ЦЮРА ВАДИМ ВАСИЛЬОВИЧ ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦТВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету дослідження, його завдання, об’єкт, предмет, методи, емпіричну базу, викладено наукову новизну та практичне значення результатів дослідження, наведено дані про їх апробацію та публікації за темою дослідження.
Розділ 1 «Розвиток інституту представництва в цивільному праві»
складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню генези теоретичних поглядів на інститут представництва та розвитку нормативних положень у джерелах правового регулювання представницьких відносин у цивільному праві в Україні та за кордоном.
У підрозділі 1.1 «Генеза цивілістичної думки щодо представництва» встановлено, що вчення про інститут представництва формувалося поетапно. Перший етап охоплює період із середини XIX ст. до 1917 р. У зазначений період було закладено фундаментальні підвалини інституту представництва. Спираючись на праці тогочасних німецьких і французьких учених, науковці досліджували проблеми представництва як самостійного правового явища, його співвідношення із суміжними поняттями. Такий підхід до вивчення представництва був зумовлений необхідністю розвитку існуючих нормативних конструкцій і відходом від архаїчних форм, що не відповідали вимогам часу.
Другий етап сформувався у пореволюційний і радянський періоди. Узагальнення результатів наукових праць учених зазначеного періоду дає підстави зробити висновок, що вони характеризувались переважно дослідженням законодавства та вивченням досвіду правового регулювання представницьких відносин у зарубіжних країнах. Найбільш повно, комплексно й всебічно у цей період представництво досліджувалось такими науковцями, як В. О. Рясенцев, О. Л. Невзгодіна та В. К. Андрєєв. Зазначеним дослідникам вдалось розвинути вчення про представництво як про форму юридичного заміщення суб’єкта правовідносин, сформульоване в працях дореволюційних учених, і більш глибоко дослідити сутність повноважень представника, механізм їх реалізації, правові наслідки вчинення дій особою без повноважень.
Третій етап пов’язаний із періодом розвитку української державності й характеризується опрацюванням окремих аспектів представницьких відносин. Зокрема, дослідниками вивчаються повноваження представника в межах здійснення договірного представництва, його правова природа, наслідки неналежного представництва тощо.
Дослідженням також встановлено, що значний внесок у розвиток вчення про представництво зробили зарубіжні, зокрема західні, вчені. Передусім, такою є праця Гуго Гроція «Про право війни і миру» (1625 р.), у якій автор на основі римського інституту procura вперше запропонував ідею незалежного й автономного інституту представництва. Визначальний вплив на формування інституту представництва мали також праці Р. фон Ієринга, П. Лабанда, В. Мюллер-Фрейнфелса, Е. Коука, К. М. Шмітгоффа, М. Пеліше, Р. Потьє тощо.