ЛЮТІКОВ ПАВЛО СЕРГІЙОВИЧ ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

LATEST NEWS

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

THE LAST FEEDBACK

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


title:
ЛЮТІКОВ ПАВЛО СЕРГІЙОВИЧ ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
Альтернативное Название: Лютиков ПАВЕЛ СЕРГЕЕВИЧ ЮРИДИЧЕСКИЕ ЛИЦА КАК СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА LYUTIKOV PAVLO SERHIYOVYCH LEGAL ENTITIES AS SUBJECTS OF ADMINISTRATIVE LAW
Тип: synopsis
summary: У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1 «Адміністративне право України як особлива сфера об’єктивізації участі юридичних осіб» складається із двох підрозділів, в яких досліджено трансформацію предмету адміністративного права та його складових як сфери об’єктивізації участі юридичних осіб, а також визначено основні етапи історіографії дослідження юридичної особи як суб’єкта адміністративного права крізь призму становлення адміністративно-правової науки.
У підрозділі 1.1 «Трансформація предмету адміністративного права та його складових як сфери об’єктивізації участі юридичних осіб» підкреслено, що серед наук юридичного циклу адміністративно-правова наука є, напевно, тією галуззю, яка найбільше піддавалася трансформаціям, докорінним переглядам постулатів та численним змінам підходів до визначення концептуальних засад. Автором зазначено, що фактично, кожна система управління – чи-то командно-адміністративна, чи-то ринкова вимагала абсолютно нових орієнтирів дослідження адміністративно-політичного сектору держави, структури державного апарату, методів та форм адміністрування тощо, які (орієнтири), власне, ставали базою і науковим підґрунтям для відповідного нормативного закріплення та інституціоналізації правовідносин, які виникають у державі. Таким чином, під впливом різних чинників та факторів зазнавали своєї модифікації, переформатування та оновлення й базові характеристики адміністративного права як галузі права – його предмет та метод. І якщо метод адміністративного права з його перманентним імперативним характером залишається завжди майже незмінним та основним під час регулювання адміністративних правовідносин (хоча останнім часом В.Б. Авер’янов, В.К. Колпаков, Т.О. Коломоєць та інші вчені цілком слушно акцентують увагу на необхідності збільшення засад диспозитивності в цій сфері регулювання), то предмет адміністративного права з комплексом складових відносин на різних етапах становлення адміністративно-правової науки систематично змінювався, а часом істотно.
У зв’язку з цим, детальному аналізу піддано історичні передумови формування сучасного предмету адміністративного права із ґрунтовним розглядом виділених етапів процесу становлення адміністративно-правової доктрини. Зокрема, автором здійснено узагальнений огляд наукових праць І.Є. Андрієвського, М.М. Белявського, Е.М. Берендтса, В.М. Гессена, В.Ф. Дерюжинського, А.І.Єлістратова, В.В. Івановського, І.Т. Тарасова та інших (вчених так званого «дореволюційного періоду розвитку адміністративно-правової науки» – кін. ХІХ ст. – 1917 р.); І.М. Ананова, О.Ф. Євтихієва, А.І. Єлістратова, В.І. Ігнатьєва, Г.С.Гурвіча, М.П. Карадже-Іскрова, В.Л. Кобалевського, А. Колеснікова, С.С.Студенікіна, О.М. Турубінера та інших (вчених «перехідної доби радянського періоду становлення адміністративно-правової доктрини – період з 1917 р. до кінця 30-х рр. ХХ ст.); С.І. Аскназія, Д.М. Бахраха, С.М. Братуся, М.І. Єропкіна, Ю.М.Козлова, А.П. Клюшніченка, О.Є. Луньова, В.М. Манохіна, І.М. Пахомова, Г.І.Петрова, С.С. Студенікіна, В.А. Юсупова, О.М. Якуби, Ц.А. Ямпольської та інших (вчених «радянського періоду» 40-80-х рр. ХХ ст.); В.Б. Авер’янова, О.М.Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.В. Галунька, В.М. Гаращука, І.П.Голосніченка, І.С. Гриценка, Є.В. Додіна, С.В. Ківалова, Т.О. Коломоєць, В.К.Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінного, О.І. Миколенка, Р.С.Мельника, В.І. Олефіра, С.Г. Стеценка, В.К. Шкарупи та багатьох інших (вчених «сучасного періоду» – з 1991 і по теперішній час).
На підставі аналізу адміністративної-правової літератури різних періодів її розвитку та становлення здобувачем обґрунтовано власний підхід до визначення предмету адміністративного права та його складових. Зокрема, обґрунтовано, що предмет адміністративного права – це сукупність врегульованих нормами адміністративного права суспільних відносин, що виникають під час діяльності публічної адміністрації, в тому числі під час процедур надання її органами адміністративних послуг та укладання адміністративних договорів, оскарження рішень, дій та бездіяльності органів публічної адміністрації та її посадових осіб в адміністративному порядку, відносин, що виникають у сфері публічної служби, під час застосування заходів адміністративного запобігання, заходів адміністративного припинення, а також притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за порушення правил та вимог, які встановлені органами публічної адміністрації і дотримання яких контролюється цими органами.
Підрозділ 1.2 «Вчення про юридичну особу як суб’єкта адміністративного права крізь призму становлення адміністративно-правової науки: основні етапи та їх характеристика» присвячений аналізу історіографії доктринального дослідження суб’єктів адміністративного права, в тому числі і юридичних осіб, яку умовно можна поділити на декілька самостійних етапів, що детально охарактеризовані автором.
Так, здобувачем встановлено, що в юридичній літературі дореволюційного періоду (кін ХІХ ст. – до 1917 р.), незважаючи на відсутність в ній самого терміну «суб’єкт адміністративного права», вченими фактично виокремлювались серед таких суб’єктів юридичні особи приватного та публічного права, з їх доволі ґрунтовною та детальною класифікацією, яка, щоправда, відрізнялась умовним характером. Юридичні особи виокремлювались в якості домінуючих, основних суб’єктів, які здійснювали суттєвий вплив на динаміку публічних відносин (зокрема, праці Е.М. Берендтса, І.Т. Тарасова).
Автором зазначено, що, у свою чергу, з 1917 р. до кінця 30 рр. ХХ ст. термін юридична особа, на відміну від минулого етапу, вже практично не вживався як окремий самостійний та домінуючий суб’єкт адміністративного права, хоча при характеристиці окремих різновидів так званих «публічно-правових» суб’єктів часом згадувалось про їх організаційно-правову форму. Однак сам термін «юридична особа» стає більш типовим для приватно-правової сфери, що, у першу чергу, було зумовлено новими для держави соціальними, економічними та політичними факторами.
У радянський період розвитку адміністративно-правової науки (40-80 рр. ХХ ст.), як підкреслено дисертантом, підходи до систематизації суб’єктів адміністративного права дещо змінились у зв’язку з модифікацією предмету адміністративного права та підходів до сутності та призначення адміністративного права в цілому. У цей період вчені-адміністративісти зосереджували свою увагу, поряд із фізичними особами, на окремих різновидах так званих колективних суб’єктів із максимальним акцентом на державних органах, при цьому, як правило, плюралістичності в поглядах вчених не було. Така категорія як «юридична особа» (у значенні суб’єкта адміністративного права) фактично не зустрічалась на шпальтах адміністративно-правової літератури радянської доби.
Натомість, у роботі зазначено, що на сучасному етапі доктринального дослідження юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права (1991 – і до сьогодні) відбувається видозмінення ролі та місця суб’єктів адміністративного права в цілому, та окремих їх різновидів у тій чи іншій складовій оновленого адміністративного права. У векторі дослідження правосуб’єктності юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права намітилася тенденція дослідження вказаних осіб та їх різновидів як реальних, безспірних суб’єктів адміністративної відповідальності та як суб’єктів певних адміністративних правовідносин (зокрема, роботи В.М. Бевзенка, А.Ю. Дорохіної, О.Т. Зими, С.В. Ківалова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.Г. Лукашевича, Д.М. Лук’янця, В.П. Тимощука та інших). У адміністративно-правовій літературі кінця 90-х рр. – початку ХХІ століття увага приділяється окремим різновидам колективних суб’єктів адміністративного права, які є юридичними особами, хоча безпосередньо цей термін, як правило, не використовується (праці Є.Є. Додіної, пізніше – М.Ю. Віхляєва, Н.В. Галіциної, А.А. Довгополик та інших).
В результаті проведеного аналізу вказаного процесу доктринального дослідження, автором зроблено ряд висновків щодо наявних в сфері адміністративно-правової науки тенденцій розгляду та вивчення юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права.
Розділ 2 «Юридичні особи як суб’єкти адміністративного права: загальнотеоретичний аналіз» складається із трьох підрозділів, які присвячено з’ясуванню сутності юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права через розкриття їх ознак, адміністративно-правового статусу та здійснення їх класифікації.
У підрозділі 2.1 «Поняття та ознаки юридичної особи як суб’єкта адміністративного права» здійснено аналіз адміністративно-правової літератури та існуючих у ній підходів до визначення категорій «суб’єкт адміністративного права» та «юридична особа», а також наголошено, що серед галузевих наук найбільш ґрунтовну увагу питанням юридичних осіб приділяє цивільно-правова, а інститут юридичної особи є традиційним інститутом цивільного права. У цьому контексті у підрозділі здійснено узагальнений огляд праць тих вчених-цивілістів, що ґрунтовно вивчали цей блок питань (наприклад, праці В.М. Амельченка, В.І. Борисової, Л.В. Винаря, С.О. Іванова, В.М. Кравчука, Д.С. Лещенка В.Д. Примака, О.Є. Харитонова, В.Д. Фролова, І.Б. Шицького, Р.Б. Шишки, П.П. Черевка та інших).
Разом з тим, автором акцентовано увагу на тому, що єдиного підходу до визначення юридичної особи як суб’єкта адміністративного права в адміністративно-правовій доктрині наразі немає. Проте на шпальтах юридичної літератури відповідного спрямування можна зустріти кілька варіантів визначення дефініції «юридична особа». Як правило, переважна більшість вчених-адміністративістів йде шляхом цитування положень цивільного законодавства (зокрема, роботи Ю.А Дорохіної, О.Л. Жильцова, В.Г. Лукашевича і т.д.), інші, враховуючи специфіку та предмет їх досліджень, – виділяють характерні риси окремої групи юридичних осіб приватного або публічного права (як приклад, можна навести роботи А.В. Пасічника, Н.Ф. Ільницької, В.Є. Чіркіна), треті (їх кількість також доволі значна) – взагалі уникають відповіді на питання, що таке «юридична особа» та не розкривають її ознак. При цьому зазначено, що в адміністративно-правовій літературі зустрічається дещо поглиблений аналіз вказаного питання із наведенням авторської дефініції «юридична особа» (наприклад, роботи М.В.Костіва, С.І. Саєнка, І.Й. Слубського та інших) та окресленням її рис, проте такий підхід, на жаль, не є системним явищем для доктрини адміністративного права.
У зв’язку з цим встановлено, що задля правильного тлумачення цього поняття необхідним є вироблення як загального, уніфікованого для всіх галузей права, розуміння юридичних осіб, так і їх розуміння у вузькому значенні, тобто як суб’єкта тих чи інших правовідносин або галузі права. В аспекті окреслених проблем, здобувачем підтримано та розвинуто тезу про необхідність застосування «міждисциплінарного підходу» до формулювання визначення юридичної особи як суб’єкта права в цілому. На цій підставі автором юридичну особу як суб’єкта права визначено як суб’єкта правовідносин, який має відповідну організаційно-правову форму (підприємство, установа, організація, орган тощо) будь-якої форми власності, що створений та зареєстрований у встановленому законом порядку, володіє необхідним обсягом правоздатності та дієздатності (в тому числі деліктоздатності), вступає у правовідносини від свого імені, має достатній для участі у правовідносинах ступінь відокремленості майна, може бути позивачем і відповідачем в суді.
Обґрунтовано авторський варіант дефініції «юридична особа як суб’єкт адміністративного права», окреслено її ознаки.
Підрозділ 2.2 «Адміністративно-правовий статус юридичних осіб та адміністративна правосуб’єктність як його основа» присвячено характеристиці складових елементів адміністративно-правового статусу юридичних осіб (адміністративній правоздатності та адміністративній дієздатності, складовою якої є адміністративна деліктоздатність, суб’єктивним правам та обов’язкам юридичних осіб, закріплених нормами адміністративного права).
Проаналізовано існуючі в теорії права та в адміністративно-правовій літературі підходи щодо визначення структури та змісту правого статусу, адміністративно-правового статусу, правосуб’єктності та адміністративної правосуб’єктності, суб’єктних прав та обов’язків осіб, в тому числі юридичних.
Здобувачем встановлено, що адміністративна правосуб’єктність юридичних осіб – це здатність юридичної особи мати закріплені адміністративно-правовими нормами суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки, а також здатність своїми діяннями набувати та реалізовувати права, створювати для себе або інших суб’єктів обов’язки та здатність юридичної особи нести за порушення адміністративно-правових норм адміністративну відповідальність, які (здатності) можуть змінюватись під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів і умов. Зміст даного поняття складають адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність. У свою чергу, складовою адміністративної дієздатності є адміністративна деліктоздатність особи. Різновидами адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб визнано загальну та спеціальну правосуб’єктність.
Моментом виникнення адміністративної правосуб’єктності юридичної особи визнано її державну реєстрацію, а саме – внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Встановлено, що всі дії, які вчиняються особами до моменту державної реєстрації юридичної особи – вчиняються від імені окремих суб’єктів правовідносин (акціонерів, засновників, учасників та інших), які на той момент діють від свого власного імені або від імені групи таких суб’єктів, однак не від імені ще нествореного суб’єкта права – юридичної особи. Автором підтримано точку зору про те, що адміністративна дієздатність, як правило, виникає одночасно із адміністративною правоздатністю – в момент створення особи, їх обсяг залежить від певних факторів та умов. При цьому, обґрунтовано, що вони є динамічними, коливними величинами, тому висновок про те, що правоздатність є стійкою, а дієздатність динамічною ознакою правосуб’єктності є не зовсім логічним, як про це стверджується у значній кількості наукових робіт.
Доведено, що суб’єктивне право юридичної особи у сфері публічного адміністрування – це індивідуально-визначений, залежно від адміністративної правосуб’єктності юридичної особи, обсяг її дозволеної правової поведінки в сфері публічного адміністрування, який у передбачених законом випадках може забезпечуватися заходами адміністративного примусу.
Аргументовано, що суб’єктивний обов’язок юридичної особи у сфері публічного адміністрування – це обсяг конкретно-визначеної, залежно від адміністративної правосуб’єктності юридичної особи, суспільно-необхідної правової поведінки, встановленої в адміністративному нормативному або індивідуальному правовому акті, виконання якої забезпечується в передбачених законом випадках заходами адміністративного примусу.
У підрозділі 2.3 «Класифікація юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права. Система юридичних осіб» наголошується на тому, що класифікація відіграє важливу роль у процесі дослідження будь-якого явища, оскільки є способом поглиблення знань про об’єкт дослідження, виявлення його специфічних рис, а також спрощує розгляд об’єкту як певної системи із стійкими зв’язками внутрішнього та зовнішнього характеру.
На підставі аналізу наукових та нормативних джерел, дисертантом запропоновано декілька можливих варіантів критеріїв класифікації юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права. Зокрема: 1) за порядком створення; 2) залежно від мети діяльності; 3) за організаційно-правовою формою; 4) залежно від правового режиму закріпленого за ними майна; 5) за видом (предметом) діяльності; 6) за формою власності; 7) за територією функціонування; 8) за терміном (часом) дії; 9) за наявністю контрольних повноважень; 10) за наявністю владних повноважень.
Разом з тим, зазначено, що жоден з окреслених критеріїв не може вважатись базовим, оскільки вони не розкривають всю сукупність юридичних осіб, стосуються лише, як правило, їх певних ознак, а окремі з них не характеризують юридичних осіб саме як суб’єктів адміністративного права. Відправною точкою для класифікації юридичних осіб саме як суб’єктів адміністративного права є їх адміністративно-правовий статус та адміністративна правосуб’єктність. На підставі визначеного здобувачем базового критерію класифікації юридичних осіб, останні поділено на детермінуючих та детермінованих юридичних осіб.
Доведено, що систему юридичних осіб – суб’єктів адміністративного права можна визначити як побудовану на стійких взаємозв’язках внутрішнього і зовнішнього характеру, що встановлюються в сфері публічного адміністрування, розгалужену сукупність детермінуючих та детермінованих юридичних осіб, які, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, взаємодіють між собою з метою забезпечення та захисту публічного інтересу.
Автором окреслено існуючі між юридичними особами внутрішні зв’язки вертикального та горизонтального характеру, а також зв’язки, що інтегрують юридичних осіб до загальної системи суб’єктів адміністративного права, а також визначено склад підгруп детермінованих та детермінуючих юридичних осіб.
Розділ 3 «Особливості адміністративно-правового статусу детермінуючих юридичних осіб в адміністративних правовідносинах» складається з двох підрозділів, присвячених з’ясуванню характерних рис участі детермінуючих юридичних осіб у вищезазначеній групі суспільних відносин, врегульованих нормами адміністративного права.
У підрозділі 3.1 «Особливості реалізації адміністративно-правового статусу у сфері публічного адміністрування детермінуючих юридичних осіб» зазначено, що серед детермінуючих юридичних осіб можна виокремити органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші органи публічної адміністрації, що мають особливі детермінуючі повноваження (Національний Банк України, органи прокуратури, суди тощо). Аналіз особливостей адміністративно-правового статусу вказаних суб’єктів здійснено через конкретні прояви правової здатності детермінувати статус інших юридичних осіб та, через розкриття змісту складових адміністративно-правового статусу юридичної особи.
Окреслено найбільш суттєві особливості реалізації Кабінетом Міністрів України свого адміністративно-правового статусу як детермінуючої юридичної особи, як-то: стабільність адміністративної правосуб’єктності Уряду, зміна якої може бути здійснена лише шляхом внесення Верховною Радою України змін до Конституції України, а в окремих, визначених законом випадках адміністративно-правовий статус Уряду України може модифікуватися судом та органами прокуратури; специфічний порядок створення та діяльності, які закріплюються на рівні Основного Закону України та спеціального законодавства, що визначає засади діяльності Уряду; відсутність вказівки в законодавстві на організаційно-правову форму Кабінету Міністрів України як юридичної особи публічного права; детермінуючі повноваження Уряду України, як правило, спрямовані на модифікацію адміністративно-правового статусу інших органів виконавчої влади та державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій тощо.
На підставі аналізу правових основ діяльності та правозастосовчої практики також окреслено особливості реалізації адміністративно-правового статусу у сфері публічного адміністрування центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій, юридичних осіб з особливими детермінуючими повноваженнями та органів місцевого самоврядування як детермінуючих юридичних осіб.
Запропоновано ряд пропозицій та рекомендацій до чинного вітчизняного законодавства у цій сфері, що спрямовані на підвищення ефективності реалізації адміністративно-правового статусу детермінуючих юридичних осіб в сфері публічного адміністрування.
У підрозділі 3.2 «Особливості реалізації адміністративно-правового статусу детермінуючих юридичних осіб під час застосування заходів адміністративного примусу та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності» вказано, що у цій сфері відносин детермінуючі юридичні особи, як правило, виступають у ролі так званих юрисдикційних органів, тобто тих, що мають повноваження застосовувати заходи адміністративного примусу, в тому числі й адміністративні стягнення.
Здобувачем підкреслено, що під такий вплив з боку юрисдикційних органів, наслідком якого може бути зміна адміністративно-правового статусу суб’єкта, підпадають як фізичні, так і юридичні особи. При цьому перелік таких органів є досить широким і закріплюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, спеціальними законами України та підзаконними нормативно-правовим актами, що визначають правовий статус центральних органів виконавчої влади. Зокрема, здобувачем проаналізовано положення Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (в редакції Закону від 26 червня 2004 р.), Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», Закону України «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища», а також нормативно-правових актів, що визначають правовий статусу відповідних органів публічної адміністрації, що можуть застосовувати заходи адміністративного примусу, включаючи накладення адміністративних стягнень.
На підставі проведеного аналізу зазначеного нормативного масиву, дисертантом окреслено особливості реалізації адміністративно-правового статусу детермінуючих юридичних осіб під час застосування заходів адміністративного примусу та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності та запропоновано відповідні рекомендації до вітчизняного законодавства у цій сфері.
Зокрема, встановлено, що під час застосування заходів адміністративного примусу та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності проявляються такі особливості реалізації адміністративно-правового статусу детермінуючих юридичних осіб:
• по-перше, детермінуючі повноваження юридичних осіб, у тому числі й ті, що спрямовані на модифікацію адміністративно-правового статусу юридичних осіб, закріплюються на рівні спеціального галузевого законодавства, є несистематизованими та розпорошеними;
• по-друге, повноваження детермінуючих юридичних осіб, які спрямовані на зміну обсягу адміністративно-правового статусу інших суб’єктів, що здійснюються у формі адміністративно-попереджувальних заходів, пов’язані із запровадженням особливих правових режимів, а також можуть бути пов’язані з необхідністю попередження вчинення протиправних діянь та забезпеченням правопорядку;
• заходи адміністративного припинення, які змінюють адміністративно-правовий статус інших суб’єктів, у тому числі юридичних осіб, мають терміновий характер і спрямовані на переривання відповідної протиправної поведінки, встановлення особи порушника, а також забезпечення в подальшому з’ясування всіх обставин справи й застосування адміністративного стягнення;
• адміністративні стягнення, що застосовуються детермінуючими юридичними особами у вигляді анулювання або зупинення дії ліцензії (дозволу), припинення діяльності підприємств, штрафів та інших стягнень, є реакцією на порушення законодавства з боку юридичних осіб, яка спрямована на зміну адміністративно-правового статусу останніх в імперативному порядку.
Розділ 4 «Особливості адміністративно-правового статусу детермінованих юридичних осіб в адміністративних правовідносинах» складається з двох підрозділів, в яких окреслюються характерні риси участі детермінованих юридичних осіб у вищезазначеній групі суспільних відносин, врегульованих нормами адміністративного права.
У підрозділі 4.1 «Особливості реалізації адміністративно-правового статусу у сфері публічного адміністрування детермінованих юридичних осіб (крізь призму їх взаємодії з детермінуючими юридичними особам)» досліджено відповідні аспекти прояву адміністративно-правового статусу приватних підприємств, господарських товариств, об’єднань підприємств та інших юридичних осіб приватного права; державних, казенних, комунальних підприємств, установ, організацій, закладів та інших юридичних осіб публічного права, що не мають детермінуючих повноважень; громадських об’єднань; органів самоорганізації населення, що мають статус юридичних осіб, та інших суб’єктів.
Здобувачем встановлено, що детерміновані юридичні особи зазнають впливу з боку уповноважених суб’єктів на свій адміністративно-правовий статус та його обсяг під час державної реєстрації, ліцензійно-дозвільних, контрольно-наглядових та атестаційних процедур. Автором підтримано точку зору про те, що концепція законодавства, яке закріплює вказаний комплекс процедур реєстраційного та ліцензійно-дозвільного характеру має остаточно спрямувати вектор нормативного визначення цього виду діяльності органів публічної адміністрації як сервісної та забезпечити реалізацію потенціалу диспозитивного методу правового регулювання в повному обсязі.
Підкреслено, що особливою формою участі в публічному адмініструванні детермінованих юридичних осіб є інститут адміністративного договору, що дозволяє на принципах відносної рівності з детермінуючими юридичними особами забезпечувати реалізацію ними публічного інтересу. Разом з тим, наголошено, що окремі різновиди детермінованих юридичних осіб (асоціації органів місцевого самоврядування, інші громадські об’єднання, органи самоорганізації населення) також можуть брати участь у здійсненні публічного адміністрування через застосування специфічних форм реалізації публічного інтересу та форм взаємодії з детермінуючими юридичними особами.
У підрозділі 4.2 «Особливості адміністративної відповідальності детермінованих юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права» акцентовано увагу на тому, що деліктна складова адміністративного права є однією з найбільш, так би мовити, конфліктних сфер взаємодії детермінованих та детермінуючих юридичних осіб. Встановлено, що домінуючою, основною в українській адміністративно-правовій науці є теза про необхідність законодавчого закріплення інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб. Здобувачем підтримано думку переважної більшості вчених-адміністративістів про те, що юридична особа є суб’єктом адміністративного проступку та має відповідний рівень адміністративної правосуб’єктності.
Серед особливостей реалізації адміністративно-правового статусу у сфері публічного адміністрування детермінованих юридичних осіб здобувачем виділено такі:
• детерміновані юридичні особи зазнають впливу з боку уповноважених суб’єктів на свій адміністративно-правовий статус та його обсяг під час державної реєстрації, ліцензійно-дозвільних, контрольно-наглядових та атестаційних процедур;
• особливою формою участі в публічному адмініструванні детермінованих юридичних осіб є інститут адміністративного договору, що дозволяє на принципах відносної рівності з детермінуючими юридичними особами забезпечувати реалізацію ними публічного інтересу;
• окремі різновиди детермінованих юридичних осіб (асоціації органів місцевого самоврядування, інші громадські об’єднання, органи самоорганізації населення) також можуть брати участь у здійсненні публічного адміністрування через застосування специфічних форм реалізації публічного інтересу та форм взаємодії з детермінуючими юридичними особами.
Запропоновано на рівні кодифікованого адміністративно-деліктного акта не лише передбачити засади адміністративної відповідальності юридичних осіб, а й чітко визначити вину юридичної особи, стягнення, що можуть бути застосовані до такого суб’єкту, систему юрисдикційних органів, які будуть уповноважені на розгляд справ про адміністративні проступки, вчинені юридичною особою, та узгодити вказані положення з нормативно-правовими актами, що встановлюють адміністративно-правовий статус органів публічної адміністрації, в тому числі й їх повноваження щодо накладання адміністративних стягнень.
У підрозділі 4.3 «Концептуальні засади реформування вітчизняного адміністративного законодавства про юридичних осіб» підбито загальний підсумок дослідження юридичних осіб як суб’єктів адміністративного права, акумульовано всі запропоновані в цьому дослідженні вектори реформування інституту юридичних осіб у системі вітчизняного адміністративного права із конкретними пропозиціями до діючого законодавства в цій сфері та запропоновано приблизний варіант структури та найбільш загальних і важливих положень Концепції реформування вітчизняного адміністративного законодавства про юридичну особу.
Зокрема, на думку здобувача Концепція має складатись з чотирьох розділів. У розділі І «Загальні положення про юридичну особу як суб’єкта права» варто окреслити та розкрити зміст загальних ознак та поняття юридичної особи як суб’єкта права в цілому, що дозволить визначити місце юридичної особи в системі суб’єктів права. У розділі ІІ «Загальні положення про юридичну особу як суб’єкта адміністративного права» слід закріпити ознаки та поняття юридичної особи як суб’єкта адміністративного права та передбачити єдиний для всіх суб’єктів такої організаційної форми момент виникнення адміністративної правосуб’єктності.
У рамках розділу ІІІ «Особливості реалізації адміністративно-правового статусу юридичних осіб у сфері публічного адміністрування» логічним виглядає визначення особливостей участі юридичних осіб та їх різновидів у конкретних адміністративних правовідносинах, що виникають у сфері публічного адміністрування. При цьому варто визначити загальні аспекти адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації з акцентом на їх обслуговуючій та сервісній спрямованості під час надання різноманітних адміністративних послуг, загальні аспекти адміністративно-правового статусу приватних юридичних осіб, збільшення диспозитивних засад у побудові та розвитку публічних відносин тощо. Окрему увагу в межах цього підрозділу Концепція має приділити адміністративному договору. Зокрема, Концепція має запропонувати те, що інститут адміністративного договору з його легальним визначенням, принципами реалізації його положень, чіткими та уніфікованими процедурами його укладання, зміни та розірвання підлягає закріпленню в межах майбутнього Адміністративно-процедурного кодексу, в окремому його розділі.
У розділі ІV «Особливості реалізації адміністративно-правового статусу юридичних осіб у сфері застосування заходів адміністративного примусу та заходів адміністративної відповідальності» Концепція повинна не тільки окреслити характерні риси адміністративно-правового статусу юридичних осіб та його реалізації, але й визначити засади уніфікації заходів адміністративного примусу, що можуть застосовуватись уповноваженими суб’єктами, а також чітко визначити саму систему юрисдикційних органів, що мають повноваження на застосування таких заходів впливу. Разом з тим Концепція має передбачити особливості реалізації адміністративно-правового статусу як юрисдикційних органів, так і юридичних осіб, до яких застосовуються заходи адміністративного примусу, в тому числі й суб’єктів адміністративного проступку.
Автором уточнено, що запропонована ним структура такої Концепції є лише одним із варіантів її моделі і залишає поле для дискусії та обговорення її змісту.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины