БАБАНІНА ВІКТОРІЯ ВІКТОРІВНА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ

LATEST NEWS

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

THE LAST FEEDBACK

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


title:
БАБАНІНА ВІКТОРІЯ ВІКТОРІВНА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ
Альтернативное Название: Бабанин ВИКТОРИЯ ВИКТОРОВНА уголовную ответственность за оставление в опасности BABANINA VICTORIA VICTORIVNA CRIMINAL LIABILITY FOR REMAINING IN DANGER
Тип: synopsis
summary: ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 “Історичний та порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства щодо відповідальності за залишення в небезпеці” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Генезис законодавства України про відповідальність за залишення в небезпеці” досліджено законодавство, що діяло та території нашої держави, починаючи з часів існування Київської Русі.
Автором відзначено, що кримінально-правові норми про відповідальність за залишення в небезпеці з’явилися досить давно. Генезис кримінально-правової заборони залишення в небезпеці бере свій початок ще зі Статутів князя Володимира Святославовича про десятини, суди і про людей церковних 1016 року та дістає свого подальшого розвитку за часів Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Російської та Австро-Угорської імперій, УНР, ЗУНР, УРСР та звичайно, в період незалежної України.
Аналіз історії розвитку законодавства про відповідальність за залишення в небезпеці виявив, що важливим етапом розвитку досліджуваної кримінально-правової заборони стало прийняття в 1845 році Уложення про покарання кримінальні та виправні. У розділі Х “Про злочини проти життя, здоров’я, свободи і честі приватних осіб” у главі V “Про самовільне залишення особи в небезпеці і ненадання допомоги помираючому” містилося дванадцять статей, в багатьох з яких описувалися ознаки складу злочину залишення в небезпеці.
У Кримінальному Уложенні 1903 року у нормі, яка містила в собі кримінально-правову заборону залишення в небезпеці, вперше було поєднано два види бездіяльності – бездіяльність-невтручання та бездіяльність, спричинена попередніми діями особи.
Радянський період розвитку кримінального законодавства України вніс відповідні зміни в кримінально-правову заборону залишення в небезпеці. Так, з 1917 року за залишення в небезпеці винні, притягувалися до кримінальної відповідальності лише тоді, коли вони мали можливість надати допомогу потерпілому, а також на неї був покладений обов’язок щодо піклування за ним. Положення ст. 111 КК України 1960 року були найбільш близькими до положень кримінально-правової заборони залишення в небезпеці чинного КК України. Наукове дослідження історичного розвитку заборони залишення в небезпеці посприяло сучасному тлумаченню змісту ст. 135 КК України.
У підрозділі 1.2. “Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за залишення в небезпеці” здійснено кримінально-правове дослідження норм про відповідальність за залишення в небезпеці Австрії, Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Грузії, Данії, Киргизької Республіки, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Нідерландів, Норвегії, Республіки Болгарія, Республіки Вірменія, Республіки Естонія, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Польща, Республіки Таджикистан, Російської Федерації, Турції, Федеративної Республіки Німеччина, Франції, Швейцарії тощо. Автором було охарактеризовано найбільш суттєві ознаки складу злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці, як в Україні, так і в зарубіжних країнах та країнах СНД.
Об’єктом злочину в нормах, які встановлюють кримінально-правову заборону залишення в небезпеці, в усіх КК країн, які розглянуті в даній роботі, є життя та здоров’я особи. Стосовно об’єктивної сторони, то вона виражається в бездіяльності, яка проявляється в двох видах, тобто бездіяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов’язків з надання допомоги потерпілому, який знаходиться в небезпечному для життя стані, і бездіяльність, яка викликана попередніми діями особи, яка поставила тим самим потерпілого в небезпечний для життя стан (КК Франції, Швейцарії); а в деяких КК країн Західної Європи об’єктивна сторона в диспозиції даної норми проявляється як в злочинній дії, (тобто тоді, коли особа створює загрозу для життя іншої людини, ставлячи її в безпорадний стан), так і злочинній бездіяльності, яка полягає в залишенні потерпілого в небезпечному для життя та здоров’я стані (КК Австрії, ФРН, Данії, Норвегії, Нідерландів). Характеризуючи суб’єктивну сторону кримінально-правової заборони залишення в небезпеці за КК України та КК деяких зарубіжних країн встановлено, що вона полягає в умисній формі вини щодо діяння та умисній чи необережній формі вини щодо наслідків (КК України, Австрії, ФРН, Швейцарії, Данії, Норвегії, Франції).
Автором було доведено, що в деяких країнах Західної Європи суб’єкт кримінально-правової заборони залишення в небезпеці є загальним (КК Франції), в інших КК країн, які містять зазначену заборону (в тому числі й в КК України), він спеціальний (КК Нідерландів, Данії, Норвегії, ФРН, Швейцарії, Австрії). Слід зазначити, що за КК Франції суб’єктом досліджуваного злочину може бути й юридична особа.
У роботі при дослідженні санкцій кримінальних норм зарубіжних країн, які встановлюють покарання за залишення в небезпеці, відображено розмір та види покарань, що передбачені зазначеними санкціями, а також здійснено їх порівняльний аналіз, в результаті якого встановлено, що в КК Франції, ФРН та Австрії відповідно до ступеня суспільної небезпеки, виду та розміру покарання визначається діяння злочином чи проступком. Окремі КК країн, що були розглянуті в даній роботі, за залишення в небезпеці передбачають більш тяжкі покарання (КК Франції, ФРН, Швейцарії, Норвегії), інші ж – більш м’які (КК Австрії, Нідерландів) порівняно з такою ж нормою в КК України. Лише КК Данії містить такі ж санкції за залишення в небезпеці, як і КК України.
Дослідження та узагальнення кримінального законодавства зарубіжних країн сприяло розробці оптимальних підходів щодо вдосконалення ст. 135 КК України.
Розділ 2 “Об’єктивні та суб’єктивні ознаки залишення в небезпеці” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Об’єктивні ознаки залишення в небезпеці” основну увагу автор приділяє вивченню об’єкта та об’єктивної сторони цього злочину.
Дисертант підкреслює, що побудова концептуальних положень, які висвітлюють кримінально-правовий зміст об’єкта злочину, має ґрунтуватися на такій категорії, як “суспільні відносини”. Обґрунтовано, що родовим об’єктом залишення в небезпеці є суспільні відносини, що охороняють життя та здоров’я особи. При дослідженні безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 135 КК України, дисертант наголошує на тому, що в диспозиції вказаної статті ним визнається лише життя особи, хоча ще одним об’єктом має бути здоров’я безпорадної особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Автор науково обґрунтовує, що в диспозиції даної норми повинно бути вказано на стан небезпечний не лише для життя особи, а й для її здоров’я (це підтримують 79 % з усіх респондентів). Підкреслено, що залишення в небезпеці належить до злочинів, характерною рисою яких є відсутність предмету.
Науково обґрунтовано, що потерпілим від злочину, передбаченого ст. 135 КК України, є безпорадна особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані та позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження. Ознаками такої особи є безпорадний стан (старість, хвороба, малолітство тощо), наявність небезпеки для життя (дія небезпечних факторів зовнішнього середовища: стихійного лиха, пожежі тощо або ж внаслідок звичайного перебігу хвороби потерпілого чи розвитку хворобливого стану). У ч. 2 ст. 135 КК України потерпілим є новонароджена дитина. На основі проведеного дослідження автором доведено необхідність потерпілим вважати не новонароджену, а малолітню дитину (це підтримують 78 % з усіх респондентів).
При дослідженні об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 135 КК України, детально розглянуто всі форми прояву кримінально-правової заборони залишення в небезпеці. Об’єктивна сторона досліджуваного злочину проявляється у бездіяльності двох видів: бездіяльності-невтручанні та бездіяльності, що спричинена попередніми діями винної особи. Автором розглянуто умови, при яких може наставати кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці. Це, насамперед, небезпечний для життя стан, неможливість вжити заходів до самозбереження потерпілою особою та можливість надати допомогу винною особою. У разі відсутності такої можливості, відповідальність виключається. Злочин вважається закінченим з моменту залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, відвернула б чи ні надана допомога можливу смерть потерпілого чи інші тяжкі наслідки.
Обґрунтовано необхідність внесення змін до структури самої ст. 135 КК України – доповнивши її частиною четвертою наступного змісту: “Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка залишила потерпілого в небезпечному для життя або здоров’я стані, якщо вона мала можливість надати йому допомогу, але цього не зробила, оскільки в результаті надання такої допомоги могла поставити себе в небезпечний для життя стан” (це підтримують 71 % з усіх респондентів).
Проаналізовано проблему причинно-наслідкового зв’язку між вчиненим діянням та суспільно небезпечним наслідком, яка полягає у визначенні можливості запобігання наслідкам при наданні суб’єктом злочину допомоги потерпілому, а також при встановленні того, що надання такої допомоги все одно не врятувало б потерпілого. Під спричиненням смерті особі в цьому випадку слід розуміти не відвернення таких наслідків особою, яка мала можливість їх відвернути, вчинивши відповідні дії, за умови, що вони б перервали розвиток іншого причинно-наслідкового зв’язку між факторами, якими створена небезпека для життя чи здоров’я потерпілого, в тому числі й внаслідок допущеної ним необережності чи внаслідок умисного їх створення.
Враховуючи, те, що залишення в небезпеці вчиняється шляхом бездіяльності, аргументовано необхідність в диспозиції ч. 2 ст. 135 КК України слова “Ті самі дії” замінити словами “Те саме діяння”.
Обґрунтовано, що під іншими тяжкими наслідками в ч. 3 ст. 135 КК України слід розуміти спричинення потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або зникнення його безвісти.
У підрозділі 2.2. “Суб’єктивні ознаки залишення в небезпеці” зазначено, що суб’єктом залишення в небезпеці є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку та, на яку покладений обов’язок піклуватися про безпорадну особу, котра знаходиться в небезпечному для життя стані. Також ця особа повинна надавати допомогу тій особі, яку сама поставила в небезпечний для життя стан. Правовий обов’язок піклуватися про осіб, що перебувають в небезпечному для життя стані, може бути зумовлений як законом чи іншим нормативним актом, так і договором.
У ч. 2 ст. 135 КК України суб’єктом злочину є мати новонародженої дитини, яка не перебуває в обумовленому пологами стані. Наведено аргументи про підвищену суспільну небезпеку залишення в небезпеці новонародженої дитини її батьком, через що запропоновано пропозицію щодо вдосконалення ч. 2 ст. 135 КК України, шляхом розширення меж суб’єкта, до якого слід, крім матері новонародженої дитини, віднести батька дитини (зокрема, такої позиції дотримуються 91% з усіх опитаних респондентів).
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, має подвійну форму вини, тобто умисел (прямий і непрямий) щодо діяння необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) щодо наслідків. При залишенні в небезпеці винна особа передбачає можливість настання суспільно небезпечного наслідку своєї дії чи бездіяльності у вигляді смерті іншої особи чи настання інших тяжких наслідків, проте легковажно розраховує на їх відвернення. У випадку, коли особа своїми навмисними діями, поставила потерпілого в небезпечний для життя стан і завідомо залишила його без допомоги, то її дії можуть кваліфікуватися за ч. 3 ст. 135 КК України лише при необережній формі вини до наслідків. На основі цього автор науково обґрунтовує виключити термін “завідоме” з початку диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України, натомість доповнити вказану норму після слів “яка перебуває” словами “завідомо для винного”.
Мотив, мета та емоційний стан цього злочину не впливають на кваліфікацію діяння, однак можуть враховуватися судом при призначенні покарання.
Розділ 3 “Відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів та покарання за його вчинення” містить два підрозділи.
У підрозділі 3.1. “Відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів” здійснюється відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів та адміністративних правопорушень. Крім цього, відзначаються помилки органів досудового слідства і судів при кваліфікації вчиненого за ст. 135 КК України.
Дисертант аналізує критерії відмежування залишення в небезпеці від таких протиправних діянь: умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України); умисного вбивства малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України); умисного вбивства матір’ю новонародженої дитини (ст. 117 КК України); ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК України); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України); злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК України); ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК України); невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 122-2 КУпАП). Доведено, що злочин, передбачений ст. 135 КК України, слід відмежовувати від суміжних злочинів та правопорушень за об’єктивними та суб’єктивними ознаками.
У всіх випадках для кваліфікації діяння за ст. 135 КК України потрібно встановити, чи повинний був і чи міг винний надати допомогу потерпілому. Автор стверджує, що ці питання слід вирішувати з урахуванням всіх конкретних обставин справи і особистих якостей винного, а саме: його фізіологічного розвитку, освіченості, уважності, а також, нерідко, – його спеціальних знань у певній галузі, чинних у цій галузі правил і нормативів, та знання і розуміння загальноприйнятих правил поведінки в умовах виробничого чи побутового ризику.
У підрозділі 3.2. “Покарання за залишення в небезпеці” зазначається про відсутність на сьогодні єдиної універсальної методики формування кримінального покарання за залишення в небезпеці. Проблема полягає у відсутності єдиного масштабу виміру як злочину, так і покарання.
На основі аналізу доктринальних положень, а також вітчизняного кримінального законодавства в частині видів і меж покарання за злочин, передбачений ст. 135 КК України, було науково обґрунтоване авторське бачення, що з урахуванням характеру суспільної небезпеки залишення в небезпеці, в українського законодавця не було достатніх підстав визнавати цей злочин, навіть на рівні його основного складу, злочином середньої тяжкості. У зв’язку з цим пропонується розширити межі покарання ч.ч. 1 і 2 ст. 135 КК України та встановити їх верхню межу відповідно у вигляді позбавлення волі в ч. 1 – на строк до трьох років, а в ч. 2 – до п’яти років позбавлення волі, визнавши тим самим залишення в небезпеці, вчинене без обтяжуючих обставин, злочином середньої тяжкості. Автор дійшов висновку, що підвищення верхніх меж покарання за залишення в небезпеці є перспективним напрямком удосконалення кримінального законодавства України в цій сфері (з цим згодні 85 % з усіх опитаних респондентів).
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины