ПЛАШОВЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ВІКУ



title:
ПЛАШОВЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ВІКУ
Альтернативное Название: ПЛАШОВЕЦЬКИЙ АЛЕКСАНДР АНДРЕЕВИЧ УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ ДИФФЕРЕНЦИАЦИЯ ВОЗРАСТА PLASHOVETSKY OLEKSANDR ANDRIYOVYCH CRIMINAL AND LEGAL DIFFERENTIATION OF AGE
Тип: synopsis
summary: У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів роботи, публікації, структура й обсяг дисертації.
Розділ 1 «Загальна характеристика віку особи у вітчизняному кримінальному праві» складається з трьох підрозділів, у яких аналізується поняття віку особи та його диференціація в кримінальному праві, а також проаналізовано вікові особливості суб’єкта злочину та потерпілого в історичному аспекті.
У підрозділі 1.1 «Поняття віку особи та його диференціація в кримінальному праві» зазначено, що вік особи варто розглядати у широкому та вузькому значенні. Під віком особи в широкому значені пропонується розуміти календарний період, починаючи від дня народження до любого хронологічного моменту в його житті. У вузькому значені - це календарний період психофізіологічного стану особи, з яким пов’язані біологічні, соціально-психологічні та юридичні зміни та наслідки.
Вказано, що законодавче визначення віку суб’єкта злочину обмежується передбаченням, з якого віку може наставати кримінальна відповідальність та за які злочини. Проте це законодавче положення торкається тільки суб’єкта злочину, хоча вік тісно взаємозв’язаний і з кримінально-правовим статусом потерпілого.
У підрозділі 1.2 «Історія розвитку законодавства про вік суб’єкта злочину» зазначено, що історія становлення кримінального законодавства щодо віку особи має давні коріння. В джерелах права Київської Русі були наявні згадки про вік особи, що вчинила злочин. Зокрема була передбачена можливість притягнення до кримінальної відповідальності з 8-річного віку.
Протягом перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої спостерігається тенденція підвищення віку особи, з досягненням якого особа могла бути притягнута до кримінальної відповідальності. Подібна тенденція спостерігається і в ті часи, коли на українських землях діяло магдебурзьке право та Саксонське зерцало.
Вказано, що відповідно до артикулів Прав, за якими судиться малоросійський народ 1743 р., вік кримінальної відповідальності визначався для хлопців у 16, дівчат - 13 років. Хоча повністю від відповідальності неповнолітні не звільнялись: у самих нормах міститься вказівка на визначення їх відповідальності, виходячи із ставлення суддів. Під старістю розумілося досягнення особою 70 річного віку.
Вже під час перебування українських земель у складі Російської імперії у вітчизняному кримінальному законодавстві з’являється диференційований підхід щодо встановлення віку, з досягненням якого особа могла підлягати кримінальній відповідальності.
Зазначено, що в кримінальному законодавстві УРСР першої половини ХХ ст. було зменшено мінімальний вік, з досягненням якого особа могла підлягати кримінальній відповідальності до 12 років. І лише з прийняттям КК УРСР 1960 р. його було підвищено на 2 роки і водночас розширено коло злочинів щодо яких відповідальність може наставати з пониженого віку.
У підрозділі 1.3 «Історія розвитку законодавства про вік потерпілого від злочину» вказано, що вік як ознака потерпілого був відомий ще у часи Київської Русі. Перші згадки про вікові особливості потерпілих можна зустріти в джерелах права Київської Русі, зокрема у давньоруських князівських Уставах.
Констатовано, що більшість норм кримінального законодавства до ХІХ ст. безпосередньо не зазначали вік потерпілого (у деяких з них є пряма згадка про неповнолітніх або малолітніх осіб, вік яких можна визначати по аналогії з віком настання кримінальної відповідальності, в інших статтях - ні). Були також статті, які просто згадували новонародженого, дітей, як повнолітніх так і неповнолітніх, а також осіб похилого віку.
Розділ 2 «Вік як ознака суб’єкта злочину в кримінальному праві України»
включає три підрозділи і висновки до розділу. В цьому розділі здійснено правовий аналіз вікових особливостей суб’єкта злочину.
У підрозділі 2.1 «Сутність, періодизація та кримінально-правове значення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність» зазначено, що особа у віці від 14-ти до 16-ти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з 16-ти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник.
У цих випадках особа віком від 14-ти до 16-ти років може нести відповідальність, тільки якщо в її конкретному діянні будуть ознаки іншого злочину, за який законом встановлена відповідальність з 14-ти років.
Обгрунтовано, що вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність необхідно знизити наступним чином: загальний вік повинен становити 15 років, а знижений - 13 років. Це необхідно для того, щоб попередити вчинення нових злочинів малолітніми та неповнолітніми особами, які впевнені, що вчинивши злочин, кримінальної відповідальності не понесуть, що вони «недоторканні» перед кримінальним законом.
Констатовано, що законодавець у КК України 2001 р. вперше в історії розвитку українського кримінального законодавства виокремив самостійний розділ, присвячений особливостям відповідальності неповнолітніх. Натомість особливостям похилого віку суб’єкта злочину законодавцем не приділена належна увага. Враховуючи вищезазначене, на нашу думку, вчинення злочину особою похилого віку слід визнати на законодавчому рівні, обставиною, яка пом’якшує покарання. Відповідно ч. 1 ст. 66 КК України слід доповнити пунктом 10 наступного змісту: вчинення злочину особою похилого віку.
У підрозділі 2.2 «Вік як ознака спеціального суб’єкта злочину» зазначається, що однією із додаткових ознак спеціального суб’єкта злочину є його підвищений вік, який зумовлений характером діяльності особи, про це безпосередньо в самому КК України не зазначено.
Стверджується, що в наш час існує необхідність диференційованого підходу при встановленні вікових критеріїв спеціального суб’єкта, які враховуються, з одного боку, - здатністю і готовністю до цілеспрямованих дій і, з іншого боку, - віком, після досягнення якого за законом дозволяється виконання певних професійних обов’язків, заняття певних посад або заняття певною діяльністю.
У підрозділі 2.3 «Проблеми вікової неосудності» стверджується що усвідомлення особою, яка має відставання в психічному розвитку, не пов’язане з психічним розладом, суспільною небезпекою вчиненого діяння, складається з розуміння фактичного характеру і соціальної значущості своїх дій, а усвідомлення останньої, в свою чергу, неможливе без сприйняття суб’єктом відповідної кримінально-правової заборони.
Звернено увагу на те, що КК України не передбачає положень, які б стосувалися вікової неосудності. На думку дисертанта, КК України доцільно доповнити ст. 20-1, в якій слід передбачити поняття, ознаки та наслідки вікової неосудності.
Розділ 3 «Вік як ознака потерпілого від злочину в кримінальному праві України» складається з 3 підрозділів в яких здійснено правовий аналіз вікових осбливостей потерпілого від злочину та визначено їх кримінально-правове значення.
У підрозділі 3.1 «Кримінально-правове значення віку потерпілого від злочину» зазначається, що важливе значення для характеристики окремих видів потерпілих відіграє їх вік. На думку дисертанта, вік потерпілого - це важлива ознака потерпілого, яка характеризує календарний період його психофізіологічного стану та має важливе значення для кваліфікації злочинів.
Зазначено, що в кримінальному праві слід вирізняти наступні вікові категорії потерпілих: 1. Новонароджена дитина - це дитина віком до одного місяця; 2. Немовля - це дитина віком до одного року; 3. Малолітня дитина - це дитина віком до чотирнадцяти років; 4. Неповнолітня дитина - це дитина віком до вісімнадцяти років; 5. Дорослі особи (жінки з 18 до 55 років, чоловіки з 18 до 60 років); 6. Особи похилого віку (жінки віком від 55 років, чоловіки віком від 60 років).
Звертаючись до аналізу віку потерпілих немовлят, дисертант підкреслюю, що посягання відносно немовлят володіють високою суспільною небезпекою. Цей недолік варто виправляти шляхом доповнення складів злочинів особливо кваліфікуючою ознакою «вищезазначені дії вчиненні щодо немовляти». Дисертант обгрунтовує, що, з точки зору кримінально-правової науки, під немовлям слід розуміти дитину віком до одного року. Крім того, для вдосконалення кримінально- правової охорони немовлят, на думку дисертанта, потрібно перш за все визначити поняття «немовлят» в КК України.
Звертаючись до аналізу потерпілих осіб похилого віку, слід зазначити, що посягання відносно цих осіб характеризується великою суспільною небезпекою. У зв’язку з цим є невиправданою позиція законодавця, який визначив похилий вік потерпілого кваліфікуючою ознакою тільки одного складу злочину (п. 2 ст. 365-2 КК України). З метою усунення означеної проблеми доцільним вбачається доповнення складів злочинів, які досить часто вчиняються проти осіб похилого віку, кваліфікуючими ознаками. Також, на нашу думку, доцільно КК України доповнити нормою, в якій встановити відповідальність за жорстоке поводження з особами похилого віку.
У підрозділі 3.2 «Малолітній або похилий вік потерпілого від злочину як обставина, що обтяжує покарання» зазначається, що малолітній вік потерпілого від злочину визнається законодавцем обставиною, що обтяжує покарання, у зв’язку з тим, що вчинення злочину щодо малолітнього може призводити до тривалих наслідків, негативно впливаючи на подальше його життя.
На думку дисертанта, малолітня особа не завжди є безпорадною. Так, особи вік яких наближається до 14 років (водночас вони є малолітніми) можуть чинити опір під час вчинення злочину, а також розуміти характер та значення вчинюваних з нею дій.
Вказано, що вчинення будь-яких злочинів щодо осіб похилого віку є особливо небезпечним, позаяк можливості захисту останніх мінімальні, а наслідки злочинних посягань для вказаної категорії осіб можуть бути набагато тяжчими через їх підвищену уразливість.
У підрозділі 3.3 «Вік потерпілого як кваліфікуюча ознака в статтях Особливої частини Кримінального кодексу України» зроблено висновок, що вчинення злочину щодо особи похилого віку як кваліфікуюча ознака згадується лише в ч. 2 ст. 365-1 КК (Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги).
Констатовно, що кримінальний закон значно ширше захищає малолітніх та неповнолітніх осіб. Звертаючись до аналізу потерпілих осіб похилого віку, слід зазначити, що посягання відносно цих осіб характеризується великою суспільною небезпекою. У зв’язку з цим є невиправданою позиція законодавця, який визначив похилий вік потерпілого кваліфікуючою ознакою тільки одного складу злочину (п. 2 ст. 365-2 КК України). З метою усунення означеної проблеми доцільним вбачається доповнення складів злочинів, які досить часто вчиняються проти осіб похилого віку, кваліфікуючими ознаками.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины