ЛИЧНОСТНЫЕ ДЕТЕРМИНАНТЫ ГУМАНИЗАЦИИ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ В ПЕДАГОГИЧЕСКОМ ПРОЦЕССЕ




  • скачать файл:
title:
ЛИЧНОСТНЫЕ ДЕТЕРМИНАНТЫ ГУМАНИЗАЦИИ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ В ПЕДАГОГИЧЕСКОМ ПРОЦЕССЕ
Альтернативное Название: ОСОБОВІ ДЕТЕРМІНАНТИ ГУМАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМИН В ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ
Тип: synopsis
summary:

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, сформульовано його об’єкт, предмет, основну мету, гіпотези й завдання, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, висвітлено відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів, наведено дані про структуру роботи.


Перший розділ “Гуманістичні взаємини у педагогічному процесі як наукова проблемаприсвячено аналітичному оглядові сучасних вітчизняних і зарубіжних теорій та напрямків досліджень з проблематики гуманістичного спілкування та міжособистісної взаємодії у педагогічному процесі; розглянуто феномен педагогічної фасилітації у контексті становлення гуманістичних взаємин; виявлено особистісні характеристики педагога, який реалізує фасилітативну взаємодію; проаналізовано фасилітативні методи, які використовуються сьогодні в інтерактивному навчанні.


Проведено аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, у яких розглядалося питання психологічної сутності міжособистісних взаємовідносин.


Проблему стосунків між людьми активно досліджували відомі вчені:                  Є. Головаха, Г. Костюк, А. Маслоу, М. Обозов, А. Петровський, М. Розенберг,         К. Роджерс, В. Семиченко та ін. У своїх працях вони висвітлювали питання становлення внутрішнього світу людини, специфіку взаємин та спілкування у різних вікових групах, проблеми досягнення взаєморозуміння, особливості психичних процесів та явищ, що так чи інакше пов’язані зі стосунками людей.


У контексті завдань гуманізації педагогічного процесу найбільшу актуальність представляє суб’єкт-суб’єктний підхід до вивчення міжособистісних стосунків, оскільки він відповідає вимогам рівноправного партнерства, де вищою формою соціально-психологічного контакту є співробітництво.


Суб’єкт-суб’єктний характер міжособистісних стосунків у навчально-виховному процесі передбачає: наявність високого рівня поваги педагога до духовного світу вихованця, визнання його вільної суб’єктивної волі, право на власну думку і вибір поведінки; інтерес до внутрішнього світу дитини, співпереживання ії успіху чи невдачі, емпатію до неї; сприйняття інивідуальності учня як цінності зі всіма тільки їй притаманними якостями і можливостями.


Важлива роль у реалізації суб’єкт-суб’єктного характеру стосунків у системі „вчитель-учень” належить педагогічному спілкуванню. Найбільш повно та концептуально питання педагогічного спілкування розглянуті в працях О.Леонтьєва, Я.Коломенського, І.Зимньої, В.Семиченко, С.Степанова та ін. Усі визначення «педагогічного спілкування» підтверджують необхідність суб’єкт-суб’єктного характеру стосунків у навчально-виховному процесі, оскільки це спілкування спрямоване не тільки на передачу знань, умінь і навичок, а й на створення необхідного психологічного середовища для становлення й розвитку особистості учня. Особлива роль у створенні такого клімату, на наш погляд, належить педагогу з  певними особистісними характеристиками: безумовне позитивнее сприйняття, емпатія, конгруентність та ін.


Здійснено аналіз ідей гуманізму в роботах Конфуція, Епікура та Сократа. Важливі аспекти гуманізму містять ідеї, які свого часу проголошувались                   Я. Коменським, М.Монтесорі, І.Песталоцці, Ж.Руссо, Г.Сковородою, Ф.Рабле, Д.Локком та іншими просвітителями минулого. Їх ідеї стали основою становлення гуманізму як принципів організації суспільства та життєдіяльності людини.


Сучасний розвиток гуманістичної думки в Україні та ближньому зарубіжжі знаходимо у працях вчених, які продовжують розвивати основні ідеї передової гуманістичної науки:  Ш. Амонашвілі, Б. Ананьєва, Л. Аболіна, Г.Балла, І.Беха, В.Бедерханової, М.Боришевського, І.Ващенка, Х.Валіахмєтова, О.Газмана, Г.Костюка, Н.Крилової, П.Лушина, С.Максименка, Н.Михайлової, Л. Попова,           Ю. Приходько, В.Семиченко та ін.


Гуманізація – процес, що характеризує і обумовлює якості гуманності (М.Боришевський). У широкому плані це - процес формування гуманістичного світогляду та гуманістичних якостей у педагогів та вихованців, ключовий елемент нового педагогічного мислення, системи поглядів, що підтверджує полісуб’єктну сутність освітнього процесу. Основною метою навчально-виховного процесу є повна і глибока, всебічна підготовка дитини як суб’єкта, здатного до повноцінного життя у суспільстві, шляхом розвитку її індивідуальності. Як вважав Г.С.Костюк, завдання школи – це якнайширше сприяння розвиткові розумових сил та здібностей кожного школяра відповідно до його можливостей і потреб суспільства. Гуманні стосунки у школі мають створювати постійну  ситуацію вибору учнем своєї поведінки, формувати відповідальності за свої вчинки, тобто бути джерелом розвитку здатності до самовиховання, самоуправління (М.Боришевський). Тому практичну мету гуманістичної педагогіки можна визначити як допомогу дітям у конструюванні їхнього автономного внутрішнього світу – “суб’єктивної реальності”. У цьому контексті основне завдання педагога, на нашу думку, полягає в фасилітації (підтримці) процесу формування суб’єктивного внутрішнього світу дитини.


Ідеї гуманізму широко представлені в сучасних зарубіжних підходах до гуманізації освіти. Гуманістичний рух в освіті за кордоном представлено багатьма програмами, альтернативними традиційному навчанню: „злита освіта”, „програма прояснення цінностей”, „відкритий клас”, „школа провідних стилів навчання”, „навчання на основі співдружності” і т. ін. Не дивлячись на різноманітність гуманістичних підходів до освіти, в них знаходимо низку спільних акцентів, що стосуються почуттів дитини, її Я-концепції, характеру комунікацій та особистісних цінностей.


Зарубіжні освітні гуманістичні програми мають як сильні, так і слабкі сторони. Серед основних особливостей гуманістичних підходів до навчання слід виокремити такі: залежність успішної реалізації гуманістичних програм від особистих якостей і навичок вчителів, значна увага до афективного розвитку і недооцінка стандартних навчальних планів та когнітивного розвитку. Педагогічна діяльність розглядається насамперед як педагогічна підтримка, яка трактується більше як психотерапевтична допомога.


Якщо розглядати педагогічну підтримку не як превентивну і оперативну допомогу дітям у розв’язанні їх індивідуальних проблем, пов’язаних з фізичним та психічним здоров’ям, спілкуванням, успішним просуванням у навчанні і т. ін., а як принцип всієї гуманістично орієнтованої системи освіти (всіх її суб’єктів), як найважливіше педагогічне кредо людей, що працюють з дітьми, то в основі успішної її реалізації мають лежати такі принципи, як врахування неповторності, індивідуальності дитини, неприпустимість насильства над нею, визнання права дитини бути суб’єктом, рівноправним учасником педагогічного процесу, творцем власної долі .


Важливою, абсолютно необхідною умовою, без якої неможлива гуманізація, є чесність, щирість, рівноправність, недопустимість фальші з боку педагога. Вихователь не має права вимагати у вихованця того, чим не володіє сам.


Для реалізації педагогічної підтримки (В.Бедерханова, О.Газман, Н.Крилова, Н.Щуркова.) необхідні відповідні умови, які можна розділити на об’єктивні і суб’єктивні. До об’єктивних відносять ті, які задані культурно-освітнім середовищем школи – її укладом загалом. Що ж стосується суб’єктивних умов реалізації підтримки – це, в першу чергу, наявність певної гуманістичної позиції педагога, пов’язаної з його цінностями, настановами, особистісними якостями. Серед них виокремлюють насамперед такі, як ємпатія, орієнтація на співпрацю, конгруентність та ін.


Велике значення для впровадження принципів гуманізму в освіту мають ідеї К. Роджерса, що безпосередньо стосуються психології фасилітації у педагогічному процесі. Його концепція розвитку особистості і допомогаючих стосунків є тим психологічним підґрунтям, на якому вибудовується практично вся  сучасна гуманістична педагогіка. У системі поглядів К. Р.Роджерса на навчання робота вчителя порівнюється з роботою терапевта (фасилітатора), котрий не формує особистість дитини, а допомагає учню знайти в собі те позитивне, що в ньому вже є , але , можливо, змінено, забуто, приховано.


З психологічної точки зору, сутність педагогічної підтримки полягає у створенні між учнем і учителем фасилітативних стосунків, що спонукають особистість до самоактуалізації.


Для впровадження педагогіки підтримки згідно з гуманістичною концепцією К.Роджерса, необхідно визначити так зване “преморбідне особистісне тло”, тобто комплекс особистісних характеристик, що ми називаємо фасилітативним комплексом. Це – уміння вчителя добре розбиратися у власних почуттях і переживаннях, рефлексія своїх почуттів; постійна готовність надати підтримку учню, зрозуміти його ідею і рішення; уміння стати на місце учня при розв’язанні різних шкільних ситуацій.


Крім того, якщо говорити про підтримку як особливу форму гуманних взаємин, як про глибоке спілкування, необхідно згадати про так звані навички фасилітації. Формування таких навичок у педагогів-фасилітаторів – справа непроста, і не тому, що вимагає неабиякого інтелекту і довготривалого тренування. У цьому процесі  виокремлено наступні компоненти: а) засвоєння основних теоретичних положень гуманістичної психології та психотерапії і розуміння межі їх застосування у педагогічному процесі; б) розвиток специфічних особистісних якостей і настановлень педагога, таких як емпатія, конгруентність та ін., а також волездатність і орієнтація на співдружність; в) формування операціональних навичок фасилітації, таких, наприклад, як: ставити відкриті запитання, активно слухати, позитивно реагувати на будь-яку відповідь, що йде від учня, висловлювати свою думку, не критикуючи особу іншого, заохочувати індивідуальні висловлювання, забезпечувати ясність позицій в конфліктних ситуаціях чи заплутаних бесідах, допомагати робити висновки і самостійно приймати рішення, отримувати постійний зворотний зв’язок від учнів.


 Аналіз наявних сьогодні в інтерактивному навчанні фасилітуючих методів дозволив виділити ефективні в плані формування готовності до фасилітативної дії методи, такі як  «фасилітація», метафорична ділова гра, а також особливості позиції фасилітатора у навчанні.


У другому розділі “Принципи та способи емпіричного дослідження здатності педагогів до фасилитаціїпредставлено обґрунтування програми (організаційно-методичних засад) проведення констатувального експерименту, викладено принципи та методи діагностики готовності педагогів до здійснення фасилітативної дії; описано методи діагностики складових готовності до здійснення фасилітативної дії; розглянуто кореляційні зв’язки між складовими готовності педагога до здійснення фасилітації; визначено місце та роль психологічного тренінгу в підготовці педагогів-фасилітаторів.


На етапі констатувального експерименту дослідженням було охоплено 80 педагогів, які працювали з учнями підліткового віку.


 


Для визначення рівня емпатійних здібностей у педагогів  використовувалась методика В.В. Бойко, оскільки вона дозволяла визначити не тільки загальний рівень здібностей до емпатії, але й значущість тих чи інших параметрів у структурі емпатії. Це дозволило провести більш детальний структурно-якісний аналіз здібності до емпатії у педагогів як особистісної характеристики.

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА