ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДАНІ ПРО РОЛЬ ПЕРОКСИДНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ У РОЗВИТКУ КАЛЬЦИНОЗУ КРОВОНОСНИХ СУДИН ЗУМОВЛЕНОГО ГІПЕРВІТАМІНОЗОМ D : Экспериментальные данные о роли пероксидного окисления липидов В РАЗВИТИИ Кальциноза КРОВЕНОСНЫХ СОСУДОВ обусловлено гипервитаминозом D

summary

Матеріали та методи дослідження. Дослідження виконано на 75 кролях обох статей масою від 1800 до 2600 г, віком 6-8 місяців. Тварин утримували в стандартних умовах віварію. З метою моделювання ушкодження судинної стінки тваринам вводили високі дози вітаміну D у шлунок через зонд (0,125% олійний розчин з розрахунку 10000 МО/кг). Використана в роботі доза перевищувала добову потребу кролів у вітаміні D у 1000 разів і спричинювала розвиток підгострої інтоксикації.

Для з`ясування провідної ланки в механізмі ушкодження судинної стінки за умов D-вітамінної інтоксикації використовували поєднане введення препаратів:

1)        вітаміну D₂ (0,125% олійний розчин ергокальциферолу з розрахунку 10000 МО/кг у шлунок через зонд) та вітаміну Е (10% олійний розчин токоферолу ацетату з розрахунку 50мг/кг у шлунок через зонд);

2)        вітаміну D₂ (0,125% олійний розчин ергокальциферолу з розрахунку 10000 МО/кг у шлунок через зонд) та ніфедипіну ( з розрахунку 30мг/кг у шлунок через зонд);

3)        вітаміну D₂ (0,125% олійний розчин ергокальциферолу з розрахунку 10000 МО/кг у шлунок через зонд) та натрієвої солі етан-1-гідрокси-1,1-дифосфонової кислоти   (ЕГДК) (з розрахунку 130мг/кг у шлунок через зонд за 2 години до введення ергокальциферолу).

Через 24 години після останнього введення препаратів тварин забивали за допомогою повітряної емболії й одразу проводили забір матеріалу для досліджень. Об’єктами вивчення були: грудна аорта, черевна аорта, легенева артерія й задня порожниста вена.

Ліпіди з тканин кровоносних судин виділяли за Foch J. і співавт. (1957). Накопичення гідропероксидів (ГПЛ) у полієнових ліпідах оцінювали за характерними для дієнових кон’югатів УФ-спектром  поглинання розчину ліпідів у метанол-гексані (5:1). Коефіцієнт молярної екстинції  при максимальній довжині хвилі 232 нм приймався рівним 2,1· 10⁴ моль ^-1 · см^-1 (Bolland J.L., Koch H.P., 1945). Вміст Шиффових основ (ШО) визначали спектрофотометрично (максимум збудження флюоресценції – 360 нм, максимум випромінювання – 420-440 нм) (Csallany A.S., Ayal K.L., 1976).

Активність глютатіонпероксидази (ГП) визначали за методом Pinto R.E. та       Bartley W.(1969) в модифікації Кругликової Г.А. та Штутман Ц.М. (1976). Як окиснювальний субстрат використовували пероксид водню. Активність оцінювали за різницею між кількістю відновленого глютатіону в контрольній пробі (без Н₂О₂)  та дослідній (Sedlak J., Lindsey R.H., 1968). Активність каталази (КТ) визначали спектрофотометрично (Королюк М.А. та співавт, 1988)  за ії здатністю гальмувати утворення забарвленого комплексу з солями молібдену. Активність супероксиддисмутази (СОД) визначали за відсотком блокування відновлення нітросинього тетразолію (Fried R., 1975).

Об`єм інулінового простору оцінювали дифеніламіновим методом (Браун А.Д, 1937). Аналіз вмісту кальцію проводили спектрофотометрично в атомно-абсорбційному режимі.

Матеріал статистично опрацьовано з використанням параметричних (М – середня арифметична, m – помилка середньої арифметичної, Р – вірогідність розбіжностей середніх величин) і непараметричних (критерій U Вілкінсона-Манна-Уїтні, ТМФ – точний метод Фішера для чотирьохпольної таблиці) критеріїв статистики. Використання непараметричних критеріїв статистики дозволило з’ясувати суттєві відмінності в тих випадках, коли параметричні критерії їх не виявляли.