СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОТИВНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ НЕГАТИВНОЇ ОЦІНКИ (на матеріалі англомовного художнього дискурсу)

summary

Розділ 1. ”Засоби вираження емотивно-негативної оцінки в англомовному дискурсі”. Критичне узагальнення результатів попередніх теоретичних досліджень даної проблематики вітчизняними та зарубіжними лінгвістами слугує підґрунтям для розкриття ролі взаємопов’язаних семантичних категорій оцінки, емотивності та експресивності в реалізації емотивних висловлювань негативної оцінки. Зокрема, головними компонентами оцінки визнаються суб’єкт, об’єкт оцінки, оцінний предикат, шкала оцінок зі стереотипами, аспект оцінки та підстава. Оцінне висловлювання відрізняється видами оцінок: 1) позитивна/негативна/нейтральна; 2) загальна/приватна; 3) об’єктивна/суб’єктивна; 4) емоційна/раціональна/емоційно-раціональна (О.М. Вольф).

Відповідно до наявності раціональної та емоційної оцінки, висловлювання розподіляються на раціонально-оцінні та емоційно-оцінні. Емоційно-оцінні висловлювання слугують для передачі почуттів та емоцій; основна оцінна шкала „добре/погано” корелює із розподілом основних емоцій на позитивні та негативні, таким чином, оцінність та емоційність поєднуються у складну сутність.

Оцінка є універсальною мовною категорією, що тісно пов’язана з етнографічними та соціокультурними аспектами спілкування; вона реалізується в дискурсі як вербальними, так і невербальними засобами, невербальною поведінкою. З-поміж найбільш уживаних способів вербального вираження оцінки виокремлюються: удаваність, стриманість, інтенсифікація, деінтенсифікація, маскування (Л. Бредфорд). Так, інтенсифікація пов’язана із модифікацією прагматичного значення, підсиленням вираження оцінки, у даному випадку емоційно негативної оцінки. Інтенсивність оцінки реалізується через експресивність – семантичну категорію, що охоплює як раціональну, так і емоційну сфери. Таким чином, перетинання семантичних категорій оцінки та емоційності характеризує висловлювання як емоційно-оцінне.

Сполучуваність категорій оцінки та емотивності із семантичною категорією експресивності модифікує прагматичне значення емоційно-оцінного висловлювання, інтенсифікує його.

Розрізняють абсолютну й відносну експресивність (С. Ларсон). Абсолютна експресивність внутрішньо притаманна певній одиниці мови; відносна чи контекстуальна експресивність притаманна мовній одиниці у певному мовленнєвому контексті. У першому випадку експресивна емоційна оцінка у висловлюванні реалізується низкою мовних засобів: фонетичних, морфологічних, лексичних, фразеологічних, синтаксичних.

До фонетичних маркерів емотивно-негативної оцінки за даними нашого корпусу належать: подовження наголошених голосних і приголосних, зміна якості звука, емотивно-просодичне оформлення висловлювань. Наприклад, звукове повторення певного звуку у мовленні, як правило, свідчить про високий рівень емоційної збудженості: “You lean, long, lanky lath of a lousy bastard” (Begley Louis).  Емотивні висловлювання завжди інтонаційно позначені темпом, зниженням або підвищенням гучності, появою пауз, стиків, ритмів, наголосом, тембром, модуляцією тону.

До морфологічних маркерів емотивно-негативної оцінки належать: дерогативні суфікси -ish, -ard, -eer, -ster/-aster та полуафікс – monger: drunkard, profiteer, childish, scare-monger;  префікси-інтесифікатори over-, super-, ultra-, will- та основи ever, all, а також авторські ситуативні оказіоналізми, що утворюються сполученням відомих морфем згідно словотворчих моделей: poisoner – кухар, frog-eater – француз.

До лексичних маркерів емотивно-негативної оцінки належать: слова з різним ступенем конотації, які виражені іменниками (пейоративні зооніми тощо), прикметниками, дієсловами, прислівниками, а також словами, які виражають зневагу у певному етнокультурному контексті; слова зниженого стилістичного тону – колоквіалізми, діалектизми, сленгізми, жаргонізми, вульгаризми, нецензурна лексика. Зниженість необов’яково вказує виключно на негативно-засудливу конотацію: стилістично знижене слово здатне функціонально виражати емотивне схвалення. Наприклад: “You’re a fine rogue, Sсarlet” (Michell Margaret). З іншого боку, піднесена та облеслива лексика в емотивних контекстах не обов’язково виражає позитивну оцінку, в нашому корпусі вона виражає і несхвалення: сарказм, іронію, зневагу.

До фразеологічних маркерів емотивно-негативної оцінки належать: лексичні одиниці, які виражені пейоративними емотивами, що виступають у ролі основних актуалізаторів, інтенсифікаторів значення зневаги, образи, кепкування, гніву тощо. Фразеологізми більшою мірою, ніж слова, здатні до емоційно-оцінної амбівалентності. Виразними вважаються фразеологізми, в яких мотивуючим компонентом виступає зоонім: hog in armour; make a pig of oneself; get smb. goat; chatter like a magpie. Негативна оцінка в подібних фразеологізмах переважає. Для вираження суб’єктно-оцінного, емоційнo забарвленого ставлення до предмета думки використовуються ідіоматичні структури.

До синтаксичних маркерів емотивно-негативної оцінки належать не тільки  члени речення, а й синтаксичні відношення та зв’язки, характерні для них. Мета синтаксичних маркерів полягає у передачі не стільки головного змісту повідомлення, скільки суб’єктно-оцінного, емоційно-забарвленого відношення до предмета думки. Синтаксичні маркери можуть бути визначені тільки у дискурсі з урахуванням когнітивних, етноспецифічних, соціально-психологічних та інших релевантних чинників. Емотивне висловлювання негативної оцінки як комунікативна одиниця дискурсу має два плани: віртуальний та реальний. Першому властиві внутрішньоструктурні, мовні ознаки; другому – умови дискурсивної реалізації. При вивченні дискурсивних особливостей емотивного висловлювання негативної оцінки важливим є виділення двох рівнів організації висловлювання як дискурсивної одиниці: рівня передачі змісту та рівня здійснення соціальної взаємодії.

Реалізацію висловлювань емотивно-негативної оцінки у мовленні здійснюють мовленнєві акти експресиви негативної модальності. Оцінка у таких висловлюваннях представлена двома типами – прямим та непрямим, та двома видами – експліцитним й імпліцитним.

Пряма оцінка здійснюється вживанням лексичних, синтаксичних, просодичних, графічних засобів та кінем (авторські ремарки). Непряма оцінка реконструюється за допомогою контексту і загальної ситуації спілкування.  

Експліцитна оцінка характеризується присутністю елементів оцінної структури в пропозиції висловлювання. Імпліцитна оцінка виникає як результат випущення оцінного компоненту із пропозиційного змісту висловлювання і, на відміну від непрямої оцінки, індикується маркерами всередені речення: риторичними запитаннями, реченнями з модальними дієсловами тощо.

Розділ 2. „Структурно-семантичні та стилістичні особливості емотивних висловлювань негативної оцінки”. Дослідження способів вербалізації емоцій в сучасному англомовному дискурсі дає підстави виділити корпус висловлювань негативної оцінки, що виражають емоції гніву, роздратування, обурення, недовіри, зневаги, ненависті, відчаю, розчарування, незадоволення тощо. До основних структурних моделей виділеного корпусу висловлювань відносимо: інфінітивні речення та речення з ядерним компонентом Participle I; речення з модальними дієсловами; речення з вигуками; номінативні речення; розповідні речення з модифікаторами негативної оцінки, спонукальні речення; питальні речення: риторичне запитання, речення-перепити; інвертовані речення.

Інфінітивним реченням та реченням з ядерним компонентом Participle I притаманне вираження почуття прикрості, обурення, докору, засудження, що досягається індикаторами емотивності, до яких відносяться дієслова негативної конотації, окличні структури, різноманітні маркери-інтенсифікатори та іng – форма, яка підкреслює безперервність дії і підсилює негативну конотацію: “Making a fool of yourself over that throw back”  (Dunkan Judith).

Позиція мовця у таких висловлюваннях щодо об’єктивного стану речей, загальних явищ, подій, осіб, предметів і навіть до самого себе розкривається у контексті: “To drink yourself to death. Have you ever thought about how much money you save by not being an alcoholic?” (Hoeg Peter). Негативна оцінка адресата, виражена в односкладних структурах прокляття, може включати й лайливу лексику: Damn you! To hell with you! (Hooper John).

Речення, предикат яких включає модальні дієслова should, ought, must, might, could у сполученні з інфінітивом, здатні виражати докір, пораду, засудження, заборону, каяття. У таких реченнях імплікується негативне ставлення адресанта до ситуації, пов’язаної з адресатом:  “I was really hurt that you should speak to me like that. You and I never quarreled” (Willson Rawls).

Використання в позиції предиката прикметника з семою негативної оцінки підсилює одну із таких моделей you should be + Adj. Модель типу must + Inf. може вміщати пресупозицію негативної оцінки і виражати терміновий наказ, засудження, незадоволення. Сфера використання такої структури поширюється на ситуації паритету чи несиметричних стосунків між комунікантами. Питальні речення з how та предикатами could (you, he, she, etc.) + Perfect inf. та can + Simple inf. виражають докір, обурення, засудження.: “How could she have said such things, just as they were going to part?” (Michell Margaret). 

Речення з предикатом might + Perfect inf. вказують на невиконання дії, що оцінюється негативно. У корпус речень негативної оцінки з модальними дієсловами can, could входять і конструкції з інтрoдуктивами типу I can’t stand, I can’t bear з експліцитним маркером оцінки.

Речення з вигуками є синтезом емотивності та експресивності у вираженні суб’єктивної оцінки. Використання вигуків на початку речення слугує додатковим сигналом про наявність емоційного значення. Ряд вигуків вживаються як самостійні окличні речення та здатні виражати як негативні, так і позитивні емоції мовця: Goodness! Indeed! Really! Oh no! Rubbish! Nonsense! Oh, damn you! У стверджувальних за формою реченнях з вигуками негативне значення передається початковими вигуками (the) hell, like hell, (the) devil, (the) deuce etc.; чи кінцевими вигуками типу: indeed, my foot (eye тощо); зворотами на кшталі: I’ll be damned! Dash me! Search me + if, Catch me + ing.

Інтенсифікація негативної оцінки у номінативних розповідних реченнях, представлених моделями N!; Adj. + N!; Adj. + Adj. N!; N of N!; You Adj. + Adj. N; You + N, досягається шляхом вживання пейоративної лексики та знака оклику. Такі моделі використовуються у мовленнєвих ситуаціях, де мовець може експресивно й безпосередньо виражати свої почуття та емоції щодо об’єкта чи адресата, а також здійснювати певний вплив на останнього з метою викликати відповідну реакцію: “You cunning old bastard! Stubbo bird!” (Michael Judith).

До моделей, в яких оцінний знак здебільш зумовлюється контекстом, належать: What /such/N; What Adj. N; These/those, this/that + N (s); You and your N; The N; N (plural).  Особливу групу складають речення, утворені з нейтральних іменників, перед якими вживаються вказівні займенники: that, those. Використання займенників у сполученні з наступним іменником у відповідному контекстному оточенні, як правило, передає зневажливу конотацію та негативне ставлення до об’єкта оцінки: “She was smiling that old moсking smile of hers and it filled him with fury” (Ludlum Robert).

Модель You and your N реалізує емоційну реакцію мовця щодо будь-якої особи та імплікує негативну оцінку. Комунікативний намір мовця, оформлений за такою моделлю, є більш емоційно насиченим  порівняно з іншими моделями: “You and your upbringing” (Buck Pearl) –  скрита іронія.

До модифікаторів негативної оцінки розповідних речень належать: лексичні компоненти висловлювань, граматичні моделі висловлювань, компаративні та увиразнюючі конструкції. Ставлення адресанта до адресата у таких реченнях виражається експресивно-оцінними прикметниками негативної конотації: frightful, dreadful, awful, terrible, horrible тощо. Прислівники, утворені від таких якісних прикметників, зокрема із значенням жахливості (horribly, awfully, terribly, wildly, fearfully, dreadfully, roughly etc.) виражають негативну оцінку і викликають неприємні асоціації. До експресивних структур слід віднести й компаративні конструкції з функціональним словом likе та корелюючими прислівниками as…as; not so …as; the same…as. Модифікатори almost, exactly, just exactly, almost exactly, about, more or less, використані у таких реченнях, як правило,  знаходяться перед зазначеними вище компаративними конструкціями, увиразнюючи висловлювання.

Характерною особливістю спонукальних речень у конфліктному дискурсі є наявність подвійної змістової орієнтації: з одного боку, їх денотативне значення орієнтоване на майбутнє, тобто має проспективну направленість; з іншого боку, їхні пресупозиції – негативна оцінка певних ситуацій – мають не лише проспективну і ретроспективну спрямованість, але й позначають ситуації, що відносяться до дійсності. Спонукальні речення сприяють волевиявленню мовця і змушують адресата до певних дій. Вплив на адресата диференціюється у відповідності до виду директиву: ін’юктиви (команда, наказ, заборона, вимога) – жорсткий, реквестиви (порада, прохання, застереження, рекомендація) – м’який. Спонукання з високим ступенем категоричності репрезентують моделі: Don’t inf.: „Don’t interfere in my affairs!”(Hooper John); Don’t be N (Adj.): “Don’t be so bloody insolent” (Baldacci David); Don’t + you: “Listen, don’t be crazy, my dear” (MacLean Alistar). Використання займенника уоu у ролі звертання майже завжди носить не тільки формальний, а навіть грубий характер. Така форма звертання, з одного боку, характеризує адресанта як людину з низьким рівнем культури, а з іншого – визначає соціальне становище адресата.

Прагматичне призначення риторичних запитань полягає у підвищенні емоційного тону мовлення, активізації ментальної діяльності адресанта, спрямуванні його на самостійне виведення оцінки, вираженні осудливого ставлення адресанта до того, що відбувається: “Why do you keep this ghastly silence? Why do you not demand – cry out for help – do something?”  (Markandaya Kamala).

Моделі типу: What’s the use…? What’s the good…? передають негативну оцінку доцільності, доречності щодо реалізації небажаних з точки зору адресанта дій: “What the use to talk of “exchange” and so forth? Their life is theirs and yours is yours; neither change nor exchange is possible” (Markandaya Kamala). Запитання типу: Why + Inf. (Why don’t / didn’t…) слугують засобом вираження емотивно негативної оцінки. У таких запитаннях, з одного боку, адресант негативно оцінює дії адресата, а з іншого, виражає співчуття, симпатію щодо нього.

Речення-перепити характеризуються емфатичною інтонацією і є засобом вираження емоційного стану співрозмовника (обурення, роздратування, недовіри тощо). Такі речення зорієнтовані на забезпечення адекватного сприйняття певної інформації мовцем у комунікативному акті. Речення-перепити типу заперечення-заперечення -/-, як правило, виражають негативні емоції. Вони вимовляються зі спадною інтонацією в першій частині та з підвищеною в другій і звучать агресивно. Розділові питання типу +/+, слугують для вираження, з одного боку, зацікавленості, здивування, а з другого – засудження, підозри, гніву та іронії. Обидві частини таких питань вимовляються зі спадною інтонацією.

У структурно-семантичному аспекті питання-перепити поділяються на такі три групи:

1)      перепити із жорсткими параметрами відповіді, тобто перепити, які повністю повторюють репліку попереднього висловлення: “What have you been doing with your hands – plowing?” – “What have I been doing with my hands? Whose business is what I do with my hands?” (Michell Margaret);

2)      перепити з гнучкими параметрами відповіді, тобто перепити, які повторюють певну тематичну чи рематичну частину попереднього висловлення, що може бути виражене словом, словосполученням чи реченням: “Its true,” Tommy whispered. “It was the first time. But it was the first important time. I did want it. Do you hate me?” – “Do I hate you? Why should I hate you?” – Prew said, contemptuously. – “But you do. You’re contemptuous of me. Arent you? Arent you? You think I’m evil” (Hooper John);

3)      перепити з нульовими параметрами відповіді, до яких належать перепити-заповнювачі комунікативних пауз: “All right,” Prew said. “Take it easy, Angelo. You don’t want to get picked up. You’re still drunk.” – “Sure, I’m drunk. Sure I am. So what? Cant a man get drunk? Cant a man do anything? Cant a man even put his goddam hands in his goddam pockets on the goddam street? Why not get picked up? I aint no coward? To be running from them. I aint yellow. I aint no coward. I aint no bum.  I aint no scum” (Baldacci David).

  Комунікативним завданням перепитів є реакція на репліку співрозмовника, корекція чи регулювання інформації, яка надходить до адресата, а також регулювання чи корекція мовленнєвої поведінки співрозмовника та вираження психологічного ставлення мовця до справ. Структура перепитів допускає використання особового займенника в об’єктному відмінку в позиції підмета.

Інвертовані речення допускають навмисне порушення фіксованого порядку слів з метою виділення найбільш значущих, важливих, актуальних компонентів, що сприяють емоційності мовлення і підвищують інтенсивність впливу на адресата. Інверсія у розмовній англійській мові реалізується в таких моделях: 1) інверсія прикметників, які займають кінцеву позицію у реченні; 2) інверсія прислівників, часток заперечного значення та прийменників; 3) інверсія прямого доповнення у початковій позиції.

Інвертовані структури з fine, good, swell, excellent, precious, lovely, likely, much + N у функції предикатива на початку речення використовуються для вираження іронії, зневаги, обурення, незадоволення. Наприклад: “Much I care whether you come or not”(Booth Pat).

До маркерів негативної оцінки, які виражають емоційний стан адресанта, його ставлення до адресата, відносяться: граматичні моделі висловлювань, семантико-синтаксичні заміни (синонімічні/несинонімічні), компаративні та увиразнюючі конструкції, комбінації синтаксичних виражальних засобів та стилістичних прийомів, просодичні та графічні засоби.

Розділ 3. „Емотивні висловлювання негативної оцінки в комунікативній ситуації ревнощів”. Проведене дослідження ґрунтується на розумінні ревнощів як досить стійкого емотивно-оцінного відношення суб’єкта до об’єкта, що викликане порушенням основних морально-етичних норм з боку об’єкта у сфері особистісних стосунків.  Це почуття є проявом цілого комплексу емоцій: гніву, страху, смутку, ненависті, безнадії, зневаги. Воно втілюється у дискурсі ревнощів, який, як свідчить дослідження, характеризується неофіційністю, емоційністю, конфліктністю.

За видами ревнощі поділяються на: тиранічні ревнощі, ревнощі від ущемлення, привиті ревнощі, переведені ревнощі (вульгаріс).

За формою, виходячи з оцінювання відносин партнера і суперника, ревнощі варіюються в діапазоні: ревнощі-підозра, ревнощі-усвідомлення і ревнощі як результат зневаги.

На способи вербалізації ревнощів у дискурсі впливає ряд чинників: стать, вік, освіта, світогляд, соціальний стан, культура, до якої належить мовець, психологічні характеристики. Соціокультурні аспекти вербальної складової та невербальних чинників комунікативних ситуацій ревнощів мають певну специфіку: реалізація емотивних висловлювань негативної оцінки у англомовному дискурсі, де виражаються ревнощі, пов’язана із етносоціальними особливостями спілкування, зокрема, із значним ступенем свободи жінки у англомовному соціумі, а також з особливостями мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок.

Успішне досягнення мети спілкування залежить від комунікативного статусу мовця, вдало підібраних мовленнєвих засобів, вибір яких лімітується рольовою належністю комуніканта. Позиційні та ситуаційні ролі забезпечують мовленнєвий репертуар з урахуванням як загальної конвенції спілкування, так і набору конкретних мовленнєвих актів, що реалізують мовленнєві інтенції комунікантів. Оскільки в соціальному аспекті ролі чоловіка та дружини в сучасному англомовному соціумі можуть вважатись симетричними, їм доводиться шукати різноманітні способи підвищення власного комунікативного статусу. Нефіксований комунікативний статус адресанта розширює тактичний діапазон використання мовленнєвих засобів впливу на адресата і дозволяє мовцю варіювати мовленнєві тактики від менш суворих до більш суворих, а отже й виступати у різних позиційних психолого-комунікативних ролях: “розпорядник”, “критикан”, “коректор”, “знавець”, “ментор”, “егоїст”.

За спрямованістю негативної оцінки досліджувані висловлювання поділяються на об’єктно-орієнтовані, адресантно-орієнтовані та оцінки третьої особи. Вираження адресантом негативної оцінки адресата у комунікативній ситуації ревнощів експлікує антипатію суб’єкта до об’єкта оцінки: “You are self-centered, selfish, greedy and conceited!” she yells, she who is usually soft and docile. “You don’t love any more” (Fay Weldon).

Вербалізація адресантом негативних емоцій, а отже й оцінки адресата досягається як у прямий, так і непрямий спосіб. Об’єктно-орієнтовані висловлювання, що виражають негативну оцінку прямого адресата, характеризуються різноманітним актомовленнєвим наповненням. Прагматичне спрямування таких висловлювань реалізується експресивами, констативами, директивами, промісивами, менасивами. Поєднання декількох таких типів висловлювань, як правило, використовується для підсилення прагматичного впливу на адресата.

Прагматична спрямованість емотивних висловлювань негативної оцінки адресанта подана двома видами: автореферентним та експресивним. Адресантні висловлювання з негативною самооцінкою, як правило, існують у внутрішньому мовленні та характеризуються використанням специфічних мовних засобів з широкою прагматичною багатозначністю: “I am selfish, self-willed, self-centered and unscrupulous,” he repeated these words to himself. Even his mother – his own mother! – said to him the same” (Ludlum Robert).

Емотивні висловлювання негативної оцінки третьої особи містять дві прагматичні інтенції: констативну та власне експресивну. Такі суб’єктно- та об’єктно-орієнтовані висловлювання з експліцитно вираженим об’єктом негативної оцінки реалізують загальну та окрему оцінку третьої особи: “I search for good things to say about Angie, and can find very little. She is the woman who broke up Clifford and Helen’s marriage, who was indifferent to Nell’s welfare, who made manicurists cry, who fired servants on whim, who used her wealth and power to cheat and scheme, and not to make the world a better place.  But I hope such behavior is unfamiliar for you?” (Fay Weldon).

Суб’єктно-орієнтовані висловлювання передають негативні ознаки та стан мовця, що викликаний адресатом. Особливістю об’єктно-орієнтованих висловлювань такого роду є збіг автора та суб’єкта мовлення, який експліцитно виражений в лексико-граматичній структурі висловлювання.

Серед комунікативних ситуацій, у яких виражаються ревнощі, виокремлюємо наступні: 1) неагресивна; 2) ситуація докору; 3) жорстка комунікація (погрози, образи); 4) приниження потенційного суперника; 5) погроза припинення стосунків; 6) комунікативний контакт із суперником; 7) невербальне вираження емоцій ревнощів.

Конфліктноспрямовані стратегії, що сприяють вираженню ревнощів, поділяються на три основних типи: конвенціональні (узгодження, укладання договору в ситуаціях конфлікту з метою покращення взаємовідносин); конфліктні (акцентуація на різних поглядах комунікантів з метою створення конфлікту); маніпуляційні (захоплення змістового простору комунікації для того, щоб нав’язати власну комунікативну стратегію і власне бачення реальності). Виділені типи стратегій мають м’які, жорсткі або гнучкі тактики реалізації залежно від мети мовця.

Кожній ситуації притаманне використання особливих тактик та прагматичних типів висловлювань:

-         для неагресивної комунікації типовим є використання тактик підсилення та пояснення. Серед прагматичних типів висловлювань визначаються констативи, перформативи, промісиви;

-         у ситуації докору адресант використовує тактику дискредитації, а адресат, у свою чергу, тактику перебивання й мотивування незгоди з оцінкою адресанта та тактику уникнення. Переважають мовленнєві акти експресиви; квеситиви;

 -        жорстка комунікація здебільш передбачає використання тактик підсилення, протиставлення, заперечення та реалізується мовленнєвими актами менасивами;

-         у ситуації приниження суперника застосовується тактика протиставлення (контрасту) та дискредитації, яка втілюється переважно мовленнєвими актами констативами, менасивами;

-         для ситуації погрози характерна тактика узагальнення, з-поміж висловлювань виділяються експресиви та менасиви;

-         у ситуації комунікативного контакту із суперником використовуються тактики підсилення, протиставлення, заперечення, серед висловлювань – ін’юнктиви, констативи, промісиви.

Використання емотивних висловлювань негативної оцінки в комунікативній ситуації ревнощів відображає складні процеси мовленнєвої взаємодії, в основі яких реалізується намір одного чи обох комунікантів розв’язати конфлікт. Різні типи емотивних висловлювань негативної оцінки активізуються відображенням певних тактик. Так, емотивні висловлювання негативної оцінки з експліцитними лексичними маркерами негативної оцінки пов’язані з тактикою дискредитації, підсилення, узагальнення, протиставлення, поправки, мотивування незгоди з оцінкою адресанта, підвищенні комунікативного статусу мовця. Спонукальні висловлювання у дискурсі ревнощів імплікують негативну оцінку та активізують тактики уникнення, заперечення, розмикання мовленнєвого контакту, дискредитації адресата, зниження комунікативного статусу.

ВИСНОВКИ

Вивчення емотивно-експресивної функції мови і сьогодні залишається актуальним для лінгвістів, що досліджують функції мови в ситуаціях конфліктного дискурсу. Особли­вий інтерес викликає вивчення експресивних форм вербалізації негативних емоцій, встановлення типологій, визначення  їх ролі в ситуаціях конфліктного дискурсу.

Комунікативно-функціональний підхід, застосований у дисертаційному дослідженні, дозволяє виділити корпус емотивних висловлювань негативної оцінки в англомовному діалогіч­ному дискурсі, що характеризуються широким структурним, семантичним і прагматичним варіюванням, а їх комплексний аналіз дає підстави виділити наступні типи висловлювань з маркерами емотивно-негативної оцінки: інфінітивні речення та речення з ядерним компо­нентом Participle I; речення з модальними дієсловами; речення з вигуками; номінативні речення; розповідні речення з модифікаторами негативної оцінки, спонукальні речення; питальні речення: риторичне запитання, речення перепити; інвертовані речення.

 Виділені види та типи негативної оцінки: експліцитна, імпліцитна, пряма, непряма, – розкривають комунікативну функцію висловлювання і є показником сили емоційного впливу на адресата. Дослідження показало, що в цілому, імпліцитна оцінка не є показни­ком високого ступеня впливу на адресата, проте низка номінативних, інфінітивних, рито­ричних висловлювань з маркерами імпліцитної оцінки сприяє емфатизації висловлювань.

У діалогічному мовленні створюється система індикації негативної оцінки на основі прагматичних транспозицій: спонукальні речення сигналізують про наявність в дискурсі негативного мотиву спонукання і, навпаки, констатив з негативним оцінним значенням імплікує експресивне спонукання. Стереотипізація та ідіоматизація емотивних висловлю­вань негативної оцінки обумовлює меншу залежність емотивних висловлювань негативної оцінки  від дискурсу у зв’язку з тим, що негативна оцінка стає інгерентною властивістю структури.

Семантична структура та прагматичне варіювання даних типів висловлювань забез­печує вирішення стратегічних і тактичних завдань, що активізуються у конфліктному дис­курсі різними типами емотивних висловлювань негативної оцінки. Серед них типовими є: експресиви, констативи, менасиви, квеситиви, промісиви; директиви: ін’юнктиви, реквес­тиви. Вибір мовних засобів впливу на адресата визначається загальною прагматичною спрямованістю тактики на раціональну, емоційну чи обидві сфери людської свідомості і знаходить вираження в емотивно-оцінних маркованих/немаркованих мовних одиницях лексичного, лексико-синтаксичного та синтаксичного рівнів. Мовні засоби вибираються й комбінуються як експліцитно, так і імпліцитно; спостерігаються комбінації риторичних запитань, іронічних висловлювань, фразеологічних одиниць суб’єктивно-оцінної модаль­ності, синтаксичних і лексичних повторів, емфатичних та вигукових фраз, незакінчених речень, тобто практично всіх можливих засобів експресивного синтаксису.

Залежно від характеру адресата виділяються наступні комунікативні типи висловлю­вань негативної оцінки: 1) висловлювання, що містять негативну оцінку прямого адресата та функціонують в ситуації безпосереднього спілкування; 2) висловлювання, що містять негативну оцінку адресанта; 3) висловлювання, що містять негативну оцінку третьої особи, яка в ситуації спілкування може бути присутньою чи відсутньою. Такі eмотивні ви­словлювання негативної оцінки відображають складні процеси мовленнєвої взаємодії ко­мунікантів у конфліктному дискурсі де виражаються ревнощі.

Емотивні висловлювання негативної оцінки реалізують у комунікативних ситуаціях ревнощів низку конфліктно-спрямованих стратегій (конвенціональну, конфліктну, мані­пуляційну), та тактик: протиставлення (контраст); заперечення; узагальнення; мотиву­вання незгоди з оцінкою адресанта; підсилення; уникнення; поправки (перебивання); по­яснення; розмикання мовленнєвого контакту; дискредитації.

Однією з характерних особливостей емотивних висловлювань негативної оцінки у ситуації ревнощів є їх спроможність виражати одночасно декілька тактик. Актуалізація тактик модифікаторами прагматичного значення (інтенсифікація, деінтенсифікація) вико­ристовується для підсилення чи приховання тих чи інших почуттів, емоцій, а отже й оцін­ки. Напрям модифікації, а саме зниження, чи підсилення категоричності і відповідно й ви­бір того чи іншого форматора до певної міри підпорядковується прагматичним правилам, вибір яких зумовлений гендерними, соціальними, рольовими та ситуативними чинниками. Гендерна диференціація більшою мірою репрезентована на фонологічному і дискурсив­ному рівнях і меншою мірою на лексичному та синтаксичному рівнях.

Статусно-рольові позиції комунікантів у комунікативних ситуаціях ревнощів визна­чають напрям та характер процесу спілкування. Останній факт виявляється саме в комуні­кативно-інтенціональному варіюванні емотивних висловлювань негативної оцінки у мов­ленні та їхньому прагматичному транспонуванні. Вибір тієї чи іншої конструкції зумовле­ний конкретною мовленнєвою ситуацією, інтенцією мовця, а також міжособистісними взаємостосунками комунікантів. Рольові позиції комунікантів  у ситуації ревнощів схильні до частих та динамічних змін і залежать від інтенсивності емоцій, що відчувають комуні­канти. У роботі виділені наступні статусно-рольові позиції комунікантів: „розпорядник”, „критикан”, „коректор”, „знавець”, „ментор”, „егоїст”.

Серед комунікативних ситуацій, де виражаються ревнощі, виділяємо: неагресивну комунікацію, комунікацію докору, жорстку комунікацію (із застосуванням погроз), ситуа­цію приниження потенційного суперника, погрози припинення стосунків, розмови із су­перником та ситуацію невербального вираження емоцій ревнощів.

Кожній ситуації властиве використання особливих конфліктно-спрямованих страте­гій та тактик. Розвиток будь-якої з наведених комунікативних ситуацій у бік сварки харак­теризується збільшенням частоти використання конотативів, а далі й афективів, синтаксич­на побудова дискурсу набуває все примітивнішого характеру. Просування ситу­ації до стану афекту супроводжується використанням лайливої лексики з розряду табуйо­ваної конвенційними нормами англомовного соціуму.

Комплексний підхід до виявлення комунікативно-прагматичних особливостей та одержані результати аналізу висловлювань негативної оцінки є перспективними для подаль­шої розробки проблем лінгвістичної інтерпретації емоцій у різних ситуаціях спіл­кування в англомовному та інших дискурсах.