність загальносоціальних правових відносин (у даному випадку маються на увазі реально існуючі суспільні відносини – “право другого порядку”, право як загальносоціальне явище) та б)  основою правової держави є право як загальносоціальне явище, – можна дійти принаймні того висновку, що уявлення про взаємну інтегрованість особи у буття держави і навпаки не суперечать ідеї правової держави.

Таким чином, співвідношення прав людини і держави визначається діалектикою загального, особливого та одиничного, а також діалектикою частини і цілого, оскільки держава як достатньо розвинене суспільне явище (феномен) є нічим іншим, як вищою формою здійснення прав людей, що утворюють державно-організоване суспільство – формою, у якій найбільш повно розкривається єдність суспільства та соціальної природи людини.

Далі викладається низка положень щодо наукознавчого рівня сучасної концепції  соціальної сутності держави.  Обґрунтовується, що знання, представлені цією концепцією, у разі їх належного розвитку, можуть набути статусу наукової теорії.  Розглядаються соціально-філософські та філософсько-методологічні передумови формування такої теорії.

На основі обґрунтування поняття соціальної сутності держави як основної категорії загальної теорії держави і права –  поняття, що відображає основні ціннісні властивості держави і закономірності їх розвитку,  та на основі аналізу історії дослідження цінності держави у політико-правовій  думці й правовій науці, а також визначення стану, рівня та основних напрямків розробки проблеми цінності держави у сучасному правознавстві (насамперед у науці посттоталітарних держав) пропонується розглянути можливість формування відносно самостійної теорії соціальної сутності держави як одного із необхідних розділів загальнотеоретичного правознавства.

Йдеться про те, що подальший розвиток знання щодо цінності держави вимагає формування метатеорії цінності держави, яка (метатеорія) на вищому теоретичному рівні узагальнила б отримані іншими розділами загальної теорії держави і права наукові результати, в котрих відображено різноманітні форми прояву цінності держави. Такою метатеорією цінності держави якраз і здатна стати, на нашу думку,  теорія соціальної сутності держави. 

Отже, загальна теорія соціальної сутності держави – це розділ загальної теорії держави і права, який становить систему знань про здатність держави забезпечувати у процесі свого функціонування і розвитку задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого за наявних конкретно-історичних обставин задоволення потреб та інтересів окремих індивідів та  їхніх спільнот (національних, соціально-економічних,  демографічних, релігійних тощо).