Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Philology / Germanic languages
title: | |
Альтернативное Название: | РАЗМЕР И ЧАСТОТА ПРИМЕНЕНИЯ РАЗЛИЧНЫХ ТИПОВ ПРЕДЛОЖЕНИЙ В немецком языке (на материале художественной прозы и публицистики) |
Тип: | synopsis |
summary: | У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертації та її структуру; зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; висвітлено її наукову новизну; описано матеріал та методи дослідження; зазначено особистий внесок здобувача; сформульовано мету та завдання; окреслено теоретичне значення, практичну цінність отриманих результатів та форми їх апробації; подано короткий перелік основних положень, що виносяться на захист; вказано публікації, які відображають основні результати дисертаційного дослідження. У першому розділі – „Теоретичні передумови вивчення розміру речення” – подано огляд літератури за темою дисертаційного дослідження; проаналізовано різні погляди на стиль, функціональний стиль, індивідуально-авторський стиль; узагальнено підходи до вивчення тексту та визначення його компонентів, композиційно-мовленнєвих форм; з’ясовано різні критерії до класифікації речень; вказано параметри (розмір, довжина та частотність синтаксичних структур), за якими проводиться дослідження, визначено їх характеристики. Особливу увагу приділено класифікації типів речень та історії вивчення їхньої довжини в зарубіжному та вітчизняному мовознавстві, висвітлено також гендерну диференціацію мовлення письменників. У розділі подано коротку характеристику матеріалу та методів дослідження. У визначенні стилю як категорії, що стосується типів мовного спілкування, на перший план виступають такі його характеристики, як вибір мовних засобів, способи та прийоми їх уживання. Аналіз різних концепцій про стиль здійснено з метою уточнення його меж за допомогою квантитативних методів. Під функціональними розуміють стилі, які виділяються відповідно до основних функцій мови, зв’язаних із тією чи іншою людською діяльністю. Більшість лінгвістів виділяють п’ять мовних стилів: художній, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий та розмовно-побутовий. Наше дослідження ґрунтується на двох стилях: художньому та публіцистичному, і не передбачає розв’язання складних теоретичних питань про природу стилів мови.. У роботі береться до уваги той факт, що стиль художньої літератури – це цілком реальне явище. Він стоїть в одному ряду зі звичайними функціональними стилями мови і вирізняється при цьому великою складністю своєї організації, своєрідністю і значними відмінностями від інших функціональних стилів. Індивідуально-авторський стиль потрактовано як систему змістових і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам певного автора. Авторський спосіб мовного вираження у творах письменника визначає певні риси, які мають повторюваний характер, а статистичні методи дають змогу виявити особливості індивідуальної творчої манери, а також глибше простежити особливості мови художньої літератури у порівнянні з мовою публіцистики, яка у функціональному аспекті найбільш наближена до художньої літератури. Текст розглядаємо як певну закінчену послідовність речень, пов’язаних за змістом у рамках загального задуму автора. Речення здійснює основні функції мови: мовної комунікації, структуруючи висловлення-повідомлення, і функцію формоутворення закінченої думки; має такі ознаки, як предикативність та модальність; існує в кожній мові в певному граматичному та інтонаційному оформленні. Поняття довжини або “протяжності речення” в багатьох лінгвістів, що займалися подібними дослідженнями, досить недиференційоване. Довжину речення можна вимірювати різними одиницями: кількістю частин речення, що містять змінюване дієслово (clausis), кількістю слів у реченні, кількістю складів, морфем, букв. В нашому дослідженні довжина речення вимірювалалась за кількістю слів. Довжина та структура речення є постійно діючими факторами синтаксису художнього тексту, обов’язково репрезентованими у кожному тексті, який поєднує як авторське мовлення, так і мову персонажів та непряму мову, що дає повну уяву про мову художнього твору письменника щодо тенденції розподілу структурних типів речень та їх довжини. Дослідження тенденцій розвитку довжини речення мало на меті висвітлити деякі особливості еволюції німецької мови, її синтаксичної будови. Синхронно зорієнтоване зіставлення слугує проникненню у функціонально-стилістичні аспекти німецького синтаксису на сучасному етапі. У контексті загального варіювання засобів мови розглянуто і гендерні розбіжності та стереотипи авторів художньої прози, які встановлені шляхом порівняння частоти вживання різних типів речень у тексті та їхньої довжини. У другому розділі – „Частота вживання різних типів речень у художньому та публіцистичному стилях” – здійснено експериментально-статистичні дослідження щодо частоти вживання різних синтаксичних структур у публіцистичному та різних жанрах художнього стилю; виявлено відмінності їх розподілу в художніх творах першої та останньої третини ХХ століття; характеризовано частотність різних типів речень у компонентах та композиційно-мовленнєвих формах тексту; визначено розподіл частотності типів речень у різних часових зрізах; проаналізовано ознаки подібності та відмінності індивідуально-авторських стилів; простежено варіативність синтаксичних структур у прозових творах; виявлено вплив гендерного фактору, екстралінгвальних, текстових, супертекстових та субтекстових чинників на розподіл досліджуваних синтаксичних структур. За дослідженим матеріалом складено 37 таблиць та 11 діаграм. Отримані дані підтверджують тезу, що мова письменника постійно змінюється і кожному з його творів притаманна мовна специфіка зрушення, яка виявляється у схильності митця до вживання певних синтаксичних структур. Подібні зміни відбуваються і в плані вживання різних синтаксичних структур в окремих жанрах художніх творів, що є свідченням внутрішньоавторської варіативності, яка також повинна враховуватися при вивченні індивідуально-авторського художнього мовлення. Проведені обчислення частоти вживання різних типів речень у романах та оповіданнях виявили такі відмінності: прості та складносурядні речення притаманні текстам досліджуваних романів, наприклад:„Ins SchloЯ“, sagte K. schnell. „Dann fahre ich nicht“, sagte der Mann sofort. „Ich gehцre doch zum SchloЯ“, sagte K., des Mannes eigene Worte wiederholend. „Mag sein“, sagte der Mann abweisend. „Dann fahre mich also zum Wirtshaus“, sagte K. „Gut“, sagte der Mann, „ich komme gleich mit dem Schlitten“ (Kafka, Das SchloЯ, S.17); складнопідрядні та складні речення ускладненого типу – оповіданням, наприклад: „Solange Frau Lцrke etwas lьste nach meinen Buchhдndlerinnen fragte, war es nicht wichtig, und am ersten Sonnabend kam mir die Verwechslung sogar gelegen, denn ich hatte etwas gedankenlos wieder die drei Brцtchenpaare bestellt, und da traf er sich, daЯ Buchhдndler auch sonnabends arbeiten, Buchhalter hingegen kaum“ (Каnt, Der dritte Nagel, S.131). Це зумовлено такими факторами: у романах переважають повідомлення, а також діалогічне мовлення та непряма мова, для яких характерне вживання простих синтаксичних структур; в оповіданнях – міркування та авторська мова, яким притаманні довгі речення, переважну більшість яких складають складнопідрядні та складні речення ускладненого типу. Визначаючи силу впливу різних жанрів на вживання синтаксичних структур, ми дійшли висновку, що вплив жанру оповідань є значно інтенсивніший. При синхронному порівнянні типів речень в стилях авторів першої половини ХХ століття виявлено більше спільного, ніж відмінного. Будь-який письменник, попри індивідуальні особливості стилю, залишається типовим представником певного синхронного зрізу німецької мови. Лише К. Тухольський яскраво відрізняється від своїх сучасників. Щодо характеристики авторів кінця століття, то складні речення ускладненого типу найчастіше трапляються у прозі З. Ленца, Г. Бьоля, частково – Г. Канта та Й. Ебнер; складнопідрядні речення – в Е. Шмідт, К. Вольф та Г. Грасса; складносурядні речення – у прозі Г. Канта, Г. Воманн та З. Ленца; прості речення виявили найбільший зв’язок з авторськими ідіолектами Г. Грасса, Г. Воманн, П. Зюскінда та К. Вольф. Щодо розподілу частот різних типів речень у творах художньої літератури, написаних у різні відрізки часу, то між ними спостерігаються досить суттєві відмінності. Отримані кількісні дані свідчать про наявність у текстах рис, специфічних для кожного проміжку часу: в текстах початку століття домінують прості та складносурядні речення, а в текстах, створених наприкінці ХХ століття, переважають складнопідрядні та речення ускладненого типу. Між авторами існує подібність розподілів речень, оскільки всі твори належать до того самого функціонального стилю – художньої літератури, але не їх ідентичність. Отримані кількісні характеристики дають змогу досить об’єктивно описати синтаксичні особливості авторських розмежувань. Найбільші індивідуально-авторські відмінності виявили К. Тухольський, Г. Бьоль та З. Ленц. Щодо варіативності синтаксичних структур, то, за нашими спостереженнями, найбільшу варіативність виявили складносурядні та прості речення, дещо меншою вирізняються складні речення ускладненого типу, найменшу варіативність мають складнопідрядні речення. У досліджуваних рубриках публіцистики спостерігаються певні відхилення у вживанні в текстах різних структурних типів речень: у політичних статтях найчастіше трапляються складнопідрядні речення, серед яких переважають додаткові, обмежувальні та підметові; в економічних статтях – прості речення, а серед складнопідрядних найуживанішими є підрядні речення причини та часу; в наукових викладах переважають означальні складнопідрядні речення; у публіцистичних текстах літератури та культури найчастіше функціонують складносурядні та складні речення ускладненого типу, а серед складнопідрядних перевага надається підрядним реченням причини, порівняльним та модальним. У публіцистичних творах по-різному розподіляються й типи тексту: в політичних статтях частіше використовується мова персонажів та непряма мова, в економічних, наукових і статтях культури – авторське мовлення. У мові персонажів та авторському мовленні переважають прості речення, рідше натрапляємо на складнопідрядні структури; в непрямій мові домінують складносурядні та складні речення ускладненого типу. Щодо розподілу композиційно-мовленнєвих форм тексту, то варто зазначити, що в політичних та економічних рубриках найчастішими є повідомлення, в наукових та текстах культури – описи. Порівняння художньої прози та публіцистики виявило значні відмінності у вживанні різних типів речень, а також у розподілі типів тексту та композиційно-мовленнєвих форм тексту. У художніх творах зафіксовано частіше вживання складних речень ускладненого типу та складносурядних речень, у публіцистиці – складнопідрядних та простих речень. Розгляд різних типів тексту в публіцистиці виявив домінування непрямої мови, в художній прозі – авторського мовлення. У процесі дослідження було зафіксовано, що диференційною ознакою художнього стилю, порівняно з публіцистичним, є більша питома вага в публіцистичних текстах повідомлень, а в художніх творах – описів та міркувань. У досліджених текстах помічено також розходження синтаксичної організації речень у мові авторів-чоловіків і жінок. У художніх творах, написаних чоловіками, частіше трапляються прості речення, а у творах жінок – складнопідрядні речення. Однією з причин цього явища вважаємо переважання авторського мовлення в текстах, створених жінками. На вибір та частоту вживання синтаксичних структур у тексті впливають деякі екстралінгвальні, текстові, супертекстові, субтекстові чинники. Найінтенсивнішими виявилися параметри функціонального стилю і хронологічний фактор. У третьому розділі – „Довжина речення в художньому та публіцистичному стилях” – проаналізовано довжину речень у публіцистичних рубриках і творах художньої літератури першої й останньої третини ХХ століття, а також здійснено їх зіставний аналіз; досліджено внутрішньоавторську та міжавторську варіативність розміру синтаксичних структур; визначено ступінь складності текстів; виявлено відмінності у довжині речень різних індивідуально-авторських стилів; з’ясовано вплив гендерного фактора й інших чинників на мову твору. Отримані дані оформлено як таблиці та діаграми (35 таблиць, 14 діаграм). Аналіз еволюції довжини речення в мові німецької художньої прози початку і кінця ХХ століття показав, що середня кількість слів у реченні протягом цього періоду історичного розвитку дещо змінилась: у творах авторів кінця століття помічено збільшення розміру речень. Особливо відрізняється довжина складних речень: на початку ХХ століття довжина складносурядного речення складала 17.44 словоформ, у кінці – 20.43; довжина складнопідрядного речення збільшилася від 16.69 словоформ до 19.45; найістотніші зміни спостережено в ускладнених реченнях – різниця в їх розмірах складає більше 10 слів. Кожен стиль та жанр писемного мовлення характеризується своїм розподілом розмірів речення, своїми параметрами, які знаходяться в більш або менш стійких інтервалах (художня проза: абсолютна середня довжина = 16.62 словоформи; просте речення – 7.02; складносурядне речення – 18.82; складнопідрядне речення – 18.35; складне речення ускладненого типу – 38.50; публіцистика: абсолютна середня довжина = 15.2 словоформи; просте речення – 11.0; складносурядне – 18.5; складнопідрядне – 19.5; складне речення ускладненого типу – 28.6). Аналіз відмінностей у текстах двох стилів показує, що кожний із них має набір своїх індивіДУальних параметрів, різних за розміром синтаксичних структур, якими один стиль суттєво відрізняється від іншого. У художній прозі переважають короткі (1-10 слів) та значний відсоток складають довгі (31-60 словоформ) та наддовгі речення (більше 60 слів), тоді як публіцистичний стиль характеризується тим, що в ньому – порівняно з художньою прозою – частіше, ніж очікувалося, вживаються речення середньої довжини (11-30 слів) і практично не використовуються наддовгі речення (лише 0,15%). Отримані кількісні характеристики, які вказують на особливе уподобання митців щодо вживання синтаксичних структур певного розміру, дають змогу об’єктивно описати синтаксичні особливості авторських розмежувань. К. Тухольський надає перевагу коротким реченням, наприклад: „So kalt ist es gar nicht.” – „Also wie kalt ist es denn?“ – „Alle Frauen sind pedantisch“, sagte ich. – „AuЯer dir!“ sagte Lydia. – „Ich bin keine Frau.“ – „Aber pedantisch!“ – „Erlaube mal“, sagte ich, „hier liegt ein logischer Fehler vor“ (Tucholsky, SchloЯ Gripsholm, S.149). Між авторським уживанням синтаксичних структур із різним ступенем складності існують значні розбіжності, що можуть стати їх диференційно-стильовою рисою, наприклад: „Nein, Hubert und sie wuЯte nicht einmal so recht, wies gekommen war, ob sichs so entwickelt hatte oder einfach drauf zugelaufen war, ob es vermeidlich oder unvermeidlich gewesen war, obs ihre oder seine Initiative gewesen war – es war darauf zugelaufen, und ob unvermeindlich oder nicht, das mцchten doch bitte die Gцtterentscheiden – er stand da, ging da herum, wochenlang, fast zwei Monate lang, tagsьber, nachts, und eins war sicher: mit seinen beiden Kollegen, Zurmack und Lьhler, wдr es absolut undenkbar gewesen, obwohl das auch ganz nette Kerle waren – kannten ja jeden Strauch, jeden Baum, jede kleine Bodenwelle, jede Ecke im Haus, im Garten und in der Nachbarschaft, hatten den GrundriЯ genau im Kopf, einschlieЯlich Garderobe, Abstellraum, Bьgelstube, Garagen, und Gerдteschuppen, Einfahrt und Kьchenterrasse, wo die Blum bei gutem Wetter saЯ und Gemьse putzte, Kartoffeln schдlte, Kit neben sich, die sich lebhaft fьrderlei Arbeiten interessierte; und natьrlich den Hobbyraum – Fischer hatte einmal angefangen zu tischle , aber den Hobbyraum seit einem Jahr nicht mehr betreten –, die Sauna im Keller, die beiden Bдder – bis in die letzte Ecke kannten sie Haus, Garten und Nachbarschaft, mochten alle nicht das viele Glas dieser Riesenfenster“(Bцll, Fьrsorgliche Belagerung, S. 60). Набір таких індивідуальних параметрів характеризує манеру кожного з досліджуваних авторів. Кількісне співвідношення розмірів структурних типів речень, на нашу думку, зумовлене загальною художньою манерою конкретного письменника та сюжетними особливостями певного твору. Художня проза вирізняється наявністю в ній щонайменше трьох компонентів тексту, кожному з яких властивий певний розподіл речень за розмірами: авторське мовлення – середні речення, довгі речення, наддовгі речення; мова персонажів – короткі речення; непряма мова – середні речення, довгі речення, наддовгі речення. Специфіка останнього типу викладу полягає здебільшого у використанні довгих речень, часто з риторичним питаннями. Статистичні дані дослідження писемних текстів, створених чоловіками і жінками, засвідчують різний характер синтаксичних конструкцій у текстах та їх розмір. У творах, авторами яких є жінки, виявлено значно менший відсоток коротких речень, адже для мови жінок не характерні вкорочені речення або лише їх уривки, що підтверджує прагнення до побудови граматично правильних синтаксичних одиниць; у них значно більше речень середнього розміру. Для авторів-чоловіків визначальними є короткі речення, але вони частіше, ніж жінки, вживають довгі та наддовгі речення. Середня довжина речення авторів-чоловіків складає 17.14 словоформи, що дещо більше, ніж у прозі загалом (16.62); у жінок – середня довжина речення = 15.68, тобто трохи менше від абсолютної середньої довжини в прозі. Серед чинників, які впливають на розмір синтаксичних одиниць тексту, найінтенсивнішими виявилися параметри функціонального стилю, хронологічний фактор і типи тексту. У загальних висновках подано основні результати проведеного дослідження; наведено висновки, які підтверджують основні положення, що виносяться на захист, та визначено подальші розробки проблеми. У сучасній лінгвістичній літературі довжину речення розглядають у різних аспектах. Значний інтерес до її вивчення можна пояснити широким проникненням методів кількісного аналізу в практику лінгвістичних досліджень. Це зумовлено тим, що вказані методи підвищують об’єктивність і достовірність висновків про характерні особливості стилю, доповнюють методи якісного аналізу синтаксичної системи, яка, якщо її не виразити кількісно, не може бути адекватно пізнаною. Отримані нами початкові статистичні підрахунки слугують підставою для висновку, що як на міжавторському, так і на міжстильовому рівнях існують кількісні відмінності щодо вживання та розподілу одиниць мови. Виявлено, що статистичні показники вживаності тих чи інших елементів мови мають більші відмінності в текстах різних стилів, аніж у текстах одного стилю, написаних різними авторами. Це дало змогу вважати довжину речення диференційною ознакою функціональних стилів, а також ознакою індивідуально-авторських стилів. Довжина речення та його структура перебувають у функціональних відношеннях, тому довжина речення органічно пов’язана з такими властивостями речення, як лінійність, розмір, складність тощо. Вивчення довжини речення як зовнішнього кількісного параметра синтаксичної будови повинно враховувати граматичні параметри його структури. Квантитативне дослідження художніх текстів німецькою мовою дало змогу виявити фактори, які найбільше впливають на вживання синтаксичних одиниць. Аналіз синтаксично близьких текстів показав, що цими факторами виступають стиль та хронологічний чинник. При цьому вживаність синтаксичних одиниць у текстах художньої прози та публіцистики залежить не лише від індивідуальних особливостей автора, а й від стилістичної та жанрової приналежності тексту. Отже, здійснення кількісного аналізу в системному описі індивідуального стилю неможливе без урахування впливу цих факторів на варіювання частот певних ознак. Аналіз розподілу типів синтаксичних структур у досліджуваних творах дав змогу встановити квантитативні характеристики тринадцяти авторських і двох функціональних стилів, що суттєво їх розмежовують, а також виявити залежність частоти вживання різних типів речень від хронологічного та гендерного факторів. Довжина речення є його формально-змістовою характеристикою. Розмір речення безпосередньо співвідноситься з його індивідуальним змістом, дистрибуцією у зв’язному тексті та стилістичною функцією, що пояснює значну варіативність довжини речень у різних функціональних та індивідуальних стилях, типах та жанрах мовних творів, композиційно-мовленнєвих формах. Внутрішньоавторські та міжавторські відмінності в синтаксисі художньої прози, при вивченні текстів у хронологічному аспекті, дають змогу зробити такі висновки. · У досліджених текстових масивах художньої прози існує внутрішньоавторська варіативність. У творах майже всіх авторів виявлено розбіжність між частотою вживання простих, складносурядних і складнопідрядних речень, а також конструкцій ускладненого типу в двох жанрах – романах та оповіданнях; лише у Г. Бьоля, Г. Грасса та Т. Манна таких розбіжностей не встановлено. · Загалом у романах автори надають перевагу простим реченням, рідше – складносурядним, у досліджених оповіданнях – складнопідрядним і реченням ускладненого типу. Для романів характерними виявилися повідомлення та діалогічне мовлення, для оповідань – міркування й авторське мовлення. Встановлено також розбіжності між середньою довжиною різних типів речень у романах та оповіданнях. · У досліджених художніх текстах існує взаємодія певних мовних структур із типами та композиційно-мовленнєвими формами тексту. Підтверджено гіпотезу про те, що в авторському мовленні частіше вживані складнопідрядні та складні речення ускладненого типу, а в мові персонажів – прості та складносурядні речення. Для повідомлення характерні прості речення, для опису – складні синтаксичні структури, для міркування – речення ускладненого типу. Внаслідок проведеного дослідження виявлено різні прояви індивідуальності стилю авторів залежно і від хронологічного чинника. Отримані квантитативні оцінки дають змогу встановити ступінь подібності й розбіжності між стилями окремих авторів та об’єктивно описати стилістико-синтаксичні особливості авторських розмежувань у частоті вживання різних типів синтаксичних структур на міжавторському та внутрішньоавторському рівнях: - найближчими за частотою вживання різних синтаксичних структур виявилися письменники К. Вольф і Т. Манн, Г. Грасс та П. Зюскінд; за розміром речень найближчими є твори К. Вольф і Г. Грасса, Ф. Кафки та П. Зюскінда; - найбільш дистантні стилі З. Ленца, Г. Бьоля і К. Тухольського. Отримані в дисертації дані про довжину речення засвідчують існування яскравої індивідуальної творчої манери кожного з авторів за цією ознакою. Найбільші індивідуально-авторські відмінності виявили: - Г. Бьоль (абсолютна середня довжина речень у його творах склала 33.98 словоформи) та З. Ленц (абсолютна середня довжина 26.60 слова), що значно вище, ніж „норма” для стилю художньої літератури („норма” = 16.62); - К. Тухольський – середня довжина 9.96 словоформи, що значно нижче від „норми” у художній прозі. Найбільшою варіативністю синтаксичних структур вирізняються складносурядні речення (74,46%). Приблизно таку ж активність виявляють і прості речення (73,5%); дещо менша варіативність притаманна складним реченням ускладненого типу (44,15%); найменша – складнопідрядним реченням (40,19%). Довжина та розподіл різних типів речень, як і більшість інших стильових ознак, виявляють певну залежність від часового фактора: тексти однієї жанрової та/або стильової приналежності й різних періодів розвитку мови мають конкретні відмінності в довжині речення та вживанні синтаксичних структур у тексті. Отримані дані засвідчують, що в текстах початку ХХ століття домінують прості та складносурядні речення, а в текстах, написаних у кінці століття, переважають складнопідрядні та речення ускладненого типу. Помічено збільшення середньої довжини речення в кінці століття відносно початку століття. Загальний коефіцієнт складності досліджених текстів (2.47) підтверджує отримані іншими дослідниками дані про спрощення синтаксичної будови, текстів порівняно з ХІХ століттям. Найменший коефіцієнт складності виявили синтаксичні структури у творах К. Тухольського – 1.46; найбільший – у З. Ленца (3.49) та Г. Бьоля (4.72), при середньому коефіцієнтові складності художнього стилю 2.47. Вивчення типів речень і частоти їх вживання та довжини в публіцистичних текстах дає підстави констатувати, що: · для політичних і науково-технічних статей характерні складнопідрядні речення; для економічних текстів – прості речення; для рубрики культури – складносурядні речення та складні речення ускладненого типу; середня довжина речення в політичних статтях складає 14.9; в економічних текстах – 14.4; у наукових статтях – 14.7; у текстах літератури та культури – 16.8; · у текстах економічних, наукових і текстах культури переважає авторське мовлення, а в політичних статтях – мова учасників суспільно-політичних процесів та непряма мова; · прості та складнопідрядні речення частіше вживаються у публіцистичних текстах в авторському мовленні та мові персонажів; складносурядні та ускладнені – в непрямій мові; · у політичних та економічних рубриках найуживанішими виявилися повідомлення, в наукових рубриках і текстах культури – описи. Проаналізований матеріал засвідчив принципову відмінність на міжстильовому рівні: · встановлено частоту вживання синтаксичних структур у художніх творах, що відрізняється від публіцистичних: виявлено зв’язок між ознаками [художньою прозою] і [складними реченнями ускладненого типу]; [публіцистикою] і [складнопідрядними реченнями]; дещо слабший зв’язок спостерігається між ознаками [публіцистика] і [прості речення] та [художня проза] і [складносурядні речення]; · у публіцистичних текстах домінують повідомлення, а в художніх творах – описи та міркування. Певні розходження виявлено у розподілі та розмірі різних типів синтаксичних структур залежно від гендерного чинника (в текстах, написаних чоловіками та жінками), зокрема: · у художніх творах, написаних чоловіками, частіше трапляються прості речення, а у творах, написаних жінками, – складнопідрядні речення; абсолютна середня довжина речення в чоловіків складає 17.14 словоформи, в жінок –15.68; · серед досліджених складнопідрядних речень у жінок-авторів домінують наслідкові, причини та додаткові; у авторів-чоловіків – модальні, часу, місця та умовні; · у текстах, створених жінками, більшу частину складає авторське мовлення та непряма мова; у текстах чоловіків – мова персонажів. Серед чинників, які впливають на частоту вживання різних типів синтаксичних одиниць у тексті та їх розмір, найбільш суттєвими є параметри функціонального стилю та хронологічний фактор, а на розмір речень додатково впливають ще й компоненти тексту. Коло проблем, пов’язаних із такими важливими параметрами дослідження тексту, як частота вживання структурних типів речення та їхня довжина, мають наукову перспективу. Серед можливих сфер подальшого наукового пошуку можна зазначити такі: а) глибина складних речень, особливо ускладненого типу, у функціональних та індивідуально-авторських стилях; б) вплив тематики твору на його синтаксис;
в) структурний тип речення та його довжина в інших функціональних стилях. |