СЕМАНТИКА, СПОЛУЧУВАНІСТЬ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)

summary

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; висвітлено наукову новизну; описано матеріал і методи дослі­дження; зазначено особистий внесок дисертантки; сформульовано мету та завдання; окреслено теоретичне значення, практичну цінність отриманих результатів та форми їх апробації; подано короткий перелік основних положень, що виносяться на захист; указано структуру роботи.

У першому розділі – „Теоретичні та методологічні передумови дослідження прийменників у сучасній німецькій мові” – подано огляд літератури, присвяченої дослі­дженням прийменників сучасної німецької мови; проаналізовано основні концепції  трактування семантики приймен­ників, висвітлені в працях В. Адмоні, Х. Брінкманн, Є. Міхелевич, Г. Хель­біга, Й. Буша, а також І. Кучеренко, К. Рахіліної, О. Селіверстової, О. Моі­се­єва. Семан­тична своєрідність прийменників полягає в тому, що вони на противагу лексичним значенням повнозначних слів не наповнені “речовим змістом”; виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники вира­жають такі ж значення, як і іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, кон­крет­ніше і різноманітніше позначають відношення між членами речення. Прийменники виконують ніби подвійну функцію – формальну функцію зв'язку між члена­ми речення, виражену граматичними засобами певної  мови, а з іншого боку, – вказують на конкретний вид цього зв'язку, на його матеріально-значеннєвий вияв. Цей подвійний характер приймен­ників і визначає їхній складний семантичний статус.

У підрозділі 1.2. розглянуто семантичні та морфологічні класифікації прийменників, розроблені У. Ербеном, Г. Хельбігом, Й. Буша,  М. Степа­но­вою, Є. Шендельс, Р. Смеречанським, які різняться за принципами й обсягом. Зроблено висновок, що наявні класифікації не задовольняють вимог нашого дослідження, тому що ґрунтуються здебільшого на синтаксичних функціях, які виконує прийменниково-іменникова фраза.

У підрозділі 1.3. визначено, що об’єктом системного дослідження є сло­во як одиниця мови. Підґрунтям системності мови вважають зазвичай системність навколишнього світу, в якому все тісно взаємопов’язано. Як відомо, система є сукупністю елементів, що перебувають у відно­шеннях і зв’язках між собою та утворюють певну цілісність, яка включає в себе об’єкт-систему, систему однорідних об’єктів і множину об’єктів-систем. Невід’ємними атрибутами будь-якої матеріаль­ної чи ідеаль­ної системи є множинність, зв’язок, цілісність і структуро­ва­ність (А. Приходько). Взаємодіючи, системи (як мов­на, так і позамовна) створюють неоднозначну мережу парадиг­матич­них відношень між елементами. Так, елементи семантичного поля об’єднані насамперед спільністю позамовних зв’язків і відношень, а елементи лексико-семантичного угруповання пов’язують і поєднують передусім внутрішньомовні стосунки (В.  Левицький).

Розгляд синтагматичних відно­шень  вимагає уточнення значень таких термінів, як сполучуваність, дистрибуція, валентність. У підрозділі 1.4. в результаті аналізу наукових досліджень теорії валентності Й. Ербена, В. Бондціо, К. Зоммерфельда, М. Степанової та ін. доведено, що основну різницю між валентністю, дис­три­­буцією та сполучу­ваністю необхідно встановлювати не на рівні „потенційне – реальне”, а в обсязі цих понять. Найширшим з них є поняття „сполучуваність”, а дистрибуція та валентність є її різновидами, тому в дисертаційному дослідженні  вжито термін „сполу­чуваність” (синтаксична, лексична та семантична). 

У підрозділі 1.5. обґрунтовано критерії добору іменниково-прийменникових сполучень, які, за класифікацією У. Енгеля, виступають у ролі: 1) вільних поширювачів на рівні речення (Der Zug fдhrt nach Heidelberg);   2) ак­тан­тів у іменній фразі (der Weg nach Bromberg); 3) вільних поширювачів  у іменній фразі (der Dom zu Kцln). Таке обмеження вибірки зумов­­лене тим, що всі досліджу­вані приймен­ники зале­жать від імен­ника як самостійного носія валентності. За допомогою словників  валентності іменників К. Зом­­мер­фельда та Г. Шрайбера визначено ліву та праву позицію іменника щодо  прийменника, щоб з’ясу­вати, як впливає розта­шування ядра на сполу­чу­валь­ні власти­вос­ті досліджуваних прийменників.

 У систематизованій картотеці фактичного матеріалу зафіксовано 1472 іменниково-прийменникові фрази на кшалт: im Rahmen von, auf Grund von, im Zusammenhang mit і т.п., що стали об’єктом вивчення у підрозділі 1.5. ­ Для іденти­фі­кації  таких прийменникових сполучень застосовано критерії, запропоновані С. Шир­гольцем: 1) тест на перестановку або транс­формацію порядку слів; 2) тест на пропуски; 3) тест на замі­щення; 4) критерій непроник­ності, а також критерій синтаксично­го виокрем­лення, розроблений М. Степа­новою. Конструкції на зразок im Laufe, im Vergleich zu та ін., що виконують функцію прий­менників, відповідають вимогам, що висуваються до стійких сполучень, але всі складові іменниково-прийменникової син­таг­ми зв'язані між собою ке­ру­ван­ням, тобто тим видом синтак­сич­­ного зв'язку, що властивий словоспо­лу­чен­ням, а не складним словам. Оскільки встановлено, що розглянуті структури не є словами, то вони  не є і приймен­никами. Отже, найбільш адекватною назвою цієї категорії ми вважаємо „іменниково-прийменникові сполучення фразеологізованого типу, функціо­нально еквівалентні прийменникам”.

У другому розділі дисертації – „Матеріал і методи дослідження” – обґрунтовано вибір матеріалу дослідження (2.1.); визначено особливості художнього, публіцистичного та наукового стилів (2.2); описано методи дослідження (2.3); обґрунтовано репрезентативність вибірки (2.4); розглянуто кількісні параметри дослідження сполучуваності (2.5); здійснено поділ іменників на лексико-семантичні підкласи (2.6) та прийменників на логіко-семантичні групи (2.7).

Оскільки мова є системою ймовірнісною, то це уможливлює її дослідження за допо­могою статистичних методів, зокрема, різного виду розподілів кількісних характеристик її об’єктів. У підрозділі 2.3. обґрунтовано доцільність застосування критерію „хі-квадрат” для визна­чення наявності відпо­відностей/розходжень між розподілами частот спостережуваних величин, а міру  зв’язку (інтенсивність сполучуваності) між досліджуваними величи­нами встановлено за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості Чупрова К; кореляційний аналіз зафіксував сту­пінь і характер зв’язку між досліджува­ними явищами. При вивченні семантичної сполучуваності певних ЛО з підкласами слів доцільно розрізняти такі кількісні параметри: обсяг підкласу (кількість ЛО, які його утворюють); частота вживання (сукупність зафіксованих у тексті вживань ЛО, які утворюють підклас); уживаність (відносна величина – відношення частоти до обсягу); широ­та сполучуваності (відношення кіль­кості зафіксованих сполу­чень до загальної кіль­кості можливих зв’язків). 

У підрозділі 2.6. підкреслено, що для статистичного аналізу сполу­чу­ва­ності прийменників з іменниками необ­хід­но от­ри­мати набір семан­тичних підкласів іменників, а також дані про сполу­чуваність прий­менників із кож­ним ЛСП. У роботі наведено семантичні класифікації іменників (Є. Шен­­­­дельс, Г. Суіта, граматики DUDEN), але великий обсяг вибірки зумовив необхідність авторської детальної  класифікації. Вона ґрунту­єть­ся на інтуїтивно-логічному підході (В. Левицький), і в результаті цього всі дібрані іменники поділено на 30 ЛСП.

Дослідження сполучуваності в моделі „ ЛСГ прийменників + ЛСП імен­ників” вимагало провести семантичну класифікацію прийменників. В основу поділу прийменників на 18 логіко-семантичних груп покладено  логічні класифікації прийменників В. Виноградова та В. Брендаля, а також вра­ховано результати аналізу досліджу­ва­ного матеріалу на рівні мови (словни­ко­вих статей у тлумачному словнику Duden) і мовлення (ви­бір­ки з творів художньої, публіцистичної та наукової літератури).

У третьому розділі – „Семантична сполучуваність прийменників з імен­никами в різних функціональних стилях сучасної німецької мови”–   здійснено кількісний та якісний аналіз синтагматичних зв’язків  приймен­ників з іменниками у моделях: „прийменник + ЛСП іменників”,  „ЛСГ прий­мен­­ників + ЛСП іменників”. Об’єктом дослідження в підроз­ділах 3.1-3.5. є семантична сполучу­ва­­ність при­ймен­ників з ЛСП іменників на мате­ріалі художньої прози, публіцистики та нау­кових текстів сучас­ної німецької мови.

Порівняння частоти вживання прийменників у трьох стилях засвідчило, що  статистичним параметром ХС є частоти прийменників an, auf, aus, vor, mit, ьber, in, hinter, durch,  zu; ПС –  fьr, ab, bis, per, inklusive, seit, (an)statt, vor, laut, ohne, um, unter, nach; НС – von, bei, pro, gemдЯ, aufgrund, gegenьber, zwischen, neben, innerhalb, zu, unter,  nach. Частіше вживання конкретного при­йменника в певному функціональ­ному стилі можна поясни­ти відповідністю його семантики основ­ному функ­ціо­наль­но-смисло­вому типу мовлення (далі – ФСТМ). Най­більш тради­цій­ною класи­фі­ка­ці­єю ФСТМ є поділ на опис, розповідь та роздум. При цьому в певному функ­ціо­нальному стилі переважає окремий тип мовлення: у ХС – опис,  у ПС – розповідь,  у НС – роздум, але це не виключає поєднання цих типів у текстах будь-якого стилю. Згідно з системою співвідно­шення ФСТМ з категоріями мислення та комунікації Е. Верліха, опис передбачає насамперед фокусацію уваги читача на місці дії, розповідь – на часі дії, роздум – на відношеннях між поняттями та уявлен­нями, тому статис­тичними параметрами  ХС є прий­мен­ни­ки, основна функція яких  –  уточ­нення міс­це­знахо­джен­ня об’єкта в прос­то­рі, в публі­цис­тичному тексті – приймен­ники, що уточ­нюють час перебігу дії, в науковому – приймен­ники для передачі причиново-наслідкових відно­шень.

У підрозділі 3.2 вказано, що найбільшим за обсягом  у ХС у позиції ліворуч від досліджуваного прийменника є підкласи іменників, що позна­чають мову,  людей і атрибути людини; у ПС – іменники на позначення мови, дій, процесів; у НС – під­класи іменників, що позна­чають дії, характеристики живих і неживих об’єк­тів, мову. У позиції праворуч від досліджуваного прийменника найбіль­шими за обся­гом у ХС є підкласи імен­ників на позначення часу, атрибутів людини та будівель; у ПС –  іменники ЛСП „держава”, „міра” та „мова”;  у НС – підкласи імен­ників, що позначають державу, дії та іменники-терміни. Найбільшу частоту вживання в позиції ліворуч від досліджуваного прий­мен­ника в ХС виявили ЛСП імен­ників на позначення мови, людей та штучних речей;  у ПС – імен­ники на позначення дій, мови та абстракцій; у НС – імен­­ники на позначення дій, термінів і міри. У позиції праворуч від прий­мен­ника перші три місця за частотою вживання в ХС посідають імен­ники, що по-значають будівлі, атрибути людини та штучні речі; у ПС – час, державу та власні назви країн; у НС – іменники-тер­мі­ни, імен­ники на поз­на­­чення часу та абстрак­цій. Результати кореляційного аналізу підтвердили думку про те, що частота вживання іменників пев­но­го під­­класу зале­жить від обсягу цього підкласу: що більший обсяг під­класу, то більша час­тота вживання ЛО, які його складають. Частота сполучу­ва­нос­ті ЛСП імен­ни­ків з прийменниками в обох позиціях у ПС і НС має більш подібний характер, ніж у ХС і ПС. У по­зи­ції ліворуч від дослі­джу­ваного прийменника найбільші показники вживаності отри­ма­но в ХС у імен­ників, що позначають процеси, штучні речі та при­род­ні речі; у ПС – у іменників на позначення дій, мови та абстракцій; у  НС – у ЛСП іменників, що позначають терміни, дії та міру. У позиції праворуч найбільші показники вживаності зафіксо­вано у ХС для іменників, що позначають штучні речі, будівлі та атрибути людини; у ПС – для іменників на позначення часу, власних назв країн і держав; у НС – для іменників, що позначають терміни, час і абстрак­ції. Кількісні показники вживаності прийменників із ЛСП іменників в обох позиціях у ПС і НС мають більш подібний характер, ніж в ХС і ПС, але той самий прийменник має „специфічні” набори ЛСП іменників у кожному окремому стилі. За широтою сполучуваності в позиції ліворуч від досліджуваного прий­мен­ника  три перші місця в ХС посі­ли ЛСП іменників, що позначають мову, людей та атрибути людини, у ПС –  іменники на позначення дій, мови та процесів, у НС – іменники на позначення дій, характеристик і мо­ви. У позиції праворуч най­більша широта сполучуваності з приймен­никами зафіксована в ХС у ЛСП імен­ників на позначення часу, атрибутів людини та будівель; у ПС – із ЛСП імен­ни­ків на позначення держави, міри та мови; у НС – з ЛСП іменників, що позна­ча­ють державу, терміни та дії. Різні показники широти сполучуваності можна пояснити „прий­мен­ни­ко­вою насиченістю“ текстів кожного стилю: що більше різних приймен­ників трапляється в текстах певного стилю, то більша широта синтаг­ма­тич­них зв’язків ЛСП іменників. Широта синтагматичних зв’язків прийменників із ЛСП імен­ників справа при однаковому обсязі вибірок у текстах НС набагато менша, ніж у текс­тах ХС чи ПС. Це пояснюємо тим, що в текстах НС з метою адекватного сприйняття інформації зводиться до мінімуму можливість багатозначності вира­зів, внаслідок чого іменники вживаються переважно в прямому значенні.

Найбільшу широту    сполучуваності окремо взятих прийменників  з імен­ни­ка­ми в позиції ліворуч виявлено в ХС у прийменників in, fьr, mit, aus, fьr, an, ьber, vor; у ПС – in, fьr, mit, von, an, zu, ьber, um; у НС –  mit, von, zu, fьr. У позиції іменника пра­во­руч найбільшою широтою сполучу­ва­нос­ті  в ХС характеризу­ються  приймен­ники in, auf, zu, aus, fьr, an, ьber, vor; у ПС – прийменники in, auf , bei; у НС – in, von, bei, nach, durch, an, auf, ьber, zwischen, aus. Це можна пояснити тим, що най­більш уживані прийменники in, von, mit, zu, fьr, bei – багатозначні, семантичні межі окремих лек­сико-семантичних варіантів цих приймен­ників нечіткі і  вони утво­рю­ють різноманітні синтагматичні зв’язки з іменни­ками більшості семан­тичних під­класів.

За допомогою критерію хі-квадрат і коефіцієнта К встановлено, що зв’язки високої, середньої та слабкої інтенсивності з ЛСП іменників у позиції зліва в ХС виявили 10 прийменників (аus, mit, von, zu, fьr, gegen, an, auf, in, ьber); у ПС –15 прийменників (gegenьber,  mit, nach, von, zu, durch, fьr, gegen, um, an, auf, in, ьber, unter, vor); у НС – 17 прийменників (wegen, aus, bei, gegen­ьber, mit,  nach, von, zu, durch, fьr, gegen, um, an, auf, in, ьber, zwischen). У позиції іменника справа стандартні зв’язки у ХС зафіксовано із 24-ма прийменниками (wegen,  wдhrend, aus,  bei, mit, nach, seit, von, zu, bis, durch, fьr, gegen,  ohne,  um,  an,  auf, hinter,  in,  neben,  ьber,  unter, vor,  zwischen); у ПС – з 26-ма приймен­ни­ками (inklusive, innerhalb, laut, ab, aus, bei, mit, nach, seit, von, zu, bis, fьr, ge­gen, ohne, per, pro, um, an, auf, hin­ter, in, ne­ben, ьber, unter, vor;  у НС – з 26-ма прий­мен­никами ((an)statt, aufgrund, innerhalb, wдh­rend, we­gen, aus, bei, gemдЯ, mit, nach, seit, von, zu, bis, durch, fьr, ohne, pro, um, an, auf, in, ne­ben, unter, vor, zwischen). Статистично значущі зв’язки прий­менників із ЛСП іменників у певному функ­ціо­нальному стилі зале­жать не тільки від внутрішньомовних факторів (відпо­від­ністю актуа­лі­зо­­ваних сем прий­мен­ника та іменника), але й від лексичного складу текстів окремих функціональних стилів (денотативної активності іменників). Дія сти­льо­вих факторів веде до розмежування моделей сполучуваності.

Проведене у підрозділі 3.4. зіставлення сполучуваності у моделі „ЛСГ прийменників + ЛСП імен­ників” на матеріалі текстів ХС, ПС і НС дало підстави зробити  висновок, що найчастотнішим у всіх трьох стилях є підклас локальних прийменників. Другий за частотою вживання в ХС і ПС –   підклас модаль­них прийменників, далі – підклас темпоральних прийменників. Кіль­кісне пере­ва­жання локальних, модаль­них та темпоральних приймен­ни­ків зумовлено тим, що автори художніх творів і журналісти зосереджують свою увагу на місці і часі дії, подіях, вчинках головних героїв. Під­ви­щена частота вживання залежать від обсягу під­класу, оскільки локальні, модальні та темпоральні ЛСГ найбільші за обсягом. На противагу до ХС і ПС,  у НС другий за частотою вживання – підклас прий­мен­­ників способу дії, наступним є підклас каузальних прийменників, що пояснюємо концент­рацією авторів наукових праць на описі методики дос­лі­джень і причиново-наслід­кових зв’язків.  

Найбільші показники вживаності в ХС і ПС отри­ма­но для ЛСГ локальних  і модальних прий­менників. У НС зафіксо­вано найвищі показники вжива­ності для ЛСГ каузальних прийменників, прийменників способу дії та кон­диціо­нальних прийменників. ХС і ПС виявляють більшу подібність щодо вживаності ЛСГ прийменників. За широтою сполучуваності з ЛСП іменників у ХС та ПС перше місце посі­дають ЛСГ локальних, модаль­них і копулятивних прийменників. У НС най­вища широта сполучуваності з ЛСП іменників виявлена в ЛСГ модальних, копулятивних приймен­ників і прийменників відповід­нос­ті.

На основі статистичного аналізу з’ясовано,  що найвищі значення кри­терію c² та коефіцієнта К у всіх трьох стилях зафіксовані для зв’язку тем­по­раль­них прийменників із ЛСП іменників на позначення часу. У ХС 16 ЛСГ прийменників виявили зв’язки з ЛСП іменників,  у яких емпірич­ні частоти вищі за теоретично очі­ку­вані, у ПС і НС – 17 з 18-ти наявних. Найбільшу кіль­кість стандартних зв’язків виявлено в ХС та ПС у локальних, а в НС – у копуля­тив­них прийменників. Порівняння „стандартних” зв’язків локальних прийменників у художній прозі та публіцистиці з відповідними зв’язками в НС під­твердило тезу про денота­тив­ну активність іменників певних ЛСП як причину різної інтенсивності сполучува­нос­ті. Семантичні зв’язки з високою інтенсивністю становлять озна­ко­вий набір характеристик кожного функціо­наль­ного стилю. Ними виявили­ся для ХС сполу­чення ЛСГ прийменників і ЛСП імен­ників за такими озна­ками: „тем­по­ральні” + номінації часу; „локальні” + назви будівель; „способу дії” + позначення атрибутів людини; „модальні” + абстракції; „мо­даль­ні” + характеристики живих та неживих об’єктів; „каузальні” + найменування психічних виявів; „консекутивні” +  позначення міри; „копу­ля­­­тивні”, „агентивні” та „реци­пієнтивні + найменування лю­дей; „копулятивні” +  назви со­ціального статусу людей.

Для ПС ознаковий набір складають сполу­чення ЛСГ прийменників і ЛСП іменників за такими ознаками: „темпо­раль­ні” + номінації часу, „локальні” + назви країн і місцевостей; „локальні” + позначення будівель; „локальні”+ назви літературних жанрів; „модальні” + абстрактні назви, ха­рак­терис­ти­­ки живих і неживих об’єк­тів; „каузальні” + найменування пси­хічних виявів; „аген­тивні” та „реципієнтивні” + позначення людей; „агентивні” + назви соціального статусу людей.

Ознаковим набором НС є сполучення ЛСГ приймен­ни­ків і ЛСП імен­ників за такими ознаками: „темпо­раль­ні” + позначення часу; „модальні” + геометричні форми; „мо­даль­ні” + характеристики живих і неживих об’єктів; „агентивні”та „реци­пі­єн­тивні” + найменування соціаль­ного статусу людей; „відповідності” + назви країн та місцевостей; „реци­пі­єн­тивні” + номінації   фауни.

У підрозділі 3.5. розглянуто вплив граматичного фактора на сполучу­ваність прийменників із іменниками. За результатами статистичного аналізу встановлено, що для ХС властиві прий­менники, які вживаються з давальним і знахідним відмінками, оскільки це сприяє кращому описові як локалізації  дії в просторі, так і  її динаміки. Коефіцієнт спряженості К показав, що у ПС переважають прийменники, які вживаються із  знахід­ним відмінком, оскільки автори газет­них та журнальних статей основну увагу звертають на час дії та дійові особи. У текстах НС зафіксовано тісний зв’язок із прийменниками, що поєднуються з давальним відмінком, і слабкий зв’язок із прийменниками, що вживаються з родовим від­мін­ком. Це пояснюємо тим, що однією з композиційних особливостей НС є доку­мен­­тування тверджень, циту­вання, покликання на джерело, висунення і доведення гіпотез, ланцюж­ки роздумів, чітка система логічних суджень, аргументація причиново-наслідкових зв’яз­ків.

У четвертому розділі – „Парадигматичні властивості прийменників сучасної німецької мови” – на основі статистичних даних про синтагматичні    зв’язки ЛО у моделях: ”прийменник + ЛСП іменників” і „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” встановлено парадигматичні зв’язки в межах кожної з моделей; за допомогою коефіцієнта лінійної кореляції обчислено їхню силу, ступінь і харак­тер; здійснено порівняння результатів кореляційно-семантичних зв’язків у ХС, ПС, НС. Такий план дослідження дав змогу простежити системний характер семантичних відношень між при­йменниками та між ЛСГ прийменників у трьох функціональних стилях.

Найвищу кореляцію між прийменниками зліва у ХС  спостерігаємо для fьr та an, справа – для innerhalb та binnen. Найбільший діапазон статис­тично значущих кореляцій у текстах ХС в позиції зліва має приймен­ник an, а спра­ва –  in та an. Водночас деякі бага­то­значні прийменники, як-от: fьr, an, aus, –  мають малу кількість парадигма­тич­них зв’язків при великій кількості синонімічних парт­нерів і високій частоті вживання. Серед прийменників, які трапляються з ЛСП іменників справа в текстах ХС, можемо виділити окрему групу прийменників, які  тісно взаємо­пов’я­зані сймою часу.

У текстах ПС найвищу кореляцію між прийменниками в позиції зліва зафіксовано для gegen та um, справа – для  innerhalb та binnen. Найбільший діа­па­зо­н статистично значущих кореляцій зліва має прий­мен­­ник an, справа – (an)statt. Серед прийменників, які сполучаються з ЛСП іменників справа в текс­тах ПС, виділено окрему групу прийменників зі спільною сймою часу, склад якої якісно відрізняється від відповідної групи в ХС.

Найвища кореляція між прийменниками зліва в тек­стах НС спосте­рі­гаєть­ся між um та durch, справа – між прий­мен­никами, які сполучаються з ЛСП іменників на позначення міри: einschlieЯlich / abzьglich / zuzьglich / б та між прий­мен­никами, що пов’язані синтагматично  з іменни­ками на позна­чення власних назв країн і місцевостей: sьdlich / цstlich. У текстах НС в пози­ції справа може­мо виділити окремі групи прий­менників тісно взаємо­пов’язаних сймою кількості та сймою місцезна­ходження, до того ж перша група приймен­ників відіграє для НС набагато важливішу роль, ніж друга.    

Порівняння сильних кореляційно-семантичних зв’язків справа в ХС, ПС та НС є свідченням того, що найбільшу кількість сильних коре­ляцій зафік­совано в НС (54), у ПС – 27, а найменше зв’язків – у ХС (18). Причиною цього є різна „прийменникова насиченість” вибірок із текстів кож­ного сти­лю. Так, у ХС  зафіксовано 47 прийменників зі 149 дослі­джуваних, у ПС – 71, а в НС –  87. У НС та ПС, на відміну від ХС, вжива­ється значна кіль­кість прийменників, що вимагають після себе родового відмінка. Для всіх трьох стилів простежуємо збіг лише одного сильного кореля­цій­ного зв’язку: ab та seit. Найбільший діапазон статистично значущих кореляцій у текстах НС зліва характерний для прий­мен­­ників durch, von, bei, gegen та wegen, а справа –  mit, (an)statt, neben, nach, pro, trotz, um, zu та zwischen.

Найбільшу кількість кореляцій зі знаком „мінус” зафіксовано в трьох стилях для приймен­ників auЯerhalb, dank, innerhalb, wegen, trotz, samt, entlang, bis, zuliebe, nach, abzьglich, infolge, inklusive, laut, halber. Це означає, що в синтагматичних властивостях зазначених прийменників порівняно з іншими  прийменниками більше відмінного, ніж подібного.

У підрозділах 4.4 і 4.5 встановлено, що на основі парадигматичних зв’язків ЛСГ прийменників утворюються певні мікрополя з ядром, основним складом і периферією, до яких належать ЛСГ зі спільними чи подібними синтагматичними зв’язками, причому кількість і склад мікро­полів відрізняється в кожному функціональному стилі. Спільним для трьох стилів є лише мікрополе темпоральних прийменників, оскільки через високу селективність ці прийменники мають стандартні зв’язки лише з імен­никами на позначення часу. Окрім мікрополя темпоральних прийменників, на основі кореляційних зв’язків у ХС можна виділити ще 4 мікрополя (агентивні + реци­пієнта + копуля­тив­ні + адверзативні; модальні + способу дії; кондиціональні + каузальні; локальні прийменники); у ПС – 3 мікрополя (реципієнтивні + агентивні + рестриктивні;  фіналь­ні + модальні + консе­кутив­ні + каузальні; кон­ди­ціо­нальні + локальні приймен­ники); у НС – 7 мікрополів (реципієнтивні + агентивні; рестриктивні + кондиціональні; фінальні + способу дії + консеку­тив­ні + каузальні; відповід­ності + адверзативні; дистри­бутивні + копуля­тив­ні + партитивні; концесивні + кондиціональні; локальні + рестрик­тив­ні + способу дії). Велика кількість мікрополів прий­менників у текстах НС зумовлена більшим обсягом прийменників у цьому стилі, причому мікрополя в ХС і ПС структуровані чіткіше, ніж у НС.

Найвищу кореляцію в текстах усіх трьох функціональних стилів спосте­рігаємо між прийменниками ЛСГ агентивних та реципієнтивних, що зумов­лено високим рівнем селективності прийменників цих ЛСГ. Сильні кореляційні зв’язки зафіксовано в усіх трьох стилях між рестриктивними, адверзативними прийменниками й прийменниками відповід­ності. Це означає, що в досліджуваних стилях зазначені прийменники сполуча­ються в більшості випадків з одними й тими ж ЛСП іменників.

У висновках узагальнено результати дослідження, окреслено перспективи подальших пошуків з обраної проблематики.

1. Прийменники за своїм змістом – явище багатозначне й багатовимірне. Виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники виражають такі ж значення, як і іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, конкретніше й різноманітніше позначають відношення між предметами в об’єктивній дійсності.

2. Проведене дослідження підтверджує ефективність залучення різних кількісно-якісних параметрів для встановлення механізму функціонування прийменників у текстах різних стилів.  

3. Установлено, що частота окремих прийменників і ЛСГ прийменників є статистичним параметром певного функціо­нального стилю, тобто такою величиною, яка істотно відрізняється у різних функціональних стилях і може бути маркером кожного окремого стилю.

У всіх трьох стилях найбільше коло синтагматичних зв’язків  мають високочастотні прийменники in, mit, fьr, von, aus, zu, an, auf.

4. За логіко-семантичними критеріями всі прийменники було скласифіковано незалежно від синтаксичних функцій, які  вони виконують у сполученні з іменником, без урахування позиції іменника відносно прийменника, абстракт­нос­ті чи конкретності відношень, які вони вира­жають, на 18 груп. Найбільшою за обсягом є група прийменників на позна­чення локальних відношень (65 ЛО), меншими – ЛСГ темпоральних прийменників (35 ЛО), способу дії та модальності (по 25 ЛО). Для дослідження сполучуваності прийменників з іменниками всі іменники вибірки було поділено на 30 підкласів.

5. Найбільший обсяг ЛСП іменників зліва у сполу­ченнях із приймен­никами виявлено в ПС та НС, що пояснюємо  пере­важанням у цих стилях прогресивних іменнико­вих фраз, що є наслідком номі­наль­ного стилю викладу інфор­мації. Найвищий обсяг ЛСП іменників справа зафіксовано в ХС, що спричинено лексичною наси­че­ністю текстів.

Найвищі показники вживаності ЛСП іменників із прийменниками отри­ма­но для текстів трьох стилів лише в сполученні з іменниками праворуч, що позначають час. У всіх інших випадках показники вживаності в різних стилях з одними й тими ж ЛСП іменників доволі різні.

Широта сполучуваності зумовлена семантикою прийменник­ів, їх мор­фо­логіч­ною структурою та залежить від вживання прийменника в певній сти­льо­вій сфері.

6. Аналіз інтенсивності сполучуваності підтверджує факт, що сполучуваність ґрунтується на законах смислового узгодження. Стильові фактори не в змозі їх скасувати, вони лише підлаштовують ці закони до виконання завдань тієї чи іншої комунікативної сфери мови. Причину різної інтенсивності зв’язків ми вбачаємо в тому, що в кожному стилі з огляду на комунікативні цілі надано перевагу певним поняттям, внаслідок чого актуалізуються відповідні варіанти значень.

У текстах усіх трьох функціональних стилів прийменники реалізують у сполученні з ЛСП іменників у позиції зліва свої другорядні значення, а в позиції справа – як головне, так і другорядні значення.

7. Зіставлення даних про міру селективності (здатність сполучатися з обмеженим колом ЛСП) приймен­ників у трьох стилях у позиції зліва свідчить про наявність найбільшої кореляції між ПС та НС, що є доказом подібності вживання прийменників у цих стилях. Менш тісну кореляцію зафіксовано між ХС та ПС. Для ХС і НС характерна порівняно однакова інтенсивність синтагматичних зв’язків лише в одному випадку. Спільні інтенсивні зв’язки доцільно розглядати як деякі інваріанти смислових зв’язків, які відображають загалом інваріантну структуру мови.

 8. Статистичний аналіз сполучуваності в моделі „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” у текстах ХС, ПС та НС дав змогу встановити, що сполучення слів на рівні великих семантичних підкласів скла­дає каркас мовного оформ­лен­ня тексту в певному функціональ­ному стилі.

9.  На сполучуваність у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови впливає також граматичний фактор, тобто семантичне наповнення відмінків іменників.

10. Проведене нами дослідження кореля­цій­но-семантичних зв’язків під­твердило гіпотезу, що тісно коре­лю­ють ті семантичні під­кла­си, які вияв­ляють найбільшу спіль­ність синтагматичних зв’язків із ЛСП імен­ників, але при цьому не завжди більшій кількості випадків спільного вживання слів обов’язково буде відповідати більша сила парадигматичного зв’язку між ними. Порівняння сильних кореляційно-семантичних зв’язків справа в ХС, ПС і НС показує, що найбільшу кількість сильних кореляцій зафіксовано у НС, менше  –  у  ПС, а найменше – у ХС. Причиною цього є різна „приймен­никова насиченість” вибірок з текстів кож­ного стилю.

На парадигматичній осі групи прийменників не утворюють ядра та пери­фе­рії, тому що об’єднані не однією, а кількома різними архісемами. Мож­на виділити певні угруповання, для яких у ХС є спільними сйми часу, прос­то­ру та міс­цезнаходження, способу дії, причини, мети; для ПС – сйми часу, при­­належності,  простору, причини, відповідності й обмеження; для НС – семи кількості, причини, способу дії, заміщення, наслідку, відпо­від­ності, допустовості.

На основі парадигматичних зв’язків ЛСГ прийменників з тотожними  чи подіб­ними синтагматичними зв’язками утворюють певні мікрополя з ядром і периферією. Кіль­кість і склад таких мікро­полів у кожному функціональному стилі різні, але локальні й темпоральні ЛСГ прийменників утворюють автономні мікрополя в кожному з досліджуваних стилів.

Теоретичні й практичні результати виконаного дослідження можуть бути ви­користані для подальшого наукового вивчення проблем системності на прикладі ін­ших лексико-граматичних класів не лише сучасної німецької мови, а й інших мов. Подальші студії доцільно проводити з урахуванням сучасних по­ло­­жень когнітивної лінгвістики й прагмалінгвістики, де  таке вивчення функці­о­наль­них особливостей прийменників буде сприяти розвитку теорії кому­ні­кації.

Перспективним вважаємо дослідження прийменників в аксіологічному плані як реалізації семантичного розвитку способів вираження темпоральних, каузальних, модальних зв’язків на основі первинного локального значення прийменників, а також вивчення системних зв’язків прийменників з дієсло­вами тощо.