ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙ НИРОК ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ КАНЕФРОНУ ТА ХОФІТОЛУ

LATEST NEWS

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

THE LAST FEEDBACK

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


title:
ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙ НИРОК ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ КАНЕФРОНУ ТА ХОФІТОЛУ
Альтернативное Название: Эффективность комплексного лечения ИНФЕКЦИЙ ПОЧЕК С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ Канефрон И хофитола
Тип: synopsis
summary:

Матеріали та методи. Робота виконана на базі нефрологічного відділення Тернопільської обласної клінічної лікарні з 2003 по 2006 роки. Проведено обстеження 135 хворих, з них 114 жінок, що склало 84,5 %, і 21 чоловіків (15,5 %). Усім пацієнтам було діагностовано хронічний пієлонефрит у фазі загострення без порушення функції нирок.


Тривалість захворювання у 34 пацієнтів (25,2 %) становила менше 5 років, у 63 (46,7 %) - від 5 до 10 років і у 38 (28,1 %) - більше 10 років.


Розподіл хворих за віком здійснено згідно з рекомендаціями ВООЗ, прийнятими на Міжнародному семінарі з проблем геронтології. У молодому віці (до 44 років включно) було 86 (63,7 %), у середньому (45-59 років) – 27 (20 %) та у похилому (60-74 роки) - 22 пацієнта (16,3 %).


Усім хворим було проведено повне фізикальне обстеження, а також комплекс загальноприйнятих в нефрології методів лабораторно-інструментальних досліджень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналізи сечі за Нечипоренко та Зимницьким, добова протеїнурія, біохімічний аналіз крові із визначенням глюкози, сечовини, креатиніну, в якості функціональних печінкових показників визначали вміст білірубіну, аспартатамінотрансферази (АсАТ), аланінамінотрансферази (АлАТ), лужної фосфатази (ЛФ). Функцію нирок оцінювали за швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ), яку визначали за формулою Cockroft-Gault.


З метою виключення екстраренальної лейкоцитурії, яка могла б бути обумовлена наявністю урогенітальної патології (уретриту, простатиту), усі пацієнти були оглянуті гінекологом та урологом, а також обстежені на предмет урогенітальних інфекціїй (трихомоніазу, хламідіозу, мікоплазмозу, уреаплазмозу) за допомогою імуноферментного аналізу. Виявлення вказаної патології слугувало критерієм виключення пацієнта з дослідження.


Видільну функцію нирок оцінювали за допомогою екскреторної урографії і радіоізотопної ренографії з І131-гіпураном. Візуалізацію особливостей анатомічної будови, положення, форми, контурів нирок та сечовивідних шляхів наявності додаткових тіней здійснювали за допомогою оглядової та екскреторної урографії, а також УЗД.


Діагноз ПН грунтувався на виявленні больового, сечового, запально-інтоксикаційного синдромів, артеріальної гіпертензії, а також характерних даних, отриманих при інструментальному обстеженні. Патологію чашечно-мискової системи виявляли за допомогою екскреторної урографії (спазм шийок чашечок; розширення, деформація чашечно-мискової системи). З метою виявлення супутньої патології також проводилось всебічне клініко-лабораторне обстеження пацієнтів і консультації відповідних спеціалістів за необхідності.


Відповідно до класифікації хвороб сечової системи, прийнятої ІІ національним з’їздом нефрологів України (м. Харків, 23-24 вересня 2005 р.), у 82 хворих (60,7 %) розвинувся ускладнений хронічний ПН на тлі вже існуючої патології нирок, в числі якої були сечокам¢яна хвороба (СКХ) (11,8 %), вроджені аномалії розвитку (5,2 %), відсутність однієї нирки (5,2 %), нефроптоз ІІ ступеня (11,8 %), маніпуляції на сечовивідних шляхах, в т.ч. оперативне втручання (пластика сечоводу) (5,9 %), доброякісна гіперплазія передміхурової залози (8,1 %), або наявної супутньої патології, яка є фактором ризику розвитку ПН (цукровий діабет (ЦД) (5,2 %). Відповідно у 53 хворих (39,3 %) ХПН можна вважати неускладненим.


У пацієнтів з хронічним ПН при тривалому його перебігу наростає вірогідність розвитку супутньої патології з боку інших органів і систем. Серед обстежених супутні захворювання були виявлені у 37,8 % хворих. Серед них 11,1 % мали патологію шлунково-кишкового тракту, 6,7 % - захворювання серцево-судинної системи, 5,2 % хворіли на цукровий діабет середньої тяжкості, у 5,2 % хворих діагностовано гінекологічну патологію, у 6,7 % пацієнтів виявлено поєднану патологію з боку інших органів і систем.


Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб.


Діагностика СЕІ проводилась шляхом виявлення клінічних ознак інтоксикації, а також за вмістом в крові та сечі середньомолекулярних пептидів (СМП), які визначались при фотоколориметруванні на довжині хвилі 254 і 280 нм (СМП254нм, СМП280нм) в реакції з трихлороцтовою кислотою (Н.І. Габріелян та співавт., 1985р.), та еритроцитарного індексу ендогенної інтоксикації, який грунтується на зміні сорбційної здатності мембран еритроцитів при ендотоксикозі (А.А.Тогайбаєв, 1988р.).


В якості показника ступеня вираження ПОЛ проведено дослідження сироваткового вмісту малонового диальдегіду (МДА) в реакції з тіобарбітуровою кислотою. Серед показників антиоксидантної системи захисту визначали сироватковий вміст суперокиддисмутази (СОД) в реакції з нітросинім тетразолієм (Е.Е.Дубинина та співав., 1983), каталази за швидкістю розкладання перекису водню (Королюк М.А. та співав., 1988), церулоплазміну (Н.А. Ravin (1969), відновленого глутатіону (SH-груп) при взаємодії з 2-нітробензойною кислотою (Северин С.Е., Соловйова С.А., 1989).


Серед показників клітинної та гуморальної ланок імунітету здійснено визначення відносного вмісту в плазмі крові Т-лімфоцитів (CD3+) та їх популяцій (Т-лімфоцитів з властивостями хелперів, CD4+; Т-лімфоцитів з властивостями супресорів, CD8+), імунорегуляторного індексу (ІРІ, відношення CD4+/CD8+), природних кіллерів (NK-клітин, CD16+), В-лімфоцитів (CD72+). Популяційний склад лімфоцитів визначали методом непрямої іммунофлюоресценції з використанням відповідних моноклональних антитіл (ТОВ ”Сорбент”, Москва). Функціональну активність В-лімфоцитів оцінювали за концентрацією сироваткових імуноглобулінів класів A, M, G. Їх визначення проводили методом радіальної імунодифузії і преципітації в агарі (G. Mancini et. al., 1965). Концентрацію циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові визначали методом Й.І. Хоткової і співав. (1978).


Відповідно до застосованих схем лікування усіх хворих на хронічний ПН було поділено на 4 групи. Першій групі, яка включала 35 хворих (25,9 %), було призначено стандартну терапію, яка включала антибіотик широкого спектру дії в загальноприйнятих середньодобових дозах (цефалоспорини або фторхінолони ІІ-ІІІ покоління), уроантисептик, спазмолітик, засоби для покращення ниркового кровобігу (трентал) і дезінтоксикаціїну терапію (глюкоза 5 % 200 мл, віт. С 5 % 5 мл, ентеросгель по 1 ст.л. 3 рази на день).


Друга група, в яку входили 34 пацієнти (25,2 %), поряд з названими препаратами отримувала рослинний препарат канефрон по 2 драже 3 рази на день 14 днів.


Третій групі хворих, яка включала 33 пацієнта (24,4 %), було додатково призначено препарат хофітол по 2 драже 3 рази на день протягом 14 днів на фоні стандарт-терапії.


Четверта група, яка складалась з 33 хворих (24,4 %), отримувала комбіновану терапію препаратами канефрон і хофітол у вказаних дозах, які застосовувались разом із стандартною схемою лікування.


Клініко-лабораторні показники оцінювали при поступленні хворих в стаціонар і повторно після проведення 14-денного курсу лікування. Визначення лабораторних маркерів інтоксикації, ПОЛ, АОСЗ, клітинного та гуморального імунітету проводили на базі міжкафедральної науково-клінічної лабораторії ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського. Визначення печінкових функціональних показників проводили на базі біохімічної лабораторії Тернопільської обласної комунальної клінічної лікарні.


Статистична обробка результатів проводилась методом варіаційної статистики за допомогою програми ˝Microsoft Exel˝. Коефіцієнт достовірності різниці величин вираховувався за величиною критерія Стьюдента. Різницю величин вважали достовірною при значенні р<0,05. Вираховували також коефіцієнт кореляції Пірсона із відповідним висновком про напрямок і ступінь вираження кореляційного зв΄язку.


Результати дослідження та їх обговорення. Домінуючими синдромами в клінічній картині ПН були больовий – у 111 хворих (82,2 %), інтоксикаційний – у 128 (95 %), артеріальної гіпертензії – у 37 хворих (31,4 %) та дизуричний – у 32 осіб (23,7 %).


Сечовий синдром було виявлено у 100 % хворих. Бактеріурія зафіксована в загальному аналізі сечі 36,3 % хворих та виявлена при бактеріологічному дослідженні сечі 83,9 % пацієнтів. При цьому, серед найчастіших збудників хронічного ПН були Staphylococus saprophyticus (21,8 %), Staphylococus epidermidis (21,0 %), Е.coli (11,3 %), Streptococus haemoliticus (8,1 %), Staphylococus aureus (4,0 %), Klebsiella (3,2 %), Streptococus faecalis (2,4 %), Enterobacter (1,6 %). У 3,7 % випадків було висіяно асоціацію мікроорганізмів. Умовнопатогенні мікроорганізми в патологічному титрі (105) було виявлено у 17,7 % обстежених. Не виявлено росту патогенної та умовнопатогенної мікрофлори в 16,1 % обстежених осіб.


Оскільки середній показник ШКФ у пацієнтів з хронічним ПН склав 96,6±1,0 мл/хв, за класифікацією вони належать до категорії хронічної хвороби нирок І стадії.


При проведенні УЗД нирок у 79,3 % хворих на хронічний ПН було виявлено розширення, ущільнення і деформацію чашечно-мискового комплексу, у 11,8 % – наявність конкрементів, у 23,7 % - поодинокі кісти нирок. При проведенні екскреторної урографії 52 хворим у 82,7 % з них діагностовано зміни, характерні для хронічного ПН (спазм шийок малих чашечок, згладженість і деформація їх форніксів), розширення порожнистої системи нирок – 67,3 %, конкременти нирок – 23,1 %. На ізотопній ренограмі з І131-гіпураном у 75,4 % пацієнтів було виявлено асиметрію кривих ренограм, паренхіматозний тип кривих – у 67,7 %, рефлюкси – у 27,7 %.


Клінічно синдром ендогенної інтоксикації проявлявся у більшості хворих на хронічний ПН головним чином наступними симптомами: загальна слабість, пітливість, нудота, підвищення температури тіла, серцебиття, порушення сну, дратівливість, головні болі та головокружіння.


Аналізуючи дані, отримані в досліджуваних групах до лікування, за лабораторними маркерами синдрому ендогенної інтоксикації, відзначимо, що у хворих на хронічний ПН у фазі загострення відмічено достовірне зростання рівня середніх молекул в еритроцитах порівняно зі здоровими особами, при цьому рівень їх виділення зі сечею не відрізнявся від контрольної групи, а також підвищення показника ендогенної інтоксикації еритроцитів незалежно від статі (СМПер254нм (568,9±17,7) ум.од у чоловіків та (546,4±8,0) у жінок (р>0,05) проти (334,1±1,23) у здорових осіб, р<0,001; СМПер280нм  (249,4±6,6) у чоловіків та (244,7±3,5) у жінок проти (147,5±2,64) ум.од у здорових, р<0,001; ЕІЕІ (59,3±2,6) у чоловіків та (57,5±1,0) % у жінок проти (27,25±1,22) у здорових, р<0,001) та у пацієнтів різних вікових груп (СМПер254нм у молодих (542,3±20,4), в середньому віці (548,8±9,6), в похилому – (551,1±9,9) ум.од, р>0,05 при порівнянні між групами; СМПер280нм відповідно (240,5±3,9), (247,3±4,8) та (258,6±9,4) ум.од., р>0,05; ЕІЕІ відповідно (54,9±2,4), (58,7±1,5) та (59,1±0,9) %, р>0,05).


Відмічено достовірно вищий рівень ендогенної інтоксикації при ускладненому хронічному ПН порівняно з неускладненим (СМПер254нм (578,8±12,3) проти (547,8±7,8) ум.од., р<0,05), при цьому рівень виділення середніх молекул зі сечею практично не відрізнявся від показників контрольної групи (СМПсеч254нм (172,60±4,20) при неускладненому та (177,90±7,60) ум.од. при ускладненому проти (169,04±5,06) ум.од контрольної групи, р>0,05; СМПсеч280нм (207,0±5,1) та (212,3±9,3) ум.од. проти (212,0±7,22) контрольної групи, р>0,05).


Зі збільшенням тривалості захворювання відмічено достовірне наростання показників ендотоксемії з одночасним статистично незначним зниженням їх виведення зі сечею (СМПер254нм  до 5 років (491,1±8,3), від 5 до 10 років (540,9±6,4), р<0,01, більше 10 років (617,5±15,9) ум.од., р<0,001; СМПсеч254нм відповідно (181,0±9,7), (173,1±3,7) та (166,6±9,0) ум.од, р>0,05 між групами).


Аналіз показників СЕІ залежно від супутньої патології, яка супроводжувала хронічний ПН, виявив достовірно більш виразну ендотоксемію за наявності цукрового діабету та поєднаної патології внутрішніх органів (СМПер254нм (597,7±28,0) ум.од. при цукровому діабеті та (588,7±23,1) ум.од. при поєднаній патології проти (537,6±9,4) у хворих без супутньої патології, р<0,05).


Аналіз процесів ПОЛ та активності АОСЗ у хворих на хронічний ПН показав зростання процесів мембранодеструкції за показником МДА (5,80±0,20) у чоловіків та (5,50±0,10) мкмоль/л у жінок (р>0,05) проти (2,81±0,095) у здорових осіб, р<0,001) та зміну активності АОСЗ незалежно від статі (СОД (38,10±2,20) ум.од. проти (62,15±2,85), р<0,001; каталаза (44,9±3,1) % проти (17,48±0,87), р<0,001; SH-групи (80,6±3,2) ммоль/л проти (60,5±2,13), р<0,01; ЦП (457,7±13,3) мг/л проти (245,6±2,6) у здорових, р<0,001). Зі збільшенням віку відмічено наростання активності процесів ПОЛ за показником МДА (5,8±0,1) мкмоль/л в похилому віці проти (5,3±0,2) у молодих, р<0,05).


При ускладненому хронічному ПН процеси ПОЛ були більш виразними, ніж при неускладненому (МДА (5,9±0,1) проти (5,4±0,1) мкмоль/л, р<0,05). Натомість маркери активації АОСЗ були дещо нижчими при ускладненому ПН на відміну від неускладненого (СОД (36,5±0,5) ум.од. проти (39,6±0,7), р<0,05; каталаза (38,4±0,8) % проти (42,3±0,9), р<0,01; SH-групи (75,8±1,3) ммоль/л проти (83,5±1,3), р<0,01), що очевидно вказує на виснаження резервів даної системи за умови розвитку ПН нирки, вже спровокованої патологічним процесом.


Водночас інтенсивність процесів ПОЛ не залежала від тривалості захворювання (МДА до 5 років (5,4±0,2), від 5 до 10 років (5,6±0,1), більше 10 років (5,7±0,1) мкмоль/л, р>0,05 між усіма групами), а істотна активація АОСЗ відбувалась за показником ЦП (442,2±11,8) мг/л – до 5 років та (474,9±6,7) – від 5 до 10 років, р<0,05). Рівень каталази збільшувався у пацієнтів, які хворіли від 5 до 10 років порівняно з тими, які хворіли менше 5 років (45,0±1,1) % проти (40,0±1,5), р<0,05), та знижувався у тих, що хворіли більше 10 років (41,2±1,3) % проти (45,0±1,1), р<0,05). Спостерігалась тенденція до збільшення рівня МДА та зниження активації АОСЗ у хворих з ПН на фоні супутньої патології.


Виходячи з отриманих нами результатів, мали місце різноспрямовані зміни в АОСЗ у хворих на хронічний ПН. Так було відмічено зниження активності ферментативної ланки за показником СОД, щодо каталази, SH-груп, ЦП – дані показники зростали, що, ймовірно, вказує на збережені компенсаторні можливості реагування АОСЗ у відповідь на активацію ПОЛ. Щоправда резерви реагування стають слабшими за умови розвитку ПН на вже спровокованій іншим патологічним процесом нирці.


У хворих на хронічний ПН у фазі загострення відмічено пригнічення клітинної ланки імунітету за показниками CD3+ (40,5±0,5) % проти (65,2±4,8) у здорових, р<0,001), CD4+ (27,0±0,5) % проти (38,8±3,2) у здорових, р<0,01) та CD8+ (13,9±0,3) % проти (20,7±2,1) у здорових, р<0,01), причому останніх в більшій мірі, про що говорить деяке зростання ІРІ (1,94±0,04) проти (1,87±0,11) у здорових, р>0,05), щоправда недостовірне у порівнянні з контролем. Рівень природних кілерів (CD16+) знижувався порівняно зі здоровими особами (9,25±0,4) % проти (13,3±1,8), р<0,05).


Спостерігалась активація гуморальної ланки імунного захисту у хворих на ХПН у фазі загострення головним чином за рахунок зростання концентрації всіх класів імуноглобулінів крові (Ig A (2,7±0,1) г/л проти (1,83±0,09) в контрольній групі, р<0,01; Ig М (2,7±0,1) г/л проти (1,46±0,08), р<0,01; Ig G (13,6±0,5) проти (10,3±0,37) г/л, р<0,01), а також рівня ЦІК (251,25±15,3) ум.од. проти (60,9±1,53), р<0,001). При цьому рівень В-лімфоцитів (CD72+) зростав недостовірно (11,9±0,5) % проти (10,1±1,0) у здорових, р>0,05). Вказані зміни простежувались з однаковим ступенем вираження у чоловіків та жінок, а також у пацієнтів різних вікових груп.


У хворих на ускладнений хронічний ПН порівняно з неускладненим простежувалось більш виразне зниження показників клітинного імунітету за показниками CD3+ (37,7±0,3) % проти (42,5±0,3), р<0,05), CD4+ (25,9±0,3) % проти (27,4±0,2), р<0,05) та CD16+ (8,5±0,1) % проти (9,7±0,2), р<0,05), а також підвищення маркерів гуморальної ланки - CD72+ (11,9±0,2) % проти (10,9±0,2), р<0,05), та Ig G (13,8±0,1) г/л проти (13,2±0,1), р<0,05).


Відмічено зниження рівнів CD3+ та CD16+ зі збільшенням тривалості захворювання від 5 до 10 та більше років (CD3+ (41,1±0,4) та (39,7±0,5) % відповідно, р<0,05; CD16+ (9,6±0,2) та (9,0±0,2) %, р<0,05). Різниці результатів, отриманих при аналізі показників імунітету у хворих з хронічним ПН на тлі супутньої патології внутрішніх органів та без неї, виявлено не було.


При проведенні кореляційного аналізу виявлено взаємозв’язок між виразністю ендотоксикозу та процесами мембранодеструкції. Зокрема простежувався прямий зв'язок середньої сили: між МДА з одного боку та показниками середніх молекул на еритроцитах та ЕІЕІ з другого (відповідно з СМПер254нм r=+0,548, р<0,001, з СМПер280нм r=+0,422, р<0,01, з ЕІЕІ r=+0,571, р<0,001), а також між зростанням активності АОСЗ за показником ЦП з одного боку та середніми молекулами на еритроцитах та ЕІЕІ з другого (відповідно з СМПер254нм  r=+0,363, р<0,05, з СМПер280нм  r=+0,437, р<0,01, з ЕІЕІ r=+0,374, р<0,05).


Виявлено взаємозв’язок між досліджуваними маркерами клітинного імунітету та показниками СЕІ: зворотній кореляційний зв'язок середньої сили між CD3+, CD4+ з одного боку та показниками середніх молекул на еритроцитах та ЕІЕІ з другого (для CD3+: з СМПер254нм r=-0,606, р<0,001, з СМПер280нм r=-0,514, р<0,001, з ЕІЕІ r=-0,472, р<0,01; для CD4+: з СМПер254нм r=-0,605, р<0,001, з СМПер280нм  r=-0,423, р<0,01, з ЕІЕІ r=-0,545, р<0,001).


Прямий зв'язок середньої сили виявлено між вмістом імуноглобулінів з одного боку та показниками СЕІ з другого (для Ig A: з СМПер254нм r=+0,391, р<0,05, з СМПер280нм r=+0,329, р<0,05, з ЕІЕІ r=+0,331, р<0,05; для Ig G: з СМПер254нм r=+0,407, р<0,01, з СМПер280нм r=+0,382, р<0,05, з ЕІЕІ r=+0,387, р<0,05; для ЦІК: з СМПер254нм r=+0,561, р<0,001, з СМПер280нм  r=+0,431, р<0,01, з ЕІЕІ  r=+0,388, р<0,05).


Отже, встановлено наявність досить тісного зв'язку між метаболічними процесами, які супроводжують загострення хронічного ПН, і проявляються в посиленні ПОЛ із активацією АОСЗ за показником ЦП з посиленням ендотоксикозу. За іншими показниками не спостерігається активація АОСЗ з наростанням інтоксикації, що, можливо, пов'язано із виснаженням резервів даної системи зі збільшенням активності запального процесу та є передумовою для посилення мембранодеструктивного впливу на клітини організму зокрема імунної системи. Це підтверджується виявленням наростаючого дефіциту Т-клітинної ланки імунітету з посиленням СЕІ. Поряд з цим відмічено збільшення концентрації імуноглобулінів класів А та G, циркулюючих імунних комплексів з наростанням ендотоксикозу.


Для вивчення динаміки клініко-лабораторних показників ендотоксикозу, процесів ПОЛ, АОСЗ, а також клітинної та гуморальної ланок імунітету під впливом різних схем лікування усіх хворих з ХПН було розподілено на 4 групи: І група у складі 35 осіб отримувала стандартну терапію загострення хронічного ПН; ІІ група, яка включала 34 хворих, додатково до стандартного лікування отримували канефрон, ІІІ група у складі 33 пацієнтів додатково отримували хофітол; ІV група, 33 пацієнти, отримувала комбіновану терапію канефроном та хофітолом на тлі стандарт-терапії.


Вивчення динаміки клінічних проявів загострення ХПН та показників ендотоксикозу в результаті лікування, проведеного за різними схемами, показало що при лікуванні за традиційним алгоритмом, клінічні параметри інтоксикації зменшились в порівнянні з вихідним рівнем при ХПН, проте не повертались до норми. Утримувались при такому лікуванні больовий синдром та лейкоцитурія у значної кількості пацієнтів (30,8 та 11,4 % відповідно) (табл. 2).


 


Значно кращі результати у відношенні зворотнього розвитку симптомів загострення хронічного ПН та інтоксикації показали схеми лікування із застосуванням канефрону (больовий синдром утримувався у 10,0 %, лейкоцитурія не була відмічена в жодного, р<0,05 по відношенню до групи стандарт-терапії) та хофітолу (збереження симптомів у 22,2 та 6,1 % хворих, р>0,05 по відношенню до груп ТТ і ТК), а особливо обох препаратів у поєднанні (больовий синдром після лікування виявляли у 7,1 %, лейкоцитурія нормалізувалась в усіх, р<0,05 по відношенню до групи ТТ). При чому канефрон в більшій мірі впливав на показники активності хронічного ПН, за його призначення спостерігалась швидша і виразніша позитивна динаміка аналізів сечі (зменшення лейкоцитурії, бактеріурії), зменшення больового синдрому та дизурії. За умови призначення хофітолу хворі швидше відмічали покращення загального стану та зменшення проявів інтоксикації.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины