ШЕВЧЕНКО Наталія Павлівна ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ



title:
ШЕВЧЕНКО Наталія Павлівна ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
Альтернативное Название: ШЕВЧЕНКО Наталья Павловна Государственное управление процессом реформирования системы пенсионного обеспечения УКРАИНЫ В контексте евроинтеграции SHEVCHENKO Natal\'ya Pavlovna Gosudarstvennoye upravleniye protsessom reformirovaniya sistemy pensionnogo obes
Тип: synopsis
summary: У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь її наукової розробленості, сформульовано мету та визначено завдання, об’єкт і предмет дослідження, наведено ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, подано дані щодо апробації дисертації та публікацій, які підтверджують результати дослідження.
У першому розділі - «Теоретичні засади дослідження державного управління пенсійним забезпеченням» - розкрито зміст понять «пенсія», «пенсійне забезпечення», «пенсійне страхування». Проведено аналіз підходів науковців до визначення зазначених понять. Доведено, що у науковому дискурсі державного управління відсутній єдиний підхід до визначення поняття пенсійного забезпечення. Відзначено, що більшість дослідників вважають пенсійне забезпечення складовою соціального захисту населення, розглядаючи його як найважливіший компонент державної соціальної політики. Обґрунтовано, що поняття «пенсійне забезпечення» використовується у широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні пенсійне забезпечення включає в себе всі види пенсій, які формуються і виплачуються в рамках пенсійної системи, з урахуванням виплат із солідарного та накопичувального рівнів, а також за рахунок внесків до недержавних пенсійних фондів. У вузькому - пенсійне забезпечення розуміється як виплата пенсій за рахунок коштів державного бюджету, та не включає в себе поняття пенсійного страхування. Крім цього, відмічено, що пенсійне страхування є складовою соціального страхування та відрізняється від останнього специфічним суб’єктним складом учасників відносин, чіткими часовими рамками взаємодії та фіксованою фінансовою складовою.
Доведено, що метою пенсійного забезпечення виступає захист осіб від ризиків незабезпеченості в старості, настання інвалідності та в разі втрати годувальника, а його основними функціями є: економічна, соціальна, політична, перерозподільна, регулююча, компенсаційна, інвестиційна.
Виділено три основні аспекти пенсійного забезпечення з позиції науки державного управління: як конституційної гарантії, як гуманітарної складової державної політики та як фінансової складової державної політики.
Визначено, що поняття «джерело пенсійного забезпечення» є вужчим від поняття «джерело права» та відрізняється від останнього сферою регулювання та колом осіб, на яких воно поширюється. Проведений аналіз дав підстави провести класифікацію джерел пенсійного забезпечення за юридичною силою, за колом осіб, за змістом, в залежності від фінансових джерел.
Надано характеристику основних положень законів, що регулюють ті чи інші питання пенсійного забезпечення громадян України: «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про державну службу», «Про судоустрій та статус суддів», «Про донорство крові та її компонентів», «Про статус гірських населених пунктів в Україні», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», «Про підвищення престижності шахтарської праці».
Обґрунтовано, що система пенсійного забезпечення України пройшла тривалий та складний період своєї еволюції та бере свій початок не у радянській системі соціального забезпечення, як це подавала радянська доктрина права соціального забезпечення, а в законодавстві тих країн, до складу яких входили українські землі. Перші уніфіковані законодавчі акти з питань пенсійного забезпечення (Закон СРСР «Про державні пенсії» 1956 р. та «Про пенсії і допомоги членам колгоспу» 1964 р.) було прийнято в період перебування України у складі СРСР. Зазначені закони стали величезним кроком вперед у створенні державної всеохоплюючої система пенсійного забезпечення тогочасних союзних республік. В свою чергу, побудова власної пенсійної системи України розпочинається з прийняття нового закону «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року, який став перехідною формою до запровадження персоніфікованого обліку страхового стажу та сплачених внесків до Пенсійного фонду України.
У другому розділі - «Сучасний стан державного управління системою пенсійного забезпечення України» - проведено аналіз нормативно-правового регулювання пенсійної системи в період з 1991 р. до сьогодні та виділено 6 основних етапів, поділ на які автор проводить, виходячи із ключових змін пенсійного законодавства щодо функціонування системи пенсійного забезпечення, призначення, перерахунку та виплати пенсій, діяльності органів ПФУ, вимог щодо необхідного віку та страхового стажу, розподілу доходів та видатків ПФУ:
1 етап (1991-1997) - створення власної незалежної системи пенсійного забезпечення, визначення статусу Пенсійного фонду України як самостійної фінансово-банківської системи, прийняття Закону України «Про пенсійне забезпечення» та низки законів, що визначали спеціальні умови виходу на пенсію окремих категорій осіб; характеризується нестабільністю пенсійної системи, довготривалими затримками у виплаті пенсій, пошуком компромісу задля заповнення бюджету ПФУ;
2 етап (1998-2003) - початок реформування пенсійної системи в напрямі створення багаторівневого пенсійного забезпечення, впровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, об’єднання в складі єдиного органу - Пенсійного фонду України всіх необхідних підсистем: адміністрування страхових внесків, призначення та виплати пенсій, персоніфікованого обліку; запровадження виплати пенсій та грошової допомоги через особові рахунки пенсіонерів в установах банків;
3 етап (2004 - вересень 2011) - запровадження нової трирівневої пенсійної системи, заміна трудового стажу на страховий, запровадження добровільної участі в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, встановлення тісної залежності між розміром страхових внесків і розміром пенсії, введення консолідованого страхового внеску - ЄСВ, розмежування фінансування виплат пенсій між Державним бюджетом і Пенсійним фондом.;
4 етап (жовтень 2011 - березень 2014) - внесення змін до пенсійного законодавства в частині підвищення пенсійного віку жінок, збільшення тривалості страхового стажу, обмеження максимального розміру пенсії, запровадження більш гнучкої системи нарахування бонусів за відтермінування виходу на пенсію та істотні обмеження індексації виплат працюючим пенсіонерам;
5 етап (квітень 2014 - вересень 2017) - реформування пенсійного законодавства в умовах економічної кризи, введення оподаткування пенсій залежно від платоспроможності пенсіонерів, припинення призначення на період роботи спецпенсій державним службовцям, прокурорам, суддям, народним депутатам тощо;
6 етап (жовтень 2017 - до сьогодні) - запровадження поступового підвищення тривалості страхового стажу, диференціації пенсійного віку, зменшення оцінки страхового стажу до 1 %, купівлі страхового стажу за подвійною ставкою, скасування спецпенсій для науково-педагогічних працівників, державних службовців, суддів, народних депутатів, дипломатів, журналістів державних ЗМІ, посадових осіб органів місцевого самоврядування та ін.
Виділено низку проблем, з якими зіштовхуються громадяни при реалізації права на призначення пенсії, серед яких: неможливість представлення до органу ПФУ уточнюючої довідки про пільговий характер робіт в зв’язку з відсутністю даних про місцезнаходження підприємства чи інших даних щодо тривалості та характеру робіт; неможливість підтвердження стажу роботи на підприємстві, яке на момент звернення за призначенням пенсії є ліквідованим, в зв’язку з відсутністю документів в архівних установах; непроведення підприємством атестації робочих місць за умовами праці в зв’язку з відсутністю коштів чи іншими бюрократичними процедурами, або наявність перерви понад 5 років при проведенні чергової атестації; відсутність первинних документів щодо участі особи в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; відсутність строкових трудових договорів про роботу в особливих кліматичних умовах (райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до них); неналежна урегульованість нормативно- правових актів в частині призначення та перерахунку пенсій військовослужбовців та прирівняних до них осіб та ін.
Аналіз сучасного стану пенсійної системи підтвердив наявність низки проблем, що спричиняють дефіцит бюджету ПФУ та критично низький рівень пенсійних виплат більшої частини населення. Серед них автором виділено: наявність дострокових пенсій, які оплачуються здебільшого за рахунок коштів Державного бюджету; непрозорість механізму нарахування пенсій; відсутність чіткого розмежування джерел фінансового забезпечення; наявність широкого спектру законів, які визначають пільги та привілеї окремим категоріям громадян; відсутність реального механізму індексації пенсійних виплат у зв’язку з інфляційними процесами в державі; низький рівень пенсій, який є нееквівалентним сучасному стрімкому підвищенню цін; необґрунтованість реформ в частині різкого підвищення пенсійного віку та трудового стажу; високі відсоткові ставки страхових внесків до Пенсійного фонду для працівників та роботодавців; невідповідність розміру пенсійної виплати обсягу сплачених особою за життя страхових внесків; нерозвинутість системи недержавного пенсійного забезпечення; значна неінформованість громадян у сфері пенсійного забезпечення.
У третьому розділі - «Європейський досвід реформування пенсійних систем та перспективи його запровадження в Україні» - досліджено основні моделі пенсійних систем європейських країн та сучасні тенденції їх розвитку, окреслено різноманіття підходів, що використовуються розвиненими країнами при формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення.
Систематизовано основні економічні, соціальні та політичні чинники реформування пенсійних систем, відображено ключові заходи і надано оцінку досягнутих результатів у країнах Європейського Союзу. Виявлено, що в європейських країнах надання пенсій за віком передбачає знаходження балансу між соціальним захистом і стимулюванням трудової діяльності. Суттєвий вплив демографічних чинників на фінансовий стан пенсійної системи за умов скорочення частки населення працездатного віку та збільшення числа пенсіонерів зумовлює необхідність запровадження урядами держав ефективних заходів для забезпечення фінансовими ресурсами солідарного рівня пенсійної системи.
Здійснено класифікацію моделей пенсійних систем, в основу якої покладено такі ознаки: концепція створення, рівень централізації фінансових ресурсів, рівень розвитку економіки, цілі, метод фінансування, вид інституту соціального захисту, джерела фінансування, стратегії, тип проведення реформ, дослідження Світового банку тощо. Найбільш поширеною є класифікація пенсійних систем, згідно з якою в країнах з розвиненою економікою домінують три моделі: модель О. Бісмарка; модель В. Бевериджа та скандинавська, або приватно-корпоративна модель. Дані пенсійні системи досліджені автором на прикладі трьох європейських країн: Німеччини, Великої Британії та Швеції.
У дослідженні виділено, що в реалізації основних функцій державної пенсійної політики існують два принципово відмінні фінансові механізми: розподільчий та накопичувальний.
У дисертації проаналізовано, що в роки кризи пенсійних систем, побудованих на розподільчому механізмі, в багатьох країнах відбулася їхня швидка трансформація. В результаті чого змінилося співвідношення між державним та приватним компонентами пенсійного забезпечення, що призвело до виділення чотирьох типів взаємозв'язків приватного та державного пенсійного забезпечення:
- повністю державна пенсійна система;
- державна система, доповнена приватним пенсійним забезпеченням;
- приватне пенсійне забезпечення, яке доповнює або частково замінює державну систему;
- приватна система, яка повністю замінює державну.
Доведено, що основні причини реформ, є однаковими для всіх країн Європи - це неспроможність існуючих солідарних систем забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів, фінансові кризи, зниження рівня заробітних плат, демографічні причини, що пов’язані з процесами старіння в солідарних пенсійних системах, зростання частки державних видатків на пенсії за віком у ВВП, збільшення навантаження на працездатних членів суспільства.
Аналіз розвитку європейських пенсійних систем дозволив визначити, що основними тенденціями розвитку пенсійних систем є підвищення пенсійного віку, підвищення розміру відрахувань до державних пенсійних фондів та стимулювання населення до участі у приватних системах пенсійного забезпечення, що скорочує зобов'язання держав та послаблює навантаження на солідарні системи.
В контексті адаптації правової, економічної та соціальної сфер життя України до ЄС, спостерігаються позитивні тенденції в запозиченні досвіду
європейських країн, з урахуванням національних особливостей. Проведений аналіз надав підстави для висновку, що на сьогодні у пенсійній системі України існує ряд загроз, що перешкоджають їй адаптуватися до стандартів Євросоюзу, зокрема це: тіньові доходи, негативні демографічні тенденції, глобальне
скорочення кількості робочих місць, неефективність функціонування профільних органів у системі державного управління.
З огляду на зазначене, автором пропонується здійснити модернізацію пенсійної системи на засадах диференціації пенсій порівняно з середнім заробітком працівника; залучення населення до участі в накопичувальній системі шляхом інвестування вільних фінансових ресурсів в різноманітні фінансові інструменти (зокрема акції підприємств-роботодавців); формування накопичувальної пенсійної системи за рахунок внесків роботодавців і працівників у формі державного накопичувального фонду з подальшою його заміною на конкурентні недержавні пенсійні фонди; проведення масштабної інформаційно- роз’яснювальної політики серед населення щодо переваг накопичувальної пенсійної системи та недержавних пенсійних фондів. У зв'язку з цим обґрунтовано необхідність створення сприятливих для накопичувальних заощаджень умов, зниження податкового тиску на роботодавців та самозайнятих осіб при здійсненні ними пенсійного планування.
Запропоновано авторське бачення змін до пенсійного законодавства шляхом прийняття Кодексу пенсійного забезпечення та страхування на основі діючих Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про недержавне пенсійне забезпечення» та норм спеціального законодавства.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины