ОНОПРІЄНКО-КАПУСТІНА НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ САМОЕФЕКТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
ОНОПРИЕНКО-КАПУСТИНА НАТАЛЬЯ ВАСИЛЬЕВНА психологические особенности развития самоэффективности будущих специалистов СОЦИАЛЬНЫХ СЛУЖБ В ПРОЦЕССЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ ONOPRIENKO-KAPUSTINA NATALIYA VASYLIVNA PSYCHOLOGICAL FEATURES OF SELF-EFFICIENCY D
Тип:
synopsis
summary:
Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт, предмет, основну мету, завдання, теоретико-методологічні підходи та методики дослідження. Викладено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Наведено відомості про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації. У першому розділі роботи «Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб» викладено теоретико-методологічні основи дослідження проблеми самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб, визначено сутність і складові самоефективності з урахуванням специфіки професійної діяльності майбутніх фахівців соціальних служб, проаналізовано проблеми розвитку їх самоефективності у процесі професійної підготовки. За результатами теоретичного аналізу літератури виявлено неоднозначність трактування поняття «самоефективність». Виокремлено основні підходи щодо дослідження проблеми самоефективності особистості: соціально-когнітивний: самоефективність як усвідомлена здатність протистояти складним ситуаціям та впливати на ефективність діяльності й функціонування особистості в цілому (А. Бандура, B. Bell, Д. Майерс, S. Kozlowski та ін.); психоаналітичний - самоефективність як особистісна властивість, що спонукає особистість до подолання відчуття неадекватності, неповноцінності (З. Фрейд та ін.,), досягнення успіху (А. Адлер та ін.); гуманістичний - самоефективність пов’язують із самоактуалізацією (Г. Балл, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.); суб’єктний - самоефективність як власна активність людини, її здатність до самостійного вибору напряму самовизначення, саморозвитку, самореалізації та ін. (К. Абульханова-Славская, А. Брушлинський та ін.); вчинків - самоефективність розглядають у контексті вчинку, що дозволяє виявити і реалізувати свій потенціал, досягнути максимально можливого на рівні розвитку власної психіки і себе як її суб’єкта (В. Роменець, В. Татенко та ін.); компетентнісний - самоефективність як компететнтність особистості, що характеризує її здатність управляти власним розвитком і діяльністю задля ефективного досягнення визначених завдань (Е. Г оловіна, О. Кокун, Н. Панасенко, І. Скотникова та ін.); особистісно-діяльнісний - самоефективність як підструктура свідомості, пов’язана з самооцінкою, самоставленням, рефлексією, ступенем впевненості в успішному розв’язанні певних завдань, виконання конкретної діяльності (А. Бояринцева, С. Пантилєєв, та ін.); генетико-моделлючий - самоефективність як результат самомоделювання і саморозвитку особистості (С. Максименко та ін.); концептуальний - самоефективність як внутрішнє переконання вчителя у наявності необхідних потенційних можливостей та відповідного рівня професійної компетентності для реалізації рольових очікувань всіх суб’єктів освітнього процесу (О. Бондарчук та ін.); технологічний - самоефективність як «внутрішньої» психологічної детермінанти розвитку організаційної культури організацій (Л. Карамушка, О. Креденцер та ін.); ресурсний - самоефективність як «внутрішня» психологічна детермінанта становлення особистості фахівця, реалізації її потенціалу (В. Балахтар та ін.); акмеологічний підхід - самоефективність як переконання людини щодо здатності знаходити своє місце у соціумі, самостійно управляти власною поведінкою та розвитком з метою бути продуктивною особистістю, досягнути вершин «акме» (А. Деркач, В. Зазикін, О. Карпенко, А. Кічук та ін.) тощо. В якості базового запропоновано акмеологічний підхід, у межах якого самоефективність розглядаємо як важливий чинник досягнення майбутніми соціальними фахівцями професійного «акме». Самоефективність при цьому вивчаємо з огляду на можливість її розвитку в спеціально організованому психологічному навчанні, забезпечуючи соціально-психологічний супровід розвитку самоефективності фахівців, їхньої переконаності, віри у власні можливості реалізовувати діяльність, оцінку власної ефективності та очікування щодо неї на шляху до самореалізації у майбутній професійній діяльності. У структурі самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб виокремлюємо змістовні складові, що забезпечують її розвиток: гностично- рефлексивну (критерій: обізнаність щодо сутності самоефективності, шляхів її розвитку та ролі у майбутній професійній діяльності, показники: рефлексивність; чіткі уявлення щодо самоефективності та її ролі у діяльності соціального працівника; знання складових і показників самоефективності; розуміння можливостей і умов розвитку самоефективності), афективно- ціннісну (критерій: ціннісне ставлення до самоефективності фахівця соціальних служб та її розвитку, показники: ціннісне ставлення до самоефективності фахівця соціальної роботи; спрямованість на досягнення успіху у навчально- професійній діяльності; переконання щодо власної цінності), поведінково- діяльнісну (критерій: здатність до проявів самоефективності у професійній діяльності; показники: здатність до автономії, управління подіями й середовищем; особистісного зростання; цілеспрямованість) тощо Виокремлено психологічні проблеми розвитку самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб на макро-(рівні суспільства), мезо-(рівні діяльності фахівців соціальної служби та їх професійної підготовки), макрорівні (рівні особистості). На кожному з цих рівнів виявлено сприятливі та гальмівні психологічні чинники розвитку самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб у процесі надання соціальної підтримки, задоволення актуальних потреб різних категорій населення, сприяння їхній успішній соціалізації тощо. Так, одним із сприятливих чинників розвитку самоефективності фахівців соціальних служб на макрорівні є соціальна політика держави, що декларує соціальну захищеність громадян, фінансування соціальних програм; право вибору тієї чи іншої соціальної послуги на ринку та ін. Разом з тим, законодавство у нашій державі не є досконалим і потребує більш глибокого аналізу і перекоординації відповідно до вимог сьогодення. Зокрема, варто звернути увагу і на вплив таких чинників як заробітна плата, що позначається як на діяльності майбутніх фахівців, так і на їхній самоефективності у сфері соціального захисту вразливих верств населення. Щодо чинників мезорівня - вони вказують на соціальне оточення як зовнішній чинник розвитку самоефективності особистості, де відбувається соціалізація особистості, засвоєння набору відповідних соціальних ролей тощо (Л. Грошева, 2013; Завалишина, 2005 та ін.). До сприятливих чинників розвитку самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб мезорорівня можна віднести важливе місце у діяльності соціальних служб соціокультурних цінностей або морально-етичних орієнтирів у контексті досягненні гуманної мети - служіння на благо людей, що потребують соціальної допомоги (Васильченко, 2013, Шмелева, 1995 та ін.). До гальмівних чинників - несприятливі тенденції та труднощі у сфері соціальних служб, зумовлені застосуванням форм і методів директивного управління, недооцінкою гнучких та ефективних форм соціального регулювання. Серед негативних чинників мезорівня також варто звернути увагу на проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців соціальних служб, зокрема, відсутність спеціальних курсів, спрямованих на розвиток самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб, недостатню кількість годин, відведених на опанування психологічних дисциплін, особливо практичного спрямування. До того ж йдеться про велику особисту відповідальності за результати справи, що зумовлює високу емоційну напруженість і, як наслідок, високу ймовірність виникнення емоційного вигорання та професійних деформацій особистості. Саме тому важливим є забезпечення психологічного супроводу майбутніх фахівців соціальних служб у процесі їх професійної підготовки у ЗВО, в процесі якого можна, зокрема створити умови для розвитку самоефективності. Наразі такий супровід у ЗВО практично відсутній. Виявлено, що розвиток самоефективності майбутнього фахівця у сфері соціальних служб сприятиме: на мікрорівні (рівні особистості) - формуванню особистісних якостей фахівців (рис, якостей, цінностей, здібностей), що спонукають фахівця розвивати самоефективність) під час набуття освіти за спеціальністю, обізнаність із законодавством, зі стандартами та техніками надання соціальних послуг, володіння основами психології, педагогіки та догляду за хворими, володіння ПК тощо; на мезорівні (рівні соціальних служб і підготовки фахівців) - створенню розвивального освітнього середовища як чинника розвитку самоефективності особистості, включення майбутніх фахівців у спільну діяльність із надання соціальної допомоги як такій, де відбувається професійна соціалізація особистості та засвоєння відповідних соціальних ролей (Завалишина, 2005 та ін.), опануванню культурних і суспільних традицій певного середовища чи колективу соціальної служби; на макрорівні (рівні реалізації соціальної політики держави) - вдосконаленню законодавства, соціальної політики держави, що регламентують діяльність соціальних служб, в т.ч. й фахівця у певних ситуаціях (умовах). Другий розділ «Емпіричне дослідження рівнів, складових та особливостей самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб» присвячено висвітленню результатів констатувального етапу експериментального дослідження самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб. Обґрунтовано вибір діагностичного інструментарію для виявлення рівнів розвитку та особливостей самоефективності майбутніх фахівців соціальних служб, наведено результати відповідного дослідження. В емпіричному дослідженні взяли участь 243 майбутніх фахівців соціальних служб, які були розподілені на групи за: 1) гендерно-віковими характеристиками: статтю - жінки (75,3%) та чоловіки (24,7%); віком - до 18 років (23,0%); від 19 до 20 років (41,6%); понад 20 років (35,4%); 2) освітньо- професійними й демографічними характеристиками: спеціалізацією - соціальні педагоги (51,9%) і фахівці з соціальної роботи (48,1%); досвідом у сфері соціальної роботи - наявний (83,1%); відсутній (16,9%); місцем проживання - село (39,1%) та місто (60,9% досліджуваних). За результатами емпіричного дослідження виявлено недостатній рівень розвитку всіх складових самоефективності і, особливо, поведінково- регулятивної складової (табл. 1). Так, високий рівень гностично-рефлексивної та афективно-ціннісної складових виявлено у 16% і 15,2% досліджуваних, а поведінково- регулятивної - лише у 8,6% майбутніх фахівців соціальних служб. Натомість низьким рівнем гностично-рефлексивної складової характеризуються 31,7%, афективно-ціннісної - 56,4%, а поведінково-регулятивної - 70,8%. Детальний аналіз показав, що недостатні рівні розвитку гностично - рефлексивної складової зумовлені низькими значеннями рефлексивності для понад половини досліджуваних майбутніх фахівців (53,9%) та їх недостатньою обізнаністю з сутності, складових (43,2%), умов розвитку самоефективності (40,7%), її ролі у майбутній професійній діяльності (52,3%).