Рибачок Олег Миколайович МІЖНАРОДНІ ІНТЕГРОВАНІ ЦИФРОВІ РЕСУРСИ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ АРХІВІВ, БІБЛІОТЕК, МУЗЕЇВ: ЕТАПИ СТВОРЕННЯ, СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ (80-ті роки ХХ - 10-ті роки ХХІ ст.) : Рыбачок Олег Николаевич международной интегрированной ЦИФРОВЫЕ РЕСУРСЫ ДОКУМЕНТАЛЬНОЙ КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ архивов, библиотек, музеев: этапы создания, СТРАТЕГИИ РАЗВИТИЯ (80-е годы ХХ - 10-е годы ХХ в.) Rybachok Oleh Mykolayovych INTERNATIONAL INTEGRATED

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено його мету і завдання, визначено об’єкт і предмет, наведено дані про зв’язок роботи з науковими темами, розкрито методи дослідження, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дисертації.
У першому розділі засвідчено, що досвід у галузі створення міжнародних цифрових ресурсів культурної спадщини та її складової частини - документальної спадщини описувався в працях зарубіжних та українських дослідників до значної міри фрагментарно.
Комплексність теми визначила й характер історіографії питання. Зокрема, в галузі визначення понять «культура» та «культурна спадщина», правових засад поняттєвого апарату, охорони культурної спадщини працювали
B. І. Акуленко, Ю. Д. Древаль, Т.Г. Каткова, О. Р. Копієвська, С. І. Кот,
C. Ю. Кузьменков, В. В. Литовченко, І. Ю. Слюсаренко,Г. М. Шаповалова, Ю.С. Шемшученко та інші. Роль АБМ як національних інституцій, а також інформатизацію та інтегровані підходи в їхній дільності висвітлювали Г. В. Боряк, Л. А Дубровіна, Г. І. Ковальчук, І. О.Коханова, С.Г. Кулешов,
K. Т. Селіверстова, С.А. Чукут, О. С. Онищенко, Н. М. Христова, C. O. Шемаєв, А. М. Сукало, А. А. Кисельова, І. С. Корчемна та інші. Значний внесок у дослідження інформаційних технологій та науково-практичних засад створення інтегрованого цифрового ресурсу належить К. В. Лобузіній та І. В. Лобузіну,
0. В. Волохіну, О. Ю. Мар’їній; огляди та інформаційні повідомлення створені
1. В. Ящишиною, Л. І. Федуловою та Г. О. Андрощуком, С. Г. Клочок. Огляди та дослідження світових і національних проектів цифрового документального ресурсу провідних країн та етапи розвитку бібліотек світу виконували Н. С. Редькіна, С. В. Пушкова, Н. В. Стрішенець, П. Ф. Стоян, В. В. Левченко, Л. В. Коновал, T. О. Ярошенко та інші.
Серед зарубіжних дослідників слід назвати теоретика і практика створення керівних принципів культурної спадщини R. ЕёшопёБОп, а також матеріали дискусій між архівістами і бібліотекарями стосовно можливостей інтеграції, зокрема R. Hedegaard, J. Howard, B. Lance, P. F Marty, T.Soleau, H. Robinson, R. VanderBerg, D. Wythe, A. Yarrow, B.Clubband J.-L. Draper та ін.
Стратегії розвитку національних бібіліотек і досвід створення цифрових ресурсів розкривалися у працях таких учених як: J. H. Billington, А.М. Ciocoiu,
L. Bu
ard Lou, J. Cummings James, M. Driscoll., S. Rahtz, АХшИ, G. Lamolinara, V. Petras та ін.
Однак у запропонованій у дисертації постановці питання цифрові світові ресурси документальної спадщини розглядаються вперше.
Методологічні засади базуються на загальнонаукових методах та методах історичного дослідження.
Джерельна база дослідження складається з декількох комплексів, що в сукупності дозволяють отримати вірогідні висновки. Основними стали офіційні документи ЮНЕСКО та ЄС щодо цифрової культури і культурної спадщини світу та Європи; концепції, стратегії, проекти, технології створення та стандартизації цифрових ресурсів, уміщені на порталах і сайтах міжнародних організацій, національних бібліотек світу; міжнародні проекти цифрових ресурсів та стратегії формування національних інтегрованих ресурсів провідних західних та східних країн світу. Основним джерелом є ресурси Європеани, Європейської бібліотеки (TEL), цифрової бібліотеки Манускрипторіум, СЦБ. Коротко розглянуто законодавчі засади щодо поняття та простору культурної спадщини та стану створення цифрових ресурсів документальної спадщини в Україні.
У другому розділі розкрита особлива координаційна роль та нормотворча діяльність ЮНЕСКО і законодавство України.
Увага до культурної спадщини була активізована значною діяльністю ЮНЕСКО щодо визначення змісту культурної спадщини як непересічної цінності людства в стратегії миру та культурної взаємодії, ідеї якої розвивалися ЮНЕСКО, починаючи від Гаазької конференції в квітні-травні 1954 р., де була прийнята Конвенція ЮНЕСКО про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, продовжуючи прийняттям Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972), декількома конвенціями та хартіями (1964, 1968, 1970, 1986, 1989 тощо), низкою декларацій в галузі культурної спадщини та її захисту.
Помітним рубежем, з якого починається особлива увага до створення баз даних культурної спадщини, стала Декларація Всесвітньої конференції з політики в сфері культури в Мехіко (1982) та визнання 41-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН в грудні 1986 р. Всесвітнього десятиліття розвитку культури (1988-1997) з особливою акцентацією на необхідності створення ресурсів культурної спадщини.
Цей процес започаткований програмою реєстрації документальної спадщини «Пам’ять світу» (1992), яка стала основним поштовхом і методологічним підґрунтям подальшого розвитку цифрових світових проектів, в яких ЮНЕСКО брала активну участь. ЮНЕСКО визначила національні бібліотеки основними інтеграторами різнорідної за видами та спільної за змістом документальної спадщини АБМ, оскільки бібліотеки зберігають усі види документів та мають значний досвід у стандартизації технологій, який можна поширити на інші установи.
Аналіз документів показав, що такі терміни, як «культурні цінності», «культурна спадщина», «культурне надбання», «пам’ятка культури», в рамках міжнародного права та в професійному спілкуванні фактично не розмежовані та використовуються як синоніми, хоча правознавцями перевага закономірно віддається поняттю «культурні цінності», що є ширшим за поняття спадщини і включає також сучасні твори культури, на які поширюються права інтелектуальної (творчої) власності.
Разом з тим, практика національних законодавств
передбачає оперувати поняттям «культурна спадщина», оскільки вона, будучи часткою культурних цінностей, є національним надбанням держави. Документальна спадщина є часткою «задокументованої» культурної спадщини. «Пам’ятка культури» - термін з більш широким значенням, що виокремлює найцінніше в матеріальній та духовній культурі. В системі документальної спадщини пам’ятка культури визначається як «унікальний архівний документ», «документальна пам’ятка», «книжкова пам’ятка». Цифрова ера породила нові терміни - «цифрова спадщина» та «цифровий документ» для електронних джерел, які існують в електронному вигляді, переважно для тих, що не мають паперових аналогів.
Історико-культурна спадщина АБМ, як правило, є, згідно з правовими нормами, «суспільним надбанням», що не підпадає під авторські права (майже 90 %), та історичними джерелами, які мають бути у відкритому доступі для розвитку культури, науки, освіти. Це спрощує процедуру формування значних масивів цифрового ресурсу. Збереженість, обмін та відкритий доступ до культурної спадщини - в цьому полягає глобальна стратегія створення міжнародних цифрових інтегрованих ресурсів. Водночас такі ресурси надають нової якості джерельній базі історичних досліджень.
У третьому розділі розглядаються міжнародні ресурси. Найбільш потужний цифровий ресурс належить ЄС, який розгорнув цифрові проекти культурної спадщини, коли після перших років виконання науково-технічних проектів ЄС (від 2000 до 2005 р.) прийшло розуміння того, що культура є не лише духовним, але й економічним фактором на світовому ринку культурної продукції, - тоді й виникла індустрія культури.
Перший етап розвитку цифрових стратегій ЄС - 2001- 2010 рр. - пов’язаний з розробкою ЄС стратегії науково-технічного розвитку Європи на перші десять років, розглянутої на засіданні ЄК в 2000 р. в Лісабоні (Лісабонська стратегія). В цей період у світі визначаються принципи культурної політики (2001-2005) та у відповідності до ініціатив ЮНЕСКО, Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та Міжнародної Ради архівів оформлюються різні національні та наукові ресурси історико-культурної спадщини, а також міжнародні інтегровані бібліотеки, зокрема Європейська бібліотека (TEL, 2004), Манускрипторіум (2002), Світова цифрова бібліотека (2006) (ЮНЕСКО) і Бібліотека Конгресу США. Також тоді активно створюються наукові ресурси університетів, наукових установ, національних АБМ. Відбувається узгодження концепцій, форматів започаткування міжнародних ресурсів, стандартів, програмного забезпечення, виникають різні ініціативи та проекти, що фінансуються ЄС, спрямовані на узгодження програмного забезпечення, що вже існувало, та нових технологій цифрового суспільства. Найбільш важливими питаннями оцифрування фондів бібліотек визначено: змістове наповнення ресурсу; вирішення питання вільного доступу до ресурсів з урахуванням проблеми авторського та інтелектуального права, цифрове збереження контенту. У 2008 р. приймається рішення стосовно започаткування Фонду Європейської цифрової бібліотеки - Європеани.
Другий етап розвитку стратегій ЄС на 2011-2020 рр. полягає в реалізації ідеї Європеани як головного агрегатора європейської цифрової документальної спадщини під егідою ЄС і в розробці Рекомендацій ЄК з питань мереж зв'язку, контенту і технологій з оцифрування, он-лайнового доступу до культурних цінностей і збереження цифрової спадщини. Над цим працювала Група експертів держав-членів ЄС з оцифрування і збереження цифрового контенту. Вона стала органічною складовою частиною і ключовим елементом концепції Єдиного інформаційного простору ЄС на засадах розподіленого ресурсу. До Групи експертів фактично з 1 січня 2017 р. ввійшли Європейська бібліотека (TEL) та Манускрипторіум (останній формує спеціальні колекції давніх рукописних книг, інкунабул, картографічних джерел та інших рідкісних документів періоду Середньовіччя - як європейського, так і неєвропейського походження).
Світова цифрова бібліотека, створена згідно з ініціативою Бібліотеки Конгресу США та ЮНЕСКО, сконцентрувала увагу на унікальних документах культури людства, на виробленні ґрунтовних критеріїв відбору пам’яток, напрацюванні механізмів сумісності ресурсів з Європеаною, обговоренні питань щодо стратегії розвитку.
Основне орієнтування Європеани та СЦБ сьогодні спрямоване на підвищення якості ресурсу, розширення права вільного доступу та прискорення обміну ресурсами; пріоритетним завданням оцифрування визначається переведення в цифровий формат матеріалів, надрукованих в Європі або європейськими мовами до 1700 року.
Очевидно, що й нині Європа зберігає місце визнаного міжнародного лідера в галузі формування міжнародного цифрового контенту культурних ресурсів. Реалізація проектів у галузі історико-культурної спадщини спирається на об'єднання зусиль різних країн і культурних установ з оцифрування фондів, поліпшення транскордонної доступності оцифрованих загальнодоступних матеріалів, а також умов довгострокового збереження цифрового культурного матеріалу і веб-контенту для майбутніх поколінь.
У четвертому розділі розкриваються національні проекти різних країн, які беруть участь у розробці міжнародних ресурсів, мають світове значення і успішно поєднують свої національні програми оцифрування історико- культурної спадщини з включенням її в світові ресурси різних профілів. Основна тенденція світових підходів до формування та управління національними цифровими ресурсами складається з поваги до культурної спадщини всіх народів та створення найповнішого цифрового контенту спадщини своєї держави як шляхом оцифрування власної документальної спадщини, так і повного ресурсу джерел, що існують поза межами держави. Різні країни відрізняються при цьому різними підходами, спрямованими на досягнення спільної мети.
Удосконалюючи свої стратегії, Бібліотека Конгресу США відіграє передову роль у розвитку бібліотечних ресурсів у сучасному глобальному інформаційному суспільстві. Закладена в 1995 р. ідея створення ресурсу національного та світового значення, що передбачала спільні підходи та бібліотечно-інформаційні технології як США, так й інших країн, успішно реалізована. Також напрацьований досвід організації доступу до
міжкультурних, мультимедійних, мультилінгвістичних та інших документів Бібліотеки, важливих для обговорення національної політики та загального творчого розвитку людства. Бібліотека Конгресу США бере активну участь у розробці низки міжнародних стандартів, створює Національну електронну бібліотеку, основою якої є програма Пам ’ять Америки. Її ініціатива проявляється й у фундації СЦБ.
Національною бібліотекою та архівом Канади розвивається проект «Канадіана-надійний цифровий репозиторій», фінансування якого взяв на себе уряд і який передбачає інтеграцію всіх цифрових ресурсів, що мають відношення до збереження документальної спадщини Канади, формування цифрових колекцій, передусім генеалогічної та колекції культури аборигенів.
Цифрові ресурси культурної інформації на сайті Національної бібліотеки Австралії створені під патронатом Ради австралійських державних бібліотек і повинні об’єднати в єдиному просторі матеріали з історії формування австралійської нації. США, Великобританія, Канада і Австралія заявили про завершення в цілому проектів оцифрування фондів, і надалі - відбуватиметься лише нове поповнення матеріалів. Усі передові країни брали активну участь у розробці єдиних або сумісних стандартів бібліотечної та архівної справи.
Процеси глобалізації характеризуються тенденцією до розширення культурного простору, і тому розширюється ареал функцій бібліотек, їхня взаємодія та співпраця з різних питань. Провідне значення в цьому процесі мають національні бібліотеки країн, що взяли на себе формування загальнонаціонального та світового ресурсу.
Формування національних цифрових ресурсів документальної спадщини в західноєвропейських та східних країнах характеризується національними культурними тенденціями кожної країни і, як правило, покладається на головні національні бібліотеки із залученням національних архівів та музеїв. Сьогодні цей процес відзначений помітними здобутками і фінансується як державою, так
і добродійними організаціями. Першочерговість оцифрування
спрямована на документальні унікальні бібліотечні, архівні та музейні колекції; вона враховує систему критеріїв, відображає історичний розвиток держави в світовій культурі. Особливістю формування інтегрованих цифрових ресурсів культури в різних країнах є сумісність або спільність платформ і міжнародних стандартів, що забезпечують опрацювання, зберігання, обмін та вільний доступ до цифрового ресурсу як у загальнонаціональному, так і в світовому масштабі. Ці проекти та ресурси створюються на корпоративних засадах бібліотек, архівів, музеїв - державних, громадських та приватних, розкривають склад і зміст різновидових документів.
Стратегія провідних національних бібліотек полягає у визначенні пріоритетом своєї діяльності збирання всієї національної спадщини з усього світу, що сьогодні є привабливим для України. Наша держава може стати центром інтеграції національного цифрового ресурсу для всіх українців, які мешкають як в Україні, так і поза її межами.
В Україні цей процес лише почалося. Прийняття Довгострокової стратегії розвитку української культури - стратегії реформ в 2016 р. відкриває можливості для прискорення цього процесу та створення
загальнонаціонального цифрового ресурсу Україніки за умов корпоративного проекту та взаємодії всіх наукових АБМ на засадах розподіленого ресурсу та впровадження єдиних або сумісних технологій і стандартів, які вже частково існують, визначення головного агрегатора інформації. Таким агрегатором може стати велика національна бібліотека, як це було впроваджено в проектах ЮНЕСКО, Для цього можна використати напрацювання Державного реєстру національного культурного надбання України та розвивати інтегрований національний цифровий ресурс, що сьогодні фрагментарно оприлюднений на сайтах різних установ. Обов’язковою умовою для успіху Довгострокової стратегії розвитку української культури - стратегії реформ є відповідне фінансування цієї роботи безпосередньо в АБМ, фондах наукових та культурних установ. Ці заходи прискорять просування України до спільного європейського інформаційно-культурного простору, отож мають стати пріоритетними для нашої держави.