КОВАЛЬЧУК Михайло Анатолійович ВІЙНА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ЗІ ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ ПІВДНЯ РОСІЇ (ОСІНЬ 1919 р.)

summary

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено об`єкт, предмет, хронологічні рамки, мету і завдання, методологію, практичне значення дослідження.
У першому розділі "Історіографія та джерела" аналізується стан наукової розробки теми, а також джерельна база дисертації.
Збройна боротьба Української Народної Республіки з денікінським режимом не була об`єктом повноцінного історичного дослідження. В СРСР ця тема ретельно замовчувалась або ж усіляко фальсифікувалась. Радянська історична наука з самого початку свого існування активно формувала стереотипи про спільність та класову спорідненість всіх “контрреволюційних” (антибільшовицьких) сил у роки громадянської війни. Війна УНР з Денікіним ретельно замовчувалась, а будь-які згадки про неї здебільшого супроводжувались фальсифікаціями.Таке становище продовжувало існувати навіть в часи десталінізації .
Лише в окремих працях радянські автори в досить обережній формі визнали масштабність бойових дій між військами УНР та білогвардійцями. Теза про те, що збройне протистояння між УНР і ЗСПР “ослаблювало і Денікіна, і Петлюру, і, навпаки, полегшувало становище Червоної Армії”, домінувала і в колективній праці “Українська РСР в період громадянської війни 1917 – 1920 рр.” Та незважаючи на це, ставлення у радянській історіографії до теми українсько-білогвардійської війни не змінилося і упродовж 1970-х – 80-х рр. Вона продовжувала замовчуватись або ж фальсифікуватись.
Не займалася дослідженням війни між УНР та ЗСПР і російська історична наука на еміграції. Певна інформація з ціієї теми міститься у роботі А. Денікіна . Розповідаючи про збройний конфлікт з УНР, колишній головнокомандуючий ЗСПР подає схематичні відомості про перебіг основних військових операцій на українсько-білогвардійському фронті. У його роботі, як і в працях інших білоемігрантських авторів, присвячених історії громадянської війни та білого руху, головна увага приділяється насамперед різноманітним аспектам антибільшовицької боротьби, встановлення тоталітарного комуністичного режиму в Росії. „Українську” тематику громадянської війни у Росії, в тому числі й війну між УНР та ЗСПР, російською еміграційною історіографією було фактично проігноровано.
На важливе значення взаємовідносин між російським білим рухом та новоутвореними національними державами, неодноразово вказували західні історики. У 1960-х – 70-х рр. на Заході вийшли друком дослідження В. Розенберга, Н. Стеттена та ін., в яких розглядалася проблема ставлення білого руху до національних державних утворень на теренах колишньої Російської імперії, роль “національного чинника” в громадянській війні у Росії тощо . Автори були одностайні в тому, що конфлікти з державами-лімітрофами, передусім з Україною, надзвичайно ускладнили становище Денікіна і стали суттєвим чинником його поразки. Відомий німецький історик Дж. Штокль вважав, що важливу роль у поразці Денікіна відіграла його шовіністична національна політика . Цю думку поділяв американський вчений Дж. Бредлі, вказуючи, що Україна для Денікіна “стала справжнім каменем спотикання” . Дослідник П. Кенез взагалі вважав національну політику ЗСПР найголовнішим чинником їх катастрофи .
Значний внесок у дослідження доби національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. зробили науковці української діаспори. Проте, дослідженням українсько-білогвардійської війни 1919 р. вони не займалися, оскільки була відсутня необхідна джерельна база. Спроба схематично окреслити перебіг українсько-білогвардійської війни, виділити основні етапи й головні військові операції було зроблена у “Історії українського війська” . Упродовж 1930-х рр. певна інформація про події українсько-білогвардійської війни з`явилася на сторінках спеціальних військово-історичних досліджень, присвячених окремим частинам Армії УНР та УГА .
Переважна більшість сучасних російських вчених у працях з історії громадянської війни та білого руху обмежуються лише короткими згадками про українсько-білогвардійську війну. Характерно, що навіть визнаючи значення українсько-білогвардійської війни, російські історики не наголошують на потребі її дослідження. Ця сторінка громадянської війни у Росії, пов`язана з боротьбою збройних сил білого руху проти української націнальної державності, й сьогодні залишається невисвітленою в сучасній російській історіографії .
У вітчизняній історіографії проблема війни між Українською Народною Республікою та Збройними Силами Півдня Росії також не знайшла достатнього вивчення. Короткий аналіз військових операцій УГА проти білогвардійських військ міститься у праці М. Литвина й К. Науменка “Історія ЗУНР”. Зокрема автори звертають увагу на драматичні події, пов`язані з переходом УГА на бік ЗСПР . Частково тема українсько-білогвардійської війни розглядається у публікації Д. Табачника, в якій чи не вперше в сучасній українській історіографії було розглянуто відносини між Українською державою та російським білим рухом в 1917 – 1921 рр. .
У 2001 р. побачила світ монографія В. Яблонського, присвячена добі Директорії . Автор констатує, що восени 1919 р. білогвардійська Добровольча армія “ставила собі завдання розколоти, а потім і знищити Українську армію, особливо Наддніпрянську її частину. В умовах нового наступу більшовиків, коли українські армії опинилися між двома значно більшими силами, це завдання Денікін частково виконав” .
Отже, українсько-білогвардійська війна 1919 р. вже понад вісімдесят років лишається своєрідною “білою плямою” у вітчизняній і зарубіжній історіографії та у зв`язку з цим потребує комплексного й об`єктивного дослідження.
Джерельну базу дисертації можна умовно поділити на декілька груп: опубліковані документи, архівні матеріали, матеріали тогочасної преси та спогади сучасників.
Багато суттєвої інформації було знайдено в збірниках документів, виданих науковцями української діаспори. Важливе значення для дослідження теми має бойовий щоденник командування Української Галицької армії, що в цілому дозволяє відтворити загальний перебіг операцій УГА восени 1919 р. на білогвардійському фронті . Певні відомості почерпнуто з документів, опубліковані на сторінках російських білоемігрантських та радянських наукових видань .
Найбільш цінний джерельний матеріал автор почерпнув з фондів архівів України та Росії. У Центральному Державному Архіві Вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України опрацьовано документи і матеріали 19 фондів (118 справ). Головний масив документів з теми дослідження виявлено у фондах Головного управління Генерального штабу Армії УНР (ф. 1078) та Української Галицької армії (ф. 2188). Здебільшого це оперативні звіти командирів з`єднань та частин Армії УНР й УГА, повідомлення про становище на фронті. Важливу інформацію містять накази та розпорядження штабу Дієвої армії УНР, директиви Штабу Головного отамана.