Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Philology / Germanic languages
title: | |
Альтернативное Название: | РАЗВИТИЕ АБСОЛЮТНОЙ инфинитивной КОНСТРУКЦИИ В английском языке (XII-XIX вв.) |
Тип: | synopsis |
summary: | Розділ 1. “Абсолютна інфінітивна конструкція як проблема теоретичного синтаксису”. В граматичних студіях відокремлений інфінітивний зворот, що складається з інфінітива та одного або більше комплементів, визначають як: (а) парантеза (О.В.Долгова, О.Єсперсен, Е.Г.Різель); (б) вставне слово, словосполучення, речення (В.В.Виноградов, В.О.Іцкович, Д.В.Малявін, О.М.Сизенко); або (в) абсолютна інфінітивна конструкція. Останній термін є поширеним у західних граматичних студіях (Ф.Віссер, Т.Мустаноя, Е.Шольц). АІК посідає особливе місце в ієрархії синтаксичних одиниць. Вона має За своєю структурою АІК є наслідком згортання синтаксичних одиниць вищого рівня, тобто простих речень з особовою формою дієслова. Згідно з положеннями генеративної граматики такі речення зазнали редукцію суб’єкта дії, вираженого особовим займенником (PRO), і трансформацію особової форми дієслова на неособову. Суб’єкт на рівні глибинної структури є обов’язковим комплементом дієслова, але відсутній на поверхневому рівні АІК. У результаті спрощення словозмінювальних систем мови в середньоанглійський період відбулося синтаксичне згортання, що позначилося на нульовій позиції суб’єкта-мовця в АІК. Його відсутність у поверхневій структурі пояснюється дією механізму економії мовних ресурсів. Таким чином, у реферованій праці АІК розглядається як редукована синтаксично відокремлена одиниця, що складається або з інфінітива або з інфінітива та одного чи більше прикметників, прислівників, займенників чи іменників, які виконують функцію інфінітивних комплементів. Ця конструкція не може функціонувати як самостійна мовленнєва одиниця. Вона виражає суб’єктивне ставлення мовця до викладених фактів, унаслідок чого суттєво або побіжно модифікує семантику речення, тобто виражає емоційну оцінку, вказує на джерело повідомлення, а отже, доповнює й уточнює як окремі конституенти речення, так і речення в цілому. АІК виконує певне прагматичне завдання та відрізняється особливим фонетичним і графічним оформленням, що створює її синтаксичну ізольованість у реченні, а також вільною позицією й смисловим зв’язком із реченням. Розділ 2. “Абсолютна інфінітивна конструкція у мові середньоанглійського періоду”. Початок виникнення АІК припадає на ХІІ ст. і відбувається під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку. В історичній лінгвістиці існує припущення, що АІК з’явилася в англійській мові через непрямий вплив масових перекладів з латинської мови внаслідок калькування відповідної синтаксичної латинської моделі як більш престижної (К.Оніонз, Г.Поутсма, Г.Світ). Ідентифікація випадків іншомовного впливу у сфері синтаксису є одним із найскладніших завдань історичного дослідження. Пояснення того чи іншого феномена як калькування моделей класичних мов завжди виявляється спокусливішим, аніж спроба виявити його витоки у досліджуваній мові (І.Р.Буніятова). Однак, на наш погляд, латинська мова могла тільки прискорити процес розвитку та сприяти поширенню АІК в англійській мові, оскільки синтаксичні явища, які не є абсолютно властивими для мови-реципієнта, не можуть закріпитися у ній. Тезу про автохтонність АІК в англійській мові підтверджує матеріал оригінальних пам’яток писемності, де було зареєстровано прості особово-дієслівні речення, згортання яких привело до утворення АІК, пор.: двн.-англ. Secge ic Юe to soрe (Beowulf) – “я кажу тобі правду”, well soЮe tyЮinge Ich ou wile telle (Death) – “правду набридаючу тобі я скажу”. Таким чином, АІК не є калькою з латини або Поширенню АІК сприяли не лише діахронні зміни у процесі розвитку мови, але й позамовні чинники. Це відбувалося під впливом риторичного мистецтва, яке розвивалося в Європі XII-XIV ст. на тлі наслідування латинської граматичної традиції та масових перекладів праць античних авторів. АІК є одним із прийомів організації аргументативного мовлення (термін А.Д.Бєлової), яке включає способи та прийоми переконливого викладення думок, що розроблялися античними авторами й вивчалися в логіці, риториці, філософії. Як і будь-яка одиниця мови, АІК має свій план змісту та план вираження. Існування непоширених та поширених АІК дозволяє вибудувати ієрархію її структурних типів. Матеріал показує, що із 2500 конструкцій, які було зафіксовано у творах ХІІ-ХІХ ст., вживання непоширених типів (1954, або 78%) переважає над поширеними (546, або 22%). На рівні поверхневої репрезентації непоширені типи можуть відповідати слову (коли АІК складається із самого інфінітива), словосполученню, яке містить два-три конституенти, а поширені – розгорнутому словосполученню, до складу якого входять чотири й більше конституенти, які виконують функцію комплементів інфінітива та модифікують семантику АІК. Протягом XIIІ-XV ст. відбувається зростання кількості структурних моделей АІК та ускладнення її синтаксичної будови. Це вплинуло на подальше смислове відокремлення АІК від речення. Особливості організації непоширених і поширених типів конструкції підпорядковуються синтаксичним та лексичним параметрам стрижневого інфінітивного конституента. У творах середньоанглійського періоду АІК вживалася з такими чотирма класами дієслів: verba declarandi (to telle, to talke, to seyn, Структурно прості АІК складаються тільки з інфінітивів, різних за семантикою: с.-англ. to begyn, to blame, to choose, to conclude, noht to lie, to guess, to know, to resume, to say, to see, to telle, to understand, to view, to wit тощо. Непоширені типи АІК містять інфінітив у сполученні з іменниковим, прикметниковим, займенниковим або прислівниковим конституентами, які виступають у функції залежних членів, тобто комплементів інфінітивного словосполучення. Для непоширених типів АІК протягом XII-XIX ст. властивою є стереотипність, що зумовлена обмеженістю конституентів, які за певною схемою здатні утворювати конкретні типи. Комплементи є обов’язковими й необхідними для реалізації потенційної валентності неособової форми дієслівної фрази. Відповідно до природи інфінітивних комплементів непоширені типи АІК поділяємо на об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні. Об’єктний тип у мові середньоанглійського періоду представлений двома моделями – Vinf+O та O+Vinf. Пор.: for to telle trouthe (Richard the Redeless) – “правду кажучи” та of this mater to speik (Henryson) – “про цю справу говорячи”. Адвербіальний тип складається з Adv+Vinf та Vinf+Adv: pleynly for to telle (Lydgate) – “відверто кажучи” та for to telle redily (Gower) – “охоче кажучи”. Ад’єктивний тип – Vinf+A та A+Vinf: for to be brefe (Lydgate) – “бути стислим” та softe to ansuare Поширені типи АІК якісно та кількісно відрізняються від непоширених, оскільки вони є об’ємнішими, інформативнішими й уносять у речення додаткову інформацію. Названі типи АІК містять інфінітив у сполученні з прислівниковим, займенниковим або іменниковим комплементами. Існують також конструкції комбінованої комплементації. Адвербіальний тип складається з двох моделей: Adv+Vinf+Adv та Vinf+Adv+Adv. Пор.: for shortly for to tellen at o word (Chaucer) – “коротко кажучи одним словом” та to tellen short and pleyn (Chaucer) – “стисло і відверто кажучи”. Об’єктний тип Vinf+O+O: for to telle you Юe trouth (Caxton) – “правду кажучи вам”. Як правило, комбіновані типи АІК є найрізноманітнішими як у структурному, так і в семантичному плані. Серед них ми виділяємо: (а) об’єктно-адвербіальні та Процес формування порядку слів АІК відбувався у загальному контексті становлення порядку слів у англійському простому реченні – переходу від SOV до SVO-типу. Незважаючи на те, що за своєю поверхневою структурою АІК є еквівалентом словосполучення, вона підпорядкована правилам побудови простого речення в англійській мові, оскільки досліджувана конструкція історично була представлена повноцінним реченням. Кількісні дані підтверджують тезу про те, що протягом XII-XV ст. для непоширених типів характерним був порядок слів, при якому інфінітив займав кінцеву, а його комплементи – початкову позицію. Інверсія, або винесення комплементів у початкову позицію, зумовлена прагматичними особливостями, оскільки в умовах значної дивергенції синтаксичних моделей розмовного й писемного мовлення риторичні засоби мали більшу вагу, ніж логіко-граматичні (І.Р.Буніятова, П.Метьюз, Р.Стоквел, Л.Хеґман, Г.Хокк, Н.Хомський). Напр.: |