Клімук Ірина Миколаївна ФОРМУВАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНЦЯ В КОНТЕКСТІ МІЖКОНФЕСІЙНИХ ВІДНОСИН : Климук Ирина Николаевна ФОРМИРОВАНИЕ РЕЛИГИОЗНОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО В КОНТЕКСТЕ межконфессиональных отношений

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми, проаналізовано ступінь її наукової розробки, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дисертаційного дослідження, окреслено наукову новизну, сформульовано положення, що виносяться на захист, викладено теоретико-методологічну основу і практичне значення здобутих результатів, наведено дані про апробацію і публікацію досліджень, обґрунтовано структуру й обсяг дисертації та кількість використаних у ній джерел.
Перший розділ «Теоретико-методологічні підходи дослідження релігійної ідентичності» присвячений аналізу наукових і теологічних підходів вивчення «релігійної ідентичності», термінологічного її витлумачення, визначення структурних компонентів і рівнів релігійної ідентичності, а також наявних методологічних засад та проблем щодо дослідження даного феномену.
У підрозділі 1.1. «Наукові та теологічні підходи у дослідженні релігійної ідентичності» здійснюється огляд літератури з даної проблематики, розробляється категоріальний апарат дослідження. Важливим складником джерельної бази роботи стали напрацювання: Р. Белла, П. Бергера, К. Гірца, Е. Гіденса, П. Гнатенко, І. Гофмана, Ж.-П. Віллема, В. Джеймса, Е. Дюркгейма, Е. Еріксона, Ч. Заковоротної, М. Козловця, Л. Леві-Брюля, В. Литвинова, Г. Люббе, Дж. Міда, С. Московічі, В. Павленка, К. Пламера, В. Попова, Т. Стефаненко, Ч. Тейлора, З. Фрейда, Е. Фромма, А. Шюца, С. Хантінгтона, К. Юнга та ін. Теоретичні та практичні аспекти проблеми релігійної ідентичності стали предметом детального осмислення сучасних українських релігієзнавців А. Арістової, О. Бучми, Т. Гаврилюк, В. Єленського, С. Здіорука, А. Колодного, І. Козловського, Г. Кулагіної, М. Мариновича, Ю. Недзельської, І. Папаяні, Н. Пивоварової, О. Сагана, Л. Филипович, М. Черенкова, Л. Чупрія, В. Шевченка, П. Яроцького.
В роботі запропоновано авторське розуміння концепту релігійна ідентичність, який визначено як складний полірівневий та поліфункціональний феномен, сутність якого полягає в конструюванні системи релігійних уявлень, які можуть бути сформовані самостійно на основі доступних релігійних наративів або бути запропонованими конфесією та повністю або частково прийнятними, усвідомленими чи неусвідомленими релігійною особистістю, відтворюватися і виражатися в релігійних практиках.
Аналіз основних підходів в дослідженні структури релігійної ідентичності дозволив виявити різноманітні погляди на типи та види ідентичності. Зокрема, виокремлено індивідуальну і спільнотну ідентичність, конфесійну і деномінаційну; вивчаються нові моделі релігійної ідентичності, зокрема такі, як амбівалентна, множинна, фрагментована та синкретична, позаінституційна.
Встановлено багаторівневість явища релігійної ідентичності, в якому виокремлюють різні рівні його розвитку (воцерковлення) та розгортання: 1) релігійний; 2) конфесійний; 3) деномінаційний, 4) спільнотний, що відображає постійну чи часткову участь вірянина у житті громади − рівень «воцерковленості».
Зазначено, що богословські підходи осмислення релігійної ідентичності принципово відрізняються від наукового осягнення даного феномену. По-перше, релігійна ідентичність богословами розглядається лише в рамках конфесійного самовизначення індивіда. Сутність конфесійного розуміння релігійної ідентичності розкривається в протиставленні своєї істинної релігійної ідентичності на противагу іншим, нібито неістинним ідентичностям або єресям. Релігійна ідентичність розуміється богословами лише як конфесійна, де обов’язковим елементом є співвіднесення себе з визначеним конфесією релігійним світобаченням, обов’язковим слідуванням конфесійній традиції та виконанням певних обрядів.
У підрозділі 1.2. «Методологічні принципи дослідження релігійної ідентичності» визначено методологічну базу тлумачення концепту «релігійна ідентичність». Спираючись на висновки польської дослідниці І. Боровик і російського науковця О. Крилова, у вивченні нами релігійної ідентичності використано два методологічні підходи − субстанційний і функціональний. Перший підхід поданий через осмислення ключового поняття «релігія», натомість функціональний підхід дозволив виокремити сутність релігійної ідентичності, розкриваючи її роль в житті людини. Завдяки цьому констатуйована практична значимість і функціональність релігійної ідентичності в суспільстві.
Доведено, що феномен «релігійної ідентичності» вивчається не тільки за допомогою кількісних досліджень, які лише частково відображають цей складний процес, а й за допомогою актуалізації та аналізу конкретного особистісного наративу віруючого. Серед наративних методів у вивченні релігійної ідентичності вагоме місце відведено біографічним інтерв’ю.
Здійснений у першому розділі аналіз наукових джерел з даної проблематики показав наявність різноманіття, неоднозначності та суперечності в тлумаченнях досліджуваного феномену.
У другому розділі «Формування релігійної ідентичності сучасного українця: етапи та фактори» автор мав на меті показати специфіку й особливості формування релігійної ідентичності сучасного українця, розкрити етапи цього процесу та фактори, що впливають на нього.
У підрозділі 2.1. «Детермінанти формування релігійної ідентичності» визначено чинники − індивідуальні, національні та глобальні, що впливають на формування релігійної ідентичності українця. Серед детермінант національного рівня зосереджена увага на географічних, на сформованих віками психоетнотипах українського народу (космічний, етнотип хлібороба, кордоцентризм, егоцентризм, простонародність, сімейність з домінуванням жінки, конформізм, інтровертизм), що впливають на процес конструювання релігійної ідентичності українця. Визначено, що не всі психоетнотипи є дієвими в сучасну епоху, оскільки вони існували в минулому за конкретних історичних і побутових умов.
У підрозділі 2.2. «Вікові етапи формування та розвитку релігійної ідентичності» автором визначено, що формування релігійної ідентичності особистості розпочинається ще з раннього дитинства і триває впродовж усього життя, набуваючи індивідуальних рис. Встановлено, що релігійна ідентичність особистості проходить певні етапи еволюції відповідно до вікових періодів розвитку людини.
Автором запропоновано власну періодизацію у становленні і формуванні релігійної ідентичності особистості Виокремлено чотири етапи формування і становлення релігійної ідентичності: 1) дитинство; 2) шкільні роки; 3) період від 25 років і до пенсійного; 4) похилий вік особистості. Такий поділ зумовлений низкою чинників, що виявляється у постійному ускладненні релігійної ідентичності. Підкреслено, що у формуванні релігійної ідентичності в кожному індивідуальному її вияві відіграють специфічну роль об’єктивні і суб’єктивні фактори життєдіяльності людини.
У підрозділі 2.3. «Сім’я як основа формування релігійної ідентичності» автором виявлено і розкрито роль і значення сімейного виховання в конструюванні релігійної ідентичності. Стверджується, що релігійна ідентичність дитини в сім’ї формується різними засобами: спільне відзначення її членами релігійних свят, відвідуваність релігійних служб, виконання обрядів та таїнств, залучення дітей до читання релігійної літератури, загальна релігійна сімейна атмосфера. В ранньому віці в особи ще немає своєї усвідомленої релігійної приналежності. Конфесійна ідентичність дитини формується переважно на основі релігійної приналежності батьків. Визначено, що кожна конфесія має свою особливість бачення розвитку особистості, яка регулює виховання дітей в релігійному дусі. Відзначено, що найбільш сильний вплив на формування релігійної ідентичності дітей наявний у протестантських сім’ях.
У підрозділі 2.4. «Освітньо-виховний чинник у творенні та становленні релігійної ідентичності» проаналізовано роль різних чинників шкільного і вузівського навчально-виховного процесу у формуванні релігійної ідентичності українця. Відзначено, що засобами впливу постають: навчальний процес, учнівське середовище, організація та проведення різноманітних просвітницьких заходів та програм (різного роду екскурсії до релігійних споруд та місць пов’язаних з певними релігійними подіями, концерти, приурочені якимось релігійним подіям чи святам), релігійний і релігієзнавчий туризм та паломництво, об’єднання учнів в релігійні молодіжні організації, товариства. Досліджено роль та місце у формуванні релігійної ідентичності релігійної освіти і виховання.
Встановлено, що завданням релігієзнавчої освіти є не релігійне виховання індивіда чи конструювання релігійно-конфесійної ідентичності, а таке інформування, яке дозволяє їй вільно будувати власну релігійну тожсамість. Натомість система релігійної освіти формує конфесійну ідентичність.
У підрозділі 2.5. «Психологічно-соціальні фактори формування релігійної ідентичності у релігійній громаді» аналізується роль релігійної громади у формуванні і становленні релігійної ідентичності особи. Визначено, що в релігійних групах з фіксованим членством між віруючими складаються більш близькі особисті відносини (як вони буквально називають «брати й сестри в вірі»). В таких громадах здійснюється глибший, сильніший і постійний вплив на індивідуальний та інтенсивніше на спільнотний рівень релігійної ідентичності. Релігійна ідентичність особи безпосередньо залежить від тієї позиції та ролі, яку вона займає в релігійній громаді. На основі належності та активної участі у житті релігійної громади в індивіда поступово починає формуватися спільнотний тип релігійної ідентичності, де важливим засобом формування ідентичності виступають відносини між віруючими своєї громади.
Важливою умовою, що відзначається на співвіднесеності з конкретною релігійною групою є психологічний клімат чи атмосфера, що панує в релігійній громаді. Вплив релігійної громади на її членів здійснюється різними засобами: спільні обрядові дії, священні предмети, богослужбова мова.
Підрозділ 2.6. «Засоби масової інформації − канал формування релігійної ідентичності» присвячений побудові релігійної ідентичності особи шляхом використання засобів масової інформації. Встановлено, що одним із завдань конфесійних ЗМІ є цілеспрямоване конструювання певної релігійної ідентичності. На відміну від конфесійних, завдання світських мас-медіа не полягає у формуванні релігійної ідентичності українців, проте вони впливають на сам її процес конструювання, дають певні знання про релігійні явища.
З’ясовано, що належність людини до соціальних мереж, як одного з нових каналів ЗМІ, може впливати на реальну релігійну ідентичність різними способами: 1) переміщенням релігійного життя у віртуальний простір; 2) формуванням нової мережевої релігійної ідентичності, яка не підтверджується в реальності; 3) закріпленням існуючої реальної релігійної ідентичності у кіберпросторі.
У підрозділі 2.7. «Українські релігійні стереотипи – важливий чинник побудови релігійної ідентичності» автор розкриває сутність українських релігійних стереотипів, які є важливою структурною основою релігійної ідентичності. Встановлено, що релігійні стереотипи, з одного боку, орієнтують людину в поліконфесійному світі та дозволяють зберегти свою релігійну ідентичність, а з іншого – стають на заваді набуттю нової ідентичності. Вони впливають на усвідомлення вірянином себе та сприйняття інших віруючих всередині своєї релігійної групи та відокремлення від інших релігійних груп. Серед позитивних стереотипів, які сприяють у формуванні конфесійної ідентичності виокремлюють наступні: Православні церкви є генетичною рідною українською вірою; католицизм постає у вигляді цивілізованості, досягнення Заходу; протестанти ж – займаються реальним соціальним служінням. Формування конфесійної ідентичності відбувається на основі чіткої диференціації «своїх» та «чужих». Поряд із ствердженням автентичної релігійної ідентичності українців створювався також негативний образ «чужої релігії» і негативні стереотипи. Серед найбільш популярних негативних українських релігійних стереотипів виокремлюють: обрядовір’я й фетишизм у Православ’ї; католиків вважають польською церквою; протестантів характеризують як сектантів, відзначаючи їхню чужість українцям.
У третьому розділі «Роль міжконфесійних відносин у формуванні релігійної ідентичності сучасного українця» дисертантом розкрито те, яким чином характер міжконфесійних відносин впливає на формування релігійної ідентичності.
3.1. «Міжконфесійні конфлікти та формування релігійної ідентичності: взаємозалежності та взаємовпливи» автор розглядає питання ролі міжконфесійних конфліктів у формуванні та збереженні релігійної і конфесійної ідентичності.
Визначено, що конфлікти виникають і підсилюються невизначеною самоідентифікацією церков у різних рівнях їх самовизначеності. Доведено, що формування та становлення конфесійної ідентичності не є першопричиною міжконфесійних конфліктів, але може призвести до них. Водночас протиборства та конкуренція між конфесійними ідентичностями можуть значно загострюватись та призвести до виникнення конфлікту, який, в свою чергу, відображається на формуванні та трансформації релігійної ідентичності в її особистісному і спільнотному вияві. Обґрунтовано, що конструювання і становлення релігійної ідентичності в її конфесійному та деномінаційному вимірі в свою чергу викликає загострення суперечностей між конфесіями. Відтак, між релігійною, конфесійною ідентичністю і міжконфесійними конфліктами існують відносини взаємообумовленості, взаємовпливу.
У підрозділі 3.2. «Релігійна ідентичність та релігійна толерантність: проблема співвідношення» автор зосереджується на вияві та актуалізації ролі релігійної толерантності у формуванні та збереженні релігійної ідентичності українця. Встановлено, що через пізнання іншого, спілкування з ним за умов відкритості ми пізнаємо власну ідентичність, в тому числі й релігійну. Обґрунтовано, що у сучасному суспільстві толерантність призводить й до негативних наслідків − «кризи ідентичності», що виявляється у відсутності впевненості в істинності власного конфесійного вибору, розмитості та незавершеності релігійної ідентифікації, множинності її форм, синкретизму. Для вирішення такого завдання необхідно по-перше, усвідомити, що всі релігії є відносно істинними і мають право на існування, по-друге, зрозуміти та віднайти не те, що є відмінним, а те, що є спільним. Останнім є віра у Всевишнього і визначеність ним долі людини, співзвучність норм життя і гарантування безсмертя.
У підрозділі 3.3. «Діалог ідентичностей як засіб толерантизації міжконфесійних відносин» автором встановлено взаємозв’язок міжконфесійного діалогу і конфесійної ідентичності. Визначено, що головна проблема ведення міжконфесійного діалогу криється в релігійному ексклюзивізмі, який постає перешкодою на шляху досягнення консенсусу. Встановлено, що конфесійна ідентичність може бути замкнена особою на самій собі, а це відкидає будь-які спроби діалогу з іншими конфесіями. Людина оберігає свою конфесійну ідентичність шляхом відмежування себе від інших, що викликає ворожість щодо останніх, відчуження від них.
Визначено позитивні моменти впливу діалогу різноконфесійних ідентичностей. Формування релігійної ідентичності, що ґрунтується на міжконфесійній комунікації, діалогові, дозволяють відкрити та пізнати світ іншої конфесії, її традиції, обряди, віровчення, розширити свій кругозір, уникаючи замкненості, хуторянськості, але при цьому залишитись вірній своїй традиції, зберегти власну конфесійну ідентичність.
Підрозділ 3.4. «Міжконфесійні відносини і релігійна ідентичність українців у часи Майдану та пост-Майдану: виклики і перспективи» присвячений ролі релігійного фактору у суспільно-політичних процесах і подіях, що відбуваються в Україні. Розкрито становлення і реконфігурацію модерної релігійної ідентичності українців в сучасних умовах. Досліджено нові виклики і водночас перспективи, які постали перед українською ідентичністю (як світською, так і релігійною) сьогодні. Майдан змінив суспільство, громадян і заклав фундамент для формування майбутнього, нової ідентичності, яка продовжує вибудовуватися кожного дня в складних умовах буття українців. Встановлено, що як феномен він означив якісно інший формат церковної самоідентифікації, ідентичності представників різноконфесійних ідентичностей. Перехід від протистояння у міжконфесійних відносинах та несприйняття іншого, замкнутості на власній конфесійності у діалозі релігійних ідентичностей, автоматично змінилося на толерантність, солідарність та взаємоповагу і порозуміння. Водночас для церков України постало й нове завдання − сформувати свою самоідентифікацію в нових умовах.