Цаліна Д.С. Порядок митного оформлення товарів при їх переміщенні через митний кордон України

summary

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, висвітлено ступінь наукової розробки проблеми, визначені мета й завдання дослідження, його методологічне й теоретичне підґрунтя, міститься інформація щодо пов’язаності обраної теми з науковими програмами та планами, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено відомості стосовно структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Правове регулювання митного оформлення транскордонного переміщення товарів і предметів ” складається із 4-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття й ознаки митного оформлення” міститься аналіз законодавчої дефініції митного оформлення – виконання митним органом дій (процедур), пов’язаних із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України і мають юридичне значення для подальшого їх використання. Наголошується, що, попри уявну очевидність ознак законодавчої дефініції, дослідники всупереч правовій природі митного оформлення інколи визначають його підстави, суб’єктний склад, особливості  організації та проведення.

Формулювання істотних ознак поняття „митне оформлення” відбувається з урахуванням відповіді на низку питань методологічного характеру: (а) співвідношення митного оформлення й понять «дія», «митна процедура»; (б) співпадіння обсягів понять «процедура, пов’язана із закріпленням результатів митного контролю» й «митна процедура» (п.19 ст.1 МК); (в) співвідношення адміністративної й митної процедури; тотожність митного оформлення зі строками оформлення у митному відношенні; (г) формалізація (легалізація) митного документа.

З погляду дисертантки, введення збірного поняття на позначення широкого кола здійснюваних посадовцями митних органів дій та операцій є вимушеним і водночас виправданим кроком. «Митні процедури» як термін фігурує в назві  одного з розділів МК, в окремих його статтях, присвячених митним операціям на різних видах транспорту, а також у нормах-дефініціях. Операції, пов’язані з виконанням митного оформлення, досліджено на підставі зіставлення точок зору вчених-адміністративістів, зокрема, на дію як таку в системі адміністративного процесу. 

Зроблено висновок щодо важливості вдосконалення законодавчої дефініції митного оформлення з урахуванням визнання останнього адміністративною процедурою й водночас засобом здійснення митної справи, спрямованої на забезпечення виконання функцій держави в сфері зовнішньоекономічної і внутрішньоекономічної діяльності. З урахуванням того, що за своєю суттю митне оформлення (а) є неюрисдикційним адміністративним провадженням, яке включає в себе інші організаційно-розпорядчі дії, і (б) супроводжується документуванням результатів митного контролю, а також беручи до уваги, що варто ввести в митне законодавство категорію “предмет переміщення через митний кордон”, з метою завершення дискусії щодо пошуку універсального тлумачення об’єктів матеріального світу, з приводу яких виникають митні правовідносини, а термін “використання” в п.14 ст.1 МК 2002 р. є цілком прийнятним, бо фактично охоплює всі випадки застосування того чи іншого митного режиму, можна сформулювати дефініцію одного з базових понять у митному праві.

Пропонується авторське визначення поняття „митне оформлення”: це неюрисдикційне дозвільне адміністративне провадження, що полягає у виконанні митним органом дій, які пов’язані з документальним закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон України, і які мають юридичне значення для подальшого використання цих предметів.

У підрозділі 1.2. “Адміністративно-правова природа митного оформлення“ вказується на важливість і методологічне значення віднесення цієї процедури до тієї чи іншої групи проваджень, оскільки в адміністративно-правовій науці не сформувалось єдиного погляду на систему адміністративних проваджень, їх місце в структурі адміністративного процесу. Це стає можливим за умови дослідження правової природи самого адміністративного провадження.

З огляду на сформульоване в МК України поняття „митне оформлення” з такою властивою суттєвою ознакою, як виконання дій (процедур), що мають юридичне значення для подальшого використання переміщуваних предметів, тобто пропуску через митний кордон держави, а також на те, що такий пропуск розуміється як “дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур” (п. 35 ст.1 МК), саме митне оформлення слід відносити до неюрисдикційних дозвільних адміністративних проваджень.

Підкреслюється унікальність провадження зі здійснення митного оформлення. Ця думка ґрунтується на системному аналізі таких базових митно-правових категорій, як митний контроль, митне оформлення, пропуск через митний кордон, митний режим. Такий підхід дозволяє не лише з’ясувати змістовне навантаження митно-правових явищ, а й виявити закономірності розвитку митної справи й митної служби як монопольного суб’єкта їх безпосереднього здійснення.

Авторка погоджується з висловленою в митно-правовій науці точкою зору щодо неспівпадіння нормативно-правової й доктринальної моделей митного оформлення; за останньою до етапу митного оформлення слід відносити й митне декларування, зокрема попереднє.

Стверджується, що митне оформлення виявляє себе як (а) складова частина особливого адміністративного режиму товарів і транспортних засобів, (б) стадія митного провадження в рамках адміністративного процесу і (в) синонім митного контролю. Останній же, виступаючи засобом забезпечення дотримання вимог митного законодавства, передбачає можливість застосування заходів адміністративного примусу. Тож вододіл між митним контролем і митним оформлення має проходити на ґрунті визнання останнього адміністративною (державною) послугою, а перевірочних дій митних органів – засобом забезпечення законності у сфері митних правовідносин і реалізації управлінських рішень, спрямованих на безпосереднє здійснення митної справи.

У підрозділі 1.3. “Порівняльно-правовий аналіз митного оформлення“ зіставлення процедур документального закріплення результатів митного контролю провадиться з урахуванням тлумачення юридичної моделі митного оформлення як обсягу правових норм, що встановлюють процесуальний механізм виконання митних процедур, спрямованих на розміщення товарів і транспортних засобів у конкретний митний режим.

Порівняльно-правовий аналіз митного оформлення за законодавством України, Європейського Співтовариства й РФ здійснено з метою пошуку відповіді на запитання, чи є національні моделі митного оформлення унікальними, відособленими системами митних процедур із властивими лише їм індивідуальними особливостями матеріальних норм і механізму процесуального регулювання, а чи вони є нічим іншим, як модифікаціями певної універсальної моделі митного оформлення, підвалини якої становлять конвенційні норми й принципи міжнародного митного права.

З визначенням факту неминучості впливу на митне регулювання держави такого об’єктивного чинника, як міжнародні норми і стандарти в галузі митної справи, і як наслідок – зближення національних галузей законодавства зроблено відповідні висновки. По-перше, країни ЄС здебільшого уніфікували технології митного оформлення на підставі принципу мінімізації митних процедур і відповідно до наявних міжнародних норм і стандартів. По-друге, незважаючи на відмінності між національним митним законодавством і нормами міжнародного митного права, а також незалежно від того, чи перебуває держава в регіональному економічному об’єднанні (митному союзі) або в СОТ, митне оформлення має тенденцію до гармонізації  і впровадження новітніх інформаційних технологій, у тому числі електронного митного декларування й дистанційного митного оформлення.

У підрозділі 1.4. “Правовий механізм митного оформлення“ на прикладі кодифікованих національних, європейських і міжнародних актів у досліджуваній галузі аналізуються правові засади механізму митного оформлення переміщуваних через митний кордон товарів і транспортних засобів. Виявлені найсуттєвіші проблеми правового регулювання митних відносин у перші роки незалежності України підтверджують обґрунтованість оцінки Митного кодексу 1991 р. як закону перехідного періоду розвитку митного законодавства.

Поза всяким сумнівом, Митний кодекс 1991 р. виявляв украй недостатній рівень відповідності конвенційним нормам міжнародного права й нормам Митного кодексу ЄС, тому його важко назвати законом розвиненої в митно-правовому відношенні держави. Проте акцент правової регламентації було зроблено на подальше вдосконалювання технологій митного оформлення й митного контролю, скорочення часу на проведення першого й на підвищення ефективності другого. І саме через підзаконне регулювання поступово сприймалися конвенційні принципи й норми, їх нормативне закріплення і втілення в практичну діяльність митних органів.

Проаналізувавши чинники, які визначили концепцію нового МК, основні напрямки модернізації митної діяльності, авторка висуває тезу, що набрання ним чинності стало результатом значних змін у житті країни, які зумовлювали перегляд соціально-економічних пріоритетів розвитку держави й вимагали практичного реагування на необхідність сприяння зовнішній торгівлі, впровадження міжнародних норм і стандартів у галузі митної справи, в тому числі в частині митного оформлення як невід’ємного інструменту її практичного здійснення.

Розділ 2 «Оформлення товарів у митному відношенні за новітнім кодифікованим законодавством України» складається із 3-х підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Удосконалення правового механізму митного оформлення за чинним Митним кодексом України” присвячено вивченню сучасних правових засад здійснення процедури митного оформлення, питанню ефективності втілення в практику й закріплення результатів митного контролю міжнародних норм і стандартів у досліджуваній  галузі.

Не ставлячи завданням дослідити норми всіх глав, що входять до розділу МК “Митне оформлення”, дисертантка докладно аналізує лише ті з них, що належать до загальних положень. При цьому беруться до уваги базові положення щодо митного оформлення та інших процедур Кіотської конвенції. Підкреслюється, що новелами гл. 10 є норми щодо (1) початку митного оформлення, (2) митного оформлення військових транспортних засобів і військової техніки, (3) подання митним органам складених підприємствами актів, (4) мови документів, які подаються для здійснення митних процедур, (5) строків митного оформлення і (6) спрощеного порядку митного оформлення деяких видів товарів.

При дослідженні характеру і змісту правовідносин між декларантом і митним органом наголошується на тому, що законодавець продовжує хибну, на думку авторки, практику вибіркової фіксації прав та обов’язків учасників цих відносин. У чинному МК бракує статті, спеціально присвяченої правам митних декларантів, проте окремо встановлено їх обов’язки. Причому коло останніх (на відміну від попереднього МК 1991 р.) розширено за рахунок покладення зобов’язання здійснити декларування товарів і транспортних засобів згідно з порядком, встановленим цим Кодексом.

Підхід до митного оформлення як до організаційно-розпорядчої процедури залишив за межами цієї роботи адміністративно-юрисдикційний складник аналізованого митно-правового інституту. Водночас в дисертації приділено увагу актуальному питанню систематизації норм, що передбачають адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері митного декларування й оформлення.

У підрозділі 2.2. “Юридичне значення відмови в митному оформленні“ така відмова тлумачиться як дія державно-владного характеру, яка має місце у випадках виявлення посадовцями митного органу факту недотримання суб’єктами переміщення встановлених митних правил і яка не тягне за собою юридичної відповідальності.

Аналіз процедури відмови в оформленні товарів, переміщуваних через митний кордон, супроводжується з’ясуванням функцій адміністративного документа – картки відмови в митному оформленні. Указується, що остання виконує 2 функції, які не дозволяють розцінювати її лише як адміністративний заборонний документ: (а) інформаційну (в ній повідомляються підстави відмови, усунувши причини якої особа вправі знову пред’явити документи, що свідчать про намір переміщення через митний кордон) і (б) гарантування (не виникає ситуації невизначеності: особа, яка вважає, що її права порушено, може предметно оскаржити відмову), бо невидача такої картки фактично унеможливлює реалізацію права на оскарження дій митного органу.

Запропоновано зафіксувати вичерпний перелік підстав відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску на митну територію України товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон, шляхом доповнення чинного МК статтею 86¹ «Підстави відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску на митну територію України товарів і транспортних засобів». Окремо досліджено таку підставу для відмови в зазначених процедурах, як відсутність на момент пред’явлення митної декларації коштів на особистому рахунку декларанта.

У підрозділі 2.3. “Управління ризиками при митному оформленні як сучасний засіб модернізації діяльності митних органів“ Концепцію створення, впровадження й розвитку системи аналізу й керування ризиками в галузі митної справи досліджено з огляду на наявні досягнення не лише юридичної, а й економічної науки. Загалом позитивно оцінюючи комплексний підхід у вирішенні питання попередження митних правопорушень, Концепція вводить у вжиток необхідний термінологічний апарат (митна безпека держави, загроза, виклик, шкода, вплив, ступінь ризику тощо), пов’язує митні процедури з профілями ризику, видами митних правопорушень і причинами відмови в митному оформленні, наголошує на важливості поняття „ризик при митному оформленні”. Для визначення останнього з’ясовано відповідь на запитання, яка небезпека існує, може конкретизуватися через вплив на перебіг процедури митного оформлення, й завдати шкоди економічним інтересам держави. Основною загрозою в даному випадку є ймовірність митного правопорушення, за вчинення якого в МК передбачено юридичну відповідальність. З урахуванням легальної дефініції поняття „митне оформлення” авторка пропонує власне тлумачення ризику при митному оформленні.

Підсумовуючи аналіз ризиків, що виникають при митному оформленні, дисертантка формулює такі висновки: (1) від моменту ратифікації Кіотської конвенції категорія „аналіз ризиків” з розряду теоретично-абстрактних повинна трансформуватися в легальне визначення й органічно доповнити термінологічний апарат Порядку розроблення профілів ризику; (2) у розглядуваному понятті має враховуватися специфіка процедури митного оформлення, а значить існує потреба у формуванні концепції множинності (диференціації) митних ризиків (під час митного декларування, митного контролю, доставки товарів у митницю призначення, сплати митних податків і зборів тощо).